Поетична іронія Віслави Шимборської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поетична іронія Віслави Шимборської

Манько Руслана Михайлівна

старший викладач кафедри світової літератури та славістики Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Олексин Наталія Миколаївна

викладач кафедри світової літератури та славістики Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Бриляк Катерина Ігорівна

здобувач вищої освіти філологічного факультету Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Анотація

У статті розглянуто особливість тематичної палітри поетичних творів Віслави Шимборської, розкрито філософські засади лірики авторки у векторі поетичної онтології та чуттєвого пізнання, досліджено рецепцію творчості поетки у літературознавстві ХХ століття, здійснено спробу аналізу засобів творення іронії на матеріалі окремих творів у контексті буття, людини та часу.

Ключові слова: іронія, поетка, буття, людина, ліричний суб'єкт.

Польський поет і есеїст Адам Загаєвський писав про Віславу Шимборську так: «Віслава Шимборська була мені близькою як поетка і як людина, але це дві різні речі. Це був хтось, не схожий на жодну людину. Вона була такою великою дамою, але не аристократичною, а інтелігентною дамою. Рідко можна знайти когось, хто є собою. Найбільше мене в її поезії приваблювало зосередження на темі. Кожен вірш - як міні-трактат, який не можна було б написати прозою, бо це поезія; характеризується незвичайною концентрацією уваги на тому, що є. Вона була такою, якою була, кожен її вірш такий, який є, тобто у неї був такий дар індивідуалізації... Такою я її пам'ятатиму: з усмішкою, певними дрібними мовними манерами, певними мовними звичками, чарівною» [1].

Творчість Віслави Шимборської є багатогранною та неоднозначною, багатою на різні літературні форми та тематику. Працями поетки захоплювались не лише прості читачі, але й самі поети, письменники, критики, науковці тощо.

Польський літературний критик, історик літератури та есеїст Войцех Лігенза у своїй книзі «Без рутини. Про поезію Віслави Шимборської та Збігнєва

Герберта» зазначив, що у віршах Шимборської безперервність і різноманіття, тотожність і відокремленість, заселення і вигнання визначають драматичні стосунки людини і природи. Літературний критик писав про творчість поетки так: «У поезії Віслави Шимборської легко помітний намір дискредитувати переконання в тому, що ми займаємо найважливіше місце серед живих істот. Поетка прагне від невдалої «історії людства» повернутися до природної історії, переосмислити її зміст, поглянути на місце людини у космосі всього сущого. Прийняти урок порядку і урок смирення, дозволити собі спокуситися різноманіттю наявних форм природи, приміряти таємничий надлишок буття до небуття і, нарешті, довіритися своєму подиву» [2].

Лауреат Нобелівської премії з літератури (1980), один з найвідоміших польських поетів повоєнного періоду, прозаїк, есеїст та літературознавець Чеслав Мілош вважав, що польська поезія є особлива і вирізняється з-поміж світової. Віслава Шимборська - на його думку - є однією з найвизначніших представників цієї літератури. Після присудження їй Нобелівської премії (1996) Чеслав Мілош у тижневику «Tygodnik Powszechny» пише: «Для мене Шимборська є перш за все поеткою свідомості. Це означає, що вона промовляє до нас, живучих з нею водночас, як хтось із нас, приховуючи для себе свої приватні справи, віддаляючись від нас, але водночас посилаючись на те, що кожен знає зі свого життя»[3]. Мілош підкреслює, що її вірші «досліджують приватні ситуації, але узагальнено, щоб обійтися без зізнань» [3].

Міхал Ґловінський, польський філолог, теоретик літератури зазначив: «Віслава Шимборська - поетка-філософ, така ж як, поети-філософи Лесьмян і Валері. Це власне Поль Валері сказав, що в поезії великі ідеї та великі проблеми мають існувати так, як вітаміни в яблуках. їх їдять для смаку чи задоволення, а організм при цьому засвоює вітаміни. І це те, що відбувається в поезії Віслави Шимборської, вона навіть надзвичайно багата на ці інтелектуальні вітаміни» [4].

Професор гуманітарних наук та літературознавець Ґражина Борковська акцентує на тому, що «Поетична пропозиція Шимборської вражає. Це послідовна критика універсального, абстрактного мислення, нав'язаного обмежувальним, «патріархальним» порядком. У цьому сенсі вона близька до практик деконструкції і - фемінізму. Проте жодна формула - ані формулювання деконструкції, ані феміністична формула - не вичерпує її багатства» [5].

Основною рисою поезій Шимборської є роздуми над простими подіями, речами, які насправді мають важливе значення. Іронія у творчості Віслави Шимборської є особливою. Вона надихає читача до роздумів над важливими екзистенційними питаннями протиріч буття. Часто вона має не лише описове значення, а й світоглядне і навіть філософське. Основний принцип віршів поетки - руйнування ілюзій, відчуття реальності, скептицизм та іронічна дистанція. Іронія у віршах позбавляє реципієнта почуття відчуженості, винятковості світу автора.

Свою думку з приводу іронії у творчості Віслави Шимборської висловлює Ростислав Радишевський: «Іронія в Шимборської грає першорядну роль відсторонення, яке дозволяє поглянути на явище незвично. І хоча іронія як продукт інтелектульного критицизму та у складення с протилежністю і контрсилою для стихійно емоційної реакції на дійсність, притаманну багатьом поетам, вона у Шимборської аж ніяк не виключає можливості почуттєвого сприйняття. Мало того, іронія виступає необхідним складником емоційної реакції, складного процесу плідного контакту з читачем, що робить можливим так званий подвійний погляд - від себе і на себе» [6]. поетична іронія віслава шимборська

У вірші «Сто потіх» зі збірки «Волання до Єті» (1957) Шимборська жартівливо вимальовує стан людини, починаючи зі слів: «Zachciaio mu si^ szcz^scia, / zachciaio mu si^ prawdy, / zachciaio mu si^ wiecznosci, / patrzcie go». Іронія Шимборської не означає, однак, відмежування від проблем людства - авторка ніколи не віддаляється від представленого світу [7]. Загалом, у цьому вірші можна спостерегти такі іронічні елементи: дистанція ліричного суб'єкта («patrzcie go», «zachciaio mu si$»); суперечності між буквальним і неявним значенням: «nieboz^» - бідолашний і небесний; «tylko tak dalej» - заохочення і несхвалення; іронія як засіб посилення філософсько-інтелектуального виміру в поезії (мотивування до мислення): онтологічні питання - труднощі з визначенням людини та її потреб («oczami tylko widzi, uszami tylko siyszy», «prawie nikt», «powaznie zdziwiony», «niechby si^ wreszcie z grubsza okazaio, czym b^dzie»); проблематика епістемології («zachciaio mu si^ prawdy», «rozumem gani rozum»); часові перспективи у вірші («ledwie wystrugai r^k^ z pietwy rodem krzesiwo i rakiet^», «przez mgnienie galaktyki maiej»).

Ліричний суб'єкт привертає увагу до багатьох сторін людського життя - від розвитку цивілізації («wystrugai r^k^ z pietwy rodem krzesiwo i rakiet^»), через біологію («oczami tylko widzi, uszami tylko siyszy») до того, що відрізняє його від інших тварин - його розум. Кожна поведінка людини, яка здається суб'єкту цікавою через непомірні очікування цього бідолашного створіння, перемежовується вигуком «patrzcie go!» [7].

Ліричний суб'єкт, хоча й придивляється до всієї людської спільноти, та знаходить в цій масі окремих індивідів, інших образів - неповторність кожного з персонажів: «Na swoj sposob zywotny i wcale ruchliwy (...) Z tym koikiem w nosie, w tej todze, w tym swetrze» [7]. Він також мотивує людську діяльність, заохочує її намагатися досягти щастя, правди і вічності: «Tylko tak dalej» [7].

Віслава Шимборська у своїй поезії вдавалась до незвичних і неординарних прийомів, як, наприклад, до порівняння людини з цибулею. Людина істота минуща, але й складна. Цю істину розкриває авторка у вірші під назвою «Цибуля», де люди зіставляються зі згаданим овочем. Порівняння діє на шкоду людині - вона складна, неоднозначна істота. На відміну від неї, цибуля: «nie ma wn^trznosci.

Jest sob^ na wskros cebula do stopnia cebulicznosci» [8].

Усі ці роздуми Шимборська подає у гумористичній формі. Адже саме зіставлення людини з цибулею містить комедійність. Дотепний виклад гіркої правди дозволяє впоратися з нею, приборкати її. Водночас це вияв трохи ірраціональної людської життєвості - можливо, життя важке, але гумор дозволяє це терпіти.

Віслава Шимборська скептично ставиться до реальності. У ній підкреслюється відносність і швидкоплинність людської долі, складна природа людини. Але ці роздуми не викликають відчаю - іронія та гумор дозволяють мирно прийняти тяжке становище цієї землі.

Вірш «Кохання з першого погляду» наскрізь просякнутий іронією, іронією долі. З першого погляду може видатись, що цей вірш саме про кохання, кохання з першого погляду. Ліричні суб'єкти переконані, що їхня зустріч була випадковістю, що їх звела сама доля, та насправді вони вже давно зустрілися, навіть не помітивши цього: («A co na to ulice, schody, korytarze, na ktorych mogli si^ od dawna mijac?», «moze w drzwiach obrotowych kiedys twarz^ w twarz? / jakies, «przepraszam» w scisku? /glos „pomylka,, w sluchawce?» / «Byly klamki i dzwonki, / na ktorych zawczasu/ dotyk kladl si^ na dotyk») [9]. Закохані були б здивовані, дізнавшись, що це все гра долі, яка вибирає потрібний момент.

А так насправді кожен початок є продовженням, продовженням того, що є заплановане, продовженням подій, запланованих долею, тому людина не може знати, що на неї чекає, який подарунок доля принесе їй наступного разу:

«Kazdy przeciez pocz^tek to tylko ci^g dalszy, a ksi^ga zdarzen zawsze otwarta w poiowie» [9].

Висновки

Вірші Шимборської вважаються простими, але водночас просоченими глибоким інтелектуалізмом. Поетка не прагне використовувати високу мову, пафосну. Вона встановлює безпосередній контакт з читачем, водночас порушуючи важливі філософські питання, пов'язані з існуванням людини та її місцем у світі - представлені з біологічної, історичної та політичної точки зору.

Шимборська не прихильна до жодної ідеології чи філософської системи, а знаходить свої помисли у повсякденному житті. Авторка ніколи не ототожнювала себе з жодним поетичним напрямом, вона створила свою письменницьку мову - сповнену дистанції до великих історичних подій, до біологічних умов існування людини, до соціальної ролі поета, до філософських систем, ідеологій, звичок та стереотипів. Це мова співчуття до скривджених, мова захоплення життям, яке переповнює своєю красою, нелогічністю та трагізмом, мова врівноважених суджень і приглушених почуттів; мова лірики, керована холодним і свіжим розумом, мова, піддана інтелектуальній суворості, яка не виключає чутливості до звичних привабливостей буття, мова парадоксу, проста, та витончена, проте оманлива.

У поезії Віслави Шимборської людина - частина всесвіту - тендітна й слабка. Вона з'являється лише на мить, потім їй треба йти. Метафізична уява поетки тісно пов'язана з екзистенційними проблемами, особисто пережитими.

Серйозні філософські проблеми приховані за звичайними, універсальними, загальнозрозумілими емоціями, за межами звичайної «життєвої» ситуації. Майже кожен вірш будується за іншим принципом, він створює якусь окрему поетику.

У її віршах іронія найчастіше використовується як основа пізнавального образу, заснованого на скептицизмі до світу. Поетка часто вдається до контрастів, парадоксів.

Список використаних джерел:

[1] Wisiawa Szymborska we wspomnieniach. (2012) CULTURE.PL. Вилучено із https://culture.pl/pl/artykul/wislawa-szymborska-we-wspomnieniach [польська].

[2] Ligpza W. (2016) Bez rutyny. O poezji Wislawy Szymborskiej i Zbigniewa Herberta. Wydawnictwo: Instytut Mysli Jozefa Tischnera, Krakow.

[3] Czeslaw Milosz o Wislawie Szymborskiej. (2011) Tygodnik Powszechny. Kultura. Вилучено з https://www.tygodnikpowszechny.pl/czeslaw-milosz-o-wislawie-szymbors kiej-140470 [польська].

[4] Gtowinski M. (1998) Szymborska i krytycy: kilka uwag na poczptek. Teksty Drugie: teoria literatury, krytyka, interpretacja, (4) 177-199 [польська].

[5] Borkowska G. (1991) Szymborska eks-centryczna. Teksty Drugie: teoria literatury, krytyka, interpretacja (4) 45-58 [польська].

[6] Радишевський Р. (2013) Інтелектуальні акценти поезії Віслави Шимборської. Київські полоністичні студії. (Т. 22) 216-220.

[7] Wislawa Szymborska. Sto pociech. Poezja.org. Вилучено з https://poezja.org/wz/Szym borska_Wis%C5%82awa/56/Sto_podech [польська].

[8] Wislawa Szymborska. Cebula Poezja.org. Вилучено з https://poezja.org/wz/Szymborska _Wis%C5%82awa/72/Cebula [польська].

[9] Wislawa Szymborska. Milosc od pierwszego wejrzenia Poezja.org. Вилучено з https://poezja.org/wz/Szymborska_Wis%C5%82awa/26/Mi%C5%82o%C5%9B%C4%87_ od_pierwszego_wejrzenia [польська].

Размещено на Allbest.ru