Методологія аналізу управління як єдиного соціального організму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія аналізу управління як єдиного соціального організму

постіндустріальний суспільство соціальний організм

В основі нової методології пізнання управління як єдиного соціального організму лежать системний, синергетичний і міждисциплінарний підходи. Розвиток всього людського суспільства і його частин у будь-якому розрізі (цивілізаційному, формаційному, національному, конфесіональному, територіальному, соціально-економічному, політичному, організаційному) слід розглядати як розвиток цілісної системи з позиції досягнення цілі. Під єдиною ціллю слід розуміти таку, яка не може стати підціллю цілі більш високого порядку. З позиції теоретичного підходу метою розвитку соціально-економічної системи повинна бути єдина ціль - конкретна людина у всій багатоманітності її матеріальних і духовних потреб, для того, що вживати у цьому суперечливому світі, повному криз, катастроф, катаклізмів, відмічає В.І.Арнольд у доробку «Теорія катастроф» [1,с.128]. Спираючись на модель «об'єкт управління - живий організм» слід продемонструвати упровадження нової методології, яка нерозривно була б пов'язана з концепцією інтелектуального капіталу, HR- менеджменту, теорією організаційної поведінки, прикладної психології. Під живим організмом фізіологами і психологами розуміється система, яка, по-перше, зберігає свою системну тотожність самій собі, незважаючи на безперервний плин як енергії, так і речовини субстрату, що проходять через неї. Проте організм залишається сьогодні тим же, що і вчора, і його життєдіяльність зумовлюється всією попередньою історією. По-друге, при всьому цьому на всіх етапах і щаблях свого існування безперервно перетворюється соціальний організм, який потребує від керівників підвищення ефективності персонального менеджменту [ 2,с.512]. При цьому організм, здійснюючи свої «рухи» у зовнішньому світі, не просто взаємодіє з середовищем, але й активно впливає на нього, змінюючи чи намагаючись змінити його у потрібному напрямі розвитку постіндустріального суспільства, його соціального прогнозування [3,с.956].

Визначаючи рефлекторне коло постіндустріального суспільства, що породжує відповідні рухи соціального організму, Н.А.Берштейн вказує на безумовні, але вроджені рефлекси, які вироблені пожиттєво, але повністюзалежні від пускового сигналу з обширного класу умовних рефлексів, як людини, так і тварини. З іншої сторони, ми часто зустрічаємося з діями, для яких пусковий сигнал взагалі не відіграє будь-якої ролі і може бути взагалі відсутнім. Пояснюється це, перш за все, тим, що при кожному плину виникають складні і заплутані недоцільні сили віддачі (реактивні сили), які залежать від того, у якому стані і при яких обставинах організм розпочинає свої дії. Накінець, це є наслідком подолання інерційних сил власного руху, а також зовнішніх сил власного руху, наприклад, спроти- ву оточуючого середовища, супротивника. Організм може зробити свої рухи управляючими і відповідними задачі тільки на основі безперервного відслідковування і контролю за їх протіканням через посередництво датчиків - своїх органів почуттів. У цьому зв'язку послідовність у виникненні і реалізації будь-якої дії класу так званих раціональних рухів слід представити у вигляді наступних етапів. На першому етапі організмом сприймається і оцінюється ситуація, тобто обстановка і сам індивід, який у неї включається, потім індивід визначає, у що йому слід перетворити цю ситуацію, яка повинна стати чимось завдяки активності індивіда. Індивідом визначається:

1) що треба зробити;

2) як, за допомогою яких наявних рушійних ресурсів це треба зробити.

Ці два мікроетапи представляють вже програмовані рішення визначеної задачі. За цим слідує фактичний процес її рушійного рішення. Для того, щоб помітити рух, організму необхідно створити у будь-якій формі образ того, чого ще немає, але що повинно бути, - відмічає В.П.Бех [4,с.306]. Моделювання майбутнього можливо тільки шляхом екстраполювання того, що вибирається мозком з інформації про поточні ситуації. Отже, фізіологічні процеси орієнтуються на попередній досвід своєї життєдіяльності, тобто на динамічні стереотипи поведінки. Таким чином, «рефлексивне коло» Н.Бернштейна, яке включає у себе систему умовних і безумовних рефлексів а також систему доцільних дій, являється системою динамічних стереотипів поведінки. Без цих динамічних стереотипів поведінки екстраполяція у майбутнє була б неможлива, яка все ж базується на минулому досвіді. Крім цього, не треба уникати принципової можливості використання дисипативних структур, які мають тимчасове або просторове упорядкування у вигляді системної самоорганізації, - як це відмічають автори Попов С.М., Антонюк Д.А., Нетребко В.В. [5,с.11]. Входження людства у третє тисячоліття історії відбувається в умовах техногенно-інформаційного вибуху і радикальної зміни геополітичного клімату викинули на людину лави різноманітної інформації. Традиційно сформовані гомеостати соціального життя не в змозі фільтрувати зміст цих потоків та орієнтувати людей на конструктивний діалог один з одним, з суспільством і природою. Будучи відкритим для віх форм зовнішніх впливів, людина відчуває навантаження на свої фізіологічні регулятори та адаптаційні механізми, переходить у стан нестійкого буття і шукає захисту свого життя в індивідуальному та вузькогруповому відокремленню. Загострення у зв'язку з цим конкурентних взаємовідносин породжує нерівно вагомість розподілення ресурсів і засобів життєоблаштування, створює напругу соціальних настроїв, яка, переходячи критичну межу, стає фактором розриву соціально значущих зв'язків, їх заміни відносинами одностороннього силового чи економічного тиску.

Держава, стримувана історично сформованими консервативними формами свого облаштування, втрачає здатність контролювати соціально-патологічні процеси, особливо організованого типу. Все більше відчужуючись у зв'язку з цим від суспільства, держава самозамикається у собі і стає ареною боротьби за владу, яка із засобу соціального упорядкування перетворюється на самоціль чи засіб захисту інтересів економічно домінуючого тонкого шару. Лінійне мислення у контексті детерміністської парадигми створило ілюзію можливості запланованих результатів і на цій основі сформувалася практика жорсткого управління, у тому числі соціального («управління суспільством»). Криза управління складними динамічними системами стимулювала у середині ХХ століття формування кібернетичної теорії управління, яка базується на моделях авторегулювання у живих організмах. Два ключових принципи кібернетики - гомеостатичності та ієрархічності склали фундаментальну основу нових поглядів на управління як діяльність, направлену на забезпечення реалізації природних чи спеціально створених програм збереження цілісності і стабільного функціонування саморегульованих систем модель управління як єдиного соціального організму» [6,с.191].

Такий підхід до управління, названий менеджерологами «органічним», який вніс істотний вклад у теорію управління, вказавши місце суб'єкта управління не за межами управлінського об'єкта («над ним»), а всередині нього у якості спеціальної підсистеми, що функціонує в інтересах цілісного утворення і, відповідно, всіх його компонентів. Подальші дослідження показали, що кібернетичний підхід до управління обмежений часовими рамками фази находження системи у стані статичного порядку, стабільного його функціонування. Вона неминуче змінюється фазою трансформації, обновлення системи, переживання нею послідовних процесів розупорядкування (загибелі старого порядку), дослідження альтернатив і, на кінець, народження нового порядку.

Цим процесам властиві нелінійність, нестійкість, незамкненість (відкритість), динамічна ієрархічність та спостережливість, визнані загальними принципами синергетики як загальної теорії самоорганізації,- відмічає В.Г.Воронкова у статті «Синергетично-рефлексивна модель управління як єдиного соціального організму» [ 7,с.12-30]. Впевнено заявивши про себе в фізиці і хімії, де синергетичні процеси доведені математичним способом, теорія самоорганізації розповсюдилася у природничих науках і поклала початок новій парадигмі, яка радикально змінює класичне уявлення картини світу, взаємозв'язку матеріального та ідеального, сутності еволюції, креативнос- ті, взаємодоповнюваності. Глибокі зміни вносить синергетика у теорію управління. Дезорганізації, кризи і навіть хаос, які у рамках класичної парадигми визнавалися як антиподи порядку, сьогодні розглядаються як умова виходу систем на новий, більш високий рівень розвитку. В гумані- тарології теорія самоорганізації робить перші кроки: проникнувши у ці сфери на високому філософському (світоглядному) рівні, синергетика обережно упроваджується у соціально-філософську думку. Ця обережність пояснюється тим, що, по-перше, далеко не завжди поведінка людини узгоджується з загальноприродними законами. По-друге, не може сформуватися у руслі класичної парадигми мислення легко прийняти феномен дезорганізації як необхідний процес соціальної творчості. По-третє, межі двох культур - культури природознавства і гуманітарно-суспільствознавчої культури надійно зберігаються спеціалістами відповідних наукових галузей - стійкими супротивниками міждисциплінарних концепцій, включаючи організацію державного управління і місцевого самоврядування у посттоталітарному суспільстві [ 8,с.129].

Класифікація будь-яких систем з позицій кібернетики передбачає два критерію: а) міра складності - прості динамічні системи, складні системи, що піддаються опису (добре структуровані), зверхскладні системи, що не піддаються адекватному аналітичному опису (слабо структуровані); б) відмінності між детермінованими і ймовірнісними системами, які не піддаються однозначному опису у принципі. До класу надзвичайно складних ймовірнісних систем відносяться фірма, мозок, економіка. У відповідності з законом необхідної різноманітності управлінська система для економіки повинна також представляти надзвичайно складну ймовірнісну систему і промислові системи управління (при умові, якщо вони достатньо ефективні) повинні будуватися як кібернетичні системи. Кібернетика пропонує механізм зворотного зв'язку як вихід із суперечностей ймовірнісних управлінських систем. Регулятор із зворотним зв'язком гарантує компенсацію, зокрема компенсує вплив на систему незадоволень, причина яких зовсім невідома. У цьому як раз і заключається важливість принципу зворотного зв'язку для управління як єдиного соціального організму, який є складною системою, і не піддається детальному опису ні організація, ні управління, - відмічає Д.М.Гвішіані [ 9,с.332].

При цьому «організм» та «інформація» - два контекстових оператори, які відображають сутність всезагальної і конкретної структуризації: послідовність утворення з організмів нижчестоящого рівня організмів вищестоящого рівня, у сторону зменшення і збільшення структур - безкінечного. Функціонування цих операторів відбувається через посередництво третього оператора - «управлінська матриця», яка, у свою чергу, сама складається з відповідних «інформацій», які управляють процесом структуризації хаотичної інформації і перетворенням її в організм організації [10,с.352]. Визначення «матриці організму», хоча й звучить тавтологічно, являє собою вид структури певного організму, якому повинно відповідати інформаційне наповнення даного організму, щоб бути даним організмом. Управлінська матриця - сукупність інфор- мацій, що створюють алгоритм, який організує структурні інформації даного організму, які створюють єдине ціле конкретного організму. У свою чергу - крок управлінської матриці - мінімальна дискретна інформація, черз посередництво якої реалізуються управлінські властивості даної матриці. Якщо управлінський організм управляється інформацією, то він являє собою єдине ціле, у противному випадку просто набір інформації як неупорядкований процес в контексті управлінської матриці є хаос.

Для того, щоб сформувати «організм», необхідно взяти деяку кількість будь- якої інформації і упорядкувати її таким чином, щоб кожна з них зайняла відповідне місце у структурі даного організму. При цьому управлінська матиця може належати даному організму, так і не належати йому повністю на протязі певного часу, тому у склад управлінської матриці входить як адекватна, так і неадекватна (неістинна) інформація. Неадекватна інформація відображає здатність організму до автономної структурної діяльності, коли управлінська інформація не поступає до структурних підрозділів даного організму. При порушенні впливу управлінської матриці на відповідні структурні організми, у контексті синергетичного дискурсу єдиний організм втрачає здатність бути собою і здійснювати свою життєдіяльність [11,с.79].

Для цього порушення потрібен зовнішнійуправлінський вплив, який називається управлінням, як і для здійснення будь-якої зміни необхідний відповідний алгоритм - набір інформацій - управлінська матриця, яка має свою структуру, свій час існування, свої темп і закони зміни. Будь-яка управлінська матриця відкрита для внесення у неї змін, з врахуванням яких буде здійснюватися управління. Організм сам здатний вибудовувати у своїй структурі та з своїх структурних інформацій управлінські матриці, які впливають на всі автономні процеси. У людському суспільстві - це наукові методи, підходи, принципи, які називаються «структурними управлінськими матрицями», які здійснюють управління всією структурою в цілому, або окремими його ланками, реалізуючи своє устремління до об'єднання з метою досягнення колективного результату. Структурні управлінські матриці можуть зберігатися, копіюватися і тиражуватися (так створюється певна одиниця управлінського процесу). Будь-який вигаданий організм може стати реальним, піддаючись впливам законам еволюції і самоорганізації складних систем [12,с.296]. Структурні управлінські матриці соціального організму можуть створюватися наступним способом:

1) випадковим, коли випадкове взаємне розташування декількох структурних інформацій відповідає частині деякого алгоритму, коли будь-яка частина даного організму сприймається як легітимний управлінський вплив і підпорядковується цьому управлінню;

2) структурно-ініціативним, коли декілька структурних організмів вибудовується таким чином, який усвідомлюється як у певній частині управлінський;

3) надструктурно-ініціативний, коли надструктурна управляюча матиця вибудовується у структурі даного організму та з його структурних інформацій вибудовується структурна управляюча матриця;

4) транснадструктурно- ініціативний, коли структурна матриця даного організму вибудовується ініціативою управляючої матриці, по відношенню до якої даний структурний організм є структурним організмом управляючого організму в умовах стійкої рівноваги складних систем [13,с.16].

Структурні управлінські матриці можуть переноситися у склад надструктурних управляючих матриць. Перенесення управляючої матриці - це включення набору певного роду інформацій даної управляючої матриці у склад іншої управляючої матриці. Таким чином реалізується властивість організму, що називається пам'яттю, запам'ятовуванням. Умови формування управлінської матриці:

1) Повне перенесення, коли управляюча матриця переноситься як єдине ціле - структурна її інформація разом з її управляючою інформацією (наприклад, генна інженерія).

2) Копіювання, коли переноситься інформація ( управлінською структурою переноситься управлінська матриця).

3) Віртуалізація, коли від управляючої матриці переноситься її межа, тобто показуються результати впливу цієї матриці, немов би реальним чином вона існує.

Слід виокремити три режими управління:

1) Нормальний, коли коефіцієнтам управління всіх задіяних в організмі рівнів управління точно відповідає певна кількість управлінської інформації.

2) Дефіцитний, коли певна кількість управління інформацією будь- якого рівня опановує можливості свого управління.

3) Профіцитний, коли кількість управління інформацією будь-якого рівня нижче можливості свого управління.

Як висновок: чим більше профіцитний режим запасу хоче створити організм, тим більше будуть постійні інформаційні витрати і постійний інформаційний обмін цього організму. Для початку процесу організації необхідний центр організації і найменший набір інформацій, розвиток яких приведе цей організм саме до такого виду, якому і повинен відповідати цей організм. Будь-який центр організації повинен мати у своєму складі органи стандартного набору, які дозволяють розпочати йому процес життєдіяльності та активізувати процес зростання і розвитку в умовах стохастичних змін [14,с.420]. Управління виходить із потреб самого суспільства, в основі якого знаходиться енергійна і неупорядко- вана (стохастична) кількість субструктурних елементів, які не зведені в систему. Якщо управління відбувається в закритій системі, то постійно діє ентропія (хаос, неупорядкований рух елементів), і зупинити процеси ентропії може лише процес взаємодії організації із зовнішнім середовищем. Головною властивістю закритої системи є наявність такої рівноваги, при якій макроскопічні параметри залишаються незмінними. Закриті системи зберігають таку структуру, яка вже встановилася, параметри входу і виходу залишаються незмінними і не здатними до саморозвитку і самоорганізації, оскільки пригнічують відхилення від свого стаціонарного стану. Закрита система, що виходить зі стану рівноваги, завжди приходить до стану ентропії.

Відкриті системи - це системи, в яких має місце приріст ентропії, які називаються дисипативними, в яких енергія неупорядкованого хаотичного руху (відтік енергії) може урівноважити її зростання в самій системі і привести до виникнення стаціонарного режиму. Для відкритої системи характерна циклічність як всезагальна форма організації матерії, яка виникає під впливом зовнішнього мікро - і макросередовища. В умовах нерівновагомості система схильна до того, щоб із зовнішнього середовища до неї поступала негативна ентропія, яка перевищує її внутрішнє зростання, то у зв'язку з цим виникають флуктуації (стохастичні коливання), а за певних умов в системі починають відбуватися самоорганізаційні процеси, упорядкування всіх процесів в єдину управлінську систему. Відкриті системи часто виявляються в точках нерівноваги, де їх поведінка описується імовірнісним чином, нелінійним зрівнянням [15,с.67].

Гомеостаз (від грец. - подібний, однаковий) - властивість організму підтримувати свої параметри і фізіологічні особливості в певному діапазоні, заснована на стійкості внутрішнього середовища організму по відношенню до впливів зовнішнього середовища. Ідея гомеостазу вперше була сформульована французьким вченим К. Бернаром (1878). В 1929 р. американський біолог У. Кеннон запропонував термін «гомеостаз» у зв'язку із своєю концепцією «мудрості тіла «. У 1948 р. У. Р. Ешбі (Великобританія) застосував уявлення про гомеостаз для обґрунтування моделювання широкого кола проблем (біологічних, технічних, соціальних) із зворотнім зв'язком.

Гомеостатичність складних систем досягається через посередництво цілого комплексу механізмів в ході еволюції розвитку різних типів систем їх стійкість зростає, виробляються більш складні і багаторівневі комплекси зворотних зв'язків. В терміні «гомеостаз» відображається діалектика змінності і стійкості, властива як природним, так і штучним системам. Гомеостаз - здатність системи зберігати рівновагу завдяки саморегульованому пристосуванню до оточуючого середовища. Розрізняють дві форми розвитку:

1. Еволюційну, пов'язану з поступовими кількісними та якісними змінами (зміна свідомості поєднується зі змінами матерії).

2. Революційну, що характеризується стрибкоподібним неусвідом- леним переходом від одного стану матерії до іншого та стрибкоподібною зміною свідомості без відповідної зміни балансу. Якщо прогресивний розвиток - це перехід від нижчого до вищого, від досконалого до більш досконалого, то регресивний розвиток - це деградація, зниження рівня знань і відносин, перехід до форм і структур, що віджили своє [16].

Організація - це соціальна цілісність, побудована як спеціально структурована і координована система, пов'язана з оточуючим середовищем. Саме організація у відкритій системі повинна взаємодіяти з оточуючим середовищем для свого виживання, використовувати ресурси оточуючого середовища і постійно змінюватися, адаптуючись до оточуючого середовища. Кожна матеріальна система (організація) прагне зберегти себе (вижити) і використовує для досягнення цього весь свій потенціал (ресурс). Ресурси - це компоненти забезпечуваної діяльності, що включають енергію, матеріали, устаткування, виконавців тощо. Відповідно до кожної сфери діяльності можна визначити функцію потреби в ресурсах [18].

Таким чином, методологія аналізу управління як єдиного соціального організму зводиться до аналізу організації як відкритої і закритої системи свідчить, що в їх основі - зміни, які демонструють перехід об'єкта із одного стану в інший; будь-яка модифікація в соціальній організації суспільства, його інституціях та соціальній структурі, встановлених в них зразків поведінки, саморозгортається в контексті прогресу, регресу, еволюції. Зміна - це є рух і розвиток; здатність до самозміни організацій веде до самозміни суспільства. Макросередовищні змінні, відомі ще й як неконтрольовані змінні, постійно впливають на ринок, так і на життя організацій - суб'єктів ринку. Час від часу організації змушені адаптуватися до радикальних змін, які вони не в змозі відвернути. В макросередови- щі виокремлюють п'ять основних змінних: демографічне середовище, культурне середовище, політико-правове середовище, технологічне середовище, економічне середовище.

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru