Компаративний підхід до вивчення української та зарубіжної літератур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Компаративний підхід до вивчення української та зарубіжної літератур

Вступ

компаративний викладання література

Одним із найперспективніших напрямів у методиці викладання української та зарубіжної літератур у сьогоденні можна назвати компаративістику. Це порівняльно-історичний метод дослідження, який активно використовують у філософії, правознавстві, при вивченні економічних дисциплін («Економіка підприємства», «Економічний аналіз», «Планування діяльності підприємства») тощо. На основі порівняльного вивчення встановлюють певну послідовність, роблять узагальнення, формулюють закони.

Літературна компаративістика - це порівняльне літературознавство, тобто проведення паралелей, встановлення зв'язків між художніми творами. Актуальним питанням до викладання літератури в сучасному освітньому процесі є компаративний підхід. Цей метод дозволяє студентам набути навичок аналізу, синтезу, наукового дослідження, а разом з тим виявити загальні закономірності літературного розвитку, визначити місце і роль у ньому вітчизняного письменства. Тому метою статті є розкриття сутності компаративного підходу щодо викладання української та зарубіжної літератур.

Виклад основного матеріалу

Наукова компаративістика існувала ледь не з моменту виникнення літератури. У класичну пору давньогрецької літератури, в VI-V ст. до н.е., зіставлення літературних явищ з'являється у художніх творах. Так, у комедії Аристофана «Жаби» розгортається суперечка між Есхілом та Еврипідом, про те, як необхідно зображати людину засобами слова. Есхіл вважає, що людей слід зображати такими, якими вони мають бути, а не такими, якими вони є. Це вже не просто протилежні погляди, а певні творчі програми. Елементи компаративістики можемо побачити й у відомій «Поетиці» Аристотеля (відмінності трагедії від епосу).

В Україні літературна компаративістика сформувалася в останній третині XIX століття. Зачинателями її були М. Драгоманов та І. Франко, котрі дали перші зразки порівняльних досліджень в галузі фольклористики та літератури.

Над розробкою цієї проблеми на сучасному етапі зверталися Л. Мірошниченко, Д. Наливайко, О. Ніколенко, О. Куцевол, Л. Бондаренко, Ж. Клименко, М. Ільницький, А. Градовський та ін. Дослідники звернули увагу на аспекти формування національних та загальнолюдських моральних цінностей, морального просвітництва.

Зрозуміло, що порівняння має здійснюватися не заради порівняння, а заради пізнання світу і себе у світі.

Лауреат Нобелівської премії С. Еліот констатував: «... передусім треба знати, що саме порівнювати і що аналізувати» [1, С. 71]. А В. Жирмунський [2, С. 68] пише, що «основною передумовою порівняльно-історичного вивчення літератур різних народів є ідея єдності і закономірностей загального процесу соціально-історичного розвитку людства».

Звідси до окресленої проблеми варто підходити з кількох позицій:

при порівняльному дослідженні виникають особливі стосунки в межах історії літератури, зокрема різних періодів історії;

необхідно враховувати факт, що серед літературознавців відсутня одностайність щодо типів і форм літературних зв'язків;

потрібно пам'ятати про фундаментальні принципи компаративного дослідження, а саме: що зіставляти для того, щоб дослідження було спрямоване на кінцевий результат - встановлення закономірностей світового літературного розвитку;

порівняльний метод дослідження повинен мати стійкі орієнтири класифікації.

Отже, основна мета використання елементів компаративістики полягає у формуванні уявлення студентів про світову літературу як систему національних літератур, про міжлітературні і міжмистецькі зв'язки як чинники духовного розвитку та виховання національно свідомої особистості.

Видатний педагог Я. Коменський [3] зауважував, що потрібно завжди і скрізь розглядати разом те, що пов'язане одне з одним. При цьому, на наш погляд, варто показувати не лише подібне (типологічне) між українською та світовими тенденціями, стилями, але й обов'язково виявити питоме, самодостатнє, оригінальне. Тому твори української і зарубіжної літератури укладачі програм радять «подавати у паралельному аналізі», тобто компаративному.

Компаративна лінія вивчення творів забезпечує:

зіставлення літературних творів (тем, мотивів, образів), явищ, фактів, що належать до різних літератур;

встановлення зв'язків між українською та світовою літературою (генетичних, контактних, типологічних);

висвітлення трансформації міфологічних та фольклорних тем і сюжетів;

засоби поетики у творах;

зіставлення оригіналів і перекладів літературних творів різними мовами;

різні переклади того самого твору українською мовою.

Наприклад, під час вивчення драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки можна звернутись до західноєвропейських зразків «нової драми», особливо до творчості М. Метерлінка, розглядаючи проблему вільного життєвого вибору людини за твором О. Кобилянської «Людина» - до драми Г. Ібсена «Ляльковий дім». Жартівливе перебільшення як засіб комічного в «Мисливських усмішках» Остапа Вишні та «Дивовижних пригодах, подорожах і бойових подвигах барона Мюнхгаузена» Рудольфа Еріха Распе. Використання сюжету легенди про золоторогих турів у оповіданні П. Куліша «Орися» та 6 пісні «Одіссеї» Гомера. Уітменівські мотиви звучать в поезіях П. Тичини та І. Драча. Поетична традиція Г. Гейне у ліриці Лесі Українки, а інтелектуально-філософська поезія Л. Костенко перегукується із творами Р. М. Рільке, Б. Пастернака, Й. Бродського, Г. Лорки. Художні особливості творів іншомовних письменників стають ближчими і зрозумілішими студентам, коли актуалізуються знання з рідної літератури. Адже тільки в порівнянні свого з чужим людина усвідомлює своєрідність властивих її спільноті елементів.

Вивчення творчості Франка дає також великі можливості для компаративного аналізу творів. Так, у жанрі класичного сонета І. Франко гармонійно поєднував традиції і новаторство, вносив нові елементи в його структуру. Отже, поет оновлював канонічну форму світового сонета, органічно наповнюючи її багатим змістом, «свобідною думкою». Франко на національному ґрунті зробив сонет карбованим, звучним, витонченим, відбиваючи й індивідуальний світ людини.

До сонетної форми зверталися романтики А. Метлинський, М. Шашкевич, Л. Боровиковський, Ю. Федькович. Проте саме під пером Франка ця складна, сувора форма засяяла новими гранями: наповнилась пластичністю і конкретністю образів, патріотичним пафосом. Як відомо із світової літератури, є два жанрових різновиди сонетів: італійський, що складається з двох катренів і двох терцетів, та англійський (шекспірівський) - з трьох катренів і одного дистиха. І. Франко застосовував італійську форму сонета. Спираючись на європейську традицію сонета (Ф. Петрарка, А. Данте, В. Шекспір, А. Міцкевич), Іван Якович розширював його образний світ, оновлював суворий стиль, строгу завершеність форми.

Свої погляди на завдання сонета в нову епоху поет висловив у поезіях «Сонети - се раби», «Колись в сонетах Данте і Петрарка». І. Франко оглядає стан розвитку сонета у світовому письменстві, внесок кожного свого попередника в сонетну форму, ставить завдання перед українськими митцями. Справжнім шедевром Каменяра є сонет «Сікстинська Мадонна», де жінка втілює красу мистецтва, творче натхнення, музу.

Поезія І. Франка збірки «Зів'яле листя» перегукується із «Дуїнянськими елегіями» Р.-М. Рільке, віршами зі збірки «Квіти зла» Шарля Бодлера, ліричний герой якого, як і Франків персонаж, охоплений трагічною безвихідністю. Як і Бодлер («Танець змії», «Волосся», «Похмуре небо», «Запрошення до подорожі»), Франко змальовує образ коханої через виразні деталі. У поезії «Волосся» французький поет описує шевелюру коханої кольору воронячого крила, яку називає «морем чорного дерева». У своїх спогадах ліричний герой Бодлера, занурюючись у чорний океан волосся милої, зазнає щастя. У Франка постає образ коханої з погляду ліричного героя, який помічає «рум'яне личко», «личко чудове», «очі - красітки», її очі, «як те море, супокійне, світляне», мов «криниця чиста на перловім дні».

Як і Бодлерівський герой, він веде уявну розмову з «дівчинкою - зірничкою», звертається до неї, називаючи її красунею, «правдивою любов'ю». Образ Регіни з повісті «Перехресні стежки» вписується в галерею персонажів європейського роману, в якому змальовано пригноблення жінки як огидне явище антигуманного світу: «Життя» Гі де Мопассана, «Анна Кареніна» Льва Толстого. У річищі традицій Оноре де Бальзака український прозаїк зображує «сцени приватного життя». У «Шлюбному контракті» Бальзака шлюб у буржуазному суспільстві змальовується як укладання угоди, комерційна операція. Історія шлюбу Стальського і Твардовської - український варіант цієї теми.

Розвивати пізнавальну самостійність, творчу уяву студентів, виховувати почуття людяності, доброти дають змогу заняття з вивчення, наприклад, творчості Ф. Кафки і М. Хвильового. Що ж об'єднує цих двох титанів слова - представників різних культур? Перш за все, трагізм власного життя письменників. Непростий внутрішній світ Кафки і Хвильового, роздвоєність душі, яка виявилася і усвідомлювалася ними поступово, проектувалася і на їхню творчість - самобутню і пророчу. Компаративний аналіз новел «Перевтілення» Ф. Кафки і «Я(Романтика)» М. Хвильового розкривають самотність людини, абсурдність і жорстокість світу. Через призму «маленької людини» вони передбачили шлях людства в нікуди.

Кафкіанські перевтілення людини зображено у фантасмагоричному плані (Грегор Замза перевтілюється в багатоніжку і помирає, страшною є реакція родини: «Ну, слава Тобі, Господи...»).

Кульмінаційною сценою новели Хвильового є зустріч «Я» з рідною матір'ю, яку приводять на допит із групою версальських черниць. Вірний пес революції (син) не зрадив трибуналу. Постріл у скроню матері - це не лише фізична смерть найріднішої людини «Я», це повна деградація, моральний занепад головного героя.

Ефективним засобом здійснення компаративного аналізу вважається складання порівняльних таблиць, порівняльних діаграм (відображення зон перекриття елементів), в яких систематизується вся необхідна інформація про компоненти двох порівняльних елементів.

Використання мультимедійних засобів дає можливість наочно прослідкувати складання таких таблиць і діаграм.

Найдоцільнішим на заняттях з компаративного аналізу є використання методів творчого читання, евристичного та дослідницького перекладу, прийомів індивідуального та коментованого читання типологічно близьких текстів, проблемної ситуації, проблемних пізнавальних завдань, пов'язаних з необхідністю орієнтування студентів у різних художніх системах, порівняння художніх творів, зіставлення твору з його генетичним джерелом, евристичної бесіди, диспуту, діалогу тощо.

Саме вони сприяють розкриттю творчого потенціалу особистості кожного студента, формуванню навичок аналітичного мислення, полікультурної компетентності, виховання толерантного ставлення один до одного.

Застосування компаративного аналізу вимагає від викладача уміння формувати ефективні моделі уроків з використанням інтерактивних методів навчання, сучасних інформаційних технологій.

Дидактична модель організації занять компаративного вивчення світової та української літератур може складатися з кількох етапів:

добір художніх творів (висока художня якість твору, доступність його студентам, жанрова різноманітність, актуальність проблематики);

перспективи планування (тематика, типи, види, цілі);

характер діяльності на заняттях (викладача -

спрямовуюча, корегуюча, контролююча, оцінна, студента - навчально-дослідницька, творча, пошукова, ігрова, комунікативна);

комплекс методів та прийомів роботи (метод творчого читання, евристичний, дослідницький, репродуктивний);

пізнавальний ( комунікативний, виховний, розвиваючий, творчий).

Для реалізації компаративістичних принципів при викладанні літератури великого значення набувають інтегровані заняття (від латинського integer - повний, цілісний), які, на наш погляд, дають глибокі всебічні знання про об'єкт вивчення, залучаючи відомості різних навчальних дисциплін, і реалізуються об'єднаними зусиллями викладачів різних предметів.

У програмах з української літератури ставиться завдання вивчати найбільш характерні твори та авторів, «вивчати українську літературу в національному та світовому культурологічному контекстах, у міжпредметних зв'язках» [4].

Широкі можливості для компаративного аналізу дають твори про події Першої та Другої світової воєн В. Бикова, Г. Белля, О. Довженка, О. Гончара, М. Бажана, М. Джаліля, О. Берггольца, А. Малишка, М. Алігер, С. Цвейга, Е. Межелайтіса, С. Орлова, Р. Гамзатова, Р. Рождественського, П. Целана, Є. Євтушенка, Б. Брехта, Г. Лорки та ін. Експресіоністичне вираження про події Першої світової війни відображено у творчості Г. Аполлінера (збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни», зокрема поезія «Зарізана голубка й водограй»), Е.-М. Ремарк («Повернення») та українських митців О. Турянського («Поза межами болю»), В. Стефаника («Діточа пригода», «Марія»), М. Черемшини (збірка «Село за війни»).

Катастрофу Другої світової війни та її наслідки можемо простежити у творах П. Целана, Г. Белля, Б. Брехта, А. Камю та О. Гончара, О. Довженка, І. Багряного, Л. Костенко. Наприклад, осуд антигуманної сутності війни зображено у творах О. Довженка «Воля до життя», «Ніч перед боєм» та Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», чи війни як тяжкого випробування для народу у творчості О. Довженка та Г. Белля («Мовчання доктора Мурке», «Дім без господаря»), і Пауля Целана «Фуга смерті». Художнє осягнення війни у світлі екзистенціалістської філософії простежується у повісті І. Багряного «Огненне коло» та творах А. Камю «Чума», Е. Хемінгуея «По кому подзвін». Уведені до програми твори сучасних письменників М.Ф. Зузака, Р. Гарі та кримськотатарського митця Т. Халілова показують трагічні сторінки життя своїх близьких людей в час Другої світової війни, засудження нацизму й тоталітаризму, ідеї людяності та віри в порятунок.

Не менш важливим аспектом компаративного вивчення літератури є дослідження генетичних та порівняльно-типологічних зв'язків. Як зазначає Д. Наливайко [5, С. 39], генетичними вважаються «зв'язки між різними літературними явищами, що йдуть від якогось спільного джерела, тобто це явища, пов'язані за своїм походженням». Вони засновані на порівнянні подібних літературних явищ, їхньому історичному розгляді, аби з'ясувати спорідненість між ними. Найчастіше це можна спостерігати в історії створення чи написання твору. Наприклад, «Енеїда» Вергілія та однойменна поема І. Котляревського; мотивом кохання дітей з ворогуючих родин простежується у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» та трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

Порівняльно-типологічні зв'язки, за визначенням О. Куцевол [6, С. 3], це «відповідності та аналогії між літературними явищами в різних літературах, які породжуються дією спільних закономірностей і чинників суспільного і художнього розвитку людства». Такий зв'язок можна простежити у політичних романах В. Винниченка «Сонячна машина», «Слово за тобою, Сталіне» та антиутопічних творах світової літератури М. Замятіна «Ми», К. Чапека «Фабрика Абсолюту», О. Хакслі «Дивний новий світ», Дж. Оруела «1984», «Звіроферма».

Вчителі-словесники отримали реальну можливість дати студентам знання про рідну і світову літературу в усьому розмаїтті їх взаємозв'язків і взаємовпливів. Тому слід пам'ятати слова С. Єфремова [7, С. 6]: «Письменство у кожного народу має величезну вагу як вираз творчої сили нації, з одного боку, та міжнародного єднання і вплив, з другого».

Співвідношення між зарубіжною і українською літературами складається з різних аспектів, як-от:

особисті контакти з Україною в житті зарубіжних письменників;

українські фольклорні, історичні, національні мотиви в їхній творчості;

українська перекладацька школа;

традиції, жанри, образи світової літератури, визначні митці у творчості українських письменників тощо.

Відомості про перебування зарубіжних письменників в Україні завжди зацікавлюють студентів, пробуджують їхні пізнавальні здібності, спонукають розшукувати додатковий матеріал, готувати повідомлення та реферати.

З цікавістю сприймаються теми «Україна в житті O. де Бальзака, М. Булгакова, А. Ахматової, Б. Пастернака, P.-М. Рільке, Г. Белля, В. Маяковського, Пауля Целана та ін.».

Висновки

Отже, порівняння літературних творів дає можливість:

показати спільне - те, що об'єднує різні народи, й відмінне - те, що свідчить про неповторність нації;

порівняти різнонаціональні твори (ідейно-тематична сутність, проблематика, система образів, композиція, характер твору), які можна реалізувати в різних видах навчальної діяльності;

використовувати здобутки української перекладацької школи, які свідчать про красу й невичерпні можливості української мови;

враховувати психолого-педагогічні та методичні умови як встановлення зв'язку нового з раніше вивченим, достатній рівень усвідомлення теми та ідеї твору, активне залучення таких прийомів мислення студентів як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, оптимальний добір методів, прийомів, видів та форм роботи, які сприяють розвитку розумової діяльності та забезпечують емоційне сприймання студентами художнього твору.

Точок дотику для порівняння може бути дуже багато. А відтак є всі підстави стверджувати, що елемент компаративного аналізу може бути включений майже до кожного заняття з літератури. Для цього, з нашої точки зору, мають бути наявні лише дві умови:

ерудованість (підготовленість) і, звичайно ж, бажання вчителя;

наявність певного досвіду, багажу знань із літератури студентів.

Компаративне вивчення творів - це творча праця, науково-дослідницька робота, основним завданням якої є розкриття змісту української літератури у контексті світової. Компаративний підхід до вивчення літератури розвиває знання, формує вміння перенести їх з однієї галузі науки в іншу, розширює кругозір, сприяє підвищенню якості літературної освіти, загальнокультурного рівня розвитку студентів.

Список використаних джерел

1. Еліот Т.С. Функція літературної критики. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / за ред. М. Зубрицької. 2-е вид., доповн. Львів: Літопис, 2001. 832 с.

2. Жирмунский В.М. Сравнительное литературоведение. Восток и Запад. Ленинград: Наука. Ленинградское отд., 1979. 495 с.

3. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. Москва: 1982. 648 с.

4. Навчальні програми 10-11 класів https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-10-11-klasiv.

5. Наливайко Д. Наука, яка дедалі більше визначатиме методику викладання літератури. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1997. № 3. С. 42.

6. Куцевол О.М. Методика уроку компаративного аналізу Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2004. № 10. С. 2-4.

7. Єфремов С. Історія українського письменства. Київ: Femina, 1995. 37 с.

Размещено на Allbest.ru