Історичні аспекти розвитку корпоративної і соціальної відповідальності

Размещено на http://www.аllbеst.ru/

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи

Національного банку України

Кафедра економіки, обліку і аудиту

Реферат

з дисципліни "Корпоративна соціальна відповідальність"

на тему "Історичні аспекти розвитку корпоративної і соціальної відповідальності"

Севастополь - 2012

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку бізнесу

2. Концепція "служіння"

3. Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі

4. Концепція корпоративної соціальної відповідальності

Використані джерела

Вступ

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, за тих, на кого безпосередньо чи опосередковано ці рішення впливають. Соціальна відповідальність--це концепція, що заохочує компанії враховувати інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив діяльності компанії на споживачів, стейкохолдерів, працівників, громади та навколишнє середовище в усіх аспектах своєї діяльності.

Соціальна відповідальність бізнесу - відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, до споживачів, працівників, партнерів; активна соціальна позиція компанії, що полягає в гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем.

Соціальну функцію підприємництва (зазвичай в обороті використовують такі категорії як "соціальна відповідальність бізнесу", "корпоративна соціальна відповідальність") оцінюють за допомогою соціального аудиту.[1]

1. Історія розвитку бізнесу

Невеликий огляд історії, яку пройшов бізнес у своєму розвитку, дає можливість розширити уявлення про цей вид діяльності. Загалом дослідники розрізняють два етапи розвитку бізнесу: передумови бізнесу і власне бізнес.

І етап - Передумови бізнесу:

а) виробництво "надлишкового" продукту, яке перевищує запити безпосереднього споживання. Обмін цього продукту на інші продукти і вироби - перша складова частина майбутнього бізнесу.

Разом з появою обміну "додатковим продуктом" виявляються і перші передумови розвитку психології бізнесу. Адже обмін товарів і продуктів став задачею конкретних людей і вимагав від них освоєння безлічі нових здібностей: готовності зайнятися таким обміном, уміння домовлятися, виробляти норми і правила побудови відносин у цьому процесі, переборювати безліч упереджень категорії "ми і вони" (які були дуже сильні в примітивних суспільствах) і т.д.

б) поява грошей як еквівалента "загального продукту". Самостійні властивості, які мали гроші (як особливий товар), породили нову передумову бізнесу: мінову діяльність. Міняльні контори Єгипту, Греції, Рима, Візантії, країн Сходу та Середземномор'я, пізніше Італії і Голландії стали прообразом сучасних банків.

Етична і психологічна проблема відношення до грошей викликала цілий спектр нових понять, які пов'язані з темою відносин до грошей, як негативних (скаредність, жадібність, скнарість, корисливість, сріблолюбство), так і позитивних (щедрість, ощадливість, добродійність і ін.). Пам'ятки письма доносять до нас багато винаходів і нововведень, що заклали фундамент сучасного бізнесу, зокрема:

- система оплати праці (масштабно вперше розроблена в Римській імперії). Якщо говорити в психологічних термінах, мова іде про систему мотивації персоналу в бізнесі;

- бухгалтерський облік (Італія, XV ст.). Для психології це означало чергову ступінь розвитку якості, так звану "розрахунковість" мислення бізнесмена;

- страхування (Голландії, XVI ст.). Разом з цим видом діяльності був знайдений механізм, що дозволяв знизити міру ризику при здійсненні угод, торгових операцій, транспортних експедицій і фінансових заходів;

- резервна банківська система (Лондон, середина XVII ст.). Для бізнесу це означало подальше підвищення міри надійності дій. Деякою мірою цим були застраховані від можливих невдач не тільки переміщення товарів і торгівельні операції, але і гроші;

- операції з акціями, біржова діяльність (XVIII ст.). У результаті цього нововведення підприємці одержали масу нових можливостей, значення яких важко переоцінити. Крім простої можливості одержати довгострокові вкладення коштів, необхідних для розвитку бізнесу, підприємець міг тепер по-новому оцінювати результативність своєї справи. З появою акцій та бірж стало можливим спиратися не тільки на підрахунок суми коштів (накопичених, або оборотних), але й одержувати поточну об'єктивну ринкову оцінку, відображену в зміні курсу акцій підприємства. Оскільки ці курси виявляються надзвичайно динамічними, бізнесмени і підприємці одержують наочний і виразний "барометр", який підштовхує до необхідності термінового пошуку нових рішень та дозволяє оцінити ефективність дій. Крім того, біржова діяльність, особливо після затвердження ф'ючерсних угод, (тобто операцій з не зробленим ще товаром, не вирослим зерном, не добутою нафтою та інш.) усе більше загострює для бізнесменів необхідність працювати не тільки в режимі "реального часу", але й засвоювати основи стратегічного планування, організовувати роботу з орієнтацією на далеку перспективу, а при можливості - і активного впливу на фактори майбутнього (у тому числі - на кон'юнктуру попиту та пропозиції, політичні події, суспільну думку).

ІІ етап - Власне бізнес, як відносно новий вид людської діяльності, що має специфічні якісні риси, повною мірою сформувався лише на рубежі Х 1Х-ХХ століть; - це діяльність, що взяла на свої плечі задачу обміну та розподілу продуктів і послуг. Виробництво, як таке, не є специфічним для бізнесу і скоріше "додане" до задачі обміну в тих випадках, коли воно виявляється економічно вигідним.

Бізнес - це активність, що має своїм результатом одержання прибутку. Цей критерій містить у собі дві складові: 1) активність та 2) одержання прибутку. Саме одержання прибутку (як результат цієї активності) є критерієм відмежування "справжнього" бізнесу від "не-бізнесу" і "квазі-бізнесу". [2]

2. Концепція "служіння"

У 20-их роках ХХ століття в американських ділових колах, широкого поширення отримала концепція "служіння", згідно з якою фірми повинні мати і інші цілі, окрім заробляння грошей. Діяльність, заради цих цілей, які не мають відношення до прибутку, була об'єднана одним поняттям - "служіння". бізнес корпорація соціальний суспільство

Концепція "служіння" виявилась недовговічною (причиною цьому стали як її недостатня ясність і відпрацьованість, так і складне економічне становище в кінці 20-их років) і поступово втратила свою популярність в ділових колах. Протягом наступних двох десятиліть їй на зміну приходить концепція "соціальної відповідальності", яка спочатку мала переважно теоретичний характер, а після другої світової війни поширилася в ділових колах. Основу сучасного підходу до соціальної відповідальності корпорацій заклала опублікована в 1953 р. книга американського економіста Г. Боуена "Соціальна відповідальність бізнесмена", де автор сформулював доктрину соціальної відповідальності, як обов'язок бізнесменів проводити ту політику, приймати ті рішення і слідувати тим напрямкам діяльності, які бажані з точки зору цілей і цінностей суспільства.

В багатьох відношеннях поняття корпоративної соціальної відповідальності являється мостом між макро- і мікрорівнем прийняття етичних рішень. В економічній теорії рішення на рівні фірми прийнято відносити до мікрорівня, але в етиці бізнесу досить обґрунтований їх розгляд на деякому проміжному рівні. Це зв'язано з тим, що, як правило, важливу роль в розвитку і підтриманні корпоративної соціальної відповідальності грає держава (в залежності, звичайно від того, як розуміти корпоративну соціальну відповідальність). І навпаки: рішення фірми, що стосуються соціальних проблем, можуть в певних випадках впливати на державну політику. Більше того, в області соціальної відповідальності часто спостерігається свого роду "демонстраційний ефект". Іншими словами, яка-небудь фірма діє настільки достойним чином, що створює певну етичну тенденцію, якій слідують інші.[2]

3. Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі

Розрізняють три підходи до розуміння проблем соціальної відповідальності бізнесу й етики управлінських рішень:

Традиційний (вузько-економічний) - сформульований лауреатом Нобелівської премії Милтоном Фридменом: оскільки ділові організації повинні служити інтересам своїх власників і тому що менеджери є всього лише найманими службовцями, то їхнє першорядне завдання полягає в тому, щоб вести бізнес відповідно до бажань власників. Звідси потреба щоб роль бізнесу полягала "у використанні його енергії й ресурсів у діяльності, спрямованої на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри... і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не прибігаючи до шахрайства й нечесності". Таким чином, вважається, що організація несе соціальну відповідальність, дотримуючись законів і запропонованих правил ведення бізнесу.

Етичний підхід (з т. з. зацікавлених осіб) - сформульований професором соціології, Пітером Друкером. Сутність цього підходу полягає у визнанні того, що організація в цілому має зобов'язання етичного характеру перед певними групами зацікавлених осіб - стейкхолдерами. У число стейкхолдерів, як правило, включають засновників, менеджерів, акціонерів (власників), постачальників, кредиторів, клієнтів, місцеві співтовариства, профспілки, державні регулювальні органи, професійні асоціації й співробітників. Це багатошарове суспільне середовище здатне істотно впливати на досягнення організацією її цілей, тому керівництву організації доводяться врівноважувати внутрішні чисто економічні цілі із соціальними, етичними й економічними інтересами стейкхолдерів. На практиці цей підхід є найпоширенішим (на розвинених ринках).

Наповнення терміна "stаkеholdеr", або "зацікавлені особи" змінювалося протягом часу. А, отже, змінювалося і коло суб'єктів, які підпадають під вплив економічної та соціальної діяльності компанії за даною теорією. Спочатку це були групи, без підтримки яких організація припинила б своє існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати, що до "зацікавлених осіб" відносяться будь-які група або особа, які піддаються ідентифікації і які можуть вплинути на досягнення цілей організації або на які може вплинути досягнення організацією своїх цілей. В цьому розумінні "зацікавленими особами" є об'єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові організації, профспілки, конкуренти, союзи, а також робітники і службовці, групи покупців, власники акцій та ін. Суть "теорії зацікавлених осіб" полягає у необхідності встановлення цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних "зацікавлених осіб" в даній фірмі.

Соціально-етичний (стверджувальний підхід) - сформувався у 1960ті-70і роки під впливом філолофсько-етичних поглядів ряду теоретиків: Курта Левина, Эдгара Шайна, Генрі Минцберга та ін. Відповідно до цього підходу менеджери й співробітники організації відповідають за збалансування відповідності компанії спільним інтересам: економічним інтересам організації, інтересам стейкхолдеров і глобальним суспільним інтересам. Цей підхід затверджує, що організації повинні нести добровільні зобов'язання перед суспільством і направляти частину своїх ресурсів на його вдосконалювання.[2]

4. Концепція корпоративної соціальної відповідальності

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п'ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності. Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соц. відповідальності звужує можливості успіху організацій.

Це дало змогу сформулювати "залізний закон відповідальності", згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.

Ідея корпоративної соціальної відповідальності набула закінченого вигляду декілька десятків років тому, коли на всесвітньому економічному форумі в Давосі Генеральний секретар ООН Кофі Анон звернувся до лідерів найбільших компаній світу із закликом приєднатися до міжнародної ініціативи - Глобального договору - в рамках якого створюються умови для співпраці бізнесу з установами ООН, профспілками, неурядовими організаціями для втілення в життя загальних принципів соціальної рівності та збереження довкілля. Спираючись на перевагу спільних дій, Глобальний договір поставив завдання розвитку принципів соціальної відповідальності бізнесу, забезпечення його участі у вирішенні найбільш гострих проблем глобалізації. Таким чином, приватний бізнес, приєднавшись до договору в співпраці з іншими соціальними партнерами, зможе сприяти реалізації ідеї формування стійкої і відкритої глобальної економіки.[2]

Використані джерела

1. Корпоративна соціальна відповідальність [Электронный ресурс] / Wikipеdiа. - Режим доступу: http://uk.wikipеdiа.org/wiki/корпоративна_соціальна_відповідальність

2. Етика бізнесу [Посібник]/ Автори: Барановський В.Ф., Скворцова Т.Г.

Размещено на Allbest.ru