Сюрреалістична поетика Станіслава Вишенського: теоретичні засади дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сюрреалістична поетика Станіслава Вишенського: теоретичні засади дослідження

Олексій Абраменко, аспірант 1 року навчання зі спеціальності 035 Філологія (українська мова і література), Токмань Г.Л. д. пед. н., проф. Університету Григорія Сковороди в Переяславі

Статтю присвячено питанню теоретичних засад вивчення поезії Станіслава Вишенського, а також спробам обґрунтувати використання поетом у своїй творчості художніх прийомів і мистецьких принципів сюрреалізму. Дослідник окреслює естетико-філософське підґрунтя сюрреалізму як мистецького явища в європейському авангардизмі, що виникло у Франції на початку ХХ століття та ширилося континентом аж до 60-70-х років, переживаючи трансформації та набуваючи специфічних національних рис. Мистецька концепція даного художнього напряму передбачала звільнення людського розуму від обмежень раціонального мислення та дослідження глибин несвідомого. Сюрреалісти вірили в силу уяви та спонтанності, закликали до бунту проти рамок і обмежень, а їхні твори часто характеризуються дивними образами, незвичайними метафорами, фіксацією сновидних станів та гротескними сюжетами. Мистецтво сюрреалізму прагне звільнитися від оков буденності, вивищитися «над» реальністю, а тому в пошуках можливості вирватися за межі формальних, логічних рамок досліджує явища «між» дійсністю та сновидінням, галюцинацією.

Автор статті описує історичний контекст виникнення сюрреалізму, його формальні ознаки, а також знайомить з його найвидатнішими теоретиками та дослідниками. Подавши перелік основних характерних рис напряму, дослідник аргументує наявність специфічних ознак сюрреалістичної поетики (зокрема, автоматичне письмо, увага до підсвідомого, асоціативність образів тощо) в ідіостилях представників Київської школи поетів і фокусує увагу на тих, що притаманні творчості Станіслава Вишенського. У такий спосіб формулюється гіпотеза про повноправне положення українського сюрреалізму та неоавангардизму в європейському літературному та загальномистецькому контексті, яка буде доводитися під час подальших наукових досліджень з даної проблематики.

Ключові слова: сюрреалізм, неоавангардизм, автоматичне письмо, підсвідоме, Київська школа поетів, Станіслав Вишенський.

Surrealistic poetics of Stanislav Vyshenskyy: theoretical bases of the research

Oleksii Abramenko, postgraduate student of the specialty 035 Philology (Ukrainian language and literature) Tokman H.L., Professor, PhD in pedagogy at the Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

The article is devoted to the issue of the theoretical foundations of the research on Stanislav Vyshenskyy's poetry, as well as to the attempts ofjustifying the poet's use of artistic techniques and aesthetic principles of surrealism in his work. The researcher outlines the aesthetic and philosophical basis of surrealism as an artistic phenomenon in European avant-garde, which originated in France at the beginning of the 20th century and spread across the continent until the 60s and 70s, undergoing transformations and acquiring specific national features. The artistic concept of this artistic direction envisaged the liberation of the human mind from the limitations of rational thinking and the exploration of the depths of the unconscious. Surrealists believed in the power of imagination and spontaneity, called for rebellion against frameworks and limitations, and their works are often characterized by strange imagery, unusual metaphors, the fixation of dreamlike states, and grotesque subjects. The art of surrealism seeks to free itself from the shackles of everyday life, to rise "above" reality, and therefore, in search of an opportunity to break out of formal, logical frameworks, explores the phenomena "between" reality and dreams, hallucinations.

The author of the article describes the historical context of the emergence of surrealism, its formal features, as well as introduces its most prominent theoreticians and researchers. Having provided a list of the main characteristic features of the direction, the researcher argues for the presence of specific signs of surrealistic poetics (in particular, automatic writing, attention to the subconscious, associativeness of images, etc.) in the idiostyle of representatives of the Kyiv school ofpoets and focuses attention on those inherent in the body of Stanislav Vyshenskyy's work. This way a hypothesis is formulated about the full-fledged position of Ukrainian surrealism and neo-avant-garde in the European literary and general artistic context, which will be proved during further scientific research on this issue.

Key words: surrealism, neo-avant-garde, automatic writing, subconscious, Kyiv school of poets, Stanislav Vyshenskyy.

Постановка проблеми

Дослідження сюрреалізму як літературного напряму в національному літературознавстві тривалий час зводилося до аналізу творчості та маніфестів французьких поетів-теоретиків сюрреалізму, а також перебувало в тіні радянсько-російської наукової традиції з цього питання. Недостатній обсяг ґрунтовних праць у цьому напрямку призводить до того, що прояви національної версії сюрреалізму від початку ХХ аж до сьогодення більшою мірою лишаються поза вітчизняним науковим інтересом та не стають предметом системного дослідження. Втім, завдяки порівнянню теоретичних засад сюрреалістичної поетики та їх практичної реалізації у творчості українських поетів можна було б відновити історичну справедливість та ввести національну версію сюрреалізму до європейського літературного та загальномистецького контексту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В українському літературознавстві дослідження сюрреалізму як художнього явища розпочалося й певний час зосереджувалося в працях науковців діаспори, позаяк у радянському науковому дискурсі це явище вважалось буржуазним. Після відновлення державного суверенітету увага до літературного напряму сюрреалізму та його проявів у творчості вітчизняних поетів активізувалася. Серед інших, дослідження в цій царині проводили Т. Антонюк, Г. Давидова-Біла, М. Ільницький, І. Калинець, Ю. Ковалів, Ю. Косач, І. Павелко, С. Павличко, В. Раздієвська, Л. Таран, М. Ткачук, Я. Цимбал, І. Цуркан.

У зарубіжній науці сюрреалізм активно розглядається як феномен і літератури, і інших видів мистецтва. Про французьких поетів-сюрреалістів написали, зокрема, А. Беар, А. ле Брен, А. та О. Вірмо, Ж. Дюрозой, Л. Жановер, Ж.-П. Клебер, Ю. Кристева, Б. Леві, Ж. П'єр, М. Сануйє, Ж. Шеньє-Жандрон. Цінними є комплексні дослідження цього явища у французькому мистецтві, й літературі зокрема, результати яких подано у працях Жерара де Кортанза «Le Monde du surrealisme» (2005), П'єра Таміньо «Revolte et transcendance. Surrealisme, situationnisme et arts contemporains» (2018), Сержа Фошро «Avant-gardes du XXe siecle, arts et litterature, 1905-1930» (2016).

Мета статті - визначити сутність і ознаки сюрреалізму як мистецького явища для окреслення відповідних рис в ідіостилі Станіслава Вишенського.

Виклад основного матеріалу

Авангардизм 20-30-х рр. і неоавангардизм 70-80-х рр. ХХ століття в Україні, попри тривалу відірваність від зарубіжних мистецьких процесів через колоніальне становище нації, цілком вписується в культурно-естетичні процеси, що відбувалися (хоч, може, дещо раніше) в світовому та європейському масштабах.

Як зазначає дослідниця літератури авангардизму (та сюрреалізму зокрема) Анна Біла, розвиток неосюрреалізму в повоєнний період відбувається як у США чи Іспанії, так і в Україні, а втім, етіологічні причини цих явищ принципово відмінні [1, с. 170]: якщо за кордоном цей злам зумовлений зародженням руху «невдоволеної молоді» чи перевідкриттям наркотичного світу, що стає масово доступним, то в нашій країні виникнення так званого «народного сюрреалізму» (за визначенням Богдана Рубчака) спричиняє внутрішня стильова потреба літературного дискурсу, що формувався в протистоянні з тоталітарним режимом. Саме таку думку підтверджує й інший дослідник творчості українських неоавангардистів, Тарас Пастух, науковим інтересом якого стало вивчення ідейно-естетичних засад угрупування київських постшістдесятників, більше відомого під назвою Київська школа поетів. У докторській дисертації та монографії, присвячених цьому питанню, науковець зазначає, що свій поетичний світ “кияни” «творили в украй несприятливій та ворожій культурній атмосфері», тож цей приклад українського поетичного слова виник «не стільки завдяки існуючій у країні культурній ситуації, скільки всупереч їй» [5, с. 660]. Спираючись на зарубіжну та українську модерну традицію, а також на національну духовно-культурну спадщину, поети Київської школи намагалися максимально розширити межі свободи поетичних текстів, що, власне, й споріднює творчість цієї літературної спільноти з поетикою сюрреалізму.

До даного угрупування Т. Пастух відносить і переяславського поета Станіслава Вишенського, хоча багато в чому ідіостиль цього митця все ж виявляється унікальним і самобутнім, аби навіть формально зачисляти його до будь-якого літературного осередка, - цю ж думку в деяких автобіографічних есе підтверджує й сам поет. Тим не менш, у межах даної статті та подальших наукових досліджень ми розглядатимемо творчість С. Вишенського саме в контексті сюрреалістичної естетики, притаманної Київській школі поетів.

Якщо ж говорити в цілому про сюрреалізм як художнє явище, слід зауважити, що цей напрям сформувався в європейському мистецтві кінця ХІХ - початку ХХ століття на основі традицій готичного роману, естетичних засад пізнього символізму та філософського підґрунтя інтуїтивізму, психоаналізу й аналітичної психології. Явище сюрреалізму слід, передусім, розглядати та аналізувати в контексті авангардного мистецтва як одну з його складових, а тому й у нерозривному взаємозв'язку з іншими напрямами мистецтва авангарду (абстракціонізм, експресіонізм, конструктивізм, футуризм тощо). Як і загалом авангардистські течії, сюрреалізм виник на заперечення звичної реальності, що зазнала кризи на зламі століть [4, с. 452], а проте в цьому випадку не було ані притаманного футуризму захоплення прекрасним майбутнім, яке має витворити людство на чолі з митцями, ані спроб абстракціонізму відмовитися від будь-якого наслідування реальності - натомість теоретики сюрреалізму закликали вивищитися над реальністю логіки та дозволити справжній реальності первісної думки, не обтяженої умовностями та нормами, вивільнитися з її пут.

Перше визначення напряму, подане в «Маніфестах сюрреалізму» Анрі Бергсона (1924), зводиться не так до естетичних характеристик, як до фіксації нового способу мислення: «...визначаю раз і назавжди: Сюрреалізм - чистий психологічний автоматизм, за допомогою якого можливо виражати, чи то словом, чи то на письмі, чи то іншим способом, реальне функціонування думки» [6, с. 12. Переклад наш - О.А.]. Водночас інший представник цього напряму (хоч і в образотворчій сфері), Макс Ернст, заявляв, що той, хто сподівається почути визначення сюрреалізму, буде неодмінно розчарований доти, доки існуватиме сам напрям [8, с. 79. Переклад наш - О.А.], чим тільки посилював неоднозначність термінології. Загалом теоретики сходилися в думці, що сюрреалізм на кожному етапі свого розвитку має прагнути до виходу за власні межі, тож будь-яке визначення повинне лишати достатньо свободи для потрактування, аби вмістити в себе незвіданність майбутнього.

Говорячи про художній напрям, слід, передусім, охарактеризувати його стильові особливості, що дають можливість як дослідникам, так і незаангажованим спостерігачам вирізняти мистецькі твори цього напряму з-поміж інших. Проаналізуймо декілька характерних ознак, що виявилися визначальними для сюрреалістичної поетики.

Автоматичне письмо та вивільнення підсвідомого. Митець в акті творчості повинен, передусім, відмовитися і від «власних претензій на геніальність, і забути про таланти інших людей» [6, с. 14. Переклад наш - О.А.] - лише так йому вдасться налаштуватися на «внутрішній шепіт», перетворитися на приймач, що не контролює думку, а лише вловлює та транслює голос підсвідомого. За словами Ролана Барта «сюрреалізм доклався до десакралізації образу Автора, невпинно закликаючи до різкого заперечення очікуваних значень, надавши руці можливість писати швидше за здатність осягнути написане» [10. Переклад наш - О.А.] - саме ці принципи творчих пошуків у подальшому лягли в основу концепції «смерті автора».

У своїх «Маніфестах» А. Бергсон наголошує на тому, що автоматичне письмо є першоджерелом справжньої творчості, завдяки якому народжується згадана надреальність: «...у безсюжетному письмі, цій словесній руді, з'являється золото думки» [9, с. 114. Переклад наш - О.А.]. Лише вивільнивши підсвідоме, автор здатен домогтися появи нової реальності, яка містить нову правду, нову естетику, нову гармонію.

Через це в естетиці сюрреалізму значної ваги набувають межові стани, які дозволяють мінімізувати чи повністю зняти контроль свідомості над тілом і думками: сон і напівсон, галюцинації (зокрема, спричинені психотропними засобами), гіпнотичні стани, медіумні практики тощо. Перша фраза автоматичного тексту, як стверджує А. Бергсон, уже існує в чистій підсвідомості, тож щойно автор зможе очистити свій розум і дозволити неконтрольованому потоку слів виливатися назовні, не намагаючися будь-яким чином його скеровувати чи обмежувати [8, с. 94. Переклад наш - О.А.], можна буде говорити про акт автоматичного письма та творення справжньої поезії.

Базовими поняттями в сюрреалізмі стають випадковість, спонтанність, процесуальність [1, с. 31], бо, на відміну від естетики символізму, де було присутнє бажання прикрасити реальність за допомогою навмисного створення химерних образів і асоціацій, підбору слів для кращої музичності тексту, митці даного напряму загалом відмовляють цій реальності в існуванні, прагнучи витворити нову реальність через апеляцію до підсвідомого.

Метафоричність та асоціативність образів. З автоматичним письмом, що базується на пошуку шляхів доступу до підсвідомого автора, пов'язана наступна характерна риса сюрреалістичної поетики - використання метафори як основного естетичного знаряддя в поетичному тексті. Цінність метафори не лише в тому, що вона уможливлює текстуальну появу довільних образів, видобутих із підсвідомості поета й подекуди максимально естетично неочікуваних, але й у її колосальних евристичних можливостях. Використання метафори сприяє вивільненню тексту - як для автора, так і для реципієнта. Можна стверджувати, що метафора набуває значення основного художнього засобу в поезії першої половини ХХ століття, але грає роль не окремого тропу в образній системі поетичного тексту, а постає «як масштабна віршотвірна одиниця, як визначне зіставлення, на основі якого й розбудовується вірш» [5, с. 220].

Також слід відзначити, що основою світосприйняття (а з ним - і акту творчості) в сюрреалізмі стає процес відчуття та переживання. Саме у фіксації відчуттів - без огляду на культурні, етичні чи формалістичні рамки - полягає найвища цінність сюрреалістичних текстів. А оскільки «сюрреалізм існує як нова естетика, як світ візій, зумовлених тільки особистим вибором письменника, його цілковитою свободою поєднувати непоєднане, керуватись в упорядкуванні вартостей, явищ, предметів, ситуацій своєю власною логікою» [3, с. 15], то кожний творчий прояв покликаний бути унікальним і водночас незбагненним. Знову ж таки, це мистецтво не прагне пояснити - воно прагне створити асоціацію та дати можливість відчути «надреальність» окремо взятого митця.

Образна структура поетичного твору в літературі сюрреалізму нагадує нецупку тканину, в яку щомиті може бути вплетена нова нитка асоціацій, при цьому образи не пов'язані прямою конотацією з об'єктами чи явищами реальності [1, с. 31] - їх потрібно розшифровувати, спираючися на настрій та емоції, що провокують у реципієнта ці образи. Таким чином, читач стає співавтором тексту, а автор розчиняється в ньому, звільняючи сітку образів від намагань власного потрактування.

У цьому контексті особливу увагу слід звернути на те, що сюрреалісти вдаються до зміни функції мови в своїх текстах: комунікативна функція мовлення втрачає для них своє першочергове значення, адже логічні обмеження слів, що їх вживають співрозмовники для порозуміння, заперечують свободу та збіднюють емоційну цінність слова через прив'язку до його звично прийнятого сенсу. Натомість мовлення набуває функції сугестивної, завдяки якій через особисті резонанси кожного слова «відбувається поява нового світу, новизна якого посилюється тим більше, позаяк конотації [слів] уже не обираються на смак автора, а проявляються єдино через підсвідоме» [8, с. 90-91. Переклад наш - О.А.]. Асоціативні зв'язки, утворювані таким чином, і становлять основну цінність естетичного акту творчості в сюрреалізмі.

Увага до первісно-міфічної основи. Як зазначає А. Біла, авангардизму в цілому «властива експлуатація найдавніших міфологічних матриць» [1, с. 38], серед яких дослідниця згадує християно-юдейську есхатологічну та балкано-грецьку космогонічну міфологеми. Це пояснюється тим, що авангардизм - це, передусім, ідеологічний рух, що базується на філософсько-концептуальних засадах фройдизму та марксизму, зумовлених тектонічними змінами зламу століть, а отже, апелює до позачасових архетипів і символів. Зневіра у прийнятності та адекватності сучасної їм цивілізації, що прирікає себе на світові війни, техногенні катастрофи та самознищення, змушує теоретиків авангардного мистецтва шукати натхнення та прихистку в естетиці примітивних культур і цивілізацій. Кінець ХІХ - початок ХХ століття позначаються сплеском зацікавленості в житті, побуті та мистецтві африканських народів (style negre та мистецькі виставки), аборигенів полінезійських островів (картини П. Гогена) тощо. Сюрреалісти вбачали в цих культурах можливість прямого доступу до ритуально-магічного способу життя і творчості [2, с. 317], якому не заважають цивілізаційні норми та суспільні обмеження.

Ця відкритість дозволяла позбутися будь-яких табу (соціальних, культурних, еротичних) та віддатися творчості повною мірою. Як зазначав французький історик сюрреалізму Ів Дюплессі, «митець мусить “симулювати божевілля”, впадати у стан галюцинацій, маніакальності, підпорядковувати волю ідеям безуму, практикувати примітивізм, притаманний дитячому світогляду та міфам прадавніх часів, з метою творення з хаосу новітньої космічної метафізики» [3, с. 454], а отже, лише у відмові від обмежень та поверненні до первісних витоків, до перевідкриття міфів у сучасному втіленні й полягає суть справжнього акту творчості.

сюрреалізм поетика вишенський

Висновки з дослідження та перспективи подальших розвідок

Розглянувши сутність та характерні ознаки сюрреалізму як мистецького явища, можемо стверджувати, що цей художній напрям, який розвивався у світовому мистецькому контексті протягом 1920-60-х рр., має, серед іншого, такі визначальні риси:

¦ автоматичне письмо як основа творчого процесу;

¦ апеляція до підсвідомого та несвідомого;

¦ метафора як конститутивний спосіб творення поетичного тексту;

¦ складна сітка образів, заснованих на асоціаціях і словесних експериментах;

¦ увага до міфологем і фольклору (включно із захопленням примітивними культурами);

¦ прагнення до свободи та виходу за загальновизнані рамки.

Незважаючи на спроби деяких дослідників визначити сюрреалізм як питомо французьке мистецьке явище, переважна більшість теоретиків сюрреалізму погоджується, що мистецькі процеси, котрі відбувалися на початку ХХ століття у Франції, були властиві й культурному полю інших країн, сприяючи появі національних версій сюрреалізму зі специфічними стильовими особливостями. Це дозволяє досліджувати цей художній напрям у масштабі загальноєвропейському (а подекуди - навіть загальносвітовому). Отже, справедливо буде вважати, що прояви сюрреалістичної поетики притаманні й українському мистецтву - зокрема, творчості Київської школи поетів та її оточення, серед яких чільне місце посідає постать Станіслава Вишенського.

У майбутньому висновки та спостереження, викладені в статті, стануть теоретичною основою для характеристики творчості С. Вишенського, зокрема задля визначення рис сюрреалізму в його індивідуальній поетиці.

Література

1. Біла А. Сюрреалізм: наукове видання. Київ: Темпора, 2010. 208 с.

2. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки: монографія. Київ: Смолоскип, 2006. 464 с.

3. Косач Ю. Нотатка про сюрреалізм. Арка. 1947. Ч.2. С.14-17.

4. Літературознавча енциклопедія: у двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ: ВЦ «Академія», 2007. 624 с.

5. Пастух Т. Київська школа поетів та її оточення (модерні стильові течії української поезії 1960-90-х років): монографія. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2010. 700 с.

6. A. Breton. Manifestes du Surrealisme. Paris : Gallimard, 1966. P. 11-64.

7. K. Conley. Surrealism and Outsider Art: From the «Automatic Message» to Andre Breton's Collection. Yale French Studies. No. 109, Surrealism and Its Others. 2006. P. 129-143.

8. G. Durozoi, B. Lecherbonnier. Le Surrealisme : theories, themes, techniques. Paris: Librairie Larousse, 1972. 286 p.

9. D. Fessaguet. Le Manifeste surrealiste et ses rapports avec l'inconscient. Topique. 2011/2 (n° 115). P. 113-119.

10. J. Leveque. Surrealism and the `Fissured Subject': Breton, Eluard, and Desnos. FORUM: University of Edinburgh Postgraduate Journal of Culture and the Arts.

References

1. Bila A. (2010). Syurrealizm: naukove vydannya [Surrealism: scientific edition]. Kyyiv: Tempora [in Ukrainian].

2. Bila A. (2006). Ukrayins'kyy literaturnyy avangard: poshuky, styl'ovi napryamky. Monohrafiya [Avant-garde in Ukrainian literature: searching, stylistic trends. Monograph]. Kyyiv: Smoloskyp [in Ukrainian].

3. Kosach Yu. (1947). Notatka pro syurrealizm [Note on the surrealism]. In Arka. (Part 2, pp.14-17) [in Ukrainian].

4. Literaturoznavcha entsyklopediya: u dvokh tomakh [Encyclopedia of literature science: in two volumes]. Vol. 2 / Author and editor Yu. Kovaliv. (2007). Kyyiv: VTs «Akademiya» [in Ukrainian].

5. Pastukh T. (2010). Kyyivs'ka shkola poetiv ta yiyi otochennya (moderni styl'ovi techiyi ukrayins'koyi poeziyi 1960-90-kh rokiv): monohrafiya [Kyiv school of poets and its surroundings (modern stylistic streams of Ukrainian poetry of 1960-90): monograph]. L'viv: LNU imeni Ivana Franka [in Ukrainian].

6. A. Breton. (1966). Manifestes du Surrealisme. Paris: Gallimard. Pp. 11-64.

7. K. Conley. (2006). Surrealism and Outsider Art: From the «Automatic Message» to Andre Breton's Collection. In Yale French Studies. Issue 109, Surrealism and Its Others, pp. 129-143.

8. G. Durozoi, B. Lecherbonnier. (1972). Le Surrealisme : theories, themes, techniques. Paris : Librairie Larousse. 286 p.

9. D. Fessaguet. (2011). Le Manifeste surrealiste et ses rapports avec l'inconscient. In Topique. Issue 115, pp. 113-119.

10. J. Leveque. Surrealism and the `Fissured Subject': Breton, Eluard, and Desnos. FORUM: University of Edinburgh Postgraduate Journal of Culture and the Arts.

Размещено на Allbest.ru