Завдання менеджменту в організації
Суть і значення менеджменту. Процес прийняття рішень. Типи організаційної структури. Надання стратегії конкретної форми. Управління організаційними змінами. Теорія особистих якостей лідера, концепції поведінки. Управління організаційними комунікаціями.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | шпаргалка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.05.2013 |
| Размер файла | 161,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Суть і значення менеджменту
- Процес прийняття рішень
- Типи планів в організації
- Дивізійний тип орг. структури
- Матричний тип орг. Структури
- Надання стратегії конкретної форми
- Управління організаційними змінами
- Теорія особистих якостей лідера
- Концепції поведінки лідера
- Управління орг. комунікаціями
- Ефективність діяльності організації
- Підходи до визначення орг. ефективності
Суть і значення менеджменту
Історія управлінської думки має свої корені, які йдуть в глибину віків і тисячоліть. Висловлювання по проблемах управління вчені знаходять і на єгипетських папірусах, і на глиняних табличках з міжгір'я Тигру і Євфрату. Проте поєднувати їх з менеджментом прямо не можливо, тому що це були в основному рекомендації по державному управлінню.
Протягом усієї історії люди захоплювалися такими постатями, як Олександр Македонський і Наполеон, Генрі Форд і Пол Гейтц, більше, ніж видатними вченими, мислителями та поетами. Успіхи цих діячів спричинювалися не лише тим, що вони знали, чого і як хотіли б досягти. Найдивовижнішим завжди здавалося те, що вони вміли підпорядковувати собі інших і змушувати їх свідомо, наполегливо, майже добровільно діяти для досягнення поставленої мети. Вміння керувати чи то виробництвом, чи армією, чи державою завжди вважалося і називалося мистецтвом або талантом. Від нього залежала доля держав, війн, народів і окремих людей. Але у ХХ ст. підприємств, організацій, військових підрозділів і самостійних держав стало настільки багато, а їх взаємодії стали такі тісні та різноманітні, що чекати та шукати управлінський талант на кожну керівну посаду стало ніколи і нікому. Саме тому мистецтво управління перетворилося у науку управління - менеджмент (від англ." "management" управління, завідування, організація).
У фундаментальній книзі М.Х. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі" "Основи менеджменту" "даються такі визначення менеджменту:
"Менеджмент - це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.
Менеджмент - це діяльність, яка відповідно до цілей та завдань бізнесу розробляє плани, визначає не лише, що і коли робити, але й як і хто буде виконувати те, що намітили, формує робочі процедури по всіх стадіях управління та здійснює контроль.
Менеджмент - це не управління предметами, а організація і управління роботою людей.
Менеджмент - діяльність щодо знаходження найкращих способів досягнення цілей організації.
Менеджмент - наука управління; сукупність принципів, методів, засобів та форм управління з метою підвищення ефективної діяльності та збільшення прибутків".
Оксфордський словник англійської мови дає такі тлумачення:
Менеджмент - це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).
Менеджмент - це влада та мистецтво керувати.
Менеджмент - це вміння та адміністративні навички організовувати роботу апарату управління.
Менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, служби та підрозділи.
Реалізацією завдань менеджменту на підприємствах та в організаціях займаються менеджери. Менеджери - це прошарок професіоналів-управлінців, головним завданням яких є координація і організація діяльності колективів на основі врахування об'єктивних законів та закономірностей економіки, соціології, психології, конфліктології тощо, тобто управління на науковій основі.
Менеджер - управлінець, директор, адміністратор, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.
З розвитком менеджменту змінюються вимоги суспільства до професійних якостей менеджера. Раніше головною вимогою до управлінця була здатність якнайшвидше реагувати на зміни ринкової ситуації. Сьогодні гарним спеціалістом вважається той менеджер, який створює для свого підприємства нові ринки і не лише пасивно реагує на ринкові зміни, але й сам змінює ринок. Виконуючи свої обов'язки, менеджер виступає у ролі управлінця, дипломата, лідера, новатора, вихователя тощо.
Лі Якока в книзі" "Кар'єра менеджера" "зазначив: " "люди, продукт, прибуток", - до цих трьох понять, зрештою, зводиться вся діяльність менеджера. Найголовніше - люди, оптимальне задіяння цього фактору саме і є найскладнішою проблемою і найбільшим досягненням менеджера.
На сучасних підприємствах у розвинутих країнах зайнято значно менше рядових робітників, ніж 50 і навіть 10 років тому. В майбутньому їх буде ще менше. Вже зараз існують підприємства, на яких практично немає робітників, а існують лише висококваліфіковані службовці та менеджери. Останні стають основним і водночас найрідкіснішим фактором виробництва.
На сучасному підприємстві одна людина ніколи або майже ніколи не може бути найкомпетентнішим менеджером. Фактично на всіх великих західних підприємствах вище керівництво формується у вигляді робочої групи. Для створення творчого колективу менеджерів потрібно щонайменше два-три роки. Отже, підприємець має постійно дбати про наявність необхідного складу менеджерів відповідної кваліфікації для успішної роботи підприємства в тривалій перспективі.
З поняттям" "менеджер" "часто ототожнюють поняття" "бізнесмен" "або" "підприємець". Слід зазначити, що" "бізнесменом" "або" "підприємцем", як правило, називають власника капіталу. На відносно невеликому підприємстві власник може водночас виконувати функції менеджера і навіть виплачувати собі за цю роботу заробітну плату. Але у величезних монополіях та транснаціональних корпораціях власники контрольних пакетів акцій мають під своїм контролем сотні підприємств і безумовно не можуть бути на всіх них менеджерами, здебільшого вони взагалі не мають ніякої певної визначеної посади. Менеджер обов'язково займає постійну офіційну посаду і одержує відповідну заробітну плату. Підприємцем же можна назвати того бізнесмена, який починає нову справу, реалізує принципово нові ідеї, вкладає власні гроші і бере на себе ризик. Це ж підкреслює канадський дослідник Х. Вудс," "менеджер як виконавча особа власника або роботодавця виконує функцію по управлінню персоналом і в цій якості розглядається окремо від підприємця".
Процес прийняття рішень
Процес прийняття рішень складний і багатосторонній. Він вміщує цілий ряд стадій і операцій. Класичний підхід до прийняття управлінського рішення полягає в дотриманні певної процедури і виконанні обов'язкових дій.
1. Основою всякого рішення є проблемна ситуація, яка вимагає розв'язання. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто у визначенні симптомів" "хвороби", вивченні стану справ і мети, попереднього формулювання критеріїв рішення.
2. Виявлення обмежень і визначення альтернатив. Причиною проблеми можуть бути сили, які знаходяться поза організацією (зовнішнє середовище), та які менеджер не в змозі змінити.
Такі обмеження звужують можливості прийняття оптимальних рішень. Тому необхідно визначити джерело і суть обмежень і намітити можливі альтернативи. Тобто доцільно виявити всі можливі дії, які усувають причини проблеми.
Прийняття рішення. На цій стадії розробляються альтернативні рішення, дається їх оцінка і відбирається альтернатива з найбільш сприятливими загальними наслідками.
Реалізація рішення. Процес не закінчується вибором альтернатив, на стадії реалізації вживаються заходи щодо конкретизації рішення і доведення його до виконавців, тобто цінність рішення полягає в тому, що воно реалізоване.
Контроль за виконанням рішення. В процесі контролю виявляються відхилення і вносяться поправки, що допомагають реалізувати рішення повністю. За допомогою контролю встановлюється так званий зворотний зв'язок між керуючою і керованою системами.
Незалежно від підходу, який обрала особа, що приймає рішення, існують визначені кроки, що вона проходить у процесі прийняття рішень.
Процес може бути розбитий на шість кроків::
визначення проблеми;
установка цілей;
розробка альтернативних рішень;
вибір альтернативи;
реалізація рішення;
оцінка результатів.
Якщо рішення оцінене як неефективне, менеджер може зштовхнутися з вибором іншої альтернативи чи скласти новий список альтернатив.
Якщо рішення оцінене як ефективне, менеджер повинен переглянути елементи, що зробили його таким.
Типи планів в організації
За об'єктами планування розрізняють наступні види планів:
план виробництва (номенклатура, асортимент та кількість продукції, що виготовляється в натуральних та вартісних показниках, виробнича потужність, трудомісткість виробничої програми);
план товарообороту (структура та обсяги реалізації товарів);
план продажу (визначення можливих обсягів продажу, формування портфелю замовлень, освоєння нових видів продукції);
фінансовий план (баланс доходів та витрат, план грошових надходжень);
план з праці та персоналу (продуктивність праці, чисельність персоналу);
менеджмент організаційна структура лідер
план матеріально-технічного забезпечення (потреба в матеріалах, паливі, обладнанні);
план витрат (собівартість, калькуляція, кошторис);
план інвестицій (обсяги та джерела інвестиційних коштів за напрямами інвестицій, зведений план інвестицій).
В залежності від тривалості планового періоду плани поділяються на:
довгострокові (перспективні);
середньострокові;
короткострокові (поточні).
Довгостроковий (перспективний) план передбачає визначення стратегії розвитку підприємства стосовно всіх напрямів його діяльності на період більше 5 років.
Середньостроковий план - це деталізація довгострокового плану для перших років діяльності підприємства на період від 1 до 5 років.
Поточний план - це планування діяльності підприємства за всіма напрямами на короткі періоди (рік, квартал, місяць, тиждень, доба).
За змістом планових рішень плани поділяють:
стратегічні;
тактичні;
оперативно-календарні;
бізнес-плани.
Стратегічний план визначає основні напрями розвитку підприємства на довготривалу перспективу.
Тактичний план - розробка плану економічного та соціального розвитку підприємства на короткостроковий або середньост - роковий період. Тактичні плани конкретизують та доповнюють стратегічні.
Оперативно-календарний план деталізує показники тактичного плану для організації планомірної та ритмічної роботи всього підприємства та його структурних підрозділів протягом короткого проміжку часу (день, тиждень, місяць). У процесі оперативно-календарного планування визначається час виконання окремих операцій виробничого процесу, оперативної підготовки виробництва, а також передбачаються заходи щодо контролю, матеріально-технічного забезпечення виробництва, збуту продукції.
Бізнес-план необхідний для оцінки доцільності здійснення того чи іншого виду діяльності.
Дивізійний тип орг. структури
Дивізіональна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності.
Перехід до дивізіональної організаційної структури означає подальший розподіл управлінської праці, який відбивається у децентралізації оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам та централізації загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії тощо), що сконцентровані на вищому рівні управління у штаб-квартирі компанії.
Переваги дивізіональної оргструктури:
невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів;
можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем;
підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми);
внутрішньофірмова конкуренція.
Недоліки дивізіональної оргструктури:
дублювання функцій управління на рівні підрозділів;
збільшення витрат на утримання апарату управління.
Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям з великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.
Матричний тип орг. Структури
Матрична організаційна структура з'явилась як відповідь на підвищення ступеня динамічності (мінливості) середовища функціонування фірм. Особливістю оргструктур у такому середовищі має бути високий ступінь адаптованості. Це можна забезпечити за рахунок тимчасового характеру функціонування структурних одиниць.
В матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи. Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної групи.
Переваги матричної структури:
високий ступінь адаптації до змін у середовищі;
наявність ефективних механізмів координації між багатьма складними і взаємопов'язаними проектами.
Недоліки матричної структури:
обмежена сфера застосування;
виникнення конфліктів на підставі" "боротьби за владу "між функціональними керівниками і керівниками проектів.
Надання стратегії конкретної форми
Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії, перетворення її у конкретні дії організації.
На заключному етапі стратегічного планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи:
тактичних планів
одноразовах планів
планів, що повторюються
Тактичні плани - короткострокові плани, які у сукупності забезпечують реалізацію стратегічних планів.
Одноразові плани:
а) програми - це плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому (програма впровадження нової продукції, розробки нової технології, створення нових виробничих потужностей);
б) проекти - це плани, які за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них меншою широтою та складністю. Звичайно, проекти є складовою частиною більш широкої програми;
в) бюджети - це плани, у яких здійснюється розподіл ресурсів між окремими видами діяльності та підрозділами організації.
Плани, що повторюються:
а) політика - це загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний" "кодекс законів організації”, який визначає напрямок діяльності. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, встановлює орієнтири організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог даного моменту;
б) стандартні операційні процедури (СОП) показують, які конкретні дії має здійснити виконавець за певних обставин. Вони докладно розписують, як слід виконувати певний вид діяльності. Головне в них - хронологічна послідовність дій, які вимагаються. СОП є швидше орієнтирами для дій, ніж для мислення. На практиці СОП - це випробувані способи дій у ситуаціях, що часто повторюються;
в) правила - це найбільш вузька форма планів, що повторюються (опис змісту дій, які вимагаються від виконавця). Сутність будь-якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.
Управління організаційними змінами
В процесі функціонування організації під впливом чисельних факторів зовнішнього середовища виникає невідповідність сформульованої організаційної структури реальним потребам. Організаційні невідповідності у таких випадках стають сферою управління організаційними змінами.
Під організаційними змінами розуміється будь-яка зміна в одному або кількох елементах організації. Зміни можуть стосуватися будь-якого елементу процесу організації (рівня спеціалізації; способів групування; діапазону контролю; розподілу повноважень; механізмів координації).
При цьому слід зауважити, що зміни у будь-якому одному підрозділі організації, як правило, впливають на інші підрозділи і на організацію в цілому.
Причини, які викликають необхідність змін, поділяють на дві групи: зовнішні і внутрішні.
Зовнішні - пов'язані з загальним і специфічним середовищем функціонування організації, а точніше - зі змінами в компонентах цього середовища:
в економічній ситуації,
в державному регулюванні
в технологічній складовій,
в міжнародних аспектах,
в соціально-культурних компонентах тощо.
Більш сильний вплив на необхідність проведення організаційних змін чинять фактори специфічного середовища:
конкуренти,
споживачі,
постачальники.
Внутрішні чинники також можуть бути причинами організаційних змін. При цьому:
частина з них може бути наслідком прямого та/або непрямого впливу змін у зовнішньому середовищі,
решта може бути результатом розвитку самої організації.
Організації можуть пристосовуватися до змін у середовищі трьома способами:
1) адаптація до змін у середовищі, які не були заздалегідь визначені.
2) пристосування до середовища шляхом урахування тенденцій його розвитку;
3) замість того, щоб організація пристосовувалась до середовища, вона, навпаки, намагається пристосовувати середовище до себе.
В спеціальній літературі з менеджменту опрацьовані кілька моделей процесу організаційних змін. Найпростішою з них є модель К. Левіна, у якій виділені лише три таких етапи:
"Розморожування" " - це процес визнання необхідності організаційних змін.
Здійснення змін - це самі зміни або процес їх здійснення.
"Заморожування " - це процедури підсилення, підтримки змін до такого ступеня, коли вони стають сталою частиною системи.
Відповідно до моделі К. Левіна процес організаційних змін включає в себе наступні кроки:
Крок 1. Визнання необхідності змін (про необхідність організаційних змін свідчать, наприклад, зростання невдоволення співобітників організації існуючим станом, падіння показників ефективності діяльності організації тощо).
Крок 2. Визначення цілей організаційних змін. Цілі організаційних змін можуть бути різноманітними, наприклад:
зберігання або покращення ринкового положення фірми;
вихід на нові ринки;
підвищення продуктивності фірми тощо.
Крок 3. Діагноз, тобто вивчення причин організаційних змін.
Менеджер має чітко розуміти причини змін, щоб вірно визначити, якими повинні бути самі зміни.
Крок 4. Планування змін і вибір техніки змін, що включає:
визначення витрат, пов'язаних зі здійсненням змін;
визначення впливу змін на інші елементи організації;
визначення ступеня участі робітників в проведенні змін;
вибір техніки (засобів) здійснення змін.
Крок 5. Здійснення змін - проведення організаційних змін.
Крок 6. Оцінка змін. На завершальному етапі менеджер повинен оцінити до чого реально призвели організаційні зміни, які їх кінцеві результати.
Опір організаційним змінам. В процесі планування організаційних змін менеджер має приймати до уваги, що внаслідок багатьох причин співробітники організації чинять опір проведенню організаційних змін, хоча вони і здаються їм необхідними.
Основними причинами опору організаційним змінам є такі:
1) невизначеність.;
2) власні (особисті) інтереси окремих менеджерів або груп робітників.
3) різне сприйняття.
4) відчуття втрати.
В процесі здійснення організаційних змін завжди існують сили за та проти їх проведення.
Теорія особистих якостей лідера
Теорія лідерських якостей являється найбільш раннім підходом в вивченні та визначенні лідерства. В цьому напрямку були проведені сотні досліджень, що створили занадто довгий список виявлених лідерських якостей. Була змога узагальнити і згрупувати всі раніше виявлені лідерські якості. Були сформовані основні п`ять якостей, які характеризують лідера:
розум та інтелектуальні здібності;
панування та домінування над іншими;
впевненість в собі;
активність та енергійність;
знання справи.
Однак, ці п`ять рис повністю не пояснюють виникнення лідера. Багато людей з цими якостями так і залишались послідовниками. Більш пізнє вивчення привело до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічні, психологічні чи емоціональні, розумові чи інтелектуальні та особистісно-ділові.
До фізіологічних відносять такі якості людини, як зріст, вага, статура, зовнішній вигляд чи показність, енергійність рухів та стан здоров`я. Звичайно, в якійсь мірі може існувати зв`язок між наявністю цих якостей та лідерством. Однак бути фізично вище та крупніше, ніж середня людина в групі, ще не дає ніякого права бути в ній лідером. Ті, хто ще вірить в пріоритет фізіологічних якостей, покладаються в своїх судженнях в значній мірі на використання сили в зайняті лідерської позиції, що не є характерним для ефективного лідерства.
Психологічні чи емоціональні якості проявляються на практиці головним чином через характер людини. Вони мають як спадкоємну, так і виховну основи. Вроджені задатки - це першооснова психічних якостей, які, в свою чергу, бувають двоїстого характеру:
психічні якості, які не або слабко піддаються корекції (прагнення до лідерства, схильність до ризику, темперамент);
психічні якості, які піддаються удосконаленню (рівень та структура інтелекту, довільна пам`ять, адаптабельність)
Удосконалюються психологічні якості під впливом досвіду, що його набуває людина в процесі свого життя і діяльності.
Вивчення розумових чи інтелектуальних якостей і їх зв`язки з лідерством проводилось багатьма вченими, і загалом їх результати співпадають в тому, що рівень цих якостей у лідерів вище, ніж у нелідерів. Основними інтелектуальними здібностями для лідера повинні бути: прагнення до постійного самовдосконалення, схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, панорамність мислення (системність, широта, комплексність) і професійна предметність (знання деталей і тонкощів управління), здатність до самоаналізу.
Особистісно-ділові якості носять в основному характер набутих та розвинутих у лідера навичок та вмінь у виконанні своїх функцій. Сюди можна віднести діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість, мистецтво приймати нестандартні рішення.
Теорія лідерських якостей зазнає ряд недоліків. Перелік потенційно важливих лідерських якостей виявився практично безкінченим. З цієї причини стало неможливим створити" "єдиний вірний” образ лідера, а одже - закласти якісь основи теорії. Підхід, який вивчає лідерські якості цікавий, але на жаль, не приніс користі практиці. Він, однак, послужив поштовхом до виникнення й розвитку інших концепцій лідерства.
Концепції поведінки лідера
Важливою відмінністю від концепції лідерських якостей є те, що дана концепція припускає можливість підготовки лідерів по спеціально розробленим програмам.
Найбільш відомими концепціями даного типу є наступні:
три стилі лідерства;
дослідження університету штату Огайо;
дослідження Мічиганського університету;
управлінська сітка (Блейк і Моутон);
Дослідження університету штату Огайо вважаються найбільш значними. Їх метою була розробка двофакторної теорії керівництва. За основу були взяті дві змінні: структура відносин та відносин в межах цієї структури.
Так спочатку вдалося встановити, що лідери, поведінка яких характеризується наявністю одночасно двох змінних, більш ефективні в своїй діяльності, чим ті, у яких поведінка характеризувалась тільки однією з них. Пізніше були отримані дані, які розповідали про те, що при найбільшій увазі зі сторони керівника до структури відносин робило вище показники професійності підлеглих.
Дослідження Мічиганського університету ставило своєю ціллю визначити відмінності в поведінці ефективних і неефективних лідерів. В основу були покладені дві змінні в поведінці лідера: зосередження уваги лідерів на роботі та на працюючих. Результати досліджень Мічиганського університету дозволили зробити наступні висновки про ефективного лідера:
має тенденцію до виявлення підтримки та розвитку з ними хороших стосунків;
використовує груповий, а не індивідуальний підхід до управління робітниками;
встановлює крайнє високий рівень виконання роботи.
Базуючись на підході Мічиганського університету було виділено дві категорії лідерів:
лідери, орієнтовані на робітників,
лідери, орієнтовані на роботу.
Найбільшу популярність серед концепцій стилів поведінки лідера отримала модель управлінської сітки Блейка і Моутона.
Вона представляє собою матрицю, яка утворена перетинанням двох змінних.
Дослідження підтвердило, що незалежно від ситуації стиль організатор є найкращим (найкращим чином піклується про організацію та людину). Дана модель набула великої популярності.
Управління орг. комунікаціями
Управління комунікаційними процесами в організації включає:
пошук та визначення перешкод на шляху до ефективної комунікації;
розробку і реалізацію способів усунення таких перешкод і підвищення ефективності комунікаційних процесів.
Існує багато факторів, що перешкоджають здійсненню ефективної комунікації, основними з яких є:
1. Фільтрація. Коли робітник говорить те, що бажає почути його керівник - він фільтрує інформацію. Фільтрація є функцією: а) конфлікту між сферами компетенції; б) конфлікту інтересів і потреб відправника і одержувача повідомлення; в) висоти структури організації (чим вище рівень управління, тим більше умов для фільтрації); г) отриманого досвіду попередніх негативних комунікацій.
2. Вибіркове сприйняття. Одержувач краще сприймає ту інформвацію, яка відповідає його потребам, мотивації, досвіду та іншим особистим характеристикам. Ступінь зацікавленості в отримуваній інформації визначається його очікуваннями, а, отже, і визначає характер декодування інформації.
3. Семантичні бар'єри. Однакові слова мають різне значення для різних людей. Вік, освіта, культурне середовище - три найбільш важливих фактора, які впливають на значення слів, що використовуються в процесі комунікації. До організації люди приходять з різних типів середовища. Горизонтальні комунікації між спеціалістами одного профілю сприяють виникненню їх власного жаргону або специфічної технічної мови, яка незрозуміла іншим. У великих організаціях, які мають філіали в різних країнах, використовуються терміни, специфічні для відповідного регіону. Все це врешті-решт призводить до виникнення семантичних бар'єрів.
4. Поганий зворотній зв'язок.
5. Культурні відмінності (розбіжності) між відправником і одержувачем інформації.
6. Інформаційні перевантаження. Вони виникають внаслідок неможливості ефективно реагувати на всю інформацію, що отримується. Виникає потреба відсіювати найменш важливу інформацію та залишати тільки найсуттєвішу.
Для підвищення ефективності комунікацій менеджер має вирішувати дві проблеми:
по-перше, йому необхідно удосконалювати свої повідомлення;
по-друге, йому слід удосконалювати механізм розуміння того, що інші намагаються передати йому в процесі комунікації.
Основними методами, що допомагають вирішувати такі проблеми, є:
1) регулювання інформаційних потоків;
2) удосконалення зворотнього зв'язку на основі:
3) використання емпатії.
4) заохочення взаємної довіри;
5) спрощення мови повідомлення;
6) розвиток здібностей ефективно слухати
Ефективність діяльності організації
Поняття" "ефективність" "в економічній літературі трактується неоднозначно. Його вживають в різних аспектах: як ефективність капітальних вкладень, ефективність вдосконалення технологічних процесів, ефективність раціоналізації виробництва.
Можна виділити декілька основних підходів до визначення ефективності організацій.
1. Розуміння ефективності як ступеня досягнення цілей організації.
2. Розуміння ефективності як здатності організацій використовувати середовище з метою придбання рідкісних ресурсів.
3. Розуміння ефективності як здатності організацій досягати максимальні результати за фіксованих витрат або здатності мінімізувати витрати досягнувши необхідних результатів.
4. Розуміння ефективності як здатності до досягнення мети на основі" "хороших" "внутрішніх характеристик.
5. Розуміння ефективності як ступеня задоволеності населення організацією та її продуктом.
Ефективність організації розглядається через систему суспільних цінностей, що відповідають потребам суспільного розвитку, і трактується як здатність системи до виконання функцій ціле-покладання, ціле-забезпечення, досягнення мети, економічності, факторної обумовленості. Це визначення достатньо широке і охоплює як внутрішні, так і зовнішні аспекти ефективності.
Відомий економіст Д. Сінк під ефективністю організаційної системи розуміє результативність її функціонування, яка містить такі сім складових:
дієвість
економічність
якість;
прибутковість як співвідношення між валовим доходом і сумарними витратами;
продуктивність
якість трудового життя
впровадження нововведень як характеристика перетворення науково-технічного потенціалу організації.
Виходячи з цього, ефективність системи оцінюється через систему показників, що відображають кожну з названих ознак.
Ефективність діяльності організації - це її властивість, пов'язана зі здатністю організації формулювати свої цілі з урахуванням зовнішніх і внутрішніх умов функціонування та досягати поставлених цілей шляхом використання соціально схвалених засобів за встановленого співвідношення витрат і результаті
Підходи до визначення орг. ефективності
В економічній літературі виділяють три підходи до вивчення організаційної ефективності - цільовий, системний і вибірковий.
Цільовий підхід. Передбачає визначення ефективності економічної організації її здатністю досягати заздалегідь поставлених цілей.
Згідно з цим підходом групи в організації діють раціонально з метою досягнення цілей. Раціоналізм полягає у виборі такого варіанта використання ресурсів, який би дав змогу досягти встановлених цілей з найменшими витратами. Цей підхід варто використовувати у тому разі, якщо цілі чітко визначені й прогрес можна точно зафіксувати і виміряти.
Цільовий підхід є доцільним з точки зору задоволення інтересів кожної із зацікавлених груп. Однак якщо розглядати організацію як цілісну систему, головною метою якої є забезпечення своєї життєдіяльності (існування), то його не варто використовувати.
Системний підхід. Згідно з ним критерієм ефективності організації є її здатність до адаптації. Цей підхід зосереджує увагу на внутрішніх характеристиках організації й апелює швидше до засобів підтримки стосунків між учасниками організації, ніж до цілей. Внутрішній розподіл ресурсів, визначення ієрархічних залежностей, правила взаємодії учасників посідають центральне місце, а оцінка витрат відступає на задній план. Однак такий підхід більш придатний для бюджетних організацій, що надають певні соціальні послуги або зайняті в системі життєзабезпечення держави (силові структури, органи державного управління тощо). Недоліком системного підходу є й те, що оцінювання внутрішніх характеристик організації потребує певного їх кількісного означення.
Вибірковий підхід (з точки зору задоволення інтересів стратегічних складових). Для оцінки ефективності використовує критерії, що відповідають "стратегічним складовим "організації (Р. Майлс, Г. Мінцберг). Заперечує думку, що ефективність може бути оцінена на основі заздалегідь встановлених критеріїв чи одних лише системних характеристик.
Кожен із підходів має певні переваги та недоліки, які більшою чи меншою мірою виявляються за різних умов.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Використання методів менеджменту в організації. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень. Проектування комунікацій на підприємстві. Формування механізмів управління групами працівників в організації. Оцінювання ефективності систем менеджменту.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 01.06.2019Розробка місії, цілей та стратегії управління підприємством, концепції менеджменту окремих видів підприємств. Особливості функціонального управління підприємствами невиробничої сфери. Аналіз управління товарними запасами в торговельному підприємстві.
курсовая работа [84,9 K], добавлен 10.04.2013Дослідження ризику та ризик-менеджменту банку. Механізм управління ризиками як складова системи управління банком. Процес прийняття рішень у системі ризик-менеджменту. Система управління ризиками ПАТ "Платинум Банк", рекомендації щодо удосконалення.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 28.05.2014Інновації як засіб підвищення конкурентоспроможності. Інноваційний процес, класифікація та ринок інноваційної продукції. Роль інноваційного менеджменту в комплексі менеджменту організації, його ефективність. Форми управління інноваційною діяльністю.
реферат [26,7 K], добавлен 23.04.2010Сутність і рівні менеджменту, історія розвитку, його методологічні основи, планування як інструмент. Організація і структура управління на підприємстві. Мотивація управління підприємством. Прийняття управлінських рішень. Культура і стиль управління.
учебное пособие [330,6 K], добавлен 01.04.2012Менеджмент як наукова система управління. Організація, її внутрішнє середовище і зовнішнє оточення. Розвиток теорії і практики менеджменту. Задачі менеджменту. Процес і методи прийняття рішення. Методи прийняття та оптимізації управлінських рішень.
учебное пособие [874,1 K], добавлен 02.01.2009Організація взаємодії і побудова структури організації, основні елементи в організації управління. Вибір програмного і апаратного забезпечення електронного офісу. PEST-аналіз стратегії менеджменту компанії АвтоЗАЗ "Daewoo" по продажу автомобілів.
контрольная работа [32,9 K], добавлен 14.02.2013Стратегічне управління як складова частина банківського менеджменту. Аналіз стратегічного управління в АКБ "Форум". Шляхи використання методів стратегічного управління у банківському менеджменті. Сучасні методи стратегічного управління.
курсовая работа [58,0 K], добавлен 04.04.2007Суть і сфери менеджменту, розвиток вітчизняної управлінської думки. Зміст та завдання управління трудовими ресурсами. Економічна ефективність заходів у вдосконаленні управління сільськогосподарських підприємств. Технологія розробки рішень в управлінні.
контрольная работа [1,1 M], добавлен 24.10.2013Характеристика організації. Формування функцій та методи менеджменту на підприємстві. Механізми прийняття управлінських рішень та проектування комунікацій. Управління групами працівників в організації. Розроблення пропозицій з удосконалення керівництва.
курсовая работа [257,8 K], добавлен 30.11.2011Основне поняття організації, її види та аналіз загальних характеристик. Типи організаційних структур управління. Особливості проектування організаційної системи, організаційної структури та стратегії на підприємстві. Характеристики складних організацій.
контрольная работа [62,1 K], добавлен 05.12.2008Суть та актуальність управління витратами, причини та наслідки відсутності даної системи для діяльності підприємства. Роль і значення управління витратами в умовах ринкової економіки, місце в системі менеджменту сучасних підприємств і організацій.
контрольная работа [46,5 K], добавлен 16.02.2011Формування функцій менеджменту на підприємстві: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Механізми прийняття управлінських рішень та управління групами працівників, побудова комунікацій. Оцінка ефективності системи менеджменту.
курсовая работа [318,1 K], добавлен 11.03.2011Формування функцій менеджменту на підприємстві: планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання. Розробка пропозиції з удосконалення керівництва, механізмів прийняття управлінських рішень. Оцінка ефективності систем менеджменту.
курсовая работа [319,5 K], добавлен 28.11.2010Аналіз впливу зовнішніх факторів на структуру управління ПрАТ "Житомирські Ласощі". Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту. Діагностика взаємодій організації з зовнішнім середовищем. Проблеми та можливі напрямки розвитку фірми.
курсовая работа [370,6 K], добавлен 24.12.2013Системний підхід в розробці принципів управління якістю організації. Стандарти ІСО в системі управління якістю виробничих процесів. Документація системи менеджменту якості. Менеджмент ресурсів. Якість та управління організацією. Економічна ефективність ро
дипломная работа [199,7 K], добавлен 20.06.2004Ризик в бізнесі як сама суть менеджменту. Ризик-менеджмент - поняття дуже широке, що пов'язане практично зі всіма напрямами і аспектами управління. Вплив інфляції на ступень ризику. Ухвалення рішень в умовах ризику, суть антикризового управління.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 03.05.2010Формування менеджменту на підприємстві. Механізми прийняття управлінських рішень в організації. Проектування комунікацій на підприємстві. Формування механізмів управління групами працівників в організації. Розробка пропозицій з удосконалення керівництва.
курсовая работа [139,2 K], добавлен 29.12.2013Філософія японського менеджменту. Система службового просування. Японський менеджмент як нове економічне чудо. Принципи японського управління. Керування персоналом у Японії. Система прийняття рішень. Японські методи управління якістю, виробництвом.
реферат [36,1 K], добавлен 19.12.2010Поняття ситуаційного підходу в управлінській діяльності, характеристика його методів, прийомів та концепцій. Сучасні тенденції і теорії менеджменту. Особливості управління формальними і неформальними групами. Побудова структури управління організації.
контрольная работа [38,2 K], добавлен 03.08.2010
