Серія "Книжки пам’яті Насті Грінченко" у видавничій практиці родини Грінченків (за фондами ЦНБ ХНУ імені В.Н. Каразіна)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Серія «книжки пам'яті Насті Грінченко» у видавничій практиці родини грінченків (за фондами ЦНБ хну імені в. Н. Каразіна)

Полякова Юліана Юріївна

Анотація

У статті розглядається видавнича діяльність родини Грінченків, зокрема видання науково-популярних книг для на народу. Серія «Книжки пам'яті Насті Грінченко», яку Марія Грінченко-Загірня випускала після смерті чоловіка та дочки, мала слугувати підвищенню культурного рівня свідомих українців і привернути їхню увагу до різних питань науки, політики, літератури. Ключові слова: Борис Грінченко, Марія Загірня, серійні видання, видавнича діяльність, науково-популярна література.

Одним з найважливіших напрямків літературної та громадської діяльності родини Грінченків була видавнича справа. Окрім видання власних літературних творів та перекладів Борис Грінченко, Марія Грінченко (Загірня) та їхня дочка Анастасія Грінченко багато уваги приділяли створенню науково- популярної літератури українською мовою та та її розповсюдженню.

До висвітлення цієї праці зверталися такі дослідники, як Марія Думанська [10], Наталя Зубкова [12], Людмила Нежива [16]. Всі вони серед інших здобутків згадували й серію «Книжки пам'яті Насті Грінченко», але ніхто не зупинявся на її детальному аналізі, хоча всі дослідники зауважують, що ця серія тісно пов'язана з попередньою видавничою діяльністю Грінченків. видавничий книга науковий пам'ять

Випуск книг для народу Борис та Марія Грінченко розпочали у Чернігові. У зв'язку з цим літературознавця Марія Думанська писала: «Спочатку українські книжки видавали окремі особи чи невеликі гуртки, які не мали прав легалізованих товариств. Саме таку роботу і провадило подружжя Грінченків у Чернігові впродовж 1894-1902 років, долаючи незліченні утиски з боку як усіляких властей, так і представників запопадливого місцевого інтелігентного міщанства, і працюючи всупереч матеріальним, адміністративним та цензурним перешкодам. Видані книжки (а це класичні твори української та світової літератури, художні твори тогочасних письменників, обробки фольклорних матеріалів, науково-популярні книги, бібліографічні нариси та ін.) завжди знаходили своїх читачів на всіх українських землях» [10, с. 41-42].

Перше видавництво Б. Грінченка було організовано в Чернігові коштом його друга, свідомого українця Івана Череватенка, який всіляко підтримував ідею письменника щодо видання дешевих популярних книжок українською мовою.

Після смерті І. Череватенка Б. Грінченкові за заповітом було передано 1 000 крб. на створення видавництва. За розпорядженням І. Череватенка видання мали створюватися на добровільних засадах і бути зразком патріотичного служіння. В якості гонорару автори отримували від 50 до 100 примірників виданої книжки, художники - 20 примірників. Редагування й коректура додатково не оплачувалися (ці функції виконували редактор видавництва Б. Грінченко та адміністратор Марія Грінченко). Дружина Бориса Грінченка допомагала йому в усіх справах, в тому числі - у справі видавничій. Гроші мали витрачатися лише на друк, брошурування, цензурні оплати та пересилку книг.

Видавництво проіснувало шість років. За цей час було надруковано 46 книжок загальним тиражем близько 170 тис. примірників. Серед них художні твори українських авторів (Т. Шевченка, Л. Глібова, М. Коцюбинського, П. Гулака-Артемовського, Марка Вовчка, Є. Гребінки, П. Куліша, А. Метлинського, О. Ю. Федьковича, К. Білиловського, Б. Грінченка), науково-популярні праці. Видання були невеликі за обсягом, друкувалися на дешевому папері, й тому коштували недорого.

У 1902 р. подружжя переїхало до Києва, закривши видавництво й передавши залишки коштів львівській «Просвіті» та Благодійному товариству видання загальнокорисних і дешевих книг у Санкт - Петербурзі. Живучи у Києві і працюючи над словником української мови, Борис і Марія Грінченко (під псевдонімом Загірня) співпрацювали як автори з цим товариством, яке було засноване 1898 р. у Санкт- Петербурзі з ініціативи генерала Миколи Федоровського. Його послідовно очолювали Данило Мордовець, Олександр Русов, Петро Стебницький, Григорій Голоскевич. Товариство за 20 років існування видало 80 брошур загальним накладом понад 1 млн примірників.

Серед книжок, написаних для видавництва Товариства - «Оповідання про Івана Котляревського», «Оповідання про Євгена Гребінку», «Олександр Македонський» Б. Грінченка, «Який був стан у Атенській державі» та «Добра порада» (розповідь про способи лікування страху води та про сільських знахарів) М. Загірньої. У статті, присвяченій діяльності Марії Грінченко-Загірньої, М. Думанська зауважує: «Особливої уваги заслуговують науково-популярні твори письменниці, які можуть стати прикладом популяризаторської майстерності (вдалого поєднання високого наукового рівня і доступності малоосвіченому читачеві) і для багатьох сучасних авторів. Їх тематична палітра багата і різноманітна: Марія Грінченко-Загірня писала про «плюси» і «мінуси» щеплень, про винахід Стефенсона - паровоз і будівництво першої залізниці, про шахти тощо; а також цікаво і захопливо розкривала факти з біографії багатьох відомих людей - Лінкольна, Сократа, Сагайдачного, Жанни д'Арк та ін.» [10, с. 41].

Деякі книги, які потім увійшли до серії «Книжки пам'яті Насті Грінченко», вперше побачили світ саме у цьому видавництві.

Прийнявши пропозицію редакційної колегії журналу «Киевская старина» доопрацювати та підготувати до друку словник української мови і переїхавши до Києва, родина Грінченків продовжила й там свою просвітницьку діяльність. На цей процес значною мірою впливало і спілкування з видатними корифеями української культури І. Нечуєм-Левицьким, В. Самійленком, І. Франком.

У 1906 р. Грінченко створив власне видавництво у Києві: «Щодо видавництва Б. Грінченка, то на початку ХХ ст. воно припинило свою діяльність у Чернігові й поновило її в 1906 р. в Києві. За 1906-1908 рр. тут надруковано 17 книжечок загальним накладом 60 тисяч примірників, серед яких книжки бібліотеки «Молодість», переклади драм і комедій світових драматургів» [15]. Зауважимо, саме що редакційно- видавнича робота у Чернігові та Києві, а також співпраця з Благодійним товариством у Петербурзі дозволила Марії Грінченко вдало керувати впродовж 1910-1918 років вже видавництвом ім. Б. Грінченка.

Згодом до цієї діяльності долучилася єдина дочка Грінченків Анастасія. Анастасія Борисівна Грінченко (1884-1908) закінчила київську приватну жіночу гімназію Олександри Дубинської. 1903 р. вступила до Інституту Св. Ольги і записалася слухачкою до Львівського університету на курси професорів К. Студинського, М. Грушевського, О. Колесси.

Допомагаючи видавничій праці батьків, Анастасія стала упорядницею збірок перекладів художніх творів російських письменників для дітей «Добрий звір», «Буря на морі» (обидві - 1903), «Між хмарами сонечко» (1904). Вона й сама писала ліричні вірші, байки, оповідання, а також публіцистичні статті, зокрема працю «Ідея федералізму у декабристів» (1907), й популярні брошури для народу. Анастасія була талановитою перекладачкою. У 1900-х роках вона переклала українською твори Марка Твена («Пригоди Гека Фінна»), Генріка Ібсена («Гедда Габлер» та «Жінка з моря»), Анатоля Франса («Дочка Ліліт»), Германа Зудермана, Георга Брандеса, Едмондо Де Амічіса, Олівії Шрейнер.

Незважаючи на це, дочка Грінченків вирішила присвятити життя революційній боротьбі. Як вважає дослідниця Н. Клименко, цей вибір був сформований виховною системою самого Б. Грінченка: «Отже, Борис Грінченко, виховуючи доньку в любові та сімейній злагоді, застосовуючи свою унікальну педагогічну систему, досягає поставленої мети - формує всебічно розвинену особистість, для якої характерні моральність, працелюбність, самостійність та наполегливість, а залученням Насті до суспільно-політичного життя прищеплює любов до Батьківщини, навички самодисципліни, спільної праці та жертовності» [13, с. 178]. Ще у Києві Анастасія стала членом Революційної української партії (РУП), займалася активною революційно- політичною діяльністю: редагувала рупівські видання, займалась переправленням їх на Наддніпрянщину. 1905 р. Вона переїхала до Києва. Разом зі своїм нареченим Миколою Сахаровим вона брала участь у збройному виступі робітників у місті Лубни 1905 року. Її було двічі ув'язнено. У тюрмі вона захворіла на сухоти, так що Борис Грінченко був змушений клопотати про переведення дочки під домашній арешт. Незважаючи на це, Анастасія пішла з життя, народивши сина, який теж помер через декілька місяців. Ці події вплинули на Б. Грінченка, загостривши його власну хворобу. Він виїхав на лікування до Італії, де й помер у 1910 р.

Марія Миколаївна Грінченко після смерті дочки та чоловіка продовжувала педагогічну та видавничу діяльність, публікуючи твори видатного письменника і піклуючись про збереження його творчого спадку. Вона очолила власне видавництво, де серед іншого започаткувала бібліотечну серію «Книжки пам'яті Насті Грінченко».

Всього серія вона налічує близько 40 видань. Частина їх вийшла друком у 1911 -1914 рр. Але як перевидання (зі збереженням серійного номера), так і нові книги серії продовжували виходити до 1918 р., поки існувало видавництво. Деякі перевидання друкувалися в інших містах та видавництвах (зокрема, у Катеринославі) без збереження серійного оформлення, але з назвою серії.

Всі книги серії мають невеличкий формат (18х12 см) та типове серійне оформлення, виконане художником В. Кричевським [14, с. 55]. На обкладинці подано фотографічний портрет Анастасії серед українських візерунків і стилізований напис «Книжки пам'яті Насті Грінченко».

Мета видань серії, яку започаткувала Марія Грінченко - не тільки зберегти пам'ять про чоловіка та доньку, але й продовжити сімейну популяризаторську справу. Здебільшого це перевидання художніх та публіцистичних творів самого Грінченка. За тематикою це художні твори, а також історико-політичні, історико- етографічні, медично-валеолоічні, географічно-природничі праці [16, с. 35]. Тож, до серії входили книги з історії України («Оповідання з української старовини», «Як жив український народ», «Князь Ігорь» Б. Грінченка). Тут були праці, присвячені українській («Оповідання про Івана Котляревського», «Тяжким шляхом: (Про українську пресу)», «Шевченків «Кобзарь» на селі», «Листи з Украіни Наддніпрянської» Б. Грінченка) і світовій літературі («Три жіночі постаті» Б. Грінченка). Багато уваги приділено педагогіці (книги «Якої нам треба школи», «Жан Масе і французька Ліга народньої просвіти» Б. Грінченка). Є книги з питань медицини («Страшний ворог: Книжка про горілку» М. Загірньої), з історії, політики, права, етнографії народів різних країн («Оповідання про гарний народ: (Про Финляндію)» Б. Грінченка, «Земельна справа в Новій Зеландії» М. Грінченко), з питань державотворення («Про державний лад у всяких народів» М. Грінченко, «Якого ладу нам треба» Б. Грінченка) та права («Про одружіння на Вкраїні в давніші часи» М. Загірньої).

Якщо автор користувався для написання нарису працями інших дослідників, зазвичай перелік цих праць було подано на звороті титульного аркуша («По яких книжках писано»).

В на 3-4 сторінках обкладинці книжок зазвичай було подано відомості про книги різних серій видавництва («Книжки пам'яті Насті Грінченко», «Бібліотека «Молодість»»), а також про книги Б. Грінченка та Насті Грінченка, що побачили світ раніше.

Як відомо, книги бібліотечної серії поступали насамперед до товариств «Просвіта» та інших громадських організацій. З часом ці фонди були розпорошені, тому зараз, мабуть, в жодній з бібліотек України нема повної колекції серії «Книжки пам'яті Насті Грінченко». Найповнішим є зібрання бібліотеки імені Вернадського, куди надійшли бібліотека та архів родини Грінченків. Воно налічує 28 видань.

У ЦНБ наразі зберігається лише 10 книг серії (на жаль, деякі з часом були списані за ветхістю). 5 з них знаходяться в колекції відділу книжкових пам'яток, цінних видань і рукописів.

Всі вони надійшли до бібліотеки після 1917 р. Декотрі втратили друкарську обкладинку і не мають відомостей про попередніх власників. Згідно зі збереженими штампами попередніх установ ми встановили, що два видання поступило з бібліотеки розформованої у 1936 р. Всеукраїнської асоціація марксистсько- ленінських інститутів (ВУАМЛІН), два - з фондів кооперативної бібліотеки при Вукораді (Всеукраїнській кооперативній раді), одно - з фондів товариства «Просвіта» (поки що не вдалося встановити, якого саме міста). Скоріше за все, книжки надійшли до ЦНБ до 1939 р., про що свідчать штампи про переоблік.

Перейдемо до характеристики нашої колекції.

У книзі «Оповідання з української старовини» Б. Грінченка (1911, № 3 серії) в лаконічній формі подана історія України від ІХ до ХІІІ ст. Це - друге видання праці (перше було у 1906 р.). Перший випуск під назвою «Київська держава і татарське лихоліття» має такі розділи: Де і як жили наші предки; Де і як склалося Київське князівство ; Перші Київські князі ; Володимир Виликий; Ярослав; Удільні князі; Північне князівство; Галицьке князівство; Татарське Лихоліття; Галицько-Волиньська держава ; Державний та громадянський лад на Вкраїні в ХІ, ХІІ та ХІІІ віках [5].

Книга «Оповідання про Івана Котляревського» Б. Грінченка (1912, № 5) вперше вийшла 1902 р. у видавництві Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг, про яке ми вже згадували. Тут у доступній формі подано біографію та характеристику творчості Івана Котляревського, аналіз основних творів. Книга містить також портрет письменника, фото його могили та малюнок пам'ятника в Полтаві [6].

У книзі «Про одружіння на Вкраїні» (1912, № 6 серії) Марія Грінченко-Загірня описує систему шлюбу давніх українців, подає інформацію про сучасні авторові шлюбні закони. Далі розглядається вплив держав, під владою яких свого часу знаходилася Україна, на норми права та звичаї українців. Авторка аналізує не тільки процес одруження, але й, причини, що вважалися достатніми для розлучення [11].

Наступна книга серії (1912, № 7) - Оповідання про гарний народ: (Про Финляндію)» [7]. В ній Борис Грінченко оповідає історію, географію, економіку, звичаї фінського народу.Примірник переплетений, але під палітуркою збереглася видавнича обкладинка.

У книзі «Три жіночі постаті» (1913, № 10) Б. Грінченко аналізує образи трьох героїнь драм Ф. Шиллера, які найбільше, на думку письменника, сприяють формуванню у молоді почуття патріотизму [8]. Це Жанна Д'Арк - героїня драми «Орлеанська діва», що перевершує чоловіків у своєму прагненні до визволення вітчизни. І персонажі драми «Вільгельм Телль» (до речі, Грінченко був автором перекладу цієї п'єси українською) - Гедвіга, дружина головного героя Вільгельма Телля та Гертруда, дружина Штавфахера, які поділяють погляди власних чоловіків. Але Гедвіга - тип жінки-матері, яка над усе ставить свою родину, а Гертруда - мудра порадниця-дружина, якою в житті Грінченка була Марія Загірня. Ми бачимо, що для підкріплення власних думок про справжнє призначення жінки Грінченко звертається до зарубіжної класики.

Займаючись розвитком народної просвіти в Україні, Грінченко неодноразово звертався й до прикладу інших країн. У книзі «Жан Масе і французька Ліга народньої просвіти» (1913, № 11) він стисло подав характеристику життя та діяльності французького педагога, письменника, видавця і політика Жана Масе (1815-1894), який у 1866 р заснував Лігу народної освіти з метою звільнення школи від надмірного впливу клерикалів [3]. Масе також був автор численних науково-популярних книг для дітей та юнацтва, зокрема таких, як «Історія шматочка хліба», «Дідусева арифметика, або Історія двох маленьких торговців яблуками», «Слуги шлунка: Історія п'яти почуттів».

Як відомо, одним із найважливіших завдань української інтелігенції Грінченко вважав розвиток національної ідеї. «Національна та інтернаціональна ідея» (1917, № 20 серії) вийшла у перекладі Б. Грінченка та з його передмовою [1]. Книга містить працю відомого німецького соціал-демократа Августа Бебеля «Патріотизм та інтернаціоналізм», в якій він стверджує, що інтернаціональне єднання пролетаріату різних країн не заперечує, а навпаки, підтримує боротьбу за національне визволення кожної країни, за вільний розвиток націй та національних культур. В статті представника соціал-демократичної партії Австрії Енґельберта Пернерсторфера «Національна та інтернаціональна ідея» йдеться про необхідність збереження національних особливостей та хибність ідеї денаціоналізації, що теж було співзвучно думкам самого Грінченка.

Національне питання у зв'язку із розвитком української літератури та мови, культурно-освітнього руху, боротьби проти імперської політики царизму Грінченко розглядав також у своїй збірці «Листи з Украіни Надніпрянської» (вперше надруковані у часопису «Буковина» 1892-1893 pp. під псевдонімом «Вартовий») [2]. Ці листи - полеміка з М. Драгомановим, який був прихильником еволюційного розвитку країни. Відповіддю Грінченкові були «Листи на Наддніпрянську Україну» Михайла Драгоманова (1894).

Публічний діалог Б. Грінченка та М. Драгоманова відбувався в контексті тогочасних ідейних національних змагань, коли українська інтелігенція дискутувала про російсько -українські взаємини у літературі й політиці. Грінченко і Драгоманов, зрозуміло, були однодумцями в тому, що стосувалося проблем культурно-освітнього руху і національної боротьби. Але вони по-різному бачили тактику розв'язання конкретних питань дальшого розвитку української національної самосвідомості.

Публіцистичні праці Б. Грінченка «Нова сем'я» і «Було, є, буде» (1917, № 24 серії) проголошували прагнення усіх верств українського народу до рівности, виборового ладу, народоправства, вільної просвіти [4]. Про те, що вони довго не втрачали актуальності, відзначає у своїй статті: «Дві публіцистичні праці Б. Грінченка «Нова сем'я» і «Було, є, буде» поширювалися в шістдесятих роках XX ст. у «самвидаві». Сказане в них було суголосне заявам і боротьбі шістдесятників, їхнім ідеалам майбутньої України» [17, с. 111].

Щодо вільної освіти, то питання шкільної освіті рідною мовою Грінченко підіймав, зокрема, у статті «Якої нам треба школи» (1917, № 35 серії) [9].

Таким чином, серія «Книжки пам'яті Насті Грінченко» містила більшою частиною науково-популярні праці з різних питань життя, що ставало суттєвим внеском у розвиток національної самосвідомості українців. Як зауважує М. Люзняк: «Українська науково-популярна книга аналізованого періоду, як свідчать результати дослідження, маючи у своєму змісті соціальну інформацію, стала відображенням тогочасної соціальної практики, яка, відкриваючи найзагальніші закономірності історичного процесу, позначилася в культурі суспільства та слугувала меті перетворення соціального буття» [15]. До того ж, книги цієї серії були написані зрозуміло, докладно, лаконічно й мали зацікавити свідомих українців різного культурного рівня і привернути їхню увагу до творчості представників славетної родини Грінченків.

Джерела

1. Бебель А., Пернерсторфер Є. Національна та інтернаціональна ідея : переклад з німецької мови / з передм. і додатком Б. Грінченка. 2-ге вид. [Київ : Друк. Губерн. Правління, 1917]. 55 с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко ; № 20).

2. Вартовий П. (Грінченко Б.) Листи з Украіни Наддніпрянської друковано в «Буковині» за рр. 1892-1893 / П. Вартовий (Б. Грінченко). [2-ге вид.]. [Київ : Друк. Губерн. Правління, 1917]. 180 с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 22).

3. Грінченко Б. Жан Масе і французька Ліга народньої просвіти. Київ: Вид. М. Грінченко, 1913. 30, [2] с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 11).

4. Грінченко Б. Нова сем'я. Було, є, буде. 2-ге вид. Київ: Друк. 1-ої Київ. Артілі Друкарськ. Справи, 1917. 29, [1] с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 24).

5. Грінченко Б. Оповідання з української старовини. [Вип. 1]. Київська держава і татарське лихоліття. [2-ге вид.]. [Київ: Вид. М. Грінченко, 1911]. 62, [2] с. (Кн. пам'яті Насті Грінченко; № 3).

6. Грінченко Б. Оповідання про Івана Котляревського. [3-тє вид.]. [Київ: Вид. М. Грінченко, 1912]. 32 с.: іл., портр. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 5).

7. Грінченко Б. Оповідання про гарний народ: (Про Финляндію). 2-ге вид. [Київ]: Вид. М. Грінченко, 1912]. 30 с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 7).

8. Грінченко Б. Три жіночі постаті. [Київ]: Вид. М. Грінченко, 1913]. 32 с. (Кн. пам'яті Н. Грінченко; № 10).

9. Грінченко Б. Якої нам треба школи. [4-те вид.] Київ: Вид. Т-во «Криниця», 1917. 31 с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 35).

10. Думанська М. Б. Громадська і видавнича діяльність Марії Грінченко-Загірньої // Поліграфія і видавнича справа. 2007. № 2 (46). С. 39-44.

11. Загірня М. Про одружіння на Вкраїні в давніші часи. Київ: Вид. М. Гринченко, 1912. 47, [1] с. (Книжки пам'яті Насті Грінченко; № 6).

12. Зубкова Н. Початки книговидавчої діяльності Бориса Грінченка // Українська культурологія. 2007. Вип. 3. С. 8-10.

13. Клименко Н. Настя Грінченко: становлення особистості та формування життєвих переконань / Н. Клименко // Краєзнавство. 2013. № 4. С. 166-179.

14. Кузьменко Г. В. Літературна спадщина Бориса Грінченка у творчості художників-графіків // Арт-Простір. 2018. № 3. С. 50-67.

15. Люзняк М. Українська науково-популярна книга початку ХХ ст. як соціокультурний феномен // Культура України. 2013. Вип. 40. С. 141-150.

16. Нежива Л. Марія Загірня: літер. портрет. Луганськ: Знання, 2003. 170 с.

17. Яременко В. Журналістика і публіцистика Бориса Грінченка в контексті сьогодення // Український інформаційний простір. 2021. №2(8). С. 108-128.

Размещено на Allbest.ru