Необарокова поетика повістей Валерія Шевчука "Мор" та "Сповідь"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

Необарокова поетика повістей Валерія Шевчука «Мор» та «Сповідь»

Приліпко Ірина Леонідівна, доктор філологічних наук,

доцент, старший науковий співробітник

Анотація

У статті розглянуто особливості творчої трансформації у прозі сучасного українського письменника Валерія Шевчука принципів барокової поетики. На основі аналізу повістей «Мор» і «Сповідь» простежено специфіку рецепції письменником ідей, тем, образів, зображально-виражальних засобів стилю бароко, розглянуто їх модифікацію в контексті індивідуально-авторського стилю. Акцентовано, що в повістях «Мор» і «Сповідь» яскраво репрезентовано поетику необароко - домінанту ідіостилю письменника. Необарокова поетика В. Шевчука своєю основою має наукові й творчі зацікавлення письменника, який є глибоким знавцем і дослідником літератури епохи Бароко. Творчо трансформовані риси стилю бароко проявилася на різних художніх рівнях повістей «Мор» і «Сповідь». Головну функцію у моделюванні художнього світу творів відіграє принцип поєднання непоєднуваного, художня умовність, поетика загадки, універсалізм, символізм, ірраціональне світосприйняття, містичність, філософічність, психологізм, підтекстовість. Важливу функцію у структуруванні сюжету й хронотопу творів відіграють алегоричні образи й сновидні візії. В образах героїв повістей В. Шевчук втілив риси людини Бароко: амбівалентність внутрішнього світу, любов до свободи й мандрів, схильність до самозаглиблення, прагнення відкриття незвіданого й пошуку істини. Внутрішнє мовлення, рефлексії, риторичні фігури на наративному рівні поглиблюють філософський та психологічний плани зображення. Ідейно-тематичний рівень повістей визначається зверненням до актуальних у межах стилю бароко тем (діалектика добра і зла, принцип самопізнання, способи пізнання світу й людини, шляхи пошуку сенсу буття), які в контексті ідіостилю письменника поглиблені екзистенційними ідеями (трагізм людського існування, сенс страждання, абсурдність буття, бунт, пізнання, вибір, обов'язок тощо).

Ключові слова: бароко, необароко, сучасна проза, повість, образ, ідея, людина, світ, трагізм.

Prylipko Iryna Leonidivna Doctor of Philology, Docent, Senior researcher, Shevchenko Institute of Literature National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv

THE NEO-BAROQUE POETIC OF VALERII SHEVCHUK'S STORIES “PLAGUE” AND “CONFESSION”

Abstract

The article examines the peculiarities of the creative transformation of the principles of baroque poetics in the works of the modern Ukrainian writer Valerii Shevchuk. On the basis of the analysis of the novels “Plague” and “Confession”, the specifics of the writer's reception of ideas, themes, images, pictorial and expressive means of the Baroque style are traced, and their modification in the context of the individual author's style is considered. It is emphasized that neo-baroque poetics - the dominant idiostyle of the writer - is vividly represented in the novels “Plague” and “Confession”. The neo-baroque poetics of V. Shevchuk is based on the scientific and creative interests of the writer, who is a deep connoisseur and researcher of the literature of the Baroque era. The creatively transformed features of the baroque style manifested themselves at different artistic levels in the novels “Plague” and “Confession”. The main function in modeling the artistic world of works is played by the principle of combining the incompatible, artistic convention, poetics of riddles, universalism, symbolism, irrational worldview, mysticism, philosophising, psychologism, subtextuality. Allegorical images and dream visions play an important role in structuring the plot and chronotope of the works. In the images of the heroes of the novels, V. Shevchuk embodied the features of the Baroque man: ambivalence of the inner world, love of freedom and travel, tendency to self- absorption, desire to discover the unknown and search for truth. Internal speech, reflections, rhetorical figures at the narrative level deepen the philosophical and psychological plans of the image. The ideas and thematic level of the novels is determined by addressing topics that are relevant within the Baroque style (the dialectic of good and evil, the principle of self- knowledge, ways of knowing the world and man, ways of finding the meaning of being), which in the context of the writer's idiostyle are deepened by existential ideas (the tragedy of human existence, the meaning of suffering, the absurdity of being, rebellion, knowledge, choice, duty, etc.).

Keywords: baroque, neo-baroque, modern prose, novel, image, idea, person, world, tragedy.

Вступ

Постановка проблеми. Українське бароко (XVII-XVIII ст.) - яскраве мистецьке явище, визначне своїми оригінальними творчими пошуками й здобутками в різних сферах, зокрема і в літературі. Барокова культура, зазначає Зіна Ґеник-Березовська, «сприймається передусім як доба, проте ті поняття, котрі вважалися константами бароко, набувають здатності час від часу повертатись, пронизуючи собою сучасність особливо в кризові періоди, трансформуючи різні жанри та індивідуальні стилі [1, С. 35-36]». Здатність барокового стилю до відродження в інші мистецькі епохи, його оновлення у необарокових формах виявилися у доробку митців 20-х років ХХ ст. (Микола Бажан, Микола Зеров), у творах представників «химерної» літератури (Василь Земляк, Євген Гуцало, Олександр Ільченко), у сучасній прозі. Необарокова поетика - домінантна особливість ідіостилю сучасного українського письменника-інтелектуала Валерія Шевчука (нар. 1939 р.). Ідеться насамперед про такі його твори, як «Мор» (1969), «Сповідь» (1970), «Три листки за вікном» (1986), «Птахи з невидимого острова» (1989), «Початок жаху» (1992), «У пащу Дракона» (1993), «Око прірви» (1995), «Розсічене коло» (1996), «Біс плоті» (1997), «Закон зла (Загублена в часі)» (1998), «Срібне молоко» (2001) та ін. Інтерес до бароко в письменника базований на його наукових зацікавленнях. Як відомо, В. Шевчук - глибокий знавець і дослідник літератури епохи Бароко, поезії й прози XVI-XVIII ст. Він є упорядником антологій барокової поезії «Аполлонова лютня» (1982), «Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні в XVI - поч. ХІХ ст.» (1984), «Марсове поле. Героїчна поезія на Україні в Х - поч. ХІХ ст.» (кн. 1-2, 1988-1989), творів Григорія Сковороди, Івана Вишенського, «Літопису» Самійла Величка та ін., автором досліджень про барокову літературу («Вершинний твір українського бароко: Літературознавче дослідження „Енеїди” І. Котляревського», 2005; «Муза Роксоланська: Українська література XVI-XVIII ст.», кн. 1-2, 2004, 2005; «Пізнаний і непізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима», 2008). Працюючи над перекладами, упорядкуванням, дослідженням творів епохи Бароко, В. Шевчук запозичував, трансформував, творчо переосмислював і втілював принципи барокової поетики у своїх повістях і романах. У результаті, як він сам зазначає, його художній стиль «почав бароковіти», тобто ставав «утяженішим, монументальнішим, з розлогим епітетом і складними синтаксичними конструкціями», його «почали вабити вишукані, ускладнені сюжетні конструкції й великі епосові форми, але не як хронікально-описові полотна, а як структури образні, подібні до вибагливих барокових структур та споруд [2, С. 398, 399]».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості творчої трансформації барокового стилю у прозі В. Шевчука досліджували Наталія Городнюк [3], Людмила Тарнашинська [4], Олена Юрчук [5; 6] та інші літературознавці. Проте окремі твори письменника, зокрема його повісті «Мор» і «Сповідь», ще залишаються недостатньо вивченими в аспекті репрезентації в них елементів барокової поетики, розкриття їх змістового й структурного значення.

Мета статті - дослідження стильових особливостей необароко на наративному, часопросторовому, сюжетному, образному, ідейному рівнях творів В. Шевчука «Мор» і «Сповідь».

Виклад основного матеріалу

Такі знакові особливості барокового стилю, як містичність, ірреальність, фантастичність, поетика загадки, принцип поєднання непоєднуваного, філософічність, трагічний світогляд, символізм, алегоризм знайшли творчу трансформацію в повістях В. Шевчука «Мор» та «Сповідь». В обох творах формуванню містичної атмосфери та філософського підтексту сприяє наративна організація. У повісті «Сповідь» усе, що відбувається з героями, відтворено крізь призму їх сприйняття; мова прибульця (у формі внутрішнього монологу) чергується з мовою другого героя - гапонівського панотця (у формі записів). У повісті «Мор» зображені події теж репрезентовано крізь оптику героїв (страннього, ченця Григорія, сіроносого) у формі першоособового наративу. Прикметно, що одні й ті ж події почергово розгортаються у декількох проєкціях - таке структурування сюжетного плану стало можливим завдяки відтворенню рецепції тих самих подій різними героями: Григорієм і страннім, який «надбав пережите в личинах ченця Григорія та сіроносого [7, С. 557]», потім - сіроносим. У цьому контексті актуалізації набувають теми двійництва, перевтілення, набуттям одним героєм сутності іншого, здатності входити в свідомість іншого, а також розкривається ідея суб'єктивності людського сприйняття, неповторності й унікальності окремої особистісно-світоглядної рецепції.

В обох повістях яскраво проявилося притаманне необароковій поетиці «сновидно-алогічне трактування простору [8, С. 80]». Неконкретизований хронотоп у повісті «Мор» увиразнює алегоричність і містичність змодельованих ситуацій. Л. Тарнашинська, покликаючись на слова В. Шевчука, зазначає, що повість «Мор» написана «за науковою розвідкою в атмосфері своєрідного міста Львова [4, С. 39]». На те, що дія відбувається у Львові орієнтовно на початку XVII ст. вказують окремі деталі (згадки про Литовський статут, єзуїтів, патріарха Єремію, Юрія Рогатинця), факти неодноразових спалахів епідемії чуми в місті в кінці XVI - на початку XVIІ ст., а також деякі топографічні особливості. У повісті «Сповідь» орієнтовне уявлення про час і місце розгортання дії подано лише в першому реченні: «Восени 17… року на одному із шляхів Гетьманщини… [9, С. 626]».

Засобом уведення елементів фантастичного у структуру текстів є сон. Для героя повісті «Мор», ченця Григорія, котрий бачить «трьох обірванців, які простували дорогою: один тягнув на спині вертеп, другий - звізду, а третій - клунок з ляльками», межа між реальністю й сном майже втрачається: «...може, й дрімав уже солодко і все це мені привиджувалося. <…>...все це тільки химерна гра уяви, бо я спокійнісінько лежу під грушнею і сплю [7, С. 503, 506]». Ірреальний вимір поглиблюється виглядом мандрівних акторів: «Не мали облич, лише черепи [7, С. 503]». Ірраціональність сприйняття розкривається зокрема через зміщення меж реального й ірреального хронотопу. Так, спостерігаючи за вертепним дійством, чернець Григорій не може зрозуміти, чи це дійсність, чи сон, чи химерна гра уяви [7, С. 503-506]. Розуміння межі між реальним та ірреальним втрачає й герой повісті «Сповідь»: «…це вже був сон, хоч у мені не зникала думка: є сни, у яких ми живемо так само явно, як у житті живому. Це образ світу, перевернутого догори ногами… [9, С. 642]». Місцями фантастичність і сновидність набувають значення поетики абсурду. В цьому аспекті виразним є поєднання необарокового й екзистенційного світовідчуття. Показовими тут є безликі вертепники, які колядують у травні. Містичність, загадковість пронизують не лише хронотоп творів, а й наповнюють і визначають міжособистісні зв'язки.

Відповідно до поетики бароко, якій притаманне «відчуття присутності чогось таємничого, незбагненно-загадкового у всьому, що оточує людину», «цікавість до світу загадкового, незбагненного, містичного [8, С. 85, 95]», В. Шевчук моделює ситуацію дива, формує пафос загадки, недомовленості, таємничості. Пишучи про барокову духовність, Умберто Еко вирізняв її особливості: «Поетика “дива”, “омани”, “метафори” і т. д. насправді намагається піти далі від своєї, безсумнівно, візантійської зовнішності: вона прагне усталити… творчу роль нової людини [10, С. 87]». У цьому руслі розгортаються роздуми героїв повістей В. Шевчука про людину та світ. Так, гапонівський панотець («Сповідь») усвідомлює, що «людина - це не проста істота, яка тільки живе й розмножується. Вона відає про таїну себе і в собі... [9, С. 679]»; схожими є й міркування страннього («Мор»): «Людина любить таємниці... Неспокій нею кермує, отож і жене вона у світи [7, С. 610]». Атмосфера загадковості породжує відчуття неспокою, тривоги: герой повісті «Сповідь» розкриває свої передчуття перетворення на вовкулаку, того, що має з ним незабаром статися («…щось мене незабаром стурбує… [9, С. 630]»); він відчуває щось «чавке на серці», його «турбує й непокоїть» жахливе передчуття, він переживає «тривожний біль» [9, С. 630]. Аналогічні почуття турбують героїв повісті «Мор»: нездатність раціонально поясними те, що відбу- вається (втрата пам'яті, поширення чуми) породжує тривогу, страх, невідомість, очікування («...чогось вони [странній і бурмистер. - І. П.] чекають. Щось чекає їх обох... Можливо, щось станеться тоді із містом, а може, із небом і сонцем? [7, С. 597]»; «Зараз, зараз щось має відбутися, щось остаточне й вирішальне. Щось таке, чого він [странній. - І. П.] чекає відтоді, коли ввійшов у це місто [7, С. 622]»). Герої відчувають загадковість власної природи і всього сущого, водночас намагаються збагнути таємниці, які їх оточують. Для Алембека, героя повісті «Мор», такою таємницею є мор: він шукає пояснення причин поширення хвороби, способів лікування хворих («Загадка мору - ось що не дає мені спати! [7, С. 611]»). Алембек зізнається, що скупив і вивчив всі книги з медицини, проте не знайшов, того, що шукав («Загадка - наче забитий у мозку цв'ях [7, С. 611]»). У повісті «Сповідь» атмосфера таємничості поглиблюється репрезентацією особливостей висловлювань гапонівського панотця, який у своїх записах використовує натяки, недомовленості, наприклад: «…не знищив я того юнака, про якого вже натякав тобі, читальнику, а тільки віддав йому своє прокляття»; «Вибач, мені, читальнику, що не все прояснюю тобі: несила це мені. Те, що залишається недоказане, мені відоме, а ти, коли мудрий, здогадуйся. Здогадуйся, що таке Прірва, здогадуйся, хто отой, кому я вчинив зло, здогадуйся, яке саме… [9, С. 673]». Отже, поетика загадки є чинником читацької співтворчості, способом формування підтексту й ознакою відкритої структури твору, притаманної бароковій поетиці, в контексті якої текст розглядали «як потенційну таємницю, яку потрібно розгадати [10, С. 87]».

Герої повістей «Мор» і «Сповідь» репрезентують тип барокової людини, адже живуть в епоху Бароко, відчувають загадковість власної природи і всього сущого, намагаються пізнати світ і себе і ньому. Герой повісті «Мор» - чернець Григорій - вільний мандрівник, який прагне пізнання, йому притаманне нестандартне мислення, метафоричне мовлення, пересипане римованими фразами, афоризмами, латинськими висловами. «Я вільний собі птах-пташило, висловлююся красиво і фігурно... Я вільний собі ходець-мандрівець... влади не мав наді мною ніхто... [7, С. 512]», - говорить він про себе. Все це суголосно особливостям барокової риторики, відповідно до якої людина «вчиться мислити двома мовами: чіткими логічними означеннями науки й багатозначними образами, алегоріями, символами мистецтва [8, С. 62]». В образах героїв повісті «Мор» проявилася така риса барокового характеру, як любов до мандрів. Герої належить до зображених і в інших творах В. Шевчука («Око прірви», «У пащу Дракона», «Книга історій», «Ілля Турчиновський», «Срібне молоко» та ін.) образів ченців- мандрівників, священнослужителів-інтелектуалів, шукачів пригод та нових знань [див. докладніше: 11]. Показовими в цьому сенсі є їхні самохарактеристики й міркування: «Я мандрованець, який пішов у світ для того, щоб пізнати життя....я вирішив удосконалити свій розум і збагнути закони цього світу. Саме тому я й натяг на себе чернечу рясу [7, С. 519]»; «Людина любить таємниці... Неспокій нею кермує, отож і жене вона у світи [7, С. 610]».

У зображенні внутрішнього світу людини, як справедливо зазначає Л. Тарнашинська, В. Шевчук не вдається до «чорно-білої однозначності, а завше бачить людську душу як арену боротьби між добром і злом, у якій відбувається як самопізнання, так і самодорос- тання, духовне еволюціонування, саморозвиток [4, С. 109-110]». Такі творчі інтенції суголосні бароковій концепції людини як амбівалентної сутності, яка прагне пізнати себе і світ. Відповідно, героїв творів письменника можна означити типовими бароковими характерами: вони повсякчас відчувають суперечності власної природи, ведуть боротьбу зі злом, спокусами, розкриваючи сильні й слабкі, світлі й темні сторони свого єства. За визначенням А. Макарова, «ідеал Бароко - аскет- філософ, тобто людина, якій близька і зрозуміла антична любов до всього живого і земного, але чию душу переповнює водночас жага небесного, вічного, невмирущого [8, С. 23]». У цю формулу цілком вписується герой повісті «Мор», чернець Григорій: він веде аскетичний спосіб життя («...вирішив од марнотних справ цього життя тікати [7, С. 512]»), проте не уникає життєвих радощів («Мислю так: ти за радість хапайся, од життя не замикайся... [7, С. 512]»), любить «сонце - простір доріг, жінок, добру їжу й мудрі розмови [7, С. 569]». Як представник духовенства, він вірить у Боже провидіння, але його сприйняття служіння Богу й церкві, розуміння чернецтва не є догматичним, в ньому відлунюють євангельські, сковородинівські й барокові ідеї: «Не від постригу залежить наше поступування і наше про Бога дбання, а від того, яке є серцю ударування. <…>...справжній чернець - це самотній, а самотній, носить він рясу чи ні, гнила на ньому сорочка чи золотий каптан, завжди убогий духом. Він шукає найприроднішого собі місця і стану. Але він ніколи не проклинає світу і не вважає його вмістилищем бридот. Він любить той світ і все, що його творить... [7, С. 519, 521]». Поведінка й мислення героя - це також своєрідна антитеза до позиції Г. Сковороди, адже він, окрім того, що цінує християнські принципи, волю й простір доріг, не цурається земних насолод [7, С. 569], проголошуючи: «Я був од світу цього і завше вважав себе його дитиною [7, С. 570]».

Шукаючи відповіді на складні світоглядні питання, герої повістей В. Шевчука об'єктами свого пізнання роблять істину, всесвіт, власний внутрішній світ, Іншого. Ейдос «безначальності істини», який, за визначенням Леоніда Ушкалова, є «однією з найважливіших універсалій, що утворюють “першообраз” українського літературного барокко [12, С. 42]», знаходить творче осмислення у повісті «Сповідь». Гапонівський панотець, висловлюючи переконання в існуванні істини, репрезентує її як багатовимірну, безначальну сутність, асоційовану з поняттями свободи, мудрості, добра, совісті, надії: «Істина є. Але вона не в розумі кожного з нас, а в розумі всіх загалом. <…> Її не візьмеш у жменю, її не запишеш у книзі як вислів, вона живе як дух. <…>...той, хто ловить її і хоче служкою для себе зробити, той ніколи її не пізнає.

<…>...вона і є мудрість у цьому світі. <…>...вона ховається в сумлінні людському, вона ховається в каятті. Вона має коренем бажання людини стати доброю у світі і творити добро. <…> Вір у неї і пізнавай її - вона тобі надію дасть [9, С. 678-679]». Здатність бачити за видимим приховане виявляють мова й мислення героя повісті «Мор». Наприклад, спостерігаючи за вертепом, він розмірковує: «Оці сірі миші, - думав я, - які біжать через вертеп, - це дні наші; оці сірі люди, в яких тільки черепні кістки, - це страх наш.., цей вертеп оповідає історію мого життя! [7, С. 505]»; ув'язнений сіроносим, він розуміє: «...поза тим, що приймають очі наші просто, існує ще один світ, якого очі наші не бачать [7, С. 570]». Як представники епохи Бароко, яких «хвилюють глибини й загадки власної душі [8, С. 33]», герої обох повістей схильні до внутрішньої зосередженості, самозаглиблення. Так, чернець Григорій («Мор») вдається до самоаналізу, прагне самопізнання й самовдоскона- лення («Я відчув потребу у внутрішньому вдосконаленні... [7, С. 519]»), не хоче обмежувати себе якоюсь певною сферою, адже прагне пізнання світу, а не лише окремих його частин, а тому обрав мандрований спосіб життя: «Я міг би бути чинбарем або шевцем. Міг би стати справжнім ченцем або попом, але тоді я пізнав би тільки дрібку світу: лише світ чинбарський чи шевський, лише світ чернечий чи попівський... [7, С. 521]». Прикметно, що пізнаючи себе й світ, герої водночас прагнуть пізнати Іншого. Розкриваючи проблему співіснування Я та Іншого, письменник актуалізує тему взаємовпізнавання. Зокрема, герої повісті «Сповідь» (странній та панотець з Гапонівки) під час зустрічі «впізнавали один одного, хоч обидва відали: це омана. Ніколи не зустрічалися і ніколи не спілкувалися. Але іскра поміж них пройшла: непомітний вогонь, що спалахнув ув очах прибульця, у дивний спосіб перелився в панотця… [9, С. 627]». Спільність пережитого формує відчуття переходу в свідомість співрозмовника, тому, слухаючи сповідь прибульця, панотець з Гапонівки «тратив відчуття: чи розповідає прибулець, а чи він сам [9, С. 742]», натомість прибулець розуміє, що він і панотець - «одна душа [9, С. 750]». Впізнавання себе в Іншому, перевтілення в Іншого переживає й странній - герой повісті «Мор»: «Відбувалося щось незвичайне: він сам ставав отим ченцем.., …ченцеве “я” увіч перехо- дило в нього, затоплюючи кожну клітину тіла. Наповнювався живою присутністю цього донедавна чужого собі чоловіка… [7, С. 501]».

Образи героїв повістей «Мор» і «Сповідь» актуалізують властиву необароко ідею трагізму людського буття. Важливо, що «трагічний гуманізм [8, С. 36]» є не лише одним із чинників барокового світовідчуття, а також ознакою світогляду В. Шевчука, значною мірою сформованого на свідомому засвоєнню ним ідей філософії екзистен- ціалізму [див.: 13, С. 94]. У цьому контексті можна говорити про екзистенційну проблематику як складову поетики необароко. У розкритті багатогранного, суперечливого й загадкового внутрішнього світу людини, в показі пошуків нею сенсу, у відтворенні її страждань й пізнання простежується суголосність екзистенціалізму й необароко. Слушним у цьому контексті є спостереження О. Юрчук: «Звертаючись до доби бароко,...В. Шевчук прагне серед абсурду людського життя віднайти оте одвічне, незалежно існуюче у будь-якому часі. Таке прагнення надає його творам універсальності, позачасовості, створює ефект можливості подолання абсурду існування [5, С. 10]».

Екзистенційні за своїм характером відчуття повсякчас пережи- вають герої повісті «Сповідь»: їх турбує тривожний біль [9, С. 630], розпач [9, С. 637, 666, 671], незмірна туга [9, С. 640], відчай [9, С. 641], незвіданий жах [9, С. 643]. Героям обох повістей притаманне властиве людині епохи Бароко «відчуття Всесвіту не як дому, збудованого дбайливим Богом для тимчасового притулку людини, а туманної вируючої прірви... [8, С. 42]». В образі прірви сприймають світ і буття, зокрема той відтинок свого життя, коли вони перебували у вовчій шкурі, герої повісті «Сповідь». Візія прірви не полишає гапонівського панотця і після того, як він знову став людиною: «...Прірва мене не покинула, вона весь час з'являється до мене, і я не можу її забути. Тоді мороз дере мені шкіру, страх хапає за горло, тоді я ниций стаю. <…> ...часом мені здається, що й досі не вийшов із Прірви, що дім оцей - те ж таки логово, в якому жив, пробуваючи в Прірві... [9, С. 671, 695]». Для героя-вовкулаки (прибульця) прірва асоціюється зі смертю, яка «котиться на всіх нас і перед якою з болем розпадається наше єство [9, С. 680]».

Перебування героїв повісті «Сповідь» у вовчій шкурі, як і перебування героїв повісті «Мор» у місті, де панує чума, стає для них випробуванням («…для мене настав час випробування… [9, с. 631]»), боротьбою з абсурдом, шляхом до сенсу через страждання. Кожна подія й зустріч відтак сприймаються як знак, застереження, що спонукають до певних світоглядних змін: «І мені здалося, що я починаю розуміти ту дивну виставу, яку показують мені ці троє обірванців. Вони ж бо - моє життя, яке прожив до цього менту, все моє баламутство і всі мимовільні й довільні переступи. Ця вистава - засторога мені, щоб одумався й перестав даремно тулятися по дорогах, щоб нарешті знайшов прихисток у цьому світі, бо моє життя - цілковиті мандри. Нічого не робив я ні доброго, ні поганого, а тільки пащекував, їв хліб прошений і тинявся. Нікому від мене не було солодко чи гірко... [7, С. 506]». Такі роздуми героя повісті «Мор» суголосні висновкам героя повісті «Сповідь»: «Так, це тільки для мене настав час випробування, для мене, котрий ще недавно жив, як бездумний гульвіса. <…> Жив, як усі, хліб їв і воду пив. <…> Я не задумувався: добрий цей світ чи ні... <…>...те, що сталося, не було кричущою несправедливістю супроти мене, адже не добрий я у світі» [9, С. 631, 639, 687]. Проте якщо герой повісті «Сповідь» такі висновки робить після того, як перетворився на вовкулаку, тобто шукаючи пояснення того, чому з ним це сталося, то чернець Григорій («Мор») у своїх роздумах ніби передчуває жахіття, що з ним ще мають статися в моровому місті. Переживаючи страждання (вовкулака зі «Сповіді») чи лише передчуваючи їх (чернець Григорій з «Мору»), герої усвідомлюють, що вони жили без мети й сенсу, а, відповідно, їхнє існування було несправжнім: «...жив не як людина, а як тінь. <…>...я трохи й каюся за своє гуляще й безпритульне життя [7, С. 506]», - визнає чернець Григорій («Мор»); «...я тільки вдавав, що живу по-справжньому, а на ділі й не жив [9, С. 691]», - робить висновок вовкулака («Сповідь»). У цьому контексті вже пережиті й ті, що ще мають бути пережитими, страждання сприймаються як логічна ланка в ланцюгу причин і наслідків. Загалом, все, що відбувається з героями повісті «Мор», суголосне ідеям філософів-екзистенціалістів, зокрема Альбера Камю, про шлях людини від абсурдного (несправжнього) існування до віднайдення сенсу життя. Обидва герої, хоч і в різний спосіб, проходять шлях від усвідомлення абсурдності існування (необхідними чинниками такого усвідомлення є страждання й пізнання) до бунту: віднайдення (фактично, творення) сенсу й мети свого життя. Важливим етапом цього процесу є вибір. Проблема вибору особливо загострена в повісті «Сповідь»: неусвідомлення необхідності вибору, його уникнення призвело до того, що герой «став обранцем Чорного Чоловіка [9, С. 691]» й мусив терпіти муки у вовчій шкурі. Ставши вовкулакою, він не може уникнути вибору, адже має вирішити: чи передати вовчу шкуру іншому, тим самим прирікши когось на страждання, чи залишитися в ній самому, продовживши власне страждання. На шляху до здійснення вибору герої переживають сумніви, вагання, що, в свою чергу, розкриває їхню амбівалентність - типову рису барокового характеру: «...людина не здатна бути до кінця ані “духовною”, ані “тілесною”. Безконечні вагання, роздуми, сумніви супроводжують кожен її крок на землі [8, С. 36]». Як і герої багатьох творів В. Шевчука («Три листки за вікном», «Початок жаху», «Око прірви», «У пащу Дракона», «На полі смиренному» та ін.), персонажі аналізованих повістей хочуть зрозуміти: чи можна жити у світі й бути непричетним до зла. Пройшовши шлях страждання, герої обох повістей здобувають певне пізнання, усвідомлюють власну амбівалентність («...не буває у світі чистих, не битих лихими пристрастями... [9, С. 655]»), а відтак знаходять відповідь на своє запитання. Проте попри розуміння людської душі й буття як поєднання протилежностей («Не може людина жити тільки в світі доброчинності, як не може світити цілу добу над головою сонце [9, С. 655]»), попри усвідомлення багатовимірності істини та відносності всіх понять й уявлень («Істина є, але вона не в розумі кожного з нас, а в розумі всіх загалом. Вона вимірюється не досвідом кожного з нас, а досвідом усіх загалом [9, С. 678]»), герої переконуються в необхідності й доцільності вибору між добром і злом. Відповідно, вони виявляють усвідомлене розмежування цих понять, сприймають їх як мірило власних вчинків і помислів: «...усе вдіяне таки зважиться й переміряється: дрібне відсіється, а на вагах опиниться важке. Велике добро і велике зло... Все минає, а добро і зло залишаються... [9, С. 731]». Сталим і безсумнівним для героїв обох повістей залишається моральний імператив творення добра й уникнення зла, базований на синтезі барокових та екзистенційних ідей, саме тому вони намагаються «жити по-людському [7, С. 512]» і «не згубити того, чого людина в цьому світі, в якій би вона шкурі не жила, таки губити не повинна [9, С. 713]».

Висновки

письменник шевчук барокова поетика

Твори В. Шевчука - яскраві зразки мистецької трансформації особливостей барокового стилю в сучасній українській прозі. Глибоке знання літератури епохи українського Бароко стало для В. Шевчука основою його письменницького ідіостилю, визначило іманентні особливості його прозописьма. Принципи барокової поетики знайшли оригінальний творчий вияв на різних рівнях повістей «Мор» та «Сповідь»: часопросторовому (алегоричність, умовність, сновидність, загадковість), наративному (внутрішнє мовлення, рефлексії, риторичні фігури), ідейному (амбівалентність, поєднання непоєднуваного, діалектика добра і зла, самопізнання), екзистенційному (випробування, страждання, абсурдність, бунт, пізнання, вибір), образному (мандрівник, чернець, священник, філософ, вовкулака).

Література

1. Ґеник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм / З. Ґеник-Березовська. К.: Гелікон, 2000. - 368 с.

2. Шевчук В. О. Сад житейський думок, трудів та почуттів: Автобіографічні замітки / В. О. Шевчук // Шевчук В. О. Темна Музика сосон: Роман. Сад житейський думок, трудів та почуттів: Автобіографічні замітки. К.: Акцент, 2003. С. 333-444.

3. Городнюк Н. А. Знаки необарокової культури Валерія Шевчука: компара- тивні аспекти / Н. А. Городнюк. К.: Твім інтер, 2006. - 216 с.

4. Тарнашинська Л. Б. Художня галактика Валерія Шевчука: Постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури / Л. Б. Тарнашинська. К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. 224 с.

5. Юрчук О. О. Необарокові тенденції в українській літературі ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / О. О. Юрчук. - Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2007. - 20 с.

6. Юрчук О. О. Принцип відображення як необарокова тенденція (за романом В. Шевчука «Три листки за вікном») / О. О. Юрчук // Волинь-Житомирщина: Історико- філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир. - 2004. - Випуск 12. - С. 130-135.

7. Шевчук В. О. Мор / В. О. Шевчук // Шевчук В. О. Чотири романи: романи і повісті. К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013. - С. 485-623.

8. Макаров А. М. Світло українського барокко / А. М. Макаров. К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.

9. Шевчук В. О. Сповідь / В. О. Шевчук // Шевчук В. О. Чотири романи: романи і повісті. К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013. - С. 625-756.

10. Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів / У. Еко; пер. з англ. Мар'яни Гірняк. Львів: Літопис, 2004. - 384 с.

11. Приліпко І. Л. Тип священнослужителя-мандрівника, шукача істини у прозі Валерія Шевчука / І. Л. Приліпко // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. - Вип. 210. Т. 222. Філологія. Літературознавство. - С. 85-89.

12. Ушкалов Л. В. Світ українського барокко. Філологічні етюди / Л. В. Ушкалов. Харків: Око, 1994. - 112 с.

13. Тарнашинська Л. Б. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї / Л. Б. Тарнашинська. К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2001. - 264 с.

References

1. Genyk-Berezovska, Z. (2000). Hrani kultur. Baroko, romantyzm, modernizm [Edges of cultures. Baroque, romanticism, modernism]. Kyiv: Helikon [in Ukrainian].

2. Shevchuk, V. O. (2003). Sad zhyteiskyi dumok, trudiv ta pochuttiv: Avtobiohrafichni zamitky [The garden of everyday thoughts, works and feelings: Autobiographical notes]. Temna muzyka soson: Roman. Sad zhyteiskyi dumok, trudiv ta pochuttiv: Avtobiohrafichni zamitky - Dark music of the pines: Novel. Garden of everyday thoughts, works and feelings: Autobiographical notes (pp. 333-444). Kyiv: Aktsent [in Ukrainian].

3. Horodniuk, N. A. (2006). Znaky neobarokovoi kultury Valeriia Shevchuka: komparatyvni aspekty [Signs of Valery Shevchuk's neo-baroque culture: comparative aspects]. Kyiv: Tvim inter [in Ukrainian].

4. Tarnashynska, L. B. (2001). Khudozhnia halaktyka Valeriia Shevchuka: Postat suchasnoho ukrainskoho pysmennyka na tli zakhidnoievropeiskoi literatury [The artistic galaxy of Valery Shevchuk: The figure of a modern Ukrainian writer against the background of Western European literature]. Kyiv: Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy [in Ukrainian].

5. Yurchuk, O. O. (2007). Neobarokovi tendentsii v ukrainskii literaturi XX st. [Neo-baroque trends in Ukrainian literature of the 20th century]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv: Instytut literatury im. T. H. Shevchenka NAN Ukrainy [in Ukrainian].

6. Yurchuk, O. O. (2004). Pryntsyp vidobrazhennia yak neobarokova tendentsiia (za romanom V. Shevchuka “Try lystky za viknom”) [The principle of reflection as a neo- baroque trend (based on V. Shevchuk's novel “Three leaves behind the window”)]. Volyn- Zhytomyrshchyna: Istoryko-filolohichnyi zbirnyk z rehionalnykh problem - Volyn-Zhytomyr region: Historical and philological collection of regional problems, 12, 130-135 [in Ukrainian].

7. Shevchuk, V. O. (2013). Mor [Mor]. Chotyry romany: romany i povisti - Four novels: novels and short stories (pp. 485-623). Kyiv: A-ba-ba-ha-la-ma-ha [in Ukrainian].

8. Makarov, A. M. (1994). Svitlo ukrainskoho barokko [Light of the Ukrainian Baroque]. Kyiv: Mystetstvo [in Ukrainian].

9. Shevchuk, V. O. (2013). Spovid [Confession]. Chotyry romany: romany i povisti - Four novels: novels and short stories (pp. 625-756). Kyiv: A-ba-ba-ha-la-ma-ha [in Ukrainian].

10. Eko, U. (2004). Rol chytacha. Doslidzhennia z semiotyky tekstiv [The role of the reader. Research on the semiotics of texts] (M. Hirniak, Trans.). Lviv: Litopys [in Ukrainian].

11. Prylipko, I. L. (2013). Typ sviashchennosluzhytelia-mandrivnyka, shukacha istyny u prozi Valeriia Shevchuka [The type of traveling clergyman, seeker of truth in the prose of Valery Shevchuk]. Naukovi pratsi: Naukovo-metodychnyi zhurnal - Scientific works: Scientific and methodological journal, 210(222), 85-89 [in Ukrainian].

12. Ushkalov, L. V. (1994). Svit ukrainskoho barokko. Filolohichni etiudy [The world of the Ukrainian baroque. Philological sketches]. Kharkiv: Oko [in Ukrainian].

13. Tarnashynska, L. B. (2001). Zakon piramidy: Dialohy pro literaturu ta sotsiokulturnyi klimat dovkola nei [Law of the pyramid: Dialogues about literature and the socio-cultural climate around it]. Kyiv: Univ. vyd-vo „Pulsary” [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru