Організація використання трудових ресурсів АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів аграрних формувань і мотивація праці

Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у цій сфері матеріального виробництва.

Все населення залежно від віку поділяється на:

* осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

* осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки - від 16 до 54 років, чоловіки

- від 16 до 59 років включно);

* осіб старших працездатного віку, з досягненням якого встановлюється пенсія за віком (в Україні: жінки - з 55 років, чоловіки - з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних.

Непрацездатні особи в працездатному віці - це інваліди 1 -ї та 2-ї групи, а працездатні особи в непрацездатному віці - це підлітки та працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

*населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1 -ї і 2-ї групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, що вийшли на пенсію раніше у зв'язку з важкими і шкідливими умовами праці);

* працюючі особи пенсійного віку;

* працюючі особи віком до 16 років.

Згідно українського законодавства на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої роботи.

Все населення поділяється на економічно-активне та економічно-неактивне.

Економічно-активне населення - це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва продукції і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно-неактивне населення - це та частина населення, яка не входить до складу трудових ресурсів, а саме:

* учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

* особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

* особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

- особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

* особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

* інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази: формування, розподілу і перерозподілу, використання.

Фаза формування характеризується: природним відтворенням (тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку); відновленням здатності до праці в існуючих працівників; одержанням людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу і перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт і діяльності, а також за підприємствами, районами і т.д. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Перерозподіл трудових ресурсів здійснюється у вигляді їх руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно-активного населення на підприємствах. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі ці фази органічно пов'язані між собою.

Розрізняють екстенсивний і інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах країни в загальному без зміни їхніх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості (зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо). Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємодоповнюють один одного.

Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в народному господарстві за характером виконуваної роботи поділяються на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.

До робітників відносять тих працівників, які безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних благ, а також здійснюють ремонт, переміщення вантажів, транспортування пасажирів, надають матеріальні та побутові послуги.

До керівників відносять працівників, які займають посаду керівників підприємств і їх підрозділів (директори, голови підприємств, керуючі відділками, бригадири, завідуючі фермами (майстернями) тощо), заступників керівників з цих посад, а також головних спеціалістів (головний агроном, головний бухгалтер, головний інженер, головний механік, головний електрик та інші).

До спеціалістів відносять працівників, які виконують економічні, інженерно-технічні і технологічні роботи (економісти, бухгалтери, агрономи, зоотехніки, диспетчери, механіки, інженери, енергетики, нормувальники тощо).

До категорії службовців відносять працівників, які готують і оформляють документацію, здійснюють контроль, господарське обслуговування (касири, чергові, секретарі-друкарки, статистики, стенографісти, табельники тощо).

Залежно від умов найму працівників в сільському господарстві класифікуються за такими категоріями:

* постійні працівники (такі, що прийняті на роботу на тривалий термін без його точного визначення);

* тимчасові працівники (залучені працівники, їх зараховують тимчасово з наперед встановленим терміном);

* сезонні працівники (наймані працівники на роботу для виконання сезонних робіт).

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості, безробіття, мотивацією праці.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна суть.

Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Мотивація праці, тобто спонукання людини до дії, виступає у двох формах-біологічній і соціально-психологічній. З біологічного погляду - це збудження нервової системи людини до дій, спрямованих на використання природних факторів для свого існування і відтворення; із соціально-психологічного - спонукання людини до задоволення своїх матеріально-побутових нужд, потреб та запитів, що досягається за рахунок її праці.

2. Основні принципи і прогресивні форми організації праці

праця продуктивність аграрний мотивація

Для успішного виробничого процесу слід прагнути досягти узгодженого ритму роботи всіх підрозділів господарства, забезпечувати раціональну розстановку кадрів у процесі виробництва, поділ і кооперацію праці, визначати нормування і стимулювання праці, оптимальний режим праці і відпочинку виконавців. Цього можна досягти завдяки науковій організації праці і виробництва.

Наукова організація праці у сільськогосподарських підприємствах - це комплекс науково-обґрунтованих заходів, спрямованих на постійне удосконалення праці окремих працівників, планомірне та найдоцільніше поєднання робочої сили із засобами виробництва з метою ефективного використання землі, трудових ресурсів, техніки та інших засобів виробництва і одержання високоякісної продукції.

Наукова організація праці передбачає:

- розробку та впровадження раціональних форм поділу та кооперації праці,

організацію виробничих підрозділів і первинних трудових колективів - бригад, ланок, загонів;

- поліпшення організації обслуговування робочих місць, прийомів і методів праці на основних та допоміжних роботах;

- виховання працівників у дусі свідомого ставлення до праці, розвиток їхньої творчої

ініціативи, зміцнення трудової дисципліни; удосконалення нормування, додаткової та основної оплати праці працівників;

- розробку та впровадження внутрішньо-змінних, тижневих, місячних і річних режимів праці та відпочинку; підготовку та підвищення кваліфікації кадрів; створення сприятливих санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних умов праці.

В основу наукової організації праці можуть бути покладені такі принципи:

науковість, комплексність, оптимальність, економічна ефективність.

Принцип науковості. Щоб глибоко вивчити окремі операції, їх поділяють на більш дрібні елементи процесу праці - прийоми, дії, рухи. Використовують такі методи дослідження, як хронографія робочого дня та хронометраж. Все це дає змогу виявити більш раціональні прийоми роботи, встановити оптимальні умови праці.

Принцип комплексності. Ефект від заходів наукової організації праці досягається тоді, коли робота з впровадження наукової організації праці проводиться одночасно за всіма напрямами: поділ та кооперація праці; удосконалення організації трудових процесів, робочих місць, методів і прийомів праці; нормування, поліпшення умов праці; підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Принцип оптимальності. Вибір найкращого варіанту організації трудового процесу. Цей принцип безпосередньо випливає з принципу науковості, який передбачає попереднє вивчення й аналіз організації трудових процесів. Оптимальний варіант повинен відповідати вимогам таких принципів як економічність, гуманність і т.д.

Принцип економічної ефективності. Розробка будь-яких заходів наукової організації праці повинна підкріплюватись розрахунками їхньої економічної ефективності, порівнянням показників до і після впровадження їх. При цьому враховується і соціальний ефект, тобто позитивні результати від впровадження заходів внаслідок поліпшення умов праці, взаємних відносин у колективі.

Основними формами організації праці в сільськогосподарських підприємствах є виробничі бригади і ланки. За часом існування розрізняють постійні і тимчасові форми організації праці.

Постійна виробнича бригада - це колектив працівників, оснащений певними засобами виробництва необхідними для своєчасного виконання всіх робіт переважно власними силами й одержання запланованого обсягу продукції на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах виробництва.

І За складом галузей бригади класифікують на спеціалізовані, галузеві, комплексні;

ІІ За рівнем механізації: ручної праці, механізовані та комплексної механізації.

Спеціалізовані бригади створюють для обслуговування окремого технологічного процесу з виробництва одного або кількох однорідних видів продукції. До них належать виноградарські, льонарські, буряківничі та інші бригади.

Галузеві бригади створюють для виконання робіт або обслуговування однієї якоїсь галузі, вони виробляють один або кілька однорідних видів продукції. Це рільничі, садівничі, овочівничі, тваринницькі, скотарські та інші бригади.

Комплексні бригади об'єднують працівників різних професій, різного рівня кваліфікації і обслуговують кілька різних галузей рослинництва та тваринництва.

Тимчасову бригаду створюють на час виконання певного обсягу робіт з будівництва, заготівлі органічних добрив, збирання врожаю на полях, перевезення великого обсягу вантажів, стриження овець тощо.

Основною формою внутрішньогосподарської організації праці є ланка. Це самостійна виробнича одиниця, яка виконує роботи на закріпленій за нею ділянці землі з вирощування однієї або кількох сільськогосподарських культур або на неї припадає частина виробничого процесу в тваринництві.

3. Праця, її продуктивність

праця продуктивність аграрний мотивація

Кадрова політика підприємства має за мету забезпечення кожного робочого місця персоналом відповідної кваліфікації.

Вона реалізується у тісному співробітництві з генеральною дирекцією і з відповідними структурними підрозділами підприємства.

Обсяг робіт щодо набору персоналу залежить від різниці між наявною чисельністю і майбутніми потребами.

Сільськогосподарська праця має свої особливості (сезонність, універсальність характеру, просторова розпорошеність, ризикованість (погодні умови).

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств таким ресурсом, як праця, і ефективне її використання значною мірою залежать від формування та функціонування ринку праці.

Ринок праці - це система відносин щодо обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для її розширеного відтворення, і розміщення робітників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва. На ринку праці продається і купується специфічний вид товару - робоча сила, тобто здатність людини до праці, а не сама праця.

Рівень використання трудових ресурсів характеризується:

1) відношенням кількості працівників, які брали участь у виробництві, до наявної їх кількості;

2) відношенням фактично відпрацьованих людино-днів (людино-годин) до можливого фонду робочого часу;

3) відношенням чистого робочого часу до можливого денного робочого часу.

Одна з основних причин неповного використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах - сезонність.

Продуктивність праці. Людина володіє здатністю до праці, яка є природною необхідністю людського життя. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов'язковому застосуванні праці.

Праця - це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних благ, а її результат характеризується продуктивністю. Отже, продуктивність праці - це здатність працівників виробляти певну кількість продукції за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Розрізняють продуктивність індивідуальної яЬя*@_я@*праці, яка відображає затрати лише живої праці робітників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої праці.

Існують такі методи визначення виробітку:

натуральний (ділення і обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах);

вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в у.о. на затрати часу, виражені в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-годин.;

трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу у нормо-годинах, на кількість робітників).

Найбільш універсальними, а тому й найрозповсюдженішими, є вартісні показники виробітку.

Для економіки в цілому важливим є показник, що характеризує ефективність загальної праці, тобто її продуктивність.

Продуктивність визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва:

В залежності від виду трудових процесів усі робочі місця в сільськогосподарському виробництві поділяються на постійні й тимчасові.

Постійні робочі місця не змінюють свого розташування у просторі, властиві вони тваринницьким галузям, ремонтним майстерням, підсобним підприємствам.

Тимчасові робочі місця характеризуються переміщенням виконавців і засобів виробництва, а інколи і предметів праці (рослинницькі галузі, транспортні роботи, відгінне вівчарство тощо

Залежно від рівня механізації праці робочі місця поділяються на:

місця ручної роботи - виконавці здійснюють операції за допомогою ручних засобів праці (прополочні роботи, збирання продукції, догляд за тваринами);

механізовані робочі місця - виконавці діють на предмети праці за допомогою робочих органів машин і механізмів, якими вони керують;

автоматизовані робочі місця - механізми і автомати виконують технологічні операції за заданими параметрами, а виконавці керують ними за допомогою дистанційних пультів (тваринницькі комплекси, переробка продукції).

В залежності від кількості виконавців робочі місця поділяються на

індивідуальні (обслуговуються одним робітником) та

колективні (призначені для групових виконавців).

Загальними вимогами до будь-якого робочого місця в сільському господарстві можна вважати:

* суворе дотримання встановленої технології; забезпечення можливого скорочення ручних операцій і заміни їх виконання машинами і механізмами;

* створення на робочому місці умов, які дозволяють виконавцеві прийняти зручну позу і застосовувати кращі методи і прийоми праці.

Список використаних джерел

1. П.С. Березівський, Н.І. Михалюк. Організація виробництва в аграрних формуваннях.

/За ред. П.С. Березівського. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 560 с.

2. Азізов О.П. Організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах. Підручник / С.П. Азізов, П.К. Канінський, В.М. Скупий. За ред. проф. С.П. Азізова. К.: ІАЕ, 2001.-834 с.

3. Топалов А.Д., Скоробагатько С.В., Ільяшенко В.А. Організація виробництва в підприємствах АПК. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.

4. Організація виробництва і підприємницької діяльності в аграрних формуваннях: Навчальний посібник для студентів агрономічних спеціальностей вищих аграрних закладів освіти II 1-ІV рівнів акредитації. П.С. Березівський, Ю.Е. Губені, Н.І. Михалюк / За ред. П.С. Березівського. - Львів: «Українські технології», 2002. - 536 с.

5. Організація сільськогосподарського виробництва (За ред. Г.С. Тарасенка, Л.Я. Зрібняка, М.М. Ільчука) К.:, 2000. - 446 с.

Размещено на Allbest.ru