Організаційні структури управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Організаційні структури управління ( ОСУ), як джерела кризових ситуацій та криз

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Структури управління (ОСУ), як джерела кризових ситуацій та криз. Роль організаційної кризи у формуванні системної та стратегічної криз підприємства.

Аналіз особливостей та глибини організаційної кризи. Сутність та напрямки організаційного аудиту. Методи діагностики організаційного рівня та організаційного потенціалу підприємства.

Сутність, основні принципи та технологія впровадження організаційно-управлінської реструктуризації.Організаційно-правові форми юридичних осіб та характерні особливості з позицій реструктуризації. Розподіл багаторівневої організаційної системи: створення юридично незалежних автономних організаційних формувань, дочірніх та залежних товариств, представництв та філій. Створення об'єднань юридичних осіб, як варіант реструктуризації. Функціональна модель управління, ОСУ та договірні відношення у реструктурованих компаніях; характеристика варіантів організаційних рішень при створенні антикризової підсистеми на підприємстві.

Підсистема антикризового управління. Організаційне оформлення та функціонування підсистеми антикризового управління (ПАУ). Антикризова підсистема підприємства, як організаційно-управлінське забезпечення запобігання криз та виводу підприємства з кризи. Стратегічний та оперативний контроллінг. Стратегії організаційного розвитку підприємств та їх документальне оформлення.

1. Організаційні структури управління ( ОСУ), як джерела кризових ситуацій та криз

В умовах ринкової економіки постійно виникають кризові ситуації як для окремих суб'єктів господарювання, так і для системи в цілому. Часто у відповідь система сама виробляє адекватні механізми, що спочатку проходять апробацію на практиці, а потім обґрунтовуються теоретично. Практика свідчить: оздоровлення будь-якого підприємства шляхом застосування антикризового управління фактично відбувається із застосуванням всіх елементів управлінської системи, у цьому головна особливість українських підприємств. Виходячи з положення, що склалося в Україні, найбільший інтерес представляють причини та наслідки появи кризових ситуацій, а також заходи з їх усунення (антикризове управління).

Перш, ніж обговорювати питання присвячені організації процесу антикризового управління підприємствами, що знаходяться в кризовому стані, треба визначитися з термінологією, бо вона є не лише джерелом алгоритмів антикризового управління, але й інформативною системою. Питання розробки окремих аспектів антикризового управління розкрито у роботах багатьох учених-економістів: Короткова Є.М. [1], Василенко В.А., Мірошника І.Є. [2], Максимова О.Б. [3] та ін.

Поняття „криза” у толковому словнику Даля визначається як перелом, або переворот. Відомі російські лінгвісти Ожегов С. І., Шведова Н. Ю., пов`язували термін „криза” з протиріччями в розвитку суспільства, розладі економічного життя, скрутного важкого положення.

На макроекономічному рівні (на державному рівні) поняття „криза” зазвичай розуміється як спад кон'юнктури, виробництва, інвестицій, зайнятості. Представники макроекономіки відомі світові науковці і економісти (Брігхем Ю., Гапенські Л., Ван Хорн Дж., Шарп У., Кейнс Дж. та ін.) у своїх наукових працях пов`язують поняття „криза” на макрорівні, із загальними циклічними коливаннями в економіці країни. Теорії економічних циклів Кондратьєва М. і Кейнса Дж. розкривають основні закономірності, періодичність і структуру циклів [52].

На мікрорівні (підприємство) за думкою Ростоу У., Леві Л., Фішера І., “криза” визначається, як порушення у сфері грошово-кредитних відносин на підприємстві [52]. У той же час, як Фомін Я. [25], Захарченко В. [26], Балабанов І, [33] вважають, що поняття “криза” відноситься лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління, але якщо з цих позицій розглядати внутрішньо-фірмове управління, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи, з іншого боку виникнення кризи на макроекономічному рівні, також, є наслідком невірного стратегічного вектору, обраного урядом, а отже, помилковим управлінням на макроекономічному рівні.

Нині, на більшості українських підприємств основу виробництва складає застаріле і зношене устаткування. Результат - низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції в порівнянні з закордонними аналогами. В економічному змісті на мікро- рівні “криза” означає дефіцит коштів для підтримки поточних господарських (виробництво) і фінансових потреб в оборотних коштах [8-10].

Слід зауважити, що кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти. Настання криз викликається не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Практика показує, що кризи неоднакові не тільки зі своїх причин і наслідків, але і за самою своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією засобів і способів управління ними. Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.

Класифікаційні ознаки реальної кризи (рисунок 1.1) можуть розглядатися і як її параметри, що визначають оцінку ситуації, розробку і вибір оптимальних управлінських рішень. Небезпека кризи існує завжди, тому дуже важливо знати ознаки настання кризових ситуацій і оцінювати можливості їхнього розв'язання [12].

Основні характеристики кризи диференціюються за: типологічною приналежністю, масштабом, проблематикою, гостротою; галуззю розвитку, причинами, можливими наслідками та фазами прояву кризи (рисунок 1.2) [17].

За масштабами прояву кризи поділяють на загальні і локальні кризи, загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему у цілому, локальні -- тільки частину її.

За формою прояву кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язані з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу. Несподівані кризи часто бувають результатом грубих помилок в управлінні, чи будь-яких природних явищ.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у тому випадку, якщо відома і вивчена природа кризи і її характер), вона може виникати періодично і має відомі фази свого настання і протікання. За фазами прояву існують також кризи явні і латентні (сховані). Перші протікають помітно і легко виявляються, другі є схованими, протікають відносно непомітно і тому є найбільш небезпечними. За гостротою прояву кризи, також, бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи, вони протікають складно і нерівномірно. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно, їх можна передбачити, ними легше керувати.

Важливу роль у кризових ситуаціях відіграє фактор часу, залежно від чого, уся сукупність можливих криз на групи, затяжних і короткочасних криз. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно.

За проблематикою можна виділити макро- і мікро кризи. Макро кризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікро криза захоплює тільки окрему проблему чи групу проблем. Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікро- кризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо.

Причини криз, можуть бути різними (рисунок 1.3). Зовнішні причини кризи пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Звичайно всі перераховані вище фактори можуть лежати в основі кризи підприємства, але більший вплив на стан підприємства роблять управлінські фактори.

Поняття "криза" найтіснішим чином пов'язане і з поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Ризик з одного боку виступає синонімом поняття кризи, а з другого це ймовірність виникнення збитків, або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. Визначення ризику залежить від сфери діяльності його застосування.

З позиції фінансової діяльності підприємства поняття ризику та кризи, розглядаються, як дві суміжні фінансові категорії, а тому можна стверджувати, що криза (ризик) - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом у конкретному часовому проміжку чи періоді тощо [4, 6, 12].

В господарській та фінансово-економічній діяльності суб`єкта, як визначено у Фінансовому словнику, під ризиком розуміють “усвідомлену можливість небезпеки виникнення не передбачуваних втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв`язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами. Вимірюють частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня втрат ”. З позиції економічної безпеки, вважається, що в певному розумінні ризик є нічим іншим, як мірою економічної безпеки в діяльності підприємства. Аналіз досвіду та результатів функціонування українських підприємств є підставою для виділення таких основних груп ризик-факторів [19, 20] підприємницької діяльності, що наведені на рисунку 1.4.

При цьому слід мати на увазі, що: ризик має свої специфічні ознаки, такі як: є конкретним явищем, має вірогідний характер; може бути виміряним та оціненим; має конкретну форму прояву, пов`язану з певним об`єктом; є невід`ємним елементом фінансово-економічних відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антикризової діяльності.

Кризове явище, що з'явилося, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом, але і породжує нові супутні йому негативні явища, що можуть викликати головний збиток. Тому, чим раніше будуть застосовані антикризові механізми за рахунок нових технічних засобів і інформаційних технологій, тим більшими будуть можливості великими відновлення і стабілізації підприємства. Основним документом системи управління кризами бізнес-процесів є карта криз [20, 21, 22] (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 Карта ідентифікаторів кризових явищ

Вплив криз краще відображати не через створення робіт, що відповідають кризовим подіям, за допомогою моделювання їх можливих наслідків моделюванням їхніх можливих наслідків. Існує три формули, що враховують показники погроз і витрати на обробку криз. Витрати на управління антикризовими програмами виражається як сума втрат і витрат на обробку ідентифікованих криз плюс сума втрат і витрат на обробку не ідентифікованих криз. Значення ефекту управління кризами визначається різницею прогнозованого ефекту і фактичних витрат на керування кризами. Слід зазначити, що на початкових етапах використання даної методики ефект від неї може показатися не досить значним, проте за час використання найбільш діючих методів профілактики і боротьби з наслідками числове значення показника ефекту управління кризами буде, безсумнівно, зростати [22, 23].

Отже, криза - це перелом, або переворот. Існують різні види криз, які можна визначити та попередити. Вони розрізняються за типологічною приналежністю, масштабом, проблематикою, гостротою, галуззю розвитку, причинами, можливими наслідками та фазами прояву кризи. Причини виникнення криз можуть бути зовнішніми, внутрішніми, суб'єктивними, об'єктивними, природні, техногенні. Необхідно знати все про кризи, щоб ефективно здійснювати антикризове управління на підприємстві.

Кризовий стан підприємства та його ознаки

Відомо, що стан підприємства характеризується трьома основними показниками: станом виробничих фондів, рівнем менеджменту і маркетинговою політикою. У країнах з розвинутою ринковою економікою кризове чи "падаюче" підприємство - це виробництво, де один з цих показників не відповідає вимогам і стану ринку. В Україні, як правило, на кризовому виробництві всі показники в комплексі погані. Тому на даному етапі розвитку вітчизняної економіки дуже важливим є питання визначення поняття “кризового стану підприємства” та виявлення основних його ознак, що властиві українським умовам господарювання. [13, 14]

Загальним проблемам управління бізнес-процесами підприємства в умовах „кризового стану” присвячені роботи Хотомлянського А, Черната Т., Северіна А., Любушина М., Ляшева В.[13, 16] та багатьох інших. Відомі відчизняні економісти Лігоненко. Л, [20] Терещенко О. [21], розглядають термін «кризовий стан» як безпосередню погрозу існування підприємства.

Загрозі “кризового стану” підприємства притаманні два аспекти - зовнішній і внутрішній. Зовнішній полягає в здатності підприємства мобілізувати необхідний обсяг оборотних коштів для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами. Внутрішній - у здатності забезпечити обсяг оборотних коштів, необхідних для ведення господарської діяльності. Підтримка величини оборотних коштів на відповідному рівні здійснюється за рахунок грошових і еквівалентних їм ресурсів підприємства [20].

З позицій стратегічного менеджменту «кризовий стан підприємства»[33] обумовлений втратою бізнес-концепції підприємства щодо створення реальної довгострокової конкурентної переваги.

З позиції маркетингової діяльності, у останній час термін „кризовий стан підприємства”, обумовлений посиленням конкурентної боротьби і різкого загострення проблем збуту продукції. В цих умовах виробники змушені пристосовуватися до вимог ринку і в той же час здійснювати регулюючий вплив на формування таких вимог.

З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, зменшенні його ринкової вартості або падінні курсу його акцій, а також максимізації ризику неплатоспроможності [48]. Недостатність коштів для фінансового забезпечення поточної діяльності можна відобразити у вигляді нерівності [27,28]

Поточна фінансова потреба в оборотних коштах (ПФП) визначається як сума майбутніх на момент розрахунку формули виплат по поверненню боргів (включаючи відсотки по них), а також штрафів і пені (у випадку прострочених платежів) за планований період. Покривається вона коштами прийнятними для кредиторів по змісту й умовах взаємозалікових операцій.

Поточна господарська потреба в оборотних коштах (ПГП) являє собою різницю між сумою виробничих і невиробничих витрат на планований період, з одного боку, і обсягом виробничих запасів підприємства в межах розмірів, передбачених кошторисом, з іншої.

Практика фінансового менеджменту використовує при оцінці масштабного кризового стану підприємства три принципових характеристики (таблиці 1.2):

Таблиця 1.2 Масштаби кризового стану підприємства і можливі шляхи виходу з нього

Критерії формування таких характеристик, а також найбільш адекватний спосіб реагування і застосування захисних фінансових механізмів. Такий аналіз дозволить скласти базу даних типових сценаріїв економічної поведінки в умовах кризових ситуацій, що буде сприяти оперативності та збільшенню антикризового управління.

Таким чином, ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє визначити принциповий напрямок використовуваних форм і методів його фінансового оздоровлення [21].

У ході діяльності підприємства його стан може змінюватися як в кращій, так і в гірший бік. У самій найнесприятливішій ситуації стан може стати кризовим. Щоб запобігти погіршення стану підприємства і не допустити банкрутства, за дослідженнями Кожанової Є., Отенко І. необхідно досліджувати причини такого погіршення [38]. Ковальов В. [11], Коюда О. [12], ін. [35, 30, 27], у своїх наукових працях першорядне значення у визначенні кризового стану приділяють закономірностям руху основного капіталу, техніки, інноваційним процесам. Але це більш класичний підхід до визначення джерел кризових явищ на макрорівні, а тому в сучасних умовах розвитку України як самостійної держави з ринковою економікою, він може використовуватись лише частково.

Криза в будь-якій сфері діяльності підприємства може привести до кризових явищ та появи чинників, здатних викликати збої в нормальному режимі діяльності підприємства, що може викликати неплатоспроможність, а потім і призвести до банкрутства. З метою уникнення кризових ситуацій у діяльності підприємства, важливе значення має діагностика кризових явищ у різних сферах його діяльності.

При оцінці фінансового стану підприємства необхідно використовувати деякий вимірник, що дозволяє на якісному рівні оцінити підприємство і зробити висновок про стадію його “кризового стану”, платоспроможність, або про неплатоспроможність, відповідно до ст. 1 Закону України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [53, 18]. Для цих цілей Василенко В. [22], Терещенко О. [21] у своїх наукових працях використовують поняття “якість фінансового стану”.

Якість фінансового стану - комплексна якісна характеристика підприємства, що свідчить про ступінь його платоспроможності у момент аналізу. Вимір якості фінансового стану ці науковці у своїх наукових виданнях пропонують робити не по фінансовій звітності, а лише на підставі аналізу договорів підприємства і зіставлення графіка платежів по кредитах з календарем.

Для того щоб визначити якість фінансового стану підприємства, економісти Василенко В. [22], Терещенко О. [21], пропонують використовувати кілька ступенів якості: платоспроможне підприємство; передкризове підприємство; кризове підприємство; неплатоспроможне підприємство (після рішення Господарського Суду) [18] . Критерієм віднесення до певного ступеня якості є наступні умови (таблиця 1.3).

При виявленні на етапі попереднього аналізу ознак “кризового стану”, неплатоспроможності необхідно застосовувати комплекс антикризових заходів щодо повернення підприємства до платоспроможності. Для цих цілей проводиться комплексний аналіз якості фінансового стану.

Таблиця 1.3 Критерії ступеня якості фінансового стану підприємства

Для дослідження причин кризового стану підприємства Тарасенко Н. [27], та Ковальов А. [29], пропонують проводити фінансовий аналіз стану підприємства. Схема аналізу (рисунок 1.5) являє собою ієрархічну систему, що включає різні методи аналізу з використанням апарата експертних оцінок для пошуку оптимальних шляхів вирішення проблем кризового підприємства.

Алгоритм розрахунку й оцінки показників формального аналізу, причин неплатоспроможності підприємства запропонований економістами Джулій Л., Горнєвою С. [40] (рисунок 1.6). За допомогою головних показників діяльності підприємства оцінюється фінансовий стан підприємства, його фінансові результати, а також ефективність витрат і ресурсів.

Українські економісти Деренська Я. [10], Копитова В. [5]. та ін. пропонують розширити поняття кризової ситуації і розмежувати поняття кризи і неплатоспроможності (банкрутства).

Існують різні методи оцінки загрози банкрутства, зокрема, експрес-діагностика, що включає аналіз платоспроможності фінансової стійкості, рентабельності та діловій активності підприємства. Як відзначає ряд авторів: Георцина В., Дмитрієва В. [22], Градов А. [23], найбільш об'єктивними й адекватно відбивають реальні процеси на підприємстві є широко розповсюджені методи інтегральної оцінки загрози банкрутства.

До них відносяться: моделі для оцінки ризику банкрутства Альтмана [3], чотирьохфакторна модель прогнозування банкрутства Тоффлера Т. [4], модель очікуваної частоти банкрутства [31], комплексна однокритеріальна оцінка фінансового стану підприємства Бівера У., метод комплексного фінансового аналізу стану підприємства і ризику банкрутства Хотомлянського А. [16].

Вітчизняні українські економісти Покропивний С., Колот В., Лігоненко Л. [6], Терещенко О. [21] та ін. у аналізі останніх досліджень і публікацій виділяють три стадії розвитку кризової ситуації на підприємстві (рисунок 1.7)

Виходячи з даних критеріїв (рисунок 1.7), можна стверджувати, що більшість українських підприємств знаходиться на пізній стадії кризової ситуації, у зв'язку з чим виникає необхідність удосконалення методів, прийнятих у вітчизняній теорії і практиці антикризового управління.

Стадії розвитку кризових ситуацій на підприємстві визначають та обґрунтовують, які також визначають зміст, наслідки та необхідні заходи для їх усунення:

Перша - зниження обсягів прибутку (криза в широкому значенні). Наслідком цієї фази є погіршення фінансового стану підприємства, скорочення джерел і резервів розвитку. Вирішення проблем проблеми може стати як застосування стратегічного (перегляд стратегії, реструктуризація підприємства), так і зміни тактичного управління (зниження витрат, підвищення продуктивності).

Друга - збитковість виробництва. Наслідок - зменшення резервних фондів підприємства (якщо такі є в наявності, і інакше настає третя фаза). Вирішення проблеми є в області застосування управління, що реалізується, як правило, через реструктуризацію підприємства.

Третя - виснаження чи відсутність резервних фондів. На погашення збитків підприємство направляє частину оборотних коштів і тим самим переходить у режим скороченого відтворення. Реструктуризація вже не може бути використана для вирішення проблеми, тому що відсутні засобу на її проведення. Потрібні оперативні заходи для стабілізації фінансового стану підприємства і пошук засобів на проведення реструктуризації, інакше криза переходить у четверту фазу.

Четверта - неплатоспроможність. Підприємство досягло того критичної межі, коли немає засобів профінансувати навіть скорочене відтворення та (або) платити по попереднім зобов'язаннях. Виникає загроза припинення виробництва та (або) банкрутства. Необхідні екстрені заходи з відновлення платоспроможності підприємства та підтримки виробничого процесу [21].

Отже, термін “кризовий стан” на підприємстві розглядається з різних ракурсів: з позиції виробництва, маркетингу та менеджменту. Загалом можна сказати, що це безпосередня погроза існування підприємства. Виникненню кризового стану підприємства притаманні два аспекти - зовнішній і внутрішній. Для того, щоб вивести підприємство з кризи необхідно ідентифікувати кризу, визначити якісний фінансовий стан підприємства, провести фінансовий аналіз стану підприємства та оцінити загрозу банкрутства.

Висновок

Функціонування вітчизняних підприємств має свої особливості, які необхідно враховувати при побудові системи антикризового управління.

Кризи підприємства - явище закономірне. Їх виникнення може спричинятися як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Можливість виникнення кризи необхідно враховувати при управлінні підприємством.

Антикризове управління підприємством являє собою систему управління підприємством, що має комплексний характер і спрямована на запобігання та усунення несприятливих для його діяльності явищ. Це здійснюється за допомогою розробки і реалізації на підприємстві спеціальних заходів, які мають стратегічний характер і дають змогу усунути тимчасові перешкоди, зберегти і зміцнити ринкові позиції.

Антикризове управління підприємством повинно включати такі основні заходи: діагностика поточного стану підприємства, аналіз його фінансової спроможності й виробничого потенціалу, можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства, розробка стратегічного плану антикризового управління, створення системи антикризового управління фінансовими ресурсами, а також ефективної системи маркетингового управління, вибір прибуткової продукції та її виробництво, створення ефективної автоматизованої інформаційної системи антикризового управління підприємством.

Методологія антикризового управління підприємством повинна спиратись на наукові світові і вітчизняні надбання за напрямами: оптимізаційні методи, методи математичної статистики і теорії ймовірностей, елементи теорії математичного програмування, людинно-машинних систем, програмно-цільового планування, математичної взаємодії і кооперативного формування рішень, теорії нечітких множин, стратегічного управління, управління підприємством на основі аналізу економічної ефективності, евристичні методи.

Одними з найважливіших задач антикризового управління є діагностика підприємства й оцінка його поточного стану. Від адекватності і свєчасності проведення останніх залежить ефективність антикризового управління підприємством у цілому.

антикризовий управління вітчизняний

Список використаної літератури

1. Антикризове управління: Підручник / Під ред. Е.М. Короткова. -- М.: ІНФРА-М, 2001. -- 432 с.

2. Василенко В.А., Мірошник І.Є. Ситуаційне й операційне управління в системі менеджменту: Навчальний посібник. -М.: МГІУ, 2002.

3. Недосекин А. О., Максимов О. Б. Анализ риска банкротства предприятия с применением нечетких множеств // Вопросы анализа риска.-- 1999.-- №2-3 // /2000

4. Клічук О. Р. Моделювання прийняття оптимальних управлінських рішень сучасним програмним забезпеченням «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі»// Проблеми науки, практики та освіти: 36. наук, праць VIII Міжнар. наук.-практ. конф., Київ. -- С. 123--125.

5. Копитова В. Оцінка процесу управління як передумова підвищення ефективності управління виробництвом // Економіка: проблеми теорії та практики: 36. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - Вип. 124. - С. 88-93.

6. Покропивний С. Ф., Колот В. М, Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. - К.: К.НЕУ, 1998.

7. Господарський кодекс України. -- Харків: Одіссей, 2004.

8. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту / Пер. з англ. -- К.: Молодь, 1997.

9. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / Пер. з англ. О. Мінін, О.Ткач. - К.: Основи, 1997.

10. Деренська Я. М. Оцінка інвестиційної привабливості виробничих ланок промисловості // Технический прогрес и эффективность ироизводства: Вестник Харьковского политехнического института.- 1999.- №90, - С. 7-11

Размещено на Allbest.ru