Теодор скуминович: спроба реабілітації імені

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теодор скуминович: спроба реабілітації імені

Руслан Ткачук, д-р філол. наук, ст. наук. співроб.

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, Україна

Вступ. Проаналізовано присвяту та передмову до читача твору маловідомого в Україні полеміста-богослова XVII ст. Теодора Скуминовича "Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane " (1643), який вважається бібліографічною рідкістю. Актуальність дослідження полемічного доробку Теодора Скуминовича пояснюється тим, що він докладно не вивчався.

Методи . У дослідженні застосовано культурно-історичний, порівняльно-історичний, дескриптивний і текстологічний методи аналізу пам'яток давнього письменства.

Результати . Наведено біографічні відомості про Теодора Скуминовича, розглянуто об'єктивність висунутих йому звинувачень колишніми одновірцями та викладено основні ідеї його полемічної творчості. У дедикації твору віле- нському єпископу Абрагаму Войні та вступному слові до читача Теодор Скуминович коротко розповів про причини свого переходу в католицизм, поділився деталями свого переїзду з Волині до Вільна та труднощами, із якими йому довелося зіштовхнутись. Образ Теодора Скуминовича, який постає у вступній частині твору, контрастує з тим, як його негативно представлено у внесених його опонентами скаргах до гродських книг, що дає підстави поставити під сумнів достовірність наведених ними звинувачень. З'ясовано константи письменницького мислення Теодора Скумино- вича, розкрито його міркування щодо причин занепаду Візантії.

Висновки. За свідченнями Касіяна Саковича, Теодор Скуминович належав до найосвіченіших богословів України XVII ст. До переходу в католицизм він був настоятелем православного Свято-Михайлівського монастиря Гощі, ректором місцевої школи, а також членом митрополичої консисторії. Будучи православним священнослужителем, Теодор Скуминович гостро критикував догматику Римської церкви. Проте після прочитання творів патріарха Геннадія Схо- ларія, у яких той пояснював завоювання Константинополя османами "Великою схизмою", розмірковування над Символом віри Атанасія Великого, вивчення праць грецьких отців церкви та спостереження кризи чернечого й церковного життя в Київській митрополії, він змінив свою думку про латинників і невдовзі став католиком. Написані Теодором Скуминовичем книги отримали високу оцінку серед відомих вчених Західної Європи. Його працями захоплювались Ґотфрід Ляйбніц, Якоб Масен і Племпій Вопіск Фортунат.

Ключові слова:Теодор Скуминович, українська полемічна література, Берестейська унія, завоювання Константинополя.

Ruslan TKACHUK, DSc (Philol.), Senior

Shevchenko Institute of Literature, the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine

THEODORE SKUMYNOVYCH: THE ATTEMPT OF REHABILITATION OF THE NAME

В історію української та європейської культури Теодор Скуминович увійшов як католицький полеміст, учений- богослов і визначний правознавець. Касіян Сакович, коментуючи перехід Теодора Скуминовича в католицизм і відмову написати "рефутацію" на його твір "Enav6p9wai^ abo Perspectiwa" (Sakowicz, 1642), зауважив, що той у Київському атенеї був "не останнім знавцем філософських і богословських наук" (Sakowicz, 1644, s. VII). Біографічних відомостей про Теодора Скуминовича (Тишкевича) (f 24 IX. 1668 р.) збереглось небагато. В укладеній прелатом католицької церкви Е. Озоровським біобібліографії Теодора Скуминовича більшість історичних джерел містять дані не про нього, а про новогрудського воєводу, гродненського старосту та поборника Берестейської унії Теодора Скумина-Тишкевича (f 1618), що жив кількома десятиліттями раніше (Ozorowski, 1983, s. 103). Про молоді роки Теодора Скуминовича не залишилось жодної згадки. Украй мізерна інформація і про його урядування Київською протопопією (Ozorowski, 1983, s. 103), ігуменство у Свято-Михайлівському монастирі в Гощі та ректорство у школі, що діяла при обителі за вказівкою її фундаторки Раїни Соломирецької-Гойської для протидії поширенню социніанства на Волині (Голубев, 1898, с. 271-272). І. Вагилевич навів відомості про те, що Теодор Скуминович був настоятелем Свято-Михайлівського монастиря в Києві та ректором Київської духовної академії (Wagilewicz, 1996, s. 212). Проте ці дані не мають підтвердження. Ґрунтовні теоретичні знання з цивільного права Теодор Скуминович отримав у Левенському університеті, що до XVI ст. вважався найкращим навчально- науковим закладом Європи і був осередком контрреформації в Бельгії. Теологію, історію християнської церкви майбутній ієрарх вивчав у Вільні, Кракові та Римі. Після того як Теодор Скуминович у 1642 р. перейшов у католицьку церкву, у 1652 р. його було зведено в сан титулярного єпископа Граціанополіса (Африка); також він був суфраганом і архідияконом Білої Русі та кантором у Вільні (Ozorowski, 1983, s. 103; Skuminowicz, 1659). Причини свого навернення до католицизму Теодор Скумино- вич виклав у творі "Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane" (Wilno, 1643) (Skuminowicz, 1643), що, за словами М. Вишневського, містить "надміру багато гострих докорів дизунітам" (Wiszniewski, 1851, s. 361). Ця книга - "первоплід праці" (Skuminowicz, 1643, s. 3) письменника-богослова в католицькій церкві і є його єдиним твором, присвяченим релігійній полеміці, яка велась між католиками, уніатами та православними в Речі Посполитій. Крім того, авторству Теодора Скуминовича належать два латинськомовні твори: "Epistola Paschalis" (Skuminowicz, 1659) (один із примірників зберігається в національному музеї Великої Британії в Лондоні (British Museum)) і "De jure personarum" (Scuminovius, 1663). Останню книгу Теодора Скуминовича високо оцінював і покликався на неї у своїх правознавчих дослідженнях видатний німецький учений Ґотфрід Ляйбніц. Захоплюючись богословською ерудицією українського книжника, німецький теолог-єзуїт Якоб Масен, присвятив йому твір "Familiarium argutiarum fontes". Інший учений, усесвітньовідомий нідерландський лікар-офталь- молог і професор медицини в Левенській академії Плем- пій Вопіск Фортунат, який описав усі м'язи людського тіла й першим з'ясував, що до очного яблука кріпляться шість окорухових м'язів, також присвятив йому свій трактат "De affectibus capillorum et unguium tractatus". Теодор Ску- минович був пацієнтом Племпія Вопіска Фортуната і підштовхнув його спростувати зроблені шотландським лікарем і хіміком Вільямом Давіссоном у творі "Commentariorum in sublimis philosophi et incomparabilis viri Petri Severini Dani ideam medicinae philosophicae,

propediem proditurorum prodromus" висновки про те, що ковтун не є хворобою. Дослухавшись поради Теодора Скуминовича, Племпій Вопіск Фортунат написав полемічну відповідь на книгу Вільяма Давіссона. До того ж, як довів єпископ Білоруської греко-католицької церкви Ч. Сіпович на основі палеографічного аналізу, Теодор Скуминович підготував рукопис перекладу літургії Іоанна Златоуста з церковнослов'янської на латинську мову, перше видання якого було здійснено у 1978 р. у Лондоні (Nadson, 1978, p. 165).

Твір "Przyczyny porzucenia Disuniey" був у центрі уваги досліджень І. Вагилевича. У праці "Pisarzy polscy rusini" він кількома реченнями навів біографічні дані полеміста та коротко переказав зміст розділів його книги (Wagilewicz, s. 212-217). "Надзвичайна бібліографічна рідкість брошури Скуминовича" (Голубев, с. 275) підштовхнула С. Голубєва передрукувати в додатку до другого тому своєї праці "Кіевскій митрополитъ Петръ Могила и его сподвижники" реєстр її розділів і параграфів, а також окремі фрагменти тексту (Голубев, с. 273-282). Дослідник назвав твір Теодора Скуминовича стислою компіляцією попередніх писань унійних полемістів, через що вважав його слабким у науковому плані. Проте така думка не зовсім об'єктивна, оскільки Теодор Скуминович не лише переповів ключові міркування унійних книжників, але й обґрунтував і доповнив їх новими відомостями з історії церкви та богослів'я, що якнайбільше вплинули на його релігійні переконання. Водночас, С. Голубєв відзначив уміння Теодора Скуминовича послуговуватись контрреформаційними прийомами ведення полеміки, характерними для католицького письменства, і вказав на важливе історичне значення екскурсів автора в тогочасне церковне життя Русі-України (Голубев, с. 274-275).

Зроблені у другій половині XIX ст. спостереження І. Вагилевича та С. Голубєва над змістом та історичним значення книги "Przyczyny porzucenia Disuniey" не є вичерпними і підтверджують актуальність її дослідження. Цей твір, що з нього розпочалась полемічна й богословська творчість Теодора Скуминовича, якому судилося бути піднесеним у гідність титулярного єпископа Граціанопо- ліса (Африка), домогтися значних наукових успіхів і здобути авторитет серед відомих учених Старого Світу, є невід'ємною частиною української полемічної книжності та заслуговує на ширше висвітлення й нове прочитання.

Методи

Дослідження проведено із застосуванням культурно- історичного, порівняльно-історичного, дескриптивного й текстологічного методів аналізу пам'яток давнього письменства.

Результати

На звороті титульного аркуша книги "Przyczyny porzucenia Disuniey" вміщено зображення родового герба Абрагама Войни. Навколо нього є напис "Psallite Domino in voce tubae corneae. Psal: 97" ("Заспівайте Господу [...] звуками труб і голосом рога" (Пс. 97: 1-6)) і літери "A. W. D. G. E. V.", які розшифровуються так: "Abraham Woyna Dei Gloriam Episcopi Vilnensis". Наведені цитати з Книги Псалмів слугують своєрідним коментарем до зображених у центрі малюнка трьох труб і передають прагнення Абрагама Войни провести богоугодне служіння на єпископській кафедрі Вільна.

У присвяті твору, написаній 14 вересня 1643 р. у Вільні, Теодор Скуминович зауважив, що намальовані на шляхетському гербі Абрагама Войни три труби, а також саме прізвище якнайточніше виражають зміст його церковної діяльності, спрямованої на оголошення та ведення війни на три фронти із сектами в межах своєї територіальної юрисдикції. Звук першої труби знаменував для книжника боротьбу достойника з єрессю кальвінізму, другої - лютеранства, третьої - "дизунії", які були для нього однаковою мірою псевдовченнями:

Bo iako trzy Oyczyste Wm. M. M. Pana Tr^by, trzem sektom Haeretyckim za podrzutem k^kolu w tym miescie stotecznym nie teraz iuz wyniktym y roskrzewionym, opowiadai^ WOYN^, y iuz przed iedn^ Kalwin z Miasta ust^pic musiat, a drugiey Luther si$ boi, tak Disunio niech upada przed trzeciq, aby odgtosem poz^danym y sama mogta tandem Psallere Domino in voce Tr^b Woyninskich, duszozbawiennych stuchai^c napominani Wm. M. M. Pana (Skuminowicz, s. 3-4).

Полеміст докладно не змальовував чеснот дедика- нта твору, як це характерно для більшості присвят тієї доби, відзначивши лише авторитет Абрагама Войни у Великому князівстві Литовському як найвищого сенатора й архієпископа Вільна. Звеличуючи примаса католицької церкви, Теодор Скуминович зауважив, що його книга матиме вдвічі більшу цінність серед читачів, якщо її підтримає і візьме під свій протекторат Абрагам Война. Висловлені у присвяті інтенції автора про опіку перво- ієрарха Віленської кафедри над ним і його твором мали не лише риторичну, але і практичну мету, адже він остерігався переслідувань із боку православного духовенства через свій перехід у католицизм. Послуговуючись традиційним для присвят церковних книг топосом самозневаження, Теодор Скуминович називав себе "найменшим слугою" Абрагама Войни, якому він кладе до ніг твір, написаний "невідполірованим пером" і "вбогим розумом":

Nie udolnac w prawdzie praca, y piorem nie wypolerowanym opisana: lecz prawdzie nad prawd^ zalecenia lepszego nie potrzeba: atoli kiedy si$ ieszcze wesprze o wysok^ powag^ naywyzszego w Wiel: Xi^stwie Litewskim Senatora y Primasa, znaydzie sowit^ u Ludzi cen$, lubo nie swoi^, Patrona iednak swego protect^ zalecona. Racz tedy Moy M. Panie y Dobrodzieiu to minutum, ile chudoba rozumu mego przemaga, na budynek Kosciota Bozego pod nogi Pasterskie Wm. M. M. Pana odemnie rzucone, z tak^ przyi^c Cer^, z iakq oddai^ ochot^: a mnie od moich ze, lecz iuz nie moich, bo odemnie poniechanych, tot fulminibus quot mendacys impetitum, w obronie y tasce Pasterskiey twoiey choway. Ipsi maledicunt, tu autem Domine benedices (Skuminowicz, s. 4).

Передмова до читача твору "Przyczyny porzucenia Disuniey" Теодора Скуминовича є конспективним викладом причин і апологією його навернення в католицизм. Релігійний конвертизм настоятеля Свято-Михайлівського монастиря Гощі та ректора створеної при ньому могилян- ської школи, члена митрополичої консисторії та управителя п'яти протопопій Руської церкви був, резонансною подією, яку широко обговорювали у її середовищі (Skuminowicz, s. 6). Для того, щоб протидіяти дезінформації та поширенню пліток про причини свого переходу з грецького обряду на римський, Теодор Скуминович написав твір, у якому розкрив православним архієреям мотиви свого рішення та публічно відмовився від критичних закидів, висловлених ним раніше про Західну церкву. З розповіді письменника дізнаємось, що у вересні 1642 р. він приїхав до Вільна на зустріч із латинниками поділитися давніми сумнівами щодо правдивості грецького віровчення, після якої повернувся на Волинь остаточно "струсити із себе дизуніцький пил" (Skuminowicz, s. 5) - розірвати всі зв'язки з православ'ям. У вступному слові Теодор Скуминович твердив про відчуття радості від приєднання до католиків і досягнення внутрішнього миру. Час же, проведений у Руській церкві, він вважав марно витраченим. Полеміст не боявся можливого обмовлення і зведення наклепів з боку православного духовенства, оскільки брудом брехні та злобної ненависті облили багатьох святих мужів, що, пізнавши, скільки бід завдала

Східній церкві схизма, навернулись до Рима. Тож і він не сподівався уникнути "Теонового зуба" від "дизунітів":

Ale ktoz nie wie, ze y na swi^tych M^zow, Duchem taski y umiei^tnosci dobrze z Nieba opatrzonych Archiepiskopow swych, kiedy si$, postrzegszy lichot^, y oszukanin^ odszczepienstwa, do Stolicy Piotra swi^tego, wedtug Hymnow Ruskich Kamienia Wiary, udawali, nie wyliczone ktadziono mendacia: on zas wielki rerum interpres czas pokazat tandem, iako si$ daleko udawcy mijali z prawd^. Coz iesli y oni ochyn^c si$ w tym brodzie musieli, nie podobna zeby mi$ tak nad onych piel^gowato szcz^scie, iakobym malitiosorum odia mogt obiezec, y Theoninum ich dentem w stawie mey nie uznat (Skuminowicz,1643, s. 5).

Згадка Теодора Скуминовича про наклеп з боку колишніх одновірців не була безпідставною. 18 травня 1643 р. настоятель Гощанського монастиря Лаврентій від імені митрополита та місцевих монахів вніс у Луцьку гродську книгу маніфестацію (заяву) про його зникнення безвісти. У ній повідомлялося, що Теодор Скуминович як настоятель монастиря Гощі та ректор місцевої школи наприкінці квітня поїхав п'ятьма кіньми з колісницею на гродські рочки (судова сесія) в Луцьк і, взявши із собою довірені йому митрополитом Петром Могилою мунименти (документи, які мають доказову силу), обліги (письмові зобов'язання), мембрани (векселі), розписки про передані суми на виде- ркаф (позика під відсотки), 3000 злотих, кошти на правничі експенси (витрати), багато книг, церковного срібла і золота, а також двох слуг, "до тыхъ часъ ижъ неведати где се заделъ и оборочаетъ" (Голубев, с. 272). Після того, як стало відомо, що Теодор Скуминович перейшов у католицизм і не повернеться на Волинь, 27 червня 1643 р. монах кафедрального Софійського монастиря Нектарій Свідни- цький від імені митрополита Петра Могили вписав до гродської книги Київського воєводства обвинувальну заяву на нього. Зокрема, предстоятель Київської митрополії звинуватив Теодора Скуминовича в таємній втечі у Вільно, привласненні зібраних із різних протопопій митрополичих доходів на суму 5000 злотих та інших цінних паперів і речей, які перерахував у своїй протестації ігумен Лаврентій:

А тепер, яко его милост отецъ метрополитъ мает ин ре- лятис, в Вилню бавячомусе, о то: иж он, бывши де факто законникомъ, учинивши профессию и будучи презвите- ромъ, леитиме канонице посвячонымъ, смелъ и важилъсе часу недавно прошлого в року теперешнемъ тисеча шест- сот сорок третемъ, месеца мая осмнадцатого дня, будучи старшимъ игуменства Гоского с порученя старшого протестуючого, змисливши собе, же яко бы мел на рочки кгродские Луцкие ехатъ, а потомъ в Луцку трога презентовавшисе, до Вилня пер директумъ поехал, завзявши з собою мунимента не толко до справъ на тые рочки служачие, але и иншие розные, то ест обликги, записы од розных особъ монас- тырови Госкому служачие, также мемрамы яснепревелеб- ного его милости отца метрополиты, пана протестуючого, на листы и на квиты, на выдеркафъ служачие и на иншие вси справы, яко особе духовнои повереные, до завартя контрактов певных служачие, а надто сумы пинежные, од ве- лможного его милости пана Ерого Немирича тисечу золотых, а од их милости панов обывателовъ Волынскихъ две тисечи золотыхъ одобравши и особливый тежъ квитъ на ексъпенса правные, такъже коней сивыхъ монастырс- кихъ чотыри и пятого боярского, з колясою и з велю книг, яко законникъ и старшимъ будучи, и з иншими тежъ речами от сребра и золота церковного, при аператах будучого, и з манастира теж Гоского маетности слуг певныхъ, в протес- тации першои менованых, з собою побрал, сине консенъсу капитули; а надто выбравши розные доходы метрополита- нские з розных протопопий, ему до одбираня повероные, на пят тисечей золотыхъ полских плюс вел ултра ошацо- ваныхъ, побрал и на свой пожитокъ обернулъ (Архив ..., 1883, с. 784-785).

Вочевидь, у час написання твору зміст цих заяв Теодору Скуминовичу був невідомий. Цим пояснюється те, що він ніяк не прокоментував такі серйозні звинувачення, як викрадення 5000 злотих, церковного срібла і золота, а докладно зупинився на поясненні причин свого переходу в католицизм. Полеміст розповідав, що чутки про його діалог із латинниками й наміри залишити православну церкву поширились ще напередодні поїздки у Вільно. Довідавшись про це, деякі шляхтичі позивалися на нього до Київської консисторії та перешкоджали його від'їзду з України, через що він змушений був виїхати таємно. Викликає сумніви достовірність висунутих Теодору Скуминовичу звинувачень, адже за умов таємного та поспішного від'їзду він навряд чи міг узяти із собою багато книг і церковних коштовностей. Крім того, приїзд настоятеля Гощанського монастиря з таким великим багажем у Луцьк не міг не привернути уваги та не викликати підозр у місцевої шляхти й духовенства, які через розголос про його контакти з католиками Вільна, завадили б йому вивезти награбоване церковне майно та зібрані "од их милости пановъ обывателевъ Волынскихъ" (Голубев, 1898, с. 272) гроші. Протестація Лаврентія, якого обрали намісником Свято- Михайлівського монастиря Гощі замість Теодора Скуми- новича, викриває зловмисність православної верхівки щодо нього. Найімовірніше, вона слугувала застереженням, аби він не заплямував своє ім'я крадіжками, і спробою відвернути прихильність латинників до нього, адже як унійні, так і католицькі ієрархи не брали до своєї спільноти осіб із сумнівною репутацією, щоб уникнути дискредитації в суспільстві морального авторитету церкви. У маніфестації до найменших дрібниць перераховано секретні цінні папери та гроші, якими Теодор Скуминович розпоряджався як довірена особа митрополита Петра Могили. Однак не вказано, які саме речі "од сребра и злота церковного" (Голубев, 1898, с. 272) він забрав із монастиря, хоч саме про зниклі богослужбові предмети, що були в усіх на видноті, Лаврентій мав знати більше, ніж про гроші й таємні фінансові документи, частина яких, за його словами, не стосувалася гродського суду Луцька. Водночас, у згаданій заяві звинувачення Теодора Скуминовича у крадіжці немає, а її написання пояснено хвилюваннями за його життя і здоров'я, а також захистом "целости гонору велебъного отъца речоного" (Голубев, 1898, с. 272).

У вступному слові до читача Теодор Скуминович зауважив, що усвідомлює можливість наклепу з боку православного духовенства. Проте він не боявся знеславлення свого імені, оскільки всі ті, з ким йому довелося провести свої літа у служінні православній церкві, могли засвідчити, якщо керуватимуться сумлінням, його побожне життя. Зі слів Теодора Скуминовича, для того щоб не виникло підозр щодо його доброчесності, він, приїхавши на початку травня 1643 р. до Вільна, одразу написав листи на Волинь і до митрополита Петра Могили в Київ, у яких пояснив причини свого навернення в латинство. Заразом через посланців він передав Петру Могилі доручені йому ним "справи і обліги" (Skuminowicz, 1643, s. 6). Можливо, під словом "справи" йшлося про перераховані у протестаціях Лаврентія та Нектарія Свід- ницького цінні папери та гроші. Теодор Скуминович пояснював, що взяв їх із собою, аби вони не потрапили до рук сторонніх осіб і щоб убезпечитись від поширення неправдивих домислів і пліток, чому він зрікся православ'я. Також богослов зазначив, що, від'їжджаючи з Гощанського монастиря, залишив свої книги та набуте за життя майно, що мало довести наклепникам його чесність: Wi^c ze niewinnosc y suspiciey ma bydz prozna, pisatem do Wilna przyiachawszy zaraz, na pocz^tku ieszcze Maiu, na

Wotyn y do Kijowa, a mianowicie do Jego Mosci Oyca Mohity, zeby nawrocenia si$ mego przyczyny wiedziat. [...] Zostawitem xi^gi y inne rzeczy moie, e meo wtasnie patrimonio przezemnie nabyte, ktore iezeli zgin% moia b^dzie szkoda, y suspiciey zadney nie ponios^: nie zostawowatem obligow lubo nie moich, atoli poleconych wierze moiey, abym iako deposit nieiaki, cate ie oddat temu, komu nalez^, a za tym si$ y od potwarzy, ktora mi$ od ztych podkac miata, uchylit (Skuminowicz, 1643, s. 5-6).

Перехід до католицької церкви Теодор Скуминович пояснював відповіддю Бога на його постійні молитви- прохання про наслідування Царства Небесного та вбе- реження від суду геєни. Письменник підкреслював, що першочергову роль у його наверненні в католицизм відіграла дія Божої благодаті, а не прагнення здобути високі церковні титули та матеріальний достаток, які у нього й так були в Київській митрополії. Божу волю перейти на латинський обряд Теодор Скуминович зрозумів, читаючи книги грецьких богословів та авторитетних істориків, які погоджувалися з першістю римських пап у християнстві та пов'язували завоювання мусульманами Константинополя зі схизмою:

Ale mi tak uczynic czytanie Xi^g Oycow Swi^tych starych Graeckich perswadowato; bom to uwazyt, ze co Swi^ci napisali, to napisali Duchem nauczeni swi^tym, zatym od prawdy odbtqdzic si$ nie mogli, iakom tedy przeciwnych Disuniey, a Katholikom iedynomyslnych ich obaczyt, zaraz im r^ce datem, a Bogu oddat^m dzi^ki, ze z nich taki pozytek Duszy mey wyczerpn^tem" (Skuminowicz, 1643, s. 7).

Цитатами з богословських та історичних джерел, у яких засуджено відокремлення Східної церкви від Рима, автор обґрунтував викладені у творі причини свого католицького конвертизму, що, міркував він, були зрозумілі тим, "u ktorych rozum w gtowie, a w r^ku Xi^ga nie gosciem" (Skuminowicz, 1643, s. 7). Опонентам було складно відкинути наведені полемістом змістовні аргументи, оскільки авторитет церковного переказу у православ'ї має беззаперечний статус. Утім письменник критикував своїх колишніх одновірців, адже замість того, щоб "tut stati da hadati" (Skuminowicz, 1643, s. 7) над зібраними ним фрагментами святоотцівських творів та історичними фактами, вони нехтували їхнім вивченням через те, що тексти були давніми. Натомість давність опублікованих у своїй книзі матеріалів Теодор Скуминович навпаки вважав вагомою перевагою перед новими сфальсифікованими відомостями православних книжників, які перешкоджали утвердженню Берестейської унії в Речі Посполитій (Skuminowicz, 1643, s. 7).

Ідея відновлення єдності католиків і православних перебувала в полі зору багатьох ієрархів Руської церкви. Цьому сприяли й такі етнопсихологічні константи українців, як миролюбність, толерантність, відкритість і доброзичливість. Для унійних і католицьких богословів час первісної церковної єдності був тим втраченим золотим віком християнства, до якого належало повернутись. Вони вбачали місію свого церковного служіння та історичне призначення Русі-України в подоланні Великої схизми, через яку Візантія та Східна церква підпали під Боже прокляття. Ця думка є головною у книзі Теодора Скуминовича "Przyczyny porzucenia Disuniey". Більшість розділів твору підпорядковано зображенню в різних історичних і богословських проєкціях бід і руйнувань, які церковний розкол завдав Сходу. У контрасті до понівечених війною окраїнних і центральних земель Візантійської імперії, на яких не залишилось і сліду від славного християнського минулого, полеміст картинно змалював благополуччя держав Заходу, вкорінення й розвиток католицизму в найвіддаленіших куточках землі. Усебічна освіченість і місіонерський поступ латинників у протиставленні до занепаду знань греків і втрати

Східною церквою багатьох канонічних територій справили на письменника велике враження. Таку полярність становища обох колись єдиних церков Теодор Скуминович розглядав у межах старозавітної системи координат, за якою багатство, сила, зростання володінь на землі уособлює Боже благословення, а бідність, нещастя, війни - прокляття. Об'єктивність цього погляду вповні обґрунтована. У Книзі Второзаконня розповідається про те, як за Божим повелінням після переходу Йордану ізраїльські племена, ставши одне напроти одного на горах Ґерізім і Гевал, виголосили слова благословення і прокляття, які Бог зішле на народ за виконання або ж невиконання даних йому заповідей (Втор. 27-28; Нав. 8: 33-35). Відповідно до теології заміщення, що впродовж багатьох століть була домінантною в католицькій і православній ек- лезіології, новозавітна церква вважалась Новим Ізраїлем і єдиною повноправною спадкоємицею старозавітних обітниць і пророцтв. Позицій вчення суперсесіонізму дотримувався і Теодор Скуминович, пояснюючи крізь його призму відмінність тогочасного становища Західної та Східної церков.

Іншою сумнівною тезою, яку Теодор Скуминович постулює на сторінках твору "Przyczyny porzucenia Disuniey", є твердження, що Візантія та Русь зазнали Божого прокляття війн, невігластва і неволі через непослух Папі Римському. Цю думку, яку в Речі Посполитій висловили такі польські полемісти, як Бенедикт Гербест (Herbest, 1882, col. 597) і Петро Скарга (Skarga, 1882, col. 503), транспонували в українську літературу й докладно розвинули унійні книжники. Усі вони в найяскравіших образах і порівняннях описували першість єпископа Рима у Вселенській церкві. Не менш риторичними були і їхні звинувачення греків у відступі від Римської церкви та небажанні визнати винятковий авторитет її предстоятеля над Константинополем. Наприклад, відмову великого дуки Візантії Луки Нотари та православного духовенства прийняти Ферраро-Флорентійську унію напередодні облоги Константинополя османами Бенедикт Гербест порівнював із тим, як євреї зреклися Ісуса Христа на користь кесаря Рима: "Turka woleli Grekowie, niz papieza, iako Zydowie cesarza, niz lezusa" (Herbest, 1882, col. 596). Міркування польських та українських письменників, що Бог прогнівався на Східну церкву через те, що її очільники відкинули вселенський примат Папи Римського, Теодор Скуминович увиразнив пророцтвами і доповнив історичним фактажем. Суттєвою помилкою у судженнях полеміста було те, що у своїх висновках про причини Божого гніву він не брав до уваги моральнодуховного стану візантійського суспільства. Його твердження про те, що Бог допустив усі біди й нещастя в житті християн Візантії лише тому, що Схід не мирився з першістю єпископів Рима у Вселенській церкві, певною мірою є богохульством. Бога насамперед цікавить збереження людиною своєї божественної гідності, окресленої межами Декалога, а також навернення цілих народів від злого шляху. Влада Папи Римського, яку активно відстоювали католики й уніати перед константинопольськими патріархами, у цьому контексті видається надто дріб'язковою причиною, щоб зайнялося полум'я Божого гніву проти візантійців.

Вину за церковний розкол Теодор Скуминович покладав у руслі традиції Західної церкви на візантійське духовенство, що віддавна вело боротьбу за канонічну незалежність від Рима. Для полеміста історичний авторитет Римської кафедри на Сході був беззаперечним. Папа Римський був для багатьох первоієрархів Сходу останнім правовим захистом від несправедливого зміщення із займаних ними церковних посад, переслідувань з боку єретиків і правителів Візантії. Яскравим прикладом цього у творі слугує апелювання Атанасія Александрійського та Іоанна Златоуста до Рима. Передумовою для вивищення авторитету Константинопольської церкви, яка входила до складу Іраклійсь- кої митрополії, було перенесення у Візантій столиці Римської імперії. Відтоді церковний вплив Візантію, що іменувався Новим Римом і був центром політичного життя імперії, швидко зростав. У середині IV ст. єпископи Візантію іменувались архієпископами та, поступово виборовши першість серед східних патріархів, претендували на урядування всією церквою. Цей процес був закономірним, оскільки Константинополь у протиставленні до Рима будувався як нова християнська столиця, не осквернена поганством. Проте вже наприкінці IV ст. Римська імперія розкололась на Східну й Західну частини, і невдовзі між Римом і Константинополем зав'язалась на цілі століття боротьба за владу у Вселенській церкві, що прикривалась догматичними питаннями і супроводжувалась взаємними звинуваченнями у віровідступництві (Поснов, 1964, с. 558).

Дискусія і висновки

Опрацьовуючи історичні джерела, епістолярну та мемуарну спадщину константинопольських патріархів, Теодор Скуминович дійшов висновку, що Бог прогнівався на греків через відкинення юрисдикційної першості єпископів Рима у Вселенській церкві. Створена у свідомості письменника ілюзія глибини гріховності Візантії перешкоджала проникнути в суть проблем богошанування християн Сходу, які, можемо припустити, не обмежувались суперечкою з латинниками про головування в Божій церкві та екстеріоризованими формами вияву віри. Теодор Скуминович, прийнявши католицьке бачення причин розвалу Візантійської імперії, отримав відповіді на складні питання виникнення духовної кризи на Сході, які, вважаючи єдиноправильними,виклав православному читачеві у своїй книзі.

Звинувачення, які інкримінували Теодору Скумино- вичу монахи Лаврентій і Нектарій Свідницький суперечать відомостям, які наведено у вступній частині твору "Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane". Неузгодженості у їхніх розповідях дають підстави припустити, що викладені скаржниками Теодора Скуминовича інвективи мали на меті подати причини його переходу в католицизм у вигідному для себе світлі й дискредитувати його ім'я перед католиками Речі Посполитої.

Подяки, джерела фінансування. Виконання цієї роботи підтримане іменною Стипендією Верховної Ради України для молодих учених - докторів наук за 2023 р.

Список використаних джерел

1. Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый временною коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учрежденною при Кевскомъ, По- дольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернаторЪ. (1883). Т. VI. Ч. I. Юевъ.

2. Голубев, С. (1898). Матеріальї для исторіи Западно-Русской Церкви. Приложеніе къ 2-му тому сочиненія: Кіевскій митрополитъ Петръ Могила и его сподвижники. Юевъ.

3. Поснов, М. (1964). История Христианской Церкви (до разделения Церквей - 1054 г.). "La vie avec Dieu".

4. Herbest, B. (1882). Wiary Kosciota Rzymskiego Wywody, y Greckiego Niewolstwa Historya: dla Jednosci. Памятники полемической литературы въ Западной Руси. Петербургъ. Кн. II. 581-600.

5. Nadson, A. (1980). The Pontifical Liturgy of Saint John Chrysostom. A manuscript of the 17th century in the Slavonic text and Latin translation. Journal of Belarussian Studies. Journal of Belarussian Studies, 4, 165.

6. Ozorowski, E. (1983). Skuminowicz Teodor. Slownik Polskich Teologow Katolickich. Warszаwa. T. IV, 103.

7. Sakowicz, K. (1642). Enavdpdwoig abo Perspectiwa, y obiasnienie Bledow, Herezyey, y Zabobonow, w Grekoruskiey Cerkwi Disunitskiey tak w Artykulach Wiary, iako w Administrowaniu Sakramentow, y w inszych Obrzqdkach y Ceremoniach znayduiqcych sie. Zebrana y napisana przez Wiel. X. Kassiana Sakowicza, przed tym Archimandrite Dubienskiego Unita, a teraz Kaplana Rzymskiego Kosciola, per Dispensam Sanctae Sedis Apostolicae, dla wielkiego przesladowania od Rusi, ze im te Bledy y Zabobony y Herezye w ich Wierze pokazywal. W Krakowie.

8. Sakowicz, K. (1644). Okulary Kalendarzowi Staremu, przy ktorych y Responsa Katolickie na obiectie Starokalendarzan sq polozone, y pozytki Ruskiemu Narodowi z przyiecia Rzymskiego Kalendarza ukazane, y o Ogniu Graeckim zmyslonym, iakoby z nieba do Grobu Panskiego zstepuiqcym, y czymby sie miala roznic Unia od Disuniey etc. W Krakowie.

9. Scuminovius, T. (1663). De jure personarum, seu in Primum Institut. Justinianearum Librum Catholica Explicatio, Theologicis, Naturalibus, Politicisque rationibus, et Canonico, Civili Antiquiori ac Novissimo, et Consuetudinario Europae Jure, cum perpetua Triboniani in meris Civilibus defensione, Probata. Nunc primum in lucem prodit: Opus Theologis, Iuristis, et Politicis aeque necessarium ac jucundum. Bruxellae.

10. Skarga, P. (1882). O iednosci Kosciota Bozego pod iednym Pasterzem. Y o Greckim od tey iednosci odst^pieniu. Памятники полемической литературы въ Западной Руси. Петербургъ. Кн. II. Col. 223-526.

11. Skuminowicz, T. (1659). Epistola Paschalis Theodori Skuminowicz Episcopi Gratianopolitani S. S. D. N. P. P. Praelati Assistentis, Suffraganei et Archidiaconi Albae Russiae, Cantoris Vilnensis. In qua Graeco-Ruthenum antiqum Calendarium conformiter Gregoriano, aequatione Solis et Lunae praevia corrigitur, per aureum numerum suo loco restitutum, ad normam veteris Romanae et Alexandrinorum supputationis, cum Responsione ad eam A. R. P. Ioannis Baptistae Riccioli S. I. Astronomicis voluminibus celeberrimi. Dantisci.

12. Skuminowicz, T. (1643). Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane a Jasnie Wielmoznemu Przewielebnemu Panu lego Mosci Panu Abrahamowi Woynie z Bozey y Apostolskiey Stolice laski Biskupowi Wilenskiemu Patronowi y DobrodZieiowi swemu ofiarowane od Theodora Skuminowicza. W Wilnie.

13. Wagilewicz, D. (1996). Pisarze polscy rusini. Przemysl.

14. Wiszniewski, M. (1851). Historya literaturypolskiej. T. VIII. W Krakowie.

References

1. Archive of South-Western Rus', published by a temporary commission for the analysis of ancient acts, supremely established under the Kiev, Podolsk and Volyn Governor-General. (1883). Т. VI. Ч. I. Kiev [in Russian].

2. Herbest, B. (1882). Wiary Kosciota Rzymskiego Wywody, y Greckiego Niewolstwa Historya: dla Jednosci. Monuments of polemical literature in Western Rus'. Petersburg.Vol. II. 581-600.

3. Holubev, S. (1898). Materials for the history of the Western Russian Church. Appendix to the 2nd volume of the work: Kiev Metropolitan Peter Mohyla and his associates. Kiev [in Russian].

4. Nadson, A. (1980). The Pontifical Liturgy of Saint John Chrysostom. A manuscript of the 17th century in the Slavonic text and Latin translation. Journal of Belarussian Studies. Journal of Belarussian Studies. Vol. 4. P. 165.

5. Ozorowski, E. (1983). Skuminowicz Teodor. Slownik Polskich Teologow Katolickich. Warszаwa. T. IV. S. 103.

6. Posnov, М. (1964). History of the Christian Church (before the division of the Churches -1054). "La vie avec Dieu" [in Russian].

7. Sakowicz, K. (1642). EnavopQwoiq abo Perspectiwa, y obiasnienie Bledow, Herezyey, y Zabobonow, w Grekoruskiey Cerkwi Disunitskiey tak w Artykulach Wiary, iako w Administrowaniu Sakramentow, y w inszych Obrzqdkach y Ceremoniach znayduiqcych sie. Zebrana y napisana przez Wiel. X. Kassiana Sakowicza, przed tym Archimandrite Dubienskiego Unita, a teraz Kaplana Rzymskiego Kosciola, per Dispensam Sanctae Sedis Apostolicae, dla wielkiego przesladowania od Rusi, ze im te Bledy y Zabobony y Herezye w ich Wierze pokazywal. W Krakowie.

8. Sakowicz, K. (1644). Okulary Kalendarzowi Staremu, przy ktorych y Responsa Katolickie na obiectie Starokalendarzan sq polozone, y pozytki Ruskiemu Narodowi z przyiecia Rzymskiego Kalendarza ukazane, y o Ogniu Graeckim zmyslonym, iakoby z nieba do Grobu Panskiego zstepuiqcym, y czymby sie miala roznic Unia od Disuniey etc. W Krakowie.

9. Scuminovius, T. (1663). De jure personarum, seu in Primum Institut. Justinianearum Librum Catholica Explicatio, Theologicis, Naturalibus, Politicisque rationibus, et Canonico, Civili Antiquiori ac Novissimo, et Consuetudinario Europae Jure, cum perpetua Triboniani in meris Civilibus defensione, Probata. Nunc primum in lucem prodit: Opus Theologis, Iuristis, et Politicis aeque necessarium ac jucundum. Bruxellae.

10. Skarga, P. (1882). O iednosci Kosciota Bozego pod iednym Pasterzem. Y o Greckim od tey iednosci odst^pieniu. Monuments of polemical literature in Western Rus'. Petersburg. Vol. II. Col. 223-526.

11. Skuminowicz, T. (1643). Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane a Jasnie Wielmoznemu Przewielebnemu Panu Iego Mosci Panu Abrahamowi Woynie z Bozey y Apostolskiey Stolice laski Biskupowi Wilenskiemu Patronowi y DobrodZieiowi swemu ofiarowane od Theodora Skuminowicza. W Wilnie.

12. Skuminowicz, T. (1659). Epistola Paschalis Theodori Skuminowicz Episcopi Gratianopolitani S. S. D. N. P. P. Praelati Assistentis, Suffraganei et Archidiaconi Albae Russiae, Cantoris Vilnensis. In qua Graeco-Ruthenum antiqum Calendarium conformiter Gregoriano, aequatione Solis et Lunae praevia corrigitur, per aureum numerum suo loco restitutum, ad normam veteris Romanae et Alexandrinorum supputationis, cum Responsione ad eam A. R. P. Ioannis Baptistae Riccioli S. I. Astronomicis voluminibus celeberrimi. Dantisci.

13. Wagilewicz, D. (1996). Pisarze polscy rusini. Przemysl.

14. Wiszniewski, M. (1851). Historya literatury polskiej. T. VIII. W Krakowie.

Размещено на Allbest.ru