Функції інформації в системах комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Комунікація та інформація в інформаційному суспільстві. Функції комунікації в суспільстві

Комунікація як одна з форм повсякденної діяльності людей знайома кожному. Комунікацією є й дружня бесіда, і сприйнята аудиторією телевізійна програма або публіцистична стаття, і отримані на землі сигнали із супутника, і обмін враженнями про картину, побачену в музеї.

У різних визначеннях цього терміну означено важливі характеристики поняття «комунікація» - те, що це: а) процес; б) спосіб «вираження думки й почуттів», тобто передачі різноманітної інформації; в) задоволення потреби в одержанні інформації; г) обмін повідомленнями, що містять певний обсяг інформації; д) спосіб досягнення соціальної взаємодії. І, звичайно, необхідно виділити е) основних учасників комунікації - автора (комунікатора) і аудиторію (реципієнтів).

Отже, комунікація - це процес обміну інформацією між адресантом і адресатом для налагодження взаємодії й здійснюваний за допомогою мови та інших знакових систем.

У теорію комунікації термін «інформація» прийшов з кібернетики. Інформація - це знання про зовнішній світ, що служать основою для нашого існування й адаптації до нього. Отже, інформація - це вся сукупність відомостей (вербально й невербально зафіксованих), що поширюється за допомогою засобів комунікації для певної аудиторії.

Існує велика кількість визначень масової комунікації. Одним з них є наступне: масова комунікація - це «процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т. п.) за допомогою технічних засобів (друк, радіо, кінематограф, телебачення) на численну розпорошену аудиторію». До каналів масової комунікації традиційно відносять пресу, радіо й телебачення, та сьогодні - Інтернет.

Масову комунікацію першочергово постає як процес та структура, що складається із взаємодіючих частин (або підсистем): комунікатора, коду, повідомлення, каналу, аудиторії, ефекту комунікації.

Іншими словами, будь-який акт масової комунікації може бути представлений як процес опосередкованої взаємодії «автор - текст - реципієнт». Сьогодні різних типи масово-комунікативної діяльності виконують різні, хоча й взаємозалежні функції. Мова йде про такі сформовані на сьогоднішній день види масової комунікації, як публіцистична, рекламна й ПР-комунікація.

Масова комунікація є процесом взаємодії ряду елементів, таких як: автор (комунікатор, суб'єкт висловлення), адресат (реципієнт, аудиторія), канал, код, текст (повідомлення), контекст, шум (перешкоди, бар'єри), ефект комунікації (зворотний зв'язок). У той же час, важливо підкреслити, що масова комунікація - це, у першу чергу, нелінійний, циклічний процес взаємодії даних елементів, що ніколи не припиняється, хоча й може бути представлений у вигляді окремих комунікативних актів. Більше того, на наш погляд, має сенс говорити про інтерактивну природу масової комунікації, що підкреслює активність взаємодії учасників (від interaction - взаємодія, діалог).

Отже, масова комунікація може бути представлена як цикл взаємодії «дійсність - автор - текст - аудиторія - дійсність…». У той же час, всі основні елементи процесу перебувають під впливом ряду зовнішніх елементів: подія, що відбулася, оцінюється й відбирається автором виходячи з наявного контексту, форма повідомлення про нього за допомогою тексту підкоряється законам жанру, на мову й стиль тексту впливають особливості каналу, отримана аудиторією інформація включається в контекст комунікації (або ж трансформує його). Нарешті, на всіх етапах у процес комунікації вторгаються шуми й бар'єри.

Таким чином, процесуальний рівень масової комунікації показує нам «горизонтальний» зріз будь-якого комунікативного акту. У той же час тут мовлення більше йде про формальні ознаки протікання комунікативного акту, адже говорячи про те, що в процесі масової комунікації обов'язково присутні автор, повідомлення, канал і аудиторія, ми не заглиблюємося в змістовні характеристики цих елементів. Змістовна ж сторона масово-комунікативних процесів є об'єктом розгляду функціонального зрізу системи.

Сьогодні говориться про формування функціонального зрізу системи масової комунікації, у якому на однакових правах представлені такі види масово-комунікативної діяльності як журналістика, реклама й паблік рілейшнз.

2. Інформаційно-комунікаційні канали. Функції мови і мовлення

Ознайомившись з поняттям «комунікація» з теоретичної точки зору, важливо дійти до розуміння матеріального підґрунтя соціальної комунікації - комунікаційних каналів.

Під комунікаційним каналом будемо розуміти засіб цілеспрямованої передачі інформації у процесі комунікаційної діяльності.

Комунікаційний канал сприяє створенню (кодуванню) передачі і прийому (сприйняттю) інформації. Для цього потрібні мови, коди, знаки, матеріальні носії інформації та технічне обладнання (шифратори, прибори прийому та передачі сигналів, дешифратори сигналів та ін.).

Розвиток людської цивілізації супроводжувався збільшенням кількості комунікаційних каналів.

На перших етапах людство використовувало природні засоби для передачі змістових повідомлень двома каналами:

невербальним(несловесним) і вербальним (словесним).

Невербальний канал комунікації

Невербальний канал завдяки використанню міміки, жестів, рухів, інтонацій дозволяє дуже добре передавати емоції людини.

У міжособистісних та групових комунікаціях роль невербального каналу важко переоцінити, оскільки до 70% інформації передається не словами, а саме мімікою, жестами, рухами, паузою, інтонацією тощо.

Роль цього каналу підтверджується народним прислів'ям: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути».

Тому хай вас не дивує основне кредо телебачення: «Не суттєво, що ти говориш, а суттєво, який ти маєш вигляд». Для радіо, навпаки, кожне слово, пауза, інтонація надзвичайно важливі.

У справедливості цієї «телевізійної формули комунікації» автор кілька разів переконався особисто.

Одного дня, прийшовши на роботу, я мав кілька телефонних дзвінків, в яких знайомі мені люди схвально відгукувалися про моє «вдале інтерв'ю», яке я нібито дав напередодні програмі Українських телевізійних новин (УТ_1). Мої нерішучі спроби заперечити сам факт «вдалого інтерв'ю» категорично спростував один з колег: «Я сам бачив. Ти дуже розумно щось коментував… Що? Не пам'ятаю, але твоя жовта краватка дуже пасувала твоїй синій сорочці…».

Насправді події розгорталися так. Днем раніше міністр освіти і науки України В. Кремень після відкриття традиційної освітньої виставки, в якій, окрім МАУП, брали участь провідні вищі навчальні заклади (ВНЗ) країни, дав інтерв'ю вищезгаданій програмі УТН.

Оскільки ваш покірний слуга, перед тим як прийти на роботу ректором МАУП, пропрацював понад п'ять років у прес-службі президента України, його дуже добре знали телеоператори урядового каналу. Зрозуміло, що по дружбі вони «взяли в рамку» об'єктива разом з міністром і мене.

Все моє «інтерв'ю» полягало в тому, що у відповідь на слова В. Кременя про те, що недержавні ВНЗ все частіше дають фору державним, опановують нові технології, видають багато цікавих підручників і монографій, я підтвердив, що в нашій Академії щорічно виходить друком понад 100 книжок.

Позаяк сюжет про виставку, враховуючи інтерв'ю міністра, був досить тривалим, а я майже весь час перебував у кадрі, у глядачів склалося враження, що ректор МАУП дав розлоге інтерв'ю разом з міністром для УТ1.

Отже, для телебачення не має значення, що ти говориш (і чи говориш взагалі!), а має значення, чи був ти в кадрі та який вигляд ти маєш.

До речі, ще Чарльз Дарвін, вивчаючи у порівнянні емоції людей і тварин, помітив, що є біологічно успадковані людьми невербальні засоби комунікації (сміх, посмішка, плач, тремтіння від страху, холодний піт, рум'янець непевності, нахмурені брови та ін) і соціально зумовлені засоби комунікації (покачування голови на знак згоди або незгоди, знизування плечима при нерозумінні, складання долонь при переконливому проханні тощо).

Тож зауважимо, що невербальний канал є найбільш правдивим, оскільки невербальні реакції генеруються на рівні підсвідомості правою півкулею мозку («чутливою»), а словесні висловлювання контролюються лівою півкулею мозку («абстрактно мислячою»).

Зрозуміло, що словами (себто - свідомістю) керувати простіше, ніж емоціями (підсвідомістю). Тому останні є правдивішими.

Розуміючи, що слова поета: «Мысль изреченная - есть ложь» (В. Брюсов) не далекі від істини, спецслужби вже давно використовують так звані детектори брехні, робота яких спрямована на «зняття» невербальної інформації під час відповідей на «вербальні» запитання.

Вербальний канал комунікації

Вербальний канал комунікації, який зараховують до природних комунікаційних каналів, ґрунтується на мовних здібностях людини і реалізується через передачу мовних повідомлень (текстів) в усній чи письмовій формі.

Для того щоб передавати мовні повідомлення, людина має володіти:

- мовною здібністю, яка передається спадково і полягає в можливості говорити і розуміти інших людей;

- однією з природних мов, якою людина оволодіває в дитинстві в результаті первинної соціалізації;

- іноземною або штучною мовою (або мовами), яку людина може вивчити протягом життя.

Природна мова, будучи фундаментальним блоком соціальної пам'яті, відрізняється відмовлення, яке є матеріалізацією результатів мислення за допомогою мови, що зберігається в індивідуальній пам'яті і використовується людиною у процесі комунікації.

Мова і мовлення не можуть існувати одне без одного: мовлення реалізується через мову, а без мови немає мовлення.

У своїй сукупності мова і мовлення виконують комунікаційну, прикладну функції, завдяки чому вони є засобами і предметами мислення, про які ґрунтовніше можна дізнатися з рис. 3.

Функція соціалізації сприяє на основі володіння рідною мовою спілкуванню з навколишнім соціальним середовищем і, як наслідок, допомагає вихованню типового члена суспільства.

Світоглядна функція полягає в залежності соціалізованої особистості від особливостей рідної мови. Етнічна свідомість і структура мислення залежать від структури мови та її засобів.

Є мови, що мають 40 відмінків, а є, що не знають їх взагалі. Є мови з великою кількістю приголосних (у саамів - 53) і малою (у гавайців - лише 7). Скажімо, в давньоєврейській мові відсутнє слово, яке означало синій колір - в Біблії синій колір не згадується жодного разу.

Вочевидь і висновок різні народи розуміють по-різному і описують одні й ті самі слова засобами рідної мови.

Інструментальна функція сприяє використанню мови для читання, перекладу, спілкування з людьми іншої національності тощо, тобто мова виступає як комунікативний інструмент.

Функція самовизначення і самовисловлювання здійснюється за допомогою семантичних ресурсів рідної мови. Роздуми людини про внутрішнє Я здійснюються рідною мовою, себто «внутрішній голос» говорить саме нею. Проте є люди, які «вжилися» в образ представника іншого народу (наприклад, розвідники можуть мислити іншою мовою). Але цікаво, що уві сні або під час значного емоційного збудження люди все-таки говорять рідною мовою.

Так, відомий радянський розвідник часів Другої світової війни (тепер би назвали - терорист) Микола Кузнецов, який блискуче володів німецькою мовою, розмовляв уві сні російською. Тому, коли він спав, з ним завжди був його колега, який нікого не допускав у кімнату. Мета зрозуміла: зберігання таємниці розвідувальної справи і прагнення не «засвітити» справжнє ім'я агента спецслужби.

З жінками ще складніше. Під час пологів вони кричать рідною мовою. А наприклад, хрестоматійно відома розвідниця часів Першої світової війни (або шпигунка - як вам більше подобається) Мата Харі «погоріла» під час бурхливої сексуальної ночі, коли почала виголошувати слова кохання рідною мовою. На жаль, офіцер контррозвідки, якого вона покохала, не виявився джентльменом і «здав» її своєму командуванню. А жінка була, безумовно, не тільки красива, а й талановита. Працювати водночас на три розвідки - це щось!

3. Функції інформації в системах комунікації

На думку А. Звєрінцева, якщо комунікація є процесом, то інформація є тим, чим обмінюються при комунікації.

Проте це поняття, на нашу думку, є дещо звуженим. Якби йшлося лише про актуалізовану інформацію, якою користуються у процесі життєдіяльності, тут можна було б погодитися.

Але як же бути з інформацією, яка ще чекає на своє використання? Уявіть собі, що ви Робінзон Крузо, який написав листа про свою самотність на безлюдному острові, вклав його у порожню пляшку і кинув в океан. Минають дні, місяці, роки, а ваше послання ще ніхто не прочитав. Чи є інформацією зміст вашого SMS - послання людству, яке ще блукає в безмежних просторах океану? Переконаний, що ви й самі знаєте відповідь.

А що ви скажете на те, якщо дізнаєтесь, нібито вищезгадана пляшка розбилась об рифи, а текст послання вже роз'їдений солоною океанською водою? Чи можна вважати інформацією те, що вже не можна прочитати навіть за допомогою досвідчених криміналістів? Отже, комунікація не відбулась. Але ж те, що ви писали, все-таки було інформацією, чи не так?

Зазвичай в буденному житті пересічні люди розглядають інформацію як знання, а люди, що проводять наукові дослідження, й поготів схильні вважати науку «машиною» з переробки інформації - таким собі велетенським комп'ютером, який намагається в усьому, як писав про самого себе відомий російський поет Л. Пастернак, «дійти до самої суті».

Якщо це дійсно так, уявімо, що цей віртуальний світовий комп'ютер має почуття, власну нормативно-ціннісну (морально-етичну) систему оцінки інформації, яка надходить до нього «на переробку». Страшно й подумати: Вселенський Розум? Бог? Якщо щось інше, то Що? (Чи Хто?)

Припустимо, що цей «Вселенський Розум - Бог - Щось інше» існує. Чи має він об'єктивну інформацію про все, що відбувається в світі? Як він її отримує? Навіть якщо це - раціонально мислячий холодний розум, чи має він гаряче або принаймні тепле серце? Чи може він пожаліти і спасти дівчинку, яка вмирає від лейкемії внаслідок Чорнобильської катастрофи? Адже одна маленька дитина не повинна відповідати за гріхи усього людства?!

Запитання. Здається, відповіді доведеться шукати все-таки на Землі, якою б грішною чи праведною вона не була.

Отже, є суспільство, є комунікація, є інформація і є наука, яка все те намагається узагальнити і систематизувати.

Позаяк скільки людей - стільки й думок, автор виносить на суд громадськості таке тлумачення терміна інформація - змістовне відображення об'єктивних і суб'єктивних процесів, явищ і предметів Всесвіту, себто усього, що оточує нас і міститься всередині нас.

За великим рахунком, кожен з нас - це вже певний мікро-всесвіт. Вчені підрахували, що в одній хромосомі людини закодовано стільки інформації, скільки може вмістити чотири тисячі книг по п'ятсот сторінок кожна. А автоматичний космічний корабель «Вікінг», запущений 1976 р. на Марс, мав у своїх бортових комп'ютерах інструктивну інформацію трохи більшу за обсягом, ніж у звичайнісінькій бактерії, і значно меншу, ніж у не менш пересічної морської водорості.

Якщо ви погоджуєтесь із запропонованим визначенням терміна інформація як змістовного відображення певних процесів, явищ і предметів, пропоную звернутися до табл. 1, в якій пропонується знову-таки авторська версія типології інформації.

Подобається це вам чи ні, але ви не можете не погодитися, що за рівнем та характером оцінки інформації виокремлюється два типи інформації:

1. Об'єктивна (хімічна, фізична, біологічна (генетична), економічна, правова);

2. Суб'єктивна (соціальна, політична, психологічна, культурна тощо).

Якщо йтиметься про об'єктивну інформацію, варто зауважити, що її можна певним способом зафіксувати. Скажімо, формула води Н2О і назва Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.92 є саме такими, які вони є, незалежно від того, подобається це комусь чи ні.

Те саме можна зауважити, якщо взяти фото українця та, скажімо, ефіопа. Хімічний, фотографічний процес перетворення зображення представників білої та чорної раси дає нам підстави для об'єктивного порівняння.

Але чи не криється тут пастка? Звичайно. Якщо ви не доведете фотографічний процес до кінця, а зупинитеся на стадії отримання негативу, у людини, яка ніколи не бачила живого українця та ефіопа, а на додаток ще й не знайома з технологією виготовлення фотографій, може виникнути протилежне уявлення про представників європеоїдної та негроїдної рас.

Я вже не кажу про таку суб'єктивну інформацію, як розповіді очевидців тієї чи іншої події, наприклад пожежі чи повені.

Те саме можна сказати й про такі види інформації, які мають оціночний характер щодо соціального життя, на кшталт: «Всі більшовики є жидомасони і грають на балалайках», або «українці пишуть слово «Україна» з великої, а «сало» з маленької літери, а хохли пишуть з великої літери слово «Сало», а «україна» - з маленької.

Джерелом, наприклад, економічної інформації є економічна сфера суспільства, «заміряти температуру» якої можна за допомогою математично-статистичних способів відображення інформації: темпи економічного зростання, індекс інфляції, рівень життя та безробіття тощо.

Джерелом психологічної інформації, суб'єктивної за нашою типологією, є свідомість суб'єкта, що досліджується. Якщо це окрема людина - йдеться про індивідуальну свідомість, а якщо вивчаються соціопсихологічні настанови певної групи людей, мається на увазі, звичайно, групова, соціальна свідомість.

Індивідуальну, групову і суспільну свідомості об'єднують способи відображення психологічної інформації: поведінковий, візуальний, текстовий.

Зрозуміло, що оцінка поведінки людини, її візуальне сприйняття (психологічне фотографування) та тестування за спеціальною методикою надто суб'єктивні, оскільки практично неможливо формалізувати оцінку, наприклад, розумових чи творчих здібностей людини.

А хто, скажіть, може взяти на себе сміливість виміряти рівень таланту українця Тараса Шевченка, росіянина Олександра Пушкіна чи поляка Адама Міцкевича? Чи можна взагалі їх якось порівняти? Звичайно, можна. За інтегральними параметрами - це велетні поетичного духу, які віддзеркалили у своїй творчості душу свого народу. Це об'єктивно, на перший погляд, оскільки загальновизнано.

Але згадаймо нашого Робінзона, який сидить на березі океану і дивиться нескінченний серіал «про море», в той час як його послання вже вицвіло під впливом солоної води, спекотного сонця і настирного вітру. Чи вважала б більшість українців, росіян і поляків вищезгаданих поетів класиками, якби до нас не дійшли їхні книги (себто - інформація про їхню творчість)?

Звичайно, ви можете згадати слова не менш талановитого киянина М. Булгакова: «Рукописи не горять». На жаль, горять і зникають, як бібліотека Ярослава Мудрого.

Кометі Галлея, в принципі, байдуже, чи знаємо ми хімічний склад її ядра. А ось людині, яка пише книгу чи картину, надзвичайно важливо, щоб з нею познайомилися інші члени суспільства, щоб відбувся процес комунікації. Щоб інформація митця, пропущена через його душу, збудила резонансні явища в серцях інших людей.

Цей виснажливий процес, який можна порівняти з вулканічним викидом творчої енергії у Всесвіт, коли акт творчого горіння межує з гранню, за якою з'являється чорна пустота божевілля і втрати почуття реального, навряд чи можна буде колись виміряти математичними методами. Як, скажіть, «повіряти алгеброю гармонію» творчості А. Врубеля, що водночас розписував фресками величний Володимирський собор у Києві і писав свого демона. Хто і як зможе відчути душевний біль митця і трансформувати його в гармонійний ряд струнких і логічно вивірених формул Щастя людського Буття?

Інформація може бути систематизованою (за наявності цілеспрямованих потоків інформації) та хаотичною. Вмикаючи телевізор або радіоприймач, ви маєте справу з упорядкованими звуковими інформаційними потоками. А слухаючи шелест трави або листя в березовому гаю, ви маєте хаотичне інформаційне поле. «Технарі» називають його «білим шумом».

За природою інформаційних сигналів та потоків інформація може бути дискретною та аналоговою. У першому випадку йдеться про цифровий спосіб відображення інформації, а в другому - про аналоговий.

Розкажемо про аналогові обчислювальні машини. На самому початку розвитку комп'ютерної техніки аналогові обчислювальні машини (АОМ) серйозно конкурували з цифровими обчислювальними машинами (ЦОМ), аж поки інженери не зрозуміли, що місце є і для одних, і для других.

АОМ незамінні при відстеженні аналогових фізичних сигналів, наприклад при контролі за електричним струмом турбіни електростанції або траєкторією польоту ракети в реальному режимі часу.

Проте якщо є потреба обробляти великі масиви інформації з великою швидкістю, люди використовують ЦОМ. Абсолютну більшість сучасного світового комп'ютерного парку становлять ЕОМ, що використовують дискретний або цифровий спосіб відображення інформації.

За напрямом спрямованості відносно суб'єкта (об'єкта) інформації останню поділяють на внутрішню і зовнішню, а за ієрархічною виокремлюють вертикально і горизонтально спрямовану інформацію.

Якщо ж за параметр оцінки взяти спосіб комунікації, то варто назвати вербальну і невербальну інформацію, а відповідно і комунікацію.

Вербальна інформація описується певним набором одиниць словника, з якого можна конструювати скільки завгодно повідомлень. Наприклад, маючи літери українського алфавіту, можна писати слова, а маючи словник, скажімо, української мови, можна відповідно до загальновизнаної граматики писати які завгодно тексти.

З невербальною інформацією мати справу і складніше, і простіше. З одного боку, невербальна комунікація робить процес обміну інформацією універсальнішим. І справді, не знаючи китайської мови, ви можете посміхнутися і подарувати квітку чарівній китаянці, і вона вас прекрасно зрозуміє.

З другого боку, у різних народів один і той самий спосіб комунікації може викликати абсолютно протилежні реакції. Цілування руки у жінки в Європі і Північній Америці - це, як говорять в Одесі, дві різних речі. Особливо якщо жінка обіймає якусь офіційну посаду.

Свого часу автор цієї книжки попав у дуже незручне становище, коли поцілував руку жінці - меру міста Афіни (США, штат Джорджія) під час офіційного прийняття з нагоди присвоєння йому титулу почесного громадянина цього симпатичного університетського міста.

Проте, перебуваючи у Польщі, автор не без здивування зафіксував, як ректор Вищої соціально-економічної школи у Варшаві професор Войцех Помикало після вручення дипломів про закінчення навчального закладу обов'язково цілував руку усім без винятку дівчатам-випускницям. Те саме робили і декани цієї школи. В Україні, попри географічну і культурну близькість наших народів, це виглядало б занадто. Максимум «ризику» наших посадовців у подібних церемоніях - це поцілунок у щоку. Більш сексуально і менш шляхетно? Оцінки поведінки в усіх цих випадках цілком залежать від культурно-ціннісних норм, що існують у конкретному суспільстві.

Звідси й висновок: невербальна, наприклад візуальна, комунікація також потребує знання певних «правил гри».

Беручи за параметр оцінки функції комунікації, можна виокремити такі типи інформації, як когнітивна (пізнавальна), інформативна та перцептивна.

Когнітивна інформація, якою обмінюються суб'єкти комунікації, не має (майже) оціночних суджень. Як правило - це очевидні факти, події, явища.

Уперше зустрічаючись з людиною, ви насамперед фіксуєте для себе стать, вік, зовнішність тощо партнера по комунікації.

Вступаючи з ним у контакт, ви переходите на обмін інтерактивною інформацією. Ви дізнаєтесь, що ваш колега по спілкуванню є культурною і освіченою людиною, вболіває за київське «Динамо» або не цікавиться великим тенісом, читає лекції з політичної комунікації або вирощує у своєму службовому кабінеті дивовижні фіалки.

Спілкуючись з будь-ким, ви не можете не сприймати цю людину й на перцептивному, чутливому рівні.

У будь-якому випадку ви намагаєтесь відчути партнера по спілкуванню. Це ж дуже просто: ви робите для себе висновок, подобається вам ця людина чи ні. Є у неї так звана аура комунікації, чи манера спілкування цієї людини невідомо чому вас дратує і відштовхує.

Цю інформацію важко описати і формалізувати текстово-знаковим чи іншим способом, позаяк комунікативний обмін в цьому випадку здійснюється, очевидно, на тонкому біоенергетичному та глибинно-психологічному, інтуїтивному рівні.

Переходячи від функцій комунікації до функцій управління, зробимо акцент на тому, що є загальні та спеціальні функції управління.

Відповідно при реалізації загальних функцій управління можна виокремити когнітивну (пізнавальну) і мотивуючу інформацію.

Когнітивна (пізнавальна) інформація, як ви пам'ятаєте, вже згадувалась при аналізі функцій комунікації. Тут варто зазначити, що ці типи інформації збігаються, оскільки несуть дані про суб'єкт чи об'єкт комунікації або управління. У будь-якому випадку ця інформація конче потрібна як при спілкуванні, так і при ухваленні управлінських рішень.

Інструктивна інформація має командну спрямованість: що треба зробити, як, в які терміни? А мотивуюча інформація має спонукати об'єкт управління (тобто того, ким управляють) зробити роботу якомога краще, щоб цей об'єкт перейнявся важливістю поставленого завдання і сприйняв його як дуже потрібне не тільки для організації, а й для нього персонально.

Аналізуючи соціальні функції управління, доходимо висновку про необхідність виокремлення первинної, організаційної, регулюючої, контрольно-облікової та аналітичної інформації.

Спробуємо дещо спрощено проілюструвати цю типологію інформації на прикладі вищого навчального закладу - Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) як об'єкта управління.

Первинна інформація: МАУП - недержавний вищий заклад освіти, який має державну ліцензію на право освітньої діяльності за вищим, IV рівнем акредитації.

Організаційна інформація: Академія складається з навчальних інститутів, ліцею, технікуму, лінгвістичного та комп'ютерного центрів, видавництва, бібліотеки, науково-методичного інституту та автошколи.

Регулююча інформація: Діяльність МАУП регламентується Конституцією та законами України, наказами Міністерства освіти і науки, президента і ректора МАУП.

Контрольно-облікова інформація: Хід навчального процесу контролюється ректоратом, фінансові розрахунки - бухгалтерією тощо.

Аналітична інформація: МАУП з 1998 р. визнається кращим недержавним вищим закладом освіти, а щорічний приріст студентського контингенту, починаючи з 1995 р., становить 27-28%. Інформація для роздумів, чи не так?

Отже, що сучасне суспільство, як ніколи раніше, залежить від комунікації, її ефективності і реального впливу на життя мільйонів людей. Ми вступаємо в епоху інформаційного суспільства, яке прийшло на зміну індустріальному. І цим сказано все. Або майже все, оскільки тепер варто перейти й до інших розділів нашої книжки.

4. Інформаційно-комунікаційний менеджмент

Комунікація та інформація мають надзвичайно важливе значення в житті суспільства. Особливої ваги вони набувають у суспільстві, що глобалізуєтся. Останнє характеризується воістину революційним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, які використовуються на всіх рівнях, у всіх сферах, галузях, територіальних і часових просторах управління.

Якщо виходити з розуміння менеджменту як загальної і головної функції суспільства, цілком слушним, зокрема, виглядає звернення до проблематики управління інформаційно-комунікаційною сферою суспільства.

Інформаційно-комунікаційна сфера суспільства пронизує всі інші сфери суспільства (економічну, соціальну, політичну, гуманітарну) і виконує функції, подібні кров'яній системі людини, яка забезпечує життєдіяльність усього організму.

Загалом інформаційно-комунікаційну сферу суспільства, на наш погляд, потрібно розглядати в контексті дослідження:

- ієрархічно-територіального рівня і простору управління;

- базових сфер суспільства (державно-правової, економічної, соціальної, духовної);

- галузево-функціональних видів менеджменту;

- ієрархічно-регулятивного рівня управління;

- часового простору управління.

Відповідно до ієрархічно-територіальних рівнів управління виокремлюють:

- глобальний менеджмент (планетарний рівень управління);

- цивілізаційно-територіальний менеджмент (рівень управління сукупністю держав-націй, об'єднаних спільними цивілізаційними ознаками - західна, православна, ісламська, конфуціанська, індуїстська, буддистська, африканська, латиноамериканська, японська цивілізації);

- державно-національний менеджмент (рівень управління державою-нацією, більш поширений під назвою «державне управління» («Public Administration») та «державна політика» («Public Policy»);

- регіональний менеджмент (рівень управління територіями, які мають спільні економічні, соціальні, екологічні, етнічні та інші інтереси, кордони яких можуть не збігатися з державними кордонами);

- локальний менеджмент (рівень місцевого управління та самоврядування міста, селищної, сільської ради тощо).

З огляду на реалії функціонування різних сфер суспільства варто звернути увагу на інформаційно-комунікаційні аспекти таких сфер менеджменту:

- правовий менеджмент (забезпечує правове регулювання суспільного життя через діяльність органів держави, що ухвалюють закони, постанови та інші правові акти;

- економічний менеджмент (регулює економічну сферу суспільства, детермінує економічні інтереси, економічні відносини, економічну роль держави);

- соціальний менеджмент (полягає в регулюванні соціальної сфери суспільства, узгодженні соціальних відносин, інтересів і потреб особистостей, соціальних груп тощо);

- політичний менеджмент (передбачає регулювання політичної сфери суспільства, гармонізує політичні відносини, інтереси і потреби суб'єктів політики);

- гуманітарний менеджмент (спрямований на забезпечення прав людей в культурній, етнонаціональній, освітній, науковій та інших видах діяльності).

З точки зору ієрархічно-регулятивного рівня управління (правового статусу рішень, сфери охоплення та наслідків управлінських впливів) виокремлюють:

- суспільний менеджмент (поширюється на всю суспільну сферу шляхом ухвалення і реалізації виконання Конституції, законів, постанов та ін., а також методів соціально-психологічного впливу);

- адміністративний менеджмент (охоплює своїм впливом регіонально-адміністративний чи галузевий об'єкт управління шляхом ухвалення і реалізації адміністративно-правових рішень);

- менеджмент організацій забезпечує управління і регламентацію діяльності організації нормативно-правовими та соціально-психологічними методами).

Беручи за основу час дії і наслідки реалізації управлінських впливів, варто назвати:

- стратегічний менеджмент (спрямований на здійснення довготермінових планів розвитку суспільства, країни, організації);

- операційний менеджмент (пов'язаний з вирішенням поточних справ - щоправда в межах загальної стратегії);

- технічний менеджмент (забезпечує управління безпосередньо матеріальними ресурсами, потоками, інструментарієм, які необхідні для реалізації поставлених завдань.

З точки зору на існуючі освітньо-кваліфікаційні рівні підготовки менеджерів, очевидно, правильно було б використовувати магістрів менеджменту на стратегічному рівні, бакалаврів - на рівні операційного і молодших спеціалістів - на рівні технічного менеджменту.

Галузево-функціональний підхід дослідження проблем управління передбачає існування таких видів менеджменту:

- персонал-менеджмент (опікується питаннями управління людьми, мотивації, організації та контролю їхньої трудової діяльності);

- інтелектуальний менеджмент (полягає в управлінні розпізнаванням, аналізом знань, розробкою ефективніших дій об'єкта управління та створенням нових знань через наукові дослідження);

- виробничий менеджмент (відповідає за організацію та забезпечення технології виробництва, створення та використання запасів сировини, транспортних вантажопотоків тощо);

- маркетинговий менеджмент (зорієнтований на організацію, узгодження і взаємодію внутрішнього середовища об'єкта управління з ринковими умовами шляхом реалізації властивих цьому суб'єкту управління конкурентних переваг);

- інноваційний менеджмент (передбачає розробку планів і програм інноваційної діяльності, здійснення узгодженої інноваційної політики, розгляд нових проектів та технологій, створення і організацію діяльності цільових робочих груп тощо з метою підвищення ефективності функціонування об'єкта управління);

- фінансовий менеджмент (полягає в управлінні фінансовими потоками і ресурсами, інвестиційними проектами, в контролі за фондовим портфелем, у сприянні нагромадженню фінансових ресурсів, перетворенню їх на прибутки з додатковими дивідендами).

До цього поняття зазвичай зараховують й інвестиційний менеджмент, який є вагомою складовою його фінансового різновиду.

У чому ж тоді полягає роль інформаційно-комунікаційного менеджменту? Насамперед в інформаційному забезпеченні здійснення всіх видів і форм менеджменту, оскільки основним ресурсом менеджменту є інформація, а основною технологією - комунікація. Без неї сам процес управління є попросту неможливим. А розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій робить так звану революцію менеджерів ще «революційнішою».

Розуміючи важливість управління інформаційно-комунікаційними процесами у суспільстві, ми можемо дати й відповідне визначення цьому виду менеджменту.

Отже, під інформаційно-комунікаційним менеджментом розумітимемо систему управління інформаційно-комунікаційною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового, економічного, соціального, гуманітарного і політичного менеджменту і маркетингу.

З усіх сфер суспільства (правової, економічної, соціальної, політичної, гуманітарної та ін.) інформаційно-комунікаційна сфера розвивається найдинамічніше. Бурхливий розвиток Інтер-нету, мультимедіа, мобільного зв'язку тощо виступив потужним каталізатором модернізації насамперед економічної сфери суспільства. Нині вже нікого не здивуєш такими поняттями, як електронний бізнес (e-business), електронна комерція (e-com-merce) тощо. А економіка, як головний рушійний генератор глобалізаційних процесів, зумовила кардинальні зміни у правовій, політичній, соціальній, гуманітарній та інших сферах суспільства.

Це, так би мовити, розширене тлумачення інформаційно-комунікаційного підґрунтя процесів глобалізації, що поширюються у світі. А нас цікавить інформаційно-комунікаційний менеджмент в дещо звуженому вжитку, з орієнтацією на соціопсихологічні, маніпуляційні технології комунікації.

Ґрунтуючись на засадах так би мовити чистого мистецтва, ми будемо розглядати інформаційно-комунікаційний менеджмент через призму міжособистісних, групових і масових комунікацій у контексті діяльності інформаційно-комунікаційних (пресових) служб, технологій паблік рілейшнз і реклами.

Але перед тим потрібно дещо уточнити і «підігнати» певні категорії «класичної» психології, соціології, політології та інших суспільних наук під специфіку інформаційно-комунікаційної сфери суспільства.

Список джерел

інформація управління комунікаційний мовлення

1. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рілейшнз: навч. посіб. /В.М. Бебик/ Моногр. - К.: МАУП, 2005. - 440 с.

2. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина: навч. посіб / В.М. Бобик/ К.: МАУП, 2004. - 345 с.

3. Будзан Б.М. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи: навч. посіб. /Б.М. Будзан/ К.: Знання. 2001. - 273 с.

4. Банковский Б.Н. Глобалізація крізь македонську призму. Політична думка. навч. посіб./ Б.Н. Банковский/, К.: Ліра-К, 2000. - 396 с.

Размещено на Allbest.ru

...