Сучасне управління та синергетичний підхід: можливості інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасне управління та синергетичний підхід: можливості інновацій

управління синергетичний соціальний організація

Управління пронизує всю систему людських відносин. Цим обумовлена значимість соціально-філософського аналізу його проблем. Як синтез науки й мистецтва, знання й досвіду, феномен управління становить ще одне широке дослідницьке поле для вивчення природи людини. He менш важливим є міждисциплінарний характер управління, в якому тісно переплітаються різні фактори: організаційно-технічні, соціально-економічні, психологічні, правові та інші.

Удосконалення механізмів управління, їхня адаптація до умов, що постійно змінюються, нових викликів середовища - найважливіші завдання соціального управління. Від їхнього успішного розв'язання залежить підтримка цілісності соціальної системи, її сталий розвиток. Для ефективної реалізації указаних завдань, особливо в умовах соціальної нестабільності, дуже важливим є зв'язок між теорією (наукою) і практикою (безпосередньою управлінською діяльністю).

Характер сучасних соціально-економічних процесів висуває наступні вимоги до управлінської парадигми в її нинішньому вигляді:

1) освоєння нового стилю мислення, - прогностичного, спрямованого на одержання кінцевого результату з найменшими суспільними витратами;

2) створення організації, що має перспективну генеральну мету розвитку, з якою знайомі всі її члени й мотивовані на її досягнення;

3) постійне вдосконалення управлінських знань і навичок у випереджальному режимі відносно до вимог існуючого внутрішнього й зовнішнього середовища;

4) духовно-творчі та моральні начала повинні набувати визначального значення в системі цілепокладання й методів управлінського впливу [1, с. 35].

Цим вимогам, поряд із сучасними управлінськими концепціями (метод організаційного розвитку, управління людськими ресурсами, концепція сталого розвитку й ін.), відповідають основні ідеї й принципи синергетичного підходу до управління.

В тому чи іншому обсязі, основні ідеї та принципи синергетичного підходу до управління у своїх роботах розглядали: О. Князева, С. Курдюмов, Л. Бевзенко, В. Бранський, В. Буданов та інші. Крім того, в останні роки ідеї про необхідність врахування впливу самоорганізації, пошуку оптимального співвідношення в діяльності соціальних систем організаційної та самоорганізаційної складових знаходять своє відображення в навчальних посібниках, статтях, тематичних збірках, що безпосередньо присвячені проблемам сучасного управління [2; 3; 4; 5].

На наш погляд, синергетичний підхід до управління є одним з найбільш перспективних напрямків міждисциплінарного застосування ідей синергетики в соціальних науках. На жаль, у роботах більшості дослідників, що працюють у рамках синергетичного підходу, власне управлінська проблематика рідко виходить за рамки констатації низки загальних принципів і положень. Крім того, в останні роки втрачений міцний, сталий зв'язок між теорією (наукою) і практикою (безпосередньою управлінською діяльністю). У підсумку, дослідники рідко мають можливість перевірити на практиці власні ідеї й розробки. А керівники організацій, в умовах нестачі теоретичних знань про закони й механізми функціонування й розвитку соціальних систем, навпаки, змушені діяти методом проб і помилок у пошуках оптимальної стратегії управління.

Мета даної роботи дослідити, які інновації привносить синергетичний підхід у розуміння механізму управління соціальними організаціями.

Первісно виникнувши в процесах розподілу праці на виробництві, сучасне управління перетворилося в невід'ємну частину будь-якої людської діяльності, де потрібно задіяти знання й здібності людей. Власне, сам феномен управління в соціальній філософії сьогодні розглядається як один з видів соціальної діяльності, головна функція якої - забезпечення єдності й узгодженості зусиль людей по досягненню загальноорганізаційної мети.

У правління - невід'ємна частина людського буття, без якої неможлива ніяка спільна діяльність людей. Суспільство не може розвиватися без системи управління, причому ефективний менеджмент стає найважливішим ресурсом будь-якої країни. Управляти - означає перевести один стан системи в іншій, що відповідає заданим цілям. Для цього необхідно так впливати на структурні компоненти системи, приймаючи відповідні управлінські рішення, щоб система еволюціонувала в необхідному напрямку з потрібного швидкістю. Тому, у самому загальному вигляді, управління може бути представлене:

А) як певний тип взаємодії, що існує між двома суб'єктами, один із яких у цій взаємодії знаходиться в позиції суб'єкта управління, а інший - у позиції об'єкта управління. Така взаємодія характеризується тим, що перший спрямовує другому імпульси впливу («управлінські команди»), які містять у собі, у явному або непрямому вигляді, інформацію щодо того, як він повинен функціонувати надалі, а той, у свою чергу, отримує управлінські команди та діє відповідно до їхнього змісту.

Важливо відзначити, що межа між суб'єктом і об'єктом відносна: людина, виступаючи як суб'єкт управління по відношенню до іншої людини, може одночасно й сама бути об'єктом управління. Дуже часто як об'єкт, так і суб'єкт управління складається не з одного індивідуума, а із групи людей.

Б) як перетворююча й спрямовуюча діяльність, що здійснюється суб'єктом стосовно до об'єкта управління, та забезпечує прямування до заданої мети.

Саме ці уявлення найчастіше зустрічаються в позиціях різних авторів.

Синергетика орієнтує управління на використання законів самоорганізації з метою найбільш ефективного керуючого впливу. Сутність синергетичного підходу до управління полягає в наступному: «існує безліч шляхів розвитку системи, але необхідно вийти на бажаний аттрактор. Якщо є алгоритм такого виходу, то це зберігає час і значно скорочує матеріальні витрати. Необхідно зуміти «уколоти» середовище в потрібне місце, узгоджене з його власного структурою. Треба не перебудовувати, а ініціювати, виводити соціальні системи на власні механізми розвитку» [3, с. 124]. Основними принципами синергетичної моделі управління стосовно до соціальних систем є професіоналізм, простота управлінських структур, а саме управління будується за логікою «ціль - людські ресурси - автономія й самоорганізація». Як зазначив С. Курдюмов: «Безглуздо витрачати сили й час для насильства над складними нелінійними системами, а треба знати, як вони функціонують, і з мінімальними зусиллями збуджувати те, що їм адекватно» [6, с. 63]. Тобто, за своєю суттю синергетична модель управління є «м'якою», оскільки вона побудована на створенні внутрішніх умов для коректування керованої системи в потрібному напрямку.

Розглянемо, які ж інновації привносить синергетичний підхід у розуміння механізму управління соціальними організаціями:

1. Переосмислення феномену керованості. Класична теорія соціального управління виходить із дихотомії суб'єкт - об'єкт управління. Це дозволяє говорити як про достатність однобічно спрямованого впливу суб'єкта на об'єкт для досягнення сформованих цілей, так і про можливість універсального цілепокладання в процесі управління. Синергетичне уявлення про управління в соціальному світі, що стрімко й складно змінюється, принципово інакше оцінює цілі й задачі управління. Це відбувається тому, що заперечується сама можливість існування універсального атрак - тору для процесу впорядкування суспільства й, як наслідок, можливості жорсткого управлінського впливу на поведінку й стосунки соціальних індивідів та співтовариств.

Керованість об'єкта традиційно асоціюється з пасивним підпорядкуванням. Такий підхід на практиці виливається в цілий ряд проблем: від ситуації, коли без вказівок «зверху» підлеглі не виявляють ніякої ініціативи для вирішення поточних проблем, до прихованої непокори у вигляді затягування термінів виконання або тільки часткової реалізації поставлених завдань з «об'єктивних» причин. Із виникненням синергетики з'являється нове розуміння проблеми управління системами, що складно організовані: «воно повинне орієнтуватися не стільки на бажання керуючого, скільки на власні тенденції розвитку цих систем, а також припускати можливість існування зон (і моментів), вільних від контролю - непередбачених» [7, с. 30].

Управлінські відносини при синергетичному підході формуються як суб'єктно-суб'єктні. Керованість у них почала розглядатися не як постійна тотальна підконтрольність, а як точкове підпорядкування при безперервному самоврядуванні й самоорганізації. Завдяки такій взаємодії «протилежностей», відбувається постійне коректування вектора розвитку продуктивних для обох сторін (і системи в цілому) відносин, а наявні протиріччя з фактору дезорганізації перетворюються в джерело соціальної синергії.

Розвиваючи ці уявлення, М. Рубцова пропонує виділяти у внутрішній структурі керованості як пасивні, так і активні компоненти. «Цасивний компонент керованості - це підпорядкування й підконтрольність. Основний акцент тут ставиться на точному дотриманні всіх прямих (підпорядкування) або непрямих вимог і принципів (підконтрольність). Активним компонентом керованості є активне досягнення інтеріори - зованої цінності, тобто такої цінності, що усвідомлюється суб'єктом як особиста. Активний компонент керованості тісно пов'язаний із ціннісним світом людини й свободою волі. У цьому контексті керованість розглядається як необхідна передумова й засіб для подальших самостійних дій [2, с. 38].

Таким чином, із синергетичної точки зору керованість суб'єкта - це така його властивість, що свідчить про здатність і готовність суб'єкта до активної участі в реалізації цілей організації, співтовариства, суспільства в цілому, а також до активної підтримки існуючих соціальних норм. Керованість є властивістю не тільки управлінських систем, але соціального середовища в цілому. Без керованості неможливе нормальне функціонування й розвиток суспільства. При цьому керованість не зводиться до пасивного підпорядкування. Вона, насамперед, пов'язана з активним досягненням інтеріоризованих цінностей і цілей всіма учасниками взаємодії, тобто керуючими, і керованими суб'єктами. «Суб'єкти створюють керовані поля, які не належать окремому суб'єктові або «особі, що приймає рішення», як довгий час вважала теорія управління. Керовані поля відтворюються завдяки взаємодії між суб'єктами, що опосередкована інституалізацією. Типологічні особливості інститутів вказують на розмаїтість засобів досягнення керованості>>[2, с. 38].

Нове розуміння співвідношення організації й самоорганізацїі в управлінні соціальними процесами, У гомеостатичному підході до управління, який зазнав теоретичного оформлення в рамках кібернетики, організація й управління спрямовані на попередження, стримування й усунення будь-яких відхилень, що дезорганізують систему (у тому числі й соціально-конструктивних інновацій). Такий підхід до організації й управління протиставляє їх процесу самоорганізації, сутність якої проявляється саме в перетворенні систем, утворенні нових порядків, що трансформують і змінюють застарілі гомеостати. Стримування цих трансформацій шляхом організаційного (структурного) контролю й силове придушення функціональних відхилень управлінськими діями, закривають систему, стримують її становлення, спрямовують розвиток у вектор деградації.

У підсумку, теорія соціального управління довгий час недооцінювала позитивну роль самоорганізації. При розробці управлінських технологій самоорганізація часто сприймалася як момент безладдя, спонтанності, що виникає як порушення цілеспрямованого управління та призводить до принципово непередбачених результатів. Синергетика, з її акцентом на механізми становлення порядку з хаосу та на кооперацію підсистем як основний принцип ефективного розвитку будь-якої системи, продемонструвала позитивну роль самоорганізації. «Самоорганізація необхідна, але не як протидія, а як підтримка управління. Tому сили самоорганізації треба поставити на службу управлінню: керувати навіть тими механізмами, які зумовлюють спонтанні процеси» [4, с. 125].

Синергетика подає інший тип співвідношення самоорганізації, організації й управління в соціальних процесах. Самоорганізація (як спонтанне утворення нових структур) і організація (як свідоме впорядкування) виступають як єдині, взаємодоповнюючі форми узгодження діяльності, поведінки й відносин соціальних індивідів і співтовариств. Процес організації спрямований на виявлення нових соціально-конструктивних якостей системи й забезпечує фіксування й добудовування відповідних структур, що самоорганізуються. Організація як процес формує підсистему управління, призначення якої полягає у підтримці процесу розвитку соціальної системи, а також у забезпеченні його спрямованості на задоволення соціальних потреб членів даного співтовариства. Самоорганізація організаційного процесу забезпечує гнучкість і високу адаптивну спроможність структур, що цілеспрямовано створюються. Таким чином, згідно

В. Романову та С. Кравченко, обґрунтовується положення про єдність форм суспільної упорядкованості - самоорганізації й організації, а також соціального управління як засобу їхнього забезпечення [8, с. 7].

Акцент на нелінійності й незворотності як найважливіших сутнісних властивостях процесу розвитку соціальних систем. Поняття нелінійності прийшло в науку з математики. У синергетиці воно дістало своє світоглядне розширення як «багатоваріантність шляхів еволюції, наявність вибору з альтернативних шляхів і певного темпу еволюції, а також незворотність еволюційних процесів» [9, с, 364-365]. Нелінійність як сутнісна властивість соціальних систем призводить до цілого ряду важливих наслідків для теорії управління: неоднозначність майбутнього, наявність певного спектра можливих «цілей» розвитку системи, особлива роль людини в ситуаціях розгалуження еволюційних шляхів і вибору бажаного, сприятливого й здійсненного шляху розвитку. Також ідея нелінійності містить у собі уявлення про незворотність - «таку спрямованість процесів у часі, при якої процес розвитку втрачає можливість повернутися в попередній стан, до вихідної точки організації» [10, с. 44].

На відміну від ортодоксального підходу, сутність якого полягає в пошуку оптимального шляху розвитку й суворому дотриманні обраного напрямку, синергетика бачить світ таким, що змінюється самим непередбаченим способом. А це, в свою чергу, вимагає майже безперервного коректування діяльності. Згідно В. Романову та С. Кравченко методичною основою такого типу соціального управління виступають моніторингова діагностика формування в області біфуркації нових параметрів порядку й прогнозування векторів прямування стосунків між суб'єктами управлінських відносин у майбутнє [8, с. 8].

Крім того, синергетика орієнтує на те, що навіть найбільш зважені й прораховані управлінські рішення, приватні чи колективні, не обов'язково, кожного разу, будуть призводити до бажаного й добре передбачуваного результату. Тому також необхідна діагностика ризиків управлінських рішень, де враховувалися б можливі траєкторії розвитку системостворюючого процесу. При такому підході ціль тактичного аналізу полягає не в тому, щоб знайти оптимум, а в тому, щоб розумно визначити наступні ходи в «шаховій грі» організаційного розвитку. Одна з найважливіших вимог, що пред'являє синергетична модель управління до організаційної структури - здатність безупинно навчатися й коректувати свою поведінку відповідно до результатів навчання. Як вказує Н. Кочубей, «нелінійний стиль мислення включає готовність до появи нового. А появу нового можна розглядати як спосіб самовпливу, самодії. У такому випадку важливе значення в практиці соціального управління набуває відстеження, рефлексія самовпливу, що надавало б розвитку нелінійного об'єкту самозберігаючий характер» [11, с. 641. А це означає, що методи пізнання, практики й управління повинні обиратися таким чином, щоб кожний наступний крок вибору самодії не скасовував, а оптимізував попередній, зберігав би складну систему як ціле.

Отже, інновації, які привносить синергетичний підхід у розуміння механізму управління соціальними організаціями полягають в наступному: переосмислення феномену керованості; нове розуміння співвідношення організації й самоорганізації в управлінні соціальними процесами; акцент на нелінійності й незворотності як найважливіших сутнісних властивостях процесу розвитку соціальних систем. Перспективи даного дослідження полягають у розробці конкретних рекомендацій, що враховують вищезгадані здобутки синергетичного підходу, щодо вдосконалення механізмів управління соціальними процесами, які існують сьогодні в українському суспільстві.

Размещено на Allbest.ru