Панас Мирний як фольклорист

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Панас Мирний як фольклорист

Шершова Тетяна Вікторівна, доктор філософії з

культурології, науковий співробітник Полтавського

літературно-меморіального музею Панаса Мирного

Український фольклор - це невичерпна скарбниця української культури. Саме через фольклорні твори можна побачити ментальність народу, зрозуміти його філософію, дослідити психологію, оскільки багатовіковий досвід народу, його мрії та роздуми, втілені в художніх образах пісень, казок, легенд, оповідань тощо.

Протягом кінця ХУІІІ - початку ХХ століть в Україні тривав процес активного національно-культурного відродження. Він відзначився збиранням та вивченням фольклорних пам'яток, історичних документів, етнографічних експонатів. Незважаючи на постійні утиски з боку влади українського народу, його культурна діяльність не припинялася.

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) був не лише талановитим письменником і громадським діячем. Він також відомий як видатний фольклорист. Письменник досліджував народну пісенність разом із братом Іваном, відомим як І. Білик. Їхня фольклористична діяльність припадає на 1860-1870 роки.

Захоплюватися народнопісенною творчістю брати Рудченки почали ще в дитинстві. Перші зразки фольклору хлопці перейняли від матері та няні Оришки, які співали їм пісні. Пізніше, у юнацькі роки, Іван, Лука та Панас брали участь у народних гуляннях, де лунало багато народних пісень. У щоденнику за 14 липня 1870 року Панас Мирний писав: «Лука затяг чумака, я підтягував. І дивно, і весело понеслися наші голоси вздовж річки і слалися по тихій воді» [9].

З того часу брати Рудченки почали вивчати уснопоетичну творчість. На початку 60-х років з'явилися перші публікації фольклорних матеріалів Івана Білика, на основі яких видано «Южнорусские народные сказки» та «Чумацкие народные песни» («Чумаки в народных песнях»). До останньої збірки, окрім народних, увійшли пісні літературного походження, зокрема «Доля в полі стояла» та «Не щебечи, соловейку».

За період 60-70-х років ХІХ століття Іван Білик занотував 202 пісні, що вміщені в рукописному збірнику. Окрім місця запису та названих виконавців, фольклорист намагався визначити жанр кожної пісні. Проте за його життя друком вийшли лише деякі з пісень.

Панас Мирний досить рано став збирати фольклор, про що свідчить той факт, що в рукописній збірці трапляються записи за 1863 рік, які зробив сам письменник. Вказаного року Панас Мирний завів зошит, куди записував народні казки, пісні, прислів'я, конспектував історичні примітки до «Полтави» Пушкіна. У 1863 році було видано Валуєвський указ, що забороняв українську (малоросійську) мову, проте Панас Мирний, незважаючи на заборону, уклав словник української мови. Перші спроби - про важку долю жінки, про кохання, рекрутчину.

Тим самим роком датована друга збірка письменника, що вміщує жартівливі пісні та приспівки. Перші записи народних пісень митець здійснив у родинному колі. У нотатках Панаса зазначено вказівки щодо побутування тої чи іншої пісні та вказано, від кого вона записана. Більш чітка деталізація відрізняє рукописи Мирного від записів брата. Найактивніша фольклористична діяльність письменника припадає на 1860-1870 роки.

Помітна зацікавленість письменника історичною тематикою та календарно-обрядовою пісенністю. Зокрема, Панас Мирний занотував чимало чумацьких пісень, зібраних у Переяславі, Гадяцькому, Миргородському та Прилуцькому повітах, серед яких «Ой, чумаче, чумаче», «Ой ходив чумак сім рік по Дону» та ін. Приваблює увагу також дитячий фольклор й описи ігор, хороводів, обрядів, таких як Маланка та водіння кози, що відображають життя, світогляд і побут українського народу.

У 1867 році Панас Мирний написав третю збірку народних пісень. Ця збірка налічує 170 пісень. Найбільше враження на письменника справила пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Митець широко використовував народнопоетичні твори у своїй творчості. Народні пісні були для нього «важливим засобом правдивого відтворення дійсності, поглибленого розкриття внутрішнього світу героїв, їх прагнень і сподівань» [4, 13].

У збірці «Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика» пісні упорядковані в 6 розділів:

1) обрядові пісні:

- веснянки;

- петрівочні пісні;

- купальські пісні;

- жниварські пісні;

- колядки та щедрівки;

- весільні пісні;

2) родинно-побутові пісні (становлять найбільший розділ збірки):

- пісні про кохання;

- родинне життя і доля;

3) баладні пісні;

4) думи та історичні пісні (зібрав здебільшого Іван Білик);

5) соціально-побутові пісні:

- козацькі пісні;

- чумацькі пісні (у записах Івана Білика);

- рекрутські та солдатські пісні;

- наймитські та бурлацькі пісні;

6) жартівливі й танцювальні пісні.

Усі позитивні герої творів Панаса Мирного люблять і співають пісні. Улюбленою піснею герої висловлюють радість, виливають горе, журбу, картають ворогів.

Вплив народної пісні значною мірою позначився в змалюванні жіночих образів, зокрема «Повії»: дячиха заводить «Удівоньки» (цю пісню співає і героїня «Голодної волі» Мотря), крамариха співає «Куми», а червонопика Колісни- кова кума - «Не чіпайте мене, хлопці, - по телята я йду». Христя, головна героїня роману, пригадує пісню «Ой і сіли обідати, - гіркий наш обіде», співають «Гриця» та ін. Окрім того, у романі «Повія» характеризується сам спів: «жіночі голоси тонко-тонко виводили; чоловічі, мов жуки, гули; один Колісник гукав товстого баса, аж вікна бряжчали», що свідчить про багатоголосся [7, 111-112].

Панас Мирний також використовує елементи народних пісень у творах «Лихий попутав», «П'яниця», «Казка про правду та кривду», «У тюрмі», «Лимерівна, «Дума про військо Ігореве». У повісті «П'яниця» Іван Микитович грає «Гриця», «Ой на ставочку та бережечку», «Ой вийду я на шпиль очок», інші веселі, танцювальні пісні, розбавляючи їх жалісними творами [5, 81]. У «Казці про правду та кривду» використано здебільшого ігрові пісні, що у творі співають зорі:

Місяцю ясний,

Місяцю красний, Місяцю Маю.

Тебе виглядаю... [5, 232-233].

В оповіданні «Морозенко» сніжинки співають жартівливу пісню:

Вставай, вставай, п'яниченьку!

Годі тобі спати,

Заграй ти нам на скрипоньці, Дай потанцювати [5, 350].

А мати співає колискову про котка, що притаманно для Полтавського регіону. Котову пісню заводить також Параска у творі «У тюрмі».

У драмі «Лимерівна» використано народні пісні про любов та зраду. Наталя заспівує «Ой, в неділю зрана», «В Василечка вся силечка», «Ой, журбо, журбо упряма!» [6, 417; 6, 420; 6, 428]. Лимерівна, навпаки, співає жартівливі пісні: «Ой, дай - погуляю», «Ой, випиймо, родино» [6, 369; 6, 419].

Загалом Панас Мирний збирав народнопоетичні та пісенні матеріали із 1863 до 1872 року [3, 9].

Письменникові був близький світ музики: письменник допомагав композиторам, даючи їм потрібні матеріали й ділячись своїми міркуваннями. Із цього приводу класик української музики Кирило Стеценко зауважував: Мирний «на музиці гаразд знається більш, аніж на те можна сподіватись од непатентованого, мовляв, фахівця» [1].

За словами середнього сина Панаса Мирного Михайла, письменник характеризував себе так:

Панас Мирний, хоч не жирний

Та дуже співучий. [8, 129].

«Душа його поривалась до пісні», - продовжує далі Михайло.

За словами М. Берштейна, «Панас Мирний був блискучим і глибоким знавцем українського фольклору. Із самого початку свого творчого шляху він виявив великий інтерес до народних пісень і дум, до переказів, приказок і прислів'їв, у яких відбилась сила народу, його мрії і прагнення, висока й благородна мораль трудівників» («Літописець життя народного», 1949).

Сам Панас Якович вважав фольклорну спадщину етнографічним джерелом для вивчення народу, якого ще ніколи не було [9].

Висновки

панас мирний фольклорист

Збиральницька діяльність Панаса Мирного має етнографічно-історичну вартість, а фольклорна спадщина, яку залишили Іван Білик і Панас Мирний, істотно збагатила сучасну фольклористику та має вагоме значення для сучасної культурології і регіоніки, зокрема Полтавщини. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів визначеної проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових розвідок можуть стати дослідження окремих пісенних творів пера Панаса Мирного.

Література

1. Бобринець С. С., Зимомря М. І. Народна пісня у колі інтересів Панаса Мирного та Івана Білика. Народна творчість та етнографія. 1978. № 3.

2. Вовк О. Діяльність українських письменників-фольклористів у середині ХІХ - початку ХХ століття. Актуальні питання гуманітарних наук. Вип. 4. 2013. С. 110-117.

3. Лебедев Ю. Фольклористична спадщина братів Рудченків - Івана Білика й Панаса Мирного: автореф. дис. канд. філол. н. Київ, 1999. 160 с.

4. Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика. Київ: Музична Україна, 1977. 200 с.

5. Панас Мирний. Твори у трьох томах. Київ: Дніпро, 1976. Т. 1. 526 с.

6. Панас Мирний. Твори у трьох томах. Київ: Дніпро, 1976. Т. 2. 438 с.

7. Панас Мирний. Твори у трьох томах. Київ: Дніпро, 1976. Т. 3. 512 с.

8. Рудченко М. Спогади про мого батька (П. Мирного). Радянська література.

Київ: Держлітвидав, 1939. Кн. 5. Травень. С. 129.

9. Щоденники Панаса Мирного. 14 липня 1870 р. Бібліотека ім. Панаса Мирного. URL: ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Shodenniki_Mirnii/Shodenniki_Mirnii.htm (дата звернення: 12.09.2022).

Размещено на Allbest.ru