Стан вирішення проблеми. Аналіз наукових джерел. Практика використання нормативів чисельності службовців висунула ряд методичних питань, від вирішення яких залежить якість нормативної бази і розширення сфери нормування праці. Одним з таких питань є створення методики, що включає в себе математичні моделі, які відображають трудові функції службовців диференційовано за функціями управління. Причому комбінації параметрів розрахункових формул повинні представляти конкретну роботу і визначати категорію, а в деяких випадках і посадову групу службовців. Між складом трудових функцій і параметрами формули, що його відображає, повинен існувати логічний зв'язок. Така постановка питання викликає необхідність побудови комплексної системи нормативних матеріалів для науково обґрунтованого нормування чисельності службовців, у якій поряд з нормативами чисельності використовуються нормативи обслуговування (навантаження на одного працівника), нормативи керованості (норми числа підлеглих) і нормативи співвідношень.

Нормуванню праці службовців присвячені дослідження багатьох вітчизняних учених, особливо тих, хто працював над цими проблемами в період централізованих методів господарювання. На сучасному етапі розвитку економіки в зв'язку з появою нових видів діяльності, розширенням сфери виробництва і послуг, створенням нових галузей економіки питаннями нормування праці стали займатися порівняно недавно. Лише в незначній частині наукових праць порушені питання нормування праці службовців простежуються спроби удосконалювати існуючі методи визначення чисельності персоналу.

Теоретичною і методологічною основою дослідження послужили праці російських науковців: Генкіна Б., Петроченко П., Гальцова А., Новоложилова С., Образцова Г., Пунського Я., Шапіро І., Слезингера Г. та ін. У розробку окремих теоретичних і практичних аспектів управління системою нормування праці зробили свій внесок вітчизняні науковці: Колотий А., Таран Н., Гулевський Є., Белопольський М., Чумаченко М., Амоша О., Прокопенко М., Дзюба С., Семенов Г., Меліхов А., Вітвицький В., Єськов О., Потемкін Л., Блажиєвська Г., Криворучко О. та ін. Разом з тим, сучасний етап переходу України на ринкові відносини потребує подальшого дослідження проблеми нормування праці службовців. З поширенням практики нормування чисельності службовців у нових умовах господарювання все гостріше постає питання про нові підходи до розробки методів, що дозволяють враховувати вплив організаційно-технічних і соціально-економічних умов праці на чисельність працівників. Необхідністю вирішення цієї проблеми обумовлений вибір теми статті й основних напрямків проведеного дослідження.

Мета статті

Ціль дослідження полягає у визначенні напрямків оптимізації чисельності управлінського персоналу машинобудівного підприємства за допомогою розробки методик розрахунку нормативної чисельності за функціями управління.

Виклад сутності виконаного дослідження

Серед основних напрямків наукової організації праці службовців особливе місце належить його нормуванню, оскільки без обґрунтованих норм неможливий раціональний поділ праці і кооперація, удосконалювання трудових процесів, оцінка діяльності службовців, їхнє матеріальне стимулювання. Зокрема, роль нормування в сучасних умовах зростає в зв'язку з наданням права керівникам підприємств і організацій самим визначати необхідну чисельність працівників на основі міжгалузевих, галузевих і місцевих нормативних матеріалів.

Стосовно персоналу організацій (службовців) нормування полягає у встановленні міри витрат праці на виконання заданого обсягу робіт за визначений період. При цьому міра витрат праці може бути виражена або безпосередньо у витратах часу працівника необхідної кваліфікації на виконання тієї або іншої дорученої йому роботи, або опосередковано через чисельність працівників, що необхідна для виконання визначеної функції [3].

Говорячи про нормування, як про наукове знання, необхідно відзначити, що нормування праці службовців покликано сприяти розв'язанню ряду взаємозалежних економічних і соціальних задач.

Однією з таких задач є скорочення витрат часу на виконання службовцями роботи і на цій основі зменшення необхідної чисельності цих працівників. Ріст продуктивності праці службовців при виконанні тих або інших робіт досягається в результаті введення норм часу, встановлених з урахуванням застосування прогресивних методів і засобів праці, усунення нераціональних елементів трудового процесу. Одночасно за рахунок виключення нераціональних і зайвих робіт, що виявляються при нормуванні, створюються умови для підвищення змістовності праці службовців, а також для суміщення ними посадових обов'язків.

Задача скорочення необхідної чисельності службовців, яка особливо важлива в умовах напруженого балансу трудових ресурсів, розв'язується на основі встановлення нормативів, що дозволяють визначити необхідну кількість штатних одиниць працівників як по окремих структурних підрозділах, так і по організації в цілому з урахуванням використання досвіду і техніки виконання робіт. Скорочення необхідної чисельності працівників забезпечує зменшення витрат по фонду оплати праці.

Також важливою задачею є раціональний поділ праці і використання кадрів службовців, що досягаються за рахунок установлення необхідних пропорцій їхньої чисельності за посадами і кваліфікацією. Для розв'язання цієї задачі вводяться нормативні співвідношення чисельності працівників різних категорій, посад і кваліфікаційного рівня. Керуючись ними, не слід доручати працівникові виконання таких робіт (операцій), що може виконати менш кваліфікований працівник.

Розв'язання задач нормування праці службовців тісно позв'язане з удосконаленням організації праці. На нашу думку, цей зв'язок виражається в тому, що під впливом удосконалювання організації праці змінюється як обсяг нормування (склад працівників, структурних підрозділів, зміст виконуваних функцій і робіт), так і база нормування (організаційно-технічні умови - методи і засоби виконання робіт). У свою чергу, нормування вимагає безперервного поліпшення організації праці.

Цілком справедливо відзначено в різних літературних джерелах, що встановлення нормативної трудомісткості робіт і чисельності працівників повинне стати основою індивідуального і групового планування відповідних показників у межах кожного структурного підрозділу й організації в цілому. Крім того, нормування покликане бути розрахунковою основою при визначенні економічної ефективності впровадження заходів щодо удосконалювання організації і механізації процесів праці службовців.

Отже, виконання властивих нормуванню організаційних, економічних і соціальних функцій обумовлене наявністю системи нормативів, що дозволяють встановлювати суспільно необхідні витрати праці на одиницю обсягу тієї або іншої роботи (як результату праці) стосовно різних рівнів управління.

Визначення витрат розумової праці, необхідних для одержання заданих результатів, вимагає дослідження і розробки обґрунтованих нормативних залежностей цих витрат від різних нормоутворюючих факторів, що характеризують складність розв'язуваної задачі або виконуваної функції (роботи).

Прийняті на практиці методи нормування праці службовців розрізняться за характером використовуваних вихідних даних. За цією ознакою відповідно до розв'язуваної задачі - визначення необхідних витрат часу на конкретні роботи або розрахунок необхідної чисельності працівників у конкретних умовах - можливі дві групи методів нормування. Перша з них, за визначенням Г.Е. Слезінгера, "заснована на вивченні витрат робочого часу, друга - на статистичному аналізі чисельності службовців. Необхідні витрати часу на конкретні роботи можуть бути визначені або по заздалегідь розроблених нормативах і нормам часу, або шляхом безпосереднього вивчення витрат робочого часу з використанням дослідницьких методів обробки відповідних фактичних даних" [5].

При використанні методів нормування, заснованих на статистичному аналізі, необхідна чисельність працівників у конкретних умовах встановлюється за допомогою нормативних матеріалів (нормативів чисельності, обслуговування і керованості), що розробляються на основі математичних методів обробки відповідних фактичних даних.

Розрахунок чисельності працівників може бути зроблений також на основі підсумовування розрахункових даних про необхідні витрати робочого часу на виконувані ними роботи. Тим самим установлюється зв'язок між обома розглянутими групами методів нормування праці службовців.

Нормування з використанням методів першої групи іноді називають прямим нормуванням на відміну від непрямого нормування, що здійснюється з використанням методів другої групи. Вибір того або іншого методу нормування праці службовців обумовлений характером виконуваних ними робіт. Тому доцільно забезпечити розробку нормативів і норм часу на широке коло робіт, виконуваних ІТП і службовцями.

При відсутності нормативів і норм часу або в тому випадку, коли рівень організації праці вище передбаченого нормативними матеріалами, нормування праці здійснюється шляхом використання дослідницьких методів обробки даних про витрати робочого часу. Такий метод застосовується для нормування робіт, що відрізняються значною специфікою організаційно-технічних умов їхнього виконання в різних підрозділах. При цьому визначається трудомісткість конкретних робіт з урахуванням специфіки організації праці працівників аналізованого підрозділу. "Нормування праці шляхом безпосереднього вивчення витрат робочого часу може застосовуватися для всіх посад ІТП і службовців, якщо при проведенні спостережень забезпечується необхідний ступінь вірогідності досліджень" [5]. Слід зауважити, що цей метод доцільно застосовувати при нормуванні праці службовців виробничих об'єднань і підприємств.

Застосування дослідницьких методів нормування, які більш трудомісткі, але, проте, дозволяють врахувати практично цілком специфіку роботи тієї або іншої служби, представляється більш доцільним. Дані, одержувані в результаті вивчення витрат робочого часу, акумулюють у собі специфіку роботи досліджуваного підрозділу. На жаль, у цих же даних знаходять висвітлення індивідуальні особливості виконавців і всі недоліки в організації праці. Тому необхідно пам'ятати, що дослідницькі методи дають точні результати тільки у випадку ретельного вивчення організації праці і витрат часу.

Вивчаючи методи нормування праці, ми дійшли висновку, що задача визначення необхідної чисельності працівників, цілком зайнятих виконанням робіт, щодо яких існують операційні норми часу (встановлені за нормативами або шляхом вивчення витрат робочого часу), очевидно, не представляють яких-небудь труднощів. Однак у відношенні значної частини працівників апарата управління такий метод не може бути використаний; єдино прийнятними для них є методи, засновані на непрямому вимірі трудомісткості робіт (що є тотожним вимірові чисельності працівників) за визначеними факторами. Нормування праці за нормативами чисельності, нормами керованості й обслуговування застосовується для визначення необхідної чисельності працівників по функціях управління, а також по посадах, спеціальностях, кваліфікаціях. При цьому методі чисельність працівників установлюється не шляхом підсумовування витрат часу на виконувані ними роботи, а на підставі нормативів чисельності, що враховують вплив ряду об'єктивно діючих факторів на обсяг і трудомісткість цих робіт.

У ході дослідження нам представилося очевидним, що поряд з розрахунком чисельності працівників по функціях управління виникає необхідність визначати її також по посадових групах. Для тих груп, по яких чисельність працівників не піддається розрахункові методами прямого нормування, ця задача може бути розв'язана укрупненим нормуванням по факторах. З цією метою розробляються норми обслуговування (для працівників, переважно зайнятих роботами обслуговуючого характеру) і норми керованості (для керівників усіх рівнів управління). Ці норми визначають, скільки працівників можуть обслуговуватися або бути об'єктами керівництва з боку одного нормованого працівника при оптимальних організаційно-технічних умовах. Використання таких норм доцільно тоді, коли потрібно визначити не тільки загальну чисельність службовців, але і співвідношення між окремими категоріями працівників - керівниками і виконавцями, інженерами і техніками й ін.

У практиці, на нашу думку, можна застосовувати декілька методів нормування одночасно. Наприклад, чисельність тієї або іншої групи працівників, попередньо встановлена по укрупнених нормативах, може бути уточнена стосовно специфічних умов даного підрозділу за допомогою дослідницьких методів обробки даних. Такий шлях представляється досить важливим для підвищення ступеня прогресивності нормативів чисельності. З цією метою необхідно розробити докладну технологію виконання робіт з тієї або іншої функції управління і визначити як мінімально необхідні, так і достатні витрати робочого часу на кожну операцію або по нормативах і норма часу, або шляхом безпосереднього вивчення фактичних витрат робочого часу й обробки відповідних даних.

Таким чином, аналіз існуючих методик розрахунку чисельності персоналу і практики їхнього використання різними підприємствами показує, що в даний час оптимальної або універсальної методики для розрахунку чисельності персоналу промислових не існує.

Тому виникає об'єктивна потреба в розробці єдиної доступної методології розрахунку. Суть її полягає в наступному. Кожна трудова функція підрозділяється на підфункції роботи, що відповідно до процедур їхнього виконання можна розчленувати на операції. Поділ трудових функцій службовців на підфункції, роботи й операції становить особливий інтерес з погляду подальшого удосконалювання нормування чисельності службовців. На основі такого поділу з'являється можливість розробляти диференційовані нормативи чисельності службовців, що, незважаючи на деяке збільшення обсягу робіт зі створення нормативів і ускладнення самого процесу нормування в зв'язку з ростом числа нормованих об'єктів, дозволяє підвищити точність і обґрунтованість розрахунку нормативної чисельності службовців [7].

Методи розрахунку нормативів чисельності по підфункція здійснюються на базі розрахункового методу, що має ряд переваг:

1) розрахунковий метод дозволяє фахівцю з нормування установити норми на основі нормативів, що виключає необхідність вивчення процесу праці шляхом спостережень на робочому місці;

2) розрахунковий метод менш трудомісткий, ніж дослідницький, тому що не вимагає проведення фотографій робочого часу, хронометражних спостережень та інших видів виміру й аналізу витрат праці. У результаті знижується трудомісткість нормувальної роботи і вивільняється час у фахівців з нормування для контролю за якістю застосовуваних норм;

3) забезпечується можливість розробки рівнонапружених норм при однакових (або подібних) організаційно-технічних умовах, а також єдиного підходу до розчленовування роботи на елементи.

Методи розрахунку нормативів чисельності по підфункціях мають деякі особливості. По-перше, кожна підфункція характеризується конкретною роботою, здійснюваною одним або групою виконавців. По - друге, комбінація параметрів кожної підфункції дорівнює чисельності працівників, обумовлена різними методами з використанням двох видів коефіцієнтів: коригувального коефіцієнта, використання якого зв'язано зі збільшенням часу основних робіт на частку ненормованих або невластивих робіт, часу на відпочинок і особисті потреби, утрати робочого часу і т.п.; поправочного коефіцієнта, що є понижуючим і застосовується тільки до додаткових робіт, що не можуть складати більш 50% від фонду робочого часу [7].

Пропонована методика для розрахунку необхідної чисельності персоналу може застосовуватися на промислових підприємствах різних форм власності.

Висновки