Життєвий та творчий шлях, буддизм, конфуціанство та даосизм видатного китайського літератора Су Дунпо

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний лінгвістичний університет (КНЛУ)

Факультет сходознавства

Життєвий та творчий шлях, буддизм, конфуціанство та даосизм видатного китайського літератора Су Дунпо

Щербаков Ярослав Ігорович

кандидат філологічних наук,

старший викладач кафедри китайської мови

Україна

Анотація

У пропонованій статті розглядається життєвий та творчий шлях китайського літератора Су Ши, постать якого не надто широко розкрита у вітчизняному сходознавстві. Дослідження проведено на основі китайських матеріалів, біографічна інформація про життя з яких не друкувалася на українській мові. Особливу увагу приділено світогляду та життєвим перипетіям Су Дунпо, у дослідженні наведено декілька авторських перекладів поезій Су Дунпо.

Ключові слова: Китай, Су Дунпо, Піднебесна, Ван Аньши, Буддизм

Великий китайський громадський та культурний діяч Су Ши народився в невеликому містечку Мейшань в провінції Сичуань в 1036 році в родині вченого Су Сюня, який вивчав тексти давньою мовою веньянь та став першим вчителем Су Ши.

Змалечку опановував тексти класичної китайської літератури, зокрема «Чжуанцзи» і «Сінь цзін» (Канон серця, «Праджня парамітру сутру») [2]. У віці 21 років Су Ши складає державний іспит і стає академіком - цзінші.

На перших порах служити державі на найвищому рівні Су Ши вдавалося , його та його брата Су Че помітив імператор Жень Цзун і в багатьох справах прислухався до їхньої думки.

Однак, державна служба чим далі, тим більше розчаровувала Су Ши, і в 1063 році він пише трактат «Си чжи лунь» - «Роздуми про управління», в якому він зазначає, що Піднебесна - хвора, реформатори лікують її хвороби необдуманими реформами, подібно до того, як хворому дають непідібрані ліки, немає ні довгострокової програми дій, ні глибини думки реформаторів.

Фактично, Су Ши різко засуджує політиканство, що вразило державний апарат тогочасного Китаю, і жертвою якого врешті - решт став і він сам.

Вихід з цієї ситуації в молодому, двадцятирічному віці Су Ши побачив в своєрідному декадансі, ідею яку він проголосив - це філософія для філософії, адже, на його думку, мислителі Конфуцій і Менцзи зробили для Китаю куди більше, ніж політики - реформатори, і навіть легендарні імператори - Яо та Шунь.

Отже, найголовніше для Су Ши було слідування Шляху -- Дао, а не займатися практична діяльність [2].

Певним чином, можна сказати що Су Ши був саме конфуціанським утопістом. Династія Хань здавалася йому ідеальною, після неї йшов значний занепад піднебесної - часи трьох царств, північних та південних династій, період Суй, коли Піднебесна імперія управлялася силою.

Причинами цього занепаду Су Ши бачить перед усім занепад конфуціанства, поява єретичних вчень, зокрема певних відгалужень простонародного даосизму, даоські «напівсектанські» держави, що з'являлися в Цінхай-тибетському районі, провінціях Сичуань та Юньнань в ІІІ ст. н.е.

Не бачить Су Ши і переваги у використанні буддизму як державної ідеології, на його думку, буддійські династії, зокрема Цзінь та Ляо, зазнали поразки саме через буддійську "недіяльність".

Таким чином, в питаннях управління державою, Су Ши залишався відданим конфуціанській традиції і наслідував Менцзи. Однак, конфуціанство Су Ши набуло значної кількості рис чань-буддизму, дхіани, настільки важливим він бачить повернення до власної природи. Мен Цзи і Конфуцій, Яо та Шунь для Су Ши це перед усім давні мудреці, що повністю реалізували себе, йшли своїм шляхом, - а тому і стали великими державними діячами [2].

В цілому, світогляд Су Ши був синкретичний, адже він не лише цікавився, але й брав участь в житті цілої ланки філософських шкіл Китаю - давнього конфуціанства (зокрема Мен-цзи), конфуціанською історіографією, даосизмом (зокрема Чжуанцзи), (вченням «Чистої землі», школою Чань (дхіани) [2]. літературознавство буддійський дунпо китайський переклад

Буддійський світогляд відіграє велику роль в житті поета. Су Ши постійно так чи інакше постійно відвідує буддійські споруди, скоріш палаци чим храми, коли він їде складати державні іспити, він зупиняється в Мянчі, де буддійський подвижник залишає йому пам'ятний напис. Вертаючись через декілька років в Мянчі, він не знаходить цього подвижника в живих, тому лишає наступні строки:

«Чому подібне життя людини?

Ось слід лебедя на бруді, покритому снігом,

Що випадково залишив його на білому снігу.

Птах улетів. Куди? Хто знає?

Подвижник помер - побудована ступа для праху,

Впали старі стіни, і навіть надпису уже не видно».

(Переклад авторський)

Таку епітафію залишив Су Ши в Мянчі. В цій епітафії ми чітко відчуваємо присутній саме буддизму елемент непевності, стривоженості, непізнанності. А також головної ідеї буддизму - непостійності навколишнього світу, примхливій ілюзорності і непізнанності людського життя, обумовленості, скорботності і тривоги.

Подібні відчуття відчував поет відвідуючи монастир Сінгоси в якому жив його друг наставник Децян. Су Ши відвідує монастир разом зі своїм другом Пен Цзіцзи. Під час огляду Сінгоси Су Ши помітив портрети шести патріархів буддійської дхіани - зокрема Бодхідхарму і Хуейюаня. Поетові здалося, що занурені у дхіану патріархи посміхаються один одному, неначе передаючи буддійське вчення. Однак стіна, на який вони були зображені, була побита і заросла бамбуком. Тоді Су Ши написав наступні строки:

«Грубу стіну в лісі Вони не вважали нещастям,

Величну славу і близькість до влади

Вони не вважали щастям.

Нахилю голову перед шістьома вчителями

Що раніше були в темноті, тепер їх немає на світі,

Те, що ніколи не уходить і не приходить

Не зменшується і не збільшується.

Я перебував в постійному русі

Тридцять один рік І при цьому щороку мінявся.

А що ж їх може змінити?» (Переклад авторський)

Ці строки пронизані ідеєю, що стабільне тільки духовне, все земне, буденне - швидкоминуче.

Описуючи молодість поета, ми мали б сказати ще декілька слів щодо приватного життя Су Ши в молодості - сімейне життя і коло друзів. Перший раз оженився Су Ши досить рано (у віці 18 років) на Ван Фо у провінції Сичуань.

Ван Фо тоді було 16 років. Кохання Су Ши і Ван Фо було настільки палке, що коли вона померла, імператор наказав посадити 30 000 сосен навколо її мавзолею. В кінці життєвого шляху Су Ши присвячує одну з своїх самих відомих поем «Сон, що записаний двадцятого лютого», в якій поет описує свою журбу за померлою Ван Фо. (Авторський поетичний переклад).

Десять років - народження радість і смерті вінець Я про неї не думав, та забути не можу вкінець Могила її одинока лежить за тисячу лі Ця відстань далека, висока лежить десь вдалечині.

І навіть якби ми зустрілись, її не пізнати мені І скроні мов краплі льоду, волосся у сивині Та думки мене непокірні додому вертають вночі І постать її чарівну дарують мені в далині.

Вона біля підвіконня сидить та одяг пряде І слів мені не потрібно - без них зрозуміє мене І погляд наш спільний, і думка глибинна За раз тьму речей промине.

Так кожний рік думки вертають У місце розбитих сердець Яскравий місяць там сяє Лиш сосни безлисті - могили вінець.

Цікаво, що після смерті Ван Фо Су Ши одружується на молодшій кузині Ван Фо - Ван Ван. Вона постійно супроводжувала подружжя Су і після смерті Ван Фо Су Ши одружився з Ван Ван. Прожив він з Ван Ван 25 років. Третя жінка, яка була в житті Су Ши це Ван Чаоюнь, яка довгий час просто жила на утримання Су Ши і була на двадцять п'ять років молодша від Су Ши, тому ми не можемо її вважати повноцінною дружиною, скоріше всього вона просто була бідною родичкою, наложницею. Скоріш, поет відносився до неї як до племінниці, часто називав її «небесною феєю», часто, найчастіше з трьох дружин, згадував її в своїх віршах, при цьому ці вірші були пройняті скоріш симпатією, ніж любов'ю або іронією. Однак після смерті другої дружини вона народила Су Ши четвертого сина, паралельно виховуючи Су Ваня - сина від першої дружини, та Су Го і Су Тая - синів від Ван Ван. На старості років Ван Чаоюнь доглядала за важко хворим поетом, зламаним трагедією свого життя[2]. Наступний період свого життя митець присвячує історіографії. В 1055 році він пише трактат «Роздуми про правильне та єдине», в якому всі історичні та державні проблеми він розглядає переважно в етичному аспекті. Цікаво, що сутність світобудови Су Ши розглядає з позицій мін - ім'я і ши - сутність, фактично з позицій, близьких до сучасної семасіології.

Су Ши глибоко аналізує китайську історію, працює з усіма доступними літописами, і вважає, що Піднебесна найбільш страждає в той період, коли «низькі люди» узурпують владу і починають керувати країною. Один з найвизначніших трактатів Су Ши - трактат «Про великого чиновника», в якому найважливіше, як вважає Су Ши, це те, що чиновник має слідувати шляху - Дао в служінні державі. «Людина благородна» за Су Ши - по своїй сутності не може бути політиканом, а має бути держаним діячем. Основною задачею правителя, чиновників на думку Су Ши є направити піднебесну від суб'єктивного, примарного до справжнього і об'єктивного, від імені до сутності, від слова до дії.

У своїй державній діяльності Су Ши виступає проти засилля євнухів та корупції, за повернення до «сутності», чим, як і своєю близькістю до імператора, викликає значне невдоволення певних керівних кругів, і відомого академіка Ван Аньши та його оточення зокрема.

Аналізуючи життєвий шлях академіка Ван Аньши, маємо зазначити, що він теж був визначним китайським поетом та державним діячем сунської доби. Ван Аньши (1021 -1086) - китайський реформатор; в 1070-1074 й 1075-1076 прем'єр- міністр в царстві Сун. В процесі реформ ввів систему державних позик селянам, замінив професійне військо збройними силами, що комплектувалися шляхом рекрутського набору, намагався регулювати ринкові ціни, ввів податі для аристократії. Су Ши активно виступає проти угрупування Ван Аньши, однак академік Ван був на п'ятнадцять років старше і займав вищу посаду при дворі. Це і стало фатальним в житті Су Ши. Перша невдала сторінка в житті Су Ши це 1059 рік -- смерть його матері, яка мала значний вплив при дворі на імператора Інь Цзуна. З 1060 року Су Ши втрачає пост міністра юстиції, однак назначений на іншу, менш впливову, однак значну посаду - він обіймає посаду адміністратора, який відає судовими ділами в провінції Хенань по 1065 рік. В 1065 році імператор Інь Цзун викликає Су Ши до столиці, де назначає його чиновником в історіографічній палаті. Як конфуціанець-ідеаліст Су Ши розглядає історію з погляду етики, етичності - висуває теорію етичної, благородної особистості в управлінні державою. Взірець Су Ши - це той саме взірець, що і ідеал Конфуція - благородні правителі давнини Яо, Шунь, Вень Ван. [2]

В 1066 році помирає батько Су Ши, який був відомим вченим і мав значні зв'язки з імператорським двором. В цей же саме час активно розгортаються реформи академіка Ван Аньши - зростає державна подать, армія починає комплектуватися за рекрутським принципом, конфуціанські вчені все менше і менше впливають на управління державою, фактично державою поступово починають керувати два суспільні прошарки - євнухи та чиновники, що збирали податки. Тогочасний Китай все більше і більше перетворюється з джерела світової культури на східну «легістьку» деспотію по типу імперії Цінь [2].

З 1066 по 1069 роки Су Ши працює над впорядкуванням історичних літописів, в 1069 році починає працювати в міністерстві «Призначень та нагород», фактично в міністерстві, що займалося кадровою політикою величезної китайської імперії. Тут і починається справжня драма в житті поета.

Принциповий, ідеалістичний, навіть утопіст, Су Ши ніяк не міг поладити з кадровою політикою академіка Ван Аньши, який був повним прагматиком і не цурався ніяких методів. Відносини між ними стають дедалі і дедалі складнішими.

Епіцентр конфлікту - 1071 рік, коли академік починає реформувати систему іспитів в Китаї, при цьому не забуваючи власних інтересів. Тут і «зустрічаються» ідеалізм «благородної людини» Су Ши і прагматична позиція академіка Ван Аньши. Фактично, це не лише конфлікт двох впливових і відомих людей, цей конфлікт - це конфлікт двох світоглядів, двох систем мислення притаманних людині - вкрай ідеалістичної, з обов'язковим непрактичним патріотизмом, і вкрай матеріалістичної - з обов'язковою централізацією навколо власних інтересів. На жаль, Су Ши не враховував ні систему інтересів Ван Аньши, ні його вплив при дворі. Прагматизм Ван Аньши переміг, а Су Ши був призначений головою округа Ханчжоу - на півдні Китаю, досить далеко від столиці [2].

Цей рік - це переломна дата в житті Су Ши. Ханчжоу, райське місто на півдні Китаю, було не лише торговим портом, але й дуже вагомим центром китайського буддизму, до чого підштовхувала сама природа цієї райської місцевості. Тут Су Ши живе з 1071 по 1074 рік. Однак і тут Су Ши поки що не здається і пише меморандум «про податок на сіль» проти державної монополії на торгівлю сіллю, що була встановленою Вань Аньши і тим виробництвом солі, яке значно збагачувало капітал академіка. Однак, саме в Ханчжоу світогляд Су Ши починає ставати все більш і більш буддійсько-даоським. І на ці зміни, мабуть, впливають скоріш не скільки життєві невдачі Су Ши, скільки його природна схильність до містики, споглядання, його оточення в якому завжди було багато буддистів і даосів. Веде він листування з корейським принцом Іхоном, що добровільно, відмовившись від державної влади пішов у монастир.

В Ханчжоу, який за доби Сун став великим культурним центром, фактично культурною столицею південного Китаю Су Ши має п'ять друзів, яких він називає людьми Дао, це були: 1) Голова школи Тяньтай Хуейбянь; 2) Наставник Тяньтай Бяньцай; 3) Фаньчжень; 4) Хуайлян; 5) Цисун. [2].

Багато часу Су Ши разом із друзями проводить в монастирі Тяньчжуси - монастирі влади Неба. В цей же саме час Су Ши впорядковує тексти школи Тяньтай, а це зокрема - Лотосова Сутра, найбільший твір північного буддизму [2].

В 1077 році Су Ши покидає Ханчжоу і рік служить у Сюйчжоу. Однак, його ворог, академік Ван Аньши, не забуває його і тут. В 1078 році Ван Аньши вдається домогтися арешту Су Ши і повного відсторонення його від державної діяльності.

Су Ши проводить в в'язниці цілий рік, і Су Ши- конфуціанця стає дедалі і дедалі менше. Фактично, ця криза - ще один злам в кар'єрі та біографії Су Ши, не перший і не останній, що яскраво ілюструє конфлікт між ідеальним і прагматичним в суспільстві та людській природі. В 1080 році Су Ши виходить з в'язниці і відправляється в Хуанчжоу. Цей період в нелегкому житті поета - вкрай творчий і плодовитий [2].

В цей період невдач Су Ши починає активно займатися медитацією, яку в Китаї назвали цін цзо і# ^ - спокійне сидіння. Су Ши пише про медитацію : «в той час, коли ви лежите або сидите (під час медитації) дуже важливо зберігати нерухомість. В цьому стані ви маєте стати подібним до ляльки. уявіть собі, що ви знаходитеся на краю вогненної геєна, і якщо хоч трохи поворухнетесь -- впадете в неї.

Якщо ви будете (в цей час) не рухатись ваша свідомість буде відкритою та спокійною, рахуйте кожен вдих і видох за один цикл. Рахуйте перший, другий, третій. Якщо ви нарахуєте кілька тисяч вдихів і видихів, кількість може видатися занадто великою.

Тоді просто починайте спостерігати за диханням. Якщо ви продовжите таку практику, то почнете відчувати, як дихання пронизує вашу шкіру. На цьому етапі ваше здоров'я стане міцним, а розум - просвітленим. Тоді, подібно сліпому, до якого раптом повернувся зір, вам більш не будуть потрібні вказівки. На цьому мої слова закінчуються». Десь в такому глибокому медитативному стані Су Ши писав свою натхненну поезію, при цьому його увага то занурювалась в «небесні сфери», то описувала навколишню природу, то переймалася проблемами людського суспільства. Однак, після ув'язнення Су Ши, Су Ши - ідеаліст, майже помер, народився інший Су Ши - медитативний Дунпо Цзюйши й невгамовний Су Ши - критик [2].

Цей злам в кар'єрі Су Ши, до речі - не останній злам, -- привів його до буддизму і даосизму. Су Ши із задоволенням переписує буддійські сутри, можливо - Су Ши трохи володів санскритом, адже він переписує чи перекладає сутру Яошифо (Бхайраджья гуру) - Будди медицини, дуже колоритного і популярного персонажа як і в ханській (суто китайській), так і в традиції Махаяни в цілому. В Хуанчжоу поета навіть називають Дунпо Цзюйши - «наставник (буддійський) зі східних гір». Однак саме цей нелегкий період свого життя поет присвячує прозі у тонкому стилі (Зокрема - "Ода про червоні скелі") [2].

Не займаючись ніякою державною діяльністю, Су Ши багато мандрує, пише пейзажну лірику, малює картини. Цей надзвичайно творчий період в житті Су Ши триває з 1080 по 1086 роки. В 1086 році помирає головний противник Су Ши - академік Ван Аньши, залишивши після себе значну кількість послідовників. За наступні шість років - шість років життя у столиці, Су Ши займається активною суспільною діяльністю. За цей час 1089 - 1091 йому вдається очолити і організувати роботу двох міністерств: міністерства, що займалося кадровою політикою та міністерства оборони. 1091 рік - це епіцентр кар'єри Су Ши. Однак, романтичні пошуки поета зовсім не задовольняли групи реформаторів, які знов намагалися відсторонити Су Ши від влади.

Таким чином, у своєму житті Су Ши займався не лише громадянською, але й військовою діяльністю. Однак і на цій посаді Су Ши перебуває недовго, противники домагаються його висилки на південь Китаю, чим вони могли забезпечити себе від "нападок" літератора Спочатку його висилають в провінцію Гуаньдун, де поет пише декілька нових поетичних циклів і починає займатися геомантією, шукає вдалі місця для колодязя. Багато часу він проводить в монастирі, в горах на півдні Китаю біля джерела «Пуцзяньлянь», відпочиває коло джерела «Діамантовий ліс». Однак, угрупування реформаторів і на цьому не заспокоїлося, дізнавшись про популярність Су Ши на півдні, в 1097 році вони висилають поета на острів Хайнань [2].

Фактично, Су Ши, ідеаліст, неоконфуціанець, патріот і знавець мистецтв Дао, все життя воював з угрупуванням прагматиків - реформаторів, які хоча б теж були інтелектуальними, спиралися на досить брутальні методи правління державою - високі податки, монополії, тотальний державний контроль і доноси - такими були методи реформаторів. І вони ніяк не могли не зіткнутися з ідеалістичною позицією Су Ши, якого вони переслідували все життя.

Суспільна діяльність Су Ши - це глибокий поєдинок між моральним, етичним, але трохи примарним, романтичним початком в державній діяльності і практичним, прагматичним і брутальним політиканством реформаторів. Про цю ідеальність Су Ши і яскраве поєднання конфуціанства і Чань (синкреїчним вченням, складовими частинами якого є буддизм і даосизм). При цьому Дао у Су Ши осмислюється як шлях служіння державі, однак це Дао - фактично тотожне єдністю з самадхи (саньмей), отже - пантеїзмом, яким пронизана вся суспільна і творча діяльність поета[2].

Дуже цікавий і несподіваний останній поворот в долі Су Ши - висилка на острів Хайнань в 1097 році закінчилася для прагматиків - реформаторів немов би чань-буддійський парадокс. Су Ши на острові Хайнань, бувши уже на той час літньою людиною, знайомиться з течією «нової інтелектуальної культури», яка частково і була викликана його діяльність в молодості. Тут, в найбільш віддаленої від Китаю провінції, фактично - китайським піратським островом - на «китайській Тортузі» Су Ши стає надзвичайно впливовою людиною і очолює течію «нової культури» [2].

В 1100 році Су Ши знов повертається до столиці, де його вже визнали визначним літератором. В тому ж самому році державні ідеали Су Ши стають загальноприйнятими, наприкінці свого нелегкого життя Су Ши живе в багатстві та славі. В 1101 році Су Ши, «Дунпо Цзюйши», спокійно помирає.

Су Ши - дуже яскрава, велика і водночас складна особистість на небосхилі династії Сун - аж надто багато зійшлося в одній людині - і визначний літератор, і тонкий даосько - буддійський містик, і конфуціанець-патріот. Творчі здобутки Су Ши залишив в багатьох сферах - поезії, тонкій прозі, любительському живописі, системах динамічної медитації, в державній ідеології, конфуціанстві, школі Тяньтай і Чань-буддизмі. Складною і багатогранною була і його доля, що знала величезну кількість піднесень і падінь. Однак, головною залишається безсмертна творчість Су Ши - поезія, яка пережила поета майже на тисячу років, в якій відображається майже вся життєва діяльність поета. [1,4]

Список використаних джерел

[1]JTng Hong, & Guo YTngde. (2008). Zhongguo gDdai wenxue shT. [History of ancient Chinese literature]. Beijing: Beijing shTfan daxue chuban she, 337 p. [in Chinese]

[2]Mei, G. (2006). World celebrity biography books:Su Shi (Chinese Edition). Zhe jiang publishing united group.

[3]Yuan Xingpei, & Luo Zhongqiang. (2009). Zhongguo wenxue shT. [History of ancient Chinese literature]. Beijing: Gaodeng jiaoyu chuban she, 346 p. [in Chinese]

[4]Zheng Zhenduo. (2009). Chatu ben zhongguo wenxue shT. [Illustrated History of Chinese Literature]. Beijing: Dangdai shijie chuban she, 366 p. [in Chinese]

Размещено на Allbest.ru