Реалізація емоційно-експресивного потенціалу метафор у поетичному дискурсі Ірини Жиленко

Размещено на http://www.allbest.ru

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Реалізація емоційно-експресивного потенціалу метафор у поетичному дискурсі Ірини Жиленко

Вільчинська Тетяна Пилипівна

док. філол. наук, професор,

декан факультету філології і журналістики,

професор кафедри загального мовознавства і слов'янських мов

Бабій Ірина Михайлівна канд. філол. наук, доцент,

доцент кафедри загального мовознавства і слов'янських мов, Україна

Анотація

Стаття присвячена розгляду системи образотворення у поезії української' письменниці-шістдесятниці Ірини Жиленко. Предметом дослідження стали метафори, які характеризуються активністю вживання та естетичним потенціалом у поетичному дискурсі Ірини Жиленко. Проаналізовано емоційно-експресивну роль атрибутивних метафор. Із врахуванням семантико-граматичного підходу виділено тематичні групи метафор, які характеризують зорові, звукові, одоративні, смакові, дотикові відчуття. Засвідчено велику кількість індивідуально-авторських метафор, простежено особливості ідіостилю Ірини Жиленко.

Ключові слова: метафора, атрибутивна метафора, метафоричний образ, метафорична конструкція, емоційно-експресивна функція.

жиленко метафора експресивний

Актуальність дослідження. У сучасній лінгвістиці актуальною залишається проблема дослідження мовостилю письменників. В останні десятиліття помітно зріс науковий інтерес до вивчення образних засобів художньо-зображальної системи письменників. Спостерігається особливе зацікавлення вчених проблемою метафори, метафоризації слів та виразів у різних стилях мови.

У центрі нашого дослідження - образотвірна роль метафор у поетичному мовленні. Матеріалом послужила творчість відомої української письменниці- шістдесятниці Ірини Жиленко, авторки майже двадцяти поетичних збірок, журналістки, мемуаристки. Оскільки монографій, лінгвістичних праць, присвячених розгляду мовних особливостей поезії Ірини Жиленко, поки що немає у сучасному мовознавстві, наше дослідження є актуальним. Зазначимо, що про життя і творчість Ірини Жиленко наявні літературознавчі праці В. Моренця, Л. Тарнашинської, М. Коцюбинської, М. Жулинського, К. Сардарян, М. Штолько, Є. Шарової, А. Макарова, Л. Таран, С. Антонишиної, О. Никанорової.

Аналіз досліджень і публікацій свідчить про широке представлення проблеми метафори у сучасній філологічній науці (і з літературознавчого погляду, і з мовознавчого). Вивченню метафор, зокрема, присвячені праці В. Русанівського, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, Л. Мацько, Л. Кравець, Л. Пустовіт, Л. Ставицької, І. Кочан, Т. Єщенко, Г. Сюти та ін., в яких метафору розглянуто в різних аспектах: лексико-семантичному, лінгвостилістичному, граматичному, когнітивному тощо. Предмет нашої наукової розвідки - атрибутивні метафори у поетичній мові Ірини Жиленко.

Мета дослідження - охарактеризувати емоційно-експресивний потенціал атрибутивних метафор у поезії Ірини Жиленко, простежити особливості індивідуального стилю поетеси через призму метафорики її творів.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження. Процес дослідження метафори «розпочався ще в античні часи і характеризується неоднорідністю та суперечливістю підходів» [1]. Метафора «є складним і багатогранним явищем, пов'язаним із мовою, мисленням, пізнанням і творчістю людини. її сутність, природу, внутрішню організацію і зовнішні зв'язки досліджували і в лінгвістичному руслі, і у філософському» [1]. Зазвичай метафору розглядають як образний засіб, що ґрунтується на вживанні слова чи виразу у переносному значенні.

Творчий доробок Ірини Жиленко - різножанровий (медитативні вірші, пейзажні замальовки, цикли-імпровізації, балади, поеми тощо), у ньому поетеса розкриває «свою» тему святої буденності, з імпресіоністичною розкутістю, музичною виразністю витворює казково-прекрасний, освячений любов'ю світ»

Захоплює багата мовна палітра творів Ірини Жиленко. Для реалізації своєї художньої ідеї письменниця застосовує різноманітні образні засоби, зокрема активністю та функціональною вагомістю в її творах відзначаються метафори.

У поезії Ірини Жиленко серед граматичних різновидів метафор найбільшу групу становлять атрибутивні метафори, виражені прикметниковою або дієприкметниковою формою. У творах письменниці основною формою їх вираження є прикметникова, невелику групу складають дієприкметникові метафори, наприклад: «І сплять, приспавши війни й лихоліття, // Сімнадцять вмиротворених століть між мною й вами» [3]; «душа твоя, здається, теж //

Налита світлом...» [3]; «А серце, завите в свинець, // В бетон, у цинізм товстошкірий, - //Усе ще не вірить в кінець...» [3].

Із врахуванням семантико-граматичного підходу виявлені атрибутивні метафори можна об'єднати в тематичні групи, які передають:

зорові відчуття: «Ожовтий протяг вічності на віях! // О жовтий присмак смутку на губах!» [3]; «Розмиє дощ той нетривкий сосуд, // Яким тебе одділено од світу, // І переллє в холодний білий сум просторів...» [3]; «Але було в мені щось від пейзажу, де бузковий // Туман і місто в тумані» [3];

звукові відчуття: «Я розбиваю світ на друзки // Дзвінких різноколірних слів»

[3]; «В цей вечір, тихий, добрий, славний // Під невгамовний дзвін дощів» [3];

«Такий тонкий, трагічний звук за склом» [3];

смакові відчуття: «Солодка будь навік, весільна ніч природи» [3]; «Я святкую терпку зажуру // Цих каштанів на тлі небес. // І солодку мою тортуру - // Безнадійно кохать тебе» [3]; «Ніч була терпка, ніби слива» [3];

одоративні відчуття: «Все мертве, все пахне тліном, // Печальним і запахущим, // Як скошене сіно...» [3];

дотикові відчуття: «О, пливти в гарячих сплесках дня!» [3]; «холодний білий сум просторів...» [3].

Як засвідчують наші спостереження, метафора є концептуальним образним засобом творів І. Жиленко, за допомогою них поетеса відтворює авторську художню ідею, реалізує свої мистецькі задуми. Саме метафори у поезії письменниці відзначаються глибоким філософським смислом, оригінальністю авторського поетичного мислення. «Хоча критика постійно закидала Ірині Жиленко камерність, звуженість поетичного світу, відчуженість од суспільного життя, міщанство й «естетство», вона не зрадила своєму поетичному покликанню, своїй індивідуальній манері світобачення й письма» [4]. У поезії Ірини Жиленко виявляємо численну групу цікавих та оригінальних метафоричних образів, наприклад: «І зник, згорівши в голубому сонці» [3]; «І я пливтиму, юна і врочиста, // В одному вальсі з цим безсмертним містом, // У вальсі, дзвінко-синім од весни!» [3]; «І очі, очі! Як на людній площі. // А з одягу - лиш золотистий дощик» [3]. Такі атрибутивні метафори з колірною семантикою варто вважати індивідуально-авторськими.

На наш погляд, основне функціональне навантаження метафор у поезії письменниці зосереджено на відтворенні психологічного стану ліричного героя, його настрою, наприклад, у таких контекстах:

«Блукала горами. Надвечір // Сідала в кріслі при вогні.

Був настрій - тихий і сердечний, // А книги - мудрі і ясні [3];

«А дощ все освітив, озвучив, // І озивалися граніти, // І все було живе, болюче,

// І гостро-радісне...» [3];

«А серце, завите в свинець, // В бетон, у цинізм товстошкірий, - // Усе ще не вірить в кінець...» [3].

Створення метафоричних образів шляхом поєднання прикметників з абстрактними іменниками є особливістю метафорики Ірини Жиленко. Оригінальні метафори спостерігаємо у контекстах: «Трохи доріг... І досить!

Слави? Та Бог із нею! // Наворожи мені, осінь, мудре натхнення!» [3]; «Я святкую терпку зажуру // Цих каштанів на тлі небес. // І солодку мою тортуру - // Безнадійно кохать тебе... //За веселу твою байдужість // До моїх поетичних чар»

Сполуки зла суєта, мудре натхнення, весела байдужість, солодке щастя, багряний смуток і под. у контексті художнього твору створюють глибокі метафоричні образи, відтворюючи душевний стан героя: «Тут стільки злої суєти // Ми нагромадили круг себе, // Що вже розведемо мости // Між тротуарами і небом» [3].

У циклі «Літо з осіннім поглядом» Ірина Жиленко передає емоційний стан ліричного героя, зміни настрою під впливом різних життєвих обставин. Для цього авторка вживає психологічно навантажені атрибутивні метафори, наприклад:

«Печаль торкнулася щоки

Росою, димом і грибами,

Солодким щастям і гірким.

Отим убогим пізнім щастям,

Яке, минаючи село,

Всміхнулось Катрі, Ганні, Насті

Й руками сумно розвело» [3].

Ще однією особливістю поетичних метафор Ірини Жиленко варто вважати незвичні сполучення означуваного й означувального, наприклад, прикметники- назви властивостей, рис людини характеризують іменники- назви предметів чи явищ природи, яким не властиві такі поєднання. В таких випадках варто говорити про індивідуально-авторські метафори письменниці, які простежуємо, наприклад, у контекстах: «Але виріс кущ, // Балакливий, гострий, язикатий, // і усі розляпав той секрет» [3]; «Ламає бруківку щаслива трава» [3]; «Блідої осені печать // Лягла на пагорби врочисті» [3]; «Добрий дощ. І добра вість» [3]; «Незряча тривожна мжичка містом шелестить » [3]; «І відблиск осені смутної// Тобі лягає на чоло» [3].

Серед виявлених метафор численну групу складають метафори, одним компонентом яких виступають прикметники радісний, веселий, ніжний, смутний, сумний, журливий і под., котрі традиційно характеризують емоційний стан людини. У поезії Ірини Жиленко такі прикметники поєднані з іменниками, що належать до різних тематичних груп, серед них найпоширенішими є назви якостей, властивостей, рис людини; назви явищ природи; назви процесів тощо, наприклад:

«Ніжний жаль обвіює горби,

Та ще лось кричить десь, одинак» [3];

«Веселий дощик бризка з віт» [3];

«Є ще у ній радісна ласка смеркання на дні» [3];

«Поміж нами світлі хуги котяться,

Сніжні хуги ніжного мовчання» [3].

Традиційними у поетичному дискурсі є метафори, побудовані на вживанні світлових назв на зразок: місяць, зорі, сонце, небо, зірка і под. (т. зв. поетизмів). У творах Ірини Жиленко також знаходимо низку таких метафор, а саме: «Незатишно над світом цим // Летить блідий зелений місяць» [3]; «Місяць був худенький і романтичний, як Вертер» [3]; «Сумне ласкаве сонце» [3]; «І змилась гострота кутів, //1 місяць став блаженно-круглий» [3] та ін.

Незвичними, оригінальними вважаємо метафори, в яких ужиті означення характеризують іменники мова, проза, вірш, книга і под., наприклад:

«Що ж, відкладу (бо ж не сова)

Марселя Пруста хитру прозу» [3];

«Вже досить пристрастей, і спеки,

І слів, суєтних і малих» [3];

«Тут, на святковому столі,

Я розбиваю світ на друзки Дзвінких різноколірних слів» [3].

Власне авторськими, на наш погляд, є метафори, в яких компонентом виступають терміни, лексика, пов'язана з наукою тощо. Так, у вірші «Технократіана» знаходимо такі оригінальні атрибутивні метафори: «І навіть бідний романтичний Місяць // Став доктором якихось там наук. // Погодився, що він космічне тіло, // Без всяких романтичних аксіом... // Що німб його печальний - мелодрама... //.сказав професор, імпозантно-срібний, // Отець п'ятьох супернаучних дів» [3].

Як свідчать наші спостереження, одним із компонентів метафоричних конструкцій у поезії І. Жиленко часто виступають абстрактні іменники на позначення емоційних станів: сум, печаль, радість, смуток, зажура, любов і под., наприклад: «Розмиє дощ той нетривкий сосуд, //Яким тебе одділено од світу, //

І переллє в холодний білий сум просторів...» [3]; «Стільки мулу злого на душі,. //

Стільки тих боргів, і ворогів, // І важкої лютої нудьги» [3]; «Навіть просто помовчать. // Про сокровенне. // При багатті - солодкі й вино, і сльоза» [3]; «Я святкую терпку зажуру // Цих каштанів на тлі небес. //1 солодку мою тортуру - Безнадійно кохать тебе» [3]; «Нічого, що смуток багряний // Торкнув на зорі палісад» [3]. У таких контекстах виразно простежуються емоційно-експресивні навантаження вжитих метафор.

Означувані іменники серце, сум, печаль, зажура, радість, смуток, любов і под. науковці традиційно називають поетизмами, оскільки вони виступають виразним емотивним засобом у художньому творі, створюють глибокі конкретно-чуттєві образи, наприклад, у віршах І. Жиленко: «Доволі грітись пишномовно //Біля осінньої любові» [3]; «Печаль торкнулася щоки //Росою, димом і грибами, // Солодким щастям і гірким» [3]; «і переллє в холодний білий сум» [3].

Особливістю метафорики поезії Ірини Жиленко є побудова метафоричних конструкцій на основі кілька прикметників (означень), що містяться поряд,наприклад: «Тут, на святковому столі, // Я розбиваю світ на друзки //

Дзвінких різноколірних слів» [3]; «В цей вечір, тихий, добрий, славний // Під невгамовний дзвін дощів, // Ми не позаздримо ні славі. // Ні на багатство, ні на чин» [3]. Такі метафори створюють глибокі розгорнуті образи.

За нашими спостереженнями, в поетичних творах Ірини Жиленко наявна низка традиційних метафор на зразок: кольорові сни, відкрите небо, жива музика і под. («А в тім, - була би музика жива! / У ній - надія» [3]; «В кав'ярні, під відкритим небом липня» [3], однак велику групу становлять індивідуально-авторські метафори, а саме:

«Я святкую терпку зажуру

Цих каштанів на тлі небес.

І солодку мою тортуру - Безнадійно кохать тебе» [3];

«Люблю я жить! І клопіт свій люблю.

Злочинний вечір той, що без утоми» [3];

«А серце, завите в свинець,

В бетон, у цинізм товстошкірий, - Усе ще не вірить в кінець...» [3].

Проаналізований матеріал дозволяє зазначити, що основна стилістична роль атрибутивних метафор у поезії Ірини Жиленко - емоційно-експресивна. Виразно така функція простежується, наприклад, у таких контекстах: «Там, де неба світлого прибій, // Де гора, високий птах і вечір, - // Пізнаєш солодке щастя зречень // Від усього тлінного в собі» [3]; «Я привела його у дім... І світив мені він так, // Аж думали сусіди, що пожежа. // А я ставала юно-золота, // Осяяна, легка і безтурботна» [3].

Для підсилення естетичного враження атрибутивні метафори нерідко поєднані з іншими граматичними різновидами метафор, наприклад:

а) прикметникових та іменникових:

«Тут, на святковому столі, // Я розбиваю світ на друзки // Дзвінких різноколірних слів» [3]; «В цей вечір, тихий, добрий, славний // Під невгамовний дзвін дощів, // Ми не позаздримо ні славі, // Ні на багатство, ні на чин» [3]; «О жовтий протяг вічності на віях! // О жовтий присмак смутку на губах!» [3];

б) прикметникових і дієслівних:

«І Місяць цвів, крилатий і легкий, // Довкола нього квітували діти» [3]; «Стояла тиха осінь на землі» [3];

в) прикметникових, дієслівних і іменникових:

«Блідої осені печать //Лягла на пагорби врочисті» [3].

Висновки

У поезії Ірини Жиленко метафори є концептуальними образними засобами, за допомогою яких авторка створює свій власний поетичний світ, репрезентує філософське бачення навколишнього. В її творах виявлено численну групу атрибутивних метафор, основне призначення яких - характеристика внутрішнього стану ліричного героя, поетичне зображення світу. Такі метафори психологічно навантажені і виступають виразним емотивним засобом у контексті твору. Крім звичних метафор, у поезії авторки наявна велика кількість індивідуально-авторських (дзвінкі різноколірні слова, товстошкірий цинізм, солодка тортура, злочинний вечір, щаслива трава, супернаучна діва, романтичні аксіоми та ін.). Метафори є активним образним засобом у поетичному дискурсі Ірини Жиленко, їх уживання засвідчує майстерність ідіостилю авторки.

Список використаних джерел

Кравець, Л. (2012). Динаміка метафори в українській поезіїХХ ст.: монографія. Київ: ВЦ «Академія».

Дончик В. Г. (ред.) (1998). Історія української літератури ХХ століття. У 2 кн. Кн. 2. Київ: Либідь.

Жиленко, І. В. (1990). Вибране: Поезії. Київ: Дніпро.

Тарнашинська, Л. (2010). Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління: історико-літературний та поетикальний аспекти. Київ: Смолоскип.

Размещено на Allbest.ru