Репрезентація образу української жінки під час війни на матеріалі збірки щоденників Дар’ї Бурої та Євгенії Подобної "Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Репрезентація образу української жінки під час війни на матеріалі збірки щоденників Дар'ї Бурої та Євгенії Подобної "Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення"

Ліщиніна Аліна Олександрівна аспірантка кафедри українознавства, Запорізький національний університет, (II корпус ЗНУ), м. Запоріжжя

Анотація

Упродовж останніх років в українському літературному просторі з'явилася велика кількість різножанрових текстів, що звертаються до опису сучасних воєнних дій на території країни. Нефікційна проза сучасних авторів органічно «вписана» в національну свідомість сьогодення. Вона засвідчила формування особливого шару письменства, в основу якого покладено реальні події, котрі, трансформуючись під пером оповідача, документують добу та її характер, віддзеркалюють реакцію діячів руху та співучасників на воєнні події через спосіб екзистенційно-особистісного самовияву представників цього покоління. Відтак, нефікційна література позначена високою об'єктивованістю, ретроспективним перепрочитанням буттєвого досвіду, документальним ядром.

У статті проаналізовано жанрову специфіку щоденника, його характерні особливості в контексті сучасної української прози. Досліджено своєрідність репрезентації образу жінки на війні на прикладі збірки воєнних щоденників Дар'ї Бурої та Євгенії Подобної «Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення». Авторкам спогадів притаманний суб'єктивізм та емоційність. Однак у таких нотатках емоційна та психологічна насиченість змістових площин підкреслює «інші важливі риси документальної літератури -- екзистенційність, глибокий психологізм, співвіднесеність власного духовного досвіду» із процесом пізнання базових людських цінностей. [6, С.75] Разом з тим, у досліджених текстах прослідковується концепція жінки як об'єкта, а не суб'єкта через професійний аналіз подій і активну роботу військових, волонтерок, журналісток, лікарів у межах власної соціальної, політичної та тендерної ролі під час російського вторгнення. Активна участь жінок у війні руйнує стереотипне уявлення про те, що війна - це винятково чоловіча справа. Образ заплаканої матері та дружини конкурує з образом жінки-бійця.

Представлені у книзі спогади жінок, що безпосередньо не брали участь у бойових діях, в кожному окремому випадку є індивідуальними та унікальними, але разом з тим охоплюють низку спільних для усього жіноцтва проблем: переживання за долю чоловіків, постійні обстріли, скрутна економічна та фінансова ситуація,проблема евакуації. Актуальним лишається і питання визначення ролі жінки на війні, відображення відчуттів і переживань, емоційного досвіду, який репрезентується у документальній прозі сьогодення. документальна проза війна жінка

Ключові слова:документальна проза, війна, образ жінки, екзистенційний досвід

Lishchynina Alina Oleksandrivna Postgraduate student of the Ukrainian Studies, Zaporizhzhya National University, (II building of ZNU), Zaporizhzhya,

REPRESENTATION OF THE IMAGE OF A UKRAINIAN WOMAN DURING THE WAR ON THE BASIS OF THE COLLECTION OF MEMOIRS OF DARIA BURA AND YEVHENIA PODOBNA "FERETNYA FEBRUARY 2022. TESTIMONY OF THE FIRST DAYS OF THE INVASION"

Abstract. In recent years, a large number of different genre texts have appeared in the Ukrainian literary space, turning to the description of modern hostilities in the country. The non-fiction prose of modern authors is organically "inscribed" in the national consciousness of the present. It showed the formation of a special layer of writing, which is based on real events, which, transforming under the pen of the narrator, document the day and its character, reflect the reaction of movement figures and accomplices to military events through the method of existential and personal self-expression of representatives of this generation. Therefore, non-fiction literature is marked by high objectivity, retrospective re-reading of existential experience, documentary core.. The article analyzes the genre specificity of the diary, its characteristic features in the context of modern Ukrainian prose. The originality of representation of the image of a woman in the war on the example of the collection of military diaries of Daria Buroy and Yevgenia Podobna "February February 2022. Evidence of the early days of the invasion.

"The authors of memoirs are inherent in subjectivism and emotionality. However, in such notes, the emotional and psychological saturation of the content planes emphasizes "other important features of documentary literature - existentiality, deep psychologism, the correlation of one's own spiritual experience" with the process of knowing basic human values. [6, S.75] At the same time, the studied texts trace the concept of a woman as an object, not a subject, through professional analysis of events and the active work of the military, volunteers, journalists, doctors within their own social, political and gender role during the Russian invasion. The active participation of women in the war destroys the stereotypical idea that war is an exclusively male affair. The image of a tearful mother and wife competes with the image of a female fighter.. The memoirs of women who did not directly participate in the hostilities presented in the book are individual and unique in each case, but at the same time cover a number of problems common to all women: worries about the fate of men, constant shelling, difficult economic and financial situation, the problem of evacuation.. The question of determining the role of women in war, reflection of feelings and experiences, emotional experience, which is represented in the documentary prose of the present, remains relevant.

Keywords: documentary prose, war, image of a woman, existential experience

Постановка проблеми

Сьогодні наша країна переживає переломний етап української новітньої історії. Вторгнення Росії на територію незалежної суверенної європейської держави -України значно змінила життя країни і мільйонів її громадян в усіх аспектах.

Ці події вплинули на сучасний культурний простір музики, мистецтва, літератури. Зокрема розвиваються і набувають нових ознак різні жанри документальної прози. Необхідність фіксувати власний пережитий досвід, продукує створення цілого прошарку щоденникових записів, нотаток спогадів спостерігачів та прямих учасників воєнних подій, зокрема жіноцтва.

Участь жінок у воєнному конфлікті -- сучасна сумна реальність. З наукової точки зору, актуальність теми визначається тим, що дослідження та вивчення жіночих образів під час воєнного вторгнення у документальній прозі майже не проводилися й не отримали повного літературознавчого дослідження в наявній літературі.

Наукове дослідження та всебічне глибоке висвітлення проблеми впливу війни на повсякденне життя українських жінок, має як теоретичне, так і практично-пізнавальне значення. Спробуємо проаналізувати особливий досвід перший днів вторгнення на основі наративів жінок книги Д. Бури «Лютий Лютий 2022».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Незважаючи на активну появу та стрімкий розвиток жанрів літератури non-fiction, питання оцінювання і осмислення феномену новітньої воєнної документалістики мало досліджено. У сучасному літературознавстві представлені ґрунтовні наукові праці О. Галича, Г. Мережинської, К. Танчин, Н. Момот, Т. Бовсунівської, що вивчають жанрові особливості, структуру тексту документальної прози, зокрема щоденника. Так, К. Танчин вважає, що точно визначити жанрову природу щоденника неможливо. Науковиця схиляється до думки, що щоденник варто вважати повноцінним «жанровим різновидом документальної прози», - у якому, - «форма оповіді, що ведеться від першої особи у вигляді щоденних записів, від вузько документальних, завдання яких - фіксація поточних справ, до таких, які наближаються до змалювання літературного» [9, С. 11] Затонський розглядає щоденник як форму автобіографічного і мемуарного жанрів Затонский Д. Т. Бовсунівська вважає його «первинним літературним жанром і жанровим різновидом автодокументальної прози», однак зауважує: щоденник має ознаки мемуаристики, тому належить і до мемуарного жанру [1]

У сучасній науці особливості щоденника як документального джерела вивчення історичних подій періоду російсько-української війни проаналізовані достатньо фрагментарно. Зокрема, тема репрезентації образу жінки у війні Росії проти України не має систематичних спеціальних наукових досліджень у літературознавстві. Є певна кількість текстів у засобах масової інформації, що не мають наукової цінності. Як зазначає І. Грабовська: «Не можна стверджувати, що тема «жінка і війна» із виходом на реалії сьогодення зовсім не представлена в українському соціогуманітарному дискурсі». Грабовська І. Найбільша кількість статей та наукових досліджень представлена в Україні у виданнях феміністичного та гендерного спрямування, а також у спеціальних аналітичних матеріалах. Вивченням цієї теми спостерігаємо у працях істориків: О. Кісь, А. Подольський, О. Стяжкіна, Т. Пастушенко, В. Семенової, які розглядають питання формування складних жіночих доль у контексті Першої чи Другої світові війни. До теми існування жінки в умовах збройних конфліктів звертався у своїй творчості і О. Довженко. У його «Щоденнику» з документальною точністю відображено долю української жінки в добу лихоліття, висвітлено її кращі моральні якості, нескореність духу.

У працях сучасних українських літературознавців ця тема у ніші документальної прози мало досліджена.

Мета - дослідити особливості репрезентації образу української жінки під час війни, через симбіоз фактично-біографічних та світоглядно-чуттєвих планів авторок документальної прози.

Виклад основного матеріалу

Трагічний досвід українського жіноцтва, пов'язаний з наративом війни сягає давнини, починаючи від згадок про жінок-воїнів скіфського періоду, і завершуючи долею кожної української жінки з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Укладачами обраної нами для аналізу збірки воєнних щоденників «Лютий лютий 2022» стали Євгенія Подобна, журналістка, документа- лістка, письменниця, викладачка Київського національного університету імені Шевченка та Дар'я Бура, журналістка, радіоведуча, воєнна кореспондентка. укладачка книг про війну в Україні. [3]

Щоденник містить у собі двадцять спогадів людей про перші дні повномасштабної війни, транслює не історично-стратегічну, а людську історію воєнних подій. У контексті науково дослідження наша увага акцентована саме на аналізі соціокультурного образу жінки, що визначає «обличчя» доби, представленого конкретними постатями - суб'єктами історичної дії.

На сторінках видання ми знайомимося з історіями представниць різного віку, соціального положення, професій, географії проживання та перебування у відмінних життєвих обставинах. Усіх їх об'єднує одне - досвід переживання вторгнення Росії в Україну, початок війни.

У аналізованих нами текстах прослідковуються жанрові ознаки щоденника: документальність, ретроспективність, суб'єктивність. Дотримано формальних правил жанру: записи, мають хронологію і географію подій, оповідь ведеться від першої особи, характеризується максимальною щирістю та емоційністю.

Проблеми впливу війни на повсякденне життя українських жінок, варто розглядати через симбіоз фактично-біографічних та світоглядно- чуттєвих планів, що формують їх цілісний образ.

Спогадам нораторок, перш за все, притаманний суб'єктивізм, емоційність оповіді, яка не лише презентує певну історичну подію, а й створює додаткове почуттєве тло, що дає змогу розглянути образи жінок через призму емоційно-психологічних світоглядних площин особистості.

Криваве протистояння народу проти агресора, боротьба за незалежність сьогодні ще продовжується.. Ми не можемо формувати остаточний портрет української жінки на війні, яка ще не завершилася.

Безумовно, цей образ створюють військові, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях, захищаючи нашу країну від окупанта, боронячи цілісність і суверенність нашої держави.

Яскравим взірцем жінки-військової стала Євгенія Закревська, адвокатка, захисниця родин Небесної Сотні. З початком війни в Україні підписала контракт із ЗСУ , є бійцем підрозділу ТРО. [3]

Вже перші рядки спогаду цієї жінки про початок повномасштаб- ного вторгнення транслюють спокій та врівноваженість, відсутність паніки та чітке розуміння алгоритму подальших дій: «Тоді я пішла в штаб нашої тероборони. У той же день уклала контракт з підрозділом територіальної оборони і отримала зброю» [З, С. 68].

Водночас Є. Закревська, як і кожна жінка у умовах війни, бореться з власними страхами, зазнає сумнівів. Згадуючи першу бойову тривогу у лавах ТРО, авторка акцентує увагу читачів на проблемі психологічного клімату військового колективу, стану його професійної підготовки: «у приміщенні купа людей із зарядж еними авт омат ами, і з пат роном в пат роннику, і в половини вже зняті запобіжники, і в усіх нерви на межі» [З, С. 69]. Окрім цього професійна діяльності військовослужбовця ставить перед кожною окремою людиною певні виклики, подолати які, зберігши ментальне здоров'я під силу не всім. Два протилежні простори існування: з одного боку, щоденна рутина життя в казармі, виконання довгих і однотипних задач; а з іншого - шалений темп бойових дій, завдань, готовність передислокуватись чи йти в бій. Ці етапи не мають сталих хронологічних меж, адже у будь-який момент ситуація може різко змінитися. Це непередбачуване «перемикання важелю» і спричинило у Євгенії появу емоційних відхилень та сильний страх: «Я боялася, що під час якоїсь тривоги я буду боса і не встигну взутись... і так і сталося... дуже незатишно в броніку з автоматом і без взуття. Такі фобії -- це вже не «ок»» [З, Є. 70]. Авторці притаманна емоційна та психологічна насиченість образу. Глибоке вміння співпереживати та страждати, що підтверджують рядки з її спогадів: «Я просто фізично відчувала біль нашого міста, місце влучання ракети -- як неприкрита рана, дорога, наполовину завалена шматками будинку, -- це було таке унаочнення війни...» [З, Є. 71].

Не варто забувати про роль жінок-волонтерів, медиків, парамедиків, журналісток воєнкорів та працівниць тилу. їхні постаті ретранслюють професійну і громадську діяльність сучасного жіноцтва у період війни. Більшість жінок залишилися вдома, замінюючи мобілізованих чоловіків, турбуючись про дітей, забезпечуючи необхідну гуманітарну допомогу..

Авторки свідчень про перші дні війни представляють широке коло соціальних та професійний груп, кожна з яких має свої особливості сприйняття, усвідомлення та інтерпретації тих чи інших подій, спираючись на власний життєвий та емоційний досвід.

Наприклад, образ сучасної жінки (у спогадах Анастасії Волкової) транслюється через професійну і світоглядну позицію воєнної кореспондентки. Дівчина зізнається, що звикла до вибухів і чудово розуміла що може загинути під час роботи. Але до цього була морально стійка, не готова лише вдруге дозволити їм вигнати нас з дому. Моральна сила і готовність боротись звучать у її словах: «Я не військова, моя зброя -- це слово» [З, С.12]. Ірина Солошенко, волонтерка Київського військового госпіталю, ділячись вчасною історією, динамічно змальовує складність умов, критичність ситуацій, вичерпаність фізичних і моральних ресурсів - тобто ті умови, за яких жінки-медики безперервно виконували свою роботу: «Я дивлюся, на тих немолодих ж інок, які роблят ь т аку важ ку робот у, і вони не скарж ат ься ні на що -- ні на втому, ні на страх» [З, С. 57]. Велика мужність і самовідданість цієї жінки виявляється у її громадянській і соціальній позиції, що характеризують збірний образ багатьох українських медикинь: «Але хтось повинен бути тут, поряд із пораненими. І я розумію, що ми маємо зробити все, аби допомогти цим хлопцям одужати» [З, С. 60].

Окремої уваги для висвітлення домінантних особливостей образу жінки на війні заслуговують спогади волонтерок, чиї свідчення представлені у книзі. Вони змушені приймати складні рішення, бути готовими до самопожертви, співпереживання та безкорисливості. Рішучість та незламність під тиском страшних подій, спровокованих війною - ось їх головні риси, що наскрізною лінією відбиваються у текстах представниць різних волонтерських рухів. «Я стала волонтером і вся родина вирішила, що ми залишаємося, бо ми тут потрібні й маємо рятувати людей» [З, С. 37]; І люди в черзі запитували мене: «Ви волонтер?». І коли я сказала, що так -- ці люди просто почали давати мені готівку. І я стояла й просто плакала з цими грошима в руках [З, С. 38]; І одразу почалася робота. Дзвінок за дзвінком, спроби знайти необхідні речі, бодай знайти працюючих менеджерів [З, С. 56]; «Я щось роблю і для хлопців, і для своєї родини, і взагалі для країни» [З, С. 130].

Цікавим аспектом розкриття особливостей жіночого образу є відтворення авторками спогадів про початок повномасштабного вторгнення крізь призу особистого досвіду, пов'язаного з передчуттям війни та першим усвідомленням факту її початку.

Спираючись на відмінності у соціальних статусах, життєвому досвіді, географії проживання, розуміння та прийняття ситуації кожен переживає по-різному. Для когось ця війна почалася ще з 20 лютого, для інших з АТО у Донецьку, і не завершилась і досі. Дехто усвідомив це на початку повномасштабного вторгнення 2022 року. Умовно, психологічну і фізичну готовність можна поділити на три категорії: 1. Ті жінки, які розуміли реальність загрози і готувались до неї; 2. ті, хто не вірив у вторгнення, але планував алгоритм дій; 3. ті, кого війна застала зненацька. Відповідно, інтенсивність емоційності реакції кожної учасниці цих подій залежала від моральної готовності і раціонального розуміння ситуації. Спогади, пов'язані з усвідомлення факту початку війни різняться між собою: «шостим чуттям я відчувала, що війна таки буде...» [З, С. 54]; «просто не могла повірити в те, що це реально відбуваєт ься у XXI ст оліт т і. Ми т елефонували один одному й запит ували: «Це правда? Як таке можливо взагалі?». Просто була дезорієнтація, ми не знали що робити і як діяти» [11, с. 36]. Дехто навіть жартував, мовляв: «Дайте розклад всіх днів нападу на рік» [З, С. 125].

Середовище, у якому живе будь-яка жінка під час війни, наповнене випробуваннями, моральними та емоційними стресами, переживаннями, сумнівами. Намагаючись стати підтримкою для близьких, убезпечити дітей, відволікати їх від страшної реальності і її проблем, розрадити коханого чоловіка - жінки стають проміжною ланкою, що послаблює емоційне зіткнення близьких, часто нехтуючи власним ментальним здоров'ям, ігнорують власні почуття та переживання або приховують їх від інших: «Я всю дорогу ревіла, намагалася себе в руках тримати, тому що зі мною подруга, мама й дитина. Я не хотіла, щоб вони це бачили» [З, С. 128].

Безперечно, від початку збройної агресії країни-окупанта, психіка жінок будь-якого віку і статусу перебуває у ненормальних умовах, витримуючи колосальну напругу. Закономірним є те, що аналізовані нами спогади різною мірою відображають етапи переживання психологічної травми чи наслідків стресу на шляху до адаптації, бажання і можливість боротися, бути корисними, кожен на своєму фронті. Перша хвиля емоцій, яка значною мірою характерна для героїнь більшості спогадів - переживання тривоги, розгубленість, паніка. Ці відчуття транслюються через низку подій та вчинків героїнь. Одні жінки починають хаотично розгрібати бомбосховища, готувати запаси їжі та води, складати тривожні валізи, відкривати підвали у неефективних спробах контролювати ситуацію. Інші ж навпаки - впадали в заціпеніння, «переживали, не розуміли, що робити...Вертольоти літають, машини їдуть величезним потоком з Києва, я стою курю і мене трясе... » [З, С. 128].

Почуття страху властиве усім біологічним представникам під час загрози. Але у кожної із героїнь збірки зустрічаються свої причини і різні форми його прояву: пізнавальний страх транслюється психікою жінок через постійні думки про конкретну загрозу. Тоді як його фізіологічний компонент виражається сильною реакцією тіла (тремор, головний біль, судоми, відсутність сну). Так, наприклад, укладачка книги Дар'я Бура, відчувала страх від невідомості і невизначеності майбутнього, від вибухів поблизу, близького контакту з окупантами. Уродженка Маріуполя Аня, що до війни мешкала у Харкові, вперше у житті відчувала біль у животі від жаху, спричиненого військовою атакою окупанта на рідні їй міста, вона хвилюється «за людей, які опинилися там у цей час. За їхніх рідних» [З, С. 87]. Для киянки Юлії Кирієнко найсильніший страх - бути цивільною на війні, «коли сидиш і нічого не робиш», не маючи уявлення про перебіг ситуації та можливості щось змінити, щоб «бути корисним» [З, С. 129]. Ріелторка Тетяна Шелнікова називає себе боягузкою, зізнаючись, що у перші дні вторгнення, серед знайомих вона була найбільш скаліченою емоційно. Це і не дивно, переживаючи травматичний досвід окупації у Бучі та атаки Маріуполя, де жила мати авторки. А от Олена Чичеріна, жителька Бучі, у своїх щоденникових записах транслює віру в ЗСУ; на питання окупантів, чи не страшно їй, категорично відповідає: «Вбийте вже нас всіх, щоб ми не боялися/» [З, С. 117].

У своїх спогадах Анастасія Волкова зізнається: «Зараз, під час війни, вже важче негативні моменти сприймаються, болючіше. Не брехатиму, що в мене не буває моментів відчаю» [З, С. 117]. Подібні почуття підкреслюють і інші жінки у своїх спогадах. Причини для відчаю у кожної свої: вагання щодо замороженого конфлікту і вічної війни; ситуації нестачі продуктів і води під час окупації; перспектива «бути відкинутими на пару десятиліть назад» через бойові дії та руйнування [З, С. 21]; розуміння жорстокої несправедливості, від якої фізично і морально страждають діти.

Особливо болючою для жінок є нерозуміння майбутніх перспектив, відсутність можливості щось передбачити, захистити. Юлія Кирієнко ділиться власними переживаннями: «Я не вмію більше планувати, як було раніше. Зараз плани не більше, ніж на 4-8 годин. Неможливо зрозуміти, де буде небезпека найближчим часом» [З, С. 131]. Але, незважаючи на це, авторка повсякчас намагається тримати себе в руках, опановувати власні емоції.

Коли хвиля страху спадає, і на її місце приходять - сильні, експресивні емоції (роздратування, злість, лють). Вони додають героїням енергії боротися, активно діяти, долаючи будь-які перешкоди заради власного майбутнього, і майбутнього родини, близьких. Тетяна Шелковнікова так описує цей період адаптації до подій сучасності: «Нерозуміння, обурення, страх, образа -- такі були відчуття» [З, С. 159], спричинені втратою розміреного життя, контактів з друзями, переселення з власного дому та відсутність улюбленої роботи. Ці переживання посилюються сумнівами, чи буде їй куди повертатися? І до кого? Питання залишається риторичним.

Спільна риса усіх щоденникових записів жінок, що ділилися своїми спогадами, досвідом, світосприйняттям, реалізується у примиренні з реальністю подій, спроможності справлятися з кризовими ситуаціями, бути сильною та йти вперед. Враховуючи відмінність емоційних порогів кожної окремої жінки, варто зазначити, що у збірці «Лютий лютий 2022» героїні підсвідомо вдаються до різних способів подолання стресу. Перші звільняться від переживань та негативного перенавантаження через сльози. Різні емоційні подразники змушують героїнь плакати, серед яких: моральне чи фізичне виснаження: «В мене просто не було часу, не думала про дім, про їжу. Я просто забувала їсти»[З, С. 38]; сентиментальність та розчулення, причиною стали

слова подяки п'ятирічного хлопчика військовій Євгенії Закревській: «Дякуємо, що нас захищаєте!»... він давно хотів це нашим сказати, придивлявся, але боявся...» [З, С. 71]; переживання через окупацію рідного міста, хвилювання та страх за родичів: «У мене там друзі залишилися, батьки поряд. І реву» [З, С. 78]; втрата близьких: так загибель друга, «до якого часто їздила в Авдіївку у 2016 році» [3, С. 8] стала трагічним досвідом Дар'ї Бури.

Інші шукають розраду у вірі. Так Афіна Хаджинова під час окупації Маріуполя весь час молилася. Любов Порицька, згадуючи вдалу евакуацію мами і тата, стверджує: «Моїх батьків вивів Бог!» [3, С. 82]. Дехто з жінок ладен вірити у надприродні сили чи усіх богів, дякуючи за порятунок свого життя і здоров'я чи членів родини. Часто у статтях щоденника зустрічаємо роздуми про віру у світле майбутнє, перемогу, ЗСУ. Найголовніше, що віра зцілює душі жінок, допомагає пережити травматичний досвід кожної окремої особистості.

Ще однією унікальною особливістю відтворення образу кожної авторки - це вміння поєднати, позитивні, зворушливі, емоційні миті з суворою реальністю сьогодення, транслювати любов і добро у дрібних деталях. Так Анастасія Волкова зворушливо описує момент прощання з рідним домом. Складаючи м'які іграшки, що впали додолу під час хаотичних зборів у дорогу, вона просить пробачення у будинку, що залишає його у важку хвилину. Євгенія Закревська описуючи приємний момент зустрічі з цивільними, які просто хотіли триматися поблизу, демонструючи повагу та доброзичливість, згадує: «Привітатися, йти поруч. Це так зворушливо. Хоч і неправильно» [З, С. 8]. Приємними почуттями наповнені уривки текстів, які нагадують нам, що жінка на війні - все перш за все жінка, яка намагається зберегти тендітність, привабливість та легкість. Незважаючи на складні обставини, залишає у своєму житті місце для маленьких приємностей: «Я вирішила зробити собі в той день подарунок -- просто дуже хотілось себе відчути дівчинкою, попри війну. За день до того я домовилась з манікюрницею, що вона вийде з підвалу і зробить мені нігті» [З, С. 15]; « Ще сходила додому, взяла деякі речі, трохи одягу. І духи взяла. Дивлюся, стоять, подумала, що візьму на всякий випадок пляшечку. На який випадок? Не розуміла. Імпульсивно взяла» [З, С.161].

Висновки

Творчість нового часу змістила акценти в бік глибшого пізнання людської душі та зосередила увагу на психологічних станах індивіда на межі життя і смерті, дослідження яких, дає змогу різноплощинно окреслити екзистенційні виміри художнього буття людини воєнної доби. Аналізовані нами історії життя жінок, дають змогу дослідити жанрові ознаки тексту, властиві мемуарній літературі, зокрема, й класичному щоденнику (фіксації подій, самопредставлення, терапія) та проаналізувати діяльність українських жінок у перші дні вторгнення, а також ставлення авторок до описуваних ними подій і їх емоційно-психологічний стан, індивідуальний внутрішній світ пересічної жінки, який в перспективі висвітлює не тільки сам інтерпретований феномен, а й свідчить пріоритети, громадські позиції та світоглядні уявлення, що створює сукупний образ жіноцтва у період боротьби проти окупанта.

Література:

1. Бовсунівська Т. Основи теорії літературних жанрів. - Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - 519 с.

2. Варикаша М. М. Тендерний дискурс у літературі non-fiction: монографія. Донецьк: ЛАНДОН-ХХІ, 2013. 212 с

3. Бура Д., Подобна Є. Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення. Харків : Фоліо, 2022. 189 с.

4. Галич О. У вимірах non-fiction: щоденники українських письменників XX ст. Луганськ: Знан-ня, 2008. 200 с.

5. Галич О. Українська документалістика на зламі тисячоліть Луганськ: Знання, 2001. 246 с.

6. Колінько О. П. Нон-фікшн як особливий феномен сучасної белетристики // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія, 2016, №24. Т. 2. С. 74-77.

7. Колошук Н. Нефікційна література (документалістика) як маргінальне явище мультикуль-турного процесу сучасності: українська ситуація. Питання літературознавства: науковий збірник. Чернівці:Чернівецький національний університет, 2009. Вип. 78. С. 215-223.

8. Танчин К. Щоденник як форма самовираження письменника: автореф. дис... канд. філол. наук: спец. 10.01.06 «Теорія літератури». Тернопіль, 2005. 20 с.

References:

1. Bovsunivska, T. (2008). Osnovy teorii literaturnykh zhanriv. Kyiv: “Kyivskyi universytet”. [in Ukrainian]

2. Varykasha M. M. Ghendernyj dyskurs u literaturi non-fiction: monoghrafija. Donecjk: LANDON-KhKhI, 2013. 212 p. [in Ukrainian]

3. Bura D., Podobna E. February 2022. Evidence of the first days of the invasion. Kharkiv: Folio, 2022. 189 с.

4. Halych O. (2008) U vymirakh nonfiction:shchodennyky ukrayinskykh

pysmennykiv XX stolittya: monohrafiya [In measuring non-fiction: blogs Ukrainian writers of the twentieth century: monograph]. Luhansk: Znannya. 200 p. (in Ukrainmn)

5. Halych O. (2001) Ukrayinska dokumentalistyka na zlami tysyacholit: monohrafiya. [Ukrainian documentary at the turn of the millennium]. Luhansk: Znannya. 246 p. [in Ukrainian].

6. Kolinjko O. P. Non-fikshn jak osoblyvyj fenomen suchasnoji beletrystyky // Naukovyj visnyk Mizhnarodnogho ghumanitarnogho universytetu. Ser.: Filologhija, 2016, No24. Vol. 2. Pp. 74-77. [in Ukrainian]

7. Koloshuk N. (2009) Nefiktsiyna literatura (dokumentalistyka) yak marhinalne yavyshche multykulturnoho protsesu suchasnosti: ukrayinska sytuatsiya [Non-fiction (documentary) as a marginal phenomenon of the multicultural process of modernity]. Pytannya literaturoznavstva: nauk. zb. Chernivtsi: Chernivets'kyy nats. un-t. No. 78. P. 215-223 (in Ukrainmn).

8. Tanchyn, K. (2005) Shchodennyk yak forma samovyrazhennya pysmennyka [Diary as a form of self-expression of the writer]: avtoref. dys... kand. filoloh. nauk: spets. 10.01.06 “Teoriya literatury”. Ternopil. 20 p. (in Ukrainmn).

Размещено на Allbest.ru