Управлінська діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Херсонська філія

Кафедра економіки та менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Менеджмент адміністрування

Виконала:

Салюк Олена Миколаївна

Перевірив:

доц. Мосєнко Б.П.

ХЕРСОН, 2012 РІК

Зміст

Вступ

1. Антикризове управління

2. Стратегічне планування

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В умовах ринкової економіки управління розуміється як процес розробки, прийняття й реалізації рішень.

Управлінська діяльність, у всіх проявах і на всіх етапах, від постановки цілей і завдань і до контролю виконання рішення, є основним напрямом діяльності керівника.

Відповідно, результативність його діяльності зумовлена здатністю організувати кваліфіковану роботу щодо прийняття рішень і в потрібний момент знаходити серед них найбільш раціональні.

Управлінські рішення є найважливішим інструментом подолання суперечностей, що виникають у процесі функціонування організації, узгодження інтересів і координації діяльності працівників відповідних соціальних систем.

Рішення, що виражають саму природу систем управління, покликані забезпечувати спільні дії колективу, орієнтовані на забезпечення життєздатності та процвітання організації.

За сучасних умов функціонування організацій проблеми рішень, збіглися за часом з періодом переходу країни до конкурентної ринкової економіки, мають потребу в якісно нових підходах.

Основи появи сучасної теорії рішень як органічної частини науки управління були зумовлені необхідністю активного пошуку методів точного формулювання завдань управління. У процесі таких пошуків виявилися потреба та можливість відокремлення в рамках науки управління самостійної дисципліни - теорії рішень.

У цій галузі наукової діяльності варто відзначити Г. Саймон і Дж. Марча, у працях яких наведено базові визначення систем прийняття рішень у ситуації невизначеності, розглянуто проблеми й методи прийняття рішень, досліджено особливості інтелектуального підходу до розробки рішень тощо. Помітно зростає зацікавленість цією проблематикою також з боку вітчизняних дослідників. Разом з тим, помилки в прийнятті рішень, особливо стратегічних, можуть спричинити банкрутство організацій.

1. Антикризове управління

В сучасних мінливих умовах конкурентного середовища на різних етапах життєвого циклу функціонування підприємств часто виникає проблема вибору, розроблення та реалізації не просто обґрунтованої загальної стратегії, а стратегії діяльності та розвитку в умовах кризи. Враховуючи всю складність і невизначеність сучасної економічної ситуації, яка склалася на підприємствах, антикризову стратегію необхідно вважати способом досягнення підприємством власних цілей, з урахуванням впливів чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, внаслідок яких підприємство потрапляє в кризовий стан.

Розглядаючи антикризову стратегію діяльності підприємства, як складову комплексного плану по оздоровленню підприємства, реалізація якої є альтернативною складовою даного плану, О.М. Скібіцький, дає визначення антикризовій стратегії, вважаючи її прискореною і дієвою реакцією на існуючі зміни навколишнього середовища на основі раніше ретельно розробленої системи альтернативних варіантів управлінських рішень. Даній проблемі присвячені наукові праці та публікації багатьох зарубіжних та вітчизняних авторів, таких як Е. Альтман, Т. Давенпорт, Л. Тойфсен, Е. Фризі, М. Хаммер, О.М. Скібіцький, І. Блак, Л. Лігоненко, О. Пушкар, С.Б. Довбня, О.В. Щербина та багато інших учених.

Аналіз наукових праць підтверджує важливість даної проблеми і пошук шляхів їх розв'язання.

Процес реформування економіки і всієї системи управління в Україні з початку 90-х років двадцятого століття характеризувався масштабною кількістю різноманітних наукових дослідження, які були проведені в галузі економіки, політології, соціології, маючи на меті виявлення тих рушійних сил, котрі визначали процес розвитку одних ринкових структур і занепад інших. Саме ці сили спонукали більшість вітчизняних підприємств адаптуватися до умов підвищеної динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища. Відсутність плану дій, тобто стратегії, ускладнювала вирішення цього завдання.

З кінця 80-х і початку 90-х років антикризова стратегія уже вважалася складовою частиною управління підприємством в країнах з ринковою економікою.

Інтернаціоналізація та глобалізація економічних процесів, зростання конкурентної боротьби, становлення ринкових відносин, кризові явища призвели до комплексного підходу щодо визначення антикризової стратегії як економічної категорії.

Вітчизняний досвід показує, що антикризову стратегію застосовують, коли показники діяльності підприємства є такими при яких неможливе не тільки виживання, але й подальше його існування.

Закордонні вчені-практики рекомендують розробляти антикризову стратегію не тільки в умовах кризи, але й в умовах стабільної діяльності підприємства, в межах загальних стратегій, вважаючи її так званим гарантом виходу підприємства з непередбачених ситуацій, які можуть раптово виникнути як у внутрішньому так і в зовнішньому його середовищі.

Будь-яке підприємство, що прагне успіху та довготривалого існування на ринку, орієнтується на розвиток та зростання.

Однак протягом своєї діяльності під впливом чинників внутрішнього та зовнішнього середовища, створюються такі умови, які вимагають перегляду як загальної стратегії, так і функціональних стратегій підприємства та вибору оптимальної стратегії, яка не завжди може передбачати дотримання високих темпів зростання, але яка гарантує виживання в нестабільних умовах зовнішнього середовища.

Отже, стратегія підприємства складається із запланованих дій (спрямована стратегія) і необхідних поправок у випадку виникнення непередбачених обставин (незаплановані стратегічні рішення). Підприємство не тільки повинно мати добре обґрунтовану стратегію дій, але й також бути готовим адаптуватися до непередбачених обставин.

З метою здійснення класифікації стратегій в умовах кризи на практиці розробляють модель співвідношення потенціалу різних видів стратегій змін до типу процесу змін. На основі цього виділяють чотири види стратегій: попереднього структурування, поетапну, невідкладну, комплексну і пропонує їх використовувати залежно від чинників розвитку кризи.

На підприємстві поряд з даними стратегіями також повинна існувати головна стратегія - генеральна, яка відображає способи реалізації місії організації. А для особливих непередбачуваних випадків на підприємстві повинні розроблятися спеціальні стратегії, зокрема стратегія банкрутства.

У процесі функціонування будь-якої організації існує ймовірність настання кризи, зокрема кризового стану, що спричиняється не тільки помилками в стратегії управління підприємством, але й недостатньою увагою до проблем розвитку, ведення конкурентної боротьби та іншими чинниками.

З позиції антикризового менеджменту, доцільно акцентувати увагу на наступних стратегіях: ринковій як такій, котра дає можливості фірмі виходити на міжнародний ринок і застосовувати таке стратегічне планування при якому вона зможе досягти ефективної підприємницької діяльності на зовнішньому ринку. Маркетинговій, яка одночасно повинна враховувати мінливу ринкову ситуацію та напрямки виробничо-збутової діяльності фірми; розвитку, за допомогою якої розширюються напрямки ділової активності фірми як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках; економічній, яка узагальнює практично усі розділи стратегічної програми технічного і соціального розвитку фірми і вважається стратегією запобігання неплатоспроможності (банкрутства) фірми.

Так як кризові явища бувають до певного часу керованими, то зусилля керівників та спеціалістів повинні бути зосереджені не на проблемах усунення наслідків кризи, а на самій стратегії, яка буде визначатися пріоритетами, такими як наслідки кризи, вміння їх передбачати та спрогнозувати з метою подальшого їх усунення. Значення антикризової стратегії для кожного підприємства зумовлюється багатьма факторами. Насамперед, вона дає змогу виявити і розвинути ринкові переваги, що є ключовими в конкурентній боротьбі і налагодженні правильних взаємовідносин з конкурентами.

Стратегія антикризового управління буде ефективною, якщо його тип відповідає конкретній ситуації і наявності інших умов.

Антикризова стратегія повинна бути прискореною і дієвою реакцією на існуючі зміни навколишнього середовища на основі раніше ретельно розробленої системи альтернативних варіантів управлінських рішень. Вирішення протиріч, неузгодженостей між цілями підприємства, наявними ресурсами та впливом зовнішнього та внутрішнього середовища - це основне завдання антикризової стратегії.

Саме тому, антикризову стратегію необхідно вважати способом досягнення підприємством власних цілей, з урахуванням впливів чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, які є джерелом виникнення кризових явищ та кризової ситуації, внаслідок яких підприємство потрапляє в кризовий стан.

З цієї позиції антикризова стратегія повинна включатися в систему антикризового стратегічного управління підприємством.

При цьому доцільно розглядати два можливих варіанти функціонування антикризової стратегії: в межах існуючої місії і діючих стратегій; в межах стратегічної програми антикризового управління підприємством як незалежну стратегію. Позитивним моментом даного підходу є те, що підприємства самостійно можуть вибирати той варіант, який підходить їм найбільше, враховуючи як наявні можливості підприємства, так і рівень кризового стану.

Однак не треба упускати той факт, що причини кризи криються не стільки в докорінному руйнуванні соціально-економічного ладу, оскільки в низькій ефективності виробничо-технічної бази і структури виробництва, втраті конкурентоспроможності підприємств. Подолання такої тенденції буде залежати від заходів по радикальному оновленню основного капіталу і формуванню виробництва, яке б відповідало сучасним умовам як стабільного економічного розвитку, так і умовам загальної кризи.

Це все повинна забезпечити вдало вибрана стратегія розвитку, яка носить характер наступальної стратегії, розробленої передусім для розширення масштабів бізнесу, а не для підтримання в незмінному вигляді його наявних ресурсів.

Не виділяючи окремо антикризову стратегію, доцільно включити її основні аспекти в стратегію розвитку підприємства (наступальну стратегію). Даний підхід можна вважати інноваційним, бо дана стратегія враховує усі етапи складного процесу організаційних змін, який дозволить відновити на підприємстві стан динамічної рівноваги факторів впливу на зміни, в тому числі, зміни, пов'язані з подоланням кризового стану підприємства і впровадженням антикризової стратегії.

Зазвичай, організація реалізує не одну, а кілька стратегій на усі випадки життя. Головна з них - генеральна стратегія, яка відображає способи здійснення місії організації.

Для особливих випадків реалізуються додаткові або спеціальні стратегії, наприклад антикризові стратегії, в яких відображені шляхи досягнення специфічних завдань організації, які стоять перед її окремими підрозділами і службами в умовах кризових ситуацій. Саме із позиції дієздатності антикризову стратегію доцільно розглядати в складі спеціальних стратегій: корпоративної, бізнесової та функціональної.

В умовах кризи найважливішими завданнями керівників підприємств є зміна діючої стратегії, виведення роботи підприємства на якісно новий рівень, запровадження політики диверсифікації продукції та сфер діяльності, розширення асортименту й номенклатури продукції.

Виходячи з цього, підприємство має розвиватись за наступними напрямами:

- виготовлення модернізованих машин та обладнання для підприємств з морально застарілим обладнанням, котре все ще працює;

- виробництво наукомісткого обладнання на імпортному обладнанні із залученням усіх видів іноземних інвестицій;

- участь у проектах, котрі спрямовані на:

- виробництво складних комплектуючих для вітчизняного та іноземного обладнання;

- розвиток окремих виробництв з метою виготовлення сучасного обладнання.

Такий розвиток може забезпечити лише правильно вибрана та реалізована антикризова стратегія. Антикризова стратегія підприємства повинна бути не резервною стратегією, а однією з основних, універсальною стратегією, бо саме тоді вона буде наперед спланованою і взаємопов'язаною із стратегіями усіх інших сфер діяльності підприємства не тільки в умовах кризи, але й в стабільних умовах функціонування підприємства, виступаючи гарантом передбачення та недопущення різного роду кризових ситуацій.

На підставі аналізування існуючих видів антикризових стратегій, можна стверджувати, що єдиного підходу до класифікації даного виду стратегії не існує. Тому нами пропонується розширена класифікація антикризових стратегій, яка у свою чергу, допоможе визначитися підприємству, обираючи ту, чи іншу антикризову стратегію.

Таблиця - Розширена класифікація антикризових стратегій:

Запропонована класифікація не повинна обмежувати дії підприємства в процесі вибору тієї чи іншої стратегії, а допомогти керівництву зупинити свій вибір на найкращому варіанті. Представлені в таблиці антикризові стратегії мають свої специфічні характерні особливості і повинні застосовуватися кожним машинобудівним підприємством індивідуально, враховуючи реальний стан підприємства, його можливості, силу впливу і обмеження зовнішніх та внутрішніх ситуаційних чинників на діяльність підприємства.

Малюнок 1. - Модель вибору та розроблення антикризової стратегії підприємства:

Враховуючи теоретичні основи стратегічного управління і практику підприємств щодо здійснення заходів по виходу з кризи, пропонується модель вибору та розроблення антикризової стратегії підприємства (мал. 1).

Дана модель відображає складний взаємопов'язаний комплекс стратегічних і оперативних заходів, кожен з яких підпорядковується єдиній меті, цілям і завданням, пов'язаних з реалізацією антикризової політики підприємства, а її елементи можуть мати як захисний, так і наступальний характер.

Їх використання дозволяє підприємству в кризових умовах не тільки розв'язати проблему виживання, але й реалізувати перспективу сталого росту.

2. Стратегічне планування

Ф. Котлер визначає планування як управлінський процес створення і підтримання стратегічної відповідності між цілями підприємства, потенційними можливостями і шансами в сфері маркетингу.

Планування є найважливішою функцією управління, яка повинна забезпечити підприємству нормальне функціонування. Вдосконалення системи управління вимагає нових підходів до самого процесу планування. Вони визначаються такими чинниками:

- підприємство повинне розглядатися як відкрита система, тобто пристосувати всю діяльність підприємства до змін у довкіллі (політиці, економіці, суспільстві, технології, екології);

- плануванню повинен бути властивий дух підприємництва, тобто здатність ризикувати, без чого неможливо виробити стратегію виживання, розвитку і зростання;

- планування слід розглядати як процес.

Стратегічне планування - це процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей. Також можна зазначити, що стратегічному плануванню властиві ступінь невизначеності, тимчасова орієнтація процесу планування і певний горизонт планування.

Процес стратегічного планування зазвичай складається з 8 етапів (малюнок 2)

Малюнок 2. - Етапи процесу стратегічного планування:

Слід зазначити, що ще й досі на багатьох підприємствах України у плануванні діяльності окремих виробничих підрозділів відсутня ув'язка із загальною стратегією всього підприємства в цілому.

Таким чином, планування йде, з одного боку, по старій доріжці, з іншого - кожний підрозділ намагається знайти свій бізнес. І виходить, що загальної стратегії розвитку немає, як немає і єдиного плану.

Це спричиняє виникнення негативних наслідків, таких як заборгованість до бюджету та інше.

Також дуже часто планові рішення ухвалюються тільки з урахуванням внутрішнього середовища і майже не враховується зовнішнє. При дослідженні ж зовнішнього середовища зазвичай виділяють два її рівня: народногосподарський та галузевий. До чинників народногосподарського рівня відноситься:

- політична стабільність, економічна політика держави, природне середовище та стан ресурсів, загальний стан економіки, соціальний розвиток суспільства та інше.;

- на галузевому рівні аналізується: попит на товари чи послуги, пропозиція товарів чи послуг, конкуренти та інше.

Слід визначити, що підприємства, які в належній мірі не використовують ринкові підходи і методи стратегічного планування, не можуть не тільки впливати на ринок, але й адаптувати свої можливості до постійно змінного середовища.

Стратегічне планування вирізняється своєю адаптивністю до зміни умов. Особливістю стратегічного планування є зростаючий рівень участі в ньому керівника підприємства.

Також очевидним є те, що коли обирається конкурентна стратегія, керівництво повинне чітко усвідомлювати, до якого типу прагне підприємство, оскільки стратегії зростання для малих, середніх та великих підприємств відрізняються.

Малі підприємства мають таку перевагу, як гнучкість, що дає їм змогу зазвичай оперативно перебудовувати свою діяльність, тому вони мають ринкові перспективи.

До основних видів стратегій малого підприємства відносять стратегію копіювання, стратегію оптимального розміру, стратегію участі в продукті великого підприємства, стратегію використання переваг великого підприємства. Спрямованість цих стратегій - зведення до мінімуму гостроти конкуренції з великими підприємствами та якнайкраще використання їх гнучкості.

Середні підприємства для забезпечення життєдіяльності мають дотримуватися спеціалізації на ринковій ніші. Середні підприємства можуть вибрати один із чотирьох видів стратегії зростання залежно від темпів їх зростання та темпів зростання ринкової ніші, в якій функціонують підприємства: стратегія збереження, стратегія пошуку загарбника, стратегія лідерства у ніші, стратегія виходу за межі ніші.

Ринкова ніша для середніх підприємств - це засіб конкурентної боротьби з великими підприємствами.

Стратегії для великих підприємств слід вибирати на основі аналізу ключових чинників, що характеризують їхній стан з урахуванням результатів аналізу портфеля різних видів бізнесу, а також характеру і сутності реалізованих стратегій.

Ми вважаємо, що диференційований підхід до вибору застосування стратегій у практичній діяльності має дуже важливе значення.

За сьогоднішніх умов стратегічні плани повинні спиратися на нововведення в діяльності українських підприємців.

Також слід зазначити, що план інновацій розглядається як проміжний етап між плануванням стратегії і детальним плануванням інвестицій. Процес прийняття інвестиційних рішень є невід'ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити узгодження довгострокових цілей підприємства і використання ресурсів, що спрямовані на досягнення цілей. Плани інвестицій та інновацій можна розглядати як планування процесу реалізації обраної стратегії.

Найбільш перспективним підходом є той, коли планування нововведень та інвестицій розглядаються як процедура стратегічного планування. А інвестиційні рішення за своєю сутністю завжди є стратегічним рішенням.

Таким чином, планування стратегії, інвестицій та інновацій є функціональним процесом, органічно пов'язаним із єдиним процесом стратегічного планування.

Якщо стратегія підприємства є визначенням місця та ролі на ринку товарів, то стратегічне планування - це конкретна вказівка на спосіб досягнення цього стану. Воно базується, з одного боку, на цілях і задачах, поставлених в ході розробки стратегії, а з іншого - на прогнозах у різних сферах розвитку. Стратегічне планування - це планування від майбутнього до теперішнього виходячи з глобальних ідей та поставлених цілей підприємства. Стратегія не функція часу, а функція поставленої мети розвитку, специфічний, орієнтований на майбутнє напрям розвитку.

Завжди треба пам'ятати, що застосування стратегічного планування створює найважливіші переваги у функціонуванні підприємства: готує підприємство до змін у зовнішньому середовищі; пов'язує його ресурси зі змінами зовнішнього середовища; прояснює проблеми, які виникають; координує роботу його різних структурних підрозділів; покращує контроль на підприємстві.

Також обов'язково стратегічне планування, спрямоване на рішення кардинальних проблем, має бути підкріплено поточним плануванням, яке забезпечує досягнення стратегічних цілей. Звичайно, при цьому повинна забезпечуватись наступність планів, їх взаємозв'язок, хоч структура планових рішень, методи планування і терміни реалізації будуть відрізнятися.

На наш погляд, саме стратегічне планування може стати тим, завдяки чому багато вітчизняних підприємств зможуть стабілізувати свою діяльність і одержати необхідний імпульс для подальшого розвитку. Але не треба забувати, що оскільки стратегічні плани забезпечують рішення взаємопов'язаних проблем, наслідки яких виявляються протягом тривалого періоду, складати їх необхідно з особливою ретельністю, також вони повинні бути досить гнучкими.

Будь-яка стратегія реалізується за допомогою тактичних дій. І - що найважливіше - стратегічне планування має сенс лише тоді, коли плани дійсно реалізуються, а не залишаються на папері. А перехід до стратегічного планування, який враховує умови і вимоги ринкової системи господарювання, ми вважаємо, обов'язково дадуть свій потрібний результат і сприятимуть досягненню підприємницького успіху.

Висновки

Сучасне розуміння сутності і ролі антикризової стратегії неоднозначне і урізноманітнюється великою кількістю досліджень у цій сфері, що у свою чергу дає можливість використовувати вже набутий досвід та здійснювати нові пошуки вдосконалення розроблення механізму її вибору, формування та реалізації для машинобудівних підприємств, враховуючи їх галузеву специфіку, що і є перспективою подальших наукових розробок в цьому напрямку.

Антикризова стратегія в системі стратегій підприємства повинна бути не складовою будь-якої діючої стратегії підприємства, в межах котрої може здійснюється її часткова реалізація, а незалежною універсальною стратегією. Поряд з цим дана стратегія здатна не тільки утримувати функціонування підприємства в стабільних умовах і режимі виживання в період кризи, запобігаючи виникненню або послаблюючи при цьому вплив кризових явищ, а також виводити його з кризового стану з мінімальними втратами.

Запропонована нами модель вибору та розроблення антикризової стратегії підприємства дозволить вирішити проблеми пов'язані не тільки із виходом підприємства з кризового стану, але й стабілізацією його діяльності та подальшим розвитком.

Для того, щоб стратегічне планування на підприємстві здійснювалось ефективно, необхідно знати та розуміти його сутність, а також етапи та методи розробки стратегії.

У літературних джерелах поняття стратегічного планування відрізняються, хоча якщо їх детально проаналізувати, то стає очевидним, що між ними немає принципіальних відмінностей.

Стратегічне планування сьогодні розробляється вже багатьма вітчизняними підприємцями.

Усвідомлення його необхідності і важливості на підприємстві прийшло не одразу. В умовах нестабільного зовнішнього середовища необхідно використовувати більш потужний інструмент, який би мав змогу не тільки перевести підприємство на новий ефективніший рівень управління, але й враховував основні цілі, які стоять перед ним. Одним з таких інструментів є механізм стратегічного планування.

Наприклад, щоб уникнути входження підприємства у таку фазу життєвого циклу, як спад, треба в період росту впроваджувати систему стратегічного планування. управління колектив менеджмент

Одна з причин недостатнього використання стратегічного планування полягає в тому, що методи, якими користуються зарубіжні колеги, не адаптовані до вітчизняного ринку, і як наслідок, результати їхнього використання виявляються не завжди задовільними.

Список використаних джерел

1. Абчук В.А, Емельянов Л.А, Матвейчук Ф.А и др. Введение в теорию выработки решений - М.: Воениздат, 1972.

2. Афитов Е.А. Планирование на предприятии. - Минск: Вышейшая школа, 2001. - 284 с.

3. Дмитренко А.І. Стратегії антикризової діяльності промислових підприємств / А.І. Дмитренко // Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. - 2009. - № 4 (20). - С. 49-53.

4. Дёмина Илона. Стратегическое планирование как способ реализовать мечту владельца бизнеса // Менеджмент и Менеджер. - 2004. - №6. - С. 8 - 15.5. Євтухова С.М. Стратегічний план як перспективний напрямок розвитку українського підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №3(69). - С. 108 - 113.

6. Іванюта С.М. Антикризове управління: навч. посіб. / С.М. Іванюта. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 288 с.

7. Колісник М.К. Стан підприємств машинобудування в Україні і можливі шляхи виходу з кризи за допомогою стратегії інтеграції / М.К. Колісник, К.Е. Сміх // Регіональна економіка. - 2008. - № 4. - С. 163 - 173.

8. Котлер Ф. Маркетинг. Менеджмент: анализ, планирование, внедрение, контроль / Пер. с англ. / Под ред. О.А.Третяк. - СПб.: Питер, 1999. - 887 с.

9. Лігоненко Л.О. Реструктуризація підприємства як інструмент антикризового управління та економічного зростання суб'єктів підприємництва / О.Л. Лігоненко // Вісник Донецького університету. - Серія В: Економічні науки. - 1999. - Вип. 3. - С. 45.

10. Маркетинговий менеджмент / За ред. Л.В. Балабанової. - К.: „Знання”, 2004. - 354 с.

11. Пашута Н. Антикризисное управление предприятием: проблемы и пути решения в условиях Украины / Н. Пашута, Л. Федулова // Персонал. - 2000. - № 11. - С. 84 - 90.

12. Марцин В.С. Деякі підходи до стратегічного планування в умовах ринкової трансформації // Регіональна економіка. - 2005. - №2. - С. 220 - 224.

13. Пушкарь А.И. Антикризисное управления: стратегии, модели, механизмы / А.И. Пушкарь, А.Н. Тридед, А.Л. Колос. - Х.: ХДЭУ, 2005. - 452 с.

14. Скібіцький О.М. Антикризовий менеджмент: навч. посіб. / О.М. Скібіцький. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 568 с.

15. Туленков Н.В. Антикризисный менеджмент / Н.В. Туленков // Персонал. - 2008. - № 6. - С. 19 - 25.

16. Циба Т.Є. Особливості і механізм стратегічного планування // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №2 (56). - С. 159 - 172.

Размещено на Allbest.ru