Поняття розвитку та функціонування організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття розвитку та функціонування організації

1. Розвиток організаційної структури підприємства

Аналіз організаційної структури з позицій процесу реалізації прийнятих планів (стандартів) спрямований на одержання відповіді на два наступних питання. Перше: якою мірою існуюча організаційна структура може сприяти чи заважати реалізації обраних планів (стандартів)? Друге: на які рівні в організаційній структурі повинно бути покладене розв'язання визначених завдань у процесі здійснення прийнятих планів (стандартів)?

Вибір організаційної структури залежить від цілого ряду факторів.

Найбільш значимими є:

- розмір підприємства і ступінь розмаїтості його діяльності;

- географічне розміщення організації;

- ставлення до підприємства з боку керівників і співробітників;

- система управління;

- динамізм зовнішнього середовища;

- стратегія, реалізована фірмою;

- технологія, використовувана на підприємстві.

Відомо, що будь-яка організація являє собою соціально-економічну систему, яку можна описати тільки визначивши характер її взаємовідносин із зовнішнім середовищем, внутрішніми взаємозв'язками структурованих підрозділів і, нарешті, систему взаємин кожного індивіда з організацією.

У цих умовах роль структури в організації і роль структури управління на базі високоорганізованої структури важко переоцінити.

Проектування організаційної структури організації можна представити у вигляді трьох стадій зі зворотними зв'язками:

1) формування загальної схеми організаційної структури управління підприємством і визначення її головних характеристик (стадія композиції);

2) розробка складу підрозділів, визначення основних зв'язків між ними (стадія структуризації);

3) встановлення кількісних характеристик апарату управління, порядку його діяльності (стадія регламентації).

Формування загальної схеми організаційної структури управління організацією (стадія композиції) мас важливе значення для визначення статусу організації, напрямку її економічної, правової, адміністративно-управлінської діяльності.

При формуванні організаційної структури управління організацією використовується блоковий підхід, відповідно до якого організаційна структура будь-якої організації може бути представлена у вигляді ряду відособлених, але взаємозалежних укрупнених блоків. Такими блоками є:

загальне керівництво; виробництво; НІОКР; маркетинг; фінанси; кадри;

матеріально-технічне постачання.

Сукупність блоків характеризує діяльність організації. Блоковий підхід вимагає всебічного аналізу кожного блоку організаційної структури організації, дозволяючи оцінити її раціональність і виявити резерви удосконалювання.

Алгоритм формування організаційної структури виробничого підприємства може бути представлений у вигляді декількох етапів, головними з яких є два етапи. Перший етап, що називають проблемним чи постановочним і третій - заключний чи завершальний, котрий закінчується розробкою організаційної структури організації.

Варто визначити можливості (втрати) організації, якісно оцінити наслідки змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі, виявити терміновість таких керуючих впливів, як контроль, відсутність впливу, відкладений вплив і негайний вплив.

На основі виявлених проблемних завдань організації (підрозділу) і орієнтованого переліку цілей формується дерево цілей і стратегій організації (підрозділу) і визначається відповідність поставлених цілей реальним показникам діяльності організації.

Виявляється склад робіт, необхідних для досягнення цілей організації в цілому і на основі передового досвіду розв'язання завдань в існуючих управлінських системах. Важливо також врахувати можливість використання прогресивних рішень в організаційній, технічній, економічній, соціальній сферах. Даний етап також важливий для забезпечення оптимальних умов функціонування системи управління і скорочення витрат на її зміст. На даному етапі склад робіт визначається укрупнено з урахуванням основних завдань управління, розв'язуваних фірмою. Надалі після уточнення завдань склад робіт може бути скоректований.

Вхідна і вихідна інформація з кожної роботи може також визначатися укрупнено. Наприклад, для конструювання виробів вхідна інформація - технічне завдання на розробку виробу, вихідна - конструкторська документація.

Організаційна структура значною мірою залежить від того, як до її вибору відносяться менеджери і співробітники, тобто який тип структури вони вибирають і наскільки вони готові йти на введення нетрадиційних форм побудови організації.

З іншого боку, працівники творчої спрямованості вибирають організаційні структури, що дають більше волі і самостійності, у той час, як працівники, що виконують рутинні операції, більш схильні до простих і традиційних структур.

Система управління підприємством значно впливає на формування організаційної структури і докладно розглянута в роботі. Тут ми лише наведемо перелік деяких питань, на які повинно відповісти керівництво.

Наскільки її організація відповідає принципам спеціалізації, пропорційності, паралельності, безперервності, ритмічності, прямо-точності і т. п.?

Чи враховано в системі управління виконання усіх функцій менеджменту?

Наскільки чітко розподілені функції між підрозділами, чи немає функцій, виконання яких не доручене жодному з підрозділів і чи немає дублювання?

Чи немає зайвих ланок у системі управління, чи не можна спростити організаційну структуру?

Чи відповідає розподіл функцій менеджменту між підрозділами управлінській структурі?

Чи відповідає програма робіт існуючій структурі управління?

Чи досить повно завантажені співробітники у функціональних підрозділах. Чи не можна визволити деяких з них за рахунок поєднання обов'язків?

За рахунок чого можна скоротити витрати на зміст управлінського апарату без збитку якості управління?

Чи не перевантажені окремі працівники апарату управління і чи не позначається це на якості управління?

Наскільки точно визначені права, обов'язки і відповідальність керівників і співробітників?

Чи досить чітко розподілені функції, обов'язки і права між керівниками і їхніми заступниками?

Чи відповідають надані працівникам права покладеним на них обов'язкам і відповідальності?

Якщо буде встановлено, що діюча система управління має серйозні недоліки, то варто вжити заходів до її удосконалювання. Однак, часто перебудовувати нерозумно, тому що будь-яка перебудова знижує ефективність управління, викликає опір і виводить систему на якийсь час з рівноваги.

2. Концептуальні моделі функціонування організацій

В економічній теорії склалося кілька основних концепцій підприємства, що описують його виникнення, діяльність і ліквідацію. У кожній з них підприємство розглядається під визначеним кутом зору, з акцентом на ті чи інші особливості досліджуваного об'єкта. При цьому можна виділити чотири основних напрямки досліджень, пов'язаних з теоретичним описом. Функціонування підприємства:

- неокласична теорія фірми;

- інституціональна теорія фірми;

- еволюційна теорія фірми;

- підприємницька теорія фірми.

Коротко їхня суть може бути викладена в такий спосіб.

У неокласичній теорії фірма розглядається як цілісний об'єкт, що здійснює перетворення вихідних ресурсів у продукцію і залучення цих ресурсів у виробництво. Модель підприємства складається з виробничої функції, що виражає залежність результатів виробництва від витрачених ресурсів.

Неокласичне розуміння підприємства (фірми) як носія основної (виробничої) функції - це перетворення (вхідних) ресурсів, що надходять, у готову продукцію, необхідну людям, і їх вільний продаж на ринку, що є в даний час загальновизнаною в економічній науці концепцією. При цьому передбачається, що фірма випускає таку кількість продукції, при якій граничні витрати дорівнюють ринковій ціні, що і є умовою максимізації прибутку. Прибуток виступає тут як форма вираження результативності, ефективності роботи фірми.

Як передумови для аналізу використовувалися наступні припущення:

розподіл типів і обсягів діяльності між фірмою і ринком розглядався як задане;

фірма трактувалася як перетворювач ресурсів у продукцію й описувалася за допомогою виробничої функції;

ринки розглядалися як своєрідні «сигнальні пристрої», причому провідником цих сигналів вважалася переважно цінова інформація;

передбачалося, що обміни (контракти) реалізуються на базі механізму, при якому вибір контрагента з максимальною (для продавця) чи мінімальною (для покупця) ціною здійснюється за допомогою цінової конкуренції як серед продавців, так і серед покупців, а не шляхом індивідуального торгу.

Останнім часом з'явився цілий ряд модифікацій, спрямованих на включення в аналіз явищ нецінової конкуренції, впливу географічного положення фірми на ціни продуктів і ресурсів, а сезонних коливань виробництва - на зайнятість, облік проблем оптимізації і управління запасами і т.д.

При інституціональній концепції фірма розглядається як організація, створювана людьми для більш ефективного використання їхніх можливостей. Пов'язані з придбанням потрібних матеріалів і устаткування трансакційні витрати у випадку утворення фірми виявляються нижче, ніж при виробництві тієї ж продукції без організації фірми, що і пояснює існування підприємств.

Інституціональний варіант теорії фірми на відміну від неокласичного не наголошує на пророкуванні поведінки фірми відповідно до існуючої виробничої функції як форми вираження технологічної залежності між витратами факторів виробництва і максимально можливим при відповідній комбінації витрат виходом продукту.

Витрати, пов'язані з використанням механізму цін, - це насамперед витрати на одержання інформації про виробників продукції і ціни, а також витрати на здійснення ринкових угод чи трансакцій (звідси і термін «трансакційні витрати» на відміну від витрат, пов'язаних з перетворенням ресурсів у продукти, чи трансформаційних витрат).

Зокрема, невизначеність породжується і наявністю в ринкових суб'єктів протилежно спрямованих інтересів, прагненням до вигоди, у тому числі за рахунок використання неповноти знань контрагентів, так званої асиметрії інформації. Однак остання не враховувалася в неокласичній теорії фірми, хоча і була очевидним для практиків фактом. Таким чином, типове завдання інституціональної теорії можна сформулювати як аналіз поведінки фірми у світі дорогої і неповної інформації.

На початку 80-х років одержав розвиток ще один напрямок у теорії фірми - еволюційний підхід. В еволюційній теорії фірма розглядається як один з об'єктів у середовищі подібних об'єктів, яку можна уподібнити біологічній популяції. Поведінка підприємства в першу чергу визначається взаєминами між членами цієї популяції, у другу - деякими внутрішніми характеристиками об'єкта, до числа яких у даній теорії відносять у першу чергу устояні правила прийняття рішень у відповідь на ті чи інші внутрішні чи зовнішні впливи.

Вважається, що за час функціонування підприємства в безупинній взаємодії з «популяцією» на кожнім підприємстві складаються певні традиції і процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища. Ці правила і визначають, у кінцевому рахунку, обличчя фірми, а також відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку «еволюціоністів» саме сформовані правила, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку у всіх ситуаціях і при всіх умовах визначають характер прийнятих рішень. Ці правила не є раз і назавжди встановленими, вони еволюціонують відповідно до зміни ділового середовища підприємства і несуть на собі відбиток як особистостей керівників фірми, так і характер взаємин з партнерами з інших підприємств.

Таким чином, еволюційна модель підприємства на відміну від неокласичної визнає, що в підприємств немає єдиного критерію оптимальності прийнятих рішень. Цей критерій носить строго індивідуальний характер, відбиваючи не тільки індивідуальні переваги, але й історичний досвід діяльності фірми, її успіхів і невдач. Зрозуміло, що мова йде не про постійний, як у неокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється від періоду до періоду.

Розгляд підприємства як явища стимулював ще один підхід, який можна поставити в один ряд з неокласичною, інституціональною й еволюційною теоріями. Мова йде про так звану підприємницьку теорію підприємства.

Підприємницька модель фірми спирається на уявлення про підприємство як про сферу додатка підприємницької ініціативи і наявних у підприємця ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому значенні підприємницька теорія має більш обмежений об'єкт дослідження, ніж інші види теорії фірми.

Вважається, що в основі підприємницького бізнесу й у центрі діяльності такого підприємства знаходиться фігура підприємця - незалежного, активного, енергійно спрямованого до успіху, схильного до ризику, наполегливого, адаптивного, упевненої в собі людини, що уміє використовувати у своїх цілях суперечливі обставини.

Варто підкреслити, що в підприємницькому варіанті теорії фірми керівник підприємства при будь-яких умовах залишається підприємцем - людиною, метою і сферою професійного життя якої є організація виробничого процесу для задоволення наявної чи створюваної за допомогою підприємця потреби. Особливо важливі взаємини між підприємцем на підприємстві, його працівниками і власниками.

Деякий опис діяльності підприємства (точніше, взаємин між його власниками і менеджерами) надає агентська модель фірми. Відповідно до цієї концепції власники, що не працюють на підприємстві як керівники, як правило, не мають доступу до тієї інформації, якою володіє менеджер. У принципі, частину цієї інформації власник може придбати, однак це може вимагати істотних витрат з боку власника на організацію усередині і поза фірмовим моніторингом.

Інша частина, пов'язана з індивідуальною інтенсивністю праці найнятого на роботу менеджера, залишиться такою, що не спостерігається. У цих умовах активізація менеджера за допомогою оплати його праці в залежності від ефективності роботи підприємства може приводити до різноманітних якісних ефектів. Так, у деяких випадках активізація зусиль менеджера обходиться власнику дорожче, ніж згода на низький рівень його оплати і праці.

Тут варто підкреслити концептуальне розходження між поняттями «ціль підприємця (власника)», і «ціль підприємства», «ціль бізнесу». Під метою підприємця (чи власника) розуміється сукупність його намірів та інтересів як фізичної особи, спроектована на підприємницьку діяльність. Ціль підприємства - це умовне аналітичне поняття, призначене для компактного опису факторів поведінки підприємства в господарському й адміністративному середовищах. Якщо підприємство ототожнювати з визначеною юридичною особою, тобто означає ввести спеціальне поняття «ціль бізнесу», розуміючи під бізнесом діюче під різними юридичними особами виробництво.

Таким чином, ціль підприємця як керівника підприємства повинна розглядатися окремо від мети підприємства, оскільки конкретне підприємство в ряді випадків служить лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника). Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідати цілям підприємця, але не відповідати цілям підприємства. Апріорне підприємство не можна ототожнити, взагалі кажучи, ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою. Підприємство - це реальна «жива» система, у функціонування якої залучені і фізичні особи, і матеріальні активи - основні фонди, капітал і т.д.

Перелік можливих внутрішніх, органічно властивих підприємству цілей також дуже різноманітний, однак в узагальненій формі може бути охарактеризований як забезпечення гармонійної взаємодії підприємства з навколишнім соціально-економічним середовищем. У свою чергу, це може бути розшифроване як прагнення до найкращої реалізації функцій підприємства, тобто, по суті, до продовження його існування.

Інтеграційні функції будь-якої організації знаходять висвітлення в системі її цілей, що складаються з наступних основних компонентів:

задоволення потреб індивідів, що входять в організацію;

удосконалювання структури організації, її адаптація до зовнішніх і внутрішніх змін;

створення і підтримка потенціалу для майбутнього розвитку як гарантію безперервності існування організації;

задоволення зовнішніх вимог до організації і пред'явлення своїх вимог до середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію всіх цих цілей, організація здатна функціонувати і стійко розвиватися. Прийнятий тут підхід трактує підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити спільне задоволення всіх основних складових цільового простору і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих і відтворювальних процесів.

Специфічні труднощі функціонування і стійкого розвитку вітчизняних підприємств пов'язані, у першу чергу, з перехідним періодом в економіці України і необхідністю подолання труднощів адаптаційного характеру.

3. Життєві цикли організацій і їх зміст

Відомо, що організація, звичайно розглядається як відкрита соціально-економічна система, що реалізує себе у виробництві товарів, послуг, інформації, ідей і нових знань. Організація як будь-яка матеріальна система проходить всі етапи життєвого циклу чи частину з них.



Життєвий цикл організації як системи містить у собі, як правило, вісім взаємозалежних ключових етапів:

поріг нечутливості (виникнення організації) - (Е,),

становлення (впровадження) - (Е2),

розвиток (ріст) - (Е3),

зрілість (Е4)

насичення (Е5),

спад (Е6),

крах (банкрутство) (Е7),

ліквідація чи утилізація (Е8).

Як видно з поданого рисунка, всі етапи (за винятком п'ятого) у часі умовно показані однаковими. Насправді все інакше. Життєвий шлях кожного підприємства унікальний і не схожий на інші. Більше того, для багатьох підприємств він може виявитися значно коротшим. Деякі фірми вмирають навіть не народившись, тобто на стадії ідеї чи ж до одержання останнього документа про початок його офіційного створення.

На п'ятому етапі показаний розрив у лінії насичення, тому що він може бути досить тривалим. Усе залежить від конкретного підприємства. Якщо підприємство успішно розвивається, цей період може обчислюватися роками, десятиліттями і навіть сторіччями. Це пов'язане, в першу чергу, з розумною інноваційно-інвестиційною політикою, продуманим і результативним маркетингом, високою внутрішньою культурою, соціально-психологічним кліматом у колективі і своєчасних організаційно-структурних перетвореннях. Доведено, що без розумних щорічних інноваційних інвестицій підприємство швидко відстає від конкурентів і його життєвий цикл різко скорочується. Але це вже прерогатива окремого питання, що більш докладно буде розглянуте в інноваційному менеджменті.

Вісім етапів включають як прогресивний, так і регресивний розвиток. Тангенс кута нахилу кривої на етапах впровадження, росту, зрілості, спаду і краху визначає приналежність розвитку до еволюційної чи революційної форми, спаду чи підйому. Значення кута в діапазоні 50-60° свідчить про революційну форму розвитку, діапазон 10-30° - еволюційну форму розвитку, проміжний діапазон 30-50° - це період поступового переходу до перерахованих форм, діапазон 0-10° - це стабілізація чи зміна запасів. Позитивне значення тангенса свідчить про підйом, а негативне - про спад.

Розвиток - це необоротна, спрямована, закономірна зміна матерії і свідомості. Розрізняють дві форми розвитку:

1) еволюційну, пов'язану з поступовими кількісними і якісними змінами (зміна свідомості поєднується зі змінами матерії);

2) революційну, що характеризується неусвідомленим стрибкоподібним переходом від одного стану матерії до іншого, або стрибкоподібною зміною свідомості без відповідної зміни базису.

Виділяють прогресивний і регресивний розвиток. Прогресивний розвиток - це перехід від нижчого до вищого, від менш до більш зробленого. Регресивний - це деградація, зниження рівня знань і відносин, перехід до таких, що вижили себе раніше, чи вже пройдених форм і структур.

Прогрес і регрес тісно пов'язані між собою і складають діалектичну єдність. Без регресу немає прогресу, а без прогресу немає регресу.

Розвиток організацій зумовлений наступними факторами:

змінами зовнішнього середовища (економіка, політика, етика, культура й ін.),

змінами внутрішнього середовища (переміщення працівників, перехід на нові технології й ін.);

потребами й інтересами людини і суспільства (потреба в самовираженні і самопрояві людини, потреба в додатковому продукті суспільства й ін.);

старінням і зносом матеріальних елементів (устаткування, людини, технології);

змінами екології (забруднення чи очищення середовища, скорочення чи збільшення флори і фауни);

технічним прогресом;

глобальним станом світової цивілізації.

Етапи життєвого циклу організації, подані на рис. 2.1 можна об'єднати у дві групи: статичну і динамічну.

Статична група містить у собі дві групи: поріг нечутливості (Е,) і ліквідації чи утилізації (Е8).

Фірму, що знаходиться в статичній групі називають статичною організацією. У такій організації внутрішні і зовнішні відносини розглядаються у відриві від їхнього розвитку. Це досить насичений період з підготовки документів, реєстрації і створення організації (рис. 2.2), а також етап, пов'язаний з реорганізацією і ліквідацією фірми, що існувала.

Створення успішно функціонуючого малого підприємства (МП) вимагає системного пророблення безлічі взаємозалежних питань. Загальний порядок створення нового підприємства включає звичайно три основні стадії: підготовчу, установчу й організаційну.

Динамічна група включає впровадження (розвиток), ріст, зрілість, насичення, крах. Цей період пов'язаний з активною діяльністю підприємства і з запуском продукції і її реалізацією на ринку, а також з усіма видами діяльності, пов'язаної з ними.



Фахівці консалтингових фірм бажають працювати зі статичними організаціями, а керівникам приходиться працювати з динамічними організаціями.

4. Циклічність розвитку організацій

В даний час у літературі існують різні підходи до виділення етапів і циклів розвитку соціально-економічних систем. У розвитку соціально-економічної системи (організації) існує безліч циклів. Вони переплітаються, накладаються чи розходяться різними своїми фазами. Тому і становить певні труднощі дослідження процесів функціонування соціально-економічних систем і тенденцій їхнього розвитку.

Один з найбільш раціональних підходів полягає у виділенні п'яти - чи шести етапного циклу розвитку. Кожному з етапів відповідають визначені особливості стану соціально-економічної системи. Перший етап відповідає порогові нечутливості, і ми його розглянули раніше. Однак нас, у першу чергу, повинні цікавити етапи 2, 3, 4, 5, 6, 7, що мають фази активної діяльності, пов'язані з ростом, насиченням і спадом випуску продукції.

Особливо повно і змістовно представлений підхід, викладений у роботі, колективом авторів, очолюваним д-ром екон. наук, проф. Е.М. Коротковим. Необхідно відзначити, що ми далеко не зовсім згодні з положеннями цієї концепції, тому що сентенції авторів не можна поширити на всі фірми, а тільки на ті, котрі можуть з'являтися і розвиватися під крилом (парасолею фірми). Це найбільшою мірою відповідає інноваційним фірмам, що весь свій життєвий цикл знаходяться в одному «недорозвиненому» стані і «підживлюють» материнську компанію визначеними новаціями чи підтримують цю компанію нововведеннями навіть на рівні спаду виробництва окремих продуктів. Проте, з погляду стійкості роботи підприємств, зробити такий аналіз цікаво і корисно.

Кожному з етапів відповідають визначені особливості стану соціально-економічної системи (будемо надалі розглядати її на прикладі фірми). Ці особливості характеризують і тип організації фірми.

Перший етап має назву експлерентного. Він характеризує народження фірми в ринковому економічному середовищі, формування її первісної структури. Це етап прихованого, латентного розвитку майбутньої цілісності. Ще не оформилися ознаки повної зовнішньої диференціації і внутрішньої інтеграції фірми, але вже з'явилися її деякі риси, посилки, потенційні характеристики. Фірма, хоч ще і не склалася остаточно, але вже поставляє на ринок експериментальні зразки, нові ідеї чи послуги, зондує ринок на предмет попиту. Це, як правило, ризикована діяльність. Тому тут існує небезпека кризи, що полягає в тім, що фірма може зникнути вже на цьому етапі її виникнення. Це може бути кризою швидкоплинною і порівняно легкою, тому що до неї, як правило, готові, і є прикриття. Фірма може поки знаходитися в структурі іншої фірми, більш великої і стійкої. При цьому відбувається подальший розвиток фірми, якщо це необхідно, наприклад, з метою створення дочірньої компанії.

Експлерентні організації характеризуються колективом дуже ініціативних людей. Лідером цього колективу є людина, здатна захопити ідеєю, яка користується авторитетом, має сильний і вольовий характер. Це антрепренер, тобто людина, здатна за своїми якостями заповзятливості починати нову справу, відчути її економічну перспективність. Починати справу важко і небезпечно. Тут необхідна рішучість і воля, довіра і повага, активність і наполегливість.

На цьому етапі також існує небезпека кризи. Але вона непомітна, тому що внутрішній розвиток характеризується стійкими тенденціями. Фірмам в основному загрожують зовнішні причини, зовнішні цикли розвитку економіки чи політичні причини.

На прикладі венчурних фірм, що функціонують на різних етапах життєвого циклу організацій і працюючих при розробці і впровадженні новацій (виноска В. Василенко) етапі фірма може вирости до декількох тисяч чоловік і цей ріст виявляється виправданим, він викликається потребами розвитку.

При вдалому розвитку подій (і якщо це необхідно материнській компанії) організація (фірма) продовжує рости і збільшуватися і вступає в новий етап - патієнтний. У зв'язку з тенденціями росту він вимагає перебудови структури, диференціації функцій управління, підвищення ефективності діяльності. Це етап завойовування якого-небудь сегмента ринку, зміцнення своїх ринкових позицій, вироблення конкурентної стратегії, підвищення ролі маркетингу в управлінні фірмою. Найчастіше цей етап розглядається як етап кількісного росту. У фірмах-патієнтах існує висока імовірність кризи.

Причини кризи:

- Поява значних розбіжностей у колективі.

- Організація в колективі іншої ініціативної групи.

- Обмеженість ресурсів і, насамперед, трудових, здатних перебудовуватися в ході життєдіяльності фірми.

- Залежність від ринкової кон'юнктури.

- Невміння формувати потреби ринку, виходячи зі своїх можливостей.

- Наявні перевантаження в роботі.

- Умови праці і непідготовленість виробництва.

- Питома заробітна плата трохи нижча, ніж у віолентах.

- Проблеми перетворення інтелектуального продукту в інтелектуальну власність.

- Недостатня технічна оснащеність.

- Недостатні виробничі потужності.

Після досягнення визначеної межі (наприклад, фірма вже затвердилася на ринку, наявні достатні технологічні і фінансові можливості) фірма, як правило, приймає рішення про здійснення подальшого розвитку у вигляді освоєння нових ринків збуту, організації нового виробництва, стратегічних розробок технології й ін.

Третій етап розвитку організації називається віолентним. У цей період організація досягає зрілого стану, стійкого становища на ринку. Конкурентоспроможність її висока, вона почуває себе впевнено. Фірми-віоленти - це фірми із силовою стратегією, працюють, як правило, в галузі великого бізнесу, характеризуються високим рівнем освоєної технології, масовим випуском продукції.

Фірми-віоленти можуть виступати в трьох видах: національного віолента, інтернаціонального віолента, деструктурованого віолента.

Національні віоленти майже завжди організують венчурні, у тому числі експлерентні фірми, пов'язані з розробкою нового продукту чи дизайну, новими організаційними структурами продажу і виробництва. За оцінками фахівців, загальна кількість національних віолентів у промисловій сфері повинна бути не більше 20%, у протилежному випадку ослабне «підживлення» розвитку новими ідеями, продукція чи послуги можуть швидко старіти морально.

Деякі групи великих національних віолентів, незважаючи на свої розміри, не втрачають здатності до швидкого росту. Вони динамічні і дають найбільш яскраві приклади агресивної конкуренції у верхньому ешелоні (їхній стан визначається як стан «гордого лева»). Особливості їхньої позиції на ринку часто пов'язані з володінням технологічними й організаційними перевагами в конкретній галузі виробництва й економічної діяльності. Прагнення цілком використовувати вигоди часто змушує ці фірми виступати порушниками спокою, робить їх мінімально зацікавленими в співробітництві з іншими гігантами.

У процесі розвитку компанії нерідко втрачають колишній динамізм, знаходячи натомість стійку стабільність (їхнє становище називають позицією «могутнього слона»). Остання забезпечується переважно трьома факторами: великими розмірами, диверсифікацією, наявністю широкої міжнародної мережі філій.

В умовах жорстокої конкуренції важко залишатися постійно пертим у створенні нововведень, але широке в асортиментному і географічному відношенні охоплення ринку дозволяє стати менш залежним від результату конкурентної гонки. Жодне нововведення, реалізоване суперниками, не торкнеться всіх сегментів ринку. Отже, завжди залишаються можливості наздогнати конкурентів. Суть проблеми полягає в тім, що більш розвинуті в економічних відносинах країни прагнуть перевести в Україну екологічно брудні виробництва, що, в кінцевому рахунку, ставить під загрозу національну безпеку країни.

Але ситуація не є безнадійною. Вихід полягає, як правило, у дезінвестиціях, у безжалісному рятуванні від збиткових виробництв і зниженні витрат у підприємствах, що зберігаються. Зменшивши свої розміри, фірма одержує можливість фінансового оздоровлення.

При цьому можлива і така ситуація. Фірма, що потрапила в смугу кризового розвитку, нерідко втрачає самостійність чи повільно переходить на другорядні ролі в економічному розвитку, перетворюючись в деструктурований віолент.

Список літератури

1. Васильченко В.А., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2003.

2. Наливайко А. Теорія стратегій підприємства. Сучасний стан та перспективи розвитку: Моногр. - К.: КНЕУ, 2001. - 227 с.

3. Сухорська У.К. Маркетингові стратегії розвитку підприємства: сутність, значення, класифікація // Науковий вісн.: Зб. науково-технічних праць. - Львів: Український державний лісотехнічний університет. - 2002, вип. 12.8. - С. 259-263.

4. Весни В.Р. Менеджмент для всех - М.: Юрист, 2008.

5. Вітлінський О.С., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. Київ. ТОВ «Борисфен» - 2006. - 326 с.

організаційний виробничий циклічність життєвий

Размещено на Allbest.ru

...