Етапи на шляху до деромантизації: "Летючий голландець" Ріхарда Ваґнера в ранній творчості Бертольта Брехта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Брехтівський науково-дослідний центр

Етапи на шляху до деромантизації: «Летючий голландець» Ріхарда Ваґнера в ранній творчості Бертольта Брехта

Гілесгайм Юрґен

доктор філологічних наук,

професор, керівник

м. Ауґсбурґ



Ріхард Ваґнер і Бертольт Брехт -- це далеко не нова тема в дослідженнях, хоча це, на перший погляд, може здивувати: з одного боку, композитор, який вважається дуже елітарним і належить до романтичної, «антипросвітницької» традиції Шопенгауера, з іншого -- письменник, що зажив слави комуніста і який сам себе вважав послідовником ідей Просвітництва і у своїй теорії епічного театру навіть вимагає появи того глядача «наукової епохи», який повинен тверезо й аналітично сприймати театральні вистави. Але це не так просто, про що свідчить значна кількість досліджень з цього питання¹.

Аналогії та протилежності між ваґнерівською теорією «синкретичного художнього твору» і брехтівською теорією «епічного театру» -- це один аспект, а інший -- ремінісценції на опери Ваґнера в поетичній творчості Брехта. Брехт, як і Томас Манн, був майстром «повторного використання матеріалів», і не лише значною мірою зазнав впливу філософії Шопенгауера та Ніцше, але й часто звертався до Ваґнера у своїх творах -- у формі пародійних запозичень і натяків або як до цінного родовища для видобутку цитат. Вже в щоденнику Брехта за 1913 рік є вірш з назвою «Осіння мелодія з Тангейзера». І це буде траплятися знову й знову: «Балада про любовну смерть» вже в самій назві пов'язана з «Трістаном та Ізольдою» Ваґнера, «Політ валькірій» воскресає незвичайним чином у «Барабанах вночі»; можна легко навести інші приклади. ваґнерівський брехтівський опера рецепція

Давайте звернімо увагу на брехтівську рецепцію й «повторне використання» ваґнерівської «романтичної опери» «Летючий голландець». Брехтівські перші «театральні експерименти» були ще в дитинстві у рідному місті Ауґсбурзі в квартирі друга, де Брехт був режисером постановок лялькового театру. У репертуарі були твори Шекспіра, Бюхнера і якраз «Летючий голландець» Див. також: Soring Jurgen. Wagner und Brecht. Zur Bestimmung des Musik-Theaters // Richard Wagner 1883-1983. Die Rezeption im 19. und 20. Jahrhundert / Hrsg. von Gerhard Groll. Stuttgart 1984, S. 266-299;

Calico Joy H.: Brecht at the Opera. Berkeley; Los Angeles; London, 2008. S. 1-6, 69-74;

Lucchesi Joachim. “Verachtet mir die Meister nicht”. Brechts Wagner // Verfremdungen. Ein Phanomen Bertolt Brechts in der Musik / Hrsg. von Jurgen Hillesheim. Freiburg, 2013. S. 169-178. Див.: Frisch Werner, Obermeier Kurt Walter. Brecht in Augsburg: Erinnerungen, Dokumente, Texte, Fotos. Weimar, 1975. S. 52. -- мабуть, перше досить близьке знайомство Брехта з операми Ваґнера. Не слід переоцінювати, але варто згадати те, що ця опера Ваґнера є єдиним відомим нам твором музичного театру, який дарував натхнення для цих перших експериментів Брехта з театром.

В незалежній Україні останніх десятиліть повернення творів Ріхарда Ваґнера на оперну сцену пов'язане саме з оперою «Летючий голландець», прем'єра якої відбулася у межах масштабного міжнародного проекту 8 грудня 2012 року в Донецькому національному академічному театрі опери і балету імені А. Б. Солов'яненка. Далі були вражаючі гастролі в оперних театрах Одеси, Києва, Львова в 2013 році. Ця постановка «Летючого голландця» була відзначена як культурна подія року і отримала Національну премію імені Тараса Шевченка у березні 2014 року в номінації «Театральне мистецтво». Найвищу відзнаку в сфері української культури отримала також режисерка цієї постановки -- Мара Курочка (Mara Kurotschka) з Німеччини. Знаково, що після багатьох років успішної роботи як хореограф на театральній та оперній сцені свій режисерський дебют в опері у 2008 році вона зробила спільно з Філіпом Штельцлєм (Phillip Stolzl) з постановкою «Летючого голландця» на сцені Базельського театру (Швейцарія) та Великого оперного театру «Лісеу» в Барселоні (Іспанія) Офіційний сайт режисерки Мари Курочки. URL: https://www. marakurotschka.com/pages/vita/. Ця постановка була оновлена для Німецької державної опери «Unter den Linden» в сезоні 2019-2020 рр. і відтоді залишається в актуальному репертуарі Офіційний сайт Німецької державної опери “Unter den Linden”/ URL: https:/ /www.staatsoper-berlin.de/de/veranstaltungen/ der-fliegende-hollaender.7390/. Для постановки «Летючого голландця» в Україні 2012 року було змінено лібрето. На передній план виходить жіночий образ Сенти, і через призму її передсмертного сну ми бачимо всю дію. На думку самої режисерки, такий підхід ближчий до музичної концепції Ваґнера.

Інтерес дослідників до опери «Летючий голландець» нещодавно набув особливого значення з німецько-української перспективи. Адже на Байройтському фестивалі 2021 року диригенткою та відповідальною за музику під час нової постановки «Летючого голландця» стала Оксана Линів. Її вдалий виступ отримав світове визнання і привернув ще більшу увагу німецьких прихильників творчості Ваґнера до України. Успіх Оксани Линів з величезним захватом зустріли і звичайна публіка, і фахівці. Так само оплески зібрав виступ співачки Асмік Григорян.

Натомість режисера постановки Дмитра Чернякова зустріли свистом на прем'єрі. Чому? Напевно, основною ідеєю Чернякова була «дероман- тизація» романтичної опери Ваґнера, яка не вдалася. Постійно виникають несумісні з оригіналом Ваґнера й абсолютно незрозумілі розриви. Так створюється власна динаміка, яка тільки принагідно супроводжується музикою Ваґнера. Це особливо помітно в увертюрі. Тут на сцені панує надмірна дія, яка відволікає від музики і зводить величну міфічно-романтичну оперу до всього лише примітивної історії подружньої зради з трагічним кінцем. Черняков, таким чином, продовжує діяти в руслі власної традиції. У тому ж 2021 році він поставив у Баварській державній опері в Мюнхені «Вільного стрільця» К. М. фон Вебера, який, до речі, мав величезне значення для молодого Ваґнера. Тут помітна подібна ситуація. Події цього «ключового твору романтики» перенесено до сучасного ділового світу, при цьому багато залишається незрозумілим і, знову ж таки, вже в увертюрі увага глядачів відволікається від музики. А максимальна увага якраз і потрібна, щоб стежити за сюжетною лінією.

У байройтському «Летючому голландці» Чернякову теж не вдалося побудувати все на банальній історії подружньої зради. Виникають парадоксальні невідповідності і здається, що режисер заради власної ідеї геть відходить від оригіналу. Однак постановка має окремі знахідки, які нерідко вражають. Як, наприклад, фінал, у якому дероманти- зація сягає апогею, але все ж таки не досягає поставленої мети. Сента присягається Голландцеві у вірності до самої смерті, і, як правило, вона гине заради порятунку Голландця. Але в постановці Чернякова того пострілом в спину вбиває майбутня теща. Голландець, таким чином, врятований від свого постійного повернення. Адже Сента, якщо серйозно сприймати лібрето, дійсно була вірна йому до самої смерті. Тепер вона звільнилася від фантазій, може розпочати нове життя і повернутися до міщанина Еріка. На неї чекає пристойне і нудне життя з багатьма дітьми, де все продумане наперед. Їй тут не позаздриш. Від романтики не лишається жодного сліду, майбутнє Сенти, попри її порятунок, просто жахає.

Але що означає «деромантизувати» -- концепція, до якої регулярно звертається сучасний режисерський театр? Оперу слід повернути на твердиню фактів, позбавити ілюзій, звільнити від сентиментальності, навіть додати до постановки пародійності, щоб таким чином дати можливість нового, аналітичного бачення. Це може щоразу вражати і гарно виглядати на сцені, але ця ідея не нова. Вже юний Брехт показав це на прикладі «Летючого голландця», але не на оперній сцені, а у своїй літературній творчості Причому не слід забувати, що Брехт через таке «заземлення» опери не в останню чергу виступає також проти тодішніх традиційних постановок; див.: Nieder Christoph. Bertolt Brecht und die Oper. Zur Verwandtschaft von epischem Theater und Musiktheater // Zeitschrift fur deutsche Philologie. 1992. Bd. 111. S. 262-283. S. 276.. Нова постановка в Байройті 2021 року надає привід поглянути на це уважніше.

Екіпаж «Летючого голландця» під німецьким прапором: «Дух Емдена»

Невідомо, що саме привабило молодого Брехта в «Летючому голландці». Але він регулярно з'являється у його ранніх творах 1915-1921 років. Незабаром після постановки у ляльковому театрі Брехт знайшов можливість зіштовхнути таємничого, містичного Голландця з гіркою реальністю. І зробив це так, що вже помітно іронію або принаймні певну дистанцію до цього твору. Брехт, коли йому було всього шістнадцять років, отримав можливість писати відразу для двох ауґсбурзьких газет після початку Першої світової війни. Тексти, які спочатку створюють враження підтримки націоналістичного пафосу того часу і пропаганди війни, при детальнішому розгляді виявляються двозначними і навіть пародіюють загальну ейфорію, як-от у вірші «Дух “Емдена”». Це увиразнює, як Брехт використовував обидві ауґсбурзькі газети не лише як арену для публікацій, а й дуже чітко і тверезо як репози- тарій, як «копальню» для видобутку власних текстів. Якщо йому щось здавалося придатним для повторного використання, то він так і робив, і це виходило далеко за межі окремих ідей на рівні змісту. У випадку з «Духом “Емдена”» необхідна більш точна контекстуалізація.

В основі віршу лежить конкретна воєнна подія, яка привернула велику увагу й була докладно описана та прокоментована в пресі. Крейсер «Емден» виявився особливо успішним у потопленні ворожих кораблів одразу ж після початку війни і швидко набув слави «жаху морів». 9 листопада 1914 р. він був підбитий австралійським військовим кораблем, але власний екіпаж пустив його на дно, бо не хотів залишати покинутий корабель ворогові. Тільки частина екіпажу змогла врятуватися і повернутися до Німеччини, де в лютому 1915 року їх зустріли з величезною помпезністю. У листопаді 1914 року і навесні 1915 року в газетах по всій країні було багато статей і літературних інтерпретацій історії про крейсер «Емден».

Невдовзі після загибелі корабля в газетах «Ауґсбурзькі останні новини» і «Мюнхенсько-ауґсбурзька вечірня газета», для яких Брехт писав, вийшло загалом три відповідних літературних публікації: одна 11-го, друга 14-го листопада 1914 року. Вірш Брехта з'явився пізніше, 26 квітня 1915 року, з нагоди повернення екіпажу. Якщо в інших літературних інтерпретаціях історії «Емдена» на передньому плані стоїть мотив помсти тим, хто підбив корабель, то коментатори GBA (Великого Берлінського і Франкфуртського видання творів Брехта, 1988-2000 рр.) справедливо вказують на те, що Брехт у своєму вірші звертається до «літературної традиції корабля-привиду» і до ваґнерівського «Летючого голландця» Див.: Brecht Bertolt. GroBe kommentierte Frankfurter und Berliner Ausgabe / Hrsg. von Werner Hecht, Jan Knopf, Werner Mittenzwei und Klaus-Detlef Muller. Berlin; Weimar; Frankfurt/Main, 1988-2000. Bd. 13. S. 430. (Надалі -- скорочення GBA.). Але Брехт монтує різні матеріали і орієнтується не лише на «Голландця» Ваґнера, а й на конкретні вірші з ауґсбурзьких газет, принаймні один з яких вже використовував традиційні історії про ко- рабель-привид. У ньому написано:

«Засяє світло в морі скоро,

Й опівночі підніме кіль

Із темних хвиль новий “Емден”,

Як привид, корабель могутніх сил» «Ауґсбурзькі останні новини», 14 листопада 1914 року, с. 5..

Вірш Брехта звучить у дуже схожій манері:

«Як над морем північ засиніє --

Винесе морської піни вал

Срібно-сірую

Фортецю, де виблискує метал <...>

І лінкор, повний привидів,

Помчить за трофеями в замріяну ніч» Див.: GBA 13, s. 79f..

Слід назвати ще більш очевидні приклади. Ще один вірш про «Емден» закінчується рядками:

«Хай швидкий корабель притих,

Бо вдача й доля так захотіли,

В душі у німців лунає сміх;

Живий-бо дух “Емдена”!» «Мюнхенсько-ауґсбурзька вечірня газета», 14 листопада 1914 року, с. 2.

Брехт, очевидно, просто робить останній рядок цього вірша назвою свого власного. Але не тільки це прагматичне використання джерел вказує швидше на більш відсторонену позицію, ніж на справжнє патріотичне почуття, але й ще одна помітна деталь: Брехт користується двозначністю терміну «дух». Він змальовує міф про «Емден» в моторошних і привабливих образах легенд про корабель-привид, з яких він, вочевидь, найкраще знав легенду про «Летючого голландця», оскільки сам «ставив» цю оперу. І, схоже, не викликає сумнівів те, що репліка про «дух “Емдена”», яку він використав як назву, стосується відповідних мотивів корабля-привиду. Хоча насправді форма множини, тобто «духи», пасувала б більше, бо на кораблі, як бачимо з тексту, кишить від цілої купи «темних фігур», «матросів з народу мертвих», «мертвих, потонулих солдатів» і «чорних моряків» Див.: GBA 13, s. 79f. Wagner Richard. Samtliche Werke / Hrsg. von Carl Dahlhaus. Mainz, 1970. Bd. 4, IV. S. 45-52.. Тут Брехт дуже близький до «Летючого голландця» Ваґнера. У цій ранній адаптації молодого автора капітан і його прокляття ще не потрапляють у центр уваги, але, натомість, тема корабля-привиду як така і -- найголовніше -- команда, що наводить жах. Цій команді, на відміну від брехтівського варіанту радше «блідій», ніж «темній» або «чорній», присвячено найвідоміший хор в опері Ваґнера. Екіпаж «Голландця», який нічого не підозрює, запрошується на свято, де їстиме й питиме досхочу, але ніхто не зможе більше піти з темного корабля:

«Це привиди, клянемося!

Вони не п'ють, -- і не співають,

на кораблі вогні в них не палають. <...>

Старі й бліді, вже не рум'яні нині,

їхні кохані, ах! у домовині.

Вони не чують... нам лячно тут! <...>

Дівчата, дайте мертвим супокій!»¹¹

Якщо уважніше придивитися до віршу про «Емден», з якого Брехт, здавалося б, взяв формулювання «дух “Емдена“», то можна помітити, що саме в цих рядках йдеться зовсім не про мотив корабля-привиду, а про вираз, який у тогочасній політичній ситуації став своєрідним «крилатим висловом». Конкретніше: мова йде не про духів або живих мерців, а про чесноти, певну позицію. За допомогою поняття «дух “Емдена”» описувалася героїчна хоробрість екіпажу, який своїм порівняно невеликим крейсером завдав значної шкоди ворожим флотиліям. Коли ж корабель, нарешті, вдалося зупинити, обстріляти й підпалити, а екіпаж, щоб уникнути капітуляції, сам посадив «Емден» на мілину, ця духовна сила стала прикладом німецької величі і набула статусу легенди. Поняття «дух “Емдена”» стало сталим виразом і повинно було стимулювати до наслідування героїзму. Цьому існує багато підтверджень. 12 листопада 1914 року, через два дні після загибелі крейсера, «Аугсбурзькі останні новини» пишуть: «Дух “Емдена” не загинув; він живий і буде творити нові чудеса. Команда з “Емдена” була. Але німці будуть завжди» «Ауґсбурзькі останні новини», 12 листопада 1914 р., с. 1..

Це відповідає легенді про «Голландця», який «був завжди» і повертався б кожні сім років, якби не був врятований в кінці опери. Брехт знущається над величними цінностями та ідолами, над тим, що для більшості німців було «священним». Він особливо виділяє величну духовну силу німців, відображену в «дусі “Емдена”», який стає заголовком для вірша, в якому, однак, мова йде про духів у сенсі привидів. Це означає, що удавану реальність німецького героїзму і жертовності, якою так пишалася «народна спільнота», він проголошує, словами Фауста, лише «звуком і димом». Ілюзією, яка може привести до загибелі, якщо слідувати за її гаслами. Той «дух “Емдена”», а саме хоробрість і жертовність, саме вони штовхають моряків у катастрофу, перетворюючи їх на привидів, на «матросів з народу мертвих». Тому що, якби команда обмежилася своїм обов'язком, «службою за регламентом», вона, можливо, врятувалася б. Проте, взявши участь у змаганні, хто більше підіб'є ворожих кораблів і величніше проявить німецький героїзм, який прямо-таки нав'язувався пресою, їхній кінець був вирішений наперед, і команда перетворилася -- зрештою навіть добровільно -- на ті «темні постаті», які теж ніколи більше не будуть «співати і пити» і здатні лише на те, щоб заселити корабель-привид і викликати «жах». Там, де для тогочасної політики була б доречною і очікуваною «легенда про героїв», Брехт пропонує моторошний «Танок смерті». Якщо дивитися під таким кутом зору, то навряд чи можливо розпізнати в «Дусі “Емдена”» справжню патріотичну лірику.

Якщо згадати, що зовсім скоро після великого ювілею, після святкування ста років від дня народження Ваґнера, чия творчість була ін- струменталізована для німецької військової політики, марші німецьких військових були інсценізовані не в останню чергу в дусі ваґнерівських опер, то вже стає помітно, що для Брехта «Летючий голландець» є також частиною націоналістичної профанації та військової пропаганди. Вийшовши колись з лялькового театру Брехта і підлаштована під реальність, моторошна казка Ваґнера через свою віддаленість від реальності, здається, служить тим силам, які займаються пропагандою і одягають в патетичні словесні шати брутальну реальність війни, страждань і смерті, закликаючи, таким чином, до поповнення числа отих «мертвих матросів». Брехт у своїй поемі забирає з опери романтичний фінал. Те, що тут прославляється як своєрідна «любовна смерть» і спасіння живого мерця, насправді є смертю, в якій, якщо бодай раз піддатися її спокусі, немає ні краси, ні просвітлення. Розпад і гниття -- ось що їй притаманне.

Згодом у «Тригрошовій опері» Бертольт Брехт продемонструє удавану романтичність в зонґу «Піратки Дженні». Наречена Меккі Ножа облаштовує нашвидкоруч сцену для свого виступу. «Це ось маленька барна стійка. Вам слід уявити цю стійку до біса брудною. За нею вона стояла з ранку й до вечора. Це ось відро для миття посуду, а це віхоть, яким вона протирала склянки. Там, де ви зараз сидите, сиділи чоловіки, які насміхалися з неї. Ви також можете сміятися, щоб було так само. Але якщо не можете сміятися, то не треба. (Вона починає вдавати, ніби протирає склянки, і бурмоче щось собі під ніс.) А зараз хай скаже хтось із вас, наприклад (вказуючи на Волтера) ось Ви: “Ну, коли вже прибуде твій корабель, Дженні?”» Брехт Б. Тригрошова опера // Бертольт Брехт. Три епічні драми / пер.

з нім. Миколи Ліпісівіцького. Житомир: Полісся, 2010. С. 53.. Деромантизація образу піратської нареченої присутня вже в описі місця дії зонґу. Поллі Пічем грає роль дівчини, що мріє про корабель-привид, який вигулькне біля міського причалу з великою кількістю примарних вояків і покарає жорстоко всіх тих, хто чинив зле бідній дівчині:

«І вітрильник відчалить,

І під грім сотень залпів

Забере мене геть» Там само. С. 54..

Таку сцену ми вже бачили в ранньому вірші Брехта «Дух “Емдена”»:

«І лінкор, повний привидів,

Помчить за трофеями в замріяну ніч» Див.: GBA 13, s. 79f..

Але повернімося до ранньої творчості Бертольта Брехта, де він ще лише вправляється у мистецтві деромантизації, що згодом стане характерною ознакою його стилю.

Брехт використовує «Летючого голландця» для своїх любовних залицянь: вірш «Романтика»

Вірш «Романтика», написаний у вересні 1917 року, пов'язаний з «романтичною» оперою Ваґнера не тільки своєю назвою, але й вказує на найперший документально підтверджений інтерес Брехта до неї: на його перші «театральні експерименти» і постановки лялькового театру. Серед тих, хто допомагав молодому режисерові, була й дівчина: Ернестіна Мюллер, на три роки молодша за Брехта, двоюрідна сестра Рудольфа Гартмана, одного з його старших друзів дитинства Див.: Frisch Werner, Obermeier Kurt Walter. Brecht in Augsburg: Erinnerungen, Dokumente, Texte, Fotos. Weimar, 1975. S. 52.. Невідомо, якими були стосунки Брехта з дівчиною в період цих театральних експериментів; відомо, що пізніше він залицявся до Ернестіни.

До залицяння Брехта належали й вірші, написані ним для дівчини, якій він дарував і рукописи. З них зберігся тільки один: «Романтика», написаний Брехтом власноруч і присвячений Ернестіні Мюллер. Якщо розглядати його в контексті залицянь до неї, то очевидною є згадка про їхні колишні зустрічі під час постановок в ляльковому театрі. Не лише назва вказує на зв'язок з оперою Ваґнера, але й в змісті вірша, як вже давно встановлено, є посилання на творчість Ваґнера Див.: GBA 13, s. 434.. Брехт створює, таким чином, щось спільне для обох. Він переконує, що тісний зв'язок існував від початку їхнього знайомства, і ця спорідненість з плином часу тільки зростала, а тому має особливу цінність і знайшла поетичне вираження у вірші «Романтика». Таким чином, ця назва має також характер метатексту. Вона не тільки вказує на зміст вірша, але й визначає його функцію. Він стає складовою намагань домогтися «романтичного» кохання.

Таким чином, молодому автору, згідно з цією функцією, не так вже й потрібні моторошні елементи й мотиви. Ернестіна Мюллер повинна піддатися поетові, а не злякатися. Таким чином, на відміну від «Духу “Емдена”» корабель-привид не такий загрозливий і романтизується так, як це було прийнято у так званій «чорній романтиці». Дуже «вишуканим», майже безневинним постає перед нами корабель. Моторошного екіпажу немає. Він «безмежно самотній» Там само, s. 97.. Крім того, він біля берега, де стоїть на якорі вже рівно рік, і так далеко від людського ока, що нікому не може вселити жах. І далі все спокійно. Криваво-червоні вітрила корабля Голландця перетворилися на сині, від чорної щогли жодного сліду, корабель своїми кольорами зливається з морем -- панує гармонія і «сонячне світло», яке нагадує «сяючу блакить» Див.: GBA 11, s. 85. «Балади про морських піратів» і їхнє яскраве життя. Від порожнього корабля немає жодної загрози, і вже скоро люди звикнуть до такого видовища.

«Лиш інколи п'яні ночами чули

У його такелажі чужі пісні,

Проте нікому з тих, хто поряд були,

Проте нікому, хто піднімав вітрила,

Не дістало мужності поглянути,

Що там на кораблі» Див.: GBA 13, s. 98..

Примарна команда існує тільки в уяві, ніхто не сходить на корабель, щоб з'ясувати, що відбувається з ним і його екіпажем. Зовсім інше в третьому акті «Летючого голландця» Ваґнера: тут команду запрошують приєднатися до святкування весілля, але незабаром неймовірний жах змушує моряків тікати.

Брехт одомашнює «Летючого голландця», він заганяє його команду в трюми і перетворює сам корабель на інструмент своїх залицянь. Але й він, і це істотніший аспект, насправді для нього не так важливий. Те, що він видає за «романтичне», -- це добре зроблений розрахунок. Він хоче «обкрутити» Ернестіну Мюллер. Якщо так подивитися, то цей вірш має сугестивний характер. Використовуючи поняття «романтичне», Брехт грає з кліше, з очікуваннями звичайного читача, позбавленими будь-якої реальної основи. Кохання у традиційному сенсі, яке конотує піднесеність, неповторність і великі емоції, тут немає.

Голландець сходить на берег: «Балада про авантюристів»

Кілька віршів, які Брехт пізніше візьме до збірки «Hauspostille», можна інтерпретувати в контексті впливу «Летючого голландця» Ваґнера. Перший вірш -- «Балада про авантюристів». Вона була написана в 1917 році, що робить її одним з найбільш ранніх віршів збірки. На те, що її зміст слід узагальнити і від читача очікується перенесення місця дії, вказує назва, у якій вжито множину. Її взагалі можна пояснити тільки так, бо в самому вірші Брехт послідовно використовує форму однини. Але завдяки заголовку авантюрист перетворюється на авантюристів. Усі люди такі, -- так звучить фаталістичне прозріння, як у персонажа, який слугує прикладом.

Вірш за своїми поетичними особливостями має суттєве значення, адже є раннім варіантом «Хоралу про Ваала» Див.: GBA 11, s. 107f.. Текстові співпадіння, такі як спільний образ лона матері й формулювання на кшталт «Де була тиша й сон, і місце для буття», позбавляють жодних сумнівів. Додамо до цього той факт, що, починаючи з 1919 року, балада у змінених формах справді входила до різних версій драми «Ваал».

Балада пропонує дуже своєрідний варіант «типу Ваала». Едґар Марш справедливо вказує на те, що у вірші основна увага приділяється «мотиву пошуку прихистку» Marsch Edgar. Brecht-Kommentar zum lyrischen Werk. Munchen, 1974. S. 131., поширеному у ранній ліриці

Брехта. Це також може нагадати прототип «злого демона» Див.: GBA 11, s. 53., але й також «Легенду про повію Евлін Ру» Див.: GBA 13, s. 102-104.. Вона теж була «приречена на вічні мандри і неспокій» Marsch Edgar. Brecht-Kommentar zum lyrischen Werk. Munchen, 1974. S. 131.. Це формулювання вказує на конкретний мотив, що часто зустрічається в історії літератури і присутній у творчості Брехта з 1913 року, наприклад у баладі «Батьківщина» Див. GBA 13, s. 9-11., а саме мотив «Вічного жида». Це християнська легенда XIII століття: невідомий чоловік, який знущався над Ісусом по дорозі на Голгофу, був приречений ним на те, що не зможе вмерти і до повернення Ісуса на небеса не знатиме спокою і без батьківщини буде неприкаяно блукати світами. У 1602 році вийшла анонімна німецькомовна народна книга про Вічного жида, яка виступала проти юдаїзму і зробила з вічного мандрівника єврея на ім'я Агасфер. Цей варіант поширився у світі легенд і неодноразово використовувався в антисемітській літературі.

Те, що «Летючого голландця», який колись проклинав Бога і так само згрішив перед «вищими силами» та був за це покараний, слід вважати основою для вірша, є очевидним. Тепер капітан корабля-при- виду вперше став мотивом; раніше, в «Дусі “Емдена”» і в «Романтиці», це була його команда. Хоча Брехт тепер зсаджує його на берег і абстрагує «мораль з його історії» через використання множини у заголовку, проте паралелі очевидні, і сам по собі той факт, що Брехт використовує термін «авантюрист», ще більше вказує на Голландця, ніж на «Вічного жида». Останній, як правило, традиційно постає як безутішний мандрівник, але аж ніяк не як авантюрист. Натомість невдала спроба Голландця як мореплавця кинути виклик Богу і силам природи цілком асоціюється з чимось диким і піратським, з тим, хто «поза законом». Однак ця «юнацька мрія», як говориться у вірші Брехта, зазнала краху: Голландець, проклятий на вічне скитання, змушений не тільки віддати все заради надії на кохання жінки і, отже, на своє спасіння, але навіть буквально заплатити цілий статок за перепочинок і притулок, а також, принижуючи свою гідність, стає жертвою зосередженого лише на прибутку Даланда Wagner Richard. Samtliche Werke / Hrsg. von Carl Dahlhaus. Mainz, 1970. Bd. 4, I. S. 128-140..

Враховуючи ці два мотиви з історії літератури і музики, Брехт підкреслює у цьому варіанті риси свого образу Ваала, які з ним практично майже не пов'язуються. Він постає тут гнаним, «бідолахою», чужим для самого себе і не здатним повноцінно насолоджуватися життям:

«Від сонця хворий, підточений дощем

У його патлах лавровий вкрадений вінок

Забув про юність, але не мрій її душевний щем

Давно забув вже дах, але не небосхил зірок» Див.: GBA 11, s. 78..

Таким чином, вірш не ставить запитання, чи може світ «задовольнити потяг до щастя і життєву жагу героя брехтівської балади» Schuhmann Klaus. Der Lyriker Bertolt Brecht, 1913-1933. Munchen, 1971. S. 43., а скоріше демонструє його неможливість це зробити. Брехт відмовляється від романтичного фіналу опери, який дарує -- принаймні, головному герою -- happy end.

Брехт демонструє це в баладі. Як і «Голландець», герой -- жалюгідне створіння, скрізь чужий, на відміну від «оперного героя», навіть не здатний чинити зло іншим, «вигнаний з раю і пекла», «його прошма- гали через весь рай», він продовжує шукати спокій у «ще абсентних морях». Якщо Ваал шукає надмірної насолоди, то ідеалізм, ілюзія зображеного тут персонажа прямо протилежна. «Юнацькі мрії», нездійснені, розбиті, супроводжують його все життя. Своєї кульмінації вони сягають у тузі за абсолютним спокоєм, за смертю -- тут маємо подібність до «Вічного жида», але й також схожість на «Летючого голландця» видається найбільш адекватною:

«Мовчки либить він лице

Мріє інколи про галявинку у лісі

Про блакитне небо от і все» Див.: GBA 11, s. 78..

Тут мова йде не про невгамовну жагу побачити світ, а про бажання відпочити, нарешті втекти від світу. Якщо для ненаситного Ваала характерні крайнощі і максималізм, своєрідна життєва гіперактив- ність, то в «Баладі про авантюристів» навпаки найвищою метою постає бажання звільнитися від вічного скитання, знайти безмежний спокій в «ніщо». Якщо Ваал хоче спокійно сприймати смерть як частину життя, то тут панує воля закінчити життя, і коли цей кінець настає, як в драмі, то він сповнений страждань. У своєму ваґнерівському космосі молодий Брехт передбачив це ще у 1913 році, у своєму баченні Тангойзера, який також постає неукоріненим, який вже «сім років» блукає без «відпочинку і зупинки», даремне шукаючи спокою Див.: GBA 26, s. 55-57.. Хоча мова йде про іншу романтичну оперу Ваґнера, про «Тангойзера», у ній також очевидна близькість до лібрето «Летючого голландця».

Таким чином, на відміну від Ваґнера Брехт не рятує «Голландця» від його долі, але він повертає його на рівень фактів, і узагальнення в заголовку означає, що він буде повертатися і в майбутньому. Бо тут маємо поетичне відображення загальнолюдської долі у яскравіших тонах на прикладі індивіда, який, як Ваал, випадає з ролі суспільних умовностей. Таким чином, Брехт позбавляє оперу будь-якої метафізики. Щоб викликати таке ж співчуття, як «Голландець», не потрібно ніякого магічного прокляття -- все простіше. Воно -- звичайнісінький психологічний трюк, який діє, тільки якщо його співвіднести з самим собою, як це робить Верді з Ріголетто, якщо повернутися до історії опери. Брехт зображує радше «нормальний випадок», звичайну долю людини, яку закинуто в холодний світ без Бога і яка крок за кроком змушена усвідомлювати абсурдність свого багатостраждального існування і бунтарство якої не приносить ніякої користі. Оскільки тут на периферії також майорить Сізіф Камю, то у такого Ваала, у «Вічного жида», у «Летючого голландця» і в антигероя з «Балади про авантюристів» є одна спільна риса: самогубство, як і в Шопенгауера, не здається виходом, навіть з усвідомленням того, що Бога немає. Що стосується «Вічного жида» і «романтичної опери», то тут є протистояння «вищих сил». У Брехта -- це не має естетичної цінності, до якої, у такому випадку, мали би призвести ці твори. Як було сказано, режисер Черняков у своїй байройт- ській постановці «дарує спасіння» Голландцю, коли його застрелили, -- прекрасна ідея.

Голландець прагне активного життя: «Балада на багатьох кораблях»

В «Баладі на багатьох кораблях» Брехт пропонує ще один варіант образу Ваала. Вірш з'явився в липні 1920 року: «В середині тижня зробив “Баладу на багатьох кораблях¹¹» Див.: GBA 26, s. 129.. Він демонструє очевидні паралелі з віршем «Корабель», який не тільки через алюзії на Артюра Рембо на тематичному рівні теж належить до типології Ваала. Знову ж таки описується загибель, останнє плавання вже геть пошкодженого корабля:

«Жага води жене набухлі тілеса

Вони забули ті чуття, які дають вітрила --

якщо пливти геть наодинці.

Такими бачить їх ранкове сонце

Й від інших кораблів, хитаючись, відходить корабель

Який від страху випускає воду й від каяття він сіллю рве» Див.: GBA 11, s. 79..

Тепер він відправляється в подорож і його загибель стає ще ближчою. Як і в «Кораблі», вода проникає в його «старече тіло» і знову акули супроводжують його; врешті-решт він тоне. Але важливішим, ніж доля корабля, якому Брехт і цього разу надає людські риси, здібності та відчуття, тепер є його капітан, який раптово піднімається на борт і бере на себе командування. Саме він звільняє його з-посеред однаково покинутих кораблів, «старих баркасів», які десь стоять на якорі:

«При місячнім сяйві і вітрі, клозети для чайок

Ліниво гойдаються на хвилях солоних» Там само..

Корабель визначається образом, який демонструє ще інші нові грані, але вочевидь належить до інших авантюристів і Ваалів. Це демонструють навіть його супутники -- акули, які тепер мають іншу функцію. Це хижаки, які супроводжують подібного до них, а саме капітана; не в останню чергу тому, що чатують на нього як на здобич і поживу:

«Іноді дивився він в молочне небо

І бачив чайок. Він полював на них, петлю кидав.

їх кидав на вечерю він акулам

І так на тиждень другий їх втішав» Там само..

При всьому диявольському у вигляді капітана, який дуже нагадує те зло, яке Голландець приносить тим, хто бачить його корабель, тут знову можна побачити «заземлення», акцент на реальному, майже матеріалістичному. Хижі риби вбачають у капітанові, у певному сенсі схожому на них, потенційну здобич. Цей, в свою чергу, командує не примарними істотами, а земними, риби -- його почет.

Саме природа хижака, стимул безрозсудного бажання зжерти весь світ, створює конкретний зв'язок з образом брехтівського Ваала і по-іншому характеризує ваґнерівського Голландця у цьому варіанті. Саме на цьому тлі такий капітан вважає корабель своєю «коханою», яку він замінює, але спочатку використавши її, взявши те, що залишилося від прогнилого транспорту:

«Він покроїв останнє вітрило на куртку

Він на обід взяв рибу з моря

Лежить на сонці і миє ввечері

Водою в уламках корабля свої ноги» Там само..

Коли він обрав новий транспорт, то затоплює старий, незворушно спостерігаючи, як «зараз тоне корабель, що був для нього будинком і ліжком». Як Ваал, який відправляє кохану на смерть і при цьому насолоджується життям, або житель великого міста, який більше не підтримує стосунки з людьми, якщо ті йому більше не можуть бути корисні, адже його не хвилює доля інших:

«Отак живе він далі, в очах лиш вітер,

І щораз гіршим є новий корвет,

Живе на різних кораблях, вже майже затонулих,

Й під світлом місяця міняє свій клозет» Див.: GBA 11, s. 80..

Тут помітно суттєву відмінність від Ваала: цей варіант асоціального героя і авантюриста має явно надприродні, справді диявольські риси. Хоча Ваал виступає з претензіями, він надає собі етику того, хто вищий за буденність, хто кидає виклик вічному циклу становлення і загибелі, і навіть смерть сприймає із задоволенням як складову природи. Зрештою, однак, він теж вмирає так само жалюгідно, як і всі інші. Натомість у «Баладі на багатьох кораблях» є той безіменний «єдиний», звільнений від цих законів. Даремно акули чекають на здобич:

«Він знає свій світ. Він бачив його.

Всередині в нього бажання: напитись

Й бажання єдине: не йти на дно» Там само..

Він теж здається безсмертним, тільки от страждання капітана, яких він теж має зазнати, урівноважують шальки терезів з радістю життя. Хай якби Брехт, здавалося б, не повертався в цьому вірші до надприродного і, отже, до тексту Ваґнера як основи, тут також чітко помітно і суттєву відмінність від «Голландця». Він знаходить -- яка провокація стосовно опери -- задоволення у зміні кораблів й коханих і приреченні їх на загибель. Тому у нього самого немає бажання «йти на дно», і вірш на цьому тлі постає контрапунктом до «Балади про авантюристів». Це «не йти на дно» -- це гра слів, за допомогою якої Брехт безпосередньо спирається на лібрето «Летючого голландця». Тут капітан, зрештою, хоче «загинути в ніде, загинути в ніде» Wagner Richard. Samtliche Werke / Hrsg. von Carl Dahlhaus. Mainz, 1970.

Bd. 4, I. S. 110f.. Цьому Брехт протиставляє своє «не йти на дно», в чому ще раз виявляється суперечливість вірша.

Отже, й сліду не залишилося ні від туги за одвічною вірністю жінки, ні від прагнення Голландця до кінця світу і свого власного: «Гей ви, світи, закінчуйте свій біг! Одвічне знищення, прийми мене!» Там само. S. 111-113. Брехт представляє «Летючого голландця», який змирився з прокляттям, знайшов задоволення від свого існування і вже не хоче тікати від нього. Богом він не переймається, він хоча і не звільнився від нав'язаних страждань, але погодився з ними. Він «став емансипованим», довів до кінця те, що колись почав своїм прокляттям Богу і силам природи. Він переможець, Божа «кара» неефективна: той більше не може заподіяти йому шкоди, сутність вічного повернення вже не лякає його; в цьому він набагато перевершує «Летючого голландця». Ніколи б він не став принижуватися перед Даландом, ніколи б його доля не залежала від волі жінки. Демонічний, диявольський він -- антипод християнського Бога, і єдине, що йому знову й знову потрібно, це новий транспорт -- «багато кораблів», як говорить нам назва, а не тільки один-єдиний кора- бель-привид -- і, як асоціація з кораблями, щоразу нова жінка. Ця складова, в свою чергу, позбавляє ілюзій, повертає до реальності, бо, живучи вічно, він живе довше, ніж ті «шхуни» і жінки або ж час, протягом якого вони привабливі для нього. Але він просто бере їх собі, не заплативши за них, оскільки у нього ж нічого й немає.

Брехт у «Баладі на багатьох кораблях» дійсно показує нам сильного, життєво активного «Голландця». Це важливо для останнього брех- тівського варіанту «Голландця», який слід обговорити. Через свою «хижацьку природу» він не може просто так залишати те, чим колись володів, а знищує.

Голландець знаходить своє місце в суспільстві: фрагмент «Зелений Ґарраґа» і драма «У нетрях міст»

Перші невеликі уривки фрагменту «Зелений Ґарраґа» обсягом у лише декілька сторінок з'явилися, ймовірно, в 1920 році Див.: GBA 10, 2, s. 1025.. Йоахім Луккезі датує основний текст 1921 роком. 21 травня 1921 р. Брехт записує у своєму щоденнику під рубрикою, яку називає «Плани»: «Зелений Ґарраґа для Камершпіле» Див.: GBA 10, 1, s. 151.. Окрім мотиву «Вічного жида», коментатори GBA Див.: GBA 10, 2, s. 1025f., як і Луккезі, знову ж таки посилаються на «Летючого голландця» Ваґнера як одне з джерел. Однак сам Брехт не тільки не вбудовує цей фрагмент у свою вже досить велику традицію «Летючого голландця», а й навіть вказує через перегукування цитат на «Баладу про любовну смерть», яка з'явилася пізніше і пов'язана з «Трістаном та Ізольдою» Ваґнера. Вже на самому початку фрагмента читаємо:

«І от ви бачите сидить у лісі там

Чорний, підточений від сліз Зелений Ґарраґа» Див.: GBA 10, 1, s. 151..

Таким чином, Брехт встановлює прямий зв'язок з «Баладою про авантюристів», початок обох текстів дуже схожий:

«Хворий від сонця і геть підточений дощем...» Див.: GBA 11, s. 78..

З дощу, що дошкуляє «авантюристові», Брехт в 1920-1921 рр. робить сльози, «плач», який, в свою чергу, наштовхує на асоціації зі страстями Баха, щоб підкреслити страждання неприкаяного. Пізніше в «Баладі про любовну смерть» Брехт знову використає мотив дощу. Вона починається зі слів:

«Чорним дощем семикратно підточений...» Там само, s. 110..

Не може бути ніяких сумнівів у тому, що завдяки цьому характерному образу на початку кожного з творів Брехт спеціально розташовує їх у одному контексті. Він створює таким чином вузький горизонт ваґнерівських мотивів. По-перше, безсумнівно, що в цій незавершеній драмі алюзії Брехта на «Летючого голландця» Ваґнера виглядають значно відвертіше, ніж у проаналізованих віршах. Ще до сходження капітана на берег в пабі говорять про його корабель, який відповідає всім параметрам корабля-привиду, який прямо називають «проклятим кораблем» Див.: GBA 10, 1, s. 151..

«У водах цих є бриг

Із прапором без кольорів на реї

Зеленими вогнями і без команди!» Див.: GBA 10, 1, s. 151.

У «Голландця» Ваґнера, ймовірно, є команда, але її прямо називають «привидами» Wagner Richard. Samtliche Werke / Hrsg. von Carl Dahlhaus. Mainz, 1970. Bd. 4, I. S. 80.. Однак Брехт змінює символіку. Якщо «Летючий голландець» ще має криваво-червоні вітрила, то він позбавляє прапор корабля кольору і, отже, зменшує таємничість і жахливість. Чорна щогла теж зникає. Однак у зв'язку з цим ідентичність Голландця тепер стає прихованою, бо кораблі зазвичай вказують на свою національність через свій прапор. Натомість корабель освітлений зеленим світлом, а сам «Голландець» має зелений колір, який в «Баладі про любовну смерть» стане одним з символів загибелі Див.: GBA 11, s. 111.. Тут Брехт, схоже, заклав у цьому фрагменті основу для лейтмотиву, що дав назву творові, який так і не було завершено.

Який корабель -- такий і пасажир: це стає очевидним, коли той сходить на берег і заходить до пабу. Але його зовнішній вигляд, який точно описаний в ремарках, не жахав би, якби не колір:

«Відсуваються коричневі дерев'яні ворота, входять рибалки із Зеленим Ґарраґою, худорлявим, тендітним чоловіком із зеленуватим обличчям, у мокрому чорному фраку. Зеленувате світло» Див.: GBA 10, 1, s. 153..

Жах викликає, таким чином, не капітан, який худорлявий, не носить військову форму, а скоріше екіпірований як директор цирку. Про його нешкідливість також говорить те, що Ґарраґа не сам по собі з'являється до пабу, немов привид, а у супроводі рибалок. Одразу ж йому пропонують і горілку, ще й ціле відро Див.: GBA 10, 1, s. 153.. Однак, коли з'ясовують його походження, то його безбарвний прапор отримує таке пояснення: його походження «з води», «разом з водою» Там само, s. 154., він був скрізь і ніде. Коли ж його згодом змушують розкрити свою ідентичність, він розпочинає здалеку і говорить мовою, яку можна було б описати як поетичне базікання ні про що:

«На бригові

Я плавав 400 років, чорних

Штормів се воля. Вся команда

Семеро китайців, скоро

Замерзла, 350 років тому.

Тоді

В листопаді у нас скінчився бренді.

Відтоді

Я плив один,було

Багато чорних штормів!

У гнилі ковдри

Падало зоряне сяйво

Серед криги

Я бігав повз майже затонулі

Рибальські шхуни.

Один, посеред криги

Спустився до каюти

І подарував собі

Його фрак, ось це він!

Вас

Знаю пречудово

Я вас люблю!» Див.: GBA 10, 1, s. 155f.

«Зелений Ґарраґа» в регістрі свого ліричного автопортрету переходить від містики, основу якої складає легенда про «Летючого голландця», до дуже незвичної реалістичності, коли пояснює, наприклад, звідки дістав свій одяг, а потім вказує прямо на неї. Те, що він дивним чином заявляє, що добре знає присутніх, навіть «любить» їх, свідчить про те, що йому, ймовірно, хотілося б затриматися там довше, «зійти на берег». На цьому місці фрагмент обривається. Цікавість читача, безсумнівно, зростає, але вона залишається незадоволеною. Брехт, однак, в розмові між господинею Єше і Мункеном, молодим рибалкою, що передує появі капітана, готує зустріч Ґарраґи з якоюсь вочевидь вродливою жінкою. Вона заполонила мрії Мункена. Саме її запросив він до пабу -- Юлу Дехай Там само, s. 151., про яку далі нічого не повідомляється. Але ще дещо вказує на те, що «Голландець» залишиться, можливо розпочне стосунки з тією Юлею Дехай, і заживе «міщанським» життям: у попередньому, непов'язному уривку цього фрагмента драми, позначеного в GBA як «А 1», йдеться про те, що «деякі помічають, що нижня частина його обличчя вже більше не зелена...» Див.: GBA 10, 1, s. 150.. Тож нормальність, схоже, пробиває собі шлях, Ґарраґа поступово втрачає тавро привиду. «Голландець», схоже, мав бути «заземленим» Брехтом по ходу драми. Від його фаталізму: «Спасіння, яке шукаю я на суші, його ніколи не знайти!» Wagner Richard. Samtliche Werke / Hrsg. von Carl Dahlhaus. Mainz, 1970. Bd. 4, I. S. 85. -- не залишається й сліду.

Виникає питання, чи є «Зелений Ґарраґа» проектом драми, який Брехт з невідомих причин не продовжив, або ж цей проєкт знайшов втілення в іншому творі і тоді цей фрагмент слід читати як прототип іншого твору, до якого на новому тлі і в новому змістовому контексті увійшли мотиви з «Ґарраґи». Про претекст до «Ґальґаю», схоже, як було сказано, тут не йдеться. Однак на тлі опери Ваґнера і в зв'язку з ім'ям головного героя увагу привертає інша драма -- «У нетрях». Ця драма була завершена у березні 1922 року, і одного з головних героїв звати „Ґарґа“ -- схожість, яка навряд чи може бути випадковою. Крім того, окрема сцена з періоду початку роботи над п'єсою «У нетрях» під назвою «Мансарда із зеленуватими шпалерами», про яку Брехт записав у щоденнику 16 вересня 1921 року Див.: GBA 26, s. 237., здається, добре поєднується із кольором обличчя Ґарраґи. Ще один запис з важливою інформацією датовано всього лиш три дні потому: Брехт продовжує роботу над своїми проєктами. Він перераховує їх і одразу ж перед «Джорджем Ґарґою, або Нетрями» називає «Баладу про любовну смерть» Див.: GBA 26, s. 238., а це знову повертає нас до ваґнерівського комплексу у молодого Брехта. І тут теж видно, що цей композитор мав велике значення для всієї творчості молодого автора. І з того цитованого запису у щоденнику від 21 травня 1921 року, де йшлося про «зеленого Ґарраґу» для Мюнхенського театру «Камершпіле», приблизно через три місяці і при повторному перерахуванні літературних планів, здається, вийшов Ґарґа. Він займає місце Ґарраґи, що, в свою чергу, вказує на те, що той, починаючи з кінця серпня 1921 року, для Брехта припинив бути самостійним літературним планом.

Тепер дія п'єси «У нетрях», «метафізичний двобій» між Шлінком і Ґарґою, схоже, взагалі не має нічого спільного із Зеленим Ґарраґою. Однак, якщо згадати, що Шлінк -- успішний купець, а Ґарґа -- як і Ґарраґа -- має невідоме походження, з'явився у місті нізвідки, з «савани», то досить чітко формується констеляція дійових осіб опери, які діляться умовно на Даландів і Голландців. Правда, з іншого боку, Даланд, хоча в кінцевому рахунку і оплакує втрату дочки, але залишається торговцем, який збагачується на активах «Голландця», і швидко та рішуче скористався своєю «метафізичною скрутою», як і личить бізнесменові: «Я буду дурнем, якщо проґавлю цей щасливий момент!» Wagner Richard. Samtliche Werke / Hrsg. von Carl Dahlhaus. Mainz, 1970. Bd. 4, I. S. 135. Подібного хоче і торговець деревом Шлінк, коли хоче «викупити» у Ґарґи його існування, його думки Див.: GBA 1, s. 346f., поглинути його. Навіть, якщо йдеться про «метафізичну боротьбу», то тут, як і у випадку з Даландом, який швидко зважує, чи багатство «Голландця» достатня ціна за його доньку, мають значення сліпі ринкові механізми: йде брудна торгівля за ціну за світогляд Ґарґи. Проте він, походячи зі сфери екзотичної та неурбанної, влаштовується в місті й бізнесі Шлінка, якості якого все більше й більше переймає.

Це аналогії, які вказують на те, що мотиви «Летючого голландця» Ваґнера проникали до п'єси «У нетрях», а потім і до «У нетрях міст», стаючи все більш абстрагованими, що ускладнює можливість їх розпізнати. Якщо це так, то Брехт, таким чином, повністю переніс «Голландця» до реальності, перетворивши його на бізнесмена, що веде боротьбу на знищення опонента. Цьому варіанту більше не потрібне було б метафізичне спасіння, бо в образі Ґарґи «Голландець» приземлився б у «реальному житті», яке визначається законами ринку. Таким чином, «романтична опера» стала б соціальною драмою, замінивши незбагненність морів на «нетрі міст».

Стає очевидно: ідея деромантизації «Летючого голландця» Ваґнера виникла у Брехта за добру сотню років до байройтської постановки Чернякова 2021 року, хоча й із зовсім іншими мотивами та ідеями. Це не слід розуміти як критику, зовсім навпаки. Саме режисерський театр постійно відкриває перед оперою нові виміри. Але це стає проблематичним, коли сам твір занадто сильно відсувається на задній план, як в постановці опери «Летючий голландець» у Байройті. Якщо до того ж музика, а разом із нею видатна диригентська майстерність Оксани Линів постійно перекриваються сценічною дією, яка повністю захоплює увагу глядача, то це навіть має фатальні наслідки. На цьому тлі ідея Брехта взяти Голландця за руку і своєрідними шляхами вивести його, крок за кроком, зі свого примарного корабля в центр суспільства здається більш доречною.

Размещено на Allbest.ru

...