Антиутопія як втілення фантастичного сюжету в реальне життя: Океанія - СРСР - Росія (за романом Джорджа Орвелла "1984")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антиутопія як втілення фантастичного сюжету в реальне життя: Океанія - СРСР - Росія (за романом Джорджа Орвелла «1984»)

Людмила Остапова

Статтю присвячено дослідженню метафоризації роману Джорджа Орвелла «1984» з сучасними тоталітарними режимами, зроблено спробу простежити аналогію сюжету роману з сучасною дійсністю в умовах російсько-української війни.

Ключові слова: антиутопія, жанр, аналогія, метафоризація, світобачення, абсурдність мислення.

Summary

Dystopia as the embodiment of a fantastic plot in real Life: Oceania - USSR - Russia (based on George Orwell's novel «1984»)

Ostapova L.

The article is devoted to the study of the metaphorization of George Orwell's novel «1984» with modern totalitarian regimes, an attempt is made to trace the analogy of the plot of the novel with modern reality in the conditions of the Russian-Ukrainian war.

Key words: dystopia, genre, analogy, metaphorization, worldview, absurdity of thinking.

Постановка проблеми

В сучасних реаліях, де тоталітарні режими панують у багатьох країнах світу, проблема висвітлення основних характеристик і рис таких режимів залишається гостро актуальною. Останнім часом суспільство часто посилається на цитати з фантастичних романів антиутопії і це недивно, адже життєустрій наших найближчих сусідів - Росії, Білорусі, вже вповні нагадує будову суспільства з творів Джорджа Орвелла, Рея Бредбері, Олдоса Гакслі, Вільяма Голдінга та багатьох інших письменників-фантастів. Велика українська енциклопедія подає таку дефініцію терміна антиутопія - критичне зображення в художній літературі або кінематографі небезпечних тенденцій і наслідків соціальних експериментів, антигуманної сутності державної системи, яка під виглядом «поліпшення» та принадних ідеалів спирається на насильство, облудну ідеологію, придушення свободи й аморалізм [3, 7]. Антиутопія як жанр представляє особливу цінність, оскільки саме з його допомогою автори виносять на світло найважливіші проблеми суспільства. Існуючі, або ті, які можуть статися. Антиутопічні романи майже завжди наповнені глибоким філософським змістом, що змушує читачів думати й проводити паралелі з реальністю.

В умовах московсько-української війни, яку війська Московії розпочали окупацією східних областей України й анексією Криму в 2014 р. й продовжують загарбницьким повномасштабним вторгненням в Україну від 24 лютого 2022 р., найцікавішою для сучасних читачів, безсумнівно, є антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла «1984».

Роман «1984» завжди користувався популярністю в читачів, але у 2022 році продажі роману досягли неймовірного рівня там, де цього ніхто не очікував - в Росії, де було придбано 85 000 екземплярів цієї книги. Гасло «Війна - це мир, свобода - це рабство», постійні пошуки ворогів і хвилинки ненависті, переписування історії в інтересах влади - доцільно вважати, що російський читач знаходить паралелі не тільки з минулою історією, але й з сьогоденням. Та кремлівська пропаганда дуже вміло знищила критичне мислення своєї нації.

Істерія путіністів навколо названого твору цілком виправдана. Про те, що він просвітлює людей і заважає пропаганді керувати розумами, знали ще в СРСР, де до 1988 року роман був заборонений. Пояснювалося це тим, що автор нібито спеціально у своєму тексті знецінював державний та суспільний лад радянської держави.

Не виникає жодних сумнівів і це визнають читачі роману «1984» у всьому світі, що Орвелл, очевидно, мав дар пророцтва, що підтверджується неймовірними збігами роману з реальністю нашого часу. А в описаних у книзі характеристиках вождя, державних інституцій, внутрішньої та зовнішньої політики чітко простежуються аналогії з СРСР епохи Йосипа Сталіна та сучасною путінською Росією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Антиутопія як жанр, вивченню якої присвячено багато літературознавчих праць, утворився і набув бурхливого розвитку лише в ХХ столітті. Зростанню інтересу дослідників до антиутопії сприяли процеси демократизації, звільнення від ідеологічного тиску, публікації текстів антиутопій. Дослідженням творчості Джорджа Орвелла та жанром антиутопії займалися: Вотінова Д., Жаданов Ю., Демідов Д., Кононенко С., Підгорна А., Стоянова І., Плетенецька Ю., Линтвар О., Ланін Б., Боднар О., Максимів Х. та ін. У своїх наукових дослідженнях автори зосереджували увагу переважно на репрезентації концепту тоталітаризм у творах антиутопії, інтертекстуальності роману, типології утворення квазіреалій, художніх засобах, особливостях перекладу політичної термінології, вжитої в романі тощо. Інтерес до вивчення антиутопії як специфічної художньої форми ХХ століття спричинив формування низки підходів до аналізу поняття антиутопії: літературознавчий, ідеологічний, культурологічний, лінгвістичний, естетичний.

Мета дослідження полягає у висвітленні метафоризації сюжету роману Джорджа Орвелла «1984» з сучасними тоталітарними режимами, аналізі аналогій сюжету роману з дійсністю.

Виклад основного матеріалу

Головний герой роману «1984» є тридцятидев'ятирічний Вінстон Сміт. Він мешкає в Лондоні, є членом партії ангсоц (англійський соціалізм) та працює в Міністерстві Правди, яке займається постійним оновленням історії, узгоджуючи її із сучасними обставинами та змінами на політичній арені. За ним та іншими співробітниками невпинно стежить Старший Брат, який все бачить і все знає, таємнича постать, яка є центром влади Океанії.

Хоча Вінстон удає, що підтримує діяльність партії, насправді ж - піддає сумнівам її ідеї та записує свої думки в щоденнику, купівля якого вже є серйозним порушенням законів. Окрім того, він зустрічається з двадцятишестирічною Джулією, яка теж удає, що віддано служить партії, але повсякчас порушує її приписи. Сміт розуміє, що вони понесуть жахливу кару за порушення законів. І не помиляється. Йому на власній шкірі доведеться пізнати, що система здатна зламати людей із найміцнішими характером та волею.

«Війна - це мир, свобода - це рабство, незнання - сила» - ці гасла розміщені на фронтоні Міністерства Правди Океанії могли б бути розміщені на будівлях усіх міністерств у сучасній москві. Це ж глава російського МЗС Лавров досі запевняє усіх, що Росія мусила розпочати війну в Україні, щоб зберегти мир на Донбасі та й в усій Європі. Що, якби 24 лютого 2022 р. Росія не вторглася б в Україну, то НАТО через територію України розпочало б повномасштабну війну з Росією. В цю безглузду вигадку вірять більшість населення московії й не вірить жодна людина цивілізованого світу. Тоталітарній державі Росія просто потрібна війна, щоб убезпечити свій мир - той, в якому «все під контролем» й усі, хто цього не сприймає, платять велику ціну.

«Старший Брат стежить за тобою» - ще одна відома цитата з Орвелла, яку з часу появи книжки сприймали як метафору. Втім, вже у тогочасному СРСР вона була справжньою дійсністю, а режиму Путіна за допомогою сучасних технологій стеження вдалося зробити її значення ще більш зловісним [12, 2].

Розглянемо на конкретних прикладах кілька основних моментів з антиутопічного роману Орвелла «1984», які дуже нагадують стан суспільства в СРСР та, як наслідок, у путінській Росії.

Новоговір. Після повномасштабного вторгнення росіян на територію України кремлівські пропагандисти пішли ще далі й для посилення психологічного впливу вирішили використовувати нові терміни, або ж замінювати невигідні для них старі. Використання цих формулювань нагадує вигадану мову роману «1984» «новоговір» (оригінальна назва newspeak). «Завдання новоговору - звузити горизонти мислення. Зрештою, ми зробимо думкозлочин просто неможливим. Для нього не залишиться слів. Якщо є слово «голод», навіщо вам «ситість»? «Неголод» цілком підійде» [10, 26]. Один з героїв роману Сайм, котрий був філологом, спеціалістом з новоговору із захопленням розповідає про свою роботу по створенню нового словника: «Це прекрасна річ, знищення слів. <...> От хоч узяти, наприклад, «добрий». Якщо вже є таке слово як «добрий», нащо ж тоді потрібно таке слово як «поганий»? «Недобрий» якнайліпше підійде - ба навіть буде краще, оскільки це цілковито точна протилежність на відміну від того іншого слова. Або знову ж таки, якщо тобі потрібна посилена версія слова «добрий», який сенс у використанні цілої вервиці тьмяних та цілком непридатних слів на кшталт «чудовий» та «відмінний» і решти з них? «Плюсдобрий» повністю розкриває зміст, або «подвійноплюсдобрий», якщо тобі все ще потрібно щось сильніше. Звичайно ж ми вже використовуємо ці форми, але в остаточній версії новоговору не буде нічого крім цього. Наприкінці усі поняття «доброго» або «поганого» можна буде розкрити за допомогою лише шести слів - а насправді, лише одного слова. Хіба ти не бачиш краси всього цього, Вінстоне? Це звісно повністю та цілковито ідея СБ (Старшого Брата), - додав він запізніле пояснення» [10, 150].

Усім добре відомо, що в Росії зараз жорстоку війну й геноцид українського народу називають «спєциальнай ваєннай апєрациєй», адже слово «війна» стало взагалі забороненим; вибухи в окупованому Криму та на сході України називають «хлапкамі» (укр. «бавовна»); втечу з окупованих територій - «жестам добрай волі»; підвищення цін через санкції - «каррєктіровкай»; падіння економіки - «атріцатєльним ростам» та ін.

Про це у своєму інтерв'ю для проєкту «Очевидці» говорить антропологиня Олександра Архіпова: (переклад з рос.) «Представники влади, губернатори, високопосадовці, федеральні журналісти використовують набір слів, які змінюють дійсність, - новоговір. Він (новоговір) грає не зі значеннями, а з конотаціями (асоціаціями, які виникають навколо слова). Наприклад, замість слова «вибух» кажуть «гучний звук» або «хлопок», щоб не налякати людей, адже у слова «вибух» є конотація катастрофи, загибелі людей, а в слова «хлопок» - немає. Міста, які захоплює російська армія, у всьому світі називають окупованими, а федеральні журналісти - «визволеними». Конотація зовсім інша!» [1].

Зі свого боку філолог, професор університету Тарту Роман Лейбов зазначає, що це не лише пом'якшення формулювань, а й цілковита їхня підміна: (переклад з рос.) «Як і в новоговорі Орвелла, кремлівські ЗМІ не просто згладжують гострі кути, але й підміняють слова на протилежні: так, окуповані території України називають не інакше, як «визволені». З нібито «визволених» територій українських громадян не депортують, а «евакуйовують» на територію Росії. А тих, хто піддає критиці дії влади і не підтримує війну називають такими, які своїми діями вчиняють спробу «дискредитації армії» [7].

Викривлення об'єктивної реальності. Високопосадовець внутрішньої партії О'Браєн запитує під час катування Вінстона, скільки пальців він йому показує: чотири чи п'ять, і коли той, знесилений і розчавлений, каже: «Чотири! П'ять! Скільки завгодно. Тільки припиніть, припиніть мене мучити» [10, 297], то О'Браєн йому відповідає: «Вже краще, адже 2 + 2 = 5», - переконує О'Браєн, - «ти мусиш повірити в це, Вінстоне, бо так наказує партія» [10, 299]. І скромний клерк, у якого зародилося зерня бунту, не тільки відмовляється від самої лиш думки про будь-який протест, але й приймає цю збочену реальність з її антиматематичною логікою. Орвелл детально демонструє - й цим він налякав своїх сучасників особливо - процес ламання людини, котру біль і страх перетворюють на тупу й апатичну істоту. Далі Вінстон уже може прийняти все: наприкінці роману він щиро любить Старшого Брата.

Сучасний росіянин - людина, яка не вірить у свої сили, у свої можливості, це людина, яка зомбована пропагандистськими ідеями, які щодня, як губка, вбирає з телеекранів. На всі події, що відбуваються навколо, росіянин має трактування саме таке, яке йому подає кремлівська пропаганда. На те, що він може отримати із зовнішніх джерел, на реальну дійсність своєї особистої думки не має: «все не так однозначно», «нам, простим людям, нічого не відомо», «як я, звичайна людина, можу щось зробити з системою...» - це звичні відмовки росіянина на питання, як він оцінює сучасну політику своєї країни і як ставиться до війни. У тоталітарному російському суспільстві владою навмисно створюється так званий «туман» в інформаційному просторі, «туман» в мозку населення, коли думати свідомо, іти на рішучі кроки, змінювати кардинально устрій свого життя неприродньо. Лише влада здатна щось вирішувати, лише владі відомо, як правильно вчинити, а звичайним людям - це недоступно, нереально, неможливо. Жодної об'єктивної реальності як в романі «1984», так і в сучасному російському суспільстві просто не існує.

Насадження масам потрібних ідей. Джордж Орвелл розумів, що тоталітарним режимам завжди потрібен ворог. У романі «1984» він зображує, як просто за допомогою пропаганди насаджувати масам потрібні ідеї. Автор у романі описує, що всі партійці мають відчувати лише страх, ненависть, сліпе поклоніння і захват партією. У цьому ключі відбувається й так зване «виховання» росіян з 2014 року: анексія Криму (заклики звідусіль «Крим наш!»), вторгнення армії московії в Донецьку та Луганську області під виглядом допомоги «жітєлям Данбаса», створення там так званих ДНР та ЛНР («народнає апалчєніє Данбаса») і т. ін. Спочатку людей заганяють у страх (абсурдна історія про розіп'ятого «нацистами» хлопчика, дитину «ополчєнца» з Донбасу, «паказатєльная казнь», в яку всі росіяни повірили й, як результат, зненавиділи тих, хто таке вчинив; у Києві орудує «хунта»; страшні щоденні «звірства» нацистів київського режиму над «рускаязичним насєлєнієм» і т.д.). А потім, раптом, після страху й ненависті з'явився захват і радість: Крим перейшов до складу Росії, в так званих ДНР та ЛНР «наконец-то защіщяют русскаязичнає насєлєніє» і т.д. Скрізь на Росії після подій 2014 року популяризують ідею «великої перемоги». І сьогодні, коли українська армія дає героїчну відсіч ворогу, звільняючи крок за кроком окуповані рашистами території, росіянам такі новини подають у зовсім іншому ракурсі: ганебний відступ з Херсону, як відведення військ, яке нібито відбулося по чітко запланованій стратегії російської армії; відхід на початку квітня 2022 р. з Київщини та Чернігівщини, втеча з остова Зміїний, як «жест добрай волі» або ж зниження бойової активності. Одним словом, кремлівська пропаганда, навіть поразки, відступи, втечі, перефарбовує в такі кольори, які вигідно показати населенню росії.

Джордж Орвелл, як лікар за фахом, й одночасно як письменник, зміг дуже тонко створити психологічний стан людини в умовах тоталітарного режиму. Він добре розумів роль перемоги в тоталітарному суспільстві. Невипадково Вінстон Сміт палить цигарки «Перемога», п'є джин «Перемога», каву «Перемога», часто в Океанії траплялися багатоквартирні будинки з надписом «Перемога», Трафальгарська площа перейменована в площу Перемоги. Це слово невипадково так часто зустрічалося, адже воно мало неабиякий емоційний вплив на свідомість людей, на сприйняття дійсності, хоч і зовсім викривленої.

Переписування історії (несталість минулого). «Той, хто контролює історію, контролює майбутнє» - ще одне гасло антиутопії «1984». У романі існує так зване Міністерство правди, яке щодня фальсифікує дані, перевертає правду, переписує історію. «Чи ти усвідомлюєш що минуле, починаючи із учорашнього дня, було насправді знищено? Якщо воно і вижило десь якимось чином, то це у декількох цілісних предметах для яких навіть не лишилося слова аби означити та звернутися до них, наче ота скляна брила. Зараз ми без перебільшень цілковито нічого не знаємо про Революцію та про роки, що передували Революції. Кожен запис було знищено або підроблено, кожну книгу було переписано, кожну картину було перемальовано, кожну статую, вулицю та будинок було перейменовано, кожну дату було замінено. І цей процес постійно продовжується день за днем, хвилина за хвилиною. Історія спинилася. Нічого не існує окрім нескінченого теперішнього у якому Партія завжди права» [10, 185-186].

Тяжіння до політичної міфотворчости і відвертої фальсифікації історії є однією з визначних ознак сучасної Росії. Але це не унікальне явище для злочинного путінського режиму, це продовження багатовікової імперіалістичної політики спочатку російської імперії, потім радянського союзу. В 2014 році інформаційний простір засмітили багаточисельні матеріали, які нібито доводили історичну приналежність Криму Росії. Чи твердження про те, що українці й росіяни є «одним народом». Або ж про те, що перемогу в Другій світовій війні здобула лише Росія. Це яскраві приклади фальсифікації історії, які здійснює Росія, щоб возвеличити себе, виправдати свої незаконні агресивні дії.

Для всіх у вільному цивілізованому світі це вже незаперечний факт, що російська влада постійно й огидно бреше. Ту брехню потужна пропагандистська машина називає правдою й активно просуває на всі авдиторії, переконуючи власних громадян в істинності своїх слів. У результаті виникає альтернативна реальність, в якій існують чисельні прихильники «рускава міра», «слабке НАТО», «друга армія у світі» та «відсутність втрат» - все те, що зараз повністю заперечено й вже стало ґрунтом промовистих поразок росіян у війні. Бо реальність - уперта річ, а хто її ігнорує - майже напевне наражається на катастрофу.

Тоталітарний режим. Усі тоталітарні режими, як вигадані письменниками в творах антиутопічного жанру (Океанія), так і реальноіснуючі: совєтський, гітлерівський, муссолінський, північнокорейський, білоруський, путінський та ін. мають ті ж самі спільні ознаки: диктатура однієї партії (наприклад, Старший Брат і партія ангсоц в Океанії'/комуністична партія СРСР чи «єдіная расія» РФ); зрощення партії й держави (всеохопний контроль над життям мешканців Океанії («1984»)/«Все для держави, нічого проти держави, нічого поза державою» Б. Муссоліні); панування партійної та державної еліти (поділ людей на три класи в Океанії: внутрішня партія (олігархічний політичний клас), зовнішня партія (політична бюрократія) і пролі (безпартійний робочий клас, який знаходиться за межею бідності)/такий же поділ в сучасній РФ: олігархи, середній клас, бідняки (кожен сьомий росіянин)); втручання в приватне життя громадян (телеекрани у кожному помешканні жителів Океанії й всевидяще око Старшого Брата/репресивна система путінської влади, що дозволяє втручатися в особисте життя громадян Росії і виклично агресивно поводитися з сусідніми країнами); репресії й переслідування (репресії над думкозлочинцями в Океанії, зокрема катування Вінстона та Джулії/ багатомільйонні сталінські репресії, путінські репресії й скасування в сучасній Росії усіх прав та свобод для населення) та ін.

Висновки

На тлі грандіозних планів із перебудови світу, які плекають тоталітарні держави, вартість людського життя становить рівно нуль. Ми бачимо це зараз, коли російські генерали не рахують втрат, кидаючи в атаки нові й нові «людські резерви», не зважаючи на постійні невдачі й навіть ганебні поразки. «Якщо ти хочеш побачити майбутнє, Вінстоне, - сказав О'Браєн, - уяви собі відбиток солдатського чобота на людському обличчі» [10, 316]. Орвелл застерігає про небезпеку панування солдатського чобота й, на жаль, залишається в переконанні, що цю перспективу (для нас сучасність) світу годі оминути.

Роман «1984» закінчується тим, що головний герой Вінстон Сміт все ж зраджує свою кохану Джулію, визнає свою провину і підтверджує, що він думкозлочинець, єдиний, кого він любить - це Старший Брат. Його особистість засобами тортур повністю ламає система.

З моменту публікації книги «1984» минуло більше 70 років. Тоді тоталітарні режими були панівними на геополітичній карті світу. Сьогодні ж зовнішньо світ змінився, та по факту всередині багато що лишилося незмінним. Методи пропаганди й контролю стали іншими, але залишилася їхня глибинна суть. Досі переписується історія, використовується двополярна система «свій/чужий», а образ зовнішнього ворога створюється для того, щоб тримати населення в страху. Здається, цей антиутопічний роман, написаний як сатира на ХХ століття, з часом стає лише більш злободенним [4, 57].

орвелл війна антиутопічний роман

Список використаної літератури

1. Архипова О. Новоговір, конспірологія, наука.

2. Боднар О. Андрухович с. Амадока. Львів: Видавництво Старого Лева, 2020.832с

3. Велика українська енциклопедія.

4. Демідов Д. До проблеми художньої інтерпретації тоталітаризму в англійській літературі (на прикладі роману Джорджа Орвелла «1984») // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 2014. - №6 (2). - с. 52-58.

5. Жаданов Ю. Роман Джорджа Орвелла «1984» у контексті антиутопії першої половини ХХ століття: Автореферат дис. кандидата філолог. наук. - Дніпропетровськ, 1999. - 18 с.

6. Кононенко с. «Думкозлочинець» із «101 кімнати»: Матеріали до вивчення роману Д. Орвелла «1984». 11 кл. / с. І. Кононенко // Зарубіжна література в навч. закл. - 1998. - №1. - с. 27 - 29.

7. Лейбов Р. Про те, як інформаційні технології змінили наше життя.

8. Линтвар О., Плетенецька Ю. Квазіреалії у романі-антиутопії Джорджа Орвелла «1984» у перекладацькому вимірі // Науковий вісник ДДПУ імені І. Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, №12, 2019. - с.117-120.

9. Максимів Х. Художні засоби твору «1984» Джорджа Орвелла як антиутопічного роману // Студентський науковий альманах факультету іноземних мов ТНПУ ім. В. Гнатюка. Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2019. №1 (16). - с. 108-112.

10. Орвелл Джордж. 1984/Пер. з англ. В. Стельмаха. - К.: Вид-во «Букшеф», 2022. - 368 с.

11. Підгорна А. Репрезентація концепту тоталітаризм в романі Джорджа Орвелла «1984» // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія». №83 (2019): - с.9-15.

12. Семків Р. 5 небезпек сучасної Росії, які передбачив Орвелл у романі «1984».

Размещено на Allbest.ru