Корпоративне управління в Україні: особливості проблеми та стратегічні завдання

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ, ПРОБЛЕМИ ТА СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ

Актуальність і постановка проблеми

Корпоративні форми організації господарської діяльності підприємств відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку ринкової економіки будь-якої держави. Світова практика доводить, що саме з розвитком національного корпоративного сектору економіки відбувається надходження значних обсягів інвестиційних ресурсів в економіку країни. Успішне залучення інвестицій в економіку потребує удосконалення корпоративного сектора, діяльність якого має бути прозорою та зрозумілою для інвесторів.

Проблема формування національної моделі корпоративного управління підприємствами набула особливої актуальності в країні з кінця 90-х років минулого століття по закінченню масової приватизації. На жаль ця масштабна приватизація не стала передумовою для сталого і стабільного економічного зростання приватизованих підприємств. Корпоративний сектор є домінуючим у вітчизняній економіці. Сьогодні в Україні близько 33 тис. акціонерних товариств, які забезпечують 75 % ВВП. Через це запровадження ефективної моделі корпоративного управління є одним із основних етапів проведення ринкових реформ, від розвитку якого залежать інвестиційний клімат країни, зростання макроекономічних показників та добробут суспільства в цілому, адже досконале корпоративне управління в усьому світі розглядається як найважливіший фактор забезпечення конкурентоспроможності підприємств та національної економіки на міжнародному ринку.

Глобальна фінансово-економічна криза ще раз привернула увагу до розвитку корпоративного управління, оскільки низький рівень управління ризиками та обмежена прозорість компаній, не в останню чергу призвели до кризових явищ, а, отже, поточна ситуація стане перевіркою ефективності корпоративного управління.

Враховуючи це, потребують ґрунтовного дослідження питання щодо характеристики сучасного стану і особливостей вітчизняного корпоративного управління, визначення основних проблем у цій сфері та постановки стратегічних завдань.

Виклад основного матеріалу

корпоративний управління правовий стандарт

Для здійснення повноцінного дослідження будь-якого економічного процесу або явища, слід чітко визначитися з дефініцією, яка є об'єктом дослідження. Для корпоративного управління це має особливе значення, враховуючи досить широке і різне смислове навантаження, яке вкладають у його визначення вітчизняні та зарубіжні вчені та фахівці-практики.

Перш за все слід з'ясувати і чітко визначитись, діяльність яких підприємств є предметом корпоративного управління, оскільки і в цьому питанні думки авторів не є одностайними. Найбільш поширеною є думка, що до таких підприємств належать лише акціонерні товариства. Ще більш вузьким підходом є визначення корпоративного управління як управління корпораціями. Наш погляд в цьому питанні є принципово відмінним і збігається з думкою авторів праці [1] Мороз О.В., Карачина Н.П., які підкреслюють, що проблеми корпоративного управління можуть виникати у будь-якій організації, де існує, принаймні, дві групи учасників співпраці власників та найманих працівників і на основі такої співпраці об'єктивно виникають проблеми корпоративних відносин. Ми цілковито розділяємо такий підхід, оскільки, дійсно, проблеми корпоративного управління можуть бути відсутні лише в одноосібних господарствах, коли в одній особі поєднується і власник, і управлінець, а, отже, ознаки корпоративності, апріорі, не можуть бути визначені.

Далі розглянемо сутність самого явища „корпоративне управління”, оскільки і в цьому аспекті існує різноманітність поглядів і трактувань. Так, найбільш уживаним є визначення корпоративного управління як системи, що забезпечує баланс інтересів різних груп учасників корпоративних відносин. Але таке трактування розкриває лише соціально-правовий підхід до визначення, при цьому ігнорується економічний, організаційний та управлінський підходи. Більш обґрунтованими в цьому контексті є визначення корпоративного управління як системи організаційно-правових, економічних, фінансових взаємовідносин учасників та методів взаємодії між ними, спрямованих на отримання максимального прибутку та забезпечення стабільного розвитку.

Таким чином, слід наголосити на складності, багатоаспектності та комплексності цієї категорії, яка має включати суспільний, правовий, економічний, фінансовий, управлінський, організаційний, соціальний, а також психологічно-поведінковий аспекти, оскільки будь-який колектив підприємства є досить складною і диференційованою структурою з різними мотивами і інтересами окремих груп учасників. Все це ще раз доводить тезу про необхідність розширення і доповнення традиційних підходів до визначення цієї дефініції.

Опрацювання великого масиву літературних джерел, дозволило нам визначити низку акцентів, які повинні бути враховані при визначенні сутності корпоративного управління, а саме:

? врахування балансу інтересів учасників корпоративних відносин, законність та правомірність їх дій;

? спрямованість на зростання акціонерного капіталу шляхом залучення відповідних ресурсів;

? швидка та адекватна реакція на зовнішні ринкові сигнали;

? максимально ефективне використання ресурсів компанії;

? поетапність та системність корпоративного управління.

На наш погляд, з огляду на сучасні тенденції та основні проблеми ведення бізнесу, узагальнюючи різні погляди і точки зору, сутність корпоративного управління можна визначити наступним чином. Корпоративне управління - це управлінська, організаційно-економічна модель, яка містить сукупність правомірних ціле- спрямованих заходів щодо планування, реалізації та контролю діяльності компанії, що сприятимуть врегулюванню балансу інтересів учасників корпоративних відносин на основі посилення результативності взаємозв'язку між ними, залученню та максимально ефективному використанні фінансових, матеріальних та людських ресурсів, спрямованих на отримання максимально можливого позитивного результату діяльності та зростання вартості капіталу компанії.

Таким чином, дане визначення підтверджує тезу про те, що корпоративне управління містить у собі певні елементи загального менеджменту, тобто управління підприємством як соціально - економічною системою, та елементи, які вирізняють саме корпоративне управління в частині спостереження за тим, щоб підприємство управлялось і розвивалось в напряму залучення ресурсів, зростання прибутку та капіталу компанії.

Отже, проблема корпоративного управління виходить далеко за рамки компанії, оскільки будь-яке управління, в тому рахунку і корпоративне, є реакцією на зміни у зовнішньому середовищі за допомогою механізмів, які трансформують сигнали ринку в стимули для здійснення інвестування.

Далі зупинимося на особливостях національної моделі корпоративного управління та її порівнянні з найбільш поширеними зарубіжними моделями.

Зарубіжна практика корпоративного управління формувалась поетапно і еволюційно, протягом минулого століття. Перший етап (кін. XIX - поч. XX ст.) характеризувався домінуванням акціонерів, появою великих компаній та започаткуванням процесу відділення прав власності від управління нею. Другий етап (30-50 рр. ХХ ст.) відзначається розширенням сфер діяльності компаній, передачею виконавчих, контрольних та стратегічних функцій управління компанією найманим керівникам, виникненням конфліктів інтересів. У цей же час вводяться вимоги щодо розкриття інформації про діяльність компаній та посилюється роль фондового ринку.

Для третього етапу (50-80 рр. ХХ ст.) характерним є ріст інвестиційної активності та уніфікація корпоративного управління. Останній четвертий етап (90 рдо сьогоднішнього часу) характеризується посиленням державного регулювання в сфері корпоративного управління, прийняттям принципів та кодексу корпоративного управління, розробкою системи внутрішнього контролю та системи мотивації членів наглядових рад, а також реформуванням системи корпоративного управління в більшості країн світу [2].

Таким чином, зарубіжна модель корпоративного управління формувалась еволюційно з характерними для кожного етапу процесами та створенням відповідних певним тенденціям принципів, правил та процедур ведення бізнесу, формуванням корпоративної культури тощо. Специфіка ж вітчизняної моделі криється у її функціях. Якщо у світовій практиці такі форми господарювання виконують, перш за все, функцію залучення ресурсів та забезпечення підвищення ефективності діяльності, то національна модель і досі виконує функцію перерозподілу власності та встановлення контролю над певними суб'єктами господарювання.

Що стосується становлення вітчизняної моделі корпоративного управління, то серед факторів, які визначають її характеристики, насамперед слід виділити приватизацію. Причому негативний вплив на подальший розвиток економіки країни справляли не тільки методи приватизації, а й слабкість ринкових інститутів, які повинні забезпечувати його поточну і перспективну ефективність, а також абсолютна нерозвиненість фондового ринку на той момент.

Сутнісні особливості національної моделі корпоративного управління формувалися під впливом специфіки здійснення приватизації як способу формування відносин між акціонерами та професійними менеджерами, а також особливостями первісного нагромадження капіталу. Для більшості українських власників ніколи не стояла проблема створення капіталу, оскільки значна кількість акціонерних товариств з'явилась не шляхом добровільного об'єднання приватного капіталу, а шляхом директивного і швидкого розформування державних підприємств і формування на їх основі акціонерних товариств шляхом безоплатної передачі прав на їх управління новим власникам, які не до кінця розуміли складність управління акціонерним товариством, необхідність уваги до дрібних акціонерів та небажання ділитися з ними доходами. При цьому переслідувалась мета найбільш безболісно й швидко перерозподілити державну власність в суспільстві.

Вітчизняне корпоративне управління і досі націлене не на узгодження інтересів учасників корпоративних відносин, а на забезпечення механізмів, які дозволяють перерозподілити власність. І навіть сьогодні характерною ознакою вітчизняної моделі є виведення активів поза межі компаній, завдяки недосконалості механізму корпоративного контролю через ринок капіталу та банкрутство. Діяльність більшості господарських товариств є не прозорою та інформаційно-закритою, на відміну від іноземних компаній. Особливістю формування господарських товариств в Україні було не лише стрімке зростання їх кількості, яке значно випереджало становлення правової бази та культури корпоративного управління, а й підміна самого змісту їхнього створення. Більшість акціонерних товариств формувалося в умовах загальнодержавної економічної кризи, їх активи повністю вимивалися, а статутний фонд розпорошувався.

Найбільш характерні риси національної моделі корпоративного управління наведені на рис. 1.

Рис. 1. Особливості національної моделі корпоративного управління

Формування корпоративного сектору в країні відбувалося за рахунок появи нових господарюючих суб'єктів, які створювались в результаті широкомасштабної приватизації в країні. При цьому поява нових власників на більшості підприємств, на жаль, не призвела до підвищення ефективності їхнього господарювання, а інколи навіть і навпаки - погіршала. Ситуація ускладнювалась недосконалістю законодавчих нормативних актів, відсутністю досвіду корпоративного управління, непослідовністю державної політики у формуванні інституціональної структури корпоративних відносин, а також відсутністю належної професійної підготовки управлінських кадрів з урахуванням сучасних вимог до менеджменту в складних структурах. Усе це призвело до цілої низки проблем, які характеризують сучасний стан вітчизняного корпоративного управління.

Більшість авторів наголошують лише на наявності широкого кола організаційно-правових проблем. Однак, проблеми удосконалення корпоративного управління лежать не лише в площині правового поля, вони набагато складніші і багатогранніші, що пов'язано із складністю самого явища корпоративного управління.

Нами була здійснена спроба структурувати найбільш важливі та актуальні, на наш погляд, проблеми, що притаманні вітчизняній моделі корпоративного управління, які наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Структуризація проблем функціонування вітчизняної моделі корпоративного управління

Очевидно, що простої констатації незадовільного стану розвитку вітчизняного корпоративного управління мало, необхідно визначити стратегічні завдання щодо його розвитку. З урахуванням наведених проблем функціонування національної моделі корпоративного управління сьогодні потребують вирішення наступні, на наш погляд, найбільш актуальні стратегічні завдання:

? чітке розмежування прав, повноважень та відповідальності між рівнями влади всередині компаній;

? формування оптимальної структури органів управління та адекватної винагороди керівникам виконавчих органів;

? впровадження ефективного контролю з боку спостережної ради за діяльністю компаній;

? формування динамічної та гнучкої моделі менеджменту;

? впровадження жорстких норм і стандартів щодо розкриття інформації про діяльність компанії;

? усунення розбіжностей між формальною більшістю у вищих органах управління та фактичним контролем над ним;

? участь менеджерів в акціонерному капіталі компаній, що підвищить їх мічному зростанні підприємства; зацікавленість в еконо-

? удосконалення системи мотивації управлінського персоналу при досягненні певних результатів;

? культивування корпоративної етики компаній;

? відстеження і прогнозування зовнішніх і внутрішніх ризиків фінансово-господарської діяльності;

? розробка та реалізація стратегій розвитку, що спрямовуються “на випередження”.

Велике значення має також підвищення рівня обізнаності з питань корпоративного управління, дослідження та впровадження в практику господарювання вітчизняних компаній найкращого досвіду світової практики ведення бізнесу. Практика засвідчує, що досягти необхідного рівня конкурентоспроможності можуть лише ті підприємства, які вчасно реагують на інноваційні вимоги ринку, успішно виконують завдання фінансового забезпечення та якісної підтримки відповідних управлінських рішень. Усі інші господарські структури опиняються у стані перманентної боротьби за виживання.

Висновки

Підбиваючи підсумки та резюмуючи усе вище наведене, слід наголосити на наступному. Сьогодні постає нагальне завдання запровадити нову систему корпоративного управління та нові правові інститути, що регулюватимуть відносини корпоративних структур з іншими суб'єктами та в межах самих компаній. Слід змінити та удосконалити викривлену природу корпоративних структур та запровадити нові, підвищені стандарти корпоративної культури та професійної етики. Актуальним залишається і захист прав дрібних акціонерів, проте цього недостатньо для успішного розвитку корпоративного управління, скоріше слід акцентувати увагу на забезпеченні рівного захисту інтересів і прав всіх рівнів корпоративних відносин на підприємстві. Найбільш важливим завданням все ж таки, на наш погляд, є запровадження цивілізованих стандартів корпоративного управління, які стимулюватимуть власників корпоративних компаній збільшувати акціонерний капітал, підвищувати прозорість діяльності підприємств розробляти ефективні стратегії їх подальшого розвитку.

Література

1. Мороз О.В., Карачина Н.П., Халімон Т.М. Корпоративне управління на підприємствах України: постприватизаційний етап еволюції: монографія. - Вінниця: Універ-Сум-Вінниця, 2008. - 180 с.

2. Баюра Д. Корпоративне управління як об'єкт наукового дослідження // Вісник КНУ ім. Т.Г. Шевченка. - Вип. 99. - 2008. - С. 60-64.

3. Терещенко О. Антикризовий менеджмент - вимога “нової економіки” // Ринок цінних паперів. - № 4. - 2005. - С. 34-38.

4. Румянцев С. Корпоративне управління: тенденції розвитку // Цінні папери України. - № 18. - 2004. - С. 3.

Размещено на Allbest.ru