Аналіз видів комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Види комунікації

синтаксичний невербальний комунікація

Термін «комунікація» лат. communicatio від communico - роблю загальним, зв'язую, спілкуюся вживається в значенні:

- шлях повідомлення, зв'язок одного листа з іншим;

- спілкування, передача інформації від людини до людини, сигнальні зв'язки у тварин.

Є ще термін «спілкування», близький до терміна «комунікація». Доцільно розрізняти ці два терміни в такий спосіб: під комунікацією будемо розуміти техніко-інформаційний аспект спілкування, тоді як під спілкуванням розуміти соціально-психологічний аспект комунікації.

Інакше кажучи, спілкування відбувається тільки між людьми (суб'єктами), а комунікація а) між людьми (суб'єктами); б) апаратами (об'єктами). Важко сказати яке поняття ширше, а яке вже, але очевидно, що вони виражають різні сторони одного явища. Спілкування між людьми відбувається в декількох основних формах. У залежності від засобу передачі інформації розрізняють два види спілкування:

- мовне - слова, звуки, букви

- немовне - міміка, жести

У залежності від характеру і змісту інформації, що повідомляється, виділяють наступні форми спілкування

- службове (ділове)

- повсякденне (побутове)

- переконуюче

- ритуальне

- межкультурное

Комунікацію можна класифікувати по різних підставах. У залежності від мови повідомлення комунікацію поділяють на вербальну і невербальну.

У вербальній комунікації використовують як передавач людську мову, тобто звукова мова - систему фонетичних знаків, що включають два елементи: лексичний і синтаксичний. Мова є самим універсальним засобом спілкування, що найбільше адекватно передає зміст повідомлення.

Невербальна комунікація зв'язана з використанням не тільки жестів і рухів, але і предметів і малюнків, скажемо дорожніх знаків і світлофорів, релігійних символів, національної і державної символіки. Приблизно 30% населення Землі старше 15 років неписьменні, тобто не вміють ні читати, ні писати. Для спілкування вони використовують винятково усне мовлення (обходячи без письмової мови), а також невербальні символи і знаки.

Протягом історії людство користалося письмовою мовою тільки останні 4 - 5 тис. років. Дотепер існують суспільства, що знають тільки розмовний і жестовый мова. З 3 тис. мов світу менше половини убрано в письмову форму. Культурна спадщина передається наступним поколінням шляхом усної комунікації.

Якщо взяти за підставу класифікації мети, наміри і мотиви, то одержимо наступні види комунікації.

Інформативна комунікація - це процес передачі інформації про світ, у якому живуть коммуникатор і реципієнт. Очікується, що інформаційні повідомлення є правдивими, несуперечливими і безсторонніми щодо обговорюваної проблеми. Наприклад, передбачається, що спортивні зведення і прогноз погоди в різних газетах будуть однаковими.

Точно так само правдивими, несуперечливими й об'єктивними повинні бути зведення в підручниках і наукових монографіях, що віддають важливу інформацію наступним поколінням. Існують визначені санкції до порушників і способи контролю вірогідності інформації: зокрема, за брехливу інформацію автора публікації можуть залучити до суду, а в редакціях чи журналів газет часто зберігаються справжні документи, що фігурували в публікації. Точно також апарат посилань у науковій статті дозволяє будь-якому читачу перевірити ще раз викладені факти.

Інформативній стороні комунікації сьогодні придается величезне значення. Щороку інформація у світі подвоюється і потроюється, з'являються нові інформаційні канали, серед яких особливе місце займає Інтернет-комп'ютерна павутина, що обплутала невидимими нитками вся земна куля. Сьогодні по Інтернету люди різних країн і континентів спілкуються письмово і візуально, проводяться наукові конференції. Завдяки Інтернету можна ввійти в будь-яку бібліотеку, прочитати будь-яку газету і довідатися самі останні новини.

Термін «інформація» ліг в основу поняття «інформаційне суспільство», що прийшло на зміну індустріальному. Суспільство в США і Західній Європі іменують не тільки постіндустріальним, але також інформаційним, оскільки 60 - 80% робочої сили чи прямо побічно пов'язано зі створенням, обробкою і передачею інформації.

Комунікаційний прорив кінця 80-х - початку 90-х років створив у Росії нову інформаційну ситуацію, і буквально захлиснули нові засоби повідомлення, включаючи факси і стільникові телефони, многоканальные передавачі, супутникове телебачення, персональні комп'ютери й Інтернет. У РФ виникло нове інформаційне співтовариство, під яким фахівці мають на увазі насамперед комунікаційне середовище найбільших міст, у яких рівень телефонізації (включаючи стільниковий зв'язок), число телевізійних каналів і персональних комп'ютерів забезпечують стійкі регулярні інформаційні потоки, що обслуговують велику частину населення.

Енциклопедичні словники, географічні атласи, бібліотечні покажчики, нормативні юридичні документи, статистичні показники і таблиці, схеми, малюнки, ілюстрації і т.д. несуть фактологическую інформацію про об'єктивне положення справ, і тому вони усе більше цінуються людьми. Науково-довідкова література поступово витісняє фантастичну, казкову, пригодницьку, розважальну і т.д. літературу. Інформація стає усе більш і більш доступної через розвиток технології.

Персональні комп'ютери, автоматична обробка тексту, кабельне телебачення, відеодиски і записуючі відеопристрої усе ширше проникають у вдома, школи, офіси. Використання комп'ютерів різним образом змінило спосіб збереження, аналізу й одержання інформації в комерційних і урядових агентствах.

Інформація може об'єктивно викладати факти, навіть якщо вона носить афективно-оцінний характер. Але, іноді, якщо перевірити ще раз такого роду зведення, вони можуть виявитися помилковими чи, у всякому разі, непідтвердженими. Однак, упередженість необхідна в багатьох сферах життя. І за формою вона набагато вариативнее, чим ми звикли думати.

Афективно-оцінна інформація може бути спрямована на зовні, як у випадку публічної критики чи опонента розпускання слухів, або на самого себе за зроблену помилку, упущений шанс, невірний учинок.

Вираження позитивних почуттів у відношенні іншої людини думає установити з ним довірчі відносини: коммуникатор і реципієнт дають звістку, що високо цінують один одного. Навпроти, вираження негативних почуттів дозволяє позбутися від докучливої людини, пригрозити супротивнику, змусити його відступити і т.д. При цьому словесний текст перемежовується з жестовым: нахмурені брови, стиснуті куркулі, агресивна жестикуляція.

У людини як соціальної істоти глибоко укорінена потреба в живому спілкуванні, особливо це помітно в сучасному урбанизированном суспільстві, де головну роль стали грати технічні засоби спілкування, а зона особистих контактів постійно скорочується.

Дослідження показали, що 75% опитаних стали рідше зустрічатися з друзями, чим це було 5 - 7 років тому. Причини, по яких люди предпочитают (чи змушені) проводити вільний час без близьких друзів і рідних, полягає в наступному: для 87% опитаних це надмірна зайнятість, недостача вільного часу, 56% крім того вказують на утому і перевтому; для 40% серйозною перешкодою для організації зустрічей є матеріальна скрутність і відсутність відповідних засобів.

У порівняльному дослідженні стилів життя населення східноєвропейських країн і Росії, проведеному інститутом Fessel-Gf у 1996 р. (опитано більш 2 тис. чіл.), з'ясувалося, що часто зустрічаються з друзями 53% респондентів, рідко - 47% (частіше ті, кому до 30 років). При цьому телепередачі часто дивляться 77%, рідко - 23%. Крім зазначених причин, треба враховувати й інші фактори, зв'язані з комунікацією. Насамперед це можливість швидко зв'язатися по телефоні, а не їхати на інший кінець міста, щоб довідатися в близької людини, що з ним случилося. Це дозволяє більш оперативно вирішити виниклу проблему, скажемо, викликати «швидку допомогу» чи попросити зайти до нього сусідку у виді послуги. Подібний спосіб комунікації до того ж відповідає прагненню городян до комфорту і зручності, що зіграло в скороченні живих контактів не меншу роль, чим економічні причини.

Як показують емпіричні дослідження, частіше інших поза службовими і діловими відносинами спілкуються сьогодні молодь і домогосподарки. З всіх опитаних (представники середнього класу) щодня зустрічаються з друзями Без спеціального на те приводу 31% респондентів; раз у тиждень - 34% опитаних; 16% - один-два разу на місяць, а 19% - ще рідше. Представники середнього класу в силу своєї зайнятості не випробують потреби бачитися частіше зі своїми друзями і родичами. Половина опитаних вважають, що спілкування без визначеної мети і справи їм просто не потрібно; ? цілком задоволені і рідкими (раз на місяць) контактами. Потреба в спілкуванні більше спостерігається в жінок, тоді як чоловіки відносяться до проблеми спілкування більш індиферентно.

Дефіцит живих контактів заповнюється розмовами по телефоні. Хоча телефонний зв'язок знижує ступінь емоційної вовлеченности в розмову, але вона служить одночасно найшвидшим і зручним засобом спілкування, часом єдиним при просторовій віддаленості абонентів: близько 70% опитаних ведуть особисті телефонні розмови щодня; ? - 2-3 рази в тиждень.

Замічено, що чим старше людина, тим сильніше його тяжіння до об'єктивної інформації. І навпаки. Тому можна сказати, що дитинство - це по перевазі мир аффектно-оценочной інформації. Порозумівається це тим, що діти дуже залежні і менш захищені, вони мають потребу в постійній емоційній підтримці, дружній і материнській опіці. Маленьких дітей хвалять набагато частіше і за більш дрібні досягнення, чим чи підлітків дорослих. Сучасна педагогіка взагалі думає, що в школі варто користатися по перевазі позитивними санкціями. Чим більше хвалити дитини, тим краще він засвоює навчальний матеріал.

Правда, на відміну від першого, інформативного, виду комунікації, афективно-оцінна інформація дуже неоднозначна. Факт не можна зробити більш-менш об'єктивним чи правдивої. Факт залишається фактом. Але чи оцінку вираження почуття можна зробити чи менш більш сильними.

Рекреативна комунікація включає творчу, розважальну, чарівну, відволікаючу, гумористичну й іншу інформацію, що допомагає розслабитися, відпочити, унестись кудись уявою і мріями, пофантазувати.

Рекреація (від лат. recreation - відновлення) - 1) свята, канікули, зміна в школі (застаріле вираження); 2) приміщення для відпочинку в навчальних закладах; 3) відпочинок, відновлення сил людини, витрачених у процесі праці. У багатьох країнах рекреаційне обслуговування - велика галузь економіки.

При цьому типі комунікації люди створюють уявлювані ситуації і передають один одному інформацію про їх - розповідають історії й анекдоти, міркують, мріють, змушують інших повірити в що повідомляється. Вони читають художню літературу, дивляться фільми, телевізійні і театральні спектаклі.

2. Публічний виступ

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб - може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчальної програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру вступ, основна частина, висновки.

Вступ - своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючи. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Використана література

1. Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з парадоксами: Пер. з англ. -- К.: Основи, 1997.-- 302 с.

2. Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. -- М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. -- 200 с.

3. Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. -- Івано-Франківськ, 1994. -- 83 с.

4. Кредісов А. І., Панченко Є. Г, Кредісов В. А. Менеджмент для керівників. -- К.: Знання, 1999. -- 556 с.

Размещено на Allbest.ru