Методологічні засади управлінської діяльності та прийняття управлінських рішень: до проблеми визначення

У сучасних умовах соціокультурних трансформацій, які переживають переважна більшість перехідних суспільств, виникає необхідність сформулювати сукупність загальних концептуальних підходів до розуміння цілей, завдань, принципів і основних напрямків забезпечення оптимальності управління у всіх сферах їх життєдіяльності. Такі загальні підходи в результаті повинні лягти в основу створення концептуальних і нормативно-правових документів стосовно визначення основних напрямків державної політики в галузі управлінської діяльності.

У зв'язку з цим, особливої уваги з точки зору методологічного опрацювання вимагає поняття методології управлінської діяльності, оскільки, по-перше, в сучасних дослідженнях у межах даної проблеми практично відсутні комплексні міждисциплінарні наукові доробки стосовно даного питання і, по-друге, методологічна чіткість і однозначність розуміння зазначеного феномена дозволить уникнути численних проблем при практичній реалізації в державі й суспільстві системи заходів стосовно оптимізації соціокультурного континууму.

Результати аналізу наукових джерел у даній царині свідчать, що проблема ефективної управлінської діяльності та прийняття управлінських рішень завжди знаходилася в центрі уваги представників різних галузей знань: філософії, психології, теорії управління, соціології, інформатики, кібернетики тощо. У цьому контексті слід відзначити відомі праці П. Анохіна, Е. Смирнова, Ю. Козелецького, Ю. Тихомирова та багатьох інших дослідників [1 4], які розглядають проблему з позиції теорії управління та з урахуванням її психологічних аспектів. У працях відомих західних авторів І. Ансоф - фа, М. Альберта, М. Мескона, Г. Саймона, Ф. Хедоурі [5] вона розглядається з точки зору теорії менеджменту.

Наприкінці 60 х та на початку 70 х років XX ст. бурхливого розвитку набуло використання математичних методів у процесі управлінської діяльності та прийняття рішень, спроби формалізувати цей процес за допомогою засобів обчислювальної техніки. Суттєвий внесок у розвиток управлінської науки зробили дослідники теорії соціального управління та теорії державного управління, які розглядають прийняття управлінського рішення як невід'ємну частину управління. Однак чітко визначені методологічні позиції стосовно рефлексії феномена управління й до сьогодні вимагають певного уточнення, що й є метою даної статті.

Як справедливо вважають авторитетні українські фахівці в галузі теорії управління О. Амосов, Г. Груба, А.Дєгтяр, О. Думенко, С. Кулик, П. Лисаченко, В. Мартиненко, І. Медведєв, В. Мороз, В. Черепанова, І. Шевчук, будь-яку управлінську діяльність спрямовано на досягнення визначеної мети чи необхідного стану об'єкта управління. Здійснити цю діяльність можливо лише за умов цілеспрямованого впливу суб'єкта управління на об'єкт у вигляді управлінських рішень та інших управлінських дій [6].

Будемо вважати, що управлінська діяльність це розумова діяльність суб'єкта управління (суб'єкта, що приймає управлінське рішення), спрямована на розв'язання певної проблеми. Управлінська дія, яка спостерігається ззовні, є логічно вибудованою поведінкою особи, що має на меті забезпечення успішної реалізації прийнятого рішення. Управлінські дії, таким чином, визначаються характером і змістом рішень та конкретною управлінською ситуацією, тобто прийняттю рішення завжди передує управлінська ситуація, яка, у свою чергу, виникає одночасно з виникненням проблеми. Вид рішення та його зміст залежать від характеру завдань. Завдання управління можна класифікувати на основі їхніх внутрішніх особливостей та способу розв'язання [7 9].

На прийняття будь-якого управлінського рішення у процесі управлінської діяльності впливає безліч факторів, серед яких дослідники виділяють три основні групи: політичні, економічні фактори та особисті інтереси суб'єкта прийняття рішення. Зазвичай визначаються три основні завдання, пов'язані з прийняттям управлінських рішень: виділення функції прийняття управлінських рішень; координація діяльності осіб, що приймають рішення: створення умов для ефективної праці керівників.

Державно управлінські рішення в процесі управлінської діяльності це, за визначенням В. Бакуменка, «усі управлінські рішення, що їх приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення та реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій, державної політики, організації державної влади, а також вирішення інших проблем державного рівня» [10,20]. Наслідки державно-управлінських рішень торкаються інтересів та впливають на життя широких верств населення, великих спільнот, на суспільство в цілому. Тому помилки під час їхнього опрацювання можуть спричинити значні моральні та матеріальні витрати. Наголошуючи на важливості управлінських рішень, Дж. Гордон зазначав: «Ухвалення рішень основа основ державного управління, як і всієї організованої людської поведінки» [11,42]. У зв'язку з цим закономірною уявляється вимога підвищення ефективності управлінської діяльності взагалі й управлінських рішень зокрема на засадах комплексного наукового підходу до формування їх різних варіантів та вибору оптимального.

Процес управління складними соціальними системами пов'язаний з необхідністю перероблення величезних обсягів різнопланової інформації. Обмежені можливості людини щодо сприйняття й засвоєння інформації призводять до вибору неоптимальних рішень, тому й потрібний науковий підхід, який у широкому розумінні передбачає використання теорії державного управління, сукупності відповідних рекомендацій, комплексне застосування всіх засобів забезпечення прийняття та реалізації рішень, логічного мислення та інтуїції людини, математичних методів та обчислювальної техніки. Науковий підхід дозволяє об'єктивно оцінювати проблемну ситуацію, якнайповніше враховувати наявні ресурси та обмеження, формулювати й аналізувати варіанти рішень, вибирати з них оптимальний та прогнозувати можливі наслідки.

Крім того, важливість рішень та безпосередньо функції їхнього прийняття зумовлено тим, що, по-перше, їхнє ухвалення чітко простежується як умова виконання всіх інших функцій; по-друге, вони є безпосереднім продуктом діяльності керівників усіх рівнів управління; по-третє, рішення є одним з важливих засобів задоволення потреб у безпеці; по-четверте, рішення виступають однією з форм реалізації соціальних та особистісних потреб. Можна стверджувати, що управлінські рішення і процес їхнього ухвалення (діяльність) є фундаментальною детермінантою колективної людської поведінки та спільної комбінованої діяльності людей, зумовленої необхідністю реалізації індивідуальних інтересів у безпечному й стабільному існуванні.

Управлінські рішення, віддзеркалюючи суспільні потреби та інтереси, у свою чергу, сприяють їхній реалізації, спрямуванню поведінки людей, зміні певною мірою їхньої ціннісної орієнтації.

Як цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт державне управління здійснюється у вигляді сукупності взаємопов'язаних рішень, реалізація яких є завершальним етапом управлінського процесу (діяльності). Його значення зумовлене багатоплановістю впливу на соціально-економічні та організаційні характеристики об'єкта управління. У чистому вигляді управлінська діяльність у конкретній дійсності не існує поза усвідомленням інтересів відповідних учасників управлінських відносин, їхніми вираженням та реалізацією. Науково обґрунтоване рішення є важливим фактором спрямування та організації дій суб'єкта й об'єкта державного управління.

Головна відмінна особливість управлінських рішень полягає в тому, що їхньою метою є забезпечення оптимальних умов для спільної діяльності людей. Таким чином, як форма вияву волі суб'єкта відносно підпорядкованого об'єкта, управлінське рішення являє собою результат відбору з численних варіантів поведінки (руху) управлінської системи такого, що найбільше відповідає конкретній ситуації та цілям функціонування соціальної системи на відповідному етапі її розвитку.

Враховуючи дуже широкий спектр та багатоплановість державної діяльності, прийняття рішень та їхніх функцій, доцільно використовувати міждисциплінарний підхід до дослідження процесу їх прийняття та реалізації. Він зумовлюється, перш за все, складністю та багатоплановістю проблеми, що вивчається, її залежністю від суб'єкта та об'єкта, які, у свою чергу, є складними системами. Тому потрібно максимально враховувати зв'язки всіх аспектів людської поведінки, умови навколишнього середовища, які й забезпечують оптимізацію взаємодії наукових підходів.

Проблема прийняття управлінських рішень у процесі управлінської діяльності належить до класу завдань, які не вирішуються в межах одного підходу, а вимагають використання комплексу наук: філософії, соціології, математики, психології, інформатики, теорії державного управління, менеджменту, економіки. Однак на шляху такого синтезу зустрічається чимало складнощів, передусім методологічного плану, які необхідно подолати. Перша з них полягає в тому, що всі перераховані науки багаті на власну термінологію, систему категорій. Наприклад, загальний для них термін «прийняття рішення» по-різному тлумачаться кожною з них. Тому найпершим завданням має бути порівняльний аналіз категорій, що застосовуються в різних галузях знань у розгляді процесу прийняття рішення. Друга проблема це визначення базової наукової парадигми.

Процес прийняття управлінських рішень має враховувати філософсько-соціологічний характер проблеми, що досліджується, в основі якої знаходиться поведінкова парадигма, згідно з якою прийняття управлінського рішення це мотивована, раціональна дія в межах соціальної організації. Вона здатна поєднати дисципліни, що досліджують поведінку та діяльність соціальних систем, і застосувати їх у процесі практичної управлінської діяльності.

З огляду на те, що теорія управлінської діяльності розглядає процес прийняття управлінських рішень передусім на державному рівні, є сенс звернутися до філософського аспекту проблеми в силу методологічної значущості філософії для всіх інших наук. З позицій класичної філософії проблему прийняття рішень часто трактують як проблему свободи волі, оскільки вона пов'язана з аналізом вольової діяльності людини, проблемами детермінізму, свободи та необхідності. Однак більш корисною для проблеми, яка досліджується, є спроба розглянути процес прийняття рішень з позиції загальної теорії систем та системного підходу. Для системної методології характерним є прагнення визначити загальні принципи, можливість їхнього застосування до аналізу конкретних ситуацій, уникнення розриву між природничими та суспільними науками.

Методологічною базою теорії прийняття рішень, поряд із системним аналізом доцільно вважати теорію організації. Розвиваючись паралельно із загальною теорією систем і будучи її логічним доповненням, теорія організації стає концептуальною й теоретичною основою для розвитку теорії управлінської діяльності.

Для опрацювання методології теорії прийняття рішень важливе значення мають класичні теорії організації. За визначенням М. Сетрова, поняття організації стало своєрідним синтезом категорій цілісності та системності, відображенням аналітично синтетичного підходу до єдності [12]. Поняття організованості відображає певну здатність будь-якого цілісного об'єкта. Сутність організації систем розкривається через чотири основних принципи:

— принцип сумісності: рішення, що приймається, має бути сумісним з інтересами, цілями, нормами, цінностями та потребами, притаманними саме цій підпорядкованій структурі;

— принцип актуальності: рішення, що приймаються, повинні вписуватися в систему функцій соціальної організації, бути придатними до виконання і слугувати її збереженню та розвитку;

— принцип зосередженості функцій: рішення повинно оптимально об'єднувати зусилля виконавців з їхнього мотиваційною, ціннісною та нормативною орієнтаціями;

— принцип лабіалізації функцій: рішення повинно відповідати ситуації та чітко реагувати на зміну в структурі та функціях організації.

У загальній теорії управління процесу прийняття рішень відводиться досить важливе місце. Від того, наскільки правильними будуть рішення, значною мірою залежить успішне функціонування організації, ефективність її діяльності.

На сьогоднішній день стосовно управління, на нашу думку, одним з найперспективніших можна вважати формалізований підхід, найбільш повна характеристика якого в контексті прийняття рішень у досліджуваній сфері міститься в ідеї так званого «управлінського циклу». Він ґрунтується, перш за все, на тому, що будь-яка управлінська діяльність передбачає реалізацію послідовного ряду процедур, починаючи з визначення мети і завершуючи виконанням завдань, породжених цією метою. На основі інформації про вирішення цих завдань постає нова мета, що визначається як циклічність.

Прийняття рішень слід розглядати як особливу й дуже важливу функцію управлінської діяльності. Як зазначають Л. Рю та Л. Байєр, «ухвалення рішень охоплює всі основні функції управління: планування, організацію, комплектування штату, мотивацію й контроль» [13,23]. Отже, обставини, за яких ухвалюються рішення, значною мірою визначають моделі чи теорії прийняття рішень, які можна застосувати у практичній діяльності. Теорія та практика вирішення проблем, що виникають в управлінській діяльності, виробили загальну логічну послідовність процесів управління. Для успішного виконання керівником своїх функцій йому необхідно знати закономірності етапів опрацювання рішень і порядку дій на кожному з них. Основними етапами процесу прийняття управлінських рішень в процесі управлінської діяльності доцільно вважати: ідентифікацію та визначення проблеми; підготовку необхідної інформації; генерацію альтернативних варіантів розв'язання проблеми; визначення критеріїв; аналіз можливих наслідків; прийняття (вибір) рішення; організація реалізації рішення; моніторинг виконання управлінських рішень; оцінка рішення та отриманих результатів.

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах СНД, відсутні умови для системної орієнтації управлінської діяльності. Одна з перешкод недостатня ясність співвідношення ситуаційності та системності в державному управлінні, а також нехтування комплексним урахуванням усіх факторів впливу на прийняття державно-управлінських рішень.

Ефективність управлінських рішень визначається структурою управління і значною мірою залежить від урахування в сукупності цілей об'єкта управління, його особливостей, а також можливостей доведення цих рішень через систему комунікацій.

Наведене вище підводить до висновку про те, що основними факторами впливу на управлінську діяльність і процеси прийняття управлінських рішень є врахування цілей об'єкта управління, якість системи комунікацій, що доводить рішення до об'єкта управління, ефективність та результативність здійснення управлінських функцій: прогнозування, аналізу, організації. Мотивації й контролю за виконанням рішення відповідно до всіх наведених вище принципів системного та ситуаційного підходів.

Згідно з прийнятою класифікацією, методи прийняття управлінських рішень можна поділити на евристичні, колективні та економіко математичні.

Об'єктивну основу для евристичних методів складає вміння правильно визначати логічні залежності, аналізувати та узагальнювати нагромаджений досвід із керування. Головним суб'єктивним засобом у цій групі методів є інтуїція. Найбільш відомими методами в цій групі є евристичні міркування, підготовка сценарію розв'язання проблеми та метод системного аналізу. Евристичні міркування передбачають наявність в особи, яка приймає рішення, досвіду та певного обсягу знань і повинні орієнтуватися на пошук варіантів рішень, які випливають з природи проблеми, що виникла. Евристичним методам прийняття рішень властива досить висока оперативність, однак вони не гарантують прийняття безпомилкових варіантів, які не забезпечують досягнення мети.

Ймовірність помилки під час прийняття рішень з використанням евристичних методів зменшується при колективній роботі над вибором варіантів. Колективне прийняття рішення передбачає залучення експертів спеціалістів у галузі, де виникла проблема. Фактично це означає, що виконання управлінських завдань вимагає розширення кола осіб, досвід та знання яких можуть позитивно впливати на якість остаточного рішення. Таким чином, формується групова особа, що приймає рішення.

Загальновизнана класифікація математичного апарату прийняття рішень (економіко математичні методи) передбачає використання таких моделей та методів: кількісні моделі прийняття рішень; методи прогнозування у процесах прийняття рішень; методи врахування невизначеності у процесах прийняття рішень; статистичні та економетричні методи прийняття рішень.

Підсумовуючи викладене варто зазначити, що спроби емпіричного вирішення сучасних проблем здійснення управлінської діяльності й прийняття управлінських рішень в умовах інформаційного суспільства у переважній більшості випадків не дають бажаних результатів, а іноді навіть посилюють негативні наслідки. Тому, є сенс широко застосовувати більш високий (теоретичний) рівень, де об'єкт досліджується з точки зору його основних, суттєвих зв'язків і відносин. Тільки за умов такого підходу можна створити науково відпрацьовану систему знань про управлінські процеси, сформувати закономірності її буття в їх системній єдності й цілісності.

Таким чином, створити, і, головне, реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію управлінської діяльності неможливо без глибокої наукової розробки фундаментальних проблем організації й розвитку людського суспільства, вивчення природи його інтересів і протиріч, механізмів їх розв'язання практично неможливо. А це пов'язане з необхідністю адекватного розуміння на рівні філософської рефлексії основних понять, категорій та дефініцій, які розкривають сутність і зміст управлінської діяльності з усебічним урахуванням специфіки інформаційного середовища.

управлінський рішення прийняття математичний

Размещено на Allbest.ru