Принципи, методи і функції менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство Освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат

По дисципліні "Менеджмент"

на тему:

" Принципи, методи і функції менеджменту "

Київ-2012

Зміст

управлінський менеджмент контроль мотивація

Вступ

1. Сутність та зміст поняття «менеджмент»

2. Принципи менеджменту та їх характеристика

3. Методи менеджменту та їх характеристика

4. Функції менеджменту:

4.1 Функція планування

4.2 Функція організації

4.3 Функція мотивації

4.3.1 Змістовні теорії мотивації

4.3.2 Процесуальні теорії мотивації

4.4 Функція контролю

5. Ефективність менеджменту

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, ніж управління (або менеджмент), від якого, в значній мірі, залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Українi поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному та практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади в російській економіці, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соцiокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

1. Сутність та зміст поняття «менеджмент»

Поняття «менеджмент» походить від англійського слова management - управління, завідування, організація. За загальним поняттям менеджмент - це управління виробництвом або комерцією; або - сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини: теорію керівництва та практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.

Управління (менеджмент) у широкому розумінні означає вплив на процес, об'єкт, систему для досягнення певних цілей. Для того щоб з'явилася необхідність у менеджері, потрібна організація, тобто група людей, діяльність яких слід координувати. У свою чергу, для свідомого керування необхідний менеджеризм -- спеціальна теорія управління. А для того, щоб управління було ефективним, треба володіти мистецтвом керівництва. Теорія і мистецтво разом формують менеджмент.

Сучасний менеджмент як синтез науки і мистецтва спирається на властиві йому поняття, положення та інструменти, а саме: об'єкт, суб'єкт, середовище, відносини, принципи, методи, механізм, функції, структура, процес, кадри, культура і стиль керівництва, ефективність менеджменту та ін. У сукупності з іншими термінами вони утворюють «мову» менеджменту, комплектне володіння якою дає можливість ефективно керувати процесом досягнення мети.

Об'єктом управління є предмет, процес, явище, на які спрямовано управлінську дію. На підприємстві -- це робоче місце, бригада, дільниця, цех, виробничий процес, тобто робітник чи трудові колективи.

Суб'єкт управління -- це особа (менеджер) або орган (апарат управління), що здійснює управлінську дію відносно об'єкта управління для досягнення відповідної мети.

Відносини управління -- це комплекс складних всебічних установлених зв'язків, які формуються у процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта управління. Вони можуть бути формальними (субординації) і неформальними (координації), галузевими, міжгалузевими, територіальними, міжнародними, змішаними та ін. Відносини поділяються також на тимчасові і постійні. Відносини управління формуються на основі економічних законів, принципів, методів і функцій управління.

2. Принципи менеджменту та їх характеристика

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту.

Принципи управління (менеджменту) -- це фундаментальні істини, які обґрунтовують, роз'яснюють зв'язки як між об'єктом і суб'єктом управління, так і всередині кожного з них. Вони відбивають властивості, притаманні управлінській системі в цілому, а також окремим її елементам, явищам, процесам. Вони відображають зміст і взаємозв'язки основних елементів системи управління.

Початок формування і розвитку основних принципів менеджменту відноситься до XIX століття.

В 1916 році Анрі Файоль виклав уперше повну теорію менеджменту та сформулював її основні принципи:

1) технічний - вдосконалення технологічного процесу;

2) комерційний - передбачає закупку, продаж, обмін факторів і результатів виробництва;

3) фінансовий - пов'язаний з накопиченням, пошуком та ефективним використанням грошових засобів;

4) захист життя, особи і власності людей;

5) бухгалтерський - полягає в проведенні статистичних спостережень, інвентаризації, складанні балансів тощо;

6) адміністративний - покликаний впливати на працівників.

Усі принципи менеджменту тісно пов'язані між собою. Відмова від одного чи декількох принципів або неналежне їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Наведемо основні принципи менеджменту у вигляді наступної таблиці.

Таблиця 1: Основні принципи менеджменту та їх характеристика

Сучасний менеджмент ґрунтується на таких основних принципах:

1) увага до людини, формування умов для розкриття її потенціалу, забезпечення злагодженої взаємодії людей у виробництві;

2) пошук і розпізнання елементів національної історії, культури, традицій, які можна використати як будівельні блоки для формування сучасної системи управління;

3) виявлення інтересів людини, її потреб і сподівань;

4) створення відповідних умов, щоб людина мала змогу завдяки старанній праці задовольнити свої потреби і одночасно несла соціальну відповідальність за задоволення інтересів інших членів суспільства;

5)об'єднання працівників навколо загальної мети, розвиток зв'язків із зовнішнім середовищем;

6)забезпечення безперервного професійного навчання.

3. Методи менеджменту та їх характеристика

Під методом менеджменту (управління) розуміють сукупність способів, прийомів впливу суб'єкта на об'єкт управління для досягнення поставленої мети.

Сукупність методів менеджменту у їх взаємозв'язку становить систему методів управління.

За змістом і характером переважного впливу на керовані об'єкти методи менеджменту поділяють на:

1) економічні;

2) організаційно-розпорядчі;

3) соціально-психологічні.

Основними методами, які застосовуються в умовах ринкової економіки, є економічні засоби впливу на людей.

Економічні методи менеджменту - комплекс засобів та прийомів управління, які базуються на використанні економічних законів, товарно-грошових відносин та економічних категорій (ціна, вартість, рентабельність тощо), а також норм та нормативів.

Саме завдяки економічним методам створюються умови, які зацікавлюють трудові колективи та окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні ефективності виробництва та комерційної діяльності.

До системи сучасних економічних методів менеджменту відносяться наступні:

господарський (комерційний) розрахунок;

фінансування;

кредитування та субсидування;

оподаткування;

регулювання цін і тарифів;

економічні пільги та санкції;

матеріальне стимулювання персоналу тощо.

Організаційно-розпорядчі методи - сукупність засобів правового та адміністративного впливу на стосунки людей у виробництві, комерційній та інших видах діяльності.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів є:

прямий вплив на об'єкт управління;

обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів;

суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Застосування організаційно-розпорядчих методів гарантується чинною системою законів та нормативних актів, положеннями, статутами, інструкціями, наказами, розпорядженнями, постановами зборів колективу та інше.

Соціально-психологічні методи - способи та прийоми впливу на процес формування й розвиток колективу, а також на соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

До методів соціального управління належать:

соціальне прогнозування - використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі;

соціальне нормування - полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб та їхніх груп у колективі;

соціальне регулювання - заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконалення соціальних відносин між працівниками.

Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі, задоволення соціальних потреб працівників, розвиток особистості, соціальний захист тощо.

4. Функції менеджменту

Управління розглядається як процес тому, що робота по досягненню цілей за допомогою інших - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями.

Процес управління (менеджмент) має чотири взаємопов'язані функції: планування, організація, мотивація і контроль.

4.1 Функція планування

Функція планування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.

Стратегічне планування являє собою набір дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей.

Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміну в організації в достатній мірі. Точніше кажучи, процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою ховаються всі управлінські функції.

Для стратегічного планування характерні наступні положення:

1) невеликий плановий відділ (менше 6 чоловік) корпорації доповнюється плануванням на нижчих рівнях;

2) вік функції планування навіть в найбільш великих корпораціях нараховується менше десяти років;

3) стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва корпорації, що проводяться щорічно;

4) річний стратегічний план об'єднується з річним фінансовим планом;

5) у більшості організацій вважають, що функція планування

може бути вдосконалена.

Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування представляється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Стратегічне планування дає основу для прийняття рішення. Формальне планування сприяє зниженню ризику при прийнятті рішення. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної мети всередині організації.

4.2 Функція організації

Організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей.

Організація як процес являє собою функцію по координації багатьох задач. Існує два основних аспекти організаційного процесу: розподіл організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям та делегування повноважень (означає передачу задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання).

Важливо усвідомити, що делегування реалізовується тільки у разі прийняття повноважень і, власне, відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмивати відповідальність, передаючи її підлеглому. Хоч персона, на яку встановлена відповідальність за рішення якої-небудь задачі, не обов'язково має виконувати її особисто, вона залишається відповідальною за задовільне завершення роботи.

4.3 Функція мотивації

При плануванні та організації роботи керівник визначає, що конкретно повинна виконати дана організація, коли, як і хто, на його думку, повинен це зробити. Якщо вибір цих рішень зроблений ефективно, керівник отримує можливість втілити свої рішення в справи, застосовуючи на практиці основні принципи мотивації.

Мотивація - це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації.

Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні.

Однак, щоб зрозуміти значення теорії змістовної і процесуальної мотивації, треба спочатку засвоїти значення таких понять як споживи і винагорода.

Споживи - це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Первинні споживи закладені генетично, а вторинні - виробляються в ході пізнання і отримання життєвого досвіду.

Споживи можна задовольнити винагородами. Винагорода - це те, що людина вважає для себе цінним. Менеджери використовують зовнішні винагороди (грошові виплати, просування по службі) і внутрішні винагороди (почуття успіху при досягненні мети), що отримуються за допомогою самої роботи.

4.3.1 Змістовні теорії мотивації

Змістовні теорії мотивації насамперед стараються визначити споживи, спонукаючи людей до дії, особливо при визначенні об'єму і змісту роботи. При закладенні основ сучасних концепцій мотивації найбільше значення мали роботи трьох осіб: Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда МакКлелланда.

Згідно з теорією Абрахама Маслоу п'ять основних типів потреб (фізіологічні, безпеки, соціальні, успіху, самовираження) утворять ієрархічну структуру, яка, як домінант, визначає поведінку людини. Споживи вищих рівнів не мотивують людини, поки не задоволені, принаймні, частково потребі нижнього рівня.

Вважаючи, що класифікація потреб, запропонована Маслоу, неповна, МакКлелланд доповнив її, ввівши поняття потреб влади, успіху і приналежності.

Потреба влади виражається як бажання впливати на інших людей. У рамках ієрархічної структури Маслоу потреба влади попадає кудись між потребами в повазі і самовираження. Управління дуже часто залучає людей з потребою влади, оскільки воно дає багато можливостей виявити і реалізувати її.

Потреба успіху також знаходиться десь посередині між потребою в повазі і потребою в самовираженні. Ця потреба задовольняється не проголошенням успіху цієї людини, що лише підтверджує її статус, а процесом доведення роботи до успішного завершення.

У другій половині 50-х років Фредерік Герцберг зі співробітниками розробив ще одну модель мотивації, засновану на потребах.

Герцберг прийшов до висновку, що чинники, діючи в процесі роботи, впливають на задоволення потреб. Гігієнічні чинники (розмір сплати, умови праці і характер контролю з боку безпосереднього начальника), усього лише не дають розвинутися почуттю незадоволення роботою. Для досягнення мотивації необхідно забезпечити вплив мотивуючих чинників - таких, як відчуття успіху, просування по службі, визнання з боку навколишніх, відповідальність, зростання можливостей.

4.3.2 Процесуальні теорії мотивації

Змістовні теорії мотивації базуються на потребах і пов'язаних з ними чинниках, що визначають поведінку людей. Процесуальні теорії розглядають мотивацію в іншому плані. У них аналізується те, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вигляд поведінки. Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не тільки ними. Згідно з процесуальними теоріями поведінка особистості є також функцією його сприйняття і очікувань, пов'язаного з даною ситуацією, і можливих наслідків вибраного ним типу поведінки.

Є три основні процесуальні теорії мотивації: теорія очікувань, теорія справедливості і модель Портера-Лоулера.

Теорія очікувань засновується на припущенні, що людина направляє свої зусилля на досягнення якої-небудь мети тільки тоді, коли буде упевнений у великій імовірності задоволення за цей рахунок своїх потреб або досягнення мети.

У рамках теорії справедливості передбачається, що люди піддають суб'єктивній оцінці відношення винагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що отримали інші працівники за аналогічну роботу.

Модель Портера-Лоулера засновується на тому, що мотивація є функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. Результативність праці залежить від прикладених зусиль працівника, його характерних особливостей і можливостей, а також оцінки ним своєї ролі. Згідно з моделлю Портера-Лоулера результативність праці продовжує задоволення, а зовсім не навпаки, як вважають прихильники теорії людських відносин.

4.4 Функція контролю

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактично досягнутих результатів і проведенні коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.

Контроль - це критично важлива і доладна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю.

У процесі контролю є три чітко помітних етапи: вироблення стандартів і критеріїв, зіставлення з ними реальних результатів і прийняття необхідних коректуючих дій.

Перший етап процесу контролю - це установка стандартів, тобто конкретних цілей, що піддаються вимірюванню і що мають тимчасові кордони.

На іншому етапі порівняння показників функціонування із заданими стандартами визначається масштаб допустимих відхилень.

Наступний етап - вимірювання результатів - є звичайно самим важким і любим. Порівнюючи виміряні результати із заданими стандартами, менеджер отримує можливість визначити, які дії необхідно робити.

Контроль у міжнародному масштабі є особливо важкою справою через велику кількість різних областей діяльності і комунікаційні бар'єри. Результативність контролю можна поліпшити, якщо періодично проводити зустрічі відповідальних керівників в штаб-квартирі організації і за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних керівників відповідальність за розв'язання тих проблем, які від них не залежать.

5. Ефективність менеджменту

У широкому розумінні ефективність - це відношення між результатами підприємницької діяльності і використовуваними для одержання цих результатів матеріалами, трудовими і фінансовими ресурсами.
Під ефективністю в менеджменті розуміється вплив системи менеджменту на досягнення (при інших рівних умовах) кінцевих цілей або на ступінь використання потенційних можливостей за даних конкретних умов.
Ефективним вважається такий менеджмент, який забезпечує раціональну побудову керованого об'єкта, своєчасну розробку оптимальних, найбільшою мірою відповідаючих конкретній обстановці рішень та успішне їх впровадження у життя, досягнення високого ступеня реалізації потенційних можливостей підприємства з урахуванням потреб ринку.Залежно від поставленої мети можна визначити три види ефективності:

технологічну, економічну та соціальну.

Технологічна ефективність характеризує використання ресурсів виробництва шляхом порівняння фактичних даних з нормативним рівнем. Конкретними показниками ефективності є: урожайність, продуктивність, виробництво продукції (у співставних цінах) на 100 га умовної ріллі, сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 1 тис. виробничих фондів.

Економічна ефективність відбиває міру реалізації виробничих відносин і вимірюється системою вартісних показників: собівартість, валова продукція в поточних цінах, валовий доход, прибуток, фінансова стійкість, платоспроможність, ліквідність та ін. Більшість вчених економічну ефективність визначає як досягнення максимальних результатів при мінімальних затратах.

Соціальна ефективність характеризує соціальний розвиток, рівень якого визначається ступенем досягнення нормативного рівня життя: поточне споживання (фізична маса реалізованих товарів, об'єм платних послуг), співвідношення доходів і споживчих цін (реальні доходи), їх динаміка.

Крім того, прийнято виділяти абсолютну і відносну ефективність менеджменту. Під абсолютною ефективністю розуміється той внесок, який зробила система менеджменту в досягненні кінцевої мети. Абсолютна ефективність виражається загальною сумою ефекту, одержаного в результаті здійснення управлінського впливу на протікання соціально-економічних процесів. Але на практиці кількісно виразити безпосередньо вплив менеджменту на хід і результати роботи колективу надзвичайно важко, а частіше всього - неможливо. Тому визначають відносну ефективність менеджменту.

Відносна (порівняльна) ефективність менеджменту характеризує переваги одного варіанту організації менеджменту порівняно з іншим, а також ступінь наближення вибраного варіанту до оптимального.

Висновок

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Українi поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному та практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади в російській економіці, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соцiокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практичне неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Ефективне становлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент (управління) забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент - найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хто безпосередньо стосується бізнесу.

Поняття «менеджмент» міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя.

Список використаних джерел

1. Кабанов А.Я. «Управління персоналом організації», - М., 1997, с.435.

2. Ленд П.Е. «Менеджмент - мистецтво управляти», М., - 1995, с.284.

3. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Крецісов В.А. Менеджмент для керівників. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - с. 19 - 39, 100 - 112.

4. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992. - с. 701 с.

5. Мошек Г.Є., Поканєвич Ю.В., Соломко А.С., Семенчук А.В. «Менеджмент» - Київ, - 2009 - с. 25, 155-167.

Размещено на www.allbest.

...