Символіка смерті у романі Володимира Даниленка "Кохання у стилі бароко"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова, м. Київ

Символіка смерті у романі Володимира Даниленка «Кохання у стилі бароко»

Бикова Тетяна Валеріївна

доктор філологічних наук, професор

професор кафедри української літератури

Анотація

символіка смерть роман кольористика

У статті досліджено особливості розкриття символіки смерті у романі «Кохання у стилі бароко» Володимира Даниленка. Серед основних прийомів - відображення символіки смерті через кольористику. Зазначено, що до змістового наповнення кольору він звертається в ліричних відступах, пейзажах, портретах героїв, щоб відобразити час, простір, краще поглибити читацьке сприйняття твору. Одним із поширених прийомів митця є за допомогою кольору ствердження або заперечення думки, відображення духовного світу героїв, щоб краще усвідомити ідейно-тематичне навантаження твору.

Визначено, що у романі письменник символічно використав кольористику для підкреслення характеристики містичного образу смерті. Серед найбільш поширених кольорів, які асоціюються із потойбічним світом - це жовтий, білий, чорний, фіолетовий та червоний кольори. Жовтий колір у творі - це лілія, червоний має капелюх головної героїні, у чорно-білих тонах її одяг і предмети, які її оточують. Символіку кольорів у творі В. Даниленко обирає відповідно до барв з картини Олександра Мурашка «Жінка в капелюсі». Символіка кольору відіграє сюжетотворчу функцію у творі і є символом протистояння «інстинкту життя» та «інстинкту смерті». Це чітка бінарна опозиція, яка актуалізується через насамперед міфологічний хід, з елементами біблійного і фольклорного.

Зазначено, що у романі образ смерті персоніфікований, втілений в образі жінки Юлії Маринчук, підґрунтя такого бачення зі слов'янської міфології. Водночас цей образ відрізняється від традиційних народних вірувань - у творі це спокуслива і гарна жінка. У творі Юлія постає Мареною, богинею темряви у слов'янській міфології. Автор по-новому переосмислює символіку смерті внаслідок злиття спокуси, пристрасті та традиційного образу смерті: спокуслива жінка, жовта лілія, білий лексус, червоний капелюшок.

Узагальнено, що на основі поєднання різних міфологічних систем із християнською традицією своєрідно зображений образ смерті у вигляді спокусливої і фатальної жінки, яка використовує чоловічі слабкості до прекрасного, грає їх долею, змушує віддавати таланти.

Ключові слова: постмодернізм, проза, Володимир Даниленко, смерть, символіка, жінка, образотворення

Bykova Tetiana Valeriivna Doctor of philological sciences, professor, professor of the Department of Ukrainian Literature, Ukrainian State University of Mykhailo Drahomanov, Kyiv

The symbolism of death in the novel of Volodymyr Danilenko «Love in the Baroco Style»

Abstract

The article examines the peculiarities of revealing the symbolism of death in the novel «Love in the Baroco Style» by Volodymyr Danylenko. Among the main techniques is the display of the symbolism of death through color. It is noted that he turns to the meaningful content of color in lyrical retreats, landscapes, portraits of heroes in order to reflect time and space, to better deepen the reader's perception of the work. One of the artist's common techniques is to use color to affirm or deny an opinion, to reflect the spiritual world of the characters, in order to better understand the ideological and thematic load of the work.

It was determined that in the novel, the writer symbolically used colors to emphasize the characteristics of the mystical image of death. Among the most common colors associated with the afterlife are yellow, white, black, purple, and red. The yellow color in the work is a lily, the main character's hat is red, and her clothes and objects surrounding her are in black and white. V. Danylenko chooses the symbolism of colors in the work according to the colors from the painting «Woman in a Hat» by Oleksandr Murashko. The symbolism of color plays a plot-creating function in the work and is a symbol of the confrontation between the «instinct of life» and the «instinct of death». This is a clear binary opposition, which is actualized primarily through a mythological course, with biblical and folklore elements.

It is noted that in the novel the image of death is personified, embodied in the image of the woman Yulia Marinchuk, the basis of such a vision is from Slavic mythology. At the same time, this image differs from traditional folk beliefs - in the work it is a seductive and beautiful woman. In the work, Julia appears as Marena, the goddess of darkness in Slavic mythology. The author reinterprets the symbolism of death due to the fusion of temptation, passion and the traditional image of death: a seductive woman, a yellow lily, a white Lexus, a red hat.

It is summarized that on the basis of the combination of various mythological systems with the Christian tradition, the image of death is depicted in a unique way in the form of a seductive and fatal woman who uses men's weaknesses for good, plays with their fate, forces them to give away their talents.

Keywords: postmodernism, prose, Volodymyr Danylenko, death, symbolism, woman, imagery

Постановка проблеми

У літературних творах, особливо написаних наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. письменники прагнуть до експериментування на усіх рівнях засвоєння художньої системи. Епоха постмодернізму активно сприяє таким авторським інтерпретаціям, вільному володінню слова. В. Даниленко як представник Києво-житомирської прозової школи має тісний зв`язок із художньою екстетикою В. Шевчука, а отже - кожен із його творів є своєрідним експериментальним внеском у розширенні жанрових, ідейно-тематичних, сюжетно-композиційних, стильових рівнів, інтертекстуальних зв`язків, переосмисленні традиційної символіки та ін. Не є винятком в експериментальному напрямку й роман В. Даниленка «Кохання у стилі бароко», який зацікавлює дослідника творчими експериментами автора.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Художня творчість В. Даниленка наразі є одним із об`єктів дослідження у середовищі науковців, які високо поціновують його творчі експерименти у напрямі жанрології, характеротворення, використання інтертекустуальних елементів у творах тощо. Серед дослідників прози: О. Бровко, Н. Гудована, Н. Заверталюк, Н. Козачук, М. Лаврусенко, П. Майдаченко, Н. Осьмак, Я. Поліщук, В. Степанищенко, Т. Сушкевич, Г. Цимбалюк, В. Шнайдер, Н. Яблонська та ін. Однак, художня символіка роману «Кохання у стилі бароко», зокрема опрацювання танатологічної символіки ще не ставало предметом дослідження саме з позиції авторської інтерпретації і експериментування.

Мета статті: дослідити особливості розкриття символіки смерті у романі «Кохання у стилі бароко» Володимира Даниленка.

Виклад основного матеріалу

В. Даниленко є самобутнім митцем у сучасній українській літературі, прозова творчість якого демонструє жанрово-стильовий експеримент, появу ускладнених художньо-естетичних форм і поєднання трьох напрямів художньої еволюції (реалістичного, містичного і сатирично-іронічного). Творча еволюція В. Даниленка відбувається в руслі традицій Києво-житомирської прозової школи. Зацікавлення становить символіка образу смерті у романі «Кохання в стилі бароко», яка розкривається у двох напрямках: за допомогою кольору і персоніфікації.

Щоб осягнути філософське наповнення поняття смерті у романі «Кохання у стилі бароко» В. Даниленко використовує символіку кольорів. Зазвичай, до символіки кольористики він звертається в ліричних відступах, пейзажах, портретах героїв, щоб відобразити час, простір, краще поглибити читацьке сприйняття твору. Одним із поширених прийомів митця є за допомогою кольору ствердження або заперечення думки, відображення духовного світу героїв, щоб краще усвідомити ідейно-тематичне навантаження твору.

Причетність у творах В. Даниленка символіки кольорів до містики, смерті невипадкове, адже можна відчути тут давню традицію, коли змісту кольору належало підготувати реципієнта до подальших подій, він асоціювався з містичними силами, а отже - використовувався у ритуальних, релігійних цілях.

«Колір - це усвідомлений, ретельно продуманий прийом, який допомагає авторові висловити свої думки і почуття. Усвідомити сенс кольорів означає проникнути в підсвідомість письменника, зрозуміти зрозуміти специфіку його індивідуальних ознак авторського бачення» [1]. Саме тому колір вважався ефективним засобом для психологічних маніпуляцій, щоб уплинути на свідомість людини, адже більшість інформації людина сприймає завдяки сенсорним аналізаторам.

Отже, традиція за допомогою кольорів відображення свого ставлення до зображених подій, розкриття характеру героїв була відома В. Даниленкові. Крім того, символіка кольору поглиблює сюжет і може бути підказкою у розумінні підтексту або основної думки твору, при цьому функції колірної деталі в тексті можуть бути ідентичні образотворчим і характеротворчим функціям художньої деталі як особливого стилістичного прийому.

Змістовий компонент кольористики потрібно вивчати у різних проєкціях: міфологічній, символічній, знаковій, образній. Саме у символістському варіанті модерністської новели колір часто виконує функцію символу, що також застосовують у своїх творчих пошуках і постмодерністи.

У експериментальному романі-кросворді «Кохання у стилі бароко» письменник саме у символічному ракурсі використав кольористику для підкреслення характеристики містичного образу смерті. Так, жовтий колір - це «жовта лілія», її символіку він запозичив із німецької міфосистеми, у якій саме такий колір лілії є символ потойбічного життя. Існує легенда про містичний зв'язок між цієї квіткою та смертю, який асоціюється із тим, що чернець одного разу знайшов на своєму стільці у келії лілію, а згодом його земний шлях був перерваний смертю. Символічний зміст цього кольору як кольору смерті наявний й в українських народних уявленнях, водночас він може бути й символом життя.

Інший колір, який символізує смерть - червоний. У романі такий колір має капелюх Юлії Маринчук. Ця художня деталь відкрита читачеві, однак залишається таємничою для головного героя - Колядевича, який бачить його наприкінці твору, перед самою своєю смертю. Так витримується інтрига автора, водночас - це є своєрідний ритуал відбирання душі у людини. Червоний колір є імпульсом до завоювання, перемагання і переживання, він збуджує та мотивує. Це своєрідна «розмінна монета», заволодіти якою прагнуть усі, проте мало хто здогадується, що ж буде наприкінці. Крім того, хто надиктовує правила гри і володіє такою «монетою» подібний до круп'є за гральним столом у казино.

Символіку кольорів у творі В. Даниленко обирає відповідно до барв з картини Олександра Мурашка, на якій начебто в образі жінки зображено смерть: домінантними є чорний, білий і червоний кольори, а значний експресивний ефект мають кольороконтрасти, вибудовані на бінарній опозиції «чорне-біле».

Серед кольорів, які переважають у портретоописі головної героїні Юлії - окрім червоного, чорно-біла гама. Саме вона переважає в її одязі і на такому контрасті проступає символіка життя і смерті, добра і зла: «У неї було чорне волосся, налите соком обличчя, наче в яблука білий налив, і великі темні очі, повні легкого смутку, ніби вона знала, чим закінчиться їхня зустріч і куди рухається цей світ. Жінка була в білій спідниці і чорній блузі з бутонами троянд замість ґудзиків з колекції Людмили Кисленко. Чотири парні бутони - парне число смерті - підкреслювали її стриманий смак» [2, С. 38].

Контраст білого і чорного кольорів в українській народній творчості сприймається як співвідношення дня, Божественного - світлі тони, і ночі, темряви, що прямо пов`язана із демонічними силами. Натяк на наближеність героїні до світу потойбіччя у творі зберігається постійно (наприклад, парна кількість бутонів на одязі).

Символіка червоного кольору ще яскравіше підкреслює приналежність жінки до світу смерті, він на підсвідомому рівні попереджає - кульмінація і смерть вже поряд із героєм. У романі червоний капелюх з'являється лише наприкінці твору, коли Колядевич таки дізнається, хто така Юлія. І саме червоний можна вважати третім компонентом домінантної тріади кольорів, які символізують життя і смерть. У романі червоний створює ефект таємничого спалаху, відчаю, невисловлених бажань, розкриває душевну тривогу героя та перемогу внутрішньої сутності героїні, тобто зла і смерті.

Тріада кольорів, яка характеризує внутрішню сутність героїні-смерті невипадкова. Юлія протягом твору неодноразово натякає на справжність свого внутрішнього «я», і колір стає засобом суб'єктивування характеру особистості, її прагнень, бажань, життєвих пріоритетів. Так, розповідь Юлії про символізм кольористики інтер'єру спальні свідчить про можливість у найдрібніших деталях розповісти за змістом тих речей, які оточують героя про риси його характеру: «Хочеш, я розкажу про тебе за білизною твоєї спальні? - запитала жінка. - Розкажи. - Якщо чоловік віддає перевагу білосніжній білизні, то це здоровий, практичний чоловік. Чорно-білу білизну люблять самовпевнені чоловіки з нахилом до шику та екстравагантності. Яскрава постільна білизна у життєрадісних чоловіків, білизна у квіточки - у романтиків. - А в мене? - А в тебе фіолетова. Така білизна буває у чоловіків з містичною свідомістю» [2, С. 37]. Отже, на підсвідомому рівні Колядевич був налаштований на сприйняття дійсності крізь призму потойбічного світу.

Цікаво, що психологи переконані, що фіолетовий колір притаманний людині, яка живе більше розумом, ніж почуттями. Тобто це така людина, яка займається все життя самовдосконаленням. В особистому житті - швидкоплинні романи не для неї, її мета - стабільні романи, справжнє кохання і врешті-решт - шлюб. Закоханий у фіолетовий колір до всього ставиться «по-власницьки», він є максималіст до навколишнього, незалежно чи це предмет, чи людина. Ці якості, на нашу думку, привабили на підсвідомому рівні Юлію, яка переконана була у тому, якщо Колядевич закохається і буде певні мета - він її не зрадить і буде її досягати, не дивлячись на те, що наприкінці можлива й смерть. Юлії він був до вподоба, бо його сутність говорила про нього, що йому не потрібні короткі і тимчасові інтриги. На перший погляд, сильний чоловік, під впливом жінки стає фактично маріонеткою, якою можна керувати і маніпулювати, він заслабкий, щоб протистояти їй. Для Юлії Маринчук він стає ідеальною жертвою, а отже - є ідеальним чоловіком для самої смерті.

Саме тому символіка кольору відіграє сюжетотворчу функцію у творі і є символом протистояння «інстинкту життя» та «інстинкту смерті». Це чітка бінарна опозиція, яка актуалізується через насамперед міфологічний хід, з елементами біблійного і фольклорного.

Загальновідомо, що релігія, міфологія, психологія, література та мистецтво у різних аспектах людського існування співвідношення поняття життя і смерті трактують по-різному. Однак чітко прослідковується співвідносність між життям і смертю у напрямку переваги смерті і її керування над життям. Чимало науковців у художній творчості В. Даниленка цю філософську проблематику трактувало по-своєму. Близькою до нашого погляду є позиція літературознавця П. Білоуса, який зазначав, що усю творчість письменника можна описати чотирма словами: «Життя і Смерть, Чоловік і Жінка» [3, С. 5].

У творах В. Даниленка образ смерті персоніфікований, зокрема, у романі «Кохання в стилі бароко» має втілення в образі жінки. Уявлення про смерть як живу істоту зародилося ще за часів язичництва, яке наділяло усі містичні явища антропологічними рисами та божественною силою.

У часи Середньовіччя, коли в основі всього сущого лежали біблійні уявлення, смерть становить собою взагалі живу істоту без належності до певної статі. Однак у міфологіях різних народів смерть постає то у вигляді маскулінних, то у вигляді фемінних образів, що має підґрунтя на родовій приналежності безпосередньо іменника «смерть». Так, чоловічого роду смерть постає у німецькій міфології як Похмурий Женець. Натомість слов'янська міфологічна версія смерті - це обов`язково демонічна жінка.

В. Даниленко обирає для роману «Кохання у стилі бароко» образ саме фатальної жінки, яка асоціюється зі смертю, що має підґрунтя з слов'янської міфології. У нього цей образ водночас відрізняється від традиційних народних вірувань про дівчину чи жінку-смерть як символ чогось негарного, страшного і загрозливого. Навпаки - дівчина-смерть у нього стає гарною вродливою і найголовніше - спокусливою незнайомкою.

Таким чином смерть у В. Даниленка чітко персоніфікується, набуває людських рис, суто жіночих - Юлія слідкує за модою, одягається гарно, користується косметикою, розбирається у найновіших трендах щодо облаштування квартири, у неї машина - найновішої моделі тощо. Навіть ім`я жінки воно осучаснене, точніше ще одне із осучаснених, які вона змінює, як капелю з кожною наступною жертвою: останньою коханкою Владислава Городецького, що звела його зі світу, була Юліана; фатальну роль у житті художника Олександра Мурашка зіграла Наталія; а Колядевича - архітектора за професією, інтелектуала, якого цікавили усі вияви життя колишнього Києва (ідеальна жертва), - причарувала спокуслива Юлія. Кожен чоловік, якого обирала спокуслива жінка мав у своєму світі неабиякий талант (був архітектором, художником, балетмейстером, скульптором) і виконував певну нетипову місію поряд із своєю «Юліаною-Наталею». Однак автор дає зрозуміти, що все це одна і та ж фатальна жінка - Смерть, яка мала завдання показати чоловічу слабкість перед жіночою красою та спокусливістю. Поряд із цим - це яскрава жінка, яка спонукала талановитих чоловіків до розкриття їхнього неординарного таланту, віднайти свій шлях у житті, зокрема й Колядевичу.

В основі містифікації постмодерного роману В. Даниленка - детективна історія-загадка, яку має відгадати Валерій Колядевич, в основі якої є таємничий кросворд, який пропонує відгадати таємнича незнайомка, майбутня коханка Юлія Маринчук. Саме бажання його розгадати, дізнатися розкриття таємниці цієї жінки спонукатиме героя до дій, водночас саме цей кросворд стає своєрідним хронотопом його земного існування.

Читач, як і Колядевич бачить перед собою надзвичайно спокусливу, примхливу, заможну і водночас слабку жінку, яка має якусь таємницю чекає на допомогу від сильнішого, на перший погляд, від неї чоловіка. Водночас поступово стає зрозуміло, що вся історія із кросвордом є неправдивою, вигадкою. Частково розгадці таємниці сприяє розшифрування прізвища Юлії - Маринчук. Воно утворене поєднанням імен двох богів із язичницького демонімікону: Корочун і Марена. «Корочун - син Чорнобога, божество смерті, якому підкоряється мороз. Чорнобог наказував йому вкрасти Сонце, заховати його від людей у підземному царстві. Тоді запанують вічний морок і смерть. У народі поняття «корочун» в сенсі погибелі, смерті використовується дотепер» [4, С. 486].

У творі Юлія постає справжнісінькою Мареною, богинею темряви у слов'янській міфології. «У різних діалектних зонах її образ і магічні здібності можуть змінюватися, але загалом вона є втіленням злого демона у постаті жінки, що покриває невидимою мережею очі людини, обморочує її розум, щоб завести в небезпечне місце» [5, С. 127].

Невдовзі Валерій Колядевич й сам відчуває, що потрапив у якусь пастку, що спричиняє сумні наслідки. Однак не в змозі він з неї вирватися, бо вона солодка і несамовито зваблива: «Не знаю, як у тебе, а в мене таке передчуття, що як тільки я це розгадаю, все закінчиться або весіллям, або чимсь жахливим» [2, С. 225].

Промовисте прізвище має й головний герой: Колядевич, це поєднання символіки народження і смерті: «в ньому закодовано прадавній слов'янський культ Коляди як народження світу» [6]. Марена як дочка Чорнобога, яка згодом стала його дружиною, втілювала смерть, сезонне вмирання і воскресіння природи. «У язичницьких віруваннях Марена вічно ганяється за богинею неба, намагаючись перешкодити народженню нового Сонця та встановити вічну ніч» [4, С. 134]. Сонце, яке вкрали Марена і Корочун - це Коляда. К. Косенко, розглядаючи етимологію цього слова, зазначає, що слово «коляда» походить з іранського джерела й означає «сонце готове», «сонце тут» [7, С. 716]. «“Коляда. Майже Колядевич”, - сміялась Юлія, розглядаючи солом'яного чоловічка, і в її очах спалахували іронічні вогники» [2, С. 290]. Фрагмент, коли Колядевич та Юлія вечеряли на Святвечір, вкотре свідчить про те, що Юлія - представниця нечистих сил: «Треба ще покласти на чотири кутки стола під скатертину часник, щоб ніхто поганий не сів за стіл». «А хто із нас поганий?» - насмішкувато запитує Юлія, немовби заперечуючи своє єство, але водночас ризикуючи і натякаючи на істину. «Добре, часнику класти не будемо», - погоджується Колядевич» [2, С. 249]. У романі герої не дотримуються словенських звичаїв не сідати за стіл, допоки на небі не з'явиться перша Вечірня зоря. Коли вона сходила, господар просив у щасті та мирі відсвяткувати та наступного року дочекати. Вечірня зоря у поганській міфології також мала зустрічати Сонце і проводити його до опочивальні. Але вона не могла з'явитися у той вечір, бо «небо було затягнуте настільки щільною габою, що не прозирала на землю жодна зірка» [2, 250] - це натяк на те, що Юлія, богиня темряви, вже майже перемогла і вступила у свої володіння і набирає сили.

У романі міфологічна символіка переплітається тісно із християнською. Навіть перед ритуалом забирання душі автор вирішує описати саме традиції Святвечора, згадуючи при цьому язичницькі обряди. Все це пов`язано з тим, що більшість християнських свят накладається на колишні дохристиянські вірування. До нашарування християнських вірувань Різдва не було, а святкували Коляду. Вірування, що лягли в основу цього дійства детально охарактеризовані Н. Хобзей в оповіданні «Чого не міг терпіти Чорнобог»: «Колись давно люди поклонялися Білобогові і Сонцю. Але не міг терпіти цього злий Чорнобог і пішов на брата війною. Стали вони битися. Коли перемагав Білобог, наступала весна. Все розвивалось, цвіло, птахи щебетали, люди співали і веселились. А коли перемагав Чорнобог, наставала зима, вмирали дерева й квіти, люди ховалися по хатах, і все покривала темна холодна ніч... Тоді втрачало свою силу навіть Сонце. І саме в найдовшу ніч року, коли воно знемагало зовсім і безсило опускалося в дніпрові води, Чорнобог посилав на землю підступного та хитрого Корочуна» [5, С. 133-134].

Саме у Святвечір Валерій Колядевич змушений попрощатися з життям, як і в давнину Сонце, яке втрачало силу взимку, коли на землю приходив Корочун. Однак смерті його передує розслідування, яке він проводить із Юлією, мандруючи Києвом, у пошуках відповідей на запитання кросворду. За версією Юлії, кросворд є своєрідним спадком від її чоловіка-небіжчика, який потрібно розгадати. Проте насправді ж вона ніколи не була одружена, а кросворд стає «запрошенням» у потойбічний світ, квитком до смерті. Не випадково Колядевич звернув увагу на його назву: «А чому «Сарана»? У деяких народів сарана - символ смерті», - дивується архітектор. «Це треба розгадати», - відповіла Юлія і зашарілась, мабуть тому, що Колядевич одразу влучив у саму суть [2, С. 15]. Розгадавши цей кросворд, він знайшов свою смерть. «Вважається, що в Києві тринадцять проклятих місць» [2, С. 32]. Їх усі протягом твору відвідує головний герой, адже кожне з них є відповіддю на питання кросворду, яких всього тринадцять.

Автор по-новому переосмислює у романі символіку смерті внаслідок злиття спокуси, пристрасті та традиційного образу смерті. Саме тому замість її характерних атрибутів - коси, меча, серпа, пісочного годинника можемо побачити спокусливу жінку, жовту лілію, білий лексус, червоний капелюшок. Співвідношення символіки кольорів жовтого, червоного, білого і чорного дає змогу зрозуміти, що це - кольори смерті: жовта лілія є символом потойбічного світу та спокутуванням гріхів, червоний капелюх також асоціюється із закінченням життя, появою найбільшої загрози, смерті. Власне, сама Юлія бережливо ставиться до цього аксесуару, готує героя до кульмінації, показує його жертві лише тоді, коли ритуал забирання душі знаходиться на завершальному етапі. Смерть фактично грається із героєм, спостерігає за ним і чекає на мить, коли він таки прочитає анаграму, погляне їй в очі, і зрозуміє, що саме Юлія є його смертю. Вона грає з ним і у процесі цієї гри стає зрозуміло, що їй набридає чекати, вона його постійно починає підштовхувати до розгадки: «А ти привіз відгадку до шостого питання?» - запитала Юлія, і у її очах з'явилися глузливі чоловічки. «Це єдине, що ти від мене хочеш?» - обурюється Колядевич. Але Юлія продовжує наполягати: «Краще прочитай наступну загадку»; «З чого почнеш?» [2, С. 180, 226]. Жінка-смерть відкрита грає із Колядевичем, він відчуває, що гра із відгадуванням кросворду у фіналі має закінчитися трагічно.

Висновки

Таким чином, у романі «Кохання у стилі бароко» В. Даниленко символіка смерті охоплює різні рівні, виражається шляхом використання і взаємодії символіки кольорів жовтого, білого, чорного і червоного. Також на основі поєднання різних міфологічних систем із християнською традицією своєрідно зображений образ смерті у вигляді спокусливої і фатальної жінки, яка використовує чоловічі слабкості до прекрасного, грає їх долею, змушує віддавати таланти.

Водночас безпосередньої указівки, що героїня є земним утіленням смерті у творі немає, автор лише натякає на те, що це є смерть, а поки вона так себе не називає людині, вона живе. Коли ж визнати, що перед тобою - смерть, то, на думку автора, дати їй можливість заволодіти твоєю душею, запросити з собою, покликати до себе, а отже - померти.

Перспективи дослідження полягають у вивченні посмодерністичних рис романної творчості В. Даниленка: містифікації, гри, інтертекстуальності, засвоєнні і опрацюванні традицій українського фольклору у цьому та інших творах.

Література

1. Коваль Т. Художньо-образна функція кольористики. URL: http://www.pdaa.edu.ua/np/pdf3/25.pdf (дата звернення: 20.01.2024).

2. Даниленко В. «Кохання в стилі бароко» й інші любовні історії: роман та оповідання. Львів: ЛА «Піраміда», 2011. 254 с.

3. Білоус П. Між першою та останньою чашкою кави. Передмова. Даниленко В. Сон із дзьоба стрижа: оповідання. Львів: ЛА «Піраміда», 2007. С. 4-17.

4. Войтович В. Генеалогія богів давньої України. Рівне, 2007. 556 с.

5. Хобзей Н. Гуцульська міфологія: етнолінгвістичний словник. Львів, 2002. 216 с.

6. Поліщук Я. Київський бестіарій. URL: http://litakcent.eom/2009/12/ll/kyjivskyj-bestiarij/ (дата звернення: 20.01.2024).

7. Етимологічний словник української мови: У 2-х т. / укл. Я. Рудницький. Т. 1 Вінніпеґ-Оттава, 1962 - 1982. С. 714-717 URL: http://litopys.org.ua/djvu/mdnycky_slovnyk.htm (дата звернення: 20.01.2024).

References

1. Koval T. Khudozhn'o-obrazna funktsiya kol'orystyky [The artistic function of colors]. URL: http://www.pdaa.edu.ua/np/pdf3/25.pdf (access date: 01/20/2024). [in Ukrainian].

2. Danylenko V. (2011) «Kokhannya v styli baroko» y inshi lyubovni istoriyi: roman ta opovidannya. L'viv: LA «Piramida» [«Love in Baroco style» and other love stories: novel and short story]. Lviv: LA «Piramida»]. 254. [in Ukrainian].

3. Bilous P. (2007) Mizh pershoyu ta ostann'oyu chashkoyu kavy. Peredmova. Danylenko V. Son iz dz'oba stryzha: opovidannya. L'viv: LA «Piramida» [Between the first and last cup of coffee. Preface. Danylenko V. A dream from the swift's beak: a story. Lviv: LA «Piramida»] 4-17. [in Ukrainian].

4. Voytovych V. (2007) Henealohiya bohiv davn'oyi Ukrayiny. Rivne [Genealogy of the Gods of Ancient Ukraine. Rivne]. 556. [in Ukrainian].

5. Hobzei N. (2002) Hutsul's'ka mifolohiya: etnolinhvistychnyy slovnyk. L'viv [Hutsul mythology: an ethnolinguistic dictionary. Lviv]. 216. [in Ukrainian].

6. Polishchuk Ya. Kyyivs'kyy bestiariy [Kyiv bestiary]. URL: http://litakcent.com/2009/12/11/kyjivskyj-bestiarij/ (date of access: 20.01.2024). [in Ukrainian].

7. Etymolohichnyy slovnyk ukrayins'koyi movy: U 2-kh t. / ukl. YA. Rudnyts'kyy. T. 1 Vinnipeg-Ottava [Etymological dictionary of the Ukrainian language: In 2 volumes / incl. Y. Rudnytskyi. Volume 1 Winnipeg-Ottawa] 714-717 URL: http://litopys.org.ua/djvu/rudnycky_slovnyk.htm (access date: 01/20/2024). [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru