Фінансове середовище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Концепція обліку фактора ліквідності

Фінансові вкладення - це інвестиції в цінні папери, статутні капітали інших організацій, також у вигляді наданих іншим організаціям позиками.

Класифікація фінансових вкладень здійснюється за різними ознаками:

1. За призначенням:

o Придбані з метою отримання доходу по них

o Придбані для цілей перепродажу

2. Залежно від терміну, на який придбано

o Довгострокові (більше 1 року)

o Короткострокові

3. За зв'язку зі статутним капіталом

o Фінансові вкладення з метою утворення статутного капіталу

o Вкладення в боргові цінні папери

Згідно ПБУ 19/02 «Облік фінансових вкладень» для прийняття до бухгалтерського обліку активів в якості фінансових вкладень необхідно одноразове виконання умов:

· наявність належно оформлених документів, що підтверджують існування права в організації на фінансові вкладення і на отримання грошових коштів або інших активів, що випливає з цього права;

· перехід до організації фінансових ризиків, пов'язаних з фінансовими вкладеннями (ризик зміни ціни, неплатоспроможності боржника, ліквідності тощо);

· здатність приносити організації економічні вигоди (дохід) у майбутньому у формі відсотків, дивідендів або приросту вартості.

Види фінансових вкладень представлені в таблиці 1:

Таблиця 1. Види фінансових вкладень

Ліквідність - економічний термін, що позначає здатність активів бути швидко проданими за ціною, близькою до ринкової. Ліквідний - звертаємося в гроші.

Зазвичай розрізняють високоліквідні, низько ліквідні і неліквідні цінності (активи). Чим легше і швидше можна отримати за актив повну його вартість, тим більш ліквідним він є. Для товару ліквідності буде відповідати швидкість його реалізації за номінальною ціною.

Фінансові показники, що розраховуються на підставі звітності підприємства для визначення номінальної здатності компанії погашати поточну заборгованість за рахунок наявних поточних (оборотних) активів. На практиці розрахунок коефіцієнтів ліквідності поєднується з модифікацією бухгалтерського балансу компанії, мета якої - в адекватній оцінці ліквідності тих чи інших активів. Наприклад, частина товарних залишків може мати нульову ліквідність; частина дебіторської заборгованості може мати термін погашення більше одного року; видані позики та векселі формально відносяться до оборотних активів, але фактично можуть бути засобами, переданими на тривалий термін для фінансування пов'язаних структур. Такі складові балансу виносяться за межі оборотних активів і не враховуються при розрахунку показників ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності або коефіцієнт покриття - фінансовий коефіцієнт, рівний відношенню поточних (оборотних) активів до короткострокових зобов'язань (поточних пасивів). Джерелом даних служить бухгалтерський баланс компанії.

КТЛ = (ОА + РБП) / (ТО + ДБП)

де: КТЛ - коефіцієнт поточної ліквідності;

ОА - оборотні активи;

РБП - витрати майбутніх періодів;

ТО - поточні зобов'язання;

ДБП - доходи майбутніх періодів.

Коефіцієнт відображає здатність компанії погашати поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок тільки оборотних активів. Чим показник більше, тим краще платоспроможність підприємства. Беручи до уваги ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи можна реалізувати в терміновому порядку. Нормальним вважається значення коефіцієнта від 1.5 до 2.5, залежно від галузі. Значення нижче 1 говорить про високий фінансовий ризик, пов'язаний з тим, що підприємство не в змозі стабільно оплачувати поточні рахунки. Значення більше 3 може свідчити про нераціональну структуру капіталу.

Коефіцієнт швидкої (термінової) ліквідності - фінансовий коефіцієнт, рівний відношенню високоліквідних поточних активів до короткострокових зобов'язань (поточних пасивів). Джерелом даних служить бухгалтерський баланс компанії аналогічне, як для поточної ліквідності, але у складі активів не враховуються матеріально-виробничі запаси, тому що при їх вимушеної реалізації збитки будуть максимальними серед всіх оборотних коштів.

КБЛ = (Поточні активи - Запаси) / Поточні зобов'язання або КБЛ = (Короткострокова дебіторська заборгованість + Короткострокові фінансові вкладення + Грошові кошти) / (Короткострокові пасиви - Доходи майбутніх періодів - Резерви майбутніх витрат)

Коефіцієнт відображає здатність компанії погашати свої поточні зобов'язання у разі виникнення складнощів з реалізацією продукції.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - фінансовий коефіцієнт, рівний відношенню грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов'язань (поточних пасивів). Джерелом даних служить бухгалтерський баланс компанії аналогічне, як для поточної ліквідності, а в складі активів враховуються тільки грошові та прирівняні до них кошти.

Кал = (Грошові кошти + короткострокові фінансові вкладення) / Поточні зобов'язання

Кал = Грошові кошти / (Короткострокові пасиви - Доходи майбутніх періодів - Резерви майбутніх витрат)

Рівень ліквідності інвестицій - показник характеризує можливу швидкість реалізації об'єктів (інструментів) інвестування за їх реальною ринковою вартістю.

Методи оцінки рівня ліквідності інвестицій

При здійсненні інвестиційної діяльності істотну роль грає оцінка ліквідності інвестицій. Така оцінка проводиться в процесі зміни стратегії і тактики інвестиційної діяльності, реінвестування коштів у більш вигідні активи, «виходу» з неефективних інвестиційних програм і проектів.

Ліквідність інвестицій являє собою їх потенційну здатність у короткий час і без істотних фінансових втрат трансформуватися у грошові кошти.

З даного визначення випливає, що при оцінці ліквідності тих чи інших форм інвестицій використовується два основні критерії: час трансформації інвестицій у грошові кошти і розмір фінансових втрат інвестора, пов'язаних з цією трансформацією.

Оцінка ліквідності інвестицій за часом вимірюється зазвичай в кількості днів, необхідних для реалізації на ринку того чи іншого об'єкта інвестування.

Оцінка ліквідності інвестицій за рівнем фінансових втрат виробляється на основі аналізу окремих фінансових втрат і витрат. До фінансових втрат, викликаних трансформацією об'єкту інвестування в грошові кошти, можна віднести часткову втрату первинних вкладень капіталу у зв'язку з реалізацією цінних паперів в період низької їх котирування. До фінансових витрат, пов'язаних з ліквідністю інвестицій, можуть бути віднесені суми сплачуються при реалізації об'єктів інвестування податків і мит; комісійної винагороди посередникам і т.п.

Оцінка ліквідності інвестицій за рівнем фінансових втрат здійснюється шляхом співвіднесення суми цих втрат (і витрат) і суми інвестицій. Фінансові втрати в процесі трансформації об'єктів інвестування в грошові кошти можна вважати низькими, якщо їх рівень до обсягу інвестицій в об'єкт не перевищує 5%; середніми, якщо цей показник коливається в межах 6-10%; високими, якщо він становить 11-20% і дуже високими, якщо цей рівень перевищує 20%.

Слід зазначити, що показники ліквідності інвестицій за часом і рівнем фінансових втрат знаходяться між собою у зворотному зв'язку, тобто якщо інвестор погоджується на великий рівень фінансових втрат при реалізації об'єкта інвестицій, він швидше зможе його реалізувати і навпаки.

Метод розрахунку періоду окупності інвестицій полягає у визначенні терміну, який знадобиться для відшкодування суми початкових інвестицій. Якщо сформулювати суть цього методу більш точно, то він передбачає обчислення того періоду, за який кумулятивна сума (сума з наростаючим підсумком) грошових надходжень порівнюється з сумою початкових інвестицій.

Методи формування необхідного рівня прибутковості інвестиційних операцій з урахуванням фактора ліквідності

Співвідношення рівня прибутковості і ліквідності інвестицій - одна з основних базових концепцій інвестиційного менеджменту, обумовлена зворотного взаємозв'язком цих двох показників. Відповідно до цієї концепції зниження рівня ліквідності інвестицій повинно супроводжуватися за інших рівних умов підвищенням необхідного рівня їх прибутковості.

Щоб врахувати відмінність цінності грошей у часі в розрахунках терміну окупності інвестицій, необхідно коригувати майбутні доходи на коефіцієнт дисконтування, який визначається за формулою:

До d = 1 або 1 - по складних відсотках (1 + d) (1 + d 1) * (1 + d 2) *….* (1 + dn)

де d - темпи зміни цінності грошей ставок банківського відсотка за роками з урахуванням зміни;

n - номер року з моменту початку інвестування.

До d = 1 - за простим відсоткам 1 + nd

У практиці фінансових розрахунків при довгостроковому інвестуванні застосовуються складні відсотки, отже, і коефіцієнт дисконтування по складним відсоткам.

Під дисконтуванням вартості грошей розуміють процес приведення майбутньої вартості відповідної суми дисконту (знижка з номіналу) або визначення майбутньої вартості грошей, скоригованого з урахуванням факторів: зміни норми прибутку на ринку позичкового капіталу і темпів інфляції в країні.

Методи оцінки вартості грошових коштів з урахуванням фактора ліквідності

Найважливішим показником ефективності інвестиційного проекту є чиста поточна вартість (інші назви ГТС - інтегральний економічний ефект, чиста поточна приведена вартість, чистий дисконтований дохід, Net Present Value, NPV) - накопичений дисконтований ефект за розрахунковий період.

Чиста поточна вартість використовується для зіставлення інвестиційних витрат і майбутніх надходжень грошових коштів, наведених в еквівалентні умови.

Для визначення чистої поточної вартості, перш за все, необхідно підібрати норму дисконтування і, виходячи з її значення, знайти відповідні коефіцієнти дисконтування за аналізований розрахунковий період.

Після визначення дисконтованої вартості припливів і відтоків грошових коштів чиста поточна вартість визначається як різниця між зазначеними двома величинами. Отриманий результат може бути як позитивним, так і негативним.

Таким чином, чиста поточна вартість показує, чи досягнуто інвестиції за економічний термін їх життя бажаного рівня віддачі:

· позитивне значення чистої поточної вартості показує, що за розрахунковий період дисконтовані грошові надходження перевищать дисконтовану суму капітальних вкладень і тим самим забезпечать збільшення цінності фірми;

· навпаки, від'ємне значення чистої поточної вартості показує, що проект не забезпечить отримання нормативної (стандартної) норми прибутку і, отже, призведе до потенційних збитків.

Найбільш ефективним є застосування показника чистої поточної вартості як критеріального механізму, що показує мінімальну нормативну рентабельність (норму дисконту) інвестицій за економічний термін їх життя. Якщо ГТС є позитивною величиною, то це означає можливість отримання додаткового доходу понад нормативного прибутку, при негативній величині чистої поточної вартості прогнозовані грошові надходження не забезпечують отримання мінімальної нормативного прибутку та відшкодування інвестицій.

При чистої поточної вартості, близькою до 0 нормативний прибуток ледве забезпечується (але тільки у випадку, якщо оцінки грошових надходжень і прогнозованого економічного строку життя інвестицій виявляться точними).

Незважаючи на всі ці переваги оцінки інвестицій, метод чистої поточної вартості не дає відповіді на всі питання, пов'язані з економічною ефективністю капіталовкладень. Цей метод дає відповідь лише на запитання, чи сприяє аналізований варіант інвестування зростання цінності фірми чи багатства інвестора взагалі, але ніяк не говорить про відносну міру такого зростання.

2. Фінансове середовище

ліквідність актив інвестиція окупність

Фінансове середовище - це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, керівниками фінансів корпорацій та інвесторами. Розвиток світового фінансового середовища тісно пов'язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища. Упродовж повоєнних років формування структури світової економіки було позначено впливом найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Серед них: перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому у промислово розвинутих країнах; зростання впливу багатонаціональних корпорацій у міжнародному інвестуванні; посилення значення міжнародного руху капіталу у світовій економіці. Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції. По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи. 1914 р. - початок 1950-х років - відновлення світових господарських зв'язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил - СРСР та США. 1950-1970-ті роки - посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20% світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24%) та Японія (7%). 1980-1990-ті роки - значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980-х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою - Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10%. З кінця 90-х років Китай - друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону. По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп'ютеризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. Так, щоденний обіг валюти з 80-х до 90-х років ХХ ст. зріс: у Лондоні з 90 млрд. до 303 млрд. дол.; у Нью-Йорку - з 50 млрд. до 192 млрд. дол.; у Токіо з 48 млрд. до 128 млрд. дол. Світовий експорт становив у 1981 р. 2000 млрд. дол. та 3447 млрд. дол. у 1991 р. Якщо з 1982 до 2002 р. щорічний приріст світового ВВП становив 3,47%, світової торгівлі - 6,02%, то приріст випуску облігаційних позик зростав у середньому на 64,6% щорічно, а накопичений обсяг вихідних прямих іноземних інвестицій збільшувався у середньому на 44% щороку. Отже, на кожні 10% зростання світового виробництва припадає близько 17% збільшення обсягу світової торгівлі, 186% приросту облігаційних позик та 126% накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій. По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. Наприкінці XX ст. кількість материнських компаній ТНК становила близько 64 тис., а їхніх філій у різних країнах світу - близько 870 тис. На них припадало близько 25% загальносвітового обсягу виробництва та дві третини обсягу світової торгівлі. Валовий продукт іноземних філій ТНК зріс з 1982 до 2002 р. у 5,4 рази, загальні активи - в 12,7 рази. До групи ТНК належать і транснаціональні банки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном. Після Другої світової війни спостерігаються також певні зміни в основних формах міжнародної економіки, які обслуговує світова валютна система. До цих змін відносять:постійне зростання міжнародного товарообороту; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5-6%; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства; посилення міграції робочої сили; наприкінці ХХ ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980-1990-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками на 27%; полегшення доступу на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн з кінця 1960-х - на початку 1970-х років унаслідок поступового пом'якшення валютного контролю; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 1990-х років досяг понад 1 трлн дол. США. Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.

Размещено на Allbest.ru