Соціальне управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Соціально-економічний характер податків: з населення та його трудової діяльності. Державно-економічний характер податків: з усіх сфер господарської діяльності

2. Структура соціальної допомоги. Структура соціального страхування. Структура соціальної справедливості

3. Суть та природа соціально-трудових конфліктів. Психологічні розбіжності будови нервової системи людей

Література

1. Соціально-економічний характер податків: з населення та його трудової діяльності. Державно-економічний характер податків: з усіх сфер господарської діяльності

соціальний трудовий конфлікт

За державно-економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна Із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткові пільги окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Тому непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали натуральну форму. Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов -- під час війни, в період кризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна національна грошова одиниця. Певного часу можуть вводитись надзвичайні податки, що зумовлюється війною або стихійним лихом. Прикладом можуть бути воєнні податки або відрахування до Фонду Чорнобиля.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення об'єкта та суб'єкта оподаткування, строків сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо.

При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі підстави стверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Майже не буває податків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видів виробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг часто, замість стимулювання, призводить до протилежного -- до зростання тінізації економіки.

Надання податкам стимулюючих функцій -- досить складне та в економічному сенсі відповідальне завдання для держави. Воно потребує глибоких наукових досліджень і всебічного обґрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших.

Отже, цей перерозподіл має не лише державно-економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляційних і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.

Податки соціально-економічного характеру:

податок на додану вартість (ПДВ);

податок на прибуток підприємств усіх форм власності;

прибутковий податок з громадян;

акцизний збір;

земельний податок;

податок з власників транспортних засобів;

податок на промисел;

відрахування від виручки, отриманої від приватизації майна;

певні відрахування підприємств у фонди соціального захисту населення.

Доля різних бюджетів у формуванні доходів соціально-економічної групи неоднакова. як правило, переважають надходження із місцевих бюджетів, а такі податки, як земельний та прибутковий, формуються лише на місцевому рівні.

Найбільш суттєвий внесок в базу державного оподаткування надають три перших податки: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість та прибутковий податок з громадян. Решта перелічених податків менш вагома.

Найхарактернішим щодо цього є податок на прибуток підприємницьких структур. Він запроваджений у всіх країнах і є одним із найдавніших платежів.

Прибуток визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами.

Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи від реалізації товарів і послуг, фінансових операцій, одержані рентні платежі, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від реалізації цінних паперів), інші доходи.

До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців, витрати на ремонт обладнання та будівель, витрати на придбання сировини, комплектуючих деталей, електроенергії та інше, витрати на науково-дослідні роботи, сплачені рентні платежі, проценти за кредит, внески до різних фондів, включно з добровільними внесками, виплати до пенсійного та фонду соціального страхування, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Нині чинний порядок оподаткування прибутку підприємств дає значні підстави для застосування стимуляційних функцій податку на всіх етапах податкового процесу. Найактивніше ці можливості використовуються при визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вираховуються штрафи, грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми, пов'язані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких випадках прибуток для оподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до оподатковуваного прибутку додаються витрати з утримання штатів компаній або закордонних клієнтів.

У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але є приклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Одна з них -- це прибуток, що розподіляється серед засновників, інша -- це прибуток, що не розподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, що розподіляється. Впровадження нарізного оподаткування прибутку, на думку законодавців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподілений прибуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, що розподіляється, -- за ставкою 30 відсотків. Такий підхід стимулює до збільшення доходів акціонерів.

Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобто надання права прискореної амортизації. Амортизаційні пільги стали важливим засобом державного регулювання науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права прискореної амортизації за тими чи іншими видами основних фондів, держава тимчасово втрачає доходи, проте у підприємства накопичуються ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що в кінцевому підсумку забезпечує його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.

У деяких країнах, набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов'язань. Прибуток, що спрямовується до резервних фондів, звільняється від оподаткування. Як стверджують спеціалісти, висока конкурентоспроможність корпорацій ФРН на світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервних неоподатковуваних фондів.

Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як податкові кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають інвестиційні спрямування, а також стимулювання зайнятості.

Характерним є той факт, що в більшості країн ставка, податку на прибуток корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легка промисловість, машинобудування, хімічна промисловість).

2. Структура соціальної допомоги. Структура соціального страхування. Структура соціальної справедливості

Люди, їхнє життя та здоров'я потребує захисту у загрозливих ситуаціях будь-якого походження, не обов'язково лише спричинених функціонуванням соціального середовища. Це можуть бути різні природні, екологічні та техногенні катастрофи, війни, військові конфлікти та тероризм (гуманітарні катастрофи), які позначаються на розвитку населення регіону чи суспільства загалом, явища, пов'язані з природним станом самої людини - старість і невідворотна немічність. Захист людини від цих поза соціальних загроз називають гуманітарним.

Система соціального захисту містить три складові:

соціальну допомогу;

соціальне страхування;

соціальну справедливість.

Надання соціальної допомоги - означає підвищення рівня споживання економічно слабких сімей за рахунок зниження рівня споживання економічно сильніших сімей з метою пом'якшення бідності перших. Бідні родини будуть бенефіціарами, а багатші - бідності не обов'язково з кінцевою метою, а зв'язок внески - виплати відсутні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне страхування - передбачає захист громадян від подій, які властиві суспільству загалом і не зовсім передбачувані для окремої особи. Це може бути як тривалість людського життя, так і бідність, хвороба, каліцтво тощо.

Страхові виплати щільно пов'язані зі страховими внесками. Програми соціального страхування можуть допомагати членам суспільства уникнути бідності з настанням певної страхової події.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна справедливість - означає компенсацію (матеріальну чи іншу) особам з настанням не передбачуваних подій (наприклад, природних і техногенних катастроф). У цих випадках пом'якшення бідності не обов'язково з кінцевою метою, а зв'язок внески - виплати відсутні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окрім класичних складових (соціальної допомоги, соціального страхування і соціальної справедливості), сучасні системи соціального захисту охоплюють:

захист прав дитини;

ранню імунізацію;

сприяння освіті та підвищення кваліфікації населення;

соціальну роботу з неблагополучних сім'ях та з обслуговування одиноких літніх та непрацездатних громадян;

соціальне обслуговування дітей інвалідів;

активну політику на ринку праці;

гендерну політику;

підготовка кадрів соціальних працівників тощо.

3. Суть та природа соціально-трудових конфліктів. Психологічні розбіжності будови нервової системи людей

Соціальний конфлікт -- процес визрівання, здійснення і подолання взаємних суперечностей, протидій, боротьби людей, їх груп і соціальних інститутів. Причини соціального конфлікту різні, але в їх основі -- суперечності (реальні чи уявні) потреб, інтересів, цінностей і цілей соціальних суб'єктів.

Соціальний конфлікт як акт протистояння охоплює такі фази: 1) латентна; 2) конфліктна ситуація: 3) інцидент; 4) перша апеляція; 5) моральна конфронтація; 6) друга апеляція; 7) ідейно-політична ескалація; 8) "глухий кут" -- повторний інцидент, а відтак повтор подій упродовж тривалого часу. Залежно від конфліктуючих суб'єктів розрізняють соціальні конфлікти: особистісні, міжособистісні, індивідуально-групові, групові (в т. ч. корпоративні, міжколективні, міжпартійні, класові, міжетнічні, міжрегіональні та ін.), соціально-інституціональні, міждержавні, глобальні. Соціальні конфлікти класифікують за характером причин, їх реальністю, об'єктивністю, співвідношенням протилежних, спільних і відмінних інтересів, ступенем відповідності інтересів конфліктуючих, значимістю для соціальних систем, елементом яких є конфліктуючі, характером перебігу, тривалістю, масовістю учасників, особливостями приводу, фазами розвитку, мірою насильства, ступенем розв'язання тощо. Концепції соціального конфлікту з певною умовністю поділяють на: 1) загальносоціологічні ("великі" соціологічні теорії); 2) теорії "середнього" рівня; 3) спеціальні теорії. Загальносоціологічні концепції виходять із визнання соціального конфлікту нормою громадського життя і доводять їх першорядну значимість у системі соціальної взаємодій. Теорії "середнього" рівня не претендують на пояснення всього соціального життя як закономірно конфліктного, їх автори зосереджуються на осмисленні самого конфлікту як особливого соціального явища, закономірностей його виникнення, перебігу і вирішення. Спеціальні теорії пов'язані з вивченням конкретних типів соціальних конфліктів -- міжкласових, етнічних, політичних, індивідуально-групових, сімейних, міжособистісних тощо.

Трудовий кофлікт -- різновид конфлікту соціального, що виявляється переважно у таких формах: 1) бойкот працюючими певних видів виробничої діяльності (без призупинення основної роботи); 2) підвищена плинність кадрів (масова зміна місць роботи); 3) страйки; 4)саботаж (колективне невиконання певних вказівок, розпоряджень керівництва); 5)вимушене скорочення працедавцем робочого часу працюючих, затримки з виплатою зарплати; 6) Локаути (масові звільнення).

На стадії свого зародження соціально-трудовий конфлікт має прихований для зовнішнього спостерігача характер. Всі дії в цьому випадку відбуваються на соціально-психологічному рівні. Соціально-трудові конфлікти можуть мати різні рівні соціальної напруженості: з одного боку вони можуть сприяти збереженню і підтриманню стабільності існуючої суспільної системи, а з іншого - вони руйнують її.

Виходячи із того, що функції конфлікту можуть бути виявлені і досліджені тільки після факту їх виникнення, ідентифікувати всі латентні конфлікти як “потенційні конфлікти” видається не зовсім коректно. Для України, у цьому плані показовою була ситуація проведення галузевої акції протесту вугледобувних підприємств у вигляді невідвантаження вугілля (жовтень 2002 року). Узгодження протиборчих інтересів, як правило, відбувається за допомогою процесу колективних переговорів. Але рівень розвитку трудового колективу тієї чи іншої соціальної спільноти, характер протиборства внутрішніх та зовнішніх сил спроможні сформувати й інші варіанти розвитку подій.

В українському суспільстві вагомим є політичний чинник, тому центральна влада займає у соціально-трудових конфліктах специфічне місце. І виходячи із цього, ще більш нагальною стає потреба діагностики існуючих розбіжностей, які потенційно можуть виникати у соціально-трудових відносинах на політичному рівні фахівцями та експертами, щоб уникнути можливості перерозподілу власних повноважень за рахунок псевдовирішення конфліктної ситуації. Логіка схеми діагностики залежності інтенсивності конфлікту від кількості страйкарів, активності їхніх дій та форми протесту є характерною лише для тих конфліктів, які організуються у відповідності до певних норм (або соціальних замовлень). Так звані “дикі” страйки до цієї схеми вже не підходять. У ході перебігу таких соціально-трудових конфліктів стадії перемішуються в дуже різноманітних формах і активні дії можуть виникнути непрогнозовано, у будь-який момент, також як і агресія конфліктуючих сторін, яка буде спрямована не обов'язково на свого опонента. Небезпека таких конфліктів підсилюється відсутністю навичок управління ними в арсеналі багатьох керівників на різних ланках.

Психологічні розбіжності будови нервової системи людей

Здавна люди помічали залежність своєї поведінки від соціального оточення та від власної психіки, що спонукало їх пристосовуватися до умов життя й водночас проявляти здатність до вільного вибору. В історії психології таке поєднання психіки та зовнішніх впливів і спонук зафіксоване в численних теоретичних концепціях щодо вивчення проблеми співвідношення «індивідуального» і «соціального» в особистості, яке ґрунтується на філософських засадах, психологічних дослідженнях -- від антропологічних, за якими людина насамперед біологічна істота, що й визначає її роль і місце в соціумі, до таких, які за основу беруть пріоритет соціального середовища в становленні її розвитку особистості. Соціально-психологічні теорії особистості, розглядаючи її в різних аспектах, виходять як з інтересів індивіда, пріоритетності його комунікативного, морального потенціалу в професійному зростанні, його знань, стилю й культури спілкування, так і з важливості соціуму, соціальних відносин у становленні особистості.

Сучасні вчення про людину теоретично і експериментально доводять, що людська психіка не є результатом або прямим продовженням природного розвитку елементарних форм поведінки, психічного життя тварин; психічні функції людини формуються в процесі її розвитку і становлення в суспільстві, шляхом засвоєння нею соціального досвіду.

Людина по-різному поводиться, взаємодіючи з іншими. В одних випадках вона є активним співрозмовником, за інших обставин -- більше слухає, аналізуючи соціальну ситуацію. Вона може проявляти альтруїзм, агресію, апатію, депресію тощо. Причинами цього є як індивідуально-психологічні властивості особистості, так і зовнішні чинники, які спонукують до певного типу поведінки. Стосовно індивідуально-психологічних властивостей особистості, то їх розмаїття проглядається в особливостях прояву темпераменту, тобто загальної активності індивіда, динаміки психічних станів, емоційності. Поняття «темперамент» охоплює стійкі характеристики, риси, від яких залежать реакції особи на інших людей і соціальні обставини. Більшість класифікацій і теорій темпераменту поєднують два компоненти -- активність і емоційність, де активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність -- особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їхню якість.

Для вивчення співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та зовнішніх поведінкових проявів можуть бути використані чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік -- це той тип темпераменту, який відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типові нервової системи. У взаємодії з іншими характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю, багатством виразних рухів, міміки, товариськістю, легкою зміною одного заняття на інше, одного партнера на іншого. В ситуації конфлікту чи напруження поводить себе адекватно й конструктивно. Сангвінічний темперамент характеризується високою працездатністю, йому цілком відповідають заняття, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Сангвінік легко переключається з одного на інше в діяльності та спілкуванні, але недостатньо чуттєвий до всіх зовнішніх змін. Він швидко освоюється в новій обстановці, вміє контролювати свої емоції. Йому властива життєрадісність, стійкий настрій, помірне терпіння, миролюбна поведінка, невелика сугестивність і підозріливість. У нього спокійне ставлення до критики; розважлива, без особливого ризику, реакція на небезпеку. За несприятливих соціальних умов у нього можуть розвиватися поспішність, поверховість, неуважність до учасників комунікативного процесу.

Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному типові вищої нервової діяльності й характеризується спокоєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю й терплячістю. Він має велике терпіння, наділений повільною адаптацією, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Його мова монотонна, повільна, ставлення до критики байдуже, до небезпеки -- холоднокровне, незворушне. Флегматик повільно, але наполегливо прямує до мети. У нього більш реальна, ніж у сангвініка (останній дещо переоцінює власні здібності), оцінка своїх здібностей, слабка сугестивність і помисливість. Флегматичний темперамент різниться врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм.

Холерик відповідає сильному, неврівноваженому типові нервової системи й характеризується активністю, енергійністю, швидкістю, різкістю, нестримністю, схильністю до швидких змін настрою, емоційними зривами, іноді агресивністю. Таким індивідам властиві неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою бадьорого. Розмовляють вони голосно, жваво, різко. Люди холеричного темпераменту мають слабке терпіння. Вони наділені великою товариськістю, легкою адаптацією, агресивністю в поведінці, у них загострене ставлення до критики, захоплива поведінка й діяльність, позитивне реагування на нове. Холерики йдуть до мети з повною віддачею сил, переборюючи будь-які труднощі. Часто-густо за піднесенням активності настає період депресії. Холерики самолюбні, прямолінійні, вирізняються значною переоцінкою своїх здібностей, помірною сугестивністю, підозрілістю, їхня неврівноваженість нервової системи зменшує сумісність з іншими людьми.

Меланхолік представляє слабкий тип вищої нервової діяльності. Його характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови, швидка стомлюваність. Він вирізняється високою емоційною активністю, глибиною і стійкістю емоцій при слабкому зовнішньому їх вираженні. Люди меланхолійного темпераменту легко перелаштовуються з однієї справи на іншу, мають чутливість до всього, що відбувається довкола них. їм властиві дуже неврівноважена поведінка, глибокі і тривалі емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою песимізму. Меланхоліки розмовляють тихо й недосить впевнено. Окрім слабкого терпіння, вони не можуть позбутися замкненості, істеричності поведінки, тривожного ставлення до небезпеки. Прагнення до мети в меланхоліка то посилюється, то слабшає. Він найчастіше недооцінює своїх здібностей, його вирізняють велика сугестивність і підозрілість.

Своєрідними властивостями людини є її здібності, під якими в психології прийнято розуміти індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої діяльності. Здібності є результатом розвитку індивіда, їх формування відбувається на основі задатків (уроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку). До загальних здібностей належать такі психічні властивості людини, як увага, спостережливість, запам'ятовування, творча уява, розважливість, а до спеціальних -- психологічні особливості індивіда, що є можливостями успішного виконання ним визначеного виду діяльності (образотворчі, математичні та ін.). Які здібності сформуються на основі задатків, залежить не від задатків, а від умов життєдіяльності, тобто самі по собі природні задатки (потенційні можливості людини) ще не визначають успішної діяльності людини в майбутньому, їх необхідно розвивати, а це може відбутися в соціумі, складовою частиною якого є практика життя. Специфічною формою взаємодії людини з навколишнім світом є її емоції. Вони являють собою психічний спосіб ставлення індивіда до соціуму, до інших людей, до самого себе, психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явиш і ситуацій.

Література

1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). - Львів, Каменяр, 2000. - 305 с.

2. Кузнєцова Р.П., Шитік Н.В. Законодавчо-нормативна база як основа розрахунків у моделі соціального бюджету // Соціальний захист.-2001.-№ 4.

3. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 362 с.

4. Хасси У.М., Любик Д.С. Мировое налогообложение. Основы Мирового налогового кодекса / Пер. с англ. - Кембридж: Гарвардский университет, 1992. - 280 с.

5. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. -- 1995. -- № 2. -- С. 59--63.

Размещено на Allbest.ru