Іманентний аспект ментального коду малої прози Галини Петросаняк

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Іманентний аспект ментального коду малої прози Галини Петросаняк

Негодяєва Світлана Анатоліївна кандидат філологічних наук, доцент, кафедри української та зарубіжної літератури

м. Полтава



Анотація

У статті осмислюється іманентний аспект малої прози Галини Петросаняк на матеріалі збірки «Не заважай мені рятувати світ», проаналізовано особливості образотворення на прикладі трактування ментального коду сучасника. Уточнено розуміння і важливість іманентного підходу до тлумачення художнього тексту в ракурсі інтерпретаційної проблеми автор-читач.

Розглянуто авторську рецепцію формування української ментальності, на яку істотно вплинули процеси формування нації різних епох, зокрема хвилі першої та другої й сучасної міграції, Друга світова війна, політика імперій, котрі впливали на розвиток народів-вихідців з територій пострадянського простору, «гібридна війна». Подано образ сучасника, який намагається подолати комплекс «меншовартості» та відповідну йому психоповедінку стереотипів, зменшити спричинену геноцидом національну травму, вибороти право на життя у вільному і комфортному просторі, заснованому на власному виборі і відповідальності за нього.

Доведено, що художні пошуки на рівні образотвірної системи привели письменницю до синтезу трансформованих надбань національної культури, історії, світоглядних орієнтирів і ментальних кодів загальнолюдського світового контексту як невід'ємної складової системи ідіостилю. Виробляючи його, авторка свідомо використовує в малій прозі прийом іманентного образотворення як гармонійну взаємодію системи «автор- читач» з довкіллям і як необхідну умову існування цієї системи.

Безперечно, наше дослідження не претендує на вичерпаність зазначеної проблеми, а лише репрезентує думку про те, що сьогодні ментальні відповідники впливають на формування української нації в світовому контексті, заперечуючи думку про те, що в період глобалізації та геополітизації ситуація в Україні перебуває в стані духовної та економічної кризи, що заперечує візію про нерівномірність розвитку культури різних країни. Саме в цей період художня література як мистецтво відіграє вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної самобутності, і буде завжди перспективною в літературознавчому дискурсі.

Ключові слова: іманентність, ментальність, код, образотворення, оповідання-рефлексія, ідіостиль, Галина Петросаняк.



Abstract

Nehodiaieva Svitlana Anatolyivna сandidate of philological sciences, lecturer, department of Ukrainian and Foreign Literature, Luhansk Taras Shevchenko National University, Poltava

THE IMMANENT ASPECT OF THE MENTAL CODE OF THE FLASH FICTION BY HALYNA PETROSANYAK

The immanent aspect of the flash fiction by Halyna Petrosanyak is being considered in the article based on the material of the anthology “Don't prevent me from saving the world”. They analyze the peculiarities of image formation on the example of interpretation of the mental code of a contemporary. It was clarified understanding and importance of the immanent approach to the interpretation of the literary text from the perspective of the “author-reader” hermeneutic problem.

It was considered the author's reception of the formation of the Ukrainian mentality, which was significantly affected by the processes of the formation of the nation of different eras, in particular the waves of the first and second, and modern migrations, the Second World War, the policy of empires that influenced the development of peoples originating from the territories of the post-Soviet area, “hybrid war”. They presented the image of a contemporary, who is trying to overcome the complex of “inferiority” and the psychological behavior of stereotypes corresponding to it, to reduce the national trauma caused by the genocide, to win the right to live in a free and comfortable space based on one's own choice and responsibility for it.

It was proved that creative search at the level of the image-creating system led the writer to the synthesis of the transformed assets of national culture, history, worldview orientations and mental codes of the universal world context as an integral component of the idiostyle system. While producing it, the author consciously uses in the flash fiction the technique of an immanent imagery as a harmonious interaction of the “author-reader” system with the environment and as a necessary condition for the existence of this system.

Undoubtedly, the study does not claim to have depleted the mentioned problem, but only represents the opinion that today mental counterparts influence the formation of the Ukrainian nation in the world context, denying the idea that in the period of globalization and geo-politicization, the situation in Ukraine is in a state of spiritual and economic crisis, which denies the vision of the uneven development of the culture of different parts of the country. It is during this period that fiction as an art plays a decisive role in the preservation of language, spirituality, and national identity, and will always be promising in the literary studies discourse.

Keywords: immanence, mentality, code, imagery, narration-reflection, idiostyle, Halyna Petrosanyak.



Постановка проблеми

Сучасні глобальні й геополітичні реалії спровокували світоглядно-мистецькі пошуки митців та науковців в аспекті вивчення та пропагування українознавчого контексту як в Україні, так і за її межами. Розглядаючи ще в минулому столітті інтерпретацію історичної правди й соціальне пізнання через художній твір, Р. Колінґвуд [1] наголошував, що проблему реконструкції дійсності можливо розв'язати лише тоді, коли у ньому відбиті тогочасні реалії. Реалії на початку третього тисячоліття вимагають нового розуміння та нових підходів до пошуку альтернатив розвитку української літератури, яка покликана сформувати оновлену націю з її орієнтацією в світовий контекст. Індивідуальність митця та заанґажо- ваність / незаангажованість реципієнта вносять свої зміни в інтерпре- таційні методології художньої літератури як мистецтво слова. Авторська символіка завжди реалізовується у формі метафоричного співвіднесення певного досвіду в цілому або окремих його частин та елементів з образами, які символічно узагальнюють ті або інші аспекти життєдіяльності. Індивідуально-творча міфологізація митця спрямована на створення індивідуального письменницького міфу, який постав на основі певного екзистенційного досвіду, його особистісного сприйняття сформованої світоглядної системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До проблеми художнього переосмислення реалій певної доби автором та реципієнтом зверталися які зарубіжні мислителі (Р. Барт, М. Бахтін, Ю. Габермас, Г.-Ґ. Ґадамер та ін.), так і вітчизняні вчені (А. Бичко, І. Бичко, Т. Біленко, Т. Гундорова, О. Забужко, О. Левченко, С. Павличко, О. Семків та ін.). проза художній текст інтерпретаційний

Питаннями ментальних ознак художнього тексту на сьогодні зацікавлені науковці різних галузей: лінгвісти, літературознавці, психологи, соціологи тощо. І однозначного визначення цієї рухомої дефініції визначити неможливо. Переконані, що кожна особистість формує протягом життя свою ментальну модель поведінки відповідно сформованої системи поглядів, що постійно еволюціонує в залежності від трансформації традиційного досвіду в сучасних індивіду реаліях.

Творча постать розглядає свою місію у світових процесах, які впливають на власне світосприйняття, зрушення ідентичних орієнтирів тощо. Нашу увагу привернула творчість Галини Петросаняк, перекладачки з німецької автобіографії Соми Морґенштерна «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині» (2019) і роману Андре Камінського «Наступного року в Єрусалимі» (2021), авторки роману «Вілла Анемона» (2021), збірки есеїв і подорожніх нарисів «Наш сусід Альберт Гофман» (2022) та перекладів Райнера Марії Рільке «Сонети до Орфея», Лео Перуца «Уночі під кам'яним мостом» (2024), поетеси.

Творчість цієї письменниці, на нашу думку, є мало дослідженою, віддзеркаленням глобалізації світової спільноти та останніх подій агресивної політики деяких імперій і держав, які спровокували дискусію щодо ментального питання особистості, українців перш за все. Безперечним, на нашу думку, є проблема ствердження національних мов і діалектів як таких, що формують етнос у кращих проявах його локального побутування. В Україні ж відкритий військовий напад росії каталізував процес утвердження української мови не лише як державної, а й ментальної на усіх рівнях світовідчуття, національної самоіденти- фікації тощо. Більшість українців почали задумуватися над питанням етнічної приналежності й усвідомлення свого значення в світовому контексті, переосмислювати скривлені історичні факти, і, як наслідок, - позбавлятися посттравматичних синдромів попередніх поколінь, у яких укорінювали усвідомлення української ментальності як прояв комплексу меншовартості.

Об'єктом нашої уваги в заначеному ракурсі стала збірка «Не заважай мені рятувати світ» Галини Петросаняк [4]. «...Це низка художніх рефлексій довкола важливих суспільних проблем. В оповіданнях ідеться про відгомін минулих і зовсім свіжих історичних травм у житті різних людей, про реакцію на зміну гендерних взаємовідносин, про пошуки Бога в хаосі свободи. Герої відчайдушно шукають любові й гармонії, кожен на свій лад намагаючись врятувати власний світ», - так анотує авторка її основний лейтмотив.

Мета статті - дослідити іманентні особливості зображення ментального коду в малій прозі Галини Петросаняк на матеріалі збірки «Не заважай мені рятувати світ». Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання: 1) уточнити розуміння і важливість іманентного підходу до тлумачення художнього тексту в ракурсі інтерпретаційної проблеми автор-читач; 2) проаналізувати особливості образотворення на прикладі трактування ментального коду сучасника в малій прозі.

За теоретико-методологічну базу розвідки ми обрали візії вітчизняних і зарубіжних учених різних галузей науки. Логіка дослід-ження та мета роботи дозволи використання історико-літературного, порівняльного, психологічного й, частково, біографічного методів прочитання твору. Аналітичний огляд й інтерпретація сприяли осмисле-нню існуючих поглядів на особистість і чинники, що обумовлюють її формування; системний підхід забезпечив створення цілісної концепції сучасного образу українця як провідної світоглядної концепції митців кризових часів.

Виклад основного матеріалу

Термін «код» (за Р. Бартом) спробуємо використовувати в значенні складових елементів доробку авторки як субкоду «культурного» [5], які зумовлюють іманентний (визначений чи наявний самим літературним твором) характер інтерпретаційного рівня прочитання тексту в аспекті автор-читач.

Іманентність - «характерна для певних предметів і явищ категорія, яка виражає їхню сутність. У мистецтві виявляється через самореаліза- цію таланту (генія) у відповідній «спорідненій діяльності», на пошуку якої наполягав Григорій Сковорода, вважаючи, що «неспорідненість» згубна для творчості, мистецтві. Лише віднайшовши себе, розкривши свою сутність, митець здатний утвердити художню, «іншу дійсність» (Б.-І. Антонич), рівнозначну довколишній» [2, С. 414]. Для української літератури іманентні настанови притаманні творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Б.-І. Антонича, представників Нью-Йоркської групи та Київської школи тощо.

Сприйняття письменником будь-якої епохи естетичного й морального досвіду локальної та світової культури є вагомим аргументом у полеміці з поглядами тих дослідників, які принижують значення окремих письменників у історії розвитку української літератури, обмежуючи їх творчість рамками суб'єктивних переживань. Сучасна література демонструє загальні напрями розвитку української літератури у світовому контексті. Зацікавлення письменниками тематикою сьогодення свідчить про вихід авторських екзистенцій із сучасного геополітичного кризового стану в державі та усвідомлення ними власної місії - бути об'єктивним літописцем світової перебудови.

Галина Петросаняк, виробляючи ідіостиль, свідомо використовує в малій прозі прийом іманентного образотворення як гармонійну взаємодію системи «автор-читач» з довкіллям і як необхідну умову існування цієї системи. І, хоча її оповідання заявленої збірки написані в жанрі реальних історій, «Вона може легко відволікти вас від вашої реальності і занурити в реальність персонажів її оповідань, в реальність драматичну і, можливо, схожу на ваш власний досвід. Це, звичайно, якщо ви, як і герої оповідань цієї збірки, теж доходили до самого краю життя і зупинялись перед прірвою. Андрій Курков» [4].

Зараз письменниця проживає в Швейцарії, де «відчула, що українці - європейці, без зайвої натяжки. Спільне все, єдине, в чому гачок - в кількості квантитативного практикування цієї європейськості... Багато хто висміює таку позицію, тому що доба Просвітництва давно минула. Але ні, не минула, вона завжди на часі. І важливо, щоб ці цінності розширювалися і йшли в маси» [3]. Її оповідання-рефлексії в читацькому досвіді покликані зберегти ті найкращі ментальні чинники українця, увібравши в себе загальнолюдські аспекти заради змін, спрямованих на формування особистості та нації перш за все.

Ментальність - це певний спосіб сприймання, осмислення, бачення й оцінки світу. Поняття відносне, бо змінюється суспільство - змінюється саме уявлення про ментальність. Але найдієвішими чинниками його зміни є сам час. Підґрунтя ментального здоров'я, ментальної моделі поведінки українця в Галині Петросаняк закладені щирим вихованням батьків, ґрунтовною філологічною освітою, життєвим досвідом. Психологічна, архетипна інтерпретація цього явища в доробку авторки іманентна, вона демонструє циклічний зв'язок між поколіннями на рівні зображення способу життя та манери поведінки персонажів.

В оповідання «Плин» на прикладі головного героя Матіаса авторка зображує ідентифікаційні зміни молодого режисера документального кіно з Німеччини, який приїхав в Україну у пошуках нових матеріалів. Матіас, народжений і виріс у європейському культурологічному контексті, приїхав у село Плин, що розташоване в Карпатах, бо саме тут був народжений його дід Стен (Степан), який свого часу біг за кордон після наслідків Другої світової війни, полишивши кохану, з якою мав сакральний зв'язок. Але не лише цей міфологічний підтекст вплинув на ментальні зміни Матіаса. Він на практиці, а не в теорії занурився в поетичне кіно С. Параджанова, сповненого символічним, фольклорними, сюрреалістичними образами. Режисер познайомився з автентикою життя гуцулів і вірування гуцулів, дізнався історію свого діда на батьківщині, познайомився з дивною гуцулкою Паютою, яка, як і її бабця, передбачала долю, віщувала, лікувала. Саме ця дівчина із язичницьким світосприйняттям примусила по-іншому поглянути героя на новий і разом з тим близький для нього світ. «Ми самі творимо світ навколо себе... Наш світ творить те, у що ми віримо, про що думаємо, на чому фокусуємо свою увагу. Хіба ні? Століттями тутешні люди вірили у тонкий світ, в якому поруч із ними живуть духовні істоти, що здатні впливати на людське життя. Ця віра - хай вона виникла на смішному і наївному непорозумінні - створила реальність, яка стороннім людям здається неймовірною, але лише для тих, хто не йме віри.» [4, С. 17]. Внутрішній спокій, гармонія та ясність іншого (міфопоетичного) сприйняття світу відродили в Матіасові впевненість у свободі творчості, виборі та відповідальності за нього іншого рівня.

Оповідання «Ноктюрн над озером» подає порівняльну рецепцію світоглядних орієнтирів пересічної українки, філологині з французької Ніни, яка їхала в пошуках кращої долі до Парижа, і Фабіана Вістенберґа, швейцарського піаніста, колишнього викладача консерваторії, з міцним аристократичним корінням, який втратив смак до життя, намагався відшукати нові натхнення й настрої в кокаїні, але зовсім утратив поріг відчуття реальності. Письменниця їх зводить на одну ніч на Женевському озері в Монтре. Парадокс, але кожен по-своєму намагався втекти на побережжя від ситуації, у якій опинився. Ніна - перебути добу до рейсового автобуса в безпечному місці, бо грошей і їжі не було. Фабіан - порозмовляти хоча б з кимось, щоб на хвилинку відчути себе живим (потрібним). Обидва герої ментально різні (географічно, історично, соціально, культурологічно, психологічно, соціально тощо), але спільні цінності, засновані на Біблійних заповідях різних гілок християнства, які базуються на небайдужості й любові до ближнього, врятували й змінили обох. Ніна зміцнила свою віру Бога і знову почала вірити людям, Фабіан - відродив людське в собі, відродив віру в себе й Господа.

В оповіданні «Естера», заснованому на реальних подіях, розкриваються ментальні чинники українців, євреїв й росіян, асимільованих посттравматичним синдромом поколінь громадян-вихідців з пострадянського простору. Зав'язкою фабули послугував лист єврея Хаїма Едельштайна до Естери Миколаївни Василюк. Обидва вони були кузенами за єврейським родом, який не сприйняв свого часу шлюб на віру єврея та українки. Лист прояснив правду на історію життя Естери, яка ніколи не знала свого батька, не могла пояснити собі поведінку мами. Навіть заявлені в оповіданні імена героїв говорять про скалічену долю і ставлення до євреїв як у Німеччині, так і в колишньому Радянському Союзі. Цей лист став для Хаїма не тільки виконанням заповіту дядька Гершка (батька Естери), а й своєрідною ментальною ідентифікацією кровних кузенів, виправленням помилок батьків, утвердженням себе справжньою людиною, відчуттям родинної й родовідної відповідальності перед нащадками.

Осучаснено заявлений аспект в оповіданні «Не заважай мені рятувати світ» гендерною філософією. Подружжя невідомого письменника Михайла та дієвої й енергійної Стефанії типове для українських реалій. Вимушена взяти в свої руки життя емансипована дружина віддаляється від чоловіка, який мріє написати роман. Жінка продовжує сама вирішувати родинні проблеми, на відміну від емансипованих жінок Європи, які полишають таких партнерів заради власної кар'єри. Розмови подружжя часто завершуються маленькими втечами у свої особисті світи, які не перетинаються. І кохання, як основа української родини, не об'єднує їх. Зміни відбуваються, коли Михайло випадково в барі «Наутілус» знаходить і прочитує нотатник незнайомця. За іронією долі - Михайло наче перечитує та аналізує власне життя, до речі, імена подружжя в нотатнику теж збігаються. Чоловік готовий до змін внутрішнього світу заради збереження кохання до дружини, що спонукає його до змін світоглядної творчої концепції майбутньої книжки. Михайло, письменник, як і його читацький опонент, переосмис-лює й розуміння щастя - мати любов близьких, яка допомагає зрозуміти, що «джерело якості мого життя - в мені самому, інший берег - теж всередині мене». І рятування світу зовнішнього починається перш за все з рятування світу внутрішнього.

«Створити видимість, ілюзію значимості, стимулювати діяльність, вдавати компетентність, стати в позу й переконувати всіх, що вона для тебе природна. Стефанія це називає «виставлятися на ярмарку марнославства». Вона має гостре око й не менш гострий розум. Стефанія - зірка мого життя, вона прочинила для мене двері до мене самого, у світ, про який я й гадки не мав. Щомиті у кожного з нас є можливість відчинити будь-які з безконечної кількості дверей. Кожні піддадуться, якщо правильно відчиняти» [4, С. 79].

Окремої уваги заслуговує оповідання-рефлексивний детектив «Уроборос». Символічна в трактуванні назва уроборос - «той що пожирає (свій) хвіст» - міфологічний світовий змій, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст. Він вважався символом нескінченного відродження, одним із перших символів нескінченності в історії людства. В авторському міфі його трансформовано в українську траєкторію формування нації, роду, циклічності життєвих подій взагалі. Це пояснює трагедію українця Василя Пахолка, який в стані шизофренічної ремісії скоює злочин, намагаючись визволити в котеджі в Чехії свою сестру, яку рік по тому було поховано в Україні. Її було ошукано й вбито в країні, до якої вона приїжджала на заробітки. Ця особиста трагедія звичайного хлопця викриває ментальну трагедію українців, які протягом багатьох століть намагаються змінити своє життя і позбавитися посттравматичного синдрому меншовартості. Василь висновує, що «Треба переродитися. Не пускати своє життя за водою, нарешті взяти його у руки. Вчитися позбуватися усього в собі, що гальмує. Захищатися можна не кулаками, не лише зброєю. Найліпше захищатися розумом і хитрістю... Але там, де чехи бачать розум, ми бачимо лише хитрість, яку не поважаємо, бо вона у нас дорівнює моральному падінню. Ми не бачимо, що аби бути хитрим, треба бути розумним» [4, С. 97].

Оповідання «Ангел алое вера» присвячено проблемі співвідношень релігійних і національних ментальних чинників на прикладів життя ченців монастиря бенедиктинського ордена десь у Європі, який живе за девізом «Молися, працюй і читай». Європейське суспільство сьогодні «зрозуміло переваги отриманих від Творця настанов» і успішно користується цим. У монастирі залишилось лише 6 ченців, які чекали на приїзд ще 6-ти ченців з неспокійної східноєвропейської країни. Серед них і був брат Орест, якому брат Амадео дав прізвисько Ангел алое вера за його знахарські здібності й бажання бути корисним кожному. Оповідання презентує ментальні мотиви особистості, які спонукають людину зробити важливий для себе вибір - відійти від світського життя й присвятити себе служінню Богу з усією відповідальністю за наслідки обраного шляху. І якщо Амадео звернувся до Бога, бо не знайшов себе в діяльнісному світі, то Орест пройшов крізь вогонь і пекло сучасної війни, втративши на ній кохану й побратимів, зберігши в собі людину перш за все.

Пригодницька подія, покладена в основу оповідання «Пані Фоґель віза не потрібна» розкриває авантюрну історію німця Ернста та українки Зоряни, які незаконним шляхом у лихі дев'яності організували втечу дівчини за кордон для створення щасливої родини, заснованої на справжньому коханні. Рефлексії персонажів змальовують різні гендерні погляди щодо їх ролі в суспільстві не лише на рівні виховання, а й на рівні державних устоїв різних культур, соціального забезпечення, історичних реалій.

Оповідання «Зізнання» показує трагедію Олі (доньки єрейки- кравчині Паули зі Станіславова), яку після Другої світової війни батьки вивезли до Німеччини (тато був християнським священником, переслідувався совєтами). Проте мама перед смертю зізналась доньці, що вони її врятували від смерті за умовлянням її біологічної матері. Українська родина з радістю й християнським обов'язком перед Богом виховували дівчинку як власну дитину. Але найважливішим було зізнання самої Ольги перед своїм чоловіком, який подарував жінці рівновагу й кохання, це й допомогло їй не втратити себе.

Оповідання «Три жінки» подає ментальні чоловічі погляди на роль жінки в суспільстві й родині двох українців й європейця, які зустрілися в готелі за шведським столом із-за негоди. У ході розмов і спогадів кожного ми довідуємося про особливості сприйняття чоловіком і жінкою книжок, зокрема творів Ж. Сартра, поглядів на шлюб, кохання, партнерські стосунки, відповідальність перед дітьми, на питання релігії. Думка кожного з трьох чоловіків іманентно виправдана й правильна для їх філософії життя. Для одного жінка - це об'єкт лише власних почуттів без врахування жіночих; для другого - це надійний тил і обов'язок підтримки, бо жінку створив Г осподь із чоловічого ребра; для третього - це повноправний партнер, який доповнює його, якого хочеться доповнювати. Андрій і Сергій були нещасливі у своїх стосунках, бо їх виховання й погляди на жінку не співпали із очікуванням обраниць, а Маріо після певного життєвого досвіду уже п'ять років був безмежно щасливий із своєю коханою з України, вивчив мову, щоб краще розуміти її бажання. Наприкінці оповідання ми дізнаємося, що розповідь між чоловіками стосувалась однієї й тої ж жінки, яку кожен розгледів по- своєму.

Авторське уявлення про любов як найвищу сакральну цінність, а не лише партнерство відображає національну концепцію: «Кохання - це бонус, подарований нам зверху. Схоже, що для вибору супутника життя цим бонусом можна скористатися лише раз... Тому так важливо не схибити, не знеужити дар, не втратити його на того, з ким спільне життя з якихось причин виявиться неможливим. Важливо дати волю своєму серцю вчасно, спрямувавши його на об'єкт, який був максимально «твоїм» у всіх відношеннях, з яким, за допомогою «подарованої» любові можна було би задати ритм тривалої на все життя любові до ближнього, здатність до якої завше знадобиться і в подружжі, і у стосунках із дітьми.» [4, С. 147].



Висновки

На підставі здійсненого огляду оповідань Галини Петросаняк зазначимо, що суб'єктивно-авторське трактування подій, покладених в їх основу, свідомо чи підсвідомо наполягає на авторсько- читацькій інтерпретації, пропонуючи читачеві зробити власні оцінки, не переймаючись тим, якою мірою написане відповідає об'єктивності або читацькому досвіду.

Наші спостереження іманентного аспекту ментального коду малої прози авторки доводять, що художні пошуки на рівні образотвірної системи привели її до синтезу надбань національної культури, історії, світоглядних орієнтирів і ментальних кодів загальнолюдського світового контексту як невід'ємної складової системи ідіостилю. Такий підхід сприяє процесу демократизації творчості і формує індивідуальний авторський міф про реальність, а реципієнту дає можливість через мистецтво слова удосконалити свою читацьку компетентність для власного зростання й змін на краще. «Відомо, що і цей світ, і ми в ньому створені з запасом, на виріст. І Всесвіт, і людина використовують лише незначну частку потенціалу, який заклав у них Творець» - зауважує епікиня [3].

Перспективність дослідження та вивчення сучасних парадигм іманентного аспекту ментальних складових в контексті соціально-філософського осягнення художніх текстів дозволить, на нашу думку, краще проаналізувати взаємодію авторської та читацької стратегій світосприйняття і світомислення як системи існування художньої літератури як виду мистецтва.



Література

1. Колінгвуд Р. Ідея історії / пер. з англ. О. Мокровольський. К. : Основи, 1996. 615 с.

2. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 1 : А - Л. 608 с.

3. Малиновський Р. Галина Петросаняк: «Сенс життя в тому, що ми щось повсякчас переписуємо».

4. Петросаняк Галина. Не заважай мені рятувати світ. Брустурів : Дискурсус, Дискурс, 2023. 160 с.

5. Слово. Знак. Дискурс: Антологія світ, літ.-крит. думки XX ст. / за ред. М. Зубрицької. Львів : Літопис, 2002. 831 с.

References

1. Collingwood, R. (1996). Ideia istorii [The idea of hostiry] Transl. from Engl. by Mokrovolskyi. К.: Osnovy [in Ukrainian].

2. Kovaliv, Yu. (2007). Literaturoznavcha entsyklopediia: u 2 t. [Encyclopedia of Literary Critisism: in 2 v.]. Vols. 2. Kyiv: Akademiia, 608 [in Ukrainian].

3. Malynovskyi, R. Halyna Petrosanyak: Sens zhyttia v tomu, shcho my shchos' povsiakchas perepysuiemo [The meaning of life is that we are constantly rewriting something].

4. Petrosanyak, H. (2023). Ne zavazhai meni riatuvaty svit [Don't prevent me from saving the world]. Brusturiv: Dyskursus, Dyskurs [in Ukrainian].

5. (2002). Slovo. Znak. Dyskurs: Antologiia svit., lit-cryt. dumky XX st. [Word. Sign. Dyscourse: Anthology of the world, literary review ideas of the 20th century]. Edited by Zubrytska , M. Lviv: Litopys, 324-326 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...