Леся Українка та поетичність в українській літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківська державна академія культури

Леся Українка та поетичність в українській літературі

Кравчук Катерина Олегівна

Кучин Павло Захарович

Заслужений артист України

Кучина Валентина Федорівна

Леся Українка відома як українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, була однією зі співзасновників літературного гуртка «Плеяда» та групи «Українська соціал-демократія». Її включають до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Справжнє ім'я письменниці - Лариса Петрівна Косач, яка народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, тепер Житомирської області, в родині інтелігентної «літературної». Її батько, юрист і громадський діяч, і мати, відома письменниця Олена Пчілка, приділяли багато уваги вихованню своїх шістьох дітей. Леся, яка мала дуже теплі стосунки зі своїм старшим братом і часто отримувала прізвисько «Мишолосій», вже змалку виявила високі здібності, вивчаючи літературу та музику.

Дитинство дівчинки пройшло на Поліссі, де вона поглиблювала знання про народні звичаї та фольклор Волині, який вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. В останній рік життя в поемі «Про велета» Леся Українка згадує:

«Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам'ятаю».

Велика любов поетеси до музики була пригнічена тяжкою хворобою, яка призвела до операції та складних наслідків для її здоров'я. Незважаючи на це, Леся Українка продовжила розвивати свій талант в літературі, надихаючись навколишнім світом та народною культурою.

Мати дівчинки допомагала Лесі опановувати французьку та німецьку мови. Поетеса досягла у лінгвістиці гарного рівня. Ще до того, як їй виповнилося 20 років вона вже переклала праці Менара та інших вчених українською мовою і склала навчальну книгу для своїх молодших сестер під назвою «Стародавня історія східних народів».

З 12 років Леся Українка почала активно писати вірші. Вони публікувалися у львівському виданні «Зоря». Саме тоді вона вигадала собі псевдонім. У 1883 році вийшла перша збірка «На крилах пісень», до якої увійшли такі вірші як «Літо червоне минуло», «Конвалія», «Сафо». До цього періоду також належить її український переклад оповідань Миколи Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», який вона зробила у співавторстві зі своїм улюбленим братом Мишком.

У Києві, куди вона переїхала з родиною, Леся Українка приєдналася до літературного об'єднання «Плеяда» та стала активно діяти в культурному середовищі. Її роботи, які включають поезію, прозу та переклади, отримали широке визнання. Письменниця стала символом національного відродження та боротьби за права і свободу свого народу.

1891 року Леся Українка здійснила великий вояж Галичиною та Буковиною. За час поїздки вона познайомилася з багатьма митцями Західної України і ще більше, ніж раніше, почала цінувати спадщину української культури та боротися за її розвиток. Але головним чином соціально-політичний світогляд письменниці сформувався після того, як вона рік прожила у свого дядька в Софії і стала свідком його смерті у 1895 році. Там, у Болгарії, Леся Українка написала більшу частину ліричного циклу «Невільницькі пісні». А вже у 1892 році на Львівщині вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне, де Лесі Українці належали понад 90 перекладів.

Хвороба письменниці змушувала її регулярно їздити на курортне лікування. У зв'язку з цим вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Італії, Єгипті, на Кавказі та в Криму, що зайвий раз розширило світогляд жінки.

Велике горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901 р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона «почала нову мрію життя, вмерла і воскресла».

«Уста говорять: він навіки згинув!

А серце каже: ні, він не покинув!», -

Так і починається одна з поезій, присвячених Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів...» та в багатьох інших.

Протягом цього часу, поезія Лесі Українки стала широко відомою по всій Україні. У статті Івана Франка про Лесю Українку, порівнюється її творчість з творчістю Тараса Шевченка: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини.

У 1899 році у Львові було опубліковано її другу поетичну збірку «Думи і мрії», а письменниця активно публікувалася в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник» та готувала нову збірку «Відгуки», яка побачила світ у Чернівцях у 1902 році.

Революційні події 1905 року принесли новий рух у творчість письменниці. У своїх творах вона зустріла часи народного повстання словами: «Мрій, не піддаючись... хочу дихати вогнем, хочу жити твоєю весною». У цей рік Леся Українка подорожувала багато. Вона бачила калюжі крові на тротуарах у Тбілісі та вуличні бої у Києві.

У своїх творах Леся Українка віддавала перевагу ліро-епосу, написавши багато поем, серед яких виділяються «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла посестра», «Ізольда Білорука». Хоча ці твори більшість мають сюжетну спрямованість, це не означає, що авторка відходила від свого коріння. Незважаючи на «чужі» образи, поетеса висувала проблеми, які турбували суспільство того часу.

Продовжуючи роботу в галузі перекладу, письменниця звертається до драми Гергарта Гауптмана «Ткачі», з польської на українську мову перекладає вірші Марії Конопницької, з італійської - Ади Негрі.

Фольклор займав особливе місце у творчому житті Лесі Українки. Починаючи з її дитинства, коли вона створила «Русалку», і закінчуючи останніми творами, які увійшли до «Про велета», фольклор органічно вплетений у її образний світ. Це результат невтомної систематичної праці над збиранням народних творів. Леся Українка збирала та записувала обряди, пісні, думки виконавців, щоб вони не канули в забуття. У її спадщині зберігаються рукописи колодяженських пісень - від весільних до обжинкових, родинно-побутових, веснянок та колядок. У 1903 році була опублікована друкована збірка «Дитячі гри, пісні й казки», а також упорядкований збірник «Народні пісні до танцю» з 54 текстами. Микола Лисенко зробив 30 записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки, а 225 пісень увійшли до збірки «Народні мелодії з голосу Лесі Українки», яку упорядкував і видав 1917 року її чоловік Климент Квітка.

У останні роки свого життя Леся Українка боролася з хворобою, з якою вона вела «тридцятилітню війну». Вимушена покинути Україну через холодний клімат, вона оселилася на півдні. Літом вона жила на Кавказі - в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік, а взимку виїжджала в Єгипет. У листі до Бориса Грінченка вона скаржилась: «Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції». А в одній з поїздок до Єгипту у січні 1911 року, серед снігової бурі, на холоді, застудженою рукою, вона записала: «Хто не жив посеред бурі той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі».

Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.

1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка - великий поет України і жінка з трагічною долею. Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми зрізали червоні стрічки з вінків, забороняли промови, співи, супроводжували процесію. Але людей прибувало, були й промови, співи.

Спадщина Лесі Українки належить всесвітній скарбниці художнього слова. Її найкращі твори позначені намаганням поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного самою поетесою як новоромантизм. Дуже влучно сказала про Лесю Українку Л. Старицькі-Черняхівська: «Хто хоче знати життя її серця, хай читає її твори».

Неоціненний вклад зробила письменниця в розвиток українського слова. Поетичність для Лесі Українки - це ключовий елемент в літературі, який дозволяє виражати свої думки та почуття у найглибшому та найінтенсивнішому способі. Вона створює можливість для читачів відчути красу, глибину та складність мистецтва слова.

Леся Українка була одна з перших, хто відкрив таке поняття як «поетичність в українській літературі». Умовно, принцип написання творів Українки, можна поділити на такі головні аспекти:

Поетичний образ.

Письменниця майстерно вміла створювати поетичні образи, які складаються з використання метафор, порівнянь, та образності. Кожний рядок її творів був пронизаний емоціями та відданим поглядом на світ.

Глибина почуттів.

У творах Лесі Українки відчувається глибока людська драма, яка знайшла своє вираження через поетичну форму, яку і впровадила в українську культуру саме Леся Українка. Письменниця ділилася з читачем своїми радощами та тугами, своїм смутком та надією, створюючи таким чином, неповторну атмосферу та близькі стосунки читача і персонажа.

Мистецтво виразності

Леся Українка володіла виразним стилем письма, який дозволяв їй передавати найважливіші ідеї та почуття. Її поетична мова була насичена образами та символами, які робили її твори неповторними та запам'ятовуючимися.

Стрімка глибина мислення

Письменниця відображала у своїх роботах думку, яка передавала складність людської душі та суспільних відносин. Поезія Лесі Українка була дзеркалом її часу, яке відображало сутність українського народу та його боротьбу за свободу та гідність.

Феномен поетичності можна яскраво спостерігати у драматичній поемі «Кассандра», яка складається з восьми частин та епілогу. Робота над нею була розпочата у 1901 році в італійському курортному місті Сан-Ремо, а завершена в Ялті й датована 5 травня 1907 року.

Підґрунтям для своєї роботи Леся обрала стародавній грецький міф про Трою та історію віщунки Кассандри, яка передбачила падіння Трої, але її пророцтва не були вислухані. Драматична поема «Кассандра» є одним з найбільш вражаючих творів Лесі Українки, де вона зосередилася на висвітленні актуальних питань свого часу та розкритті універсальних людських цінностей.

На момент написання п'єси, письменниця вже мала значний досвід у літературній справі та була відома своєю соціальною активністю у вирішенні проблем людства. Початок XX століття в Україні припав на період значних соціально-політичних трансформацій, а Леся Українка виступала як відома постать національного просвітництва та боротьби за права жінок.

«Кассандра» була написана у важливий момент життя поетеси, коли вона відчувала невіру та осуд соціуму. У цьому творі вона висловила свої сумніви у майбутньому своєї нації, свої пророцтва щодо подальшої боротьби за свободу та незалежність. Леся Українка майстерно поєднала трагічний образ Кассандри з власними переживаннями, створивши твір, який не лише звертався до давньогрецької міфології, але й актуалізував проблеми свого часу.

Ідейно-естетичні пошуки спонукали авторку зробити головною героїнею своєї драми античну «трагічну пророчицю». У поемі Лесі Українки Кассандра відображає минуле, теперішнє та майбутнє, страждаючи від своїх пророцтв. Твір побудовано на контрастах, які є характерною рисою творчості поетеси.

«Кассандра» стала великим досягненням для Лесі Українки і української літератури загалом, демонструючи її вищий рівень майстерності і здатність до розуміння людських страждань та універсальних цінностей. Твір є не лише актом творчості, але й вираженням протесту та надії на краще майбутнє. Драматична поема залишається актуальною й сьогодні, нагадуючи про важливість боротьби за ідеали та гідність.

У листі до Ольги Кобилянської, Леся Українка подає психологічну характеристику головної героїні драми - Кассандри: «...ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається,

бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марне, бо діла без віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все спостерігає несвідомо і безпосередньо, не розумом, а почуттям, - тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. Її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра». Саме тому, багато хто вважає, що саме героїня Кассандра, стала уособленням образу самої Лесі Українки.

Мова, яку використовує Леся Українка у своїй творчості, пронизана символізмом. Ця скрита мова поетичного тексту вимагає уважного та глибокого аналізу. У своїй творчості письменниця використовує різноманітні кольори, що надає творам багатогранність та насиченість. Серед цього різноманіття переважають кольори: червоний, чорний, золотий та білий. У мистецтві кольори існують не лише для відтворення реальності, а й несуть у собі певне естетичне значення, яке вказує на сутність певного явища.

Особливо виразно відзначається поетичність Лесі у мові символів, письменниця стверджувала: «Для мене символ - то визначеність, знак долі, хоча я і не вірю в неї, бо моя доля мала намір залишити мене бездіяльною. Чи можна після цього вірити у долю?!»

Головною ідеєю створення своїх праць Лесею Українкою, є втілення жіночності та сміливості, щастя та горя, правди та чесності. Саме цього прагнула письменниця створюючи свої роботи.

Велику паралель можна провести з майже усіма творами Лесі, в них вона максимально концентрує увагу на деталях, розписує усе до дрібниць і вписує сенс у кожне слово. Феномен творчості Українки полягає у тому, що письменниця наголошує на гострих проблемах, висвітлюючи їх для маси людей, через символи, метафори та детальне описання психології героїв.

Щоб впізнати стиль написання творів Лесі Українки, треба вчитуватись в кожне слово в її творах та розуміти глибинні підтексти.

Отже, можна сміливо стверджувати, що Леся Українка - письменниця не одного століття і жінка не однієї епохи. Феномен її поетичності - чесність, щирість, боротьба за правду, яка зашифрована у рядках творах з глибинним підтекстом.

Джерела

письменниця українка література поетичний

1. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: монографія. - К.: Либідь, 2001. - 264 с.

2. Білецький О. Антична драма Лесі Українки («Кассандра») // Білецький О. Вибрані праці: в 2 т. - К., 1996. - Т. 2. - С. 356-389.

3. Комплект «Листів» Лесі Українки видав. Комора / 2016. - 124 с.

4. Левченко Г. Міф проти історії. Семіосфера лірики Лесі Українки: монографія. 2015. - 230 с.

5. Листи (1907-1913) / ред. С. Романов; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. - Львів: ВНУ ім. Л. Українки, 2021. - 616 с.

6. Поліщук Я. Відлуння античного міфу загибелі («Кассандра» Лесі Українки) // Слово і час. - 1999. - № 8. - С. 18-27.

Размещено на Allbest.ru