Організація праці та трудові процеси

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Організація праці та трудові процеси

1.1 Організація праці

1.2 Трудові процеси

1.2.1 Класифікація, зміст і склад трудових процесів

1.2.2 Організація трудового процессу

2. Методи організації виробництва

2.1 Поняття методів організації виробництва. Фактори, що впливають на вибір методу організації виробництва

2.2 Організація непотокового виробництва. Форми спеціалізації непотокового виробництва

2.3 Характеристика потокового виробництва і класифікація потокових ліній

3. Задача

Список використаної літератури

управління праця виробничий трудовий



1. Організація праці та трудові процеси

1.1 Організація праці

Розрізняють поняття "суспільна організація праці" та "організація праці". Суспільна організація праці має такі основні елементи: відтворення робочої сили, форми та методи залучення людей до праці, розподіл суспільного продукту та кооперація праці в масштабах держави (регіону, області).

Основними напрямами організації праці на рівні підприємства є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі; раціоналізація режиму праці та відпочинку; виховання сумлінного ставлення до праці. Таким чином, організація праці на рівні підприємства -- це є приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності.

Суть кожного з вказаних напрямів можна коротко сформулювати так:

* удосконалення розподілу і кооперації праці: поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування, суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці;

* удосконалення організації та обслуговування робочих місць: правильне планування робочих місць відповідно до логічного процесу; організаційно-технічна оснащеність робочих місць та розширення типізації у їх плануванні; впровадження планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, забезпечення ефективного використання робочого часу основних і допоміжних робітників;

* вивчення І впровадження передових прийомів І методів праці: раціоналізація трудових прийомів, дій та рухів; впровадження прогресивних методів організації праці в межах зміни; навчання працівників ефективним прийомам і методам роботи з метою економії робочого часу і зростання продуктивності праці;

* удосконалення підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів: розробка планів підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація менеджерами персоналу системи професійної орієнтації та професійного підбору кадрів; впровадження дійових форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов для забезпечення стабільності кадрів на підприємстві; дотримання типових програм та термінів навчання щодо професій і рівнів кваліфікації;

* удосконалення нормування праці: розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд за виробничою необхідністю; удосконалення організації нормувальної роботи та поліпшення стану нормування праці робітників;

* поліпшення умов праці: нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; дотримання вимог охорони праці та упорядкування побутової сфери виробництва; передбачення в колективних договорах процесу механізації важких і шкідливих робіт; усунення емоційно негативних чинників праці;

* раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньозмін-ного, тижневого, місячного і річного): впровадження раціональної змінності по підприємству та його підрозділах, окремих категоріях працюючих; розробка плану пропозицій щодо ефективного використання позаробочого часу;

* виховання сумлінного ставлення до праці: формування культури виробництва; заохочення працівників до раціоналізації та винахідництва; підвищення відповідальності за результати праці та виконання режиму робочого часу.

Для оцінки рівня організації праці на підприємстві застосовується індексний метод, суть якого полягає в розрахунку системи оціночних коефіцієнтів щодо всіх напрямів організації праці. Абсолютні значення узагальнюючого показника порівнюються з нормативним (плановим). Максимальне значення коефіцієнта, що наближується до одиниці, вказує на відносно високий рівень організації праці на підприємстві, а мінімальне -- на несприятливі чинники, що негативно впливають на рівень організації праці.

Нормативне (планове) значення будь-якого коефіцієнта , якщо воно не обумовлене державними або галузевими нормативними актами, визначається як найкраще при співвідношенні з досягнутим на споріднених підприємствах галузі, коли є такі дані, або як середньоарифметичне подібних показників на даному підприємстві за кілька років .

Є різні формули розрахунку коефіцієнтів щодо кожного з напрямів організації праці, тобто складових організації праці, адже кінцевий (узагальнений) коефіцієнт (К о п) розраховується за такою формулою:

де kv k2, k3...kn -- складові коефіцієнти, відображають рівень організації праці щодо кожного з напрямів, які аналізуються;

и -- кількість оцінених напрямів організації праці.

Слід зазначити, що існує інший підхід до оцінки рівня організації праці як в цілому по підприємству, так і по окремих цехах. Він розраховується як середньозважена величина на базі загальних (інтегральних) показників, отриманих по окремих робочих місцях (дільницях), і розраховується за формулою:

де К ш -- загальний (інтегральний) коефіцієнт організації праці на окремих г'-х ділянках виробництва;

P; -- чисельність робочих на відповідних окремих виробничих ділянках, чол.

В основі організації праці на рівні підприємства є трудовий процес, що являє собою сукупність дій виконавців щодо здійснення виробничих функцій, спрямованих на виробництво продукції. Зміст трудового аспекту виробничого процесу визначається технологією виробництва і в залежності від цього робітник може або спостерігати виробничий процес, або безпосередньо впливати на нього. Залежно від цього трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані та апаратні. Вони представляють сукупність дій працівника щодо здійснення цілеспрямованих змін предметів праці. Трудові процеси є частиною виробничого процесу -- сукупності цілеспрямованих технологічних і трудових дій, у результаті яких предмети праці під впливом процесу праці перетворюються на продукти праці.

Безпосередньо з виробничим процесом, незалежно від його виду, пов'язана організація робочих місць -- первинної ланки виробництва.

Робоче місце -- оснащена необхідними технічними засобами частина виробничої площі, в якій здійснюється трудова діяльність робітника або групи робітників, котрі сумісно виконують виробничі завдання виробництва матеріальних благ. Робоче місце є частиною виробничо-технологічної структури підприємства (організації), призначеної для виконання частки технологічного (виробничого) процесу.

Оскільки основним елементом системи управління персоналом є робоче місце, можна виділити дві групи завдань, що необхідні для визначення даного поняття. Першу складають технологічні, організаційні та ергономічні завдання, пов'язані з проектуванням технологічних та трудових процесів, вдосконаленням умов праці, оперативним регулюванням виробництва. Другу -- завдання планування чисельності персоналу, аналізу ринку праці та забезпечення зайнятості .

Функціонування робочого місця визначається технічними, технологічними, організаційними, економічними, соціальними, ергономічними, психофізіологічними та іншими чинниками. Робоче місце висуває відповідні вимоги до рівня загальноосвітньої та професійно-кваліфікаційної підготовки робітника, його дисципліни і відповідальності. У процесі виробництва робочі місця функціонують у тісному взаємозв'язку на основі досягнутого рівня розподілу і кооперації праці, відповідно до застосовуваної технології, створюючи при цьому органічно пов'язану сукупність -- систему робочих місць. Для оцінки робочого місця використовується система показників, що характеризують їхній техніко-технологічний, організаційний та соціально-економічний рівень у порівнянні з кращими вітчизняними народногосподарськими та світовими досягненнями. Для забезпечення якісної та кількісної збалансованості робочих місць і наявних трудових ресурсів, підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів і трудового потенціалу застосовується облік, атестація, раціоналізація та планування робочих місць, розробляються баланси робочих місць та трудових ресурсів. Як економічна категорія робоче місце характеризується системою вартісних і натуральних показників, що з одного боку відображають властивості робочого місця, а з іншого -- його економічні зв'язки з іншими чинниками та умовами виробництва. До даних показників відносяться: кількість робочих місць (Рм), коефіцієнт укомплектування робочою силою, кількість місце-змін, річний фонд робочого часу та інші .

Поряд із поняттям "робоче місце" часто використовують поняття "робоча зона" -- площа, на якій сконцентровані засоби виробництва, тобто робочі місця. Розташування робочих місць в робочій зоні залежить від типу виробництва (масове, серійне, індивідуальне), від рівня організації виробництва (конвейєр, потік тощо) та характеру технологічного процесу.

Існує два коефіцієнти оцінки робочих місць:

* коефіцієнт організації робочих місць;

* коефіцієнт оснащеності робочого місця.

Коефіцієнт організації робочих місць (Крм) використовується для оцінки відповідності типовим проектам наявної організації робочих місць в тому чи іншому підрозділі підприємства:

де Зє -- кількість місць, що відповідають типовим проектам;

З -- загальна кількість робочих місць на даній дільниці (в цеху, на підприємстві);

Коефіцієнт оснащеності робочого місця (Кор) характеризує ступінь фактичної оснащеності робочого місця технологічною оснасткою, інструментами, засобами, документацією тощо у порівнянні з вимогами, передбаченими технологічним процесом або проектом:

де Іф -- фактична кількість одиниць технологічної оснастки, інструментів, засобів тощо, що використовуються на робочих місцях;

І-- кількість одиниць оснастки, інструментів тощо, передбачених для використання на тих самих робочих місцях за технологією (проектом).

Цей показник характеризує також рівень організації робочих місць.

Організація робочих місць тісно пов'язана із організацією праці і, в першу чергу, із робочою позою, правильний вибір якої запобігає швидкій втомлюваності та шкідливому впливу на організм, підвищує продуктивність праці.

Робоче місце як будь-яка категорія має кількісну та якісну характеристики. Якщо на основі масштабів концентрації предметів праці та зміни режиму функціонування робочих місць формуються кількісні параметри даної категорії, то вимоги до професійно-кваліфікаційних, демографічних та психофізичних даних робітника, а також організаційно-технічного рівня розвитку утворюють якісні характеристики робочого місця. Збалансування зайнятості полягає у постійному підтриманні рівноваги між цими двома системами вимог.

Організація обліку робочих місць, виявлення ступеня відповідності їх рівня сучасним вимогам науки та техніки, технологій та наукової організації праці здійснюються в рамках атестації робочих місць. Джерелами інформації служать фактичні результати дослідження робочих місць, дані первинної статистичної звітності, перепису обладнання та його паспортів, технологічні карти та інші матеріали.

Атестація робочих місць є складовою програми вдосконалення управління персоналом на кожному підприємстві. Робоче місце вважається атестованим, якщо повністю відсутня оцінка з нульовим значенням, в кожній групі чинників не має більш однієї оцінки із значенням 0,5; середній коефіцієнт в кожній з комплексних груп чинників не є нижчим значення 0,9.

Загальна (інтегральна) оцінка стану робочого місця К3аг є середньоарифметичною від трьох груп чинників і розраховується за формулою:

де К с К2, К3 -- середні атестаційні коефіцієнти по кожній групі чинників: техніко-технологічні, організаційно-економічні та соціально-трудові.

Збалансування робочих місць із трудовими ресурсами досягається шляхом приведення відповідно до реальної потреби (із урахуванням кількості робочих місць) та можливостей її забезпечення в регіоні за рахунок підвищення ефективності використання основних виробничих фондів та скорочення чисельності працюючих на діючих підприємствах, організаціях, установах.

Кожне підприємство здійснює два рівні планування робочих місць:

* внутрішнє;

* зовнішнє.

Внутрішнє планування розподіляється на дві зони: зону праці (безпосередньо робоче місце) і зону підходу (стелажі, шухляди, шафи і т. п.).

Зовнішнє планування -- положення робочого місця відносно інших робочих місць -- визначається характером і кількістю його оснащення, характером виконуваних робіт. Крім того, до комплектації робочого місця входять предмети догляду за робочим місцем, засоби індивідуального захисту. Таким чином, організація робочого місця -- це є створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці з урахуванням його місця в технологічному процесі, виконання умов планування і оснащення всіма необхідними засобами і предметами праці відповідно до проекту організації робочих місць і трудового процесу.

Комплексна оцінка кожного робочого місця на його відповідність науково-технічному та організаційному рівням є основною для прийняття рішення щодо його подальшого використання, при цьому визначаються основні напрямки удосконалення робочого місця, інформація інтегрується в процесі атестації робочих місць. Організація праці на виробництві залежно від специфіки виробничого процесу може бути індивідуальною і колективною (бригадною).

1.2 Трудові процеси

Сукупність взаємопов'язаних трудових і природних процесів, спрямованих на виготовлення продукції, називається виробничим процесом. Виробничий процес складається з технологічного та транспортного контролю і випробування продукції. Таким чином, трудовий процес є частина виробничого процесу. Зміст і структура трудового процесу залежать від виробничого завдання, застосовуваної технології і використовуваних матеріальних і технічних засобів. Основним елементом трудового процесу є операція - частина виробничого процесу, що здійснюється одним працівником або групою на одному робочому місці і включає всі їхні дії з виконання одиниці заданої роботи над одним предметом праці.

Організація трудового процесу включає проектування і впровадження прогресивних методів, прийомів праці і раціональних умов його здійснення. Критеріями оптимальності трудових процесів є висока продуктивність праці при повному використанні устаткування, дотримання встановлених вимог до якості продукції, правильне поєднання елементів фізичної і розумової праці.

У результаті прискорення науково-технічного прогресу на перший план висуваються питання ефективної взаємодії людини і техніки. У цих умовах підвищення продуктивності та привабливості праці залежить переважно від побудови трудового процесу в цілому.

1.2.1 Класифікація, зміст і склад трудових процесів

Трудові процеси розрізняються за характером предмета і продукту праці, функцій працівників, ступеня участі людини у впливі на предмет праці, організації праці. Правильність віднесення трудового процесу до окремої класифікаційної групи є обов'язковим при їх організації.

Класифікація трудових процесів представлена в таблиці 1.

Таблиця 1 Класифікація трудових процесів

Ознака класифікації	Види трудових процесів	Приклади
1. Характер праці	1.1. Фізичний (що відноситься до роботи м'язів) 1.2.Умственний (що відноситься до діяльності розуму) 1.3.Чувственний (сприймалася органами почуттів: видимий, чутний, сприймати дотиком, нюхати, сприймається на смак) 1.4.Смешанний (інтегральний)	Переміщення вантажу, підйом тяжкості, обертання рукоятки машини і т.д. Аналіз, синтез, формулювання чого-небудь і т.п. Контроль пультауправління, вимірювання температури та ін Процес водіннятранспортного засобу, обробка деталі на верстаті з програмним управлінням
2. Субстанція предмета праці	2.1.Вещественние процеси, пов'язані з випуском продукту 2.2.Документірованние процеси, пов'язані зі створенням нематеріальних активів 2.3.Віртуальние процеси, пов'язані зінформаційним обслуговуванням працівників або населення	Трудовий процес по збірці вироби, збиранню врожаю і т.д. Розробка ноу-хау, винаходи, методики, написання книги і т.п. Отримання інформації через Інтернет, виконання концертної програми
3. Мета трудових процесів для їх споживачів	3.1. Створення матеріальної бази для задоволення потреб 3.2. Задоволення матеріальних потреб людини 3.3. Задоволення духовних і соціальних потреб людини 3.4. Задоволення суспільних потреб	Будівництво об'єкта Виготовлення продуктів харчування,будівництво житла Організація проведення концерту, вистави, будівництво басейну Законотворчість, охорона громадського порядку і т.д.
4. Галузь виробництва, в якій протікає трудовий процес	4.1. Матеріальне виробництво 4.2. Нематеріальне виробництво	Трудові процеси в галузях промисловості, будівельник, сільського господарства і т.п. Трудові процеси в сфері обслуговування юридичних і фізичних осіб
5. Роль або місце трудового процесу у виробничому процесі	5.1. Основні процеси - випуск продукції, виконання роботи або надання послуги 5.2. Допоміжні процеси, що забезпечують нормальне протікання основних і обслуговуючих процесів 5.3. Обслуговуючі процеси, що забезпечують нормальне протікання основних і допоміжних процесів	Виготовлення деталі на токарному верстаті, надання банківських послуг Виготовлення ріжучого інструменту для механічного цеху, ремонт технологічного обладнання
6. Періодичність виконання робіт	6.1. Безперервні процеси 6.2. Циклічні процеси 6.3. Нециклічні процеси	Надання транспортних послуг Процес виплавки сталі Виготовлення деталі в поточному виробництві по заданому ритму Виготовлення деталі в одиничному виробництві
7. Рівень автоматизації трудових процесів	7.1. Ручні процеси 7.2. Машинно-ручні процеси 7.3. Автоматизовані процеси 7.4. Автоматичні процеси	Масаж Точіння деталі Управління на основі ЕОТ Робота заводу-автомата

Зміст трудового процесу визначається сукупністю методів і прийомів праці працівника (групи працівників), необхідних для виконання роботи по всіх її стадіях:

1) аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму і т.д.);

2) уявне представлення технології виконання роботи, можливих впливів факторів зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;

3) підготовка робочого місця та забезпечення його всім необхідним (матеріальними ресурсами, робочою силою, інформацією, технологією і т.д.);

4) виконання роботи - безпосередній трудовий процес;

5) оформлення результатів роботи;

6) здача і впровадження (реалізація) роботи;

7) стимулювання хороших результатів роботи.

Зміст і структура трудового процесу залежать від виробничого завдання, застосовуваної технології і використовуваних матеріальних і технічних засобів.

Основним елементом трудового процесу є операція - закінчена частина виробничого процесу з обробки одного або одночасно декількох предметів праці, яка виконується на одному робочому місці одним або групою робітників або без їхньої участі. Операція є основним об'єктом планування, обліку, контролю виробничого процесу, а також нормування праці.

Трудова дія - це логічно завершена сукупність трудових рухів, виконуваних без перерви робочими органами людини за незмінних предметах і засобах праці. Наприклад, «включити подовжню подачу супорта», «взяти інструмент", "покласти деталь».

Трудовий прийом - закінчена сукупність трудових дій працівника, яка характеризується певним закінченим цільовим призначенням, і представляє собою технологічно завершену частину операції з кількох трудових дій. Наприклад, прийом «встановити деталь у патроні токарного верстата» має певний і закінчене цільове призначення: підготувати заготівлю до обробки з кріпленням в патроні. Він включає наступні дії: піднести деталь до патрона і вставити її в патрон.

Трудові прийоми в залежності від призначення поділяються на:

основні (технологічні) прийоми призначені для безпосереднього здійснення (реалізації) цілі даного технологічного процесу по зміні фізико-хімічних властивостей, форми або положення предмета праці;

допоміжні - цільове призначення допоміжних прийомів - забезпечення підготовки до виконання основних прийомів.

Прийоми об'єднуються в комплекси прийомів. Якщо прийоми об'єднуються в їх технологічної послідовності, то створюються технологічні комплекси прийомів . Якщо прийоми об'єднуються не за принципом послідовності їх виконання, а за ознакою єдності (спільності) якого-небудь фактора, що впливає на їх тривалість, то мова йде про розрахункові комплексах.

Основні елементи трудового процесу - це трудові прийоми, що охоплюють сукупність трудових дій, які складаються з трудових рухів. Самі універсальні елементи трудового процесу - трудові руху. Універсальність трудових рухів та дій визначає їх високу повторюваність.

Метод праці - це спосіб здійснення працівником трудового процесу, що характеризується складом прийомів, послідовністю операцій та їх взаємозв'язком. Високі результати праці окремих працівників, більша або менша економія матеріальних і трудових витрат є не тільки наслідком особистих здібностей, а й результатом раціональності застосовуваних прийомів і методів праці. Раціональними можна вважати такі прийоми і методи, які характеризуються - найменшими витратами часу, фізичними і психічними (нервовими) зусиллями і витратами енергії.

Звідси випливає важливість аналізу трудових прийомів, дій і, перш за все, трудових рухів, як первинного, вихідного і найбільш універсального елемента трудового процесу, з метою виявлення зайвих, менш ефективних рухів, встановлення можливості їх поєднання, зміни траєкторії і т.п. і на основі їх вдосконалення раціоналізувати сам трудовий процес в цілому і метод його виконання. Численні системи раціоналізації праці тамікроелементного нормування засновані на ретельному вивченні і аналізі трудових рухів. Для вивчення та аналізу трудових рухів необхідно знати основні їх характеристики, параметри, які залежать від виду рухів. У цих цілях проводиться класифікація трудових рухів.

Основний напрямок раціоналізації прийомів і методів праці - це оптимізація структури технологічної операції і трудових прийомів за рахунок скорочення кількості трудових рухів і вдосконалення способів їх виконання. Робота з удосконалення трудового процесу вимагає його деталізації, тобто розчленування на складові частини. Сукупність взаємопов'язаних трудових і природних процесів, спрямованих на виготовлення продукції, називається виробничим процесом.

Усі види технологічних процесів на підприємстві можуть здійснюватися лише в результаті праці його працівників. Усі трудові процеси за характером предмета і продукту праці діляться на речовинно-енергетичні та інформаційні. Перші характерні для робітників, другі - для службовців.

Предметом і продуктом праці робітників є речовина (сировина, матеріали, деталі машин) або енергія (електрична, теплова, гідравлічна тощо). Предмет і продукт праці службовців - інформація (економічна, конструкторська, технологічна і т.п.). Подальша диференціація трудових процесів проводиться за їх функцій. Виробничий процес складається з технологічного та транспортного контролю і випробування продукції. Таким чином, трудовий процес є частина виробничого процесу.

Трудовий процес об'єднує різні за характером і змістом роботи. Ступінь розчленування трудового процесу залежить від безлічі чинників: застосування техніки, технології, організації праці тощо

За ступенем участі людини у впливі на предмет праці трудові процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані.

Ручними називаються процеси, в ??яких працівники впливають на предмет праці без застосування додаткових механізмів або за допомогою ручного інструменту. До машинно-ручним відносяться процеси, при яких вплив на предмет праці проводиться за допомогою механізмів, але є і ручні роботи. При машинних процесах весь процес здійснюється без фізичних зусиль робітника, а установка, зняття деталі і управління за допомогою робітника. При автоматичному процесі робітник тільки контролює роботу.



1.2.2 Організація трудового процесу

Організувати трудовий процес - значить зістикувати у просторі та часі, за кількістю та якістю предмет праці, знаряддя праці і жива праця. При цьому організатори, технологи, економісти повинні відповісти на питання: що виробляється, з якими параметрами, хто виробляє, де, коли, з якими витратами і якими результатами пройде трудовий процес.

Поділ і кооперація праці на підприємстві. Рівень розвитку виробничих сил суспільства наочніше виявляється в розвитку поділу праці. У зв'язку з цим суспільний поділ праці як соціально-економічна категорія властива всім суспільно-економічним формаціям, і його форма і значення мають істотне значення.

Усередині підприємства існують три основні форми поділу праці: функціональна, технологічна і класифікаційна.

Функціональна визначає ставлення робітників до виробничого процесу, при ній всі виробничі процеси діляться на групи:

робота щодо безпосереднього здійснення технологічного процесу (основні робітники);

роботи, що сприяють здійсненню технологічного процесу (допоміжні робітники);

технологічне керівництво та управління виробництвом;

утримання виробничих приміщень та територій;

охорона підприємства (спеціальна служба).

Найважливішим напрямком вдосконалення поділу праці є встановлення раціональної чисельності груп працівників у напрямі збільшення числа основних працівників.

Технологічне поділ праці - це пооперационное поділ праці. При цьому потрібне дотримання наступних умов:

кожен робочий або група закріплюється за робочим місцем і відповідає за його стан і збереження;

коло функцій і обов'язків, повинен бути, точно регламентований;

кількість і якість праці необхідно враховувати і контролювати.

Пооперационное поділ праці - основа поточного виробництва і має свої переваги. Проте надмірне дроблення технологічних процесів нанайпростіші операції збіднює їх зміст і підсилює його монотонність.

Кооперація праці на підприємстві виражається у формі об'єднання працівників для спільного і планомірного участі в єдиному або в різних, але взаємопов'язаних процесах праці. Види кооперації праці залежать від спеціалізації цехів, дільниць та організації виробничого процесу. Трьох основних форм поділу праці відповідають три форми кооперації праці.

Кооперація праці робітників всередині підприємства здійснюється у вигляді міжцеховий, внутрішньоцехової і внутріучастковой кооперації.

Межцеховая кооперація грунтується на поділі виробничого процесу між окремими цехами і спрямована на забезпечення планомірного участі цих цехів в спільних процесах по виготовленню продукції.

Внутрицеховая кооперація - це взаємозв'язок між ділянками, робочими бригадами, робочими.

Внутриучасткова кооперація виражається у виробничих зв'язках між окремими робочими або бригадами всередині ділянки.

Найбільшхарактерна форма внутріучастковой кооперації - формування виробничих бригад.

Організація трудових процесів являє собою систему заходів, спрямованих на забезпечення раціонального функціонування живої праці з метою підвищення його продуктивності при ефективному використанні засобів виробництва та створення найбільш сприятливих умов праці.

Форми організації трудових процесів. До організаційних форм трудових процесів відносяться: бригадна, суміщення професій, багатоверстатне обслуговування.

Планомірний перехід на бригадну форму організації праці створює економічні та організаційні умови підвищення продуктивності, зміцнення дисципліни праці. Застосовуються дві основні форми бригад: спеціалізовані і комплексні.

Спеціалізовані бригади організуються з робочих однієї професії для виконання технологічно однорідних операцій (формувальники, верстатники т.д.). Комплексні - з робітників різних професій з застосуванням суміщення професій і взаємопов'язаності.

Необхідність суміщення професій визначається технічними, соціальними та економічними факторами. Збільшення частки вільного машинного часу в загальній трудомісткості операції разом з тим збільшує трудомісткість і складність обслуговування робочих місць, з'являється можливість послідовного або паралельного суміщення професій. Суміщення професій необхідно розглядати не тільки як засіб підвищення інтенсивності праці і зайнятості робітників, підвищення оплати праці робітників, але і як підвищення змістовності та привабливості праці, зниження його монотонності, підвищення культури та професійного рівня. Суміщення професій здійснюється шляхом оволодіння робітничими суміжними або другими професіями.

Суміжна професія - це професія, для якої характерна технологічна чи організаційна спільність з основною професією, а також здійснення функцій суміжних професій на робочих місцях основних професій. Наприклад, токар-слюсар з ремонту устаткування, верстатник-наладчик і т.д.

Робоче місце є первинним елементом виробничої структури підприємства. Воно об'єднує в єдине ціле засоби праці, предмети праці і сама праця. Робоче місце - частина виробничої площі з розташованими на ній технологічним, допоміжним, підйомно-транспортним устаткуванням і пристроями, оснащенням та різним інвентарем, необхідним виконавцю або групі виконавців для виконання виробничого завдання.



2. Методи організації виробництва

2.1 Поняття методів організації виробництва. Фактори, що впливають на вибір методу організації виробництва

Метод організації виробництва - це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність і прийомів його реалізації характеризуються рядом ознак головним з яких є взаємозв'язок послідовності виконання операцій техпроцесу з порядком розміщення обладнання і ступеня безперервності виробничого процесу. Залежно від особливостей виробничого процесу і типу виробництва на робочих місцях ділянки, цеху застосовується певний метод організації виробництва непоточних або потоковий.

На вибір методів організації поточного або непотокового виробництва впливають різні фактори, до них відносяться:

- Розміри і маса вироби; чим більше виріб і більше його маса, тим важче організувати поточне виробництво;

- Кількість виробів підлягають випуску за певний період часу (рік, квартал, місяць, добу); при випуску невеликої кількості виробів, як правило, недоцільно організовувати потокове виробництво (дуже великі капітальні витрати);

- Періодичність випуску виробів, тобто вони можуть випускатися регулярно й нерегулярно, при регулярному (ритмічному) випуску, наприклад, по 20 виробів щомісяця, доцільно організувати поточне виробництво, а якщо регулярність невизначена або через різні періоди часу і в різних кількостях, то доводиться використовувати непоточних методи організації виробництва;

- Точність і шорсткість поверхні деталей; при високій точності і малої шорсткості слід застосовувати непоточних методи.

У рамках виробничого циклу застосовуються три основні методи організації виробничих процесів: потоковий, партійний і одиничний.

Поточний метод передбачає розчленування виробничого процесу на невеликі за обсягом і нетривалі за часом відносно самостійні елементи - операції і закріплення останніх за робочими місцями. Операції розрізняються за двома основними ознаками: призначенням і ступеня механізації.

Виробничі операції, закріплені за окремими робочими місцями, розташовуються в суворій технологічній послідовності, утворюючи свого роду потік, відповідний ходу виробничого процесу. У його рамках відбувається рух оброблюваних виробів від одного робочого місця до іншого. У той же час виконання операцій на самих робочих місцях може бути і паралельним.

Організаційною формою поточного методу здійснення виробництва є потокова лінія, що представляє собою сукупність спеціалізованих робочих місць. У її рамках відбуваються безперервний відбір, завантаження і рух предмета праці через послідовні етапи обробки. Часто потокова лінія служить основою таких структур, як ділянка або цех.

Партіонний метод організації виробництва відрізняється від поточного запуском сировини, матеріалів, напівфабрикатів у технологічний процес певними частинами - партіями через відповідні проміжки часу, а не безперервно. Величина партій не довільна, а обумовлюється завданням мінімізації простою обладнання під переналадкой.

Нарешті, у випадку виготовлення унікальною або дрібносерійної продукції широкої номенклатури з тривалим виробничим циклом, необхідністю частої зміни обладнання, великою часткою ручних робіт, тривалими міжопераційних перерв і нерегулярним виходом готових виробів застосовується одиничний метод організації виробництва, максимально індивідуалізований по відношенню до кожного конкретного екземпляру. Якщо продукція габаритна, важка або просторово фіксована, її обробка здійснюється шляхом переміщення самих робочих місць, наприклад, при спорудженні корабля на стапелі.

До організації всіх елементів виробничого процесу та методів їх взаємодії має застосовуватися комплексний підхід, який забезпечує їх реальну єдність. У цій комплексності складається останній з основоположних організаційних принципів спільного виробництва.

2.2 Організація непотокового виробництва. Форми спеціалізації непотокового виробництва

Непоточних метод організації виробництва характеризується наступними ознаками:

1) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, оскільки випуск їх невеликий;

2) робочі місця розміщуються на однотипних групах обладнання без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлильних операцій та ін;

3) деталі переміщуються в процесі виготовлення складними маршрутами, у зв'язку з чим виникають великі перерви в обробці. Після кожної операції деталі, як правило, надходять до цехових проміжні комори, поки звільниться робоче місце для виконання наступної операції.

Непоточних метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництві. Іноді в рамках непотокового виділяють одиничний і партійний методи організації виробничого процесу.

При одиничному методі деталі і вироби виготовляються одиницями або невеликими партіями. Такий метод організації виробничого процесу характерний для досвідченого виробництва і для підприємств одиничного і дрібносерійного виробництва. З появою унікальних агрегатів, складних технічних систем питома вага такого виробництва підвищується,

Партіонний метод передбачає запуск у виробництво і виготовлення деталей, вузлів, виробів періодично повторюваними партіями певного розміру. Цей метод характерний для підприємств серійного виробництва.

У непотоковому виробництві застосовується, як правило, універсальне устаткування. Розробка технологічних процесів для кожного виробу носить індивідуальнийхарактер. Пристосування, оснащення, спеціальний інструмент зазвичай коштують дорого і списуються при знятті вироби з виробництва задовго до їх фізичного зносу. Все це здорожує собівартість продукції і не сприяє ефективності виробництва.

Непотоковому виробництво в організаційному відношенні є досить складним і не відповідає повною мірою принципам раціональної організації виробничого процесу.

Непотоковому виробництво може бути спеціалізовано в наступних формах: технологічної, предметної та змішаної.

Технологічна форма спеціалізації характеризується створенням цехів і ділянок, на яких обладнання (робочі місця) спеціалізовані за ознакою їх технологічної однорідності і розмірів. На технологічних ділянках (груповому розташуванні устаткування) партії деталей можуть оброблятися одночасно на декількох одиницях обладнання (верстатах дублерів). У цьому випадку може бути організовано багатоверстатне обслуговування, при якому значно скорочується тривалість виробничого циклу обробки партії деталей, знижується собівартість їх обробки.

При предметній формі спеціалізації створюються виробничі цехи і ділянки, спеціалізовані з предметів. Вони можуть бути предметно-замкнутими (ПЗУ) і предметно-груповими (ПГУ).

На предметно-замкнених дільницях (у технологічному відношенні) повинні виконуватися, як правило, усі (від першої до останньої) операції, необхідні для обробки деталей або збірки складальної одиниці.

Оскільки повністю замкнути процес виготовлення деталі на одній ділянці (в цеху) в деяких випадках з ряду причин не представляється можливим допускається деяка кооперація з ділянками даного цеху або інших цехів.

При предметно-груповій формі організації непотокового виробництва створюються предметні, групові або подетально-групові ділянки на основі використання групової технології обробки деталей. До переваг ПГУ можна віднести: 1) відсутність часу на переналагодження устаткування, що призводить до зниження собівартості обробки деталей, підвищення продуктивності і збільшення коефіцієнта використання устаткування; 2) спрощення внутрішньоцехового оперативно-виробничогопланування та управління за рахунок скорочення зовнішніх зв'язків кожної ділянки; 3) підвищення ступеня саморегулювання ділянкою внаслідок збільшення внутрішніх зв'язків на ділянці. Однак у деяких випадках не вдається виробляти деталі на одній ділянці (ПЗУ або ПГУ) з певних причин (занадто мала завантаження того чи іншого обладнання, необхідність винесення окремих операцій за санітарно-гігієнічним або технологічних умов в окремі приміщення і т. д.). У такому випадку використовується змішана форма спеціалізації виробництва, тобто обробка деталей ведеться на технологічних та предметно-замкнених дільницях (предметно-групових) ділянках. Дана форма має ті ж переваги і недоліки, що і дві розглянуті вище форми, але при цьому з'являються додаткові труднощі в організації виробництва:

1.Технологіческій маршрут розривається на окремі частини, якщо виділяються операції не початкові і не кінцеві.

2. Значно подовжується маршрут руху деталей у зв'язку із заходами їх в інші цехи (ділянки) і зростає тривалість виробничого циклу за рахунок збільшення часу транспортування.

3. Знижується відповідальність єдиного обличчя за терміни виготовлення деталей і їх якість.

4. З'являються оборотні заділи між ділянками, що викликає потребу складських приміщень і обумовлює зростання незавершеного виробництва.



2.3 Характеристика потокового виробництва і класифікація потокових ліній

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. В умовах потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації - прямоточного, безперервністю, пропорційністю та ін

Для потокового виробництва характерні такі основні ознаки:

1. за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань предметів, споріднених у конструктивно-технологічному відношенні;

2. робочі місця розташовуються по ходу технологічного процесу; технологічний процес виготовлення виробу розбивається на операції і на кожному робочому місці виконується одна або кілька споріднених операцій;

3. предмети передаються з операції на операцію поштучно або невеликими передавальними (транспортними) партіями відповідно до заданим ритмом роботи потокової лінії, завдяки чому досягається висока ступінь паралельності та безперервності;

4. основні та допоміжні операції внаслідок вузької спеціалізації робочих місць відрізняються високим рівнем механізації і автоматизації. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт, що виконує не тільки функції переміщення оброблюваних предметів, але й підтримання ритму виробництва.

Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, що представляє собою групу робочих місць, за якими закріплено виготовлення одного або обмеженої кількості найменувань предметів праці і виробничий процес, на якому здійснюється згідно з ознаками потокового виробництва.

Залежно від конкретних виробничих умов застосовуються різні види потокових ліній.

1. За номенклатурі виготовлених, виробів потокові лінії поділяються на одно-і багатопредметні.

Однопредметной називається потокова лінія, на якій обробляється або збирається предмет одного типорозміру протягом тривалого періоду часу. Для переходу на виготовлення предмета іншого типорозміру потрібна перебудова лінії (перестановка, заміна обладнання, зміна планування та ін.) Однопредметні потокові лінії застосовуються при стійкому випуску виробів у великих кількостях, тобто в масовому виробництві.

Багатопредметної називається потокова лінія, за якою закріплено виготовлення кількох типорозмірів предметів, схожих за конструкцією і технології обробки або складання. Такі лінії характерні для серійного виробництва, коли обсяг випуску предметів одного типорозміру є недостатнім для ефективного завантаження робочих місць лінії.

Багатопредметні потокові лінії можуть бути постійно-поточними (груповими) і змінно-поточними.

Постійно-поточної (груповий) називається потокова лінія, на якій обробляється або збирається група споріднених у технологічному відношенні предметів без переналагодження устаткування. Для цього кожне робоче місце повинне бути оснащене груповими пристосуваннями, необхідними для обробки виробів, закріплених за лінією.

На змінно-потокової лінії різні предмети обробляються або збираються послідовно чергуються партіями. Після обробки чи складання партії одних предметів проводиться переналагодження устаткування і запускається у виробництво наступна партія.

2. За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та перериваним, або прямоточні.

Безперервної є потокова лінія, на якій у процесі "або збираються предмети переміщуються по всіх операціях лінії безперервно, тобто без міжопераційного простою. Такийрух предметів за операціями називають паралельним.

Безперервний рух предметів за операціями ефективно тільки при безперервності роботи устаткування і робітників. Умовою безперервності потокової лінії є рівнапродуктивність па всіх операціях лінії. Для створення подібної умови необхідно, щоб тривалість кожної операції на лінії була рівна або кратна єдиного такту роботи лінії.

Безперервні потокові лінії є найбільш досконалою формою поточного виробництва. Вони забезпечують сувору ритмічність у роботі й саму коротку тривалість виробничого циклу.

Перервний, або прямоточною, називається потокова лінія, операції якої не синхронізовані і, отже, не можуть бути вирівняні за продуктивністю. Між операціями утворюються оборотні заділи (запаси) оброблюваних предметів, внаслідок чого безперервність процесу порушується. Прямоточні лінії застосовуються при обробці трудомістких деталей на різнотипних обладнанні, коли перерозподіл робіт між операціями з метою синхронізації неможливо.

3. За способом підтримання ритму розрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом.

На лінії з регламентованим ритмом опрацюванні чи збираються предмети передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто з заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних пристроїв. Як правило, регламентація ритму досягається певною швидкістю або періодичністю руху конвеєра, а також шляхом звукової та світлової сигналізації, яка інформує робочих про закінчення даної операції та необхідності передачі предмета на наступну. Лінії з регламентованим ритмом характерні для безперервно поточного виробництва.

На лінії з вільним ритмом дотримання останнього покладається на робочих лінії і майстри. Передача окремих предметів може проводитися з відхиленнями від розрахункового ритму роботи, тоді на лінії утворюються міжопераційні запаси оброблюваних предметів. Лінії з вільним ритмом застосовуються як у безперервно-потоковому, так і прямоточному виробництві. Заданий ритм в умовах безперервно-потокового виробництва забезпечується зазвичай стабільною продуктивністю робітника на першій операції. Може застосовуватися також звукова та світлова сигналізація для орієнтації робітників.

4. За способом транспортування предметів між операціями розрізняють конвеєрні та неконвейерние потокові лінії.

Для транспортування, а також підтримки заданого ритму роботи на потокових лініях широко застосовуються транспортні засоби безперервної дії з механічним приводом, звані конвеєрами. Конвеєри можуть бути різних конструкцій: стрічкові, пластинчасті, тележечная, підвісні та ін Вживаний вид конвеєра залежить від багатьох факторів, і в першу чергу від особливостей оброблюваного або виробу, що збирається: його габаритних розмірів, маси та ін

На лініях неконвейерного типу (в основному безперервно-потокові лінії) застосовуються різноманітні транспортні засоби, які поділяють на безпровідні гравітаційної дії - рольганги, скати, жолоби, склизу і т. д. і циклічної дії - крани, електровізки, автонавантажувачі та ін

Переміщати предмети по робочих місцях не завжди доцільно. При складанні, наприклад, великих і важких машин простіше організувати гак звану стаціонарну потокову лінію, на якій збиране виріб встановлюється нерухомо па складальному стенді, а переміщуються спеціалізовані бригади робітників, за якими закріплені окремі операції. Число бригад одно або кратно числу складальних місць на такій лінії, Стаціонарні потокові лінії організовуються в літакобудуванні, суднобудуванні, при виробництві важких верстатів.

5. Залежно від місця виконання операцій розрізняють потокові лінії з робочими конвеєрами і конвеєрами зі зняттям предметів для обробки.

Робочий конвеєр крім транспортування і підтримки ритму служить ще місцем виконання операцій безпосередньо на його несучої частини. Типовим прикладом таких конвеєрів є складальні конвеєри.

Конвеєри зі зняттям предметів характерні для обробки деталей на різному устаткуванні,

6. Залежно від характеру переміщення розрізняють конвейєри з безперервним і пульсуючим рухом.

На конвеєрі з безперервним рухом несуча його частина рухається безперервно з установленою швидкістю.

На конвеєрі з пульсуючим рух під час обробки (складання) предметів несуча частина конвеєра знаходиться в нерухомому стані і приводиться в рух періодично через проміжок часу, рівний такту лінії. Конвеєри з пульсуючим рухом застосовуються в тих випадках, коли за умовами технологічного процесу оброблюваний або збирається предмет повинен бути нерухомим, наприклад, при складанні точних машин. Пульсуючий рух характерно як для робочих конвеєрів, так і для конвеєрів зі зняттям предметів.



3. Задача

Програма токарної дільниці механічного цеху на місяць становить 6 тис. шестерень. Трудомісткість однієї операції 0,8 годин. Режим устаткування 2 зміни. Дійсний фонд часу становить 350 годин. Планова норма виробітку - 113%.

Визначити розрахункову та фактичну прийняту кількість верстатів та коефіцієнт завантаження всієї групи верстатів.

Розв'язок:

Приймаємо = 350 год. і, використовуючи формулу для розрахунку кількості устаткування, а також наявні вихідні дані, визначаємо розрахункову кількість верстатів за такою формулою:

= ,

Отже, = = 1.75, що дає підставу прийняти 2 верстати.

Коефіцієнт завантаження () всієї групи визначаємо за формулою:

= ,

Де - прийнята кількість верстатів.

= = 0,87



Список використаної літератури

1. Генкін, Б.М. Організація, нормування і оплата праці на промислових підприємствах. Підручник / Б. М. Генкін. - М.: Видавництво: «НОРМА», 2003. - 400 с.

2. Кобець, Є. А. Організація, нормування і оплата праці на підприємствах галузі / Є. А. Кобець, М. М. Корсаков. - Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2006. - 79 с.

3. Макарену, Т. А. Організація і планування виробництва. Навчальний посібник / Т. А. макарену. - Таганрог: ТТІ ПФУ, 2007. - 204 с.

4. Організація і нормування праці. Підручник для вузів / під ред. Ю. Г. Одегова. - М.: Видавництво «Іспит», 2005. - 464 с.

5. Організація праці: Підручник / Т. В. Ємельянова, С. Н. Лебедєва, Л. В. Міснікова та ін. - Мн. Обчислюємо. шк., 2004. - 302 с.

6. Організація, нормування та оплата праці: навч. посібник / За заг. ред. А. С. Головачова. - К.: знання, 2007. - 603 с.

Размещено на Allbest.ru

...