Задачі та функції виробничого менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Сутність бізнесу, та його класифікація

Значення виробничого менеджменту

Організація внутрішнього контролю

Список використаної літератури

Сутність бізнесу, та його класифікація

В основі економічної сутності бізнесу (підприємництва) лежить історичний процес розвитку суспільства, заснований на суспільному поділі праці та господарської відособленості виробників. Основною метою господарської діяльності підприємства є задоволення необмежених потреб в умовах обмежених ресурсів. Під ресурсами, необхідними для виробництва, розуміють такі чинники виробництва, як праця, капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності.

Праця - це сукупність знань, умінь та навиків, фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує при виробництві продукції.

Капіталом або інвестиційними ресурсами називають усі засоби виробництва, створені людиною. До нього відносяться: будинки, споруди, машини, устаткування, інструменти, а також напівфабрикати, матеріали, що пройшли первинну обробку. Процес виробництва та накопичення засобів виробництва називається інвестуванням. Під природними ресурсами розуміються всі природні ресурси (земля, корисні копалини, вода, повітря та ін.), застосовувані людиною в процесі виробництва.

Підприємницькі здібності (спроможність) - це особливий чинник виробництва, що з'єднує в процесі виробництва всі інші чинники в єдину систему. Підприємницька спроможність - уміння прийняття ефективних управлінських рішень в умовах неповної інформації та, як наслідок, - спроможність ризикувати. Чинники виробництва завжди комусь належать. Власник чинників виробництва від їхнього використання в процесі виробництва одержує прибуток.

Власник праці одержує доход у вигляді заробітної плати, власник капіталу

- у вигляді відсотка на вкладений капітал, власник природних ресурсів - у вигляді ренти, власник підприємницьких спроможностей

- у вигляді прибутку. Розгляд економічної сутності підприємництва та чинників виробництва дозволяє зробити висновок, що бізнес - це спільно організоване виробництво продукції та послуг в умовах обмеженості ресурсів та наявності ризику підприємця.

Підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

· складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

· взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) -- продукція, роботи, послуги;

· здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

· має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці (суспільне виробництво). Для досягнення цих цілей використовуються основні виробничі ресурси тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація. Основними стадіями суспільного виробництва, де створюється суспільний продукт, є виробництво, розподіл, обмін, а також споживання.

Виробництво - процес створення матеріальних та нематеріальних благ, необхідних для задоволення тих або інших суспільних потреб. Тут відбувається з'єднання чинників виробництва. Це з'єднання повинно мати різний характер у залежності від того, кому кожний із цих чинників належить - самому працівнику, державі або підприємцю. Розподіл - це стадія суспільного виробництва на який визначається частка кожного учасника в зробленому продукті. На цій стадії вирішується питання не що поділяти, а як поділяти (нарівно, по потребах, по праці). Обмін - це стадія суспільного виробництва, що забезпечує безупинний зв'язок виробництва та споживання. Споживання - це використання продукту в процесі задоволення потреб. Роль, що грають ці стадії суспільного виробництва в процесі кругообігу продукту, різна. Виробництво забезпечує народження продукту, розподіл та обмін виводять продукт на ринок та представляють його споживачу, споживання формує нові замовлення для виробництва.

Відповідно до першого критерію підприємницькі структури (фірми) поділяють на малі (до 200 чол.), середні (не більше як 500 чол.) і великі (понад 500 чол.). інший критерій віднесення підприємств до розряду малих - річний обіг капіталу - в Україні ще не визначений, хоча, наприклад, в Німеччині до малих підприємств відносять підприємства з річним оборотом не більше ніж 25 тис. марок; до середніх та великих - понад 25 тис. марок.

Кількісні параметри класифікації зумовлені якісними і насамперед типом власності. Наприклад, малі підприємства - це, як правило, або індивідуальні, приватні фірми, або невеликі колективні підприємства типу кооперативів або товариств. Середні та великі утворення - це товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Так, частка обсяг/ виробництва малих підприємств України в 1994 р. становила 128900 млрд крб., а кількість працюючих на 80 тис. підприємств - 1200 тис. чол. В кооперативі обсяг послуг та робіт за цей період становив 10545 млрд крб., а кількість працюючих на 6,0 тис. кооперативів - 150 тис. чол. Акціонерних підприємств і товариств у промисловості України, з урахуванням банків та орендних підприємств, понад 2000 одиниць, в них працюють 454 тис. чол., які освоюють обсяг виробництва в 765 млрд крб.

Практика розвитку бізнесу в різних країнах виробила багато підходів до класифікації ферм бізнесу, але більшість дослідників та ділових людей дійшли висновку, що надмірне роздроблення форм бізнесу не виправдане, тому що, які б критерії класифікації не використовувалися, - все зводиться до одиничного або групового виробництва та володіння. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що основними формами бізнесу є індивідуальне та колективне підприємництво.

Особливість індивідуального підприємництва полягає в тому, що бізнесмен діє на свій страх і ризик, під повну особисту відповідальність. Індивідуальне підприємництво - це індивідуальне підприємство (фірма), основане на особистій власності та праці фізичної особи (індивідуальна трудова діяльність) або приватне підприємство (фірма) - як власність окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного підприємства - сімейне підприємство (фірма), основане на власності та праці членів однієї сім'ї, що проживають разом.

Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери - члени колективу несуть спільну відповідальність за справи фірми. Колективне підприємництво - це різноманітні форми колективної власності: акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно виступає у вигляді різних підприємств, товариств, фірм, об'єднань.

Значення виробничого менеджменту

Головна задача вивчення основ виробничого менеджменту, як наукової дисципліни складається в одержані комплексу знань відносно вибору нових форм та методів управління при утворенні комплексу знань відносно цілісної, ефективної та гнучкої системи управління організації в умовах ринкової економіки, яка тільки розвивається. Знання теоретичних основ управління дають можливість оволодіти культурою та мистецтвом керівництва колективу, включаючи вміння ставити загальні та конкретні цілі, задачі діяльності організації; розробляти стратегію управління при умові громадських, колективних, особистих інтересів, контролювати процес її реалізації.

В процесі управління відбувається делегування прав та обов'язків для організації взаємодії різних органів управління та розподіл задач, які виконуються різними працівниками. Керівники повинні передавати своїм працівникам свої права та обов'язки, інакше робота, яка вимагається не буде виконана. Тому організація виробничих робіт - це функція, яку повинні здійснювати всі керівники незалежно від їх рангів. Хоча зміст цієї концепції складається в делегуванні прав та обов'язків для розподілу праці по горизонталі та вертикалі, однак рішення про вибір структури організації завжди приймається керівництвом вищого рангу. Керівники нижчого та середнього рангу лише допомагають йому, надаючи необхідну інформацію.

Отже, в цілому задача менеджерів - це вірний вибір тієї структури, яка краще всього відповідає цілям та задачам організації, а також впливає на неї внутрішнім та зовнішнім фактором. "Найкраща" структура - це та, котра кращим способом дозволяє організації ефективно взаємодіяти з зовнішнім оточенням, продуктивно та доцільно розподіляти і направляти зусилля своїх співробітників і, таким чином вдовольняти потреби клієнтів та досягати своїх цілей з високою ефективністю.

Організація внутрішнього контролю

виробничий менеджмент контроль капітал

В ринкових умовах, що характеризуються високою невизначеністю і нестабільністю зовнішнього середовища, ефективне управління підприємством передбачає великий спектр планів, значний обсяг планової, а, відповідно, і контрольної роботи. Тому, в сучасних умовах, коли економічна система нашої держави перебуває у кризовому стані, внутрішній контроль на підприємствах набуває обов'язкового характеру, оскільки доцільний на всіх рівнях управління.

Для виведення контролю на якісно новий рівень, адекватний сучасним вимогам, потрібно, щоб він базувався на передових досягненнях науки: «Найважливішим напрямком удосконалення механізму контролю є його якісне перетворення із емпіричної діяльності, заснованої на досвіді і інтуїції керівників і фахівців на наукову систему»[1, с.38].

Раціональність та оптимальність внутрішнього контролю, як складної багаторівневої системи, забезпечують не окремі операції або процедури, а системний підхід до організації як кожного етапу, так і контрольного процесу у цілому, а також адаптування завдань, інформаційної бази та порядку проведення контрольних перевірок до специфічних особливостей об'єкта контролю.

Організація внутрішнього контролю повинна бути цілісною єдиною системою взаємопов'язаних способів, прийомів і методів, які охоплюють увесь комплекс контрольних процедур, починаючи з формування інформаційної бази, проведення контрольних дій та закінчуючи узагальненням результатів контролю, а тому, основними шляхами подальшого удосконалення є такі:

- вибір оптимальної за складом та обсягом інформаційної бази, яка забезпечить реалізацію завдань, поставлених перед внутрішнім контролем;

- розробка та запровадження удосконалених способів, прийомів і методів контролю, найбільш адаптованих до завдань контрольної перевірки.

Якщо оцінювати стан внутрішнього контролю на підприємствах України, то він у більшості випадків характеризується як незадовільний. Основною причиною виникнення усіх проблем є те, що власники підприємств, не розуміючи сутності, мети і завдань внутрішнього контролю, не приділяють належної уваги побудові ефективної системи його здійснення. Усі порушення повинні виявлятись на рівні внутрішнього контролю, а так вони виявляються державним контролем, який закінчується для підприємства плачевно, оскільки тягне за собою значні фінансові санкції. Такі часті випадки зумовлені не тільки поганою організацією внутрішнього контролю на підприємствах, а й наявністю певних проблем на державному рівні, які створюють тенденції щодо зростання кількості та обсягів основних фінансових порушень.

Основною ціллю задля досягнення ефективності системи внутрішнього контролю є, насамперед, створення спеціального незалежного підрозділу - відділу внутрішнього аудиту. Доцільність його формування на підприємствах може бути доведена тим, що це дозволить керівництву здійснювати ефективний контроль за окремими структурними підрозділами, виявити резерви виробництва і найбільш перспективні напрями розвитку, а також давати рекомендації фінансово-економічним та бухгалтерським відділам стосовно покращення результатів їхньої роботи. На кожному підприємстві має бути гарантія того, що внутрішній аудит належним чином контролюється.

З метою посилення контролю особливу увагу необхідно приділити перевірці економічної ефективності і доцільності операцій підприємств, адже керівники окремих структурних підрозділів іноді не вникають у суть і ефективність рішень. Контроль поточної господарської діяльності повинен здійснюють комплексно, тому цим повинні займатися спеціалісти, які знають економіку і технологію виробництва.

Для підвищення оперативності контролю на підприємствах важливе значення мають правильна організація кількісно-сумового обліку цінностей у місцях зберігання продукції, раціональне здійснення операцій під час надходження і реалізації продукції, ефективне використання коштів. Оскільки система внутрішнього контролю впливає в цілому як на фінансовий стан так і на результати діяльності суб'єктів господарювання, тому для забезпечення об'єктивності, правдивості, неупередженості, якості висновків і пропозицій, що приймаються за результатами контрольних перевірок, необхідно зменшити, або зовсім унеможливити вплив суб'єктивних чинників на учасників контрольного процесу. Для цього необхідно оптимізувати організаційну побудову як контрольного процесу у цілому, так і кожної з контрольних процедур.

Насамперед, необхідно забезпечити незалежність контролерів від адміністрації, їх самостійність у проведенні контрольних перевірок і формулюванні висновків шляхом створення відокремлених підрозділів, які б підпорядковувались лише власникам або засновникам підприємства як особам, що найбільше зацікавлені у збереженні та примноженні власного майна, та звітувались за результати роботи лише перед ними. Наприклад, залучати до перевірок незалежних ревізорів на основі укладених з ними договорів. Причому, залежність системи оплати послуг контролерів від результатів роботи підприємства, їх матеріальна зацікавленість підвищать результативність та якість перевірок. Таким чином, для підвищення організації ефективності контролю необхідно не тільки забезпечувати його своєчасність, але й повноту всіх операцій і процесів, а також розробити внутрішні стандарти контролю.

Список використаної літератури

Валдайцев В.С. Оценка бизнеса и инновации: Учеб. пособие.- М.: Филинъ, 1997.

Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник. - М.: Гардарика, 1998

Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: руководство для высшего управленческого персонала в 2-х томах..- М.: МНИИПУ. 1997.

Грязнова А.Г.Оценка бизнеса -М.:»Финансы и статистика», 1998

Дмитренко Г.А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организации. - К.: МАУП, 1998.

Друкер П.Ф. Управление, нацеленное на результаты: Пер. с англ. - М.: Технологическая щкола бизнеса, 1994.

Карлофф и др. Вызов лидера. М., 1997.

Коростелев В. Проектный менеджмент: достижение целей, несмотря на ограничения. Персонал, 2001, №4.

Яценко В.М. Внутрішній контроль на підприємствах України: проблеми розвитку та шляхи вирішення // Бухгалтерський облік і аудит. - 2010.

Размещено на Allbest.ru