"Оспівувачі селянства": історичні паралелі літературної творчості Ю.Л. Рунеберґа і Т.Г. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Оспівувачі селянства»: історичні паралелі літературної творчості Ю. Л. Рунеберґа і Т. Г. Шевченка

Денис Ковальов

«Оспівувачі селянства»: історичні паралелі літературної творчості Ю. Л. Рунеберґа і Т. Г. Шевченка селянство шевченко рунеберґ

У статті висвітлюється основні поетичні твори шведськомовного фінляндського письменника Ю. Рунеберґа та його українського колеги Т. Шевченка, в яких возвеличується простий, трудящий народ, головно - малограмотне селянство. Предметом пильного вивчення обох письменників є історична доля і національний характер землеробів: фінів і українців. Доведено, що особливий вплив на їхню творчість також лишили ідеї доби Романтизму, принесенні революційним вихором з Західної та Центральної Європи, помітний у строках, пронизаних гострим почуттям гуманізму до людей і відвертим вільнодумством. Наголошено, що у приведених поезіях діячів національних фінського та українського рухів - Ю. Рунеберґа і Т. Шевченка - знайшло відображення повсякденне життя народних мас, помітні критичне ставлення до дійсності та першочергова увага до психології особистості та її внутрішнього світу, а також значне розширення жанрових меж. Доведено, що наполеглива, плідна робота Ю. Рунеберґа сприяла розширенню соціальної бази фіноманів з орієнтацією на фінськомовне незаможне населення сільської місцевості та передмість. У Наддніпрянщині ситуація була суттєво відмінна: діячі українства, за виключенням Т. Шевченка, тривалий час свідомо обмежували сферу власної активності майже виключно наукою, літературою і публіцистикою, не приділяючи значної уваги просвіті земляків, суб'єктивізації суспільства, що сприяло нерозумінню народними масами засад проголошеної національної ідеї. Окремо підкреслено, що головна мета обох досліджених майстрів пера середини XIX ст. - показати приклади, гідні наслідування; пробудити в народі почуття любові до батьківщини: Фінляндії та України, які перебували під владою монархії Романових. Також згадано про вплив ідей Романтизму, які посприяли формуванню нової системи цінностей та світорозуміння у Ю. Рунеберґа і Т Шевченка.

Ключові слова: національний романтизм, Рунеберґ, селянство, Шевченко, компоративис- тика

«THE TROUBADOURS OF THE PEASANTRY»: THE HISTORICAL PARALLELS OF LITERARY CREATIVITY OF J. L. RUNEBERG & T. H. SHEVCHENKO

Denys Kovaliov

The article details the issue of the main poetic works of the Swedish-speaking Finnish writer J. Ru- neberg and his Ukrainian colleague T Shevchenko, in which the simple, working people, mainly the illiterate peasantry, are glorified. The subject of careful study by both writers is the historical fate and national character of plowmen: Finns and Ukrainians. There has been proven that the ideas of the Romantic era, brought by the revolutionary whirlwind from Western and Central Europe also had a special influence on their work, which is noticeable in the terms imbued with a keen sense of humanism towards people and frank free-thinking. It was emphasized that the cited poems of the figures of the national Finnish and Ukrainian movements - J. Runeberg and T Shevchenko - reflect the daily life of the masses, a critical attitude to reality and primary attention to the psychology of the individual and his inner world, as well as a significant expansion of genre boundaries. It has been convinced and determined that the hard, productive work of J. Runeberg contributed to the expansion of the Fennomans' social base with a focus exclusively on the Finnish-speaking poor population of rural areas and suburbs. Quite naturally that the situation in Naddnipryanshchyna was qualitatively different: for a long time, Ukrainian national activists, except for T Shevchenko, consciously focused almost exclusively on science, literature, and journalism, without paying much attention to the education of their compatriots and the subjectivization of society, which directly influenced the misunderstanding by the masses of the principles of the proclaimed national idea. It is emphasized, that the main goal of both studied «pen masters» of the middle of the 19th century shows examples worthy of imitation; to awaken in the people a feeling of love for the homeland: Finland and Ukraine, which were under the rule of the Romanov monarchy. There is also mentioned the influence of the ideas of Romanticism, which contributed to the formation of a new system of values and worldview among J. Runeberg and T. Shevchenko.

Keywords: National Romanticism, Runeberg, peasantry, Shevchenko, comporative studies.

Юган Лудвіґ Рунеберґ і Тарас Григорович Шевченко - будителі фінської та української націй, які заклали ідеальний образ простолюду для подальшого його плекання наступниками. Обидва вони по праву перебувають у загальноєвропейському сонмі поетів-романтиків, адже і Рунеберґ, і Шевченко не тільки возвеличували, але й виступали негласними речниками інтересів упослідженого іншими суспільними верствами селянства. А ще вони - одні з останніх європейських романтиків поряд із Персі Біші Шеллі, Шандором Петефі, Віктором Гюго - люди яскравого таланту та непересічної трагічної долі. їхня творчість, по суті, стала початком осу- часнення літератури Суомі та України, увійшовши до скарбів світової.

Що спонукало нас до порівняння цих двох характерних постатей доби, знаної в історіографії як «довге ХІХ ст.»? - Певно, що їхня віддана служба на благо своїх народів, які пробуджувалися й ставали націями. Тогочасна етична вимога «праці на користь простолюду» справила особливий вплив на інтелектуальну та мистецьку діяльність інтелігенції Фінляндії та України. Імператив любови до народу і потреби опікуватися його природними потребами перетворився на своєрідне memento, що тяжіло над розумом і совістю кожної освіченої особи, котра бралася за перо, аби викласти власні міркування щодо селян, їхнього побуту, звичаїв, усної творчості й традицій.

На жаль, подібні порівняльні дослідження спадщини обох поетів не мають давню і багату традицію, як до прикладу зіставлення Ш. Пьотефі з А. Міцкевичем, а швидше належать до розряду екзотичних експериментів окремих ентузіастів. Про це свідчить і вкрай убога історіографія проблематики. Скажімо, вийти за межі національного комфорту й порівняти постать Ю. Рунеберґа з іншими тогочасними народними будителями змогли тільки Е. Карху та М. Клінґе, а у деяких - О. Забужко, О. Михайлюк, Е. Аспелін, Р Гедваль - взагалі знайдемо хіба побіжні до основного змісту короткі згадки, котрі непомітні читачу. Відтак у цілому нижчевикладений компаративний аналіз може претендувати на унікальність.

У 1830-1850-х село і його мешканці (власне землероби) стають джерелом ссправжнього натхнення для так званих «будителів» у Наддніпрянщині та Великому князівстві Фінляндському. Представники освічених верств з анатомічною прискіпливістю препарували побут, звичаї, традиції простолюду, презентуючи читачам цінний етнографічний матеріал. У зв'язку з цим поставало завдання поширення серед селянства освіти й ліквідація безграмотності. Значну увагу було приділено організації шкіл, виданню літератури, що сприяла б пробудженню самосвідомості місцевого населення.

Традиційна селянська культура не потребувала сприйняття світу в національних категоріях, ототожнюючи власну приналежність із територією, на якій проживала дана спільнота. Скажімо, на початку ХІХ ст. селяни Наддніпрянщини ідентифікували себе відповідно до схеми мислення представників тієї чи іншої «політичної нації»; фактично, кріпак міг належати лише до народу свого пана (Ковальов 2021, с. 79; Valvoja 1897, siv. 323-324). Інакшою була ситуація на теренах Суомі, де ідентифікація фінськомовного населення царською владою збігалася з його власною. Мешканці сільських губерній, зараховуючи себе до великої фінської етноспільноти, виходили з мовного діалекту, яким спілкувалися в повсякденні, могли також визначати себе представниками одного із так званих «фінських племен» (Suomalaiset heimof) (Ковальов 2021, с. 79; Litteraturblad 1861, s. 517-518). Тому, щоби виправити ситуацію, за копітку і неоплачувану зі зрозумілих причин працю з національного пробудження взялися майбутні моральні авторитети.

Також слід додати, що вплив ідей Романтизму на суспільну думку Фінляндії та України початку ХІХ ст. сприяв формуванню нової системи цінностей та світорозуміння. У своїх батьківщинах Ю. Рунеберґ і Т. Шевченко були яскравими виразниками Романтизму подібно до А. Міцкевича та Ш. Пьотефі. Довкола них гуртується освічене середовище інтелектуально орієнтованих на Європу так званих «будителів», які пропагували в середовищі тогочасної еліти народні традиції, культурну спадщину автохтонного населення і водночас - ширили серед останнього масову освіту (Болебрух 2008, с. 324-326; Бочковський 1916, с. 18-19, 28; Majamaa, Paulaharju 2004, siv. 77-79; Rajala 2020, siv. 41-42, 99). Йшлося про підвищення статусу і розвиток живих народних мов, які не функціонували в культурній, адміністративній, судовій сферах. У творах цих двох діячів фінського й українського національних рухів знайшло відображення повсякденне життя народних мас, помітні критичне ставлення до дійсності та першочергова увага до психології особистості з її внутрішньїм світом, а також значне розширення жанрових меж. Будителі «неісторичних» народів прагнули використати фольклор для обґрунтування історичного буття останніх, заклавши цим основу для пізнішої політизації процесу націєтворення.

Ю. Л. Рунеберґ (1804-1877) - із походження етнічний швед і уродженець морського порту Якобстад (нині Піетарсаарі, Фінляндія). Шкільну освіту здобув спочатку в Улеоборзі (нині Оулу), потім - у Васі (нині Вааса), був студентом-відмінником Обуської академії (зараз - Університет Гельсинкі); з 1837 р. оселяється у Борґо (нині Порвоо), де працює вчителем класичних мов у міській гімназії й редактором місцевої шведськомовної газети. Слід наголосити, що Рунеберґ разом із соратниками по фінському національному рухові все ще обмежувалися культурною, науковою і публіцистичною сферами (Ковальов, Ковальов 2016, с. 73-74); влада (на той час царська, оскільки з 1809 і до 1917 рр. Фінляндії входила до складу монархії Романових на правах автономії - Д. К.) не вдавалася до заборони чи обмеження їхньої діяльності, бо не вбачала жодної небезпеки для свого панування у регіоні.

Власне все своє свідоме життя він був очевидцем тяжкої долі фінського селянина і рибалки, побут яких оспівав у таких поемах, як: «Благочестивий Пааво з Сааріярві» (Hogt bland Saarijarvis moar, 1830), «Мисливці на лосів» (Algskyttarne, 1832), «Ганна» (Hanna, 1836), «Сміливець із краю: веселі ігри» (Friaren fran landet: lustspel, 1834); а також п'єсі «Саламінські королі» (Kungarne pa Salamis, 1863) (Hedvall 1917, с. 160-162; Litteraturblad 1861, s. 511-513). Певний парадокс Рунеберґової творчості полягав у тому, що своїми, написаними шведською мовою, працями поет оспівував природу Фінляндії, життя, енергію і завзятість представників фінськомовної більшості. Його лірика, починаючи з першої збірки віршів, виданої у 1830 р., пройнята гарячою любов'ю до Батьківщини-Суомі. З точки зору формування фінської національної ідентичности важливим є те, що у своїй шведськомовній поезії романтик створив підкреслено скромний збірний образ Фінляндії та її народу, але водночас повного гідности (Ковальов, Ковальов 2016, с. 79-80). Рунеберґ оспівував горду бідність фінів і цінності патріархально-селянської моралі, котрі всіляко підтримував сам.

У цьому плані показовою є поема про Пааво з Сааріярві - коротка героїчна балада про селянина і його боротьбу з суворою природою, болотами та заморозками, неврожаєм й голодом. Головний персонаж - працьовитий, наполегливий, благочестивий і побожний (Aspelin 1904, siv. 15-17; Punainen Karjala 1936, siv. 2-3). Стихійне лихо у вигляді голоду з року в рік губить зерно, вирощене ним, тому його дружині доводиться змішувати тісто для хліба з сосновою корою. Однак сам Пааво сподівається виключно на волю Всевишнього, вірить у Бога і продовжує енерґійно працювати з молитвою на вустах: «Господь випробовує - Він дає, забирає, але ніколи не залишає» (Карху 1979, с. 186). Нарешті погода змінюється, і Пааво отримує зерно; дружина селянина радіє і каже, що тепер вона зможе нарешті спекти справжній хліб. Власне сам землероб зі стоїчним виразом заспокійливо просить її продовжувати готувати хліб упереміш із корою, оскільки надлишки зерна він віддає своєму сусідові, чиє зерно погубила погода: «Тільки той перемагає у випробуваннях долі, хто не залишає у біді ближнього свого» (Карху 1979, с. 187).

У наступних своїх віршованих творах Рунеберґ на відміну від сучасників протиставляв не патріярхальну достоту селянську Фінляндію буржуазним європейським країнам, які стали на шлях упромисловлення, але виключно її прибережні та внутрішні болотисто-лісисті провінції. Поет писав, що якщо населенні пункти морського узбережжя Суомі свідчать про добробут і достаток їх жителів, то її глибинна територія назверх демонструє зовсім протилежну картину. «Неможливо жодними словами змалювати бідність, в якій живуть мешканці того ж таки Сааріярві. Проте, не дивлячися на свою бідність, міцеві селяни відрізнялися добротою і гостинністю» (Litteraturblad 1861, s. 514; Rajala 2020, siv. 101).

Одночасно Рунеберґ, який також пізнав безгрошів'я та достаток, стверджує, що наперекір повсюдній бідности звичайним явищем у селянських хатах були мандрівні жебраки, яких зустрічали наче гостей і годували тим, чим харчувалися господарі: «Подорожній жебрак їсть соснову кору, тому що селянин їсть кору; але якщо у селянина є пшеничний хліб і молоко, то і у жебрака буде та сама їжа. Кожен отримував те, на що заслужив» (Runeberg 2015, siv. 10). Романтик, за життя набувши всенародного визнання й ореолу слави, щиро цінував гостинність селян внутрішніх провінцій Фінляндії за їхню близькість до «простої» та «первозданної» природи, а також за «доброту до ближнього».

Як не парадоксально, але творчість цього шведськомовного поета стала вагомим внеском у формування фінського національного руху, а сам Рунеберґ того й не знаючи, заклав основи «офіційного націоналізму», оскільки своїми віршованими строфами сформулював риси, які нині становлять сутність фінської нації. На думку сучасного нам професора Університету Гельсінкі Матті Клінґе, послідовники по праву вшанували Рунеберґа, назвавши «Гомером північно-європейської поезії» (Klinge 1993, p. 123-125). Адже він, як і класик давньогрецької літератури, плекав непорушну традиційність усталеного патріярхального укладу життя, що ґрунтується на безумовній повазі до героїв, пращурів і вікових звичаїв.

Не такою прихильною була доля до Т. Г Шевченка (1814-1861) - вихідця з соціяльних низів, який проте уособив обдарованість власного народу і навчив «свого не цуратися». Особливий символізм його постаті надавав факт народження у закріпачені селянській сім'ї, що вела свій родовід від предків-козаків. Поет із Моринців яскраво зображував моральний і культурний занепад, розклад традиційного суспільного ладу Наддніпрянської України після її загарбання монархією Романових у середині XVIII ст. (Грабович 1991, с. 104-106; Ковальов 2021, с. 87); у них він вбачав національну кризу, яку можна подолати через відновлення втраченої свободи. І тут можна додати, що Шевченко далебі постає представниками т.зв. «волелюбного селянського націоналізму» з культурно-екзистенційним відтінком, подібності до якого можна віднайти й у творчій спадщині Рунеберґа.

Шевченкова поезія виходила далеко за межі локального патріотизму й героїчної минувшини - вона пропонувала власне бачення майбутнього (Грабович 1991, с. 113-114; Грабович 2000, с. 118-120). Він першим відкинув конформістську модель «малоросійства» і «триєдиної Русі», закликаючи водночас до національного й соціального визволення. Автор на правду монументального «Кобзаря» звертався не тільки до простолюду «Вкраїни милої» зрозумілою йому мовою, а й спонукав освічені верстви згадати славні дні діянь предків - вільних козаків і гайдамаків:

«Правда, море, правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля.

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить...»

(Шевченко 2003, с. 119-120).

Власне Шевченко протиставляв самодержавству «новий і праведний закон» Вашинґтона, вважаючи, що лише мечем можна здобути волю України. Бувши поетом-романтиком, він першим із-поміж українських будителів поставив на порядок денний програму політичних дій. Таким чином, сформував підвалини майбутнього українського націоналізму.

Не оминає автор «Кобзаря» й достоту «типової» ідилії у селянській хаті, проявляючи велику ніжність до народного побуту у таких поемах, як «Катерина» (1839), «Сон» (1844), «Наймичка» (1845), «Марія» (1859) (Грабович 2000, с. 126-127; Valvoja 1897, siv. 320-321). Людські почуття і переживання у нього також переносяться на наковлишній світ, на природу; все довкола села живе разом із ним, відчуває щасливі хвилини мрійного настрою та слугує тлом для моментів горя. Поет обурюється несправедливістю щодо своїх закріпачених земляків, але вдіяти нічого не може, тому лишається тільки вивести на папері власні ліричні замальовки спостережень із життя ідеалізованого ним селянства:

«Не співає чорнобрива,

Кляне свою долю.

А тим часом вороженьки

Чинять свою волю -

Кують речі недобрії.

Що має робити?

Якби милий чорнобривий,

Умів би спинити...»

(Шевченко 2003, с. 96).

Шевченко намагався витворити справді український світ, де чільне місце відводилося «людям із народу», таким як і він сам. Однак виявилося, що ідеї, виголошені ним за царювання Ніколая І, були передчасними й незрозумілими для широкого загалу українців; не в останню чергу через освітньо-культурну відсталість їхньої абсолютної більшости. Сам автор «Кобзаря» змальовував український народ, насамперед селянство, як інертну силу з прихованим потенціалом до бунту і повстання (Забужко 2009, с. 50; Punainen Karjala 1936, siv. 1-2).

Ось чому його спадщина як будителя української нації тривалий період була своєрідним голосом волаючого посеред пустелі й припадала пилом не тільки у зв'язку з царськими заборонами. Проте лишається беззеперечним фактом - діяльність Т Шевченка надала імпульс формуванню української інтеліґенції, готової до боротьби за ідеали водночас національної, політичної та соціальної свободи. Саме ці останні вже у ХХ ст. у своїх загарбницьких цілях уміло використали московські більшовики з пропаґандивною метою, але машина історії виправила таку незграбну помилку, розтавивши все на свої місця.

У цілому ж Шевченкова поезія виходила за межі локального патріотизму й героїчної минувшини. Вона пропонувала власне бачення майбутнього. Рівночасно, як наголошує Г Грабович, спадщина автора «Кобзаря», насамперед вірші та поеми, демонструє зневагу до ієрархії та влади, що постають «царством зла» (Грабович 1991, с. 97). До Шевченка жоден український інтелектуал не протиставлявся так різко Росії та імперській владі. Він першим відкинув конформістську модель «малоросійства» і «триєдиної Русі», закликаючи водночас до національного й соціального визволення (Грабович 1991, с. 105-106).

Неодмінно варто зауважити на тому, що отримувати відомості про село з третіх рук на думку того ж таки Рунеберґа, не кажучи про Шевченка, було справою негідною - більш достовірним способом пізнання селянства визнавалося особисте спостереження, побачене «на власні очі». До того ж, звичне повсякденне знання про селян визнавалося недостатнім - селянський світ як світ особливий потребував спеціяльного вивчення. Ось чому простолюд доби «довгого ХІХ ст.», здебільшого селянство, був на правду своєрідною «уявною спільнотою» для зовнішнього, не селянського світу, ідеальною соціяльною конструкцією, відкритою для приписування її представникам широкого набору «типових» рис руками інтелігенції (Михайлюк 2007, с. 41; Runeberg 2015, p. 153; Valvoja 1897, siv. 321-322).

Та якщо серед діячів українства, котрі продовжили Шевченкову справу, до початку ХХ ст. зберігалася звичка ставити знак рівности між поняттями «народ», «нація» і «простолюд», то представники фінського національного руху не були такими катеґоричними, хоча й сповідували Рунеберґові настанови: народом були всі жителі, народжені у Суомі; націю складали виключно фінськомовні мемшканці; а образ простолюду вже не обмежувався тільки одним селянством - до нього включили й міський пролетаріат. Також видається доволі показовим, що коли Ру- неберґ поряд із землеробами став також оспівувачем побуту сучасних йому мисливців і рибалок, то Шевченко навпаки - козаків і гайдамаків. Тобто, тих легендарних, давно полеглих у боях героїв, чиї волелюбний дух продовжував панувати на українських землях. Обидва вони, окремо один від одного, зуміли вперше у поетичному жанрі змалювати контраст між матеріальною бідністю та моральною величчю власних поневолених народів, які опинилися під владою російського царату.

Насамкінець наголосимо, що інтегруюча роль постаті й спадщини Т. Г Шевченка загалом в українському націєтворчому процесі у випадку Фінляндії цілковито вповноважує на паралелі з Ю. Л. Рунеберґом. Він-бо, попри свою показну шведськість дав могутній поштовх фінському самопізнанню й самовизначенню себе як окремої нації, котра прагнула долучитися до інших цивілізованих народів Європи. їхня праця на полі культурництва, висуваючи гасла національного і соціального визволення, спонукала наступників до переходу в політичну площину вже у другій половині ХІХ ст. Рунеберґ і Шевченко належали до одного покоління, і обидва, цілком заслужено, зайняли у літературі своїх країн почесне місце головних національних поетів.

Список джерел та літератури

БОЛЕБРУХ, А., 2008, Нариси з історії громадської самосвідомості (суспільна думка України та Росії ХІ - ХІХ ст.). Дніпро.

БОЧКОВСЬКИЙ, О.-І., 1916, Фінляндія та фінляндське питаннє. Відень.

ГРАБОВИЧ, Г., 1991, Шевченко як міфотворець. Семантика символів у творчості поета. Київ.

ГРАБОВИЧ, Г., 2000, Шевченко, якого не знаємо. Київ.

ЗАБУЖКО, О., 2009, Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. Київ.

КАРХУ, Э., 1979, История литературы Финляндии. От истоков до конца XIX века. Ленинград.

КОВАЛЬОВ, Д., 2021, Порівняльний аналіз націєтворчих процесів у Фінляндії та Підросійській Україні (кінець XVIII - початок ХХ століть). Автореф. дис. ... канд. іст. наук. Дніпро.

КОВАЛЬОВ, Д., КОВАЛЬОВ, П., 2016, Повстання ідентичності. Дніпро.

МИХАЙЛЮК, О., 2007, Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: соціо-культурні процеси. Дніпро.

ШЕВЧЕНКО, Т, 2003, Зібрання творів: у 6 т. Т 1: Поезія 1837-1847. Київ.

ASPELIN, E., 1904, J. L. Runebergin suomalaisuus, Suomi: kirjoituksia isanmaallisista aineista. Neljaas jakso. Osa 2. Helsinki.

HEDVALL, R., 1917, Finlands svenska litteratur. Borga.

KLINGE, M., 1993, The Finnish Tradition: Essays on structures and identities. Helsinki.

Litteraturblad for allman medborgerlig bildning, 1. November 1861. № 11.

MAJAMAA, R., PAULAHARJU, M., 2004, J. L. Runeberg. Suomen runoilija. Helsinki.

Punainen Karjala, 10. Maaliskuu 1936. № 57.

RAJALA, P., 2020, Kansallisrunoilija. J. L. Runebergin elama. Helsinki.

RUNEBERG J., 2015, Muutamia sanoja luonnosta, kansan luonteesta ja elintavoista Saarijarven pitajassa, Saarijarven Joulu: artikkelin kokoelma. Saarijarvi.

Valvoja, 1. Elokuu 1897. № 7-8.

References

ASPELIN, E., 1904, J. L. Runebergin suomalaisuus, Suomi: kirjoituksia isanmaallisista aineista. Neljaas jakso. Osa 2 [J. L. Runeberg's Finnishness, Finland: writings on patriotic subjects. The fourth episode. Part 2]. Helsinki. [In Finnish].

BOCHKOVSKYI, O.-I., 1916, Finliandiia ta finliandske pytanniia [Finland and the Finnish question]. Viden. [In Ukrainian]. BOLEBRUKH, A., 2008, Narysy z istorii hromadskoi samosvidomosti (suspilna dumka Ukrainy ta Rosii XI- XIX st.) [The Essays of the history of public self-awareness (public opinion of Ukraine and Russia of the 11th - 19th centuries)]. Dnipro. [In Ukrainian].

HEDVALL, R., 1917, Finlands svenska litteratur [Finland's Swedish literature]. Borga. [In Sweish].

HRABOVYCH, G., 1991, Shevchenko yak mifotvorets. Semantyka symvoliv u tvorchosti poeta [Shevchenko as a mythmaker. Semantics of symbols in the work of the poet]. Kyiv. [In Ukrainian].

HRABOVYCH, G., 2000, Shevchenko, yakoho ne znaemo [Shevchenko, whom we do not know]. Kyiv. [In Ukrainian].

KARHU, E., 1979, Istoriia literatury Finliandii. Ot istokov do kontsa XIX veka [The History of Finnish literature. From the beginnings to the end of the 19th century]. Leningrad. [In Russian].

KLINGE, M., 1993, The Finnish Tradition: Essays on structures and identities. Helsinki. [In English].

KOVALIOV, D., 2021, Porivniulnyi analiz natsietvorchykh protsesiv u Finliandii ta Pidrosiiskii Ukraini (kinets XVIII - pochatok ХХ stolit): Avtoref. dys. ... kand. ist. nauk (PhD) [Comparative analysis of nation-building processes in Finland & Sub-Russian Ukraine (late 18th - early 20th centuries)]. Dnipro. [In Ukrainian].

KOVALIOV, D., KOVALIOV, P., 2016, Povstannia identychnosti [Rise of Identity]. Dnipro. [In Ukrainian].

Litteraturblad for allman medborgerlig bildning [Literature leaf for general civic education]. 1. November 1861, № 11. [In Swedish].

MAJAMAA, R., PAULAHARJU, M., 2004, J. L. Runeberg. Suomen runoilija [J. L. Runeberg. Finnish poet]. Helsinki. [In Finnish].

MYKHAYLIUK, O., 2007, Seliansto Ukrainy u pershi desatylittia ХХ st.: Sotsio-kulturni protsesy [The peasantry of Ukraine in the first decades of the 20th century: Sociocultural processes]. Dnipro. [In Ukrainian].

Punainen Karjala [Red Karelia], 10. Maaliskuu 1936. № 57. [In Finnish].

RAJALA, P., 2020, Kansallisrunoilija. J. L. Runebergin elama [National poet. Life of J. L. Runeberg]. Helsinki. [In Finnish].

RUNEBERG J., 2015, Muutamia sanoja luonnosta, kansan luonteesta ja elintavoista Saarijarven pitajassa, Saarijarven Joulu: artikkelin kokoelma [A few words about nature, the nature of the people and the way of life in the Saarijarvi Keeper, Saarijarvi Christmas: a collection of articles]. Saarijarvi. [In Finnish].

SHEVCHENKO, T., 2003, Zibrannia tvoriv: u 6 t. T. 1: Poeziia 1837-1847 [Collection of works: in 6 volumes. Vol. 1: Poetry, 1837-1847]. Kyiv. [In Ukrainian].

Valvoja [Supervisor], 1. Elokuu 1897, № 7-8. [In Finnish].

ZABUZHKO, O., 2009, Shevchenkiv mif Ukrainy. Sproba filosofskoho analizu [Shevchenko's myth of Ukraine. An attempt at philosophical analysis]. Kyiv. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru/