Механізм розгортання кризи розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Проведення в Україні правової та економічної реформи, спрямованої на впровадження ринкових принципів господарювання, призвело до загального зниження значень економічних показників діяльності підприємств, що спричинило появу великої кількості позовних заяв до господарських судів, пов'язаних із банкрутством. Врегулювання цих справ викликало потребу у створені інституту банкрутства в Україні.

Сучасна економічна наука трактує поняття '"банкрутство підприємств" як юридичну фіксацію неспроможності підприємства задовольнити вимоги кредиторів за допомогою реабілітаційних процедур. Як зазначається у роботі О.О. Терещенка , ''банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів".

Будь-яке підприємство щодня стикається з проблемами різного характеру, однак не всяка проблема стає кризою. Тому інтерес представляють насамперед самі поняття "криза" і "кризовий стан" що до діяльності підприємств. Криза (від грец. krisis - рішення, поворотний пункт, результат):

1) різкий крутий перелом у чому-небудь, важкий перехідний стан;

2) гостре утруднення з чим-небудь; важке положення. Кризовий стан підприємства можна охарактеризувати: І. Рівнем кризового стану підприємства, а саме:

Легка криза - не загрожує функціонуванню підприємства, потребує переведення підприємства на режим антикризового управління.

Важка криза - загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації.

Катастрофа діяльності - стан несумісний із подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Механізм розгортання кризи розвитку підприємства

Згідно з неокейнсіанською теорією, криза є результатом протистояння сил підйому та спаду, в якому останні перемагають. Ця характеристика кризи визначається і дослідниками марксистської школи. Виникнення макроекономічної кризи розглядається як результат „поєднання сил різноманітних механізмів, що генерують та розповсюджують циклічні імпульси". При цьому, „якщо існують умови для розгортання кумулятивних, тобто лавиноподібних процесів, то порушення в одній ланці можуть швидко розповсюджуватися далі, уражуючи інші ланки системи і навіть усю економіку" .

Механізм розвитку кризи на рівні окремо взятої виробничої системи (суб'єкта господарювання) детально розкрито в колективній монографії під загальною редакцією проф., д-ра екон. наук А.П.Градова та Б.І.Кузіна .

Викладений підхід базується на розумінні процесу виникнення кризового стану як одного з різновидів економічного механізму, тобто ланцюга послідовних взаємопов'язаних економічних явищ. Як справедливо відзначено, „механізм виникнення кризового стану, як і будь-який економічний механізм, „запускається" сигналами, що ініціюють вихідні економічні явища. Під впливом цих вихідних явищ виникає ефект „падаючого доміно", наприкінці якого настає заключне явище - кризовий стан". Доведено, що ініціаторами імпульсів економічних явищ є агенти внутрішнього і зовнішнього оточення. Внутрішні збурення ініціюються елементами стратегічного потенціалу підприємства, зовнішні - детермінантами національного ромба. Передача імпульсів здійснюється по своєрідних „каналах зв'язку", що існують між агентами внутрішнього і зовнішнього середовища .

Глибина кризового стану та його тривалість залежить від: кількості і сили вихідних економічних явищ; числа і ступеня впливу агентів зовнішнього і внутрішнього середовища; інтенсивності процесу виникнення проміжних економічних явищ; співвідношення і сили проміжних явищ з кожного фактора внутрішнього стану підприємства; значущості окремого фактора в межах даного підприємства у діяльності підприємства

У перебігу дослідження російськими фахівцями сформульовані важливі висновки. По-перше, щодо підсилення сигналу в процесі руху імпульсів по каналах зв'язку. Було відзначено, що „кожне наступне економічне явище ланцюга, який утворюється тим чи іншим каналом зв'язку, дає, як правило, сигнал більшої сили і того ж напрямку, що й попереднє. По-друге, щодо складності каналу зв'язку, неізольованості імпульсів і явищ, що виникають в одному каналі зв'язку (ланцюга), від інших. Складність полягає у взаємній обумовленості (інтердепенденції) проміжних економічних явищ, тобто їх залежності не тільки від одного вихідного явища певного ланцюга, але й від вторинних ефектів, що ініціюються іншими вихідними явищами та розповсюджуються по інших ланцюгах. По-третє, щодо інтенсивності поширення кризових явищ, посилення інтенсивності проявів кризи по мірі її поглиблення.

Що ж є передумовою запуску (початку дії) механізму поширення кризи? Базуючись на теорії управління системами, можна стверджувати, що дія імпульсів-каталізаторів кризи постійно супроводжує підприємство від самого початку його функціонування, що спричиняє можливість виникнення кризи в будь-який момент діяльності підприємства. Але ця можливість до певного моменту не виявляється внаслідок наявності у підприємства особливого механізму, який визначається як внутрішній механізм саморегуляції системи. Саме наявність у системі такого механізму обумовлює такі властивості самокерованих систем (якою визнано підприємство), як гнучкість, адаптивність та стійкість. Поглиблення кризи є свідченням неспроможності внутрішнього механізму саморегуляції системи самостійно нейтралізувати негативний вплив імпульсів-каталізаторів кризи внаслідок втрати працездатності або пошкодження.

Через які причини (передумови) відбувається порушення або вихід з ладу механізму саморегуляції? Відповідь на це запитання може ґрунтуватись на усвідомленні концептуальних вимог до організації управління підприємством, викладених у роботі англійського економіста Стаффорда Біра „Мозок фірми", які в узагальнюючому вигляді можуть бути сформульовані так: неефективне управління, недотримання науково обґрунтованих вимог щодо його механізму, методів, процесу, стилю, інструментарію.

Поглиблення розуміння даного твердження знаходимо в дослідженні М.Білопольського „Енвіроніка - наука про розвиток і вдосконалення суспільства та світу". Доведено, що будь-яка система з регулятором (підприємство є прикладом саме такої системи) руйнується, якщо негативний вплив сукупності факторів зовнішнього оточення на систему стає сильнішим, ніж сукупний вплив усіх позитивних факторів, у протилежному випадку вона зберігається як цілісність та розвивається у діяльності підприємства

Головними завданнями регулятора системи (функції якого виконує орган управління) для забезпечення підтримки (або досягнення) життєздатності є:

1) нейтралізація впливу негативних факторів зовнішнього оточення;

2) обмеження кількості факторів зовнішнього оточення, які діють негативно;

3) використання позитивних можливостей, що надаються зовнішнім оточенням (сили та кількості позитивно діючих факторів);

4) цілеспрямоване керівництво функціонуванням системи для досягнення стратегічних цілей та завдань її розвитку, стимуляції внутрішніх сил, що протидіють негативному впливові зовнішнього оточення;

5) забезпечення синхронізації регуляторного впливу зі швидкістю дії негативних або послабленням позитивних факторів, тобто швидкістю поглиблення кризи.

Вихід з ладу внутрішнього механізму саморегуляції не відбувається раптово. Існує певний проміжок часу між дією фактора-каталізатора кризи та досягнення кризою свого апогею - потребою ліквідації підприємства у зв'язку з неможливістю продовження функціонування, і ця характеристика течії кризи (тривалість визрівання або швидкість поглиблення кризи) є індивідуальною властивістю окремої мікроекономічної системи.

Для пояснення цього твердження доцільно скористатися здобутками кібернетики та теорії управління системами. Оскільки підприємство є надзвичайно складною системою, кожен імпульс-каталізатор кризових явищ у межах мікроекономічної системи проходить не один, а декілька регуляторів сили імпульсу в процесі трансформації вхідного імпульсу у вихідний. Процес руху імпульсу-каталізатора та проміжних імпульсів, появу яких він обумовлює, можна визначити як сукупність різних типів структурних ланок з різними функціональними характеристиками регуляторів, які керують передавальною функцією. Типологія та характеристика структурних ланок лінійних динамічних систем теоретично визначені та описані в спеціальній літературі. Параметри проходження та зміни імпульсу-каталізатора кризових явищ після проходження кожного типу ланки залежать від таких її характеристик, як коефіцієнт підсилення (передачі) ланки; коефіцієнт затухання; постійна тривалості ланки.

Таким чином, швидкість поглиблення кризи в окремій мікроекономічній системі обумовлюється такими факторами, як кількість структурних ланок, які проходить імпульс-каталізатор кризи в межах системи; типологічні особливості ланок, через які відбувається рух імпульсу-каталізатора; якісні характеристики, внутрішні параметри регуляторів, через які проходить імпульс.

Феномен нерівномірності визрівання (загострення прояву) кризи пояснюється також тим, що внутрішні елементи системи, на які впливає імпульс-каталізатор кризи, нерівнозначні. Структурно вони належать до різних функціональних підсистем, які відіграють різну роль у забезпеченні життєдіяльності підприємства в цілому, входять або ні до складу його функціональних інваріантів, які визначають можливості забезпечення цілеспрямованого розвитку системи. Залежно від того, на який елемент системи діє імпульс-каталізатор кризи, шлях та швидкість розповсюдження кризових явищ буде суттєво відрізнятися.

Розуміння механізму поглиблення кризи тільки з управлінських позицій є недостатнім без усвідомлення фінансово-економічних аспектів виникнення та поширення імпульсів-каталізаторів кризи, зокрема взаємозв'язку розвитку кризи з порушенням „параметрів життєздатності підприємства", які були розглянуті вище.

У якості імпульсів-каталізаторів кризи можуть розглядатися будь-які процеси та події, що відбуваються у внутрішньому та зовнішньому оточенні підприємства і безпосередньо впливають на параметри життєздатності підприємства або опосередковано на показники, що підтримують життєздатність та обумовлюють їх погіршення.

Поглиблення кризи є свідченням поступової втрати визначених параметрів життєздатності підприємства, які являють собою ієрархічно побудовану систему. За значущістю вони нерівнозначні, їх втрата під дією фактора-ініціатора кризи та процесів, ініційованих ним, відбувається не одночасно, а поступово: втрата параметра життєздатності першого рівня L1 - забезпечення беззбиткової діяльності - обумовлює можливість втрати параметра життєздатності 2-го рівня (L2) і так далі. Мається на увазі не тимчасове порушення окремих параметрів більш високого рівня значущості, за підтримки параметрів більш низького рівня значущості, які система здатна самостійна відновити під впливом механізму саморегуляції, а остаточна втрата, яка не може бути відновлена системою самостійно.

Завершальним явищем - апогеєм розгортання кризи - є виникнення загрози банкрутства (неспроможність) підприємства, економічною характеристикою якої є неможливість проведення повного розрахунку по зовнішнім зобов'язанням (параметр життєздатності L3).

Систематизація можливих варіантів дотримання параметрів життєздатності дає змогу ідентифікувати п'ять станів життєздатності підприємства, які можуть бути описані так:

SL = { S (LI), S (L2), S (L3), S (L4)}, (1.4)

Отже, розгортання кризи на рівні мікроекономічної системи структурно декомпонується на 3 фази кризи: прихована криза (або криза ефективності), криза платоспроможності та криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, неспроможність). Розглянемо зовнішні ознаки кожної фази кризи. криза саморегуляція життєздатність підприємство

1 фаза - криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства, його ринкової вартості та ін. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди, і поступово - в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, що виникають, покриваються за рахунок внутрішніх резервів (компенсаторних можливостей) - нерозподілених прибутків минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

2 фаза - криза платоспроможності. Характерними ознаками цієї фази кризи є періодичний та всетриваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання ним своїх зобов'язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з недостатністю грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик.

Явище платоспроможності (і відповідно неплатоспроможності) надзвичайно різноманітне за своїми зовнішніми проявами та наслідками для підприємства, що дозволяє' використовувати таку класифікацію видів платоспроможності, яка зазначена на рис. 1.4.

І. Залежно від характеру та інформаційної бази дослідження необхідно розрізняти статичну та динамічну платоспроможність. Статична платоспроможність досліджується в певному часовому періоді й характеризує здатність підприємства до виконання планових платежів та термінових зобов'язань за рахунок наявних залишків грошових активів (резервів). Інформаційною базою оцінки статичної платоспроможності є бухгалтерський баланс підприємств, в якому фіксується стан (залишки) активів та пасивів підприємства. Оцінка динамічної платоспроможності здійснюється на підставі аналізу грошового обороту підприємства, тобто визначення та порівняння розмірів вхідного (надходження грошей) та вихідного (витрачення грошей) грошових потоків підприємства протягом певного періоду часу.

II. Залежно від періоду оцінки доцільно вивчати фактичну та перспективну платоспроможність підприємства. Фактична характеризує платіжні можливості підприємства на дату або протягом періоду оцінки, перспективна визначає потенційні можливості виконання платіжних зобов'язань та витрат, враховує потенційні надходження та необхідні грошові витрати протягом майбутнього періоду.

Ш. Залежно від підходу до визначення обсягу платіжних засобів підприємства можна виділити такі характеристики платоспроможності:

1) грошова - тільки за рахунок наявних грошових коштів;

2) розрахункова - за рахунок наявних грошових коштів та можливих (реальних) джерел їх зростання (коштів у розрахунках);

3) майнова (потенційна) - за рахунок усіх видів оборотних активів підприємства (у разі їх умовного продажу).

IV. Залежно від підходу до визначення необхідного обсягу витрачення грошових коштів (платоспроможних потреб) платоспроможність може використовуватися для:

1) оцінки можливості виконання зовнішніх (термінових) зобов'язань - боргова (бухгалтерська) платоспроможність;

2) оцінки можливості продовження фінансування поточної діяльності - поточна платоспроможність;

3) оцінки ступеня покриття зовнішніх термінових зобов'язань та планових витрат - загальна платоспроможність.

Поглиблення кризових явищ у фазі „Криза платоспроможності" характеризується поступовим переходом від статичної платоспроможності (що виникає періодично, „технічна неплатоспроможність") до динамічної та всетривалішої, від грошової неплатоспроможності - до майнової, від боргової - до загальної. Тобто відбувається накопичення та поглиблення суперечностей між попитом та пропозицією грошових коштів, між потребою їх витрачання та можливістю генерування або іммобілізації.

З фаза - криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неспроможність). Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів протягом певного часу (відповідно до діючого законодавства критичний термін виконання зобов'язань становить три місяці). Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності.

Теза про нерівномірність розгортання кризових явищ, охоплення ними функціональних підсистем підприємства підтримується багатьма дослідниками, спонукає їх до виокремлення певних стадій у процесі її перебігу. Найбільш поширені дефініції, що використовуються для виокремлення стадій (фаз) кризи, представлені на рис. 1.5.

Викладені концептуальні положення механізму розгортання кризи на рівні окремого підприємства є підґрунтям науково обгрунтованого підходу до організації протидії появі та поширенню кризових явищ, а розглянута типологія фаз розгортання кризи використовується в перебігу діагностики їх наявності.

Висновки:

Сучасний стан більшості суб'єктів господарювання в Україні фахівці визнають як кризовий. Розвиток кризових явищ, з одного боку, і заінтересованість держави в максимальному збереженні підприємств, які мають необхідний потенціал виживання та є стратегічно важливими для країни в цілому або певних регіонів, з іншого боку, зумовили виникнення та поширення нового для України, специфічного за своїми завданнями й функціями виду управління - антикризового.

Управління в умовах кризи розглядається як самостійний вид професійної діяльності, спрямований на запобігання кризовим явищам та подолання їх у діяльності підприємства на підставі раціонального використання наявних ресурсів і потенціалу виживання, мінімізації матеріальних та фінансових витрат шляхом застосування відповідних втрат, принципів та методів роботи. Об'єктом антикризового управління є кризові явища в діяльності підприємства (виникнення, розвиток, усунення та запобігання).

Запровадження антикризового управління потребує розв'язання таких складних та багатоаспектних питань, як концепція циклічності економічного розвитку й методологія дослідження кризових явищ мікроекономічних систем; теоретичні засади проведення антикризового управління підприємством (сутність, принципи, порядок та інструменти управлінського впливу); методологічні засади та практичний інструментарій діагностики кризових явищ і загрози банкрутства підприємства, зокрема методичне забезпечення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства підприємства, перспективної оцінки фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства, прогнозування можливостей підприємства щодо подолання кризових явищ; теоретико-методологічні засади розроблення антикризової програми підприємства; фінансово - економічні аспекти обґрунтування окремих антикризових заходів (використання внутрішніх резервів відновлення платоспроможності, реструктуризація активів та пасивів підприємства, зовнішня і внутрішня реорганізація, продаж підприємства як цілісного майнового комплексу тощо), методичні засади оцінки результативності реалізації антикризової програми й організації контролю за ходом її виконання та ін.

Список використаних джерел

1.http://www.bestwork.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=11954&Itemid=9

2. Іванюта С. Антикризове управління/ Світлана Іванюта; М-во освіти і науки України, Державний комітет статистики України, Державна академія статистики, обліку та аудиту. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

3. Колісник М. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навчальний посібник/ Марія Колісник, Павло Ільчук, Петро Віблий,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - К.: Кондор, 2007. - 271 с.

4. Масенко Б. Антикризове управління: Навчально-методичний посібник/ Борис Масенко, Тетяна Афонченкова,; Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - 263 с.

5. Хіт Р.Кризовий менеджмент для керівників: учбовий посібник/ Роберт Хіт,; Пер. з англ.: Р.Л. Ткачук, С.М. Рябчук, Н.І. Мішеніна. - К.: Всеувито; К.: Наук. думка, 2002. - 566 с.

Размещено на Allbest.ru