Складові інноваційного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему: Складові інноваційного процесу

План

Вступ

1. Поняття «Інноваційний процес»

2. Форми інноваційного процесу

3. Результати інноваційної діяльності

4. Погляди Й. Шумпетера, Б. Твісса та А. Пригожина на інноваційний процес

5. Типи інноваційного процесу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі розвитку інноваційний процес розглядають з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності; як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення новацій і їх комерціалізації.

1. Поняття «Інноваційний процес»

Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки.

Інноваційний процес - сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; процес послідовного перетворення ідеї на товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, ? процес комерціалізації технологій.

Інноваційна діяльність підприємства -- це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств.

Нова техніка - це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації -- кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні:

1) нести в собі новизну;

2) задовольняти ринковий попит;

3) приносити прибуток виробнику.

2. Форми інноваційного процесу

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази: перша -- створення нововведення, друга -- його розповсюдження.

Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інноваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продуктові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових організаційних структур в складі підприємства.

За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світових ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підприємства або групи підприємств.

За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інновації:

* інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);

* інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові вироби, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);

* інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації радикальні, покращуючі, модифікаційні.

Американський досвід організації пошукових науково-дослідних розробок породив своєрідну форму підприємництва -- венчурний (ризиковий) бізнес.

Венчурне підприємництво -- це невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інноваційних продуктів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення ринку результатами наукових розробок. В цей час ще зберігається, але вже на стадії спадання активність наукових досліджень.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

* ідеї інновації;

* готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму;

* ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може мати різноманітне походження: кошти великих компаній, банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів. Величина прибутку як результат вкладеного капіталу визначається різницею між курсовою вартістю акцій, що належать ризиковому інвестору в сумі акцій фірми-новатора та сумою коштів, вкладених ним у проект.

3. Результати інноваційної діяльності

інноваційний венчурний ризиковий бізнес

Результати інноваційної діяльності виражаються в інноваційній продукції, яка може бути у вигляді речової форми або без неї (наприклад „ноу-хау") та підлягає юридичному захисту.

Основне завдання правового захисту результатів Інтелектуальної діяльності -- це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам на певний термін як винагороду за свою працю виключного права розпоряджатися своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує автору, що результати його творчої діяльності не будуть безкоштовно використовуватись третіми особами. В цьому випадку виникає таке юридичне поняття як інтелектуальна власність. Основними вважаються три типи інтелектуальної власності:

* патенти, які закріпляють за автором право на винахід;

* авторське право, яке поширюється на інтелектуальний продукту сфері науки, літератури і мистецтва;

* товарний знак, який дає змогу віднести конкретний вид виготовленого товару до його виробника.

Патент -- це документ, який видається компетентним державним органом, підтверджує визнання науково-технічного винаходу та засвідчує право патентовласника виготовляти та реалізувати продукцію, яка втілила винахід або використовувати технологічні процеси, які є винаходом, на монопольній основі.

Таке право власності на винахід дозволяє власнику патенту у випадку порушення його прав звернуться в суд та вимагати компенсації своїх збитків.

Товарні знаки дозволяють ідентифікувати продукцію окремого виробника. Вони служить орієнтиром під час вибору товару. При тому і виробник і продавці можуть мати свої окремі товарні знаки.

Товарний знак виконує такі функції:

* служить орієнтиром при виборі товару;

* вказує на відповідність певному рівню якості товарів;

* рекламує товар, ним забезпечує виробнику популярність.

Товарний знак входить в склад нематеріальних активів та на рівні з патентом є предметом ліцензійних угод.

Результатом ліцензійної угоди є ліцензія, яка є дозволом власника технології чи прав промислової власності на використання особою чи організацією винаходу, науково-технічного досягнення, технічних знань та виробничого досвіду, необхідного для організації виробництва, а також торгової марки протягом певного періоду часу за обумовлену в угоді винагороду. Розрізняють патентні ліцензії та „ноу-хау"-- ліцензії. Патентна ліцензія надає право використання винаходу, захищеного патентом. „Ноу-хау" ліцензії дають дозвіл на використання технічних знань, практичного досвіду, технічну, комерційну, управлінську інформацію, які мають комерційну цінність та не захищені патентами.

Наслідком інноваційної діяльності є також нові дизайнерсько-художні рішення зовнішнього виду виробу - промислові зразки.

Промислові зразки відображають єдність технічних, функціональних та естетичних властивостей виробу, які також входять до складу нематеріальних активів і є предметом ліцензійних угод та об'єктом охорони промислової власності. Загалом, результатом інноваційної діяльності є підвищення конкурентоспроможності виготовленої продукції, успішна її реалізація на внутрішньому та зовнішньому ринках.

4. Погляди Й. Шумпетера, Б. Твісса та А. Пригожина на інноваційний процес

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...».

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес -- це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми -- усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення -- це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають :« стан-зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

- стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

- специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон'юнктурних змін.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе».

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

5. Типи інноваційного процесу

Розрізняють 3 типи інноваційного процесу:

Тип 1. «Інновація ? прорив». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: генерацію кардинально нових знань (зазвичай це сфера фундаментальних досліджень); визначення можливостей трансформації одержаних фундаментальних знань в ідеї, які мають прикладний характер; визначення потреб споживачів в інновації даного типу; формування якісних та кількісних параметрів інновації; тестування інновації (тільки для товару або процесу); впровадження (виробництво); поширення інновацій у базовій сфері; поширення інновацій на суміжні галузі; оцінку ефекту й ефективності інновацій.

Тип 2. «Інновація - удосконалення». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: вибір якостей (процесів), що потребують удосконалення на основі аудиту будь-якого об'єкта та визначення проблем, які необхідно вирішити; генерацію ідей щодо вдосконалення; вибір базової ідеї вдосконалення; формування технічного завдання з удосконалення; тестування удосконалення; коригування удосконалення; впровадження вдосконалення; комерціалізацію вдосконалення; поширення на інші об'єкти; оцінку ефективності вдосконалення.

Тип 3. «Інновація - модифікація». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: з'ясування потреби у модифікації; вибір і конкретизацію параметру, який необхідно модифікувати; формування технічного завдання; тестування модифікації; впровадження модифікації; комерціалізацію модифікації; поширення на інші об'єкти; оцінку ефективності.

Залежно від узятих за основу критеріїв в інноваційному процесі виокремлюють відповідні логічно, смислово, організаційно, композиційно взаємоповґязані елементи. Синтезування різноманітних типів структур дає змогу побачити всю складність інноваційного процесу та повґязаних із його впровадженням завдань і, спрогнозувавши ймовірні проблеми, уникнути їх.

Діяльнісна структура. Постає вона як сукупність таких компонентів, як мотиви -- мета -- завдання -- зміст -- форми -- методи -- результати. Безперечно, все починається з мотивів (спонукальних причин) субґєктів інноваційного процесу (керівника навчально-виховного закладу, вихователів, учителів), обґрунтування нововведення, формулювання завдань, розроблення змісту інновації тощо. Усі ці компоненти діяльності реалізуються за певних умов (матеріальних, фінансових, морально-психологічних, часових), що не належать до структури діяльності, але ігнорування яких паралізує, робить інноваційний процес неефективним.

Субґєктна структура. В основі її -- інноваційна діяльність субґєктів розвитку освітнього закладу: педагогів, науковців, дітей, батьків, спонсорів, консультантів, експертів, працівників органів освіти, кожен з яких реалізує в інноваційному процесі свою функцію і роль.

Рівнева структура. Відображає взаємоповґязану інноваційну діяльність субґєктів на міжнародному, державному, регіональному, районному (міському) рівнях і на рівні навчально-виховного закладу. Інноваційний процес у навчальному закладі значною мірою перебуває під впливом (як позитивним, так і негативним) інноваційної діяльності більш високих рівнів. Щоб цей вплив був переважно позитивним, потрібна спеціальна діяльність керівників, спрямована на узгодження змісту інновацій, інноваційної політики на кожному рівні. Крім того, управління процесом розвитку конкретного навчально-виховного закладу вимагає розгляду його на таких рівнях: індивідуальному, рівні малих груп, рівні всього закладу, районному (міському) та регіональному.

Змістова структура. Охоплює зародження, розроблення та освоєння новацій у педагогічному процесі, управлінні навчально-виховним закладом тощо. Кожний компонент цієї (як і будь-якої іншої) структури має складну будову. Так, інноваційний процес у навчанні може передбачати нововведення в методах, формах, прийомах, засобах, у змісті освіти або в її цілях, умовах тощо.

Управлінська структура. Особливість її зводиться до взаємодії таких видів управлінських дій, як планування -- організація -- керівництво -- контроль. Традиційно планування інноваційного процесу відбувається через розроблення концепції, наприклад, нового закладу освіти або програми його розвитку. Після цього настає етап організації діяльності педагогічного колективу на реалізацію програми і контролю за відповідними процесами та їх результатами.

Організаційна структура інноваційного процесу. До цієї структури належать діагностичний, прогностичний, власне організаційний, практичний, узагальнюючий, впроваджувальний етапи, кожен з яких має свою змістову специфіку, виконує специфічні функції і теж є певною мірою складно-структурним феноменом.

Структури інноваційного процесу поєднані між собою не лише горизонтальними, а й вертикальними звґязками. Кожен компонент будь-якої структури реалізується у компонентах інших структур, оскільки всі вони утворюють єдину систему.

Висновки

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити :і групи -- традиційні і інноваційні. Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування. енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо); економічні -- методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя тощо); юридичні -- нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій. Тому треба позитивно оцінювати: активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють швидшому переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і прийняття пакету законів і державних механізмів їх практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх галузей народного господарства.

Усі локальні і особливо глобальні, нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної увага конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності.

Використана література

1. Інноваційні процеси в Україні / За ред. Ковалевського М.С. - К., 2002.

2. Основи інноваційного менеджменту / За ред. М'якушева О.П. - Харків, 2003.

3. Філатов І.М. Бізнес в Інтернеті. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru