Сучасна українська мілітарна проза в контексті метамодерної естетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна українська мілітарна проза в контексті метамодерної естетики

Оксана Вертипорох

У статті акцентовано на рисах метамодерної естетики у сучасній прозі про війну, зокрема, на неприйнятті постмодерної гри, іронії, карнавальності, сарказму та набуванні нової філософії художнього осмислення буття. Проаналізовано романи та новели Б.Гуменюка, А.Кокотюхи, Т.Дуди і визначено, що сучасній метамодерній прозі притаманні: різножанровість (художня проза, репортажно-доку- ментальна проза, публіцистика, казки, військові оповідки, комікси, ритмопроза, трилери, артбуки, фотобуки тощо), цілісна авторська позиція, метамодерна авторефлексія, психологізм, персоналізм, повернення до універсальних істин і цінностей, щирість і відвертість ауто-діалогів, монологів, емпатія та актуалізована психотравма на проблемно-тематичному рівні, відповідальність за сказане, неоміфологія, інтерес до автентичності, фольклору, акцент на історичній пам'яті.

Ключові слова: метамодернізм, постмодернізм, мілітарна проза, рефлексія, психологізм, неоміф, історична пам'ять.

Summary

Contemporary Ukrainian military prose in the context of metamodern aesthetics

Vertyporokh О.

The article focuses on the features of metamodern aesthetics in contemporary war literature, particularly on the rejection of postmodern play, irony, carnivalesque elements, sarcasm, and the development of a new philosophy of artistic understanding of existence. The novels and short stories by B. Humeniuk, A. Kokotiukha, and T. Duda are analyzed, and it is determined that contemporary metamodern prose is characterized by: genre diversity (fiction, documentary prose, journalism, fairy tales, military narratives, comics, rhythmic prose, thrillers, art books, photo books, etc.), a cohesive authorial position, metamodern self-reflection, psychological depth, individualism, a return to universal truths and values, sincerity and candidness of auto-dialogues and monologues, empathy, and the actualization of psychotrauma on a thematic level, responsibility for what is expressed, neomythology, interest in authenticity, folklore, and a focus on historical memory.

Key words: metamodernism, postmodernism, war literature, reflection, psychological depth, neomyth, historical memory.

Повномасштабне вторгнення та імперська політика росії загалом, безумовно, вплинули на розвиток сучасної української літератури. Реалії сучасної війни, яка цинічно зігнорувала усі норми і правила, змінюють тематично-проблемний та жанрово-стильовий аспекти художніх творів у ХХІ столітті, як і художню свідомість загалом. Мілітарність у сучасному світі набуває істотно іншого характеру, проявляючись у культурній сфері не тільки безпосередньо, а й символічно, архетипно. На цій хвилі в національній літературі з'являються художні тексти (проза, поезія, нон-фікшн, драматургія), котрі актуалізують творчу-рефлексивну реакцію митців на важливі події сучасного національного світу - а особливо, російсько-українську («трьохсотлітню і тридцятилітню», як пише О. Забужко) війну [4].

Починаючи з 2014 року, в національному письменстві відбувається поступове наростання мілітарної риторики, повернення до реалістичних тенденцій у зображенні актуальної проблематики, сюжетних схем та образів. Уже наприкінці 2015 року і аж до сьогодні з'являються різножанрові твори про війну (художня проза, репортажно-документальна проза, публіцистика, поезія): «Маріупольський процес» Галини Вдовиченко (2015), «Іловайськ» Євгенія Положія (2015), «Укри» Богдана Жолдака (2015), «Вірші з війни» (2014, 2015), «Блокпост» (2016), «100 новел про війну» (2018) Бориса Гуменюка, «Книга змін» (2015) Андрія Цаплієнка, «Аеропорт» (2014) Сергія Лойка, «2014» (2014) Володимира Івченка, «Війна на три букви» (2015) Євгенії Сєргацкової, «Доця» (2019) Тамари Горіха Зерня, «Сліди на дорозі» (2018) Валерія Маркуса, «Щоденник нелегального солдата» (2019) Олени Білозерської, «Цуцик» (2019) Віталія Запеки, «Східний сон» (2021) Андрія Білюги, «По той бік окопів» (2020) Івана Богдана, «Казки діда Броніка» (2019) Броніслава Бородатого, «Записки з війни» (2020) Макса Бутко, «Сапери» (2017), «Чужий» (2019) Сергія Гридіна та ін. [7].

Можна відзначити, що так розпочався загальний перезапуск соціокультурної моделі в мистецтві, перехід від постмодерністських до нових тенденцій у літературі, кіно, музиці тощо, адже «про війну не варто говорити тими словами, які вживалися до війни... Обставини зовсім інакші й рівень болючості. Тому писати так, як писалося раніше, просто неможливо» (С. Жадан).

Сьогочасним «вдивлянням», рефлексією страху, своєрідною психотерапією є багато нових книг 2022-2023 років, як-от: антологія «Війна 2022: щоденники, есеї, поезія», у котрій с. Жадан, А. Чех, Ю. Винничук, В. Рафеєнко, А. Любка, К. Бабкіна, К. Калитко, М. Савка, О. Ірванець та ін. фіксують свої враження, думки, емоції про перші дні війни, її масштабність та трагічність; антологія «Воєнний стан» (мала проза М. Кідрука, с. Андрухович, Т. Дуди, Л. Дереша, А. Чеха, І. Славінської, В. Рафеєнка, К. Москальця, А. Любки, Л. Денисенко) та ін.

Особливо цінними для майбутнього стануть художні тексти, писані під час війни письменниками-військовими (від казок до військових оповідок та коміксів, від ритмопрози до трилерів, а також артбуки, фотобуки тощо), котрих об'єднує віра в Перемогу: Д. Вербич, А. Полежака, А. Дністровий, А. Кокотюха, В. Запека, с. Пантюк, с. Гридін, Б. Коломійчук, Ю. Руф, Б. Гуменюк, В. Кириченко, О. Чорна, А. Чапай, А. Чех та ін.

Такі тексти сповнені щирими і відвертими емоціями, сподіваннями і прагненнями (див. приміром назви есе у новій антології «Воєнний стан» - «Якого болю нам сподіватися» Ю. Андруховича, «Котик» Тамари Горіха Зерня, «Любов і ніжність» Катерини Калитко, «Абетка болю» О. Михеда, «Я люблю тебе, тату» М. Савки або ж динаміку відчуттів та цікавий сюжет у новому романі Нелі Романовської «Рятуючи Нелю» (2023) про вагітну мешканку Бучі, котра вижила після окупації фізично, проте не душевно тощо). Спостерігаємо ту тенденцію, що митці правдиво та відверто інтерпретують сучасні події, встановлюють причиново-наслідкові зв'язки, обґрунтовують і художньо деталізують рефлексію над мілітарним світом в інакший (динамічні- ший, гостріший, чесніший) спосіб, аніж то відбувалося у прозі 90-х чи ж 2000-х [10].

І оскільки сьогодні все частіше говорять про прихід та актуалізацію в українському просторі нового митецького явища - метамодернізму (Л. Тернер, Т. Карлайл, О. Слоньовська, О. Шинкаренко, В. Пахаренко та ін.), котрий настає після постмодернізму, після тотальної іронії та критики, карнавальності та змінності масок, розвінчування стереотипів та моделей, то варто вбачати у новій прозі про війну ознаки і тенденції цього літературного тренду [12].

Так, метамодерн освоює такі поняття, як «щира іронія», «інформована наївність» і «прагматичний романтизм». У текстах кінця ХХ - початку ХХІ століття відчувається «певний інфантилізм чи принаймні «підліткова» ейфорія постмодернізму. Аж ось карнавал, «бенкет під час чуми» добігає кінця (проте, на жаль, не сама «чума»), і творці, і фанати постмодерністського мистецтва та способу життя помітно дорослішають, і не лише фізично, а й духовно. Людство дорослішає - виносить уроки з досвіду минулого, поступово накопичує досвід новий, виробляє нове світосприймання» [8, с.57].

Метамодерністська концепція спрямована на переосмислення минулого, себе, своїх страхів і комплексів, на актуалізацію історичної пам'яті. Постмодерністи не намагалися відрефлексувати свої страхи індивідуального та колективного позасвідомого, відтак дистанціювалися від світу та від конкретної людини загалом, для психологічного контролю часто вдавалися до карнавалу, кітчу, маскування. Метамодерністи здійснюють переформатування досвіду попередників. Вони відчувають і досить реалістично оцінюють жорстокий і дегуманізований, суперечливий світ, який стає все складнішим. Але, попри все, намагаються осягнути умови виживання в новому світі, зберегти людяність, само- ствердитись, спрогнозувати майбутнє. Вчаться у літературних текстах поєднувати щирість і критичність, романтику і науковий практицизм, глибинну рефлексію і сміливість визнати свої слабкості, емоційність, емпатію. Вони відкидають снобізм, елітизм, різке розмежування на високу й низьку культуру. Сміливо ставлять запитання, яким буде наше майбутнє.

Інші завдання мистецького метамодернізму - досить актуальні і стратегічні. Це реконструкція світу, відновлення сенсу, увага до серйозного, справжнього, повернення до універсальних істин і цінностей, креативна свобода у побудові неоміфологічних моделей, а відтак, інтерес до автентичності, фольклору, до досвідів мислителів-геніїв попередніх епох. Також метамодерністська людина зосереджується на ідеях екофутуризму - створення середовища для гармонійного співіснування людини, природи і техніки. Гостро постають питання техноетики - наскільки можна дозволяти техніці впливати на фізичне, суспільне, духовне життя людини, як ставитися до штучного інтелекту, співіснувати, співдіяти з ним. Тепер мистецтво фокусується на характері й досвіді конкретної людини [див.: 2; 8; 9].

Закономірно, що в сучасному мистецтві помітно зростає інтерес до психологізму, умінні розповідати щирі і цікаві історії (В. Лис «Вифлеєм», М. Матіос «Букова земля», А. Кокотюха «Довга комендантська година», О. Михед «Котик, Півник, Шафка» та ін.).

Сучасна метамодерністська людина явно стомилася від тотальної іронії, пародіювання, гри, маскараду, особливо у час війни, а тому довіра, конструктив, єднання, сміливість бути щирим та емоційним - важливі аспекти змістового наповнення та жанрово-стильових експериментів сучасного прозопису.

Так, у романі мисткині-волонтерки Тамари Горіха Зерня (Дуди) «Доця» (2019) авторка презентує психологію занурення у стан війни: «І чому тут, вдома, всі такі спокійні, ніхто не б'є в набат, не голосить, не вибігає простоволосим на на вулицю і не кличе на допомогу? Місто заполонили автобуси з російськими номерами, «акаючі» і «штокаючі» туристи вигрібають спиртне у супермаркетах, п'ють і їдять на газонах, тут же мочаться у дворах, а наші проходять, не піднімаючи очей» [1, с.45]. Усі ці аспекти авторка ретельно фіксує і з власне художнім увиразненням окремих деталей і зі щирістю відчуттів і переконань. В інтерв'ю письменниця відзначає, що описувала всі ці процеси, спираючись на свідчення реальних людей, очевидців і учасників подій, довго з'ясовувала всі деталі та подробиці.

Емоційно всі сюжети організації партизанського руху на Донеччині виписано дуже напружено, динамічно, пружно. Авторка чимало уваги приділяє психології, але, мабуть, не так психологічному розвитку конкретних персонажів, як загалом психології людини на війні: «Я щоразу дивуюся, як швидко і покірно мене слухаються дорослі люди. І з яким полегшенням перекладають на мене відповідальність за прийняте рішення...» [1, с.87].

Екзистенція існування/виживання на окупованих територіях оприявнена у романі через деталізовані картини: «Села вимерли, жодної зустрічної машини, жодної собаки чи курки на узбіччі, жодного світлого вінка...це був глибокий тил і для наших, і для сепаратистів. Фактично, ці селяни взагалі нікому не здалися, вони тут жили завжди і житимуть іще тисячу років, незалежно від влади. Звідси однаково далеко що до Києва, що до москви. Тут у людей городи по гектару, вони досі садять картоплю під плуг, а вечорами дивляться єдиний доступний телеканал» [1, с.123].

Спостерігаємо безпосередність оповіді, її наближеність до емоційних рефлексій авторки. Скажімо, в тому епізоді, де Доця рятує жінку від шокового стану від вигляду фрагментів тіл на її сараї від авіатрощі: «З неба люди падали. У мене на сараї. І на городі лежить. Голі, всі голі. І ноги кругом...» [1, с.89].

Перебуваючи біля збентеженої жінки, сама доця бачить жахливі картини авіатрощі, її рятують місцеві партизани і тут авторка знову рефлексує над тяглістю життя під час війни, розумінням смерті загалом: «тут дійсно все по-домашньому, дуже мирно. Дорогою бігають діти, які без страху підходять до солдатів і випрошують то банку згущонки, то жменю цукерок. Під хатами сидять баби на лавках, виглядають череду. За пів години приженуть корів, і Дід принесе свіжого молока...

Війна, доия. Війна все перемішала, уже і не скажеш, що кому на роду написано, все змінилося. Я більше не бачу тебе. Тепер мертві, і не мертві, всі у купі» [1, с.90].

Або ж перебування під час артобстрілів у підвалах будинку: «Ми співали і співали без упину. Звідки я знала ці слова? «В саду гуляла», «Червону руту», «Гуцулку Ксеню»... до нас підходили сусіди... ніхто не поспішав в укриття, боялися поворухнутися. Я не бачила обличь у темряві, я тільки чула, як у мене течуть сльози по щоках і тремтить голос, і так само тремтіли і обривалися голоси моїх сусідок» [1, с. 134], котре підіймає з підсвідомого тотальний страх, відчуття безсилля, і разом з тим, - намагання об'єднатися, бути разом з іншими, прагнення подолати страх.

Як бачимо з цитованих уривків роману, мілітарна риторика (в образах, художніх деталях, в особливому емоційному «жіночому» наративі) відтворює сучасну дійсність. Побудовано роман як сповідь Доці про момент окупації, про наростання протестних настроїв, зародження волонтерського і партизанського руху на Донеччині. Зрештою, письменниця доводить, що вплив мілітаризму на людську психіку тотально деструктивний, а постійна загроза життю нарощує страх. У фіналі сама героїня рятує доньку своєї подруги-волонтерки, котру по-звірячому вбивають окупанти і переїжджає до Києва. Таким чином, є відсилання до образу символічної матері Берегині, котра в найтемніші часи дає надію на нове життя.

Отже, важливим складником таких творів є не тільки сюжет, не оригінальне обрамлення, не мова, а чітко виписане психологічне тло, на якому розвиваються характери персонажів, акцентуються проблеми сьогодення. Йдеться про такі важливі речі для гуманітарної сфери: індивідуальне й колективне позасвідоме, архетип, еволюція характеру, самоусвідомлення, материнсько-батьківський код, неоміфологічне мислення [5], що є ознаками естетики метамодернізму.

У збірці малої прози «100 новел про війну» (2018) українського письменника-воїна Бориса Гуменюка автор передає своє суб'єктивне безпосереднє враження як учасника подій, де війна постає у відвертих і жорстоких, але таких правдивих картинах боїв, відтворенні психологічних станів військових «у-війні».

Письменник постійно зупиняється на моментах само- рефлексії та самоаналізу, коли людина, оцінюючи пережите, перевіряє набуте і втрачене у досвіді війни. Персонажі перебувають у внутрішньому самопізнанні. Він наголошує на психологізмі їх особистісного розв'язання, виходячи із засад свободи вибору і можливостей її реалізації. Митець зосереджує свої художні пошуки на зображенні достовірної картини війни, відтворенні дійсного часу і простору, метафізичне бачення поєднується з буквальним, фактичним.

Як-от у новелі «Дивне відчуття», коли український боєць описує вбивство ворога: «Дивне відчуття, командире, коли торкаєшся рукою неголеної чоловічої щоки. Раніше я ніколи такого не робив. Я підкрався до нього непомітно, лівою рукою затиснув рота, а правою - полоснув ножом по горлу. Нічого особливого. Ми до цього готувалися. Знали, що колись доведеться. Тисячу років жити поруч з молохом, з лютим звіром, повсякчас сплачуючи йому криваву данину своїми дітьми, жінками та власним тілом і не бути готовим до того, що одного дня він нападе? Ну, гаразд, ми не думали. А навіщо?Хлібороби ж. Нас не зачеплять. Інстинкти мали б підказати тобі, мурахо, божа корівко, якщо ти не будеш готова дати відсіч, ця ненаситна потвора тебе зжере...» [3, с. 35].

Борис Гуменюк вважає війну прозрінням для особистості, набуванням нового рівня екзистенції, нової релігійності, віри в Бога: «І от - все. Хати немає. Тих людей немає теж. Від їхнього життя залишилась дивом вціліла ікона, згарище, сміття, якісь недоїдки і пил, пил, пил. Наші розвідники знайшли її, коли поверталися із завдання. Док загорнув дощечку розміром двадцять вісім на тридцять один сантиметр в кітель і власну пропітнілу тільняшку і заховав до наплічника» [3, с. 37].

Є ще одна новела «Сон», у котрій головний герой згадує своє дитинство і той жаский випадок, коли вони дітьми ледве не втонули у болоті через те, що злякалися трупа вмерлого німця, який лишився з часів Другої світової війни застиглим у баговинні. Згодом такий страх-сон-марево про звук («коли висмикуєш ногу з болота, - всмоктуючий, квакаючий, турбулентний») навідує персонажа вже в сучасній воєнній буденщині, коли доводиться методично переслідувати, вбивати ворога, спостерігати щоденні смерті. Сповідальна тональність новели («мене з дитинства переслідує сон, командире. Сон, в якому нібито нічого не відбувається, аби здіймати паніку...» [3, с. 45]), акцент на психологічному зламі, самоусвідомленні страху, болю («так звучав страх. Я міг би про нього забути, затерти в пам'яті новішими спогадами... цей звук, коли висмикуєш ногу з болота, снився мені з певною періодичністю як передвісник безпеки...» [3, с. 46].) презентують метамодерне світовідчуття з акцентом на психологізмі, персоналізмі, авторефлексії.

Варто відзначити маскулінну природу новелістики письменника (натуралістичний опис війни, жахливі і хорор моменти виживання на війні, моменти смерті тощо), з одного боку, а з іншого - вразливість і чутливість (суто метамодерна риса, котра притаманна і роману Тамари Дуди).

Кожна новела письменника лаконічна і фрагментарна, вражаючими видаються зосередження уваги на жорстоких сценах насилля і смерті. Є особистий вимір актуалізованої травми. І те, що письменник осмислює свій воєнний досвід, виводить на поверхню моменти власної чуттєвості і драматичної рефлексії, актуалізує таку травму, проговорює її з читачем, - це однозначно працює на майбутнє.

Можемо стверджувати, що в кожній новелі персонаж зосереджується на змісті своїх думок, постійно розмірковує над своїми внутрішньо психологічним проблемами, свідченням тому є велика кількість ауто-діалогів, внутрішніх монологів тощо (особливо у новелах «Сон», «Марево», «Аспірант», «Повернення землі» та ін.).

Таким чином, проза Б. Гуменюка великою мірою автотематична, метамодерна, неприховано апелює до саморефлексії автора, презентуючи тим самим особливості його індивідуальної пам'яті.

Романну форму мілітарної літератури презентує роман «Довга комендантська година» Андрія Кокотюхи (2023). Пригодницький екшн, відповідний йому наратив, динамічний сюжет, художньо виписані персонажі, - це ті риси, котрі роблять прозу відомого письменника популярною вже не один рік. Автор демонструє цікаві повороти сюжету, яскравих і щирих персонажів, котрі мужньо воюють з ворогом. У романі ведеться розповідь про останні дні лютого 2022 року. «Офіцер військової розвідки Влад Хмара виконує завдання під прикриттям охоронця житлового комплексу в стратегічно важливому районі Києва. Він змушений приховати правду про себе і від колег по роботі, і від нових товаришів по службі. Проте все міняється, коли Хмара дізнається: в обложеній ворогом столиці з'явився міжнародний терорист, російський диверсант на прізвисько Гюрза. На київських вулицях бої, в місто прориваються ворожі танки, летять російські ракети, раз по раз лунають сирени повітряної тривоги», - ідеться в анотації до нової книги автора [6].

Влад Хмара - справжній боєць і мужній герой, спроможний стратегічно і тактично мислити і діяти, аби знешкодити ворога. Саме йому А. Кокотюха відводить якнайбільше місця у тексті, деталізуючи його риси характеру та сміливі вчинки українського розвідника, використовуючи при цьому засоби прямого та непрямого проникнення у внутрішній світ персонажа (ауто-діалоги, внутрішні монологи, психологічний динамічний портрет, яскраві художні деталі). Власне, і сюжетна схема, і композиційні прийоми і образна система роману працюють на основні ознаки жанру воєнно-пригодницького трилеру. Художня фактура роману чітко прописана, автор презентував власне розуміння війни і це, однозначно, стане новою сторінкою національної літератури у переживанні травми мілітаризиму та створенні власної міфології боротьби та геройства.

Отже, сучасній мілітарній прозі притаманні:

* різножанровість (художня проза, репортажно-доку- ментальна проза, публіцистика, казки, військові оповідки, комікси, ритмопроза, трилери, артбуки, фотобуки тощо),

• цілісна авторська позиція,

• метамодерна авторефлексія,

• психологізм,

• персоналізм,

• повернення до універсальних істин і цінностей,

• щирість і відвертість ауто-діалогів, монологів,

• емпатія та актуалізована психотравма на проблемно-тематичному рівні,

• відповідальність за сказане,

• неоміфологія, інтерес до автентичності, фольклору,

• акцент на історичній пам'яті.

Таким чином, метамодерністські твори про воєнну тематику не тільки відображають трагічні наслідки війни, але й пропонують нові підходи до осмислення та розуміння цього явища. Вони надають голос тим, хто пройшов крізь війну, і спонукають нас до співчуття, емпатії та активної рефлексії над важливістю відстоювання свого, своїх кордонів, меж, як і загалом, миру, толерантності та гуманізму. Ці твори не тільки розширюють літературну палітру сучасного літпроцесу, але й мають потужний соціальний та культурний вплив. Вони актуалізують новаторський пошук глибокого розуміння війни та її наслідків.

метамодерний естетика війна сарказм

Список використаної літератури

1. Горіха Зерня (Дуда) Т. Доця. Київ: Видавництво «Білка», 2019. 284 с.

2. Гребенюк Т. Свобода в літературі метамодерного світу: український вимір. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія». Вип. 78. 2018. с. 160-164.

3. Гуменюк Б. 100 новел про війну. Київ, 2018. 272 с.

4. Забужко О. Найдовша подорож. Київ: Видавничий дім «Комора», 2022. 165 с.

5. Зборовська Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. Монографія. Київ: Академвидав, 2006. 504с.

6. Кокотюха А. Таймер війни. Довга комендантська година. Кн. 1. Харків: ВД «Фабула», 2023. 358 с.

7. Мимрук О. Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза.

8. Пахаренко В. Метамодернізм як художній напрям: роздуми про новий тип світосприйняття. Українська мова та література. №7-8. 2021. с. 56-68.

9. Письменник Олег Шинкаренко про народження та життя метамодернізму.

10. Поліщук Я. Реактивність літератури. Київ: Академвидав, 2016. 192с.

11. Слоньовська О. Quo vadis і що далі: Модернізм? По- стмодеронізм? Мегамодернізм?

12. Тернер Люк. Маніфест метамодернізму. Переклад укр. Krolikowski Art.

Размещено на Allbest.ru