Органи корпоративного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Органи корпоративного управління»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття корпоративного управління

1.1 Сутність корпоративного управління

1.2 Функції корпоративного управління

1.3 Суб`єкти корпоративного управління

Розділ 2. Сутність акціонерного товариства

2.1 Поняття та ознаки акціонерного товариства

2.2 Види акціонерних товариств

2.3 Порядок створення акціонерних товариств

2.4 Майно акціонерного товариства

2.5 Правовий режим акцій та дивідендів

Розділ 3. Органи управління корпорацією

3.1 Загальні збори акціонерів

3.2 Наглядова рада акціонерного товариства

3.3 Виконавчий орган акціонерного товариства

3.4 Ревізійна комісія акціонерного товариства

Розділ 4. Характеристика управління акціонерним товариством «Дельта»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація -- це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом і суб'єктом права колективної власності акціонерів, права на частки якої, за загальним правилом, є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.

Органами управління корпорації є:

- Загальні збори акціонерів;

- Спостережна рада;

- Виконавчий орган корпорації (Правління);

- Ревізійна комісія.

Метою роботи є аналіз органів управління корпорацією (акціонерним товариством) й їхньої компетенції.

Мета роботи передбачає такі завдання:

- Дослідити поняття «корпоративне управління»;

- Дослідити поняття «акціонерне товариство» та визначити основи його діяльності;

- Визначити органи корпоративного управління та дослідити їх діяльність.

Об'єктом дослідження є корпорація (акціонерне товариство).

Предметом дослідження - органи керівництва акціонерним товариством.

Все це буде розглянуто в даній курсовій роботі.

Розділ 1. Поняття корпоративного управління

Поняття "корпорація" - похідне від корпоратизма - трактується як сукупність осіб, що об'єдналися для досягнення загальних цілей. Так, корпорація, - це, по-перше, сукупність осіб, що об'єдналися для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності й утворюючий самостійний суб'єкт права - юридична особа, і, по-друге, широко розповсюджена в розвинених країнах форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність, юридичний статус і зосередження функцій керування в руках верхнього еталона професійних керуючих (менеджерів), що працюють по найманню.

Найчастіше корпорації організуються у формі акціонерного товариства, що характеризується наступними чотирма характеристиками корпоративної форми бізнесу: самостійність корпорації як юридичної особи; обмежена відповідальність кожного акціонера; можливість передачі іншим особам акцій, що належать акціонерам; централізоване керування корпорацією.

1.1 Сутність корпоративного управління

У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства. Належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвестиції для фінансово-господарської діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки участі інвесторів в акціонерному капіталі товариства.

Корпоративне управління - це система відносин між акціонерами, органами управління акціонерного товариства, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб.

Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

Загальноприйнятими принципами корпоративного управління є:

- захист прав та законних інтересів акціонерів - визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;

- рівноправність акціонерів - рівне ставлення до акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їхніх прав;

- урахування законних інтересів зацікавлених осіб - визнання передбачених законом прав зацікавлених осіб та заохочування активного співробітництва між товариством та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства;

- розкриття інформації та прозорість - забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством;

- розмежування повноважень органів управління - чіткий розподіл функцій та обов'язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;

- дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради - забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами. Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління.

Таким чином, завданнями розвитку корпоративного управління в Україні є:

- підвищення ефективності діяльності акціонерних товариств;

- забезпечення захисту прав та законних інтересів акціонерів;

- забезпечення рівного ставлення до акціонерів;

- сприяння розвитку фондового ринку;

- формування привабливого інвестиційного клімату в країні та пожвавлення інвестиційних процесів;

- сприяння соціально-економічному розвитку України.

Належне корпоративне управління не обмежується виключно відносинами між інвесторами та менеджерами, а передбачає також урахування законних інтересів та активну співпрацю із заінтересованими особами, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо). Це пов'язано з тим, що товариство не може існувати незалежно від суспільства, в якому воно функціонує, і кінцевий успіх його діяльності залежить від внеску всіх зацікавлених осіб.

Напрямами розвитку корпоративного управління в Україні є:

- удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів;

- удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств;

- розмежування повноважень між органами управління товариства;

- урахування законних інтересів зацікавлених осіб;

- формування та розвиток культури корпоративного управління.

Таким чином, сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами-власниками товариства, його менеджерами, а також зацікавленими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

1.2 Функції корпоративного управління

Становлення ринкових відносин в Україні неможливе без виникнення великої кількості різних форм господарювання. На сьогоднішній день серед інших найбільш розповсюдженими є акціонерні товариства. Забезпечення їх економічного зростання, насамперед, забезпечується ефективним процесом корпоративного управління. Розвиток системи корпоративного управління в Україні вимагає теоретичного та практичного дослідження. Подальше пізнання процесу корпоративного управління неможливе без уточнення виконуваних ним функцій. Отже, проведені нами дослідження дозволили сформулювати функції корпоративного управління та визначити їх сутність. До таких функцій належать:

- методологічна - проявляється насамперед в тому, що корпоративне управління спрямовує свою увагу на дослідження явищ, які відбуваються як в середині так і з зовні акціонерного товариства, і формує систему пов'язаних з цим понять, що використовуються в подальшому для оцінки діяльності АТ;

- ідеологічна -формує певну систему корпоративного управління з вихідних умов та визначити ефективні напрямки його розвитку;

- системотворча - дозволяє об'єднати визначальні елементи корпоративного управління і на їх базі сформувати стратегічні переваги;

- описова - дозволяє на основі констатації дійсних фактів процесу корпоративного управління відобразити його реальність і специфічність;

- діагностична - дає змогу встановити причинно-наслідкові зв'язки між елементами в системі корпоративного управління та визначити напрями його змін з урахуванням впливу факторів;

- інструментальна - визначає порядок підготовки нормативно-правових актів, що регулюватимуть процес корпоративного управління для досягнення певних економічних результатів;

- нормотворча - забезпечує створення правового поля для визначення повноважень, прав і відповідальності різних учасників акціонерного товариства (на основі статуту та внутрішніх нормативних положень АТ);

- експертна - проявляється в залученні провідних фахівців галузі корпоративного управління для отримання досвіду та оцінки в напрямку формування перехідної моделі корпоративного управління в Україні;

- практично-прикладна - полягає у впровадженні напрацьованих і підтверджених світовим досвідом стандартів корпоративного управління в практику господарювання акціонерних товариств, з урахуванням сучасних національних особливостей та економічних реалій;

- інформаційна - забезпечується визначеним обсягом прозорої інформації, яка повинна надаватися всім учасникам для здійснення ефективного процесу корпоративного управління;

- функція специфіки - дозволяє виокремити і зорієнтувати певні особливості механізму корпоративного управління на розвиток акціонерного товариства, залежно від галузі його діяльності;

- прогностична - визначає напрями розвитку акціонерного товариства на основі закономірностей минулого та сучасного в процесі корпоративного управління, передбачаючи наслідки;

- комунікативна - забезпечує процес корпоративного управління на основі інформаційних відносин між його суб'єктами;

- культурологічна - проявляється у запровадженні засад корпоративної культури в роботі акціонерних товариств;

- навчальна - виявляється в тому, що є базою для підготовки фахівців з корпоративного управління як в цілому так і за окремими його напрямками;

- пошукова - полягає у виявленні невикористаних або знаходженні нових резервів росту вартості АТ та його цінних паперів;

- організаційна - дозволяє об'єднати учасників корпоративного управління і за визначеними напрямами розвитку акціонерного товариства дозволяє забезпечити механізм їх досягнення. В даному випадку йдеться про організацію виробничої, фінансової та інших видів діяльності акціонерного товариства в інтересах акціонерів, які забезпечують це акціонерне товариство фінансовими ресурсами;

- мотиваційна - заохочує учасників корпоративного управління в отриманні економічних або управлінських вигод;

- стимулююча - випливає з мотиваційної функції і передбачає її забезпечення (моральне, матеріальне, гарантійне тощо);

- вимірююча - вимірює результати управління АТ з його економічними результатами господарювання;

- функція планування - передбачає в процесі корпоративного управління визначення стратегічних планів акціонерного товариства та порядок їх забезпечення;

- координуюча - дозволяє узгоджувати інтереси між учасниками корпоративного управління, будуючи для кожного максимальні прерогативи;

- регулююча - на основі нормативно-правових засад дозволяє врегульовувати взаємозв'язки між учасниками корпоративного управління;

- розподільча - процес корпоративного управління, з одного боку, розподіляє повноваження учасників корпоративного управління за статусом наданих прав, а з іншого, визначає переваги в отриманні економічних вигод;

- функція захисту та економічної безпеки - проявляється в застосуванні дієвого механізму захисту прав і інтересів всіх учасників корпоративного управління (особливо акціонерів) та акціонерного товариства в цілому;

- контрольна - полягає у порівнянні визначених цілей та напрямів розвитку акціонерного товариства, зростанні його вартості, які базуються на процесі корпоративного управління, з досягнутими.

1.3 Суб`єкти корпоративного управління

В акціонерних компаніях з великою кількістю акціонерів, де кожний з них володіє незначною частиною акціонерного капіталу, акціонери уступають свої права по керуванню компаній спеціально найманим для цих цілей керівникам. Таким чином, відбувається поділ функцій володіння й керування.

Поділ функцій володіння й керування компаніями не представляло б серйозних проблем, якби інтереси власників і керуючих (менеджерів) повністю збігалися. Однак інтереси ці розходяться. Більше того, інтереси різних категорій власників також можуть серйозно розрізнятися. Для того, щоб зрозуміти складну природу відносин, які покликана регулювати система корпоративного керування, розглянемо, хто є їхніми учасниками.

Основними учасниками корпоративних відносин в акціонерних компаніях є власники й керуючі акціонерної власності. Ключова роль у корпоративних відносинах власників і керуючих акціонерної власності випливає з того, що перші здійснили безповоротні інвестиції, надавши компанії на найбільш вигідних умовах значну частину необхідного їй капіталу, приймаючи на себе найбільші, у порівнянні з усіма іншими учасниками корпоративних відносин ризики, а від діяльності останніх залежить те, як цей капітал буде в остаточному підсумку використаний.

Характер взаємин між цими двома групами учасників корпоративних відносин залежить від історичних особливостей формування структури акціонерної власності, розмірів пакетів акцій, що перебувають у володінні ті або інші групи інвесторів і менеджменту, умов і способів їхнього придбання, типу власників і специфіки їхніх інтересів стосовно компанії. Великі власники підприємницького характеру зацікавлені в прибутковій діяльності компанії, зміцненні її довгострокових позицій у тій сфері бізнесу, у якій вона діє, і безпосереднім чином беруть участь у процесі керування нею. Інші великі власники можуть мати трохи відмінні інтереси. Так, великі акціонери (наприклад, банки) можуть мати комерційні відносини з корпорацією, які для них є набагато більше вигідні, чим одержувані ними дивіденди. Такі акціонери зацікавлені не стільки в підвищенні фінансової ефективності діяльності компанії (норми прибутковості, підвищенні курсу її акцій), скільки в розвитку й розширенні своїх відносин з нею. Група акціонерів - інституціональних інвесторів, представлених інвестиційними фондами, зацікавлена винятково у фінансових показниках діяльності компанії й росту курсової вартості її акцій.

Існують розходження й в інтересах дрібних інвесторів. Так, власники акцій зацікавлені насамперед у рівні дивідендів й їхньому росту їхньої курсової вартості, а власники облігацій зацікавлені насамперед у довгостроковій фінансовій стійкості компанії.

Таким чином, різні групи учасників корпоративних відносин мають інтереси, які збігаються в одних сферах, але розходяться в інших. Спільність інтересів полягає в тім, що у звичайній ситуації всі учасники корпоративних відносин зацікавлені в стабільності існування й прибутковості діяльності компанії, з якою вони зв'язані.

У той же час, узагальнюючи інтереси основних груп учасників корпоративних відносин, можна виділити наступні найбільш значимі розходження між ними:

- Керівники:

- Одержують основну частину своєї винагороди, як правило, у вигляді гарантованої заробітної плати, у той час, як інші форми винагороди грають значно меншу роль. Численні спроби прив'язати винагороду менеджерів до дивідендів на акції їхніх компаній або курсу акцій не змінили вищевказаної пропорції.

- Зацікавлені насамперед у міцності свого положення, стійкості компанії й зниженні небезпеки впливу непередбачених обставин (наприклад, фінансуванні діяльності компанії переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, а не зовнішнього боргу). У процесі вироблення й реалізації стратегії розвитку компанії, як правило, схильні до встановлення міцного довгострокового балансу між ризиком і прибутком.

- Концентрують свої основні зусилля в компанії, у якій працюють.

- Залежать від акціонерів, представлених радою директорів, і зацікавлені в продовженні своїх контрактів на роботу в компанії.

- Безпосередньо взаємодіють із більшим числом груп, що проявляють інтерес до діяльності компанії (персонал компанії, кредитори, клієнти, постачальники, регіональні й місцеві влади й ін.) і змушені брати до уваги, у тім або іншому ступені, їхні інтереси.

- Є під впливом ряду факторів, які не пов'язані із завданнями підвищення ефективності діяльності й вартості компанії або навіть суперечать їм (прагнення до збільшення розмірів компанії, розширенню її добродійної діяльності як засобу підвищення особистого статусу, корпоративного престижу й ін.).

- Власники акціонерної власності (акціонери):

- Можуть одержати дохід від компанії лише у формі дивідендів (тієї частини прибутку компанії, що залишається після того, як компанія розрахується за своїми обов'язками), а також за рахунок продажу акцій у випадку високого рівня їхніх котирувань. Відповідно, зацікавлені у високих прибутках компанії й високому курсі її акцій.

- Несуть найвищі ризики: 1) неотримання доходу у випадку, якщо діяльність компанії, по тим або інших причинах, не приносить прибутку; 2) у випадку банкрутства компанії одержують компенсацію лише після того, як будуть задоволені вимоги всіх інших груп.

- Схильні до підтримки рішень, які ведуть до одержання компанією високих прибутків, але й сполучених з високим ризиком.

- Як правило, диверсифікують свої інвестиції серед декількох компаній, тому інвестиції в одну конкретну компанію не є єдиним (або навіть головним) джерелом доходу.

- Мають можливість впливати на менеджмент компанії лише двома шляхами: 1) при проведенні зборів акціонерів, через обрання того або іншого складу ради директорів і схвалення або несхвалення діяльності менеджменту компанії; 2) шляхом продажу приналежних їм акцій, впливаючи тим самим на курс акцій, а також створюючи можливість поглинання компанії акціонерами, недружніми діючому менеджменту.

- Безпосередньо не взаємодіють із менеджментом компанії й інших зацікавлених груп.

- Кредитори (у тому числі власники корпоративних облігацій):

- Дістають прибуток, рівень якого зафіксований у договорі між ними й компанією. Відповідно, насамперед зацікавлені в стійкості компанії й гарантіях повернення представлених засобів. Не схильні підтримувати рішення, що забезпечують високий прибуток, але пов'язані з високими ризиками.

- Диверсифікують свої вкладення між більшим числом компаній.

- Працівники компанії:

- Насамперед зацікавлені в стійкості компанії й збереженні своїх робочих місць, що є для них основним джерелом доходу.

- Безпосередньо взаємодіють із менеджментом, залежать від нього й, як правило, мають дуже обмежені можливості впливу на нього.

- Партнери компанії (регулярні покупці її продукції, постачальники й ін.): компетентність корпоративне управління акціонерне суспільство

- Зацікавлені в стійкості компанії, її платоспроможності й продовженні діяльності в певній сфері бізнесу.

- Безпосередньо взаємодіють із менеджментом.

- Спеціалізований реєстратор

- Органи влади:

- Насамперед зацікавлені в стійкості компанії, її здатності виплачувати податки, створювати робочі місця, реалізовувати соціальні програми.

- Безпосередньо взаємодіють із менеджментом.

- Мають можливість впливати на діяльність компанії головним чином через місцеві податки.

Як ми бачимо, учасники корпоративних відносин по-різному взаємодіють між собою, і сфера розбіжності їхніх інтересів досить значна. Правильно вибудувана система корпоративного керування саме й повинна мінімізувати можливий негативний вплив цих розходжень на процес діяльності компанії.

Для цього необхідно поліпшення ділової культури українського корпоративного сектора, оскільки менеджери українських компаній мають дуже погану репутацію у світі в питаннях дотримання прав інвесторів.

Розділ 2. Сутність акціонерного товариства

Підприємство - це організаційно-відокремлена і економічно-самостійна основна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та надають послуги населенню, суспільству з відповідною системою виробничих відносин.

Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію і з якого оплачують рахунки інших підприємств з а поставку сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

2.1 Поняття та ознаки акціонерного товариства

Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Можна сказати, що акціонерне товариство -- це так зване товариство капіталів.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу:

- воно є господарською організацією корпоративного типу, різновидом господарського товариства;

- належить до товариств - об'єднань капіталів, у яких майнові елементи домінують над особистими (для участі в акціонерному товаристві досить зробити майновий внесок - оплатити акцію, а персональна участь - трудова, в управлінні справами товариства - зазвичай є необов'язковою);

- статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам;

- має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій), воно є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.;

- фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, набувають статусу акціонерів, права і обов'язки яких визначаються законом;

- особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів: вони відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Якщо правове становище інших господарських товариств визначається передусім законами України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», то діяльність АТ у зв'язку з наявністю у них акцій регулюється ще й законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Позитивні та негативні риси акціонерних товариств

Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис.

До позитивних рис АТ належать:

- легкість створення значного за розмірами капіталу;

- обмеженість ризику акціонера розміром сплачених за акції коштів, що сприяє залученню значної кількості учасників (акціонерів) та концентрації великих капіталів;

- стабільність майнової бази AT, оскільки на неї, як правило, не впливає вихід акціонера з AT (це відбувається шляхом відчуження акцій іншим особам, що не веде до зменшення майнової бази товариства);

- необов'язковість персональної участі акціонерів у діяльності AT, що полегшує участь у ньому і відповідно - залучає нових акціонерів і їх кошти;

- можливість залучення до участі у відкритих AT широких верств населення і відповідно - розподілу прибутку AT між ними;

- можливість застосування в різних сферах народного господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність, промисловість, сільське господарство, транспорт тощо) та в усіх секторах економіки - державному, комунальному, приватному, а також створення змішаних AT;

- використання форми AT у процесі роздержавлення і приватизації;

- можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій (для стратегічного інвестора), не витрачаючи кошти на придбання всіх акцій товариства.

Негативні риси AT:

- складність і тривалість (особливо для відкритих акціонерних товариств) створення;

- значні вимоги до мінімального розміру статутного фонду та складність зміни цього фонду;

- ігнорування інтересів меншості;

- можливість формування виконавчого органу з найманих працівників і необов'язковість персональної участі в них акціонерів зумовлює відчуження останніх від управління AT;

- складність управління AT і контролю за його виконавчим органом з боку акціонерів, що викликано наявністю системи органів: загальних зборів акціонерів, правління, спостережної ради, ревізійної комісії;

- можливість зловживань з боку засновників у зв'язку з легкістю акумулювання коштів;

- тяжіння до монополізму;

- можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій, якщо такий контроль здійснюється на шкоду AT та його акціонерам;

- значний ступінь державного регулювання діяльності товариства.

2.2 Види акціонерних товариств

Залежно від способу створення та порядку відчуження акцій акціонерні товариства традиційно поділяють на два основні види -- відкриті акціонерні товариства (ВАТ) та закриті акціонерні товариства (ЗАТ), кожен з яких має свої особливості. Зокрема, ВАТ і ЗАТ відрізняються:

- порядком розміщення акцій (у ВАТ -- шляхом підписки і вільної купівлі-продажу на фондовому ринку, в ЗАТ -- розміщенням серед засновників);

- порядком руху учасників (у ВАТ він вільний, у ЗАТ -- дещо обмежений, оскільки акції такого товариства не продаються/купуються на біржі);

- видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ може випускати як іменні акції, так і акції на пред'явника, а ЗАТ -- лише іменні);

- порядком створення (у ВАТ він досить складний, що пов'язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом підписки, а, отже, і наявністю етапів, не притаманних ЗАТ: реєстрації інформації про акції (що публікується), оголошення про підписку, процедури підписки, вирішення на установчих зборах питань, пов'язаних з результатами підписки);

- кількістю акцій, що розподіляються між засновниками: при створенні ЗАТ між засновниками останнього розподіляються усі оголошені до емісії акції, а засновники ВАТ повинні підписатися і протягом 2 років з моменту державної реєстрації бути держателями щонайменше 25% акцій товариства;

- мінімальним розміром оплати акцій на момент скликання установчих зборів (у ВАТ він має бути не меншим за 30%, а в ЗАТ -- 50% номінальної вартості акцій);

- переліком обов'язкових для розгляду на установчих зборах питань (у ВАТ він більш значний, що пов'язане з результатами підписки на акції ВАТ);

- обсягом обов'язків і відповідальністю засновників: у засновників ВАТ вони більш значні, що пов'язано з підпискою на акції (обов'язок повернути особам, що підписалися на акції, сплачені ними суми, якщо заснування ВАТ не відбулося).

2.3 Порядок створення акціонерних товариств

Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв'язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію. Засновниками можуть бути фізичні та (або) юридичні особи. Враховуючи договірний характер створення акціонерного товариства, засновників має бути щонайменше двоє, якщо спеціальним законодавством не передбачено інше.

Акціонерні товариства можуть створюватися шляхом заснування і шляхом реорганізації. Процес створення акціонерного товариства - це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Створення ВАТ шляхом заснування.

1 Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі.

Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами.

2 Другою стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та інформації про їх емісію і опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) інформації про випуск акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Зокрема, в інформації мають бути зазначені характеристика емітента; баланс, звіт про фінансові результати та їх використання; дані про членів органів управління АТ; можливі фактори ризику в діловій діяльності емітента; опис ділової діяльності емітента; дані про емісію цінних паперів; відомості про реєстратора; відомості про депозитарій цінних паперів і т.ін.

3 Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яку організують засновники. Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 % вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення зазначеного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

У разі якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку.

4 Четвертою стадією є установчі збори, що їх повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до не створення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частини вартості акцій.

Установчі збори визнаються правомочними за присутності осіб, які підписалися більш як на 60 % акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.

На установчих зборах мають бути вирішені питання щодо створення акціонерного товариства, затвердження його статуту, формування органів товариства.

Установчі збори вирішують також інші, пов'язані із засновництвом питання: приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку; зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана в повідомленні; затверджують оцінки вкладів у натуральній формі; вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства тощо.

5 П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства, яка здійснюється за процедурою, встановленою для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Створення ЗАТ шляхом заснування.

Закритим акціонерним товариствам притаманний більш простий порядок створення, який включає такі етапи:

- визначення кола засновників і укладення між ними установчого договору, в якому мають бути обов'язково зазначені частки засновників у статутному фонді і відповідно - кількість акцій, що відповідає частці кожного засновника;

- публікація засновниками повідомлення про їх намір створити ЗАТ;

- проведення аудиторської перевірки засновників - юридичних осіб щодо їхньої спроможності сплатити вклади до статутного фонду товариства;

- відкриття в банку рахунку, на який мають вноситися вклади засновників;

- формування майнової бази майбутнього товариства не нижче встановленого законом розміру: до проведення установчих зборів засновники мають сплатити щонайменше 50% своїх вкладів до статутного фонду (номінальної вартості акцій);

- проведення установчих зборів, на яких мають бути вирішені те ж питання, що і на установчих зборах ВАТ, крім затвердження привілеїв для засновників, оскільки зазвичай всі майбутні акціонери ЗАТ - це його засновники;

- проведення засновниками державної реєстрації товариства.

Створення акціонерних товариств шляхом реорганізації включає такі основні етапи:

- визначення господарської організації, у процесі реорганізації якої має виникнути нове акціонерне товариство;

- вибір способу реорганізації (поділ, виділення, злиття, приєднання, перетворення) і прийняття про це рішення компетентним органом (органами): власником майна - щодо унітарного підприємства або загальними зборами товариства/кооперативу - щодо організацій корпоративного типу;

- виконання підготовчих дій, які розрізняються залежно від способу реорганізації (підписання угоди між учасниками реорганізації у формі злиття або приєднання; затвердження розподільчого балансу у разі реорганізації шляхом виділення або поділу; здійснення розрахунків з учасниками господарських організацій корпоративного типу, що беруть участь у реорганізації, якщо ці учасники голосували проти реорганізації;

- затвердження статуту створюваного АТ, обрання його органів;

- державна реєстрація новоствореного товариства і відповідно - анулювання державної реєстрації господарських організацій, що припинили своє існування в результаті реорганізації.

2.4 Майно акціонерного товариства

Акціонерне товариство є суб'єктом права колективної власності. Його майно юридичне відокремлено від майна власників товариства, тобто акціонерів, і є власністю саме товариства як юридичної особи.

По-перше, товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Воно називається вкладами засновників та учасників і з економічної точки зору представляє собою фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства.

По-друге, товариство виступає власником іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо.

Передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення становлять фонди акціонерного товариства.

Статутний фонд -- одна з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою ст. 24 Закону України "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення AT. Статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості.

Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій і відбувається шляхом додаткової підписки на акції (випуску і реалізації нових акцій за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів, що здійснюється у тому ж порядку, як і для випуску акцій); збільшення номінальної вартості вже випущених акцій; обміну облігацій на акції.

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів.

Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками, товариство створює резервний фонд. Розмір цього фонду встановлює законодавство. Він має бути не менше 25 % статутного фонду товариства. Резервний фонд формується за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5 % прибутку до отримання необхідної суми.

Обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Цей майновий фонд теж формується з чистого прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, страховий фонд).

2.5 Правовий режим акцій та дивідендів

Згідно зі статтею 4 Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Іменні акції розподіляються між засновниками закритих акціонерних товариств і відкритому продажу на біржі не підлягають, в них вноситься прізвище тієї особи, яка їх передплачує.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою -- суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає вести реєстр шляхом укладення відповідного договору. Реєстрації підлягає і передача (трансферт) іменних акцій іншим особам, тобто перехід прав участі.

Акції на пред'явника на відміну від іменних обертаються вільно, акціонерне товариство фіксує у книзі реєстрації лише загальну кількість пред'явницьких акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації. Вони можуть випускатись із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості дивідендом, який виплачується незалежно від річного прибутку товариства.

Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою за 50 грн. Номінальна вартість акції, більша за 50 грн., повинна бути кратною мінімальній вартості акції.

Закон забороняє випускати акції для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди за акціями виплачуються раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та процентів за банківський кредит.

Розділ 3. Органи управління корпорацією

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом і суб'єктом права колективної власності акціонерів, права на частки якої, за загальним правилом, є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.

З урахуванням такої особливості колективної власності світова теорія акціонерного товариства (компанії, корпорації) виробила три основні принципи організації управління товариством, які традиційно застосовуються загальним і статутним акціонерним законодавством та практикою.

Перший принцип - це розмежування компетенційними правовими нормами (законодавчими, статутними) функцій колективного власника (акціонери) і функцій централізованого управління діяльністю товариства. Іншими словами - розмежування економічної влади колективної власності і функцій управління майном товариства у процесі звичайної ділової активності. Цей принцип втілює організацію і виражає діяльність та управлінську компетенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його загальні збори. Це орган влади й управлінської компетенції всіх акціонерів товариства.

Другий принцип - централізація керівництва поточною (звичайною) діяльністю товариства в руках компетентного виконавчого органу на чолі з керівником, який без доручення діє від іменні товариства. Централізацію втілюють і виражають виконавчі органи, якими закон, за загальним правилом, визначив правління товариства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад, рада директорів. Це виконавська управлінська влада в товаристві, яка складається з посадових осіб.

Посадовими особами органів управління акціонерного товариства визнаються голова та члени ради товариства (спостережної ради), голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії.

Посадовими особами органів управління акціонерного товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть обіймати у товаристві керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Згідно зі ст. 48 Закону України "Про господарські товариства" головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тобто, ці посадові особи можуть мати у товаристві правовий статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а й найманих працівників.

Третій принцип - вищий і постійний поточний контроль акціонерів (як засновників і співвласників товариства) за управлінською та фінансово-господарською діяльністю правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфери традиційно розділені. Тому акціонерне товариство, за загальним правилом, має два контрольні органи - вищий контрольний і контрольний. Вищий контроль управлінської діяльності правління товариства здійснює спостережна рада (рада) товариства. Це незалежна від правління контрольна влада, яка є однією з форм реалізації економічної влади колективної власності акціонерів.

3.1 Загальні збори акціонерів

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

До компетенції загальних зборів акціонерів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

в) обрання і відкликання членів наглядової ради;

г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.

Питання (передбачені пунктами "б", "в", "г", "д", "е", "ї", "й", належать до виключної компетенції загальних зборів Акціонерів) віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо:

а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний (складений) капітал);

в) зменшують розмір статутного (складеного) капіталу у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;

г) обирають наглядову раду акціонерного товариства, виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлюються статутом товариства і законом.

Порядок скликання загальних зборів акціонерів .

Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується і дана інформація. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. У разі необхідності може бути зроблено повторне повідомлення в зазначених засобах масової інформації.

Загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.

...