Стратегічне управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 658.1

Стратегічне управління підприємством

Спеціальність 08.06.02 -- “Підприємництво, менеджмент та маркетинг”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Пономаренко Володимир Степанович

Харків 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному економічному університеті, Міністерство освіти України.

Науковий консультант -- доктор економічних наук, професор Тимофеєв Володимир Миколайович Харківський державний політехнічний університет, завідуючий кафедрою економічного аналізу і бухгалтерського обліку

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Берсуцький Яков Григорович Інститут економіки промисловості НАН України, заступник директора обчислювального центру

доктор економічних наук, професор Герасимчук Василь Гнатович Київський Національний економічний університет, директор НДІ економічного розвитку

доктор економічних наук, професор Яковлєв Анатолій Іванович, Харківський державний політехнічний університет, завідуючий кафедрою економіки та маркетингу

Провідна установа -- Донецький державний університет, кафедра менеджменту організацій, Міністерство освіти України, м. Донецьк.

Захист відбудеться “25” листопада 1999 року о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр Д 64.055.01 у Харківському державному економічному університеті за адресою: 310001, м. Харків, пр. Леніна, 9-А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного економічного університету за адресою: 310001, м. Харків, пр. Леніна, 9-А.

Автореферат розісланий “ 23 ” жовтня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Дороніна М.С.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна характеристика роботи

В Україні перехід від командно-адміністративної системи господарювання до розвинутої ринкової економіки почався з рекордної за світовими масштабами інфляції, стрімкого падіння промислового та сільськогосподарського виробництва, катастрофічного зниження реальних доходів населення, суттєвих деформацій державних фінансів і дуже великого дефіциту державного бюджету. Такий початок зумовив специфіку реформ у країні. Їхня реалізація забезпечила у період з 1994 по 1999 рр. глибокі якісні трансформації в економіці: були сформовані основні атрибути національної економіки; йде процес розширення корпоративного і приватного секторів; лібералізуються господарські зв'язки; досягнута відносна стабільність національної валюти; забезпечена товарна насиченість ринку; створені основи ринкової інфраструктури.

Поряд з цими успіхами впровадження економічної реформи слід визнати, що не досягнута головна мета -- зростання виробництва, а без цього неможливі суттєві зрушення у соціальній сфері, у підвищенні життєвого рівня значної частини населення. Промислова політика не забезпечила ліквідацію недоліків у реформуванні первинних суб'єктів господарювання -- підприємств. Головними перешкодами для збільшення обсягу виробництва є податковий тиск, брак обігових коштів, низький попит та високі процентні ставки. Поряд з цим значна частина підприємств не змогла адаптуватися до ринкових умов з причини дуже низької якості менеджменту. Причому, якщо у сфері оперативного та поточного управління є великий досвід як на вітчизняному рівні, так і за кордоном, то стосовно стратегічного управління цього сказати не можна.

Теорія стратегічного управління, що розроблена західними вченими, -- Акоффом Р., Ансоффом І., Друкером П.Ф., Карлофом Б., Кінгом У., Кліландом Д., Стріклендом А.Дж., Томпсоном А.А. та ін., далеко не в повній мірі відповідає реаліям постсоціалістичних країн в цілому й України зокрема. Це зрозуміло, оскільки вони будували свою теорію для стабільних економік промислово розвинутих країн, для яких характерні: відносна передбачуваність змін зовнішнього оточення і власних ресурсів, добре відпрацьоване законодавче поле, висока інформаційна забезпеченість фахівців, структурованість суспільства, адаптованість населення до ринкових відносин, його звичка виконувати правила гри. Ці характерні риси не властиві країнам з перехідною економікою, тому використання у них в повному обсязі вказаної теорії неможливе.

У цьому напрямку багато було зроблено такими українськими та російськими вченими, як Бабич В.П., Берсуцький Я.Г., Геєць В.М., Герасимчук В.Г., Градов А.П., Гриньова В.М., Забродський В.А., Іванов Г.П., Ковальчук К.Ф., Кузин Б.І., Лукінов І.І., Петров О.А., Пушкар О.І., Стоянова О.С., Яковлєв А.І.

Актуальність теми. Сучасний етап трансформації економіки України, в якому спостерігаються елементи виходу із загальносистемної кризи, потребує активного розвитку та впровадження стратегічного управління на підприємствах. У наукових дослідженнях стратегічного управління підприємством є проблеми, які не тільки не досліджені, а й досі не поставлені. Так, наприклад, відсутні концепції стратегічного управління підприємством, адекватні умовам економіки, що трансформується. В наукових дослідженнях недостатньо виразно визначена система категорій стратегічного управління. Відсутні роботи, в яких розглядається стратегічне управління з позицій взаємообумовленого впливу підприємства і його зовнішнього оточення, в яких визначена технологія стратегічного управління. Не розроблені система конструктивних принципів, що дозволяють синтезувати методи, моделі та інструменти прийняття стратегічних рішень; а також теоретичні та практичні засади стратегічного моніторингу. Інформація не розглядається як рівноправний ресурс стратегічного управління.

Вирішення вказаних вище проблем дозволить перевести стихійний розвиток окремих підприємств у науково керований, який стабілізує ситуацію в економіці.

Таким чином, об'єктивно необхідним і нагальним стає вирішення проблеми розробки теоретичних засад стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки, яка відрізняється біфуркаційним характером розвитку зовнішнього оточення у всіх своїх компонентах. Цим обумовлюється актуальність теми дисертації та її важливе значення для економічного розвитку України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертації покладено теоретичні дослідження і практичні розробки в області управління економічними системами різноманітних рівнів, що проводилися в Харківському державному економічному університеті під керівництвом і за особистою участю автора у рамках:

Державної науково-технічної програми 07.02 -- “Економічні проблеми розбудови державності України” -- проекти: “Розробка системи технічних, організаційних та економічних заходів забезпечення стабільності функціонування підприємств в умовах переходу до ринкових відносин”, номер держреєстрації 0194U005424 (ІК -- 0296И003839); “Оподаткування як метод державного регулювання економіки”, номер держреєстрації 0196U015290 (ІК -- 0296И003838); “Розробка механізмів посилення регулюючої функції системи оподаткування”, номер держреєстрації 0197U014732;

Державної науково-технічної програми 06.02 -- “Нові технологічні засоби підтримки та прийняття рішень, інструментально-технологічні програмні комплекси” -- проект “Інформаційно-аналітична система моніторингу ділового партнерства”, номер держреєстрації 0197U01436;

міжгалузевої науково-технічної програми 11.01 -- “Наукові дослідження у сфері приватизації” -- проекти: “Науково-організаційний супровід та координація робіт по виконанню міжгалузевої науково-технічної програми “Наукові дослідження у сфері приватизації” (інтегральний проект), номер держреєстрації 0195U023579 (ІК -- 0297И000272); “Обгрунтування основних напрямків та перспектив приватизації при конверсії підприємств”, номер держреєстрації 0197U014737 (ІК -- 0298И000041);

галузевої програми Міністерства освіти України -- проекти: “Синтез комплексів моделей підтримки управлінських рішень у виробничо-економічних системах”, номер держреєстрації 0196U015290 (ІК -- 0298И000013); “Стратегія діяльності підприємства в ринковому середовищі”, номер держреєстрації 0198U007645.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних засад стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки, використання яких дозволить підвищити ефективність функціонування як окремих підприємств, так і економіки країни в цілому.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких задач:

обгрунтувати необхідність розробки теоретичних засад стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки як основи підвищення ефективності його функціонування;

сформулювати концепцію і визначити категоріальний базис стратегічного управління підприємством;

розробити методологію стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки;

обгрунтувати методологічний підхід до макроекономічної стабілізації, який створить умови в економічному середовищі для ефективного стратегічного управління підприємством;

розробити технологію стратегічного управління підприємством на базі методів і засобів сучасного менеджменту, нових інформаційних технологій та економіко-математичного моделювання;

розробити метод формування стратегічних планів, який дозволяє узгодити відтворювальні процеси кожного виду ресурсів підприємства, його економічні інтереси з характеристиками зовнішнього середовища;

розробити методику для визначення впливу елементів грошово-кредитної і фінансової бюджетної політик держави (за допомогою пільгового кредитування і зниження ставок оподатковування) на зміну внутрішніх темпів росту підприємства, що сприяють прискоренню процесів капіталоутворення;

розробити методичний підхід до встановлення системи мотивів у трудових колективах на базі дослідження їхнього взаємного впливу з метою використання у стратегічному управлінні ядра підсилюючих один одного мотивів та блокування інших, що ослаблюють спільну дію;

розробити методики оцінки цілісності та інноваційного потенціалу системи менеджменту підприємства;

розробити методику оцінки оптимальних параметрів життєвого циклу промислової продукції на основі моделювання надійності її елементів та преференцій покупців;

розробити методичний підхід до реалізації стратегічного моніторингу на базі використання технології комерційної розвідки, комп'ютерних агентів та динамічного інтерактивного багатовимірного аналізу даних;

розробити систему інструментів стратегічного управління підприємством;

розробити методичний підхід для розробки інформаційної системи стратегічного управління підприємством з використанням новітніх інформаційних технологій;

сформулювати систему управлінських задач, вирішення яких дозволяє забезпечити ефективність стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки.

Наукова новизна результатів, отриманих особисто автором:

1. Сформульовано і теоретично обгрунтовано концепцію стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки, що об'єднує можливості методів і засобів сучасного менеджменту, нових інформаційних технологій та економіко-математичного моделювання для побудови теоретичного базису прийняття стратегічних рішень. (Вперше розроблена автором і є внеском у науку).

2. Сформовано категоріальний базис теорії стратегічного управління в умовах перехідної економіки, що заснований на введенні нових і уточненні відомих категорій, виявленні нових структурних зв'язків між ними, що забезпечують його цілісність і синергізм властивостей вказаного базису. (Подальше вдосконалення теорії стратегічного управління підприємством).

3. Розроблено і теоретично обгрунтовано ситуаційно-ресурсний методологічний підхід до стратегічного управління підприємством, що є основою для розробки методів і методик прийняття стратегічних рішень. (Вперше розроблений і є внеском у науку й практику).

4. Сформульовано принципи стратегічного управління підприємством, що дозволяють будувати системи стратегічного управління, які зорієнтовані на функціонування в умовах економіки, що трансформується, і можуть бути використані як теоретичний базис при розробці інструментів, методів і конкретних методик прийняття рішень. (Подальше вдосконалення теорії стратегічного управління).

5. Обгрунтовано необхідність використання структурно-виробничого підходу на макрорівні для формування базових елементів стратегічного управління підприємством -- зон стратегічних інтересів (ЗСІ), що дозволяє об'єднати процеси макроекономічної стабілізації з розвитком окремих підприємств. Розроблено основні положення цього підходу для умов перехідної економіки. (Внесок у науку і практику).

6. Запропоновано технологію стратегічного управління підприємством в умовах економіки, що трансформується, яка реалізує ситуаційно-ресурсний підхід, базується на сформульованих принципах стратегічного управління. (Внесок у науку та практику).

7. Запропоновано метод розробки стратегічних планів взаємодії підприємства як системи із зовнішнім середовищем, розвитку його власних ресурсів, що має у своїй основі ситуаційно-ресурсний підхід з використанням методу динамічного аналізу ієрархій та імітаційного моделювання, що дозволяє ітераційно, при прямому й зворотному процесі планування, формувати обгрунтовані рішення. (Внесок у науку й практику).

8. Проведено декомпозицію загальної проблеми стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки на множину задач, що вирішуються в різноманітних структурних підрозділах системи менеджменту підприємства. (Внесок у науку і практику).

9. Розроблено методики оцінки ефективності інструментів державного податково-бюджетного і кредитного впливів на темпи росту власного капіталу промислового підприємства та обгрунтування підприємством стратегії зовнішньої фінансової підтримки, які дозволяють виробити обгрунтований план як взаємодії фахівців стратегічного впливу (ФСВ) з компонентами зовнішнього середовища, так і використання власних фінансових ресурсів підприємства. (Внесок у науку й практику).

10. Сформульовано вимоги до ФСВ і методичний підхід щодо їхнього спільного використання зі стратегічними групами впливу (СГВ) і віртуальними організаціями як інструментами стратегічного управління підприємством, що дозволяють гармонізувати економічні інтереси підприємства як системи і зовнішнього середовища. (Внесок у науку та практику).

11. Розроблено методичний підхід до формування інформаційної підсистеми стратегічного управління як складової частини інтегральної інформаційної системи підприємства з використанням сформульованого автором критерію збалансованої якості всіх технологічних етапів і підсистем. (Внесок в теорію і практику).

12. Запропоновано структуру, функції та засоби використання принципово нового посередника між джерелом інформації і сховищем стратегічних даних -- комп'ютерного агента, який самостійно діє у середовищі глобальних комп'ютерних мереж. (Внесок в науку й практику).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що розроблені методологія, методичні підходи, методики, методи та інструменти можуть бути використані на підприємствах для прийняття стратегічних рішень та при побудові системи стратегічного управління як однієї з підсистем автоматизованої інформаційної системи. Крім цього, основні наукові результати є базисом для подальших досліджень, розробки навчальних програм та іншого методичного забезпечення навчального процесу за спеціальностями таких напрямів підготовки фахівців: економіка і підприємництво, менеджмент, комп'ютерні науки.

Практичне значення одержаних результатів:

імітаційна модель, яка є базовим елементом методики оцінки тривалості гарантійного і постгарантійного терміну обслуговування виробів за економічними критеріями з урахуванням їхньої технічної надійності. Методика використовується на технологічному етапі стратегічного управління -- аналіз стану власних ресурсів;

методика визначення чинників преференцій споживачів продукції, що базується на їхньому анкетному опитуванні, яке дозволяє оцінити неочевидні переваги через непрямі запитання. Методика використовується на технологічному етапі стратегічного управління -- аналіз стану власних ресурсів;

методика стратегічного моніторингу зовнішнього оточення підприємства, що використовує метод “мета - потреба - база спостереження - джерело” (МПБД). Методика призначена для використання фахівцями стратегічного впливу та комп'ютерними агентами;

методичний підхід та методики виділення мотиваційного ядра персоналу підприємства, оцінки цілісності та інноваційного потенціалу системи менеджменту, які базуються на факторному аналізі експертних оцінок. Використовуються на технологічному етапі -- аналіз стану власних ресурсів та стратегічне планування зміни власних ресурсів.

Реалізація теоретичних, методичних і науково-прикладних розробок даного дослідження підтверджується результатом їхнього використання: у практиці роботи в АТ “Завод “Електробритва” (акт про впровадження від 17.04.97 р.); у ВАТ “Електромашина” (акт про впровадження від 12.05.97 р.); АТ “ХНВО “Комунар” (акт про впровадження наукових розробок дисертації від 05.06.97 р.); ДП “Харківський завод шампанських вин” (справка про впровадження наукових розробок дисертації від 10.06.98 р.); ДП “ХНВО “Електроважмаш” (справка про впровадження наукових розробок дисертації від 12.07.98 р.); ДП “ХКБД “Завод ім.Малишева” (акт про впровадження наукових розробок дисертації від 01.07.99 р.) та підприємствах машинобудування, воєнно-промислового комплексу та конверсії України (акти приймання проектів за Державною науково-технічною програмою 07.02 -- “Економічні проблеми розбудови державності України” від 21.01.97 р. і 30.06.98 р.).

Теоретичні розробки дисертації впроваджені в навчальний процес у Харківському державному економічному університеті у вигляді навчальних посібників, лабораторних робіт і методичних рекомендацій (акт про впровадження результатів дисертаційної роботи в навчальний процес від 02.07.99 р.).

Особистий внесок здобувача в роботах, що виконані у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, доповідались на міжнародних, республіканських, міжрегіональних та регіональних конференціях і семінарах (1995-1999 рр.).

Публікації результатів досліджень. Результати дисертації опубліковані у 46 наукових роботах, у тому числі в 17 монографіях і навчальних посібниках, 10 статтях у наукових журналах і збірниках наукових робіт, що визнані ВАКом України фаховими з економіки, п'яти матеріалах і тезах конференцій, загальним обсягом 180,73 ум._друк.арк., з них особисто автору належить 83,1 ум._друк.арк.

Обсяг та структура роботи. Дисертацію викладено на 401 сторінці основного тексту. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури та чотирьох додатків. Матеріали дисертації проілюстровано 27 таблицями та 44 рисунками. Обсяг додатків складає 55 сторінок. Список літературних джерел налічує 230 найменувань.

2. Основний зміст

У вступі подано доцільність розробки наукової проблеми, обгрунтовано її актуальність, відображено основну мету і задачі дослідження, визначено положення наукової новизни, представлено теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі -- “Проблема побудови системи стратегічного управління підприємством” -- розглянуто циклічність світового економічного розвитку; особливості кризових явищ в Україні в цілому і на підприємствах як ключових елементах економіки зокрема; недоліки методології макроекономічної стабілізації і можливість використання світового досвіду у цьому питанні; взаємозалежність і взаємозумовленість методології макроекономічної стабілізації та стратегічного управління підприємством; можливість і межі використання теорій стратегічного управління, що розроблені вченими для промислово розвинутих країн в умовах перехідної економіки України; недоліки існуючих систем стратегічного управління підприємством; вимоги до теорії стратегічного управління підприємством, що обумовлені особливостями розвитку перехідної економіки.

В дисертації показано, що коливання в економічному розвитку різних країн є об'єктивною реальністю. Деякі з них мають циклічний характер, тобто характеризуються постійним періодом, а для інших такий період не установлений. Уникнути їх дотепер не вдалося жодній країні у світі. Проте амплітуда коливань може бути різноманітна і може відрізнятися в десятки разів. Це залежить як від причин, що викликали кризові явища, так і від тих заходів, які застосовуються для їхнього усунення.

Причини кризових явищ в економіці мають різну природу: оновлення основного капіталу; порушення необхідного співвідношення виробництва засобів виробництва і предметів споживання; розриви в динаміці інвестицій і заощаджень; надмірність (недостатність) грошових потоків; розриви ділових зв'язків з партнерами як на державному рівні, так і на рівні суб'єктів господарювання; зміна способу господарювання. Ці причини діють як поодинці, так і разом. Найбільш тяжкі наслідки, як показує приклад України, мають місце при їхній сумісній дії. Наприклад, падіння виробництва в країні набагато перевищило рекордні для капіталізму показники кризи 1929-1933 рр. Причому криза в Україні за своїми причинами та характеристиками (співвідношення за обсягом та у часі рівнів виробництва й інфляції) різко відрізняється від класичних, тих, що мали місце в країнах Заходу. Тому вона не тільки не санувала, а погіршила структуру національної економіки. За даними міжгалузевих балансів, відбулася технологічна деградація суспільного виробництва.

Проведені дослідження дозволили зробити важливий висновок: традиційні фіскально-монетарні заходи реформування вичерпали себе і вже не спрацьовують -- необхідна розробка нового методологічного підходу до макростабілізації, який би враховував особливості економіки України перехідного періоду. Важливо, щоб структурна політика перебудови мала системний характер, орієнтувалася на реалізацію національних переваг України.

У роботі були розглянуті характеристики методологічних підходів, що застосовувалися різними країнами з перехідною економікою. Аналіз можливостей їхнього застосування в Україні показує, що без суттєвого уточнення жоден з них не може бути використаний. Це пояснюється особливостями кризи в державі. Найбільш адекватним сучасному стану економіки України, на думку автора, є структурно-виробничій підхід. Він дозволяє швидко провести структурну перебудову економіки, що зараз є першорядною задачею. Для реалізації цього підходу запропонована схема диференціації взаємовідносин держави з підприємствами за критеріями: рівень науково-виробничого потенціалу, тривалість відтворювального циклу, експортоспроможність продукції або можливість її заміни імпортованою, рівень фінансової віддачі. Для визначених пріоритетних груп підприємств запропоновано відповідні державні інструменти активізації їхньої діяльності. Це дозволить узгодити процеси стратегічного управління підприємством із стратегічними цілями трансформації економіки держави.

У роботі показано, що характеристики макростабілізаційного підходу, який застосовується в країні, у значній мірі зумовлює методологію, методи та інструменти стратегічного управління окремим підприємством. З урахуванням цього був проведений аналіз літературних джерел стосовно теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління підприємством, який разом з досвідом роботи автора щодо розробки теоретичних основ, методів та методик у цій сфері дозволили обгрунтувати тезу про те, що існуючі теорії стратегічного управління підприємством не відповідають у повній мірі тому об'єктивному стану економіки постсоціалістичних країн, яка носить назву “перехідна економіка”, оскільки вони ігнорують екстремальну нестабільність зовнішнього оточення підприємства, специфічність взаємодії його власних ресурсів між собою та з оточенням. Причому це стосується не тільки таких близьких до підприємства компонентів зовнішнього середовища як споживачі, постачальники, конкуренти, а й більш віддалених його складових частин -- органів законодавчої та виконавчої влад. Не враховується біфуркаційний характер їхнього розвитку, нагальна необхідність і реальна можливість впливу системи стратегічного управління підприємства на них, потреба формування нового підходу до пошуку, збору, передачі, збереження та аналітичної обробки стратегічної інформації, необхідність формування інноваційного характеру поведінки працівників.

Таким чином, дотепер немає концепції стратегічного управління підприємством, яка б могла стати основою для побудови відповідних систем. Тому існує об'єктивна необхідність у формулюванні й обгрунтуванні концепції стратегічного управління підприємством з урахуванням недоліків існуючих теорій та використанням останніх досягнень сучасного менеджменту, економіко-математичних методів та нових інформаційних технологій.

Відсутність загальновизнаної термінології стосовно стратегічного управління ставить перед науковим дослідженням задачу розробки його категоріального базису, який би об'єднав усі поняття в єдину несуперечливу систему. Він повинен обов'язково включати систему конструктивних принципів, які можна використовувати при розробці і виборі методів, моделей та інструментів стратегічного управління.

Автором показано, що одним з суттєвих недоліків існуючої методології стратегічного управління підприємством, який потребує усунення, є повна відсутність сталої технології прийняття стратегічних рішень.

У дисертації показані недоліки існуючих теорій стратегічного управління, обгрунтовані вимоги, які треба враховувати при розробці теоретичних засад стратегічного управління підприємством, підтверджується, що відсутність адекватної теорії гальмує розвиток прикладних розробок, зводить нанівець зусилля підприємств по виходу з кризи.

У другому розділі -- “Методологія стратегічного управління підприємством” -- розроблено концепцію стратегічного управління підприємством; обгрунтовано систему принципів стратегічного управління; сформульовано категоріальний базис; розроблено й обгрунтовано ситуаційно-ресурсний методологічний підхід до стратегічного управління підприємством; синтезовано технологію стратегічного управління підприємством; запропоновано методологію і метод проведення стратегічного моніторингу; сформульовано концептуальний критерій управління; сформульовано вимоги до системного стратегічного управління всіма ресурсами підприємства і компонентами зовнішнього оточення; розроблено методи, моделі та інструменти стратегічного управління.

Виходячи з недоліків існуючих теорій стратегічного управління, що були встановлені у першому розділі дисертації, та сформульованих вимог до адекватної перехідній економіці теорії, була розроблена концепція, яка включає такі положення.

1. Циклічність світового економічного розвитку разом з особливостями трансформації економіки країни необхідно враховувати в стратегічному управлінні підприємством.

2. При стратегічному управлінні підприємством слід використовувати принципово нові економіко-математичні методи, в основу яких покладено принципи рефлексії, обмеженої раціональності й самоорганізації.

3. Запорука успіху підприємства на сучасному етапі -- це активне формування майбутнього стану зовнішнього середовища і власних ресурсів згідно з своїми економічними інтересами.

4. У процесі стратегічного управління підприємством слід брати до уваги характеристики підходу до макростабілізації, який використовується в країні, оскільки вони багато в чому визначають методи, моделі й інструменти прийняття рішень.

5. Базовим елементом концепції є зона стратегічних інтересів, для якої стратегічна зона господарювання (СЗГ) -- окремий випадок.

6. Як методологічний базис для розробки методів, моделей, інструментів і методик стратегічного управління підприємством слід використовувати ситуаційно-ресурсний підхід.

7. Слід структурувати ресурси підприємства, що дасть можливість встановити специфічні особливості стратегічного управління кожним з них і розробити відповідні методи, моделі й інструменти.

8. Як горизонт стратегічного управління слід прийняти 3-5 років залежно від галузі основної діяльності підприємства.

9. Інтегрована інформаційна система управління підприємством повинна мати у своєму складі підсистему стратегічного управління, що функціонує на основі двох баз даних: бази стратегічних даних, яка формується з усіх даних, що надійшли за інформаційними каналами, та бази стратегічної інформації і знань як результат роботи аналітиків-професіоналів з перевірки даних з першої бази на предмет актуальності, достовірності та цінності.

10. Активний пошук, обробка і перевірка слабких сигналів повинні базуватися на системі стратегічного моніторингу, яка працює в реальному масштабі часу, використовує класичні методи розвідувальної роботи, досягнення в області інформаційних технологій та здійснює свою діяльність на основі принципу самоорганізації.

11. Як інструмент стратегічного управління підприємством необхідно використовувати фахівців стратегічного впливу. Вони проводять у життя інтереси підприємства й у цьому є невід'ємним його елементом.

12. Децентралізацію розробки проектів стратегічних планів розвитку власних ресурсів слід доповнити централізацією стратегічного моніторингу й активного впливу на компоненти зовнішнього середовища.

13. Система підготовки і перепідготовки кадрів, зайнятих у стратегічному управлінні, повинна базуватися на нових інформаційних технологіях навчання із залученням вузьких фахівців в області стратегічного моніторингу, розробки нових технологій, психології спілкування і т.п.

14. Слід реорганізувати систему матеріального заохочення робітників підприємства з тим, щоб забезпечити зростання доход фахівців, зайнятих у системі стратегічного моніторингу й аналізу.

15. Вирішення проблеми опору забезпечується шляхом узгодження економічних інтересів груп опору і підприємства в цілому за допомогою інструментів стратегічного управління.

16. Для захисту загальних економічних інтересів необхідно поєднувати можливості реальної декомпозиції виробничих одиниць на більш дрібні підрозділи з формуванням віртуальних організацій, що підсилюють поєднальні тенденції.

17. У цілому стратегічне управління підприємством в перехідній економіці повинно базуватися на принципах рефлексії, самоорганізації, обмеженої раціональності, самовизначення, диверсифікації, резервування ресурсів, безупинної адаптації.

18. Ефективність стратегічного управління в сучасних умовах може бути забезпечена тільки за наявності певної розвиненої технології його реалізації.

19. Система стратегічного управління підприємством повинна забезпечувати дотримання критерію рівноякісного виконання кожного етапу створення, виробництва і реалізації товару чи послуги, починаючи з НДДКР, технічної підготовки виробництва і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням.

20. Забезпечення динамічного розвитку процесу відтворення капіталу на підприємстві є однією з пріоритетних цілей стратегічного управління. Її досягнення повинно забезпечуватися ефективним поєднанням дій фінансових інструментів державного рівня та рівня підприємства.

21. Однією з головних задач вищого керівництва підприємства у сфері управління персоналом є формування такого мотиваційного ядра, яке б спонукало робітників системи стратегічного управління на інноваційний характер поведінки.

Таким чином, можна зробити висновок, що запропонована концепція кардинально відрізняється від існуючих за розглянутими структурними характеристиками (табл. 1).

Запропонована концепція враховує особливості перехідної економіки і сучасні напрямки розвитку теорії менеджменту. Тенденції розвитку теорії у світі поряд з аналізом об'єктів стратегічного управління, процесів, які визначають їхнє функціонування, і протиріч, що є джерелом розвитку, дозволили сформулювати базові принципи стратегічного управління підприємством. Ці принципи доповнюють один одного, складають цілісну систему і покладені в основу теоретичного базису стратегічного управління (рис. 1).

Таблиця 1 Новизна методологічного базису стратегічного управління

Структурна характеристика	Існуючі системи стратегічного управління	Запропонована концепція
1	2	3
Базові поняття	Вибір стратегічних позицій. Ранжування стратегічних задач. Несподівані події. Слабкі сигнали. Стратегічні зони господарювання	Зони стратегічних інтересів. Фахівці стратегічного впливу. Компоненти зовнішнього середовища. Ресурси підприємства. Комп'ютерні агенти
Ступінь централізації системи	Децентралізація, перерозподіл влади	Централізація стратегічного моніторингу і впливу на зовнішнє середовище. Децентралізація стратегічного планування
Інтервал сканування системи управління	У реальному масштабі часу	У реальному масштабі часу. Принцип безупинної адаптації. Принцип самовизначення
Ставлення до концепції макроекономічної стабілізації	До уваги не береться	Пропонується структурно-виробничий підхід. Відіграє істотну роль
Вплив підприємства на зовнішнє оточення	Через стратегічні групи впливу як елементи зовнішнього середовища	Стратегічні групи впливу -- пасивні елементи зовнішнього середовища. Фахівці стратегічного впливу -- активні елементи підприємства
Система принципів стратегічного управління в перехідній економіці	У явному вигляді не формулюються, що знижує методологічну цінність	Принципи: рефлексії, самоорганізації, самовизначення, обмеженої раціональності, безупинної адаптації, резервування ресурсів, диверсифікації
Джерело розвитку (прямування)	Вирішення проблеми	Протиріччя економічних інтересів
Відношення до ресурсів підприємства	Ресурси не структуруються і самостійно не розглядаються	Розглядаються ізольовано й у системі, є базовим елементом
Методи збору стратегічної інформації	В основному за текстовим і виробничим каналами	На основі вибору ефективних стратегічних баз спостережень, з використанням всіх інформаційних каналів
Підхід до організації виробничих одиниць	Переважає декомпозиція виробничих одиниць на більш дрібні підрозділи	Посилення об'єднуючих тенденцій щодо формування віртуальних організацій для захисту загальних економічних інтересів
Концепція моделювання	Використовуються переважно евристичні та імітаційні моделі	Застосовуються імітаційні і динамічні структурно-ієрархічні моделі, побудовані на принципах рефлексії та самоорганізації
Вирішення проблеми опору	На базі матеріальної зацікавленості	На основі узгодження економічних інтересів шляхом реструктуризації власності, реорганізації структури підприємства
Інформаційне забезпечення стратегічного управління	На базі інтегральних інформаційних систем	Інформаційний ресурс розглядається як специфічна система, що самостійно розвивається
Ставлення до формування мотиваційного ядра	Не розглядається	Один з головних інструментів стратегічного управління персоналом
Вплив на використання фінансових інструментів державного регулювання	Не використовується	Робиться вибір ефективної комбінації фінансових інструментів і забезпечується їхнє використання
Співвідношення критеріїв стратегічного управління для різних етапів створення і реалізації продукції	Не розглядається	Використовується критерій рівноякісного виконання кожного етапу, починаючи з НДДКР, технічної підготовки виробництва і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням
Технологічне забезпечення стратегічного управління	Не розглядається	Розробляється технологія стратегічного управління

Дана система принципів (рис. 1) є складовою частиною змістовної інтерпретації теоретичних основ стратегічного управління підприємством. Вона являє собою основне теоретичне знання, що дозволяє синтезувати методи, моделі й інструменти стратегічного управління підприємством.

Розроблена концепція передбачає: а) глибоке переосмислення категоріального базису теоретичних основ стратегічного управління підприємством; б) уточнення змістовного наповнення категорій, що існують; в) введення нових категорій і встановлення структурно-логічних зв'язків між ними.

Структурно-логічну схему категоріального базису подано на рис. 2. На цій схемі чітко проглядаються два зустрічних потоки взаємодії категоріального базису. З одного боку, від протиріч економічних інтересів як рушійної сили розвитку об'єктів стратегічного управління через властиві кожному з об'єктів види діяльності; через процеси як джерела стратегічної інформації, стратегічні бази спостереження і канали інформації до технології стратегічного управління. Це потік від джерел розвитку (руху) і місць виникнення інформації до технології управління, що являє собою інформаційний процес.

З іншого боку, від конкретних задач стратегічного управління об'єктами через інструменти, методи і моделі та принципи, які їх визначають, до технологічних етапів стратегічного управління.

Таким чином, технологічні етапи стратегічного управління “зшивають” розглянуті вище два потоки. Крім того, фактично збігаються два полюси схеми категоріального базису стратегічного управління підприємством. Задачі стратегічного управління, які знаходяться на одному з них, реалізуються на об'єктах стратегічного управління, де виявляються протиріччя економічних інтересів, які лежать в основі структурної схеми категоріального базису.

У роботі в результаті детального аналізу існуючих методологічних підходів до вирішення проблем були сформульовані недоліки стосовно їхнього використання для стратегічного управління підприємством і розроблений новий підхід, адекватний проблемі, що вирішується. У цьому підході об'єднались:

переваги ситуаційного підходу, що дозволяє ставити і вирішувати задачі управління в умовах відсутності формалізованих мети і процесу функціонування;

переваги ресурсного підходу, який дозволяє за рахунок структурування ресурсів підприємства, встановлення локальних цілей їхнього розвитку, розробки характерних для кожного з них методів та інструментів стратегічного управління приймати більш ефективні рішення;

кращі сторони динамічного методу аналізу ієрархій, що забезпечує коректну кількісну оцінку якісних управлінських рішень.

Суттєвим недоліком існуючих теорій стратегічного управління є ігнорування ними технології, тому в дисертації цьому питанню приділяється особлива увага. Кожний етап технології стратегічного управління ставить у відповідність конкретним управлінським задачам методи, моделі й інструменти, коло яких окреслюється принципами, що властиві конкретному етапу.

Своєрідним етапом технології є стратегічний моніторинг. Однією з головних його цілей є пошук інформації про протиріччя економічних інтересів компонентів зовнішнього середовища, тенденції зміни їхнього впливу на стратегічному інтервалі часу. Його реалізація базується на принципах рефлексії, самоорганізації, які поряд з цілями визначають методи, моделі та інструменти. Специфіка етапу зумовила необхідність створення спеціального методу -- “мета - потреба - база спостереження - джерело” (МПБД), а на його основі -- методики проведення стратегічного моніторингу. Дана методика дозволяє без втрат цінної інформації суттєво скоротити обсяги даних, що обробляються аналітиками.

Концептуальний критерій може бути сформульований як вимога рівноважної якості стратегічного управління матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними ресурсами підприємства та пов'язаними з ним компонентами зовнішнього середовища. Послідовне використання критерію вимагає такого підходу до розробки системи стратегічного управління, при якому розподіл коштів на проекти вдосконалення між підсистемами управління різними ресурсами та компонентами зовнішнього оточення здійснюється виходячи з реальної оцінки дійсних рівнів якості їхнього функціонування та необхідності забезпечення збалансованості цих рівнів.

У дисертації подано класифікацію задач управління, які логічно завершують категоріальний базис стратегічного управління підприємством. Вони фактично реалізують процедури управління на об'єктах впливу. Згідно з класифікацією об'єктів впливу задачі поділяються на три групи:

1) задачі взаємодії із зовнішнім середовищем;

2) задачі оперування зі своїми ресурсами;

3) задачі загальносистемні (синтетичні).

Розроблені у цьому розділі концепція, методологія та загальні засади інструментарію дозволяють у наступних розділах більш детально розглянути проблему стратегічного управління власними ресурсами підприємства.

У третьому розділі -- “Стратегічне управління фінансовими ресурсами” -- проаналізовано процес обороту капіталу; встановлено його галузеві особливості та тенденції розвитку; розроблено методику оцінки ефективності інструментів державного податково-бюджетного і кредитного впливів на темпи росту власного капіталу промислового підприємства та методику обгрунтування підприємством стратегії зовнішньої фінансової підтримки з метою його застосування цих методик ФСВ та СГВ.

Аналіз руху коштів неможливий у відриві від категорії капіталу, тому в роботі проведено аналіз його обороту, аналіз процесів відтворювання власного капіталу підприємства. Розглянуто існуючі засоби управління процесом самозростання капіталу, показано їхню неефективність в умовах перехідної економіки й особливо на стратегічному інтервалі часу, про що свідчить аналіз чинників, які знижують швидкість обороту капіталу, гальмують відтворювальний процес, сприяючи багатократному перевищенню тривалості фінансового циклу над тривалістю виробничого циклу. Це призводить до того, що авансований капітал, пов'язаний у поточних активах, в декілька разів перевищує суму приросту власного капіталу, рахунків до одержання, поточних зобов'язань, що характеризує існуючий рівень управління фінансовими ресурсами.

На підставі проведеного комплексного аналізу закономірностей розвитку промислових підприємств у галузевому розрізі в роботі зроблено такі висновки: найбільш потужний потенціал до відновлення динаміки процесу капіталоутворення має харчова промисловість як така, що зберегла цілісність свого комплексу в умовах перехідного етапу економіки й адекватно цьому етапу зорієнтувала стратегію розвитку.

Підприємства машинобудівної галузі характеризуються більш слабкими передумовами до нарощування капіталу, а повною їхньою відсутністю може бути відзначена легка промисловість. Слід також зауважити, що харчова промисловість має об'єктивно обумовлений потенціал нарощування капіталу, бо коротка тривалість операційного циклу і незамінність продукції, що нею випускається, сприяють високим темпам обмінних процесів із зовнішнім середовищем, а це є однією з головних умов стабільного розвитку економіки.

Для оцінки ефективності інструментів державного податково-бюджетного і кредитного впливів на темпи росту власного капіталу промислового підприємства, для встановлення кількісних закономірностей формування власного капіталу промислових підприємств була розроблена методика, яка передбачає: проведення класифікації підприємств, що аналізуються, методом кластерного аналізу за їхньою подібністю, з точки зору ефективності розвитку капіталу; оцінку початкового місцезнаходження підприємства і визначення можливих напрямів його переміщення по матриці фінансових стратегій для визначення підприємств, додаткове зовнішнє фінансування яких, може сприяти прискоренню темпів росту власного капіталу.

На підставі практичних розрахунків, проведених за запропонованою методикою, можна зробити такі висновки:

1) підприємство може вважати орієнтацію на стратегію зовнішньої фінансової підтримки об'єктивно обгрунтованою, якщо: значення результату фінансово-господарської діяльності знаходяться в межах 10% від величини доданої вартості; значення коефіцієнта реінвестування більше 0,5; співвідношення позикового і власного капіталу при короткій тривалості операційного циклу більше 0,75; спостерігається позитивна динаміка обороту; відставання рівня прибутковості капіталу від вартості обслуговування боргу незначне;

2) підприємство, що має величини тривалостей обороту виробничих запасів і залучення короткострокових позикових коштів одного порядку, може вважатись фінансово стійким навіть при коефіцієнтах ліквідності та фінансування оборотних активів, які значно менше від нормативних.

Після визначення початкового місцезнаходження підприємства і можливих напрямків його переміщення по матриці фінансових стратегій та встановлення доцільності додаткового зовнішнього фінансування для прискорення темпів росту власного капіталу потрібно оцінити ефективність впливу різноманітних напрямків зовнішньої фінансової підтримки на прискорення процесу капіталоутворення. Для цього в дисертації розроблено спеціальну методику, яка враховує, що прискорення процесу капіталоутворення насамперед пов'язано з можливістю збільшення темпу генерування позитивного грошового потоку. В роботі виділені такі основні напрямки перспективного збільшення обсягу позитивного грошового потоку як бази росту власного капіталу: зростання суми чистого прибутку за рахунок проведення ефективної цінової політики; зростання суми чистого прибутку підприємства за рахунок здійснення ефективної податкової політики; збільшення суми чистого прибутку, що іде на виробничий розвиток, за рахунок: збільшення величини амортизаційного фонду через упровадження політики прискореної амортизації; зростання чистого прибутку на основі збільшення значення чистої рентабельності власних коштів за рахунок використання позикових коштів; реалізації основних активів і матеріальних цінностей, що не використовуються або вибувають у зв'язку із зносом.

З перерахованих напрямків особливий інтерес представляють такі резерви підвищення чистого прибутку, як забезпеченість фахівцями стратегічного впливу ефективної податкової політики і використання позикових коштів при відповідній зміні частки реінвестованого у виробничий розвиток чистого прибутку, бо саме вони характеризують вплив на підприємство зовнішнього середовища.

Підводячи підсумок використання методики, можна зробити такий висновок: найбільш ефективним напрямком державного регулювання темпів капіталоутворення на державному промисловому підприємстві є надання пільгових кредитів у поєднанні зі зниженням ставок податкових платежів, що входять в ціну реалізованої продукції (для наведених розрахунків -- податок на додану вартість). Його використання найбільш повно відповідає критерію узгодженості економічних інтересів, що діють у внутрішньому й зовнішньому середовищах функціонування підприємства. Це положення справедливе як при збереженні фінансової структури капіталу, так і при її зміні. Тому застосування такого важеля державного регулювання є потужним стратегічним засобом відновлення динаміки процесу капіталоутворення промислового підприємства.

У четвертому розділі -- “Стратегічне управління матеріальними ресурсами” -- розглянуто поняття, склад і взаємодію матеріальних ресурсів як об'єкта управління; зроблено аналіз існуючих схем управління і систем постачання, що використовуються у світовій практиці, оцінено їхні недоліки й переваги; сформульовано інтегральний критерій стратегічного управління матеріальними ресурсами; проведено аналіз понять “конкурентоспроможність товару” і “конкурентоспроможність підприємства”; досліджено особливості взаємодії підприємства з компонентами зовнішнього оточення у сфері матеріальних ресурсів; розроблено методику сегментації та попереднього дослідження ринку для виявлення преференцій споживачів товарів та послуг; запропоновано методичний підхід до діагностики конкурентної позиції підприємства щодо ефективності та надійності ресурсного потоку; розроблено імітаційну модель виходу з ладу технічно складних виробів та методику оцінки тривалості гарантійного і постгарантійного терміну їхнього обслуговування за економічними критеріями з урахуванням технічної надійності.

Існуючі схеми управління матеріальними ресурсами мають суттєву неповноту, оскільки не включають початкові та кінцеві етапи життєвого циклу товарів і послуг. Мова йде про НДДКР, технічну підготовку виробництва, гарантійне, післягарантійне обслуговування та утилізацію після закінчення терміну служби. Виходячи з того, що кінцевою метою стратегічного управління матеріальними елементами виробництва є формування конкурентоспроможної якості товарів та послуг, які будуть вироблятись на стратегічному інтервалі часу, в дисертації сформульовано множину підпорядкованих цілей (підцілей) для кожного етапу перетворення матеріальних ресурсів у готовий товар чи послугу, включаючи післяпродажний супровід та утилізацію. На концептуальному рівні очевидна така вимога: вихідний продукт кожного з цих етапів повинен мати якість одного порядку, оскільки якість кінцевого продукту чи послуги дорівнює найгіршому з них. Цей інтегральний критерій якості потрібно використовувати при формуванні стратегічного плану перетворення власних матеріальних ресурсів.

В основі методики дослідження ринку лежить демографічний принцип сегментування, а система анкет дозволяє встановити і кількісно виміряти неявні преференції споживачів товарів. Практичне застосування методики дозволило сформулювати систему вимог до товарів та послуг, які тільки проектуються. Ці вимоги стосуються співвідношення ціни, дизайну, тривалості гарантійного терміну обслуговування (ТГТО), дієвості реклами та поведінки продавця для різних сегментів ринку.

Крім того, дослідження, проведені на підприємствах, які випускають побутову техніку, дозволяють зробити такі загальні висновки: ТГТО є основним після ціни показником, що формує думку покупця про товари довгострокового використання, тому для підвищення конкурентоспроможності виробу необхідно забезпечити зростання ТГТО; зростання ТГТО не забезпечує прямолінійне нарощування конкурентоспроможності виробу. Його стимулююча роль спочатку різко зростає і досягає свого піка (у телевізорів -- 5 років, а в пилососів -- 3 роки), а потім до 9 років сходить практично до нуля. Основна маса респондентів (92,2%) усвідомлено, безвідносно до ціни, не вважає за потрібне збільшувати тривалість гарантійного терміну обслуговування більше 9 років.

Таким чином, одним з головних шляхів підвищення конкурентоспроможності виробу є підтримання збалансованого з ціною терміну гарантійного обслуговування як міри технічної надійності товару. В роботі показано, що необхідний рівень технічної надійності, а значить, потрібну ТГТО можна досягти тільки при використанні інтегрального критерію якості, починаючи з НДДКР.

Розроблена методика призначена для оцінки оптимальної ТГТО за такими критеріями: мінімум питомих витрат на ремонт, максимум питомого прибутку, максимум річного прибутку. Природно, що результати моделювання дають різні значення ТГТО для різних критеріїв і суттєво залежать від рівня рентабельності виробу. У наведеному прикладі по одній з моделей телевізора при 5% рентабельності за першими двома критеріями оптимальна ТГТО дорівнює 48 міс., а за третім -- 60 міс. При рентабельності 20% по мінімуму витрат на ремонт і максимуму питомого прибутку ТГТО дорівнює 48 міс., а за критерієм максимуму річного прибутку -- 120 міс. Аналіз результатів експериментів виразно підтверджує наявність зв'язку між ТГТО і рентабельністю виробу. З ростом рентабельності виробу при всіх інших рівних умовах зростає оптимальне значення ТГТО.

...