Умови підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Спеціальність: Державна служба

Молчанова Юлія Олександрівна

КИЇВ, 2006 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення української державності безпосередньо пов'язане із актуалізацією проблем державного управління, усвідомленням його як окремого виду діяльності та виділенням у самостійну галузь науки. У зв'язку з цим все більшої уваги потребує розвиток науки і практики управління суспільними системами та процесами, зокрема наукове обґрунтування механізмів державного управління, виявлення шляхів підвищення його ефективності, надання управлінцям-практикам необхідних рекомендацій щодо вирішення актуальних проблем управління суспільними системами. Насамперед це стосується розроблення та впровадження в практику нових ідей та підходів стосовно підвищення ефективності державно-управлінської діяльності.

Специфічними особливостями управлінської діяльності в системі державної служби порівняно з іншими видами соціального управління є:

- унікальність об'єкта, яким виступає суспільство в цілому;

- пов'язаний із цим значний масштаб такої діяльності та її складність;

- монопольний характер та встановлення норм права;

- значний вплив політичних факторів на діяльність органів управління тощо.

Ці та інші особливості передусім проявляються в процесі здійснення управлінської діяльності.

Проблема ефективності управління є найбільш дослідженою та, водночас, однією з найактуальніших.

Її основними особливостями є численність та неоднорідність управлінських ситуацій, управлінських циклів, суб'єктів та об'єктів управління, різноманітних зв'язків між ними, неможливість у багатьох випадках однозначно визначити критерії ефективності, а також високий ступінь динаміки змін вищезазначених факторів та їх вплив на ефективність управління у процесах розвитку.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися в працях українських та зарубіжних фахівців з державного управління: В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, Р.В. Войтович, Б. Гурне, С.Д. Дубенко, В.М. Князєва, І.С. Кравченко, М.М. Логунової, В.І. Лугового, В.К. Майбороди, В.Я. Малиновського, О.А. Машкова, В.І. Мельниченка, П.І. Надолішнього, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенського, В.М. Олуйка, Н.Г. Протасової, Г. Райта, І.В. Розпутенка, Г. Саймона, Д. Смітбурга, Л.В. Сергієвої, С.М. Серьогіна, Ю.П. Сурміна, В. Томаса, В.В. Цвєткова, П.А. Цегольника, А.О. Чемериса, Ю.П. Шарова та ін.

Водночас, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на аналіз ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, певні аспекти управління залишаються недослідженими. Так, системний аналіз наукових розробок за даною темою дає змогу зробити висновок, що наукові інтереси дослідників найчастіше зосереджуються на економічних та організаційно-правових питаннях ефективності управління в системі державної служби. Неупереджено оцінюючи теоретичну й практичну значущість розглянутих робіт, потрібно зазначити, що в нинішніх умовах за необхідності оптимізації управлінського процесу в системі державної служби, побудови його за принципами гуманізму та демократизації важливим є знання не лише економічних, політичних, правових та організаційних шляхів підвищення ефективності управління, а й соціально-психологічних, які детермінують процес управлінської діяльності, визначають її зосередженість та конкретизують спрямованість тощо.

З огляду на це методологічною та теоретичною основою дослідження соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби стали здобутки психологічної науки в галузі соціальної психології, психології праці, психології організацій, галузевої психології, менеджменту (М. Альберт, О.Ф. Бондаренко, С.П. Бочарова, Ф.П. Генов, Л.І. Даниленко, Р. Дафт, Б.Ф. Ломов, А.М. Леонтьєв, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, Н. Мескон, Р.С. Немов, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.Г. Панок, А.В. Петровський, К. Роджерс, А.Л. Свенцицький, В.П. Сладкевич, В.В. Третьяченко, Л.І. Уманський, Ф. Хедоури, Р.Х. Шакуров, В.М. Шепель, Г.І. Шуванов).

Відзначаючи наявні досягнення соціальної психології та дедалі більший інтерес до цієї галузі пізнання серед вітчизняних науковців, слід, однак, зазначити, що дослідження соціально-психологічних аспектів ефективності управління в системі державної служби ще не набули належного розвитку. Перш за все бракує концептуально цілісного й методологічно обґрунтованого підходу до соціально-психологічного підвищення ефективності процесу управління в системі державної служби, відсутні соціально-психологічні критерії ефективності управління, існує проблема використання досягнень соціальної психології в управлінській науці та практиці.

Актуальність теми та недостатність відповідних вітчизняних досліджень визначають необхідність теоретико-методологічного вивчення соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науково-дослідною роботою Національної академії державного управління при Президентові України за темами: “Дослідження ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів” (ДК-ОК 0101U003344) та “Моніторинг ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів” (ДК-ОК 0104U003185). Автор як науковий співробітник брала участь у роботі над зазначеними науковими темами протягом 1999-2005 рр.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення і науково-теоретичне обґрунтування особливостей впливу соціально-психологічних явищ та характеристик на ефективність реалізації й розвитку управлінської діяльності в системі державної служби.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

- проаналізувати ступінь розробленості проблеми ефективності управлінського процесу в системі державної служби у вітчизняній та зарубіжній літературі;

- уточнити зміст поняття “управлінська діяльність” у системі державної служби, охарактеризувати його складові;

- розкрити зміст поняття “ефективність управлінської діяльності” в системі державної служби, визначити критерії соціально-психологічної ефективності управлінської діяльності в системі державної служби;

- визначити і теоретично обґрунтувати соціально-психологічні умови підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби на основі результатів соціологічного дослідження основних шляхів підвищення ефективності управління на державній службі;

- розробити рекомендації щодо реалізації психолого-управлінського консультування як засобу підвищення ефективності управління на державній службі.

Об'єкт дослідження - управління як цілеспрямований процес забезпечення ефективності діяльності та розвитку організації в системі державної служби.

Предмет дослідження - соціально-психологічні умови ефективності управлінської діяльності в системі державної служби.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що психологічні явища, які виникають у процесі управлінської діяльності, є необхідною умовою реалізації процесу управління в системі державної служби. Зазначені умови є соціально-психологічними за своїм змістом, вони супроводжують процес управління на всіх його етапах, а тому певною мірою детермінують рівень його ефективності.

Методи дослідження.

Поліструктурний характер дисертаційного дослідження зумовив необхідність системного використання комплексу загальнонаукових і спеціальних, соціально-психологічних підходів та методів.

Вивчення стану досліджуваної у дисертаційній роботі проблеми здійснено на основі застосування теоретичних методів: теоретичного історико-еволюційного та порівняльного аналізу. Системний аналіз, синтез і обґрунтування дали змогу визначити об'єкт і предмет дослідження, з'ясувати сутність управлінського процесу в системі державної служби.

Констатуючий експеримент передбачав використання діагностичних методів (анкетування, спостереження). Серед методів математичної і статистичної обробки даних застосовувалися методи факторного аналізу та семантичного диференціалу. Зазначені методи дали змогу визначити основні шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні впливу соціально-психологічних умов реалізації управлінської діяльності в системі державної служби на рівень її ефективності. У дисертації:

Уперше:

- здійснено комплексне дослідження соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби;

- визначено соціально-психологічні критерії ефективності управлінської діяльності в системі державної служби (соціально-психологічної ефективності організації та соціально-психологічної ефективності суб'єктів управлінського процесу);

- розроблено зміст соціально-психологічних умов ефективності управлінської діяльності в системі державної служби (організаційно-комунікативних, особистісних, проекційних);

- досліджено основні етапи впровадження системи психолого-управлінського консультування як засобу підвищення ефективності управління в системі державної служби (теоретичний, практичний);

Дістали подальшого розвитку:

- теоретичні основи управлінської діяльності в системі державної служби (цілі, функції, структура, процес тощо);

- перелік та зміст загальних і специфічних (соціально-психологічних) компонентів процесу управління в системі державної служби на основі структуризації управлінської діяльності відповідно до функцій управління;

- наукові підходи щодо здійснення психолого-управлінського консультування як засобу підвищення ефективності управлінського процессу.

Удосконалено:

- понятійний апарат з проблеми ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, її соціально-психологічного напряму.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані теоретичні висновки сприятимуть розробці заходів щодо підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, зміцнення системи державної служби як соціальної структури та формування нової управлінської культури.

Запропоновані теоретико-методологічні основи здійснення психолого-управлінського консультування як засобу підвищення ефективності процесу управління можуть бути використані під час організації в системі державних установ та організацій діяльності консультативних підрозділів.

Висновки дисертаційного дослідження враховано при формуванні змісту навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування за функціональною складовою Професійної програми підвищення кваліфікації державних службовців V-VІІ категорій посад, при формуванні програм короткотермінових семінарів щодо актуальних питань діяльності державних установ та організацій у Київському міському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (Довідка № 156 від 21.06.2005 р.) та Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, при формуванні навчально-тематичних планів та розкладів занять підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, кадрового резерву, керівників державних підприємств, установ і організацій (Довідка № 18-09/105 від 03.06.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення та висновки, зокрема ті, що характеризують наукову новизну дослідження, отримані та сформульовані автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені у наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000), “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у дев'яти наукових працях, зокрема в п'яти статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації.

Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких 191 сторінка основного тексту. Робота містить 7 таблиць, 10 малюнків, список використаних джерел із 256 назв.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, оцінено ступінь розробленості проблеми впливу соціально-психологічних умов на ефективність здійснення управлінської діяльності в системі державної служби, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх упровадження й апробацію.

У першому розділі - “Ефективність реалізації процесу управління в системі державної служби як науково-практична проблема” - здійснено аналіз стану досліджуваної проблеми й розкрито існуючі підходи до її розв'язання. Показано, що проблема ефективності управлінської діяльності в системі державної служби розглядається шляхом дослідження її трьох основних складових: поняття “управління” як цілеспрямованого виду діяльності в організаціях; основних функцій управлінської діяльності та змісту поняття “ефективність управління”.

Аналіз виявив, що в системі державної служби управління розглядається як цілеспрямований вплив на організаційну систему, що здійснюється з метою її упорядкування та розвитку на основі використання процедур планування, організації, мотивації, контролю із застосуванням різноманітних інформаційних даних. Складовою процесу управління, його суб'єктивним компонентом є управлінська діяльність - сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення в рамках організації певної мети.

Основним суб'єктом управління є організація - соціальне утворення, яке має спеціально створену структуру і діяльність якого підпорядкована певній меті. Більшість дослідників характеризують організацію за:

- розподілом завдань та відповідальності за них між членами організації (І.Г. Владімірова, Д.М. Гвішиані, Ф.П. Гєнов, В.П. Казміренко, В. Кноррінг, Г. Саймон, В.В. Третьяченко);

- наявністю певної кількості людей (С.П. Бочарова, В.О. Храмов, Е. Гроув, Е.М. Коротков, Д. Сульє, Д. Ру);

- орієнтованістю на результат (Л.П. Буєва, В.С. Єфремов, Дж. Моррісей, С. Оптнер) та ін.

Упорядкування та розвиток організації здійснюється за допомогою цілеспрямованого послідовного впливу, яким є управлінська діяльність.

Визначення особливостей управління організаціями системи державної служби здійснюється на основі розкриття змісту та складових процесу управління. Центральним підходом до розв'язання цієї проблеми на сьогодні є виділення основних функцій управління та об'єднання їх у певні смислові блоки, що дає змогу здійснювати структурно-смисловий аналіз управлінського процесу.

У теорії державного управління помітною є тенденція до розгляду процесу управління як багатокомпонентного, такого, що передбачає взаємозалежність, взаємозв'язок та наступність управлінських функцій (складових процесу управління) планування, організації, мотивації, контролю (В.Б. Авер'янов, В.М. Баришніков, Б. Гурне, Д.І. Дзвінчук, Н.Р. Нижник, М.І. Пірен, В.М. Олуйко, Г. Саймон, В. Томас, В.В. Цвєтков). Як окрему, часто провідну виділяють функцію прийняття та реалізації управлінських рішень (В.Д. Бакуменко, А.С. Васильєв, В.С. Єфремов, Ю.П. Сурмін). Кожна з управлінських функцій містить психологічні особливості, адже вони пов'язані із відображенням дійсності у свідомості суб'єктів управління, з урахуванням індивідуальних можливостей і здібностей тощо. Питання виділення управлінських функцій, які є суто психологічними за своїм змістом (спілкування, керівництво, добір та навчання персоналу, забезпечення фізичного та психічного здоров'я працівників; профілактика та подолання стресів в організації; створення сприятливого психологічного клімату в організації тощо), у сучасній теорії державного управління теоретично розроблені частково. Стосовно змісту поняття “ефективність управлінської діяльності”, на сьогодні у науковій літературі спостерігаються розбіжності щодо його визначення. Характерним є розгляд цього поняття в контексті загального дослідження шляхів та механізмів розвитку управлінського процесу (О.С. Анісімов, Б.А. Гаєвський, В.П. Гамаль, Б. Гурне, Д.І. Дзвінчук, О.О. Дорошенко, М.І. Логунова, В.В. Люкін, В.І. Мельниченко, С.Г. Москвічов, Т. Пітерс, М.І. Пірен, Р. Уотерман, А.О. Чемерис), а також скоріше опис умов удосконалення управління, ніж чітке визначення його змісту. Часто поняття “ефективність” розкривається через поняття “продуктивність”, “якість”, “результативність”, “оптимальність”, “дієвість”, “успішність”.

Поняття “підвищення ефективності управління” є багатозначним і залежно від рівня наукового дослідження розглядається як система, як процес і як результат. Зміст поняття “ефективність управління” детермінується площиною його розгляду (політичною, адміністративно-правовою, економічною, соціально-психологічною тощо). Джерельний аналіз виявив, що ефективність управління в системі державної служби є не простою сукупністю впливу окремих чинників, а результатом складної взаємодії політичних, економічних, організаційних, ідеологічних чинників, кожен з яких відіграє важливу роль у даному процесі. Водночас проблема ефективності управління тісно пов'язана із виробленням критеріїв її оцінки, розробкою методик її визначення, а також із формулюванням рекомендацій щодо шляхів удосконалення управлінського процесу.

Проблема ефективності управлінської діяльності в системі державної служби є актуальною. Хоча упродовж останніх років у теорії державного управління спостерігається активне вивчення зазначеної теми, в основному науковий пошук зосереджується на її економічних та організаційно-правових аспектах. Сьогодні практично відсутніми є дослідження, предметом яких був би комплекс соціально-психологічних умов ефективності управління на державній службі. До цього часу вивчалися лише окремі питання соціально-психологічного підвищення ефективності управлінської діяльності, зокрема особистісні, комунікативні, мотиваційні тощо. Отже, здійснений аналіз свідчить про актуальність і доцільність спеціального дослідження соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби.

Другий розділ - “Теоретико-методологічні основи підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби” - присвячено розгляду соціально-психологічної ефективності управління як спеціального виду діяльності в організаціях.

Функціональною одиницею системи державної служби є її організаційні структури - державні установи та організації. Останні є соціальними утвореннями, які створені державою, діють у межах чітко визначених і нормативно закріплених повноважень й мають спеціально закріплену організаційну структуру. Основним процесом, що забезпечує функціонування та розвиток даних організацій, є управління.

Аналіз управління як цілеспрямованої діяльності в організаціях пов'язаний із розкриттям структурних і функціональних особливостей державних установ та організацій (порівняно з організаційними утвореннями іншої соціальної спрямованості, зокрема комерційної, тощо). До особливостей побудови та функціонування організаційних структур системи державної служби віднесено:

1) порівняно більшу “закритість” щодо сприйняття змін у структурі, кадровому складі, функціональному змісті управління;

2) наявність чітко визначеної організаційної та комунікативної структур управління, цілеспрямованість управлінських впливів, ієрархічність;

3) інформаційний характер діяльності: її результат має інформаційну форму, а предметом діяльності є інформація;

4) вплив системи зовнішніх взаємодій, що утворюють зовнішнє середовище функціонування організації (політичних, економічних, соціокультурних тощо);

5) вплив системи внутрішніх взаємодій, що утворюють внутрішнє середовище функціонування організації (внутрішні зв'язки, які становлять інформаційну основу управління);

6) наявність двох складових у завданнях організації: людей та інформації (традиційно завдання організації характеризуються трьома складовими: людьми, інформацією та предметами);

7) нормативно-посадовий характер управління (у комерційних організаціях управління здійснюється за командним принципом);

8) уповільнений процес кадрової ротації.

Зазначені особливості є визначальними у формуванні змісту та специфіки управління в державних установах та організаціях, адже вони є “вихідними умовами” їх існування. Вони безпосередньо проектуються на зміст управлінських технологій та визначають зосередженість управлінських впливів.

Розгляд психологічних умов ефективності управлінської діяльності в системі державної служби вимагав здійснення психологічного аналізу процесу управління, тобто розкриття його змісту, структури та психологічних компонентів. Компоненти процесу управління було структуровано з виділенням загально-управлінського (функції планування, організації та контролю), соціально-психологічного (комунікація, мотивація та керівництво як процес здійснення впливу на людей) та власне управлінського (прийняття та реалізація управлінського рішення). Провідним принципом у зазначеному розподілі управлінських функцій є визначення мети управлінської діяльності, її змісту, а також логіки управлінського процесу, а основною детермінантою - механізми соціально-психологічного управління та рівні здійснення управлінського процесу.

У реальному управлінському процесі функції, що є складовими різних компонентів управління, нерозривно пов'язані між собою. Як відносно самостійні елементи управлінського процесу вони реалізуються лише в сукупності та взаємному доповненні. Водночас управління є не лише комплексом загальноприйнятих управлінських функцій, сьогодні воно набуває системного характеру. Як наслідок, дослідження управління передбачає аналіз не лише тих складових, що вочевидь входять до структури управлінського процесу, а й тих, що хоча й належать до інших систем, опосередковано, через незначні впливи та дії, змінюють систему, трансформують її та надають управлінню нового змісту.

Аналіз управлінської діяльності в державних установах та організаціях пов'язаний із питанням аналізу її ефективності. Остання як відображення практичного аспекту процесу управління є складовою загального підвищення ефективності управління в системі державної служби. Ефективність управлінського процесу не зводиться лише до успішної реалізації управлінських функцій, запровадження інноваційних управлінських технологій та економного використання фінансових, технічних, людських та інших ресурсів. Вона є більш широким поняттям, яке втілюється у подальшій реалізації всіма учасниками управлінського процесу свого потенціалу, і, як наслідок, актуалізує розвиток всієї управлінської системи.

Відповідно до цих аспектів ефективність управлінської діяльності в системі державної служби визначена як соціально-економічна категорія, яка відображає результат здійснення управлінських дій через максимально можливу реалізацію керівником у професійній діяльності його особистісного, соціального та професійного потенціалів при одночасному задоволенні потреб усіх учасників управлінських відносин, тобто окремих керівників, працівників, соціальних груп (колективів), організацій тощо. Основними принципами, що забезпечують ефективність управлінської діяльності в системі державної служби, є науковість, комплексність, наскрізність, гуманізація, демократизація, відповідність державним вимогам, урахування індивідуального підходу тощо.

Ефективність управлінської діяльності аналізується за показниками, що умовно поділяються на два блоки. До першого блоку входять показники, що належать до економічної галузі і стосуються економічних параметрів діяльності організаційних структур системи державної служби, зокрема показники якості, рентабельності, енергоємності тощо. Другий блок містить показники, що є відображенням суб'єктивних особливостей діяльності людей у державних установах та організаціях - організаційної та комунікативної структур управління, соціально-психологічних особливостей соціальних груп та колективів, індивідуальних особистісних особливостей суб'єктів управління тощо. Ці показники розкривають сутність управлінської діяльності із соціально-психологічної точки зору та дають підстави визначати її ефективність як соціально-психологічну.

Під соціально-психологічною ефективністю управління розуміється результат здійснення управлінських впливів, що базуються на урахуванні соціальних, психологічних, тектологічних, акмеологічних особливостей учасників управлінського процесу й спрямовані на організацію та підтримання управлінської взаємодії з метою успішної реалізації функцій та виконання завдань, що стоять перед установою чи організацією. Соціально-психологічна ефективність управлінської діяльності проявляється на двох рівнях: рівні соціально-психологічної ефективності організації та рівні соціально-психологічної ефективності суб'єктів управлінського процесу. Відповідно критерії ефективності управлінської діяльності систематизовано за двома блоками - організаційним та особистісним.

Організаційний блок становлять критерії, що розкривають успішність діяльності установи чи організації як суспільної одиниці.

До них належать:

1) цілеспрямованість організації (характеризує готовність організації до досягнення цілей);

2) згуртованість організації (характеризує стійкість та міцність міжособистісних взаємодій в організації, психологічний стан системи функціональної взаємодії співробітників в організації);

3) інтегративність організації (характеризує стан соціально-психологічного розвитку організації, визначає рівень узгодженості дій та структурованості професійних обов'язків);

4) відносна стабільність організації (визначає швидкість плинності кадрів в організації та пов'язану з нею динаміку соціально-психологічних станів в організації: соціально-психологічного клімату, рівня конфліктності тощо);

5) самоорганізованість організації (розкриває рівень розвитку в організації процесів управління та самоуправління, характеризує специфіку структурно-функціональної взаємодії членів організації в соціальних групах: малих, середніх, великих);

6) саморозвиток організації.

Особистісний блок включає критерії ефективності діяльності учасників процесу управління (суб'єктів управління):

1) активність суб'єктів управління як діяльнісний компонент психології особистості (свідчить про рівні психофізичної та соціально-психологічної життєдіяльності працівників);

2) задоволеність трудовою діяльністю (розкриває особистісне ставлення працівника до роботи, інших членів колективу, до самого себе, дає змогу проаналізувати соціально-психологічні характеристики функціонування організації);

3) умотивованість суб'єктів управління (розкриває наявність свідомої причини трудової, пізнавальної, комунікативної та іншої активності членів групи як обов'язкової умови її ефективності);

4) емоційність (характеризує емоційне ставлення людей до взаємодії в соціальних групах);

5) стресостійкість (розкриває індивідуальну особистісну властивість швидко мобілізувати власний емоційно - вольовий потенціал для протидії різним деструктивним силам, є проекцією загального соціально-психологічного стану функціонування організації).

Показники ефективності управлінської діяльності одночасно розглянуто і як її соціально-психологічні характеристики.

Рівень аналізу соціально-психологічної ефективності організації пов'язаний із рівнем аналізу соціально-психологічної ефективності суб'єктів управління. Це зумовлено особливостями процесу управління як різновиду соціального, в якому зовнішні і внутрішні, об'єктивні та суб'єктивні компоненти є взаємно інтегрованими, не піддаються чіткому виокремленню, а тому мають розглядатися лише в комплексі. Зважаючи на це подальше дослідження ефективності управління як специфічного виду діяльності в організаціях здійснювалося в напрямі вивчення двох питань: які соціально-психологічні умови та в який спосіб справляють найбільший вплив на ефективність управлінської діяльності.

У ході реалізації проекту дослідження соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби протягом 2002-2004 рр. на базі ІПККК та факультету денної форми навчання НАДУ при Президентові України, Київського міського та Сумського обласного центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій було проведено соціологічне дослідження.

Дослідження складалося з трьох етапів:

1) проведення опитування державних службовців, представників органів місцевого самоврядування та осіб, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

2) обробка даних за допомогою методу факторного аналізу та методу семантичного диференціалу;

3) інтерпретація отриманих даних.

Інструментарій дослідження було представлено анкетою, що складалася з трьох блоків питань:

- щодо умов здійснення управління в організаціях системи державної служби та особливостей їх прояву;

- щодо особистісних характеристик керівника в організаціях системи державної служби, які можуть бути використані при побудові моделі психологічної готовності до здійснення управління в системі державної служби, та щодо перспектив удосконалення процесу управління в державних установах та організаціях.

Вибірка складалася із державних службовців, представників органів місцевого самоврядування та осіб, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Обсяг вибіркової сукупності становив 582 державних службовці віком від 25 до 59 років, що обіймають посади ІІ-VІІ категорій. Результати, отримані на основі аналізу відповідей респондентів, було розподілено за групами запитань анкети. Подальша інтерпретація результатів здійснювалася відповідно до блоків запитань анкети.

Аналіз результатів за запитаннями анкети щодо умов здійснення управління в організаціях системи державної служби та особливостей їх прояву дав змогу з'ясувати, що:

1) управління як специфічний вид діяльності в організаціях відбувається в багатофакторному середовищі, складовими якого є впливи, різні за своєю природою: економічною, політичною, психологічною, інформаційною тощо. Сукупність зазначених впливів утворює межі перебігу процесу управління і є умовами, що його детермінують;

2) ефективність управлінської діяльності в системі державної служби залежить від рівня впливу даних умов, а отже, збільшується або зменшується; серед умов, що підвищують ефективність процесу управління, виділяються економічні (fs 0,77), соціально-психологічні (fs 0,72), інформаційні (fs 0,64), правові (fs 0,59), технологічні (fs 0,57), політичні (fs 0,50);

3) вплив зазначених умов на підвищення ефективності управлінського процесу в організаціях системи державної служби полягає в удосконаленні управлінської взаємодії шляхом задоволення потреб усіх учасників процесу управління на основі застосування відповідних дій (підвищення заробітної плати, запровадження інноваційних технологій, зокрема управлінських, забезпечення оперативною інформацією, правове регулювання діяльності тощо);

4) соціально-психологічні умови підвищення ефективності управлінського процесу визнані як найважливіші, про що свідчить те, що вони посідають у матриці факторних значень друге місце (fs 0,72).

Аналіз запитань за другим блоком анкети показав, що ефективна реалізація змісту управлінської діяльності передбачає урахування аспектів, що пов'язані із суб'єктивним компонентом управління. Провідним у цьому є відповідна підготовленість управлінців, які безпосередньо виконують функції управління та відповідають за розвиток суб'єктів управлінського процесу, всієї установи та організації.

Як наслідок, на сьогодні наявність в управлінців комплексу відповідних мотивів, знань, умінь, навичок та особистісних якостей, які б забезпечували успішну взаємодію учасників управлінського процесу, є об'єктивною необхідністю.

Стосовно перспектив удосконалення процесу управління в державних установах та організаціях аналіз відповідей респондентів показав, що дієвим засобом підвищення ефективності управлінської діяльності в установах та організаціях може стати психолого-управлінське консультування (82,6%). Водночас лише 4,2% опитаних зазначили, що в складі їх організацій на постійній основі діє підрозділ, основною метою якого є надання консультацій з питань управління; 6% респондентів зазначили, що функції консультування в їх установах та організаціях здійснюють кадрові служби. До основних завдань психолого-консультаційних підрозділів було віднесено:

- проведення професійного добору кадрів (74,9%);

- навчання персоналу (54,2%);

- психологічну діагностику діяльності організації (76,2%);

- психологічну допомогу керівникам та спеціалістам (56,4%);

- участь у розв'язанні конфліктів в організації (43,7%);

- консультування керівників з питань управлінського спілкування (43,2%);

- консультування працівників з питань кар'єрного росту (24,5%).

Проведене дослідження показало, що проблема ефективності управлінського процесу на сьогодні є актуальною та потребує всебічного дослідження й аналізу. Ефективність управлінського процесу є складною категорією, яка включає багато елементів, що є втіленням проявів суспільної активності, зокрема економічної, політичної, інформаційної, соціальної тощо. Проблема підвищення ефективності управлінського процесу потребує вивчення комплексу питань, що є відображенням специфіки системи державної служби, зокрема умов здійснення управління та шляхів і засобів його удосконалення.

Третій розділ - “Соціально-психологічні особливості управлінської діяльності та їх вплив на ефективність управління” - присвячений проблемі підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби з урахуванням соціально-психологічних умов її реалізації.

На основі аналізу літературних джерел та результатів проведеного дослідження доведено, що сучасний стан функціонування організаційних структур державного управління посилює вплив соціально-психологічних умов на здійснення управління. Зазначене дає підстави розглядати підвищення ефективності у соціально-психологічному напрямі - як застосування комплексу соціально-психологічних методів, прийомів та засобів, що спрямовані на оптимізацію управлінської взаємодії шляхом підвищення результативності й дієвості організаційної та інших структур управління, а також розвитку суб'єктів управлінського процесу (керівників та працівників; малих, середніх та великих соціальних груп тощо). Головною ознакою ефективного управління є розвиток як окремих суб'єктів управління, так і організації в цілому, а також раціональне використання ресурсів - фінансових, технічних, людських тощо.

Соціально-психологічний напрям підвищення ефективності управління реалізується через систему умов, що є соціально-психологічними за своїм змістом, детермінують реалізацію управлінських функцій та забезпечують їх ефективність. До соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби належать організаційно-комунікативні, особистісні та проекційні умови здійснення управління. Такий поділ зумовлений соціально-психологічним нормуванням будь-якої діяльності.

Організаційно-комунікативні умови соціально-психологічного підвищення ефективності управлінської діяльності представлені організаційною структурою управління державної установи чи організації та її комунікативною структурою.

Поняття “організаційна структура управління” розкрито у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні організаційна структура управління в державних установах та організаціях визначена як певна кількість виокремлених у системі управління підрозділів із заданими відносинами субординації. Широке розуміння даного поняття включає всі усталені зв'язки та відносини в організації, що впливають на діяльність окремих людей і груп, розподіл функцій, відповідальності, повноважень, систему прийняття рішень, документообігу тощо. Організаційна структура управління пов'язана з функціональною структурою, адже саме функції зумовлюють необхідність тих чи інших елементів управлінської системи, визначають характер взаємодії між ними і, як наслідок, упорядковують організаційну систему управління.

Формування ефективної організаційної структури управління можливе на основі двох підходів: функціонально-структурного та ієрархічно-цільового. За першим підходом структура управління визначається структурою зв'язків та відносин між елементами, яка, у свою чергу, зорієнтована на структуру процесу прийняття та реалізації рішень, тобто на технологію управління. При цьому організаційна структура управління безпосередньо залежить від обсягу, складності та характеру виконання управлінських функцій. Як наслідок, чітко сформульована система цілей організації є провідним принципом стосовно процесу формування організаційних структур управління. Створення організаційної структури управління на основі ієрархічно-цільового підходу передбачає формування управлінських зв'язків та відносин в організації за принципом ієрархії, при цьому централізація як підпорядкованість має бути замінена на координацію як узгодженість.

Будучи важливою характеристикою структури управління та її безпосередньою ознакою, комунікативна структура організації визначена як система інформаційних зв'язків, багаторівнева мережа каналів чи шляхів, за якими в установі чи організації відбувається обмін інформацією (її прийом, передача, переробка суб'єктами управління). Комунікативна структура управління часто є тотожною організаційній структурі управління. Проте традиційно такі структури збігаються лише частково. Водночас лише завдяки їх інтегративному поєднанню процес управління набуває ознак ефективного. Базуючись на цьому, стверджується, що найбільш дієвими і такими, що дають змогу реалізовувати процес управління з максимальною ефективністю, є організаційно-комунікативні структури управління.

Особистісні умови підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби представлені психологічною готовністю керівника до здійснення управлінської діяльності та професійною трансформацією особистості керівника.

На основі теоретичного аналізу та інтерпретації результатів опитування визначено, що психологічна готовність керівника до управління (ПГКУ) в системі державної служби - це складне системне особистісне утворення, що тісно пов'язане зі складовими управлінського процесу і забезпечує успішну взаємодію особистості з іншими учасниками управлінської діяльності. Структура ПГКУ представлена мотиваційним, когнітивним, операційним та особистісними компонентами, які адекватні вимогам, змісту та умовам управлінської діяльності і в цілому забезпечують її ефективність. До структури ПГКУ також входять здібності та задатки. Зазначені компоненти є здебільшого загальними для структури ПГКУ в різних галузях, у той час як їх насиченість є специфічною і визначається особливостями управлінської діяльності саме в системі державної служби. Остання має три рівні репрезентації: інституційно-рольовий, “технологічний” та персоніфікований. Їх поділ відповідає критеріям соціального нормування, які зумовлюються характером суспільних відносин, особливостями виробничих функцій та суб'єктивним проявом персоніфікованих соціальних стосунків.

Поняття професійної трансформації особистості керівника визначається зміною під впливом здійснення певної професійної діяльності власних особистісних якостей та рис (ціннісних орієнтацій, стилю мислення, стереотипів сприймання, характеру, способу спілкування і поведінки тощо). Професійна трансформація особистості має різну полярність (позитивна професійна трансформація або професійна деформація) та проявляється на функціональному, особистісному й організаційному рівнях. Полярність трансформації детермінує зміст професійної діяльності, адже вона безпосередньо визначає прояв основних особистісних властивостей - когнітивних, комунікативних, афективних, ціннісно-орієнтаційних тощо.

Проекційні умови підвищення ефективності управлінської діяльності розглянуто як процес керівництва - суб'єктивний компонент управлінської діяльності; здійснення керівником впливу на підлеглих та налагодження з ними міжособистісних стосунків з метою виконання завдань, що стоять перед організацією. Керівництво є проекцією особистості керівника на загальний та соціально-психологічний рівні управлінської діяльності, яка, у свою чергу, проявляється у стилі керівництва та індивідуалізації управління. Зазначені умови підвищення ефективності управлінської діяльності є взаємопов'язаними та взаємно доповнюваними.

Успішність соціально-психологічного підвищення ефективності управління безпосередньо залежить від інтегративного рівня ефективності організаційно-комунікативних, особистісних та проекційних умов, адже неефективність хоча б однієї з них об'єктивно знижує рівень реалізації загального механізму соціально-психологічного підвищення ефективності.

Анкетування підтвердило, що серед різних напрямів професійної діяльності щодо психологічного забезпечення управлінського процесу важливу роль відіграє психологічне консультування керівників та працівників установ й організацій щодо теорії і практики управління. Впровадження системи психолого-управлінського консультування передбачає реалізацію теоретичного та практичного етапів (див. малюнок). На першому етапі визначаються мета, основні принципи, функції, завдання та напрями здійснення практичної консультативної роботи з питань управління.

Другий етап передбачає створення в структурі державної установи та організації психолого-консультаційного підрозділу, визначення основних підходів до проведення консультування, а також використання відповідних форм та методів практичної консультативної роботи.

Малюнок:

ВИСНОВКИ

У дисертації на емпіричному та теоретичному рівнях досліджено актуальне завдання щодо впливу соціально-психологічних умов управлінської діяльності в системі державної служби на її ефективність. Отримані у процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки.

1. Аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел свідчить про важливість комплексного підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби. Це зумовлює необхідність ретельного вивчення умов її здійснення. Важливе місце серед них посідають соціально-психологічні, ті, що пов'язані із соціальними механізмами реалізації управлінського процесу та врахуванням психологічних аспектів управління. Проте узагальнюючі дослідження цієї проблеми на сьогодні є недостатніми.

2. За результатами аналізу поняття “управління” уточнено поняття “управлінська діяльність” у системі державної служби. Доведено, що управлінська діяльність як складова процесу управління, її суб'єктивний компонент є сукупністю скоординованих дій та заходів, що спрямовані на досягнення у межах організації певної мети. Складовими управлінської діяльності є управлінські компоненти, утворені управлінськими функціями: базово-управлінський (планування, організація, контроль), соціально-психологічний (комунікація, мотивація, керівництво) та власне управлінський (прийняття та реалізація управлінських рішень).

3. Визначено, що в системі державної служби ефективність управлінської діяльності є соціально-економічною категорією, яка відображає результат здійснення управлінських дій через максимально можливу реалізацію керівником у професійній діяльності його особистісного, соціального та професійного потенціалів при одночасному задоволенні потреб усіх учасників управлінських відносин (окремих керівників, працівників, соціальних груп тощо). Аналіз зазначеного поняття здійснено у двох напрямах: економічному та соціально-психологічному. Останній передбачає врахування показників, що є втіленням суб'єктивних особливостей діяльності державних установ та організацій, розкривають сутність управлінської діяльності із соціально-психологічної точки зору. Це дало змогу розглянути ефективність управлінської діяльності як соціально-психологічну.

Під соціально-психологічною ефективністю управління розуміється результат здійснення управлінських впливів, що базуються на:

- врахуванні соціальних, психологічних, тектологічних, акмеологічних особливостей учасників управлінського процесу;

- спрямовані на організацію та підтримання управлінської взаємодії з метою успішної реалізації функцій та виконання завдань, що стоять перед установою чи організацією.

Основними рівнями її прояву є рівень соціально-психологічної ефективності організації та рівень соціально-психологічної ефективності суб'єктів управлінського процесу. Відповідно до цього критерії соціально-психологічної ефективності управлінської діяльності систематизовано за двома блоками - організаційним (розкривають успішність діяльності установи чи організації як суспільної одиниці) та особистісним (розкривають ефективність діяльності учасників процесу управління).

4. За результатами дослідження визначено умови підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби: економічні, політичні, інформаційні тощо. Провідне місце серед них посідають соціально-психологічні, що пов'язані із соціально-психологічними особливостями реалізації управління в державних установах та організаціях. Встановлено, що одним із засобів підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби є психолого-управлінське консультування.

Реалізація соціально-психологічних умов ефективності управлінської діяльності передбачає застосування комплексу соціально-психологічних методів, прийомів та засобів, спрямованих на оптимізацію управлінської взаємодії шляхом підвищення дієвості структур управління та активності суб'єктів управління. Результатом впливу зазначених умов є розвиток організації, суб'єктів управління, а також раціональне використання ресурсів (фінансових, технічних, людських тощо). До соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності належать організаційно-комунікативні, особистісні та проекційні умови реалізації управління.

Організаційно-комунікативні умови підвищення ефективності управлінської діяльності представлені організаційною структурою управління державної установи чи організації та її комунікативною структурою.

Особистісні умови підвищення ефективності управлінської діяльності характеризуються психологічною готовністю керівника до здійснення управління та професійною трансформацією особистості керівника.

Проекційні умови підвищення ефективності управлінської діяльності розглянуто як процес керівництва, що є суб'єктивним компонентом управлінської діяльності. Керівництво є проекцією особистості керівника на загальний та соціально-психологічний рівні здійснення управління. Проекційні умови підвищення ефективності управлінської діяльності представлені стилем керівництва та індивідуалізацією управління.

У поєднанні та організованому впливі на управлінську діяльність соціально-психологічні умови визначають рівень її ефективності в цілому та її суб'єктів зокрема, а також детермінують інші аспекти управлінського процесу, наприклад технологічний, адже створюють підґрунтя для їх прояву та реалізації.

5. У системі державної служби психолого-управлінське консультування є дієвим засобом підвищення ефективності управлінської діяльності, що спрямований на надання допомоги організаціям та керівним працівникам щодо вдосконалення практики управління та підвищення індивідуальної продуктивності й ефективності організації.

Запровадження системи психолого-управлінського консультування у систему державних установ та організацій передбачає реалізацію теоретичного та практичного етапів. Теоретичний етап передбачає визначення мети, основних функцій, принципів, завдань та напрямів здійснення практичної консультативної роботи з питань управління, практичний - створення у структурі державної установи та організації психолого-консультаційного підрозділу, а також реалізацію відповідних форм та методів практичної консультаційної роботи.

Результати дисертаційного дослідження дали змогу сформулювати рекомендації щодо соціально-психологічного підвищення ефективності управлінської діяльності в державних установах та організаціях:

- ураховувати особливості соціально-психологічних умов реалізації управлінської діяльності в системі державної служби під час формування організаційної та комунікативної структур управління, добору претендентів на керівні вакантні посади в державних установах та організаціях, кар'єрного просування працівників, їх атестації тощо;

- запровадити в практику діяльності державних установ та організацій систематичне навчання щодо соціально-психологічних основ здійснення управління з метою оволодіння керівниками та працівниками знань про зміст та структуру управління, усвідомлення ролі й значущості соціально-психологічних компонентів управління, формування в них умінь та навичок ефективного вирішення психолого-управлінських проблем;

- ввести до організаційної структури державних установ та організацій структурний підрозділ (соціально-психологічний, психолого-акмеологічний, психолого-консультативний тощо), який би забезпечував виконання практичної психологічної роботи;

- рекомендувати навчальним закладам системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державно-управлінських кадрів вносити у програми навчання (функціональна складова Професійної програми підвищення кваліфікації державних службовців V-VІІ категорій, програми тематичних короткотермінових та постійно діючих семінарів тощо) питання щодо соціально-психологічних основ ефективності управлінської діяльності в системі державної служби.

...