Поезія Михайла Старицького як дзеркало психосвіту митця

Размещено на http://allbest.ru

Поезія Михайла Старицького як дзеркало психосвіту митця

Світлана Шара студентка II курсу

другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету української філології, іноземних мов

та соціальних комунікацій)

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Михида С.П.

Анотація

У статті досліджено специфіку втілення психосвіту Михайла Старицького в його поетичному доробку. Для цього відібрано найкращі зразки лірики митця та проаналізовано з використанням психологічного інструментарію ключові компоненти їхньої образної системи, які дозволяють виявити риси внутрішнього світу драматурга. У висновках сформовано початкові штрихи до психопортрету одного з корофеїв українського театру, які дозволяють охарактеризувати видатну постать, що зазнала впливу особистісних чинників та історичного контексту доби.

Ключові слова: психопоетика, М. Старицький, поезія, художній образ.

Вступ

Постановка проблеми. Ім'я Михайла Старицького завжди займає почесне місце в переліку корифеїв українського театру. Саме як драматурга й мецената першої професійної трупи митця знають більшість школярів. «За двома зайцями» й «Циганка Аза» - міцно вкорінені поруч із його портретом на асоціативному рівні. Однак М. Старицький працював у різних родах літератури, тому в його доробку наявні й прозові, і поетичні, і драматичні твори. Крім цього, він був непересічною особистістю, про яку з пошаною відгукувалися критики-сучасники й літературознавці в подальшому. Для повноти осягнення цієї постаті важливо не лише опанувати його доробок, а й відкрити для себе та потенційних читачів/дослідників особливості психосвіту митця, усвідомлення яких наблизить М. Старицького до нас як живу людину, а не лише бронзовий пам'ятник минулих епох.

Дослідження психологічних особливостей письменника потребує аналізу його творчості як складової мегатексту за психопоетикальним підходом, окресленим С. Михидою [2]. У статті порушено проблему, яка перебуває на межі літературознавства та психології - специфіка та механізми оприявлення психічного в поетичному доробку М. Старицького. Розв'язання цієї проблеми дасть змогу наблизитися до глибшого розуміння творчості поета, а також до формування уявлення про його внутрішній світ та поетику творчості, яка з нього виникла. С. Михида з посиланням на Г. Олпорта зазначає, що важливо прагнути до пізнання особистості митця - «реально існуючої людини з реально існуючою і притаманною саме їй нервово - психічною організацією» [2, с. 44]. У межах цієї розвідки прагнемо побачити «реального» М. Старицького та перевірити потенціал застосування психопоетикальної матриці для дослідження «немодерного» письменника без підвищеної уваги до психологізму в доробку.

Об'єктом дослідження є віршована творчість М. Старицького, до якої входять вірші, пісні, поеми, віршовані драми тощо, які дозволяють якомога яскравіше передати творче чуття митця, його естетичний смак, а також розкрити внутрішні переживання й особливості функціювання психіки.

Предметом наукової розвідки є художні прийоми та засоби, які потенційно відображають неявне - психічні феномени (комплекси, травми), риси характеру, особливості темпераменту поета.

Мета статті полягає в аналізі специфіки використання тих чи тих образів для втілення внутрішніх переживань у віршованих творах, які дозволяють побачити «особисте» митця та привідкрити завісу його душі, виявити імпліцитні смисли, що стосуються індивідуальної особистості М. Старицького, за допомогою методології психопоетикальних студій.

Досягнення мети передбачає виконання низки завдань:

1. Окреслити рецепцію М. Старицького в критичних матеріалах для формування вектору досліджень його творчої постаті.

2. Проаналізувати поезію митця на предмет особливих художніх образів, які є значимими для виявлення його особистісних рис.

3. Зробити висновки на основі зібраного матеріалу.

Аналіз досліджень і публікацій. Про М. Старицького та його твори схвально відгукувалися літератори та критики, серед яких були Іван Франко, Сергій Єфремов, Микола Зеров, Максим Рильський, Людмила Дем'янівська. Микола Зеров називає Старицького «чутливим і експансивним, громадянськи-активним та несамолюбно-щирим», а Людмила Дем'янівська звертає увагу на різноплановість творчості митця «П'єси викликають захоплення глядача (та й читача) гостросюжетні повісті та романи розкривають драматичну історію народу, його боротьбу за щастя, за волю; чаруюча ніжна лірика, гнівна викривальна сатира, роздуми поета-громадянина не можуть не знайти відгуку в душах нинішнього покоління, яке прагне соціальної справедливості» [5]. Про особистість Михайла Старицького писав Іван Франко, саме він назвав митця «батьком українського театру» [7]. Цю високу оцінку драматург заслужив кристалізацією свого таланту в драмі «Богдан Хмельницький», написаній віршованою мовою, яка займає важливу роль у його творчості, поряд з творами «Маруся Богуславка», «Оборона Буші» у героїко-романтичному ключі. На цей історичний твір звернув увагу Іван Франко, який високо поцінував його якість. Літературознавець виокремлює досконалі віршову мову та вагоме місце твору в доробку Старицького та українській драматургії взагалі: «Усі три драми вже своєю віршовою формою показують, що автор задав собі над ними більше праці і старався вложити в них більше своєї душі, ніж у твори, писані просто для потреб сцени. Тут тільки зазначу, що якби хто й не високо ставив ті твори, то в історії українського театру вони (особливо «Богдан Хмельницький») мають своє визначне місце...».

Іван Франко підкреслює немалий успіх драми, що пояснює «гарячим подихом українського патріотизму, яким пройнята драма». Але літературний критик прискіпливо ставився до відображення історії в літературі, тому в п'єсі Старицького Франко теж знаходить недоліки. На думку Франка, Старицькому «не вдалося викроїти з історії Хмельниччини драму, яка б, окрім чисто психологічного інтересу, ані разу не «грішила проти історичного колориту» [1].

У контексті роботи над цією поемою можна визначити ще одну рису психосвіту митця - його скрупульозний та відповідальний підхід до праці. Про ретельну роботу письменника над написанням драми свідчать спогади К. Мельника-Антоновича, який зазначав, що «працюючи коло п'єси, Михайло Петрович не обмежуючись існуючою літературою, часто радився з Антоновичем, обговорював, які виникли при тому сумніви й питання, брав історичні джерела та матеріали, знайомився з побутовою та юридично - дипломатичною мовою XVII ст. з актів та літописів того часу Радився теж з О. Левицьким, великим знавцем тої епохи, який і сам написав монографію про Хмельницького» [6].

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Поетична творчість М. Старицького уособлювала ідейно-естетичні пошуки перехідної доби. За словами І. Франка, це були пошуки «нових тонів, нових форм, нового вислову в нашій поезії» [7, с. 242]. Саме в поетичній творчості повно репрезентована динаміка літературно-естетичних поглядів митця, еволюція його художнього мислення, кропітка робота над словом. М. Старицький вирізнявся палким бажанням збагатити українську літературну мову, прагнув довести, що українська писемність може бути не лише простонародною. Цей своєрідний «фанатизм» і самовідданість пронизували усі сфери його життя: театр, творчість, просвітництво.

В одному з листів до І. Франка він писав: «З перших кроків самопізнаття на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, організувати його, окрилити красою і дужістю, щоб воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій., бо вірую, що тоді тільки ушанує свою мову народ, коли вона стане орудком культури і науки, коли на їй понесе народу інтелігентний гурт і визволення від економічного рабства, і поліпшення долі.» [4, с. 636-637].

Перші вірші Старицького - це переважно пейзажна, пісенного ритму лірика («В садку», «На озері», «Виклик»). Останній із цих творів, певно, знають усі як народну пісню «Ніч яка місячна». М. Старицький ніби народжується у народницьких мотивах, суголосних із розквітом молодої душі, сповненої пристрастей. Життя розкішної, квітучої природи в цих віршах нерозривне з динамікою високих людських почуттів - любові, вірності. Настрій ліричного героя і стан природи синхронізуються, що увиразнено за допомогою прийому художнього паралелізму.

Герой милується красою заходу сонця, розкішним вечором, і романтично-піднесений опис природи відповідає такому ж піднесеному, схвильованому стану душі. Колоритні поетичні образи («гордочолий дуб», «місячна, зоряна ніч», «перлиста роса») свідчать про схильність поета до психологізації пейзажу, позаяк ці тропи втілюють його емоційне сприйняття краси природи, прагнення до естетизації традиційної образної символіки, а також на асоціативному рівні відображають романтичний чи навіть еротичний настрій ліричного героя: «Сядьмо тут, рибчино, в холодочку, - / Славно так на травці одпочити...» («В садку») [4].

Особливу роль у поетиці ранньої творчості М. Старицького відіграє персоніфікація елементів пейзажу через високий рівень асоціативності їхнього зображення з людьми: «Подивись, - немов ми у віночку - / Явір так шатром розкинув віти; /Квітом геть укрита вся пахучим /Біля його вишенька біліє» («В садку») [4]. За цим заглибленням і медитативним замилуванням природою можна зробити певні висновки про темперамент митця, для якого не характерна холеричність, але й відсутній виразний меланхолійний компонент, позаяк культ краси й еросу переважає над стражданням, принаймні в ранній творчості поета. Тож можна припустити за цими штрихами, що темперамент М. Старицького перебуває в межах флегматично-сангвінічного спектру, а детальний його аналіз може стати перспективою подальших досліджень.

Однак для лірики М. Старицького характерна не лише інтимність, яка могла б оприявнювати потаємні бажання поета [2, с. 52]. Визначальною рисою митця можна також уважати його гуманістичну спрямованість, яка крокує поруч із романтичним світовідчуттям. Це спостерігається вже у віршах раннього періоду творчості поета, тому з поверхневого фольклоризму його лірика виростає в змістову глибину та вагомий соціальний підтекст, який простежується у віршах «Виклик», «Мій рай», «Сиділи ми, каганчик миготів...».

Вірш «Виклик» ілюструє типові тенденції для пісенної лірики 1860-х рр., коли жанр романсу еволюціонує та набуває великої популярності. Романс приваблював Старицького здатністю висловити думки, почування, страждання душі ліричного героя. Утім поезія митця йде далі класичних інтимних поривань, бо її героєм постає український інтелігент, який не лише палає коханням, а й турбується про обраницю та ілюструє складне соціальне становище, яке перешкоджає духовній реалізації, але не може стати повністю на заваді: «Вийди, коханая, працею зморена, /Хоч на хвилиночку в гай!... Сплять вороги твої, знуджені працею, /Нас не сполоха їх сміх... / Чи ж нам, окривдженим долею клятою, /Йхвиля кохання - за гріх?» («Виклик»).

До інтимного світу почуттів «двох», Старицький додає відчутний соціальний підтекст. З одного боку, це спонукало подекуди до тематичного опору жанру. Так, у поезії «Мій рай» душевні страждання героїні порушують естетичну гармонію, твір починав тяжіти до філософської лірики, втрачаючи ознаки романсу. З іншого - це вказує на особисті духовні пріоритети М. Старицького: перевагу змісту над вимогами формами, а, відповідно, переваги внутрішнього над зовнішнім. Романсам Старицького не притаманна фатальність, культ любовних страждань «жорстокого» романсу; це радше відвертість і високе поривання юнака, який переймається почуттями коханої.

Наступний етап творчості цілковито утвердив патріотичний світогляд М. Старицького, його нонконформізм, сильний характер і відданість справі. Одним із яскравих прикладів громадянської лірики поета є вірш «Редакторові»: «Війна! Війна! Часописи лукаві / Розпалюють, розносять скрізь брехню, / Що наш народ жадає, прагне слави / Кривавої, що на сумну стерню». Тут бачимо й утвердження правди як найвищої цінності, й антивоєнний пафос. Численні філософські думки також виражено в посланнях автора («На проводи другу», «До Шевченка», «До І. Білика», «До М. Лисенка», «До Миколи Лисенка»).

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Отже, Михайло Старицький - один з видатних представників української інтелігенції, коло діяльності якого охоплювало театр, літературу, перекладацтво тощо. Поезія митця була високо поцінованою критиками, тому важливо звертати увагу й на цю частину доробку одного з корифеїв українського театру. Віршована творчість є одним із ключів розуміння М. Старицького як особистості з унікальною організацією психосвіту. Попри те, що здобутки митця не належить до доби модернізму з посиленням тенденцій до психологізації творчості, в його віршах знаходимо художні образи, що дозволяють проаналізувати джерела натхнення автора (фольклор та кохання), його темперамент (флегматично-сангвінічний), спрямованість та світогляд (гуманізм, патріотизм та пасіонарність). Перспективи подальших досліджень полягають у ретельному аналізі мегатексту М. Старицького для формування цілісного психопортрету поета.

літературознавство український старицький драматург поетичний

Список використаних джерел

1. Каспрук А. Богдан Хмельницький у творчості Івана Франка. URL: http://surl.li/siaiu (дата звернення 03.04.2024)

2. Михида С. Психопоетика українського модерну : Проблема реконструкції особистості письменника. Кіровоград : «Поліграф - Терція», 2012. 357 с.

3. Сокирко Л. Старицький. Критико-біогр. нарис. Київ, 1960. С. 130-138.

4. Старицький М. Твори у 8 тт. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1. URL:

https://www.myslenedrevo.com.Ua/uk/Lit/S/Starycky/Poetry.html (дата звернення 03.04.2024)

5. У пошуках „слова та правди і волі...”: (до 170-річчя від дня народження М.П. Старицького) : наук.-допом. біобібліогр. покажч. / уклад. : Н. В. Адешелідзе, Л. Т. Демченко. Черкаси : ОУНБ, 2010. 76 с.

6. Цуркан І. Минувшина українського народу в драматургічній спадщині Михайла Старицього. Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Вип. 24. С. 115-119.

7. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1962. Т.33.

Размещено на Allbest.ru