Фінансовий менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Системи забезпечення фінансового менеджменту

1.1 Підприємство як підсистема національного господарства

1.2 Цілі та задачі управління фінансами підприємства

1.3 Організаційне забезпечення системи управління фінансами

1.4 Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами

Розділ 2. Системи і методи внутрішнього фінансового контролю

Висновок

Список літератури



Вступ

В умовах розбудови економіки України на ринкових засадах суттєво підвищується роль фінансів у цілому і в окремих галузях зокрема. Складність та різноманітність зовнішніх та внутрішніх фінансових відносин суб'єктів господарювання, посилення конкуренції на фінансових та товарних ринках визначають необхідність високоефективного управління фінансами на мікрорівні з використанням світового досвіду і врахуванням вітчизняних реалій.

У цих умовах об'єктивно зростає роль науково обґрунтованих підходів до управління фінансами підприємств, і відповідно посилюється увага до фінансового менеджменту, який виділився в окрему галузь знань у XX ст.

Виступаючи, як складова системи загального менеджменту, фінансовий менеджмент дає змогу збалансовувати фінансові ресурси підприємств відповідно до обраних пріоритетів діяльності, координувати результати та підвищувати ефективність виробничого менеджменту, маркетингу та менеджменту персоналу, формувати високі темпи економічного розвитку, значно підвищувати конкурентоспроможність суб'єктів господарювання і забезпечувати їх стабільний розвиток у довгостроковому періоді.

Нові умови господарювання змінюють застарілі стереотипи і виводять на передній план особу керівника фінансової служби підприємства, тобто фінансового менеджера, який має широкий кругозір та системний погляд на проблеми фінансового забезпечення, творчо мислить і не боїться активно застосовувати інновації у сфері фінансового управління.

Завданням при написанні курсової роботи є аналіз систем на даному етапі розвитку фінансового менеджменту.

Нові вимоги до фінансових служб підприємств визначають місце дисципліни "Фінансовий менеджмент" та її структуру.

Метою написання курсової роботи є виявлення методів обґрунтування альтернативних фінансових рішень, оволодіння принципами розробки фінансової політики підприємства з окремих напрямків його діяльності.



Розділ 1. Системи забезпечення фінансового менеджменту

1.1 Підприємство як підсистема національного господарства

Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та (або) послуг. Продукти та послуги виробляються для задоволення попиту. Тому в широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Для реалізації цих процесів необхідно приймати рішення і здійснювати визначені дії. Дії спричиняють господарські і фінансові процеси, які повинні відбуватись узгоджено і відповідно до визначених цілей та програм.

Підприємство можна представити як складну, відкриту, соціально-технічну та фінансово -економічну систему, пов'язану специфічними відносинами із зовнішнім середовищем. З національним господарством його пов'язує рух матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів або багато взаємопов'язаних матеріальних, фінансових та інформаційних потоків, які проходять через підприємство.

На рис. 1.1. матеріальні потоки на підприємстві та між підприємством і його господарським середовищем позначені стрілками. Матеріальні потоки складаються з товарних потоків (ресурсів і продуктів), фінансові потоки - це рух вартостей (потоки платежів).

Відповідно на підприємстві можна виділити дві сфери: виробничо- господарську та фінансово-економічну (виробничі або фінансові процеси). При цьому фінансові процеси - це відбиток виробничих процесів у вартісній або грошовій формі.



Рис. 1.1 Взаємозв'язок підприємства із зовнішнім середовищем

В цілому, промислове підприємство можна розглядати як підсистему національного господарства з вхідними та вихідними потоками. Ці потоки пов'язують підприємство з постачальниками, банками, іншими промисловими підприємствами, державою тощо (рис. 1.2).

Успішне функціонування підприємства можливе при дотриманні інтересів всіх зацікавлених у діяльності підприємства груп та інститутів (див. табл. 1.1).

Рис. 1.2 Підприємство як підсистема національного господарства



Таблиця 1.1 (на прикладі АТ) Інтереси груп та осіб, зацікавлених в діяльності підприємства

Зацікавлені групи, інститути	Інтереси (цілі)
Акціонери	Дивіденди, зростання добробуту під-ва, соціальний престиж
Керівник (менеджер)	Дохід як заробітна плата, гарантія робочого місця, визначена свобода дій, розширення сфери діяльності, соціальний престиж
Співробітники	Заробітна плата, гарантія робочого місця, умови праці
Банки (кредитори)	Одержання відсотків за інвестований капітал, гарантія погашення кредиту
Покупці	Придбання продуктів і товарів відповідно до потреб якості, кількості, ціни, сервісу
Постачальники	Збут продуктів та послуг
Держава	Сплата податків
Громадськість	Гарантія дієздатності, зниження забруднення навколишнього середовища тощо

1.2 Цілі та задачі управління фінансами підприємства

Фінанси як система економічних відносин складаються об'єктивно. Протягом формування цих відносин виникає необхідність у свідомому управлінні ними.

Управління фінансами - це сукупність прийомів, методів і засобів, що використовуються для підвищення прибутковості підприємства і мінімізації ризику неплатоспроможності.

Таким чином, основною метою управління фінансами або фінансового менеджменту є одержання максимальної вигоди від функціонування підприємства в інтересах його власників.

Для досягнення цієї мети фінансовим менеджерам необхідно вирішити наступні завдання:

постійно підтримувати поточну платоспроможність (ліквідність) підприємства, тобто своєчасно виконувати поточні зобов'язання за рахунок оборотних активів;

прагнути зростання рентабельності власного капіталу, тобто збільшувати прибуток на кожну грошову одиницю вкладених засновниками коштів;

підтримувати платоспроможність в довгостроковому періоді, тобто виконувати зобов'язання перед інвесторами та кредиторами, які мають довгострокові вкладення в підприємства;

забезпечувати фінансовими ресурсами процеси розширеного відтворення.

Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства (рис. 2.1).

Фінансовий механізм підприємства - система управління фінансовими відносинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів.

Рис. 2.1 Фінансовий механізм і його забезпечення

Фінансові важелі - це набір фінансових показників, через які керуюча система може впливати на господарську діяльність підприємства.

Сформулюємо цілу систему цілей управління фінансами, що різняться за ступенем формалізації і можливостями кількісної оцінки:

виживання підприємства в умовах банкрутства;

лідерство в боротьбі з конкурентами;

максимізація ринкової вартості підприємства;

стійкі темпи зростання економічного потенціалу підприємства;

зростання обсягу виробництва і реалізації;

максимізація прибутку;

мінімізація витрат;

забезпечення рентабельної діяльності;

ідентифікація, оцінка і управління фінансовими ризиками.

Пріоритетність цих цілей по-різному пояснюється існуючими теоріями організації бізнесу.

Найбільш відомою є теорія, згідно з якою підприємство повинно працювати таким чином, щоб забезпечити максимальний доход його власникам (теорія максимізації прибутку).

Інші дослідники обґрунтовують концепцію, згідно з якою в основі діяльності підприємства та його керівництва покладено прагнення до зростання обсягу виробництва та збуту.

Будь-якому підприємству в тому чи іншому ступені властива розбіжність між функцією володіння і функцією контролю. Це призвело до виникнення ряду управлінських теорій.

В основі таких теорій (найбільш відомою є “Теорія передачі повноважень” або “Агентська теорія”) - лежить протиставлення інтересів власників підприємства і його управлінського персоналу. Їх інтереси далеко не завжди співпадають.

Різновидом цієї теорії є “Теорія зацікавлених осіб”, яка стверджує, що цілями функціонування будь-якого підприємства є гармонізація конфліктних цілей юридичних і фізичних осіб, які мають пряме або непряме відношення до підприємства - акціонерів, управлінського персоналу, контрагентів, державних органів. Підприємство повинно, зокрема, не лише піклуватись про одержання максимального прибутку, а й про соціальне становище своїх працівників.

Однак найбільше розповсюдження в останні роки отримала “Теорія максимізації багатства (добробуту) акціонерів”. Розробляючи цю теорію, виходили з припущення, що жоден із існуючих критеріїв (наприклад, рентабельність, обсяг виробництва тощо) не повинен розглядатись в якості узагальнюючого критерію ефективності рішень фінансового характеру. Такий критерій повинен:

а) базуватись на прогнозуванні доходів власників підприємства;

б) бути обгрунтованим, зрозумілим і точним.

Вважається, що цим умовам в більшому ступені відповідає критерій максимізації власного капіталу. Цей підхід базується на відповідній ідеї розвитку суспільства (досягнення розквіту суспільства через приватну власність).

1.3 Організаційне забезпечення системи управління фінансами

Фінансова робота складається з процедур різного рівня складності та відповідальності.

Перший рівень ставить наступні задачі: а) прийняття фінансових рішень по перспективах розвитку підприємства і поточній діяльності; б) залучення джерел інвестування та їх використання; в) проведення фінансової політики.

Другий рівень ставить наступні задачі: а) здійснення фінансових розрахунків; б) оформлення фінансових документів; в) складання звітності тощо.

Задачі першого рівня вирішують керівники вищих ланок управління і лише частково делегуються нижчим ланкам.

Задачі другого рівня, як правило, делегуються.

Підприємство обирає зручну для нього форму організації фінансової роботи, виходячи з конкретних умов господарювання, структури управління, наявності територіально відокремлених підрозділів (філій, представництв).

Організаційний механізм господарювання - це сукупність правил, організаційно-правових нормативів і стандартів, що визначають та регулюють структуру фінансового управління.

Він також включає в себе:

обов'язки, права та відповідальність органів управління і управлінських працівників, організацію процесу їхньої діяльності;

розподіл робіт між різними виконавцями;

оснащення управлінської праці засобами оргтехніки, чисельність працівників в управлінні, матеріальне і моральне стимулювання їхньої праці. Отже, організаційний механізм охоплює організацію структури управлінської системи і організацію процесу функціонування системи, якою управляють.

Організація фінансового управління підпорядковується певним емпіричним правилам:

єдність мети;

розумна ієрархія;

стійкість;

безперервне удосконалення;

пряме підпорядкування;

обсяг контролю;

порівнянність, відповідність даним повноваженням;

виключення, пріоритет завдань;

комбінування.

Централізованим елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні центри фінансового управління, регламентуються внутрішні зв'язки і досягається стійка система службових взаємовідносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління.

Структура фінансового управління - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між фінансовими підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами та працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури.

Відповідає за організацію фінансової роботи на підприємстві фінансова служба.

Під фінансовою службою підприємства розуміють самостійний структурний підрозділ, який виконує визначені функції в системі управління підприємством. Як правило, таким підрозділом є фінансовий відділ. Його структура і чисельність залежать від організаційно-правової форми підприємства, характеру господарської діяльності, обсягу виробництва та загальної кількості працівників підприємства.

Характер господарської діяльності та обсяг виробництва визначають величину грошового обігу, кількість платіжних документів, пов'язаних з розрахунками з іншими підприємствами, постачальниками і замовниками, комерційними банками, бюджетом. Кількість працівників впливає на обсяг касових операцій та розрахунків з працівниками і службовцями.

Основні напрями фінансової роботи на підприємствах - фінансове планування, оперативна і контрольно-аналітична робота.

На малих підприємствах фінансова робота може виконуватись фінансовим сектором в складі фінансово-збутового відділу чи бухгалтерії. На великих підприємствах фінансовий відділ складається з кількох груп, за якими закріплені визначені функції. Начальник відділу безпосередньо підпорядкований керівництву підприємством (рис. 3.1).



Рис. 3.1 Приблизна структура фінансового відділу

Наведена структура фінансового відділу в цілому відповідає змісту тієї фінансової роботи, яку необхідно виконувати на підприємстві для фінансування всіх затрат підприємства і здійснення розрахунків. Але вона значною мірою консервує недоліки, властиві управлінню підприємством в доринкових умовах господарювання. Такими недоліками є:

зведення фінансової роботи на підприємстві до чисто оперативних завдань (оформлення розрахункових і платіжних документів, організація розрахунків з іншими підприємствами тощо);

обмеження прав підприємств в області фінансового планування;

стягнення значної частини амортизаційних відрахувань і прибутку міністерствами в централізовані фонди і їх перерозподіл між іншими підприємствами.

В сучасних умовах господарювання фінансова робота набуває якісно нового змісту, що об'єктивно пов'язано зі зміною відносин власності і становленням підприємств різноманітних організаційно-правових форм, основаних на недержавних формах власності, в тому числі і в області ЗЕД.

На малих підприємствах з невеликими обігами і незначною чисельністю працівників функції фінансиста можуть бути об'єднаними з функціями бухгалтера, але на акціонерних товариствах наявність фінансової служби в системі управління підприємством є необхідною умовою.

В ринкових умовах господарювання важливими задачами фінансових служб є:

виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками підприємства;

організація розрахунків;

контроль за використанням власних і позикових коштів;

організація фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент - це організація управління фінансовими потоками з метою найбільш ефективного використання власного і залученого капіталу і одержання максимального прибутку.

Фінансовий менеджмент - це розробка фінансової стратегії і тактики на основі аналізу фінансової звітності за допомогою системи показників і прогнозування доходів в залежності від зміни структури активів і пасивів підприємства.

Апарат управління фінансами - важлива частина загального апарату управління господарюючого суб'єкта. На великих підприємствах може бути створена фінансова дирекція на чолі з фінансовим директором чи головним фінансовим менеджером. Вона створюється за рішенням правління акціонерного товариства чи дирекції підприємства.

Підрозділами фінансової дирекції можуть бути фінансовий відділ, планово-економічний відділ, бухгалтерія, сектор економічного аналізу, відділ валютних операцій. Структура, функції і відповідальність всіх підрозділів, їх відносини з іншими ланками управління повинні визначатись Положенням про фінансовий відділ.

Функції фінансової дирекції:

забезпечення фінансування господарської діяльності підприємства;

розробка фінансової програми розвитку підприємства;

визначення інвестиційної політики;

визначення кредитної політики;

встановлення кошторисів витрат грошових коштів для всіх підрозділів підприємства;

розробка валютної політики і забезпечення валютної доходності;

фінансове планування, участь в складанні бізнес-плану;

здійснення розрахунків з постачальниками, підрядчиками, банками, бюджетом;

забезпечення страхування від фінансових ризиків;

проведення трастових, лізингових та інших операцій;

аналіз фінансово-господарської і зовнішньоекономічної діяльності;

ведення фінансового обліку, складання бухгалтерського балансу та інших фінансових документів.

В залежності від розмірів підприємства і поставлених цілей перераховані функції можуть деталізуватись і розширюватись. Фінансовий менеджер і фінансова дирекція - це вища ланка управління фінансовим персоналом.

Завданням фінансового персоналу є пошук коштів і формування фондів та використання їх з метою отримання максимального прибутку для свого підприємства.

Обов'язки фінансового персоналу є наступними.

Прогнозування і планування. Фінансовий персонал повинен взаємодіяти з працівниками інших відділів, під час прогнозування і складання перспективних планів.

Здійснення основних інвестиції та прийняття фінансових рішень. У підприємств, які мають успіх, спостерігається зростання обсягу продаж, що потребує інвестицій у виробництво. Фінансовий персонал повинен допомогти визначити оптимальний розмір продаж і обрати найкращий спосіб фінансування для придбання активів.

Взаємодія та управління. Фінансовий персонал повинен взаємодіяти з іншими працівниками з метою забезпечення найбільш ефективної діяльності підприємства.

Діяльність на фінансовому ринку. Фінансовому персоналу доводиться мати справу з операціями на ринку грошей та капіталів.

У фінансовій роботі на підприємстві головну роль відіграє фінансовий менеджер як фахівець в сфері фінансів. На великих підприємствах, в АТ працює декілька фінансових менеджерів, кожний з яких виконує визначені посадові обов'язки. Групу фінансових менеджерів очолює провідний фінансовий менеджер, а якщо таких груп кілька, - головний менеджер.

Професійний рівень фінансового менеджера визначається його знаннями в сфері фінансів і кредиту, банківської, біржової і фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, вмінням аналізувати фінансову звітність підприємства. Фінансовому менеджеру необхідно орієнтуватись у валютному законодавстві, вміти працювати на фінансовому ринку. Основні функції фінансового менеджера представлені на рис. 3.2.

Рис. 3.2 Функції фінансового менеджера на підприємстві



Узагальнимо все вищевикладене і наведемо приблизну структуру Положення про фінансовий відділ, який регламентує організацію фінансової роботи на підприємстві.

Однією з головних задач діяльності фінансового менеджера є пошук шляхів удосконалення фінансової роботи.

До напрямів удосконалення фінансової роботи на підприємстві відносять:

системний і постійний фінансовий аналіз їх діяльності;

організацію обігових засобів відповідно до існуючих вимог з метою оптимізації фінансового стану;

впровадження управлінського обліку і на цій підставі оптимізацію витрат підприємства;

оптимізацію розподілу виручки і вибір найбільш ефективної дивідендної політики;

більш широке впровадження комерційного кредиту з метою оптимізації джерел грошових коштів;

застосування лізингових операцій з метою розвитку виробництва;

впровадження сучасної системи управління грошовими потоками;

розробка і реалізація стратегічної фінансової політики підприємства.

Практика довела ефективність організації управління фінансами, коли поєднується делегування відповідальності за одержання доходу (прибутку) і надаються достатньо широкі повноваження в управлінні поточною діяльністю з централізацією прийняття фінансових рішень по розподілу та використанню фінансових результатів.

Прикладом такої організації управління є створення на підприємстві центрів відповідальності. В залежності від того, за які фінансові результати відповідають менеджери центру, розрізняють центри доходів, прибутку, затрат та інвестицій. Взаємозв'язок оплати праці працівників з відповідним запланованим для центру показником (виручка, прибуток, затрати) підвищує зацікавленість в результатах діяльності і сприяє поліпшенню фінансових результатів підприємства в цілому. Управління за центрами відповідальності характеризується чітким розподілом функцій між структурними підрозділами підприємства (відділами).

1.4 Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами

Все розмаїття відносин, в яке підприємство вступає з суб'єктами зовнішнього середовища, базується на фінансовій інформації про це підприємство, що дозволяє оцінити можливість практичної реалізації своїх економічних інтересів у взаємовідносинах з ним. Фінансова інформація представляє собою набір даних (в систематизованій певним чином формі) про стан:

господарських ресурсів, зобов'язань і фінансових джерел фірми;

рівня прибутку і витрат, що дозволяють судити про очікувані доходи і пов'язані з ними ризики;

оборотів фірми і якості її активів;

обсягу і якості потоків грошових коштів.

Кожне підприємство розпоряджається трьома потоками фінансової інформації: нормативною, плановою і фактичною. Однак, зовнішньому користувачу доступні лише фактичні дані про фінансовий стан підприємства. Ця обставина ускладнює задачу користувача з розрахунку рівня ризиків, оскільки найбільш надійний спосіб оцінки рівня ризику, ніж дистанції між плановими і фактичними даними, зовнішньому користувачу недоступний.

В умовах ринкової економіки попит на фінансову інформацію дуже високий.

Щоб задовольнити такі різноманітні інформаційні потреби всіх зацікавлених сторін, сучасне підприємство мусить конструювати упорядковані потоки своєї фінансової інформації, її систематизоване подання в залежності від змісту запиту відповідної групи споживачів з точки зору її корисності.

З іншого боку, фінансова інформація, яка є продуктом праці вищого менеджменту кожного підприємства, формується, виходячи з ідеї раціонального управління фінансами. Це об'єктивне за своєю природою переважне право вищого менеджменту підприємства формувати фінансову інформацію безперечно нехтує інтересами інших користувачів. Саме ця обставина - головна причина появи асиметрії фінансової інформації.

Складне переплетіння інтересів різних користувачів інформації спричиняє побудову фінансової інформації на певних принципах, що грунтуються на об'єктивних аргументах і максимально задовольняють інтереси всіх користувачів.

Витоки фінансової інформації визначаються дворівневим характером обліку:

виробничого, що відображає рух товарних потоків;

фінансового, що відображає рух фінансових потоків.

Інтеграція цих потоків інформації, представлена у вигляді форм фінансової звітності, є ключем до задоволення найбільш важливих вимог, що висуваються до фінансової інформації різними користувачами.

Успішність роботи лінійних та функціональних керівників та спеціалістів залежить від різних видів забезпечення їх діяльності: правового, інформаційного, технічного тощо. Одним з ключових елементів цієї системи виступає інформаційне забезпечення.

Інформація - це відомості, які зменшують невизначеність в тій галузі, до якої вони належать. А.С. Соснін і Л.В. Мельниченко вважають, що “інформація - це відомості, одержані з різних джерел, які необхідно знайти чи одержати, вивчити чи дослідити, відкинути чи прийняти, перевірити і за необхідністю перевірити ще раз, перетворити на ресурс, прийняти рішення по його використанню і прорахувати (спрогнозувати) її загальну вигоду (економічну, соціальну, технологічну, політичну тощо)”. Ф.І. Хміль зазначає, що досі немає загальновизначеного поняття інформації і пропонує наступне визначення: “Тепер у загальному розумінні інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. При цьому інформація відображає стан та зміни стану певної системи”[.

Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами - це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства. Його основу становить інформаційна база, до складу якої входять 5 блоків (рис. 4.1).

Рис. 4.1 Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами

Перший блок - це закони, постанови та інші нормативні акти, положення і документи, які, насамперед, визначають правову основу фінансових інститутів, ринку цінних паперів. Документи, представлені в цьому блоці, мають обов'язковий для виконання характер.

До другого блоку входять нормативні документи державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ тощо), міжнародних організацій та інших фінансових інститутів, які містять вимоги, рекомендації та кількісні нормативи в сфері фінансів до учасників ринку. Не всі документи цього блоку є обов'язковими для виконання.

Третій блок включає в себе бухгалтерську звітність, що в умовах ринку є найбільш інформативним та надійним джерелом, яке характеризує майновий та фінансовий стан підприємства. Склад та структура звітності періодично змінюються.

Система підготовки і представлення статистичних даних у фінансовій сфері (четвертий блок) є виключно важливою для становлення та розвитку ринкових відносин. Цей розділ інформаційного забезпечення ще не набув належного розвитку в Україні, але, як свідчить досвід західних країн, саме він є найбільш вагомим для прийняття фінансових рішень. Зокрема, інформація цього блоку дуже важлива для юридичних і фізичних осіб, які безпосередньо зайняті операціями на ринку цінних паперів.

П'ятий блок (несистемні дані) включає в себе відомості, які або не мають безпосереднього відношення до інформації фінансового характеру, або виникають поза будь-якою інформаційною системою. До першого типу належать офіційна статистика загальноекономічної спрямованості, дані аудиторських компаній тощо. До другого типу належать дані, надруковані в різних засобах масової інформації, неофіційні дані тощо.

За аналітичними можливостями розглянуті джерела інформації поділяють на 2 групи:

джерела, які характеризують майновий та фінансовий стан підприємства;

джерела, які характеризують зовнішнє середовище, передусім, ринок цінних паперів.

Основу першої групи складає бухгалтерська звітність, основу другої групи - статистична та фінансова інформація.

Класифікаційних ознак інформації є досить багато. На мою думку, найбільш вдала класифікацію інформації представлена рис. 4.2.

За характером, сферами виникнення, призначенням та формами закріплення (фіксації) інформацію, що використовується в управлінні, поділяють на три великих класи.

До першого відносять науково-технічну інформацію. Джерелом її виникнення є результати наукових досліджень вчених та фахівців у різноманітних галузях діяльності. Ці відомості містяться в науково-технічній літературі, патентах, проектно-конструкторській та технологічній документації.

До другого класу належить власне управлінська інформація, що виникає безпосередньо в процесі управління. Це планова, нормативна та інша інформація, необхідна для організації управління підприємством чи організацією. Така інформація міститься в господарських договорах, заявках та замовленнях, різноманітних розпорядчих документах.

Рис. 4.2 Класифікація інформації

Третій клас містить обліково-статистичну інформацію. Її джерело - результати діяльності адміністративно-господарських одиниць. Вона створюється як узагальнення даних про факти та явища, що сталися, відбуваються або можуть відбутися. Фіксується ця інформація у спеціально створених документах (формах), має періодичний характер. Обліково-статистична інформація призначена для використання як вихідна для прийняття рішень, оскільки на її основі формується уявлення про фактичний стан виробничо-господарських та соціально-економічних процесів, про досягнуті темпи розвитку галузей діяльності, зростання прибутків та ін.

Серед інших класифікаційних ознак інформації можна виділити змістовну, організаційну, функціональну, рівневу.

Відповідно до змістовної ознаки інформацію класифікують за об'єктами відображення (трудові, матеріальні ресурси, засоби виробництва, фінанси), галузями діяльності (торгівля, громадське харчування) та за типами відносин (економічні, соціальні, технічні).

За організаційною ознакою інформацію поділяють на систематизовану, тобто регламентовану за складом показників, адресами, періодичністю, строками передавання, формами подання, та несистематизовану.

Відповідно до функціональної ознаки розрізняють інформацію планову, координаційну, облікову, контрольну та ін. Рівнева ознака дає змогу виділити спрямованість інформації: командна, що надходить від суб'єкта до об'єкта управління, та повідомна, яка надходить навпаки, а також горизонтальна, яка забезпечує інформаційний обмін між партнерами одного рангу. Вважаємо, що поряд з обліково-статистичною слід було б виділити фінансову інформацію як один з найважливіших видів інформації. Щодо організаційного боку інформаційного забезпечення, то він може бути побудований в залежності від фінансових, технічних та інших можливостей господарюючого суб'єкта. Він може або використовувати власну інформаційну базу, або поєднувати інформаційні можливості сторонніх підприємств та організацій з власними, або шукати інші варіанти.

Удосконаленню інформаційного забезпечення системи управління фінансами сприяють досягнення в області комп'ютеризації. Персональні ЕОМ вже широко застосовуються в інформаційних процесах як на самому підприємстві, так і між підприємством та зовнішнім середовищем. Комп'ютери значно підвищили обсяг інформації, скоротили час на її передачу і підвищили її якість. Сьогодні інформація перетворилась на один з основних ресурсів зростання продуктивності праці.



Розділ 2. Системи і методи внутрішнього фінансового контролю

В складі механізму фінансового менеджменту важлива роль належить системам і методам внутрішнього фінансового контролю.

Внутрішній фінансовий контроль являє собою організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень в сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних цілей і попередження кризових ситуацій, які можуть призвести до банкрутства.

В практиці країн з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула нова прогрессивна комплексна система внутрішнього контролю, що застосовується в великих компаніях з розгалуженою мережею або в холдінгових компаніях, яка називається “контролінг”.

Сьогодні система контролінга поступово починає впроваджуватися і на вітчизняних підприємствах. В загальній системі контролінгу виділяється один з основних його блоків - фінансовий контролінг.

Фінансовий контролінг являє собою контролюючу систему, яка забезпечує концентрацію контрольних дій за основними напрямками фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від прогнозних (планових) та чинників, що зумовили ці відхилення, і прийняття управлінських рішень по нормалізації процесу управління фінансами підприємства.

Побудова с системи фінансового контролінгу базується на наступних основних принципах:

1) спрямованість системи фінансового контролінгу на досягнення фінансової стратегії підприємства;

2) багатофункціональність фінансового контролінгу;

3) орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні показники;

4) відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування;

5) своєчасність, простота і гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;

6) економічна ефективність впровадження фінансового контролінгу на підприємстві.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє значно підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

З урахуванням перелічених принципів фінансовий контролінг на підприємстві будується за наступними етапами.

1. Визначення об'єкту контролінгу. Це загальна вимога до побудови будь-яких видів контролінгу на підприємстві з позицій цільової його орієнтації. Об'єктом фінансового контролінгу є управлінські рішення по основним аспектам фінансової діяльності підприємств.

2. Визначення видів і сфери контролінгу. У відповідності зконцепцією побудови системи контролінгу, він поділяється на слідуючі основні види: с тратегічний контролінг; поточний контролінг; оперативний контролінг. Кожному з цих перлічених видів контролінгу повинна відповідать його сфера і періодичність здійснення його функцій.

3. Формування системи пріоритетів показників, що контролюються. Вся система показників ран жирується по значимості. В процесі такого ранжування спочатку в систему пріоритетів першого рівня відбираються найбільш важливі показники даного виду контролінгу; потім формується система пріоритетів другого рівня, показники якого знаходяться у факторному зв'язку з показниками першого рівня; аналогічним чином формується система пріоритетів третього і наступних рівнів.

При формуванні системи пріоритетів слід враховувати, що вони можуть носити різний характер для окремих типів центрів відповідальності; для окремих напрямків фінансової діяльності підприємства; для різноманітних аспектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Однак при цьому повинно бути забезпечене ієрархічне зведення всіх контролюючих показників по підприємству в цілому і по окремим напрямкам фінансової діяльності.

4. Розробка с истеми кількісних с тандартів контролю. Після визначення і ранжування перелік фінансових показників, які контролюються, виникає необхідність встановлення кількісних стандартів по кожному з них. Такі стандарти можуть встановлюватись як в абсолютних, так і у відносних показниках. Крім того, такі кількісні с тандарти можуть носити стабільний або рухомий характер. Стандартами виступають цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів, система державних або розроблених підприємством норм і нормативів і т. ін.

5. Побудова истеми моніторингу показників, які включаються у фінансовий контролінг. Система моніторингу (“відслідковуючи система”) складає основу фінансовог о контролінгу, саму активну частину його механізму. Система фінансового моніторингу представляє собою розроблений на підприємстві механізм постійного спостереження за показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених та виявлення причин цих відхилень.

Побудова системи моніторингу контрольованих фінансових показників охоплює наступні основні етапи:

а) Побудова системи інформативних звітних показників по кожному виду фінансового контролінгу засновується на даних фінансового і управлінського обліку. Ця система представляє собою так звану “первинну інформаційну базу спостереження”, необхідну для наступного розрахунку агрегованих по підприємству окремих аналітичних абсолютних і відносних фінансових показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

б) Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників, які відображають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється в чіткій відповідності з системою фінансових показників. При цьому забезпечується повна співставність кількісного виразу встановлених стандартів і контрольованих аналітичних показників. В процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих (аналітичних) показників з використанням первинної інформаційної бази спостереження і методів фінансового аналізу.

в) Визначення структури і показників форм контрольних звітів (рапортів) виконавців призначене сформувати систему носіїв контрольної інформації. Для забезпечення ефективності контролінгу така форма звіту повинна бути стандартизована і вміщувати слідуючу інформацію:

- фактично досягнуте значення контрольованог о показника (у відповідності з передбаченим);

- розмір відхилення фактично досягнутого значення контрольованого показника від передбаченого;

- факторний розклад розміру відхилення. Алгоритм такого розкладу повинен бути визначений і доведений до кожного виконавця раніше;

- пояснення причин негативних відхилень по показнику в цілому і окремим його складовим.

Форма стандартного контрольного з віту (рапорту) в иконавця диференціюється у відповідності із змістом доведеного йому бюджету (плану).

г) Визначення контрольних періодів по к ожному виду фінансового контролінгу і кожній групі контрольованих показників. Конкретизація контрольного періоду по видам контролінгу і групам показників визначається “терміновістю реагування”, необхідною для ефективного управління фінансовою діяльністю на даному підприємстві. З урахуванням цього принципа виділяють:

- тижневий (декадний) контрольний звіт;

- місячний контрольний звіт;

- квартальний контрольний звіт.

д) Встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і у відносних показниках. Так як кожний показник міститься в к онтрольних звітах виконавців, на даній стадії він агрегується в рамках підприємства в цілому. При цьому по відносним показникам всі відхилення поділяються на три групи:

- позитивне відхилення;

- негативне “допустиме” відхилення;

- негативне “критичне” відхилення.

е) Виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремим “центрам відповідальності”. В процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники фінансового контролінгу, в яких спостерігаються “критичні” відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. По кожному критичному відхиленню повинні бути виявлені причини, які їх визвали. В процесі здійснення такого аналізу в цілому по підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців.

Розроблена система моніторингу повинна корегуватись при зміні мети фінансового контролінгу і системи показників поточних планів і бюджетів.

6. Формування системи алгоритмів дій з усунення відхилень є заключним етапом побудови фінансового контролінгу на підприємстві. Принципова система дій менеджерів підприємства в цьому випадку заключається в трьох алгоритмах.

а) “Не вживати ніяких заходів”. Ця форма реагування передбачається в тих випадках, коли розмір негативних відхилень значно нижче передбаченого “критичного” критерію.

б) “Усунути відхилення”. Така система дій передбачає процедуру пошуку і реалізації резервів по забезпеченню виконання цільових, планових або нормативних показників. При цьому резерви розглядаються в розрізі різноманітних аспектів фінансової діяльності і окремих фінансових операцій. В якості таких можливостей може бути розглянут доцільність введення посиленого режиму економії (по принципу “відсікання лишнього”), використання системи фінансових резервів та інші.

в) “Змінити систему планових або нормативних показників”. Така система дій проводиться в тих випадках, коли можливості нормалізації окремих аспектів фінансової діяльності обмежені або взагалі відсутні. В цьому випадку по результатам фінансового моніторингу вносяться пропозиції по корегуванню системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В о кремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція про припинення окремих виробничих, інвестиційних і фінансових операцій і навіть діяльності окремих центрів витрат і інвестицій.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволить суттєво підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

фінансовий менеджмент управління



Висновки

Головна мета фінансового менеджменту - це забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. Ця мета отримує конкретний вираз в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Характеризуючи загальноприйнятну в ринковій економіці вищевказану головну мету фінансового менеджменту, слід відмітити, що вона вступає в протиріччя з розповсюдженою у нас думкою, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Річ у тім, що максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Так, отриманий високий у сумі і по рівню прибуток може бути повністю використаний на цілі поточної потреби, в результаті чого підприємство лишиться основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого наступного розвитку (а нерозвинене підприємство втрачає в перспективі досягнуту конкурентну позицію на ринку, скорочує потенціал формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що в кінцевому рахунку призводить до зниження його ринкової вартості).

В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді. Ця задача реалізується шляхом визначення загальної потреби в фінансових ресурсах підприємства на наступний період, максимізації обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позикових фінансових ресурсів, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.

2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використанні з метою виробничого і соціального розвитку підприємства, виплати необхідного рівня доходів на інвестований капітал власникам підприємства і т ін. В процесі виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів в розрізі основних напрямків діяльності підприємства повинні бути враховані стратегічна мета його розвитку та можливий рівень віддачі вкладених коштів.

3) Оптимізація грошового обігу. Ця задача вирішується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпеченням синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів по окремими періодам, підтримкою необхідної ліквідності його оборотних активів. Одним із результатів такої оптимізації є мінімізація середнього залишку вільних грошових активів, яка забезпечує зменшення втрат від їх неефективного використання та інфляції.

4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами підприємства, залученням в господарський оборот залучених фінансових коштів, вибором найбільш ефективних напрямків операційної та фінансової діяльності. При цьому, з метою досягнення економічного розвитку підприємство повинно максимізувати не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні, що потребує здійснення ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики. Вирішуючи цю задачу, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутку підприємства досягається, як правило, при суттєвому зростанні рівня фінансових ризиків, тому що між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація прибутку повинна забезпечуватись в межах допустимого фінансового ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням їх фінансового менталітету (відношення до ступеню допустимого ризику при здійсненні господарської діяльності).

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства заданий або спланований зарані, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику, який забезпечує отримання цього прибутку. Така мінімізація може бути забезпечена шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; профілактикою мінімізацією окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку (4, с.35-39). Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і активів, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

Фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою частиною загальної системи управління підприємством. Тому його організаційне забезпечення має бути інтегроване з загальною структурою управління підприємством. Таке поєднання дозволяє забезпечити координацію дій системи фінансового менеджменту з іншими управлінськими системами підприємств і підвищити ефективність контролю за реалізацією прийнятих рішень по фінансових аспектах.



Список літератури

1. Фінансовий менеджмент. Мамон Т.В. 2011р.

2. Фінансовий менеджмент. Кірейцев Г.Г. 2001 р -440с.

3. Фінансовий менеджмент. Учбовий курс.Бланк І.А. 2004р. - 656с.

4. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. -- К.: «Хай-Тек Прес», 2010.-- 320 с.

5. Коваленко «Фінансовий менеджмент (2005)»Предмет «Менеджмент»

6. ТепловаТ.В. Финансовьій менеджмент: управление капита-лом и инвестициями. Учебник. - М.: МГУ, Вьісшая школа зкономики, 2000. - 350 с.

7. ПавловаЛ.Н. Финансовьій менеджмент. Управление денеж-ньім оборотом предприятия: Учебникдля вузов. - М.: Банки и бир-жи, БНИТИ, 1995. - 400 с.

8. http://vuzlib.org/fm_P/2-1.htm .Економіко-правова бібліотека.

9. http://ru.wikipedia.org/wiki/ Фінансовий менеджмент

Размещено на Allbest.ru

...