Управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття про управління, менеджмент та маркетинг

Термін «менеджмент» походить від англ. manage і означає «керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратися з чимось, якоюсь проблемою».

Іноді під менеджментом також розуміють самостійний вид професійної діяльності, що спрямована на досягнення певної мети. Менеджмент українською -- «управління» -- функція, вид діяльності щодо керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент -- це також галузь знання, що допомагає здійснювати цю функцію. Нарешті, менеджмент як збір не від менеджерів -- це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.

Маркетинг -- це аналіз, втілення в життя, а також контроль за прийняттям рішень щодо комплексу маркетингу (продукт, ціна, просування, розповсюдження) для задоволення потреб клієнта та його очікувань як ключових моментів на шляху досягнення цілей і виконання завдань організації.

Стратегія маркетингу -- основний спосіб досягнення маркетингових цілей, формуючи та конкретизуючи відповідну структуру комплексу маркетингу. Стратегія маркетингу показує з яким продуктом, на які ринки, з яким обсягом продукції необхідно виходити для досягнення поставлених цілей.

У процесі формування маркетингової стратегії можна виділити вхідні та вихідні елементи: вхідні елементи -- це ті фактори, аналіз яких передує розробленню маркетингової стратегії, тобто фактори маркетингового середовища і цілі фірми; вихідні елементи -- це стратегічні рішення щодо маркетингового міксу, тобто комплексу компонентів маркетингу, який включає чотири складові -- товар, ціну, збут та просування. Основне призначення маркетингової стратегії полягає в тому, щоб взаємоузгодити маркетингові цілі фірми з її можливостями, вимогами споживачів, використати слабкі позиції конкурентів та свої конкурентні переваги . При формування стратегії насамперед необхідно врахувати: на якій стадії життєвого циклу перебуває галузь; структуру галузі; сутність і потужність п'яти конкурентних сил (постачальники найбільш важливих ресурсів, покупці, конкуренція між продавцями всередині галузі, товари-субститути, потенційні продавці даного товару), масштаби діяльності конкурентів. Видатний теоретик маркетингу Мінцберг виділяє п'ять класифікацій стратегії:

а) стратегія як план -- свідомий стратегічний процес, який підкреслює логічну та структурну послідовність подій;

б) стратегія як хитрість -- представляє собою специфічну програму, тактику чи маневр для того, щоб випередити конкурентів;

в) стратегія як модель під нею можна розуміти певну послідовність в поведінці, їй можна знайти раціоналістичне пояснення;

г) стратегія як позиція -- відноситься до вибору позиціонування організації в межах відповідної галузі господарства, в більш широкому стратегічному контексті позиціонування представляє собою рівновагу між організацією та тим середовищем, де вона веде господарчу діяльність;

д) стратегія як перспектива -- тут мова йде про перспективу з позицій компанії чи корпоративне уявлення про навколишнє середовище, в такому вигляді стратегія може виникати з певного набору нематеріальних цінностей компанії, підходів, корпоративного духу та поглядів.

Для розробки маркетингової стратегії фірми необхідно послідовно реалізувати конкретні стратегічні рішення: Постановка цілей." Маркетингові цілі « -- це конкретні якісні та кількісні зобов'язання фірми. Для вибору прийнятної маркетингової стратегії потрібно узгодити цілі маркетингу із загальними цілями підприємства з метою запобігання протиріччям маркетингової стратегії та загальної стратегії розвитку підприємства. Вони виражаються в показниках обсягу продажу або прибутковості за певний час у вигляді умов, котрі мають бути досягнуті до цього часу. Наприклад:

- забезпечити збільшення прибутку на інвестований капітал як мінімум на 20%»;

- стати лідером у галузі промисловості;

- стати добре збалансованою диверсифікованою фірмою;

- створити спільне підприємство після відповідного аналізу ринку та особистої діяльності;

Маркетингові дослідження. В результаті їх проведення виробник отримує відповіді на питання стосовно покупців

- Хто є покупцями цієї продукції?

- Де знаходяться покупці продукції?

- Де і як покупці купують продукцію підприємства?

- В яких якостях продукції підприємства заінтересовані покупці?

- Яку кількість продукції та за якою ціною купують покупці?

- Як охарактеризувати продукцію підприємства так, щоб отримати за неї вищу ціну?

- Чи потрібно підприємству випускати іншу, нову продукцію?

Вибір цільових ринків: форми виходу на ринок, особливості маркетингового комплексу, побудова організаційної структури управління та системи контролю. Під час розробки стратегії також необхідно належну увагу приділити її складовим. Зокрема це позиціонування, товарна політика, цінова політика, канали розподілу, комунікаційна політика (збут та його стимулювання, обслуговування, реклама) Позиціонування товару -- це забезпечення товарові чітко відокремленого від інших товарів місця на ринку й у свідомості цільових споживачів. Складається з наступних етапів:

а) Маркетингові дослідження які включають в себе дослідження сприйняття з боку потенційних покупців.

б) Встановлення мети позиціювання;

в) Розробка стратегії позиціювання(наступальна стратегія чи оборонна стратегія)

г) Розробка тактики позиціювання(споживче позиціювання, позиціювання відносно конкурентних товарів-аналогів)

д) Оцінка ефективності позиціювання

Маркетинговий менеджмент

Маркетинговий менеджмент (англ. marketing management) -- це процес, основними складовими якого є аналіз, планування, реалізація планів та контроль за здійсненням заходів, спрямованих на встановлення, зміцнення і підтримання взаємовигідних обмінів з цільовими ринками для досягнення цілей підприємства (отримання прибутку, збільшення обсягів збуту, збільшення частки ринку тощо).

1.2 Основні задачі, проблеми та види підприємства в Україні

Підприєммство --самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Задачі підприємства:

Одержання доходів його власниками.

Створення робочих місць для населення.

Охорона навколишнього середовища.

Забезпечення підприємства заробітною платою.

Забезпечення персоналу нормальними, прийнятними умовами праці, а споживачів -- продукцією

Види підприємств:

За розмірами (мале, середнє,велике)

За способом творення (унітарне, корпоративне)

За формами власності

За галузями

За видом діяльності (виробничі, фінансові, посередницькі, страхові)

Розвитку підприємницької діяльності може сприяти лише створення сприятливого інституційно-економічного середовища, яке формує держава. Найважливішими функціями держави є забезпечення правової бази та провадження політики, в тому числі податкової, що спрямована на стабілізацію економіки. Державне регулювання підприємницької діяльності повинно здійснюватись через цінову, кредитну, податкову, інноваційну, структурну, інвестиційну, зовнішньоекономічну і регіональну політику зайнятості та соціального захисту населення. Таке регулювання сприятиме зменшенню тіньового сектора в економіці, підвищенню рівня прибутковості підприємств, розвитку конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках, і відповідно, інтеграції національної економіки у світове господарство.

Сучасні проблеми менеджменту українських підприємств

Розглянемо найбільш важливі проблеми, які мають вирішені менеджерами українських підприємств.

Перехід від товариства з обмеженою відповідальністю до акціонерних товариств (АТ). Як свідчить аналіз статистичних даних, основна маса українських підприємств організовувалась у формі товариств з обмеженою відповідальністю.

Така форма організації малих і середніх (за українськими мірками) підприємств була адекватною ринковому середовищу, що існувало на той час. Відзначаючись високою гнучкістю і без тягаря попередніх років, ці підприємства стали найбільш конкурентоспроможними і сформували основу реальної економіки держави, випередивши підприємства-гіганти, які були розраховані, за сучасною термінологією, на масовий маркетинг і у більшості випадків фактично збанкрутіли.

Проте зміни у маркетинговому середовищі стали стимулювати підприємства до укрупнення, зняття не тільки торговельно-посередницькою діяльністю, а й виробництвом. Це загострило певні недоліки підприємств, що функціонували у формі ТОВ, - зокрема, обмежені можливості залучення фінансових ресурсів (особливо з урахуванням стану вітчизняної банківської системи, низького рівня капіталізації провідних українських банків порівняно навіть із західними банками -„середняками”, можливостей інвестування підприємств з боку домогосподарств - головних інвесторів, наприклад у США).

Розв`язання даної проблеми є актуальними для України і вимагає певного забезпечення з боку держави як провідника загальнонаціональних інтересів: зміна податкового законодавства із зміщенням акценту в оподаткуванні з юридичних осіб на фізичних, створеними внутрішнього інвестора через збільшення доходів домогосподарств, які є основними інвесторами у розвинутих країнах, тощо.

Зміна власників-засновників новими ефективнішими власниками. Якщо провести ретроспективний аналіз становлення провідних корпорацій, то не можна не помітити загальної тенденції, яка становить для нас неабиякий інтерес: через певний період, зазвичай років 10, відбувається заміна власника-засновника новими власниками. Особливо це помітно на прикладі автомобілебудівної компаніях.

Україна сьогодні майже підійшла до того, коли мають розпочатися процеси заміни власників. Не зупиняючись на зовнішніх факторах, що зумовлюють такі зміни (цикл економічного розвитку, зміни технологій, мотивів споживачів тощо), розглянемо внутрішні моменти. Незважаючи на значні напрацювання різних шкіл стратегічного планування з різноманітних процедур, спрямованих на формалізацію процесу прийняття рішення щодо стратегії підприємства (а звідси й зменшення ролі особистості у прийнятті рішення), роль керівника залишається визначальною.

Поведінка ж людини, її рішення зумовлюються, передусім, ментальними процесами, на чому і наголошують, наприклад, школа підприємництва та когнітивна школа. Проведений їх представниками аналіз представниками аналіз свідчить, що найбільш вдалі підприємства створюються не на основі заздалегідь прорахованої стратегії, а особливостями, які мають певні креативні ідеї та не ставлять за мету суто економічні цілі.

З цього приводу інтерес становить вислів президента однієї з американських корпорацій, наведений у журналі „Fortune”: „слід визначити очевидне. Ми - засновника царств. Ми одержимі не грошима, а створенням імперій.” Проте будь-яка ідея є актуальною та адекватною за певних обставин, і не всі керівники мають талант відчувати термін, коли потрібно змінювати самому і змінювати корпоративну стратегію, а це призводить до погіршення економічних показників фірм, а іноді й до банкрутства.

Тому провідні фірми стали дійсно провідними не під час керівництва відомих і харизматичних засновників, а в часи нових власників, які, не дуже переймаючись креативним процесом, починають займатися економічними проблемами підприємства, наймаючи для цього професіональних менеджерів.

Заміна у керівництві компанії засновників ефективними менеджерами. Дану проблему вже починають відчувати власники бізнесу. Часи, коли попит на ринку перевищував пропозицію, а все, що виставлялося на продаж, знаходило попит, уже минули. За умов конкурентного середовища досягти успіху лише за рахунок інтуїції неможливо. Потрібні не тільки креативна ідея, а й точний розрахунок, стратегія. Розробити є їх може тільки фахівець, який має не лише досвід роботи у певній галузі, а й відповідні знання. Можна з упевненістю сказати, що часи дилетантів спливають.

У цьому актуальність набуває проблема підвищення кваліфікації саме, як це не дивно, топ-менеджерів українських компаній. Це зумовлено тим, що рівень освіти і знань керівників даної ланки сьогодні в середньому є нижчим від рівня знань їх підлеглих, які, в основному, мають професійну освіту. Керівники вже не завжди можуть виступати як поставники завдань, чітко і коректно формулювати проблеми та визначити завдання, оцінювати строки і якість їх виконання.

Добір кадрів керівниками фірм ускладнено тим, що не існує дійсно незалежних рейтингів вищих навчальних закладів, відомих „торгових” марок - таких, як, наприклад Гарвард, Оксфорд, Йєль. Вони тільки почали формуватися.

Сполучення „власник - генеральний менеджер”. Однією з рис сучасного українського бізнесу є поєднання в одній особі основного власника і генерального директора. Ситуації, коли мажоритарний власник - директор підприємств, є настільки частими, що цей факт слід віднести до особливостей підприємства в Україні. При цьому, якщо подібне поєднання в малих підприємствах нерідко є виправданим, то у середніх та великих воно стає причиною багатьох проблем. Вільна спокуса власника-директора контролювати (причому безпосередньо) максимум процесів на підприємстві призводить до того, що:

Стримується ініціатива;

Кадри добирають за принципом (якщо він існує) централізований, всі, часто навіть найдрібніший, витрати контролюються директорами, що знижує оперативність прийняття рішень на місцях;

Структура стає бюрократичною і негнучкою;

Ринкова стратегія часто змінюється, кошти і зусилля хаотично перекидаються з одного напряму на інший.

Криза зростання, що виникає при розширенні компанії, розширення може бути пов'язане з підвищенням попиту на товар компанії, появою нових ринкових можливостей, амбіціями керівництва. При цьому розширення підприємства не завжди є виправданим. Відсутність прогнозів і стратегічного планування призводить до того, що кінцевим результатом розширення багатьох компаній стають їх збитковість і закриття.

Розширення є виправданим тільки тоді, коли воно приводить до підвищення стабільності компанії, збільшення її ринкової вартості. За українських же умов стабільність часто легше забезпечити при концепції зусиль на певному сегменті. Сказане є справедливим як для диверсифікацій, так і для географічного розширення діяльності.

Відсутність необхідних знань у управлінців компанії призводить до того, що навіть у виправданих розширення проводиться екстенсивно, шляхом простого збільшення кількості співробітників і філій, а це спричиняє заморожування значних ресурсів при збереженні ринкових стратегій та структури компанії, не підготовленої до подібних ресурсів. Такі ж способи розширення присутності на ринку, як створення холдингів, окремих чи дочірніх компаній і, особливо, франчайзинг, використовуються рідко. Але якщо ринкові помилки можуть виявитися не відразу, то внутріорганізаційні проблеми діагностуються легше.

Непідготовлені структури, як вже було зазначено, розширюються екстенсивно, наприклад, шляхом збільшення кількості продавців. У цьому випадку ускладнюється процес контролю за їх роботою. Є структури, в яких генеральному директору чи голові правління безпосередньо підпорядковується 20 менеджерів (у деяких випадках навіть при загальній чисельності до 150 штатних співробітників). Очевидно, за такої структури не доводиться говорити про оперативне розв'язання важливих питань.

Одна з причин появи подібних структур - страх власників „випустити з рук” управління компанією. На їх думку, підлеглі можуть ефективно працювати тільки під їх безпосереднім контролем. Така поведінка власників може бути виправданою їх значним досвідом роботи на конкретному ринку, лідерськими якостями, досвідом успіху, що робить їх в очах співробітників основою майбутнього благополуччя компанії. На практиці ж часто це є вірним тільки на стабільних ринках при стабільності діяльності компанії. Тільки-но виникає необхідність у розширенні, досвід власника виявляється непридатним, а знань недостатньо для тиражування успіху.

Делегування повноважень найманому управлінцю ускладнене з двох основних причин:

через недостатню кількість менеджерів на ринку праці, які б мали необхідні досвід і знання для керівництва середніми та великими компаніями;

через недовіру на найманих менеджерів з боку власників підприємств.

Невміння керівництва компанії ставити цілі та завдання, визначати критерії ефективності роботи. Нестача досвіду і знань власників-управлінців призводить до невміння визначити цілі та ставити завдання. Під цим розуміється весь спектр цілей і завдань - як підлеглим, компанії у цілому, так і поставщикам, маркетинговим посередниками тощо. У результаті - неефективне витрачання коштів.

Одним з наслідків цього стає втілення нездорових амбіцій власника, які можуть полягати у бажанні будь-якою ціною перемогти конкурента. За таких ситуацій розрахунок і стратегія, що базуються на об'єктивній ринковій інформації, поступаються місцем надмірних інтенсифікації комерційних зусиль, що рідко дає результат.

З таким явищем пов'язаний і малий процент реалізації ідей, нових проектів. За нашими підручниками, в Україні лише 1% нових проектів стають комерційно успішними. Невдачі, викликані як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками, призводять до втрати інтересу до підприємництва. У сукупності з високими податками і труднощами реєстрації підприємств це спричиняє низькі темпи розвитку підприємництва в Україні, насамперед, малого.

На особливе обговорення заслуговує проблема критеріїв ефективності підрозділів, окремих працівників. Більшість керівників компаній, які останнім часом досягли значного зростання, опинилися у стані інформаційного шоку. Крім перелічених факторів, це зумовлено також тим, що вони не можуть визначити ефективність роботи підрозділів компанії та її окремих працівників. Ця проблема тісно пов'язана з проблемою добору кадрів, розробкою посадових інструкцій.

Формування нової стратегії добору кадрів. Практика консалтингової діяльності свідчить, що значення людського потенціалу для конкурентоспроможності фірми усвідомлене вітчизняними власниками ще недостатньо. Світовий та вітчизняний досвід створення нових підприємств показує, що добір кадрів за таких умов відбувається спонтанно, а якщо пострадянську специфіку, то ще й з кола близьких чи знайомих людей. Дружні стосунки та широка спеціалізація персоналу спочатку позитивно впливають на становлення фірми.

Проте ситуація істотно змінюється, коли фірма досягає певного успіху, розширюється. По-перше, виникає проблема з дотриманням дисципліни, без якої не може ефективно функціонувати підприємство. По-друге, розширення компанії вимагає спеціалізації та формалізації внутрішніх процесів в організації, а утримання конкурентних позицій - посилення професіоналізму працівників. По-третє, виникає ситуація, коли працівників багато, а спитати фактично нема з кого, є юридичні проблеми із звільнення працівника. Розв'язати їх на підприємстві можливо, в тому числі за рахунок запровадження посадових інструкцій.

Демократизація суспільних процесів, яка в нашій країна стала неправильно асоціюватися з елементами анархії, призвела до того, що на переважній більшості вітчизняних підприємств (навіть державних) відсутні посадові інструкції(ПІ). Про те саме вона дозволяє вирішати низку важливих проблем:

Виокремлення кола питань, за які працівник несе особливу відповідальність;

Чітко сформулювати вимоги до знань і вміння працівників, визначити критерії ефективності їх роботи, що дозволяє проводити ефективну політику добору кадрів, юридично чітко розв'язати проблему між найманим працівником і роботодавцем, обґрунтувати розмір заробітної плати;

Сформувати у керівника уявлення про фактичну організаційну структуру підприємства, виявити „вузькі” місця.

Відсутність посадової інструкції не дає можливості роботодавцеві визначити оптимальну кількість працівників. Невизначеність посадових обов'язків не дозволяє об'єктивно розв'язувати конфлікти з розміром заробітної платні, що періодично виникають. Прийом на роботу працівника без чітко виписаних посадових інструкцій проводиться не на основі об'єктивного аналізу адекватності людини певної посаді, а на основі власних міркувань менеджерів різних ланок.

Останнім часом дедалі частіше працівники звертаються до суду з позовами до підприємств з питань незаконного, на їх думку, звільнення. КЗпП України передбачає звільнення працівника з трьох основних: порушення дисципліни, скорочення штатів і службова некомпетентність. Проте довести останню без чітко виписаних у ПІ вимог до знань, переліку виконуваних робіт, критеріїв ефективності та показників, за якими вона розраховується, досить проблематично.

Серед актуальних проблем українських компаній слід також назвати відсутність стабільності середньої ланки менеджерів і „відданості” персоналу фірмі. Дуже часто виникає ситуація, коли після набуття певного досвіду та освіти працівник переходить до конкуруючої компанії. З собою він забирає інформацію про діяльності компанії, власні зв'язки та клієнтуру, що значно впливає на конкурентні позиції підприємства.

Нехтування освітою. На багатьох підприємствах склалася тенденція до „вирощування” кадрів. У цілому це позитивне явище гіпертрофувалося в неповазі до освіти. Багато керівників віддають превагу людині з досвідом роботи на певному ринку, хоча й без відповідної освіти. Як наслідок, доводиться займатися підвищенням його кваліфікації, оплачуючи дорогі тренінги. В результаті можна одержати фахівця, який не вміє орієнтуватися на ринку в цілому, чим, природно, посилюються наслідки кризи зростання компанії.

Перехід українських підприємств на принцип маркетингу. Проблемі впровадження маркетингу в діяльність українських підприємств присвячено багато статей, дисертацій та науково-практичних конференцій, проте цей процес іде повільно. Це пов'язано з проблемами топ-менеджменту та вітчизняних підприємствах, кадрами і певними організаційно-фінансовими труднощами. Досвід спілкування з керівниками українських компаній, що за принципом розуміння маркетингу їх можна поділити на 3 умовні групи. Перші вважають маркетинг чарівною паличкою, яка може враз вирішити всі проблеми підприємства.

Представники другої групи, навпаки, зовсім не вірять у маркетинг і вважають його недоцільним. Вони зосереджені виключно на собівартість та суто технічних характеристиках продукції. Третя група відкидає стратегічний маркетинг і використовує лише елементи операційного. Їх позиція зводиться до твердження: „Я не хочу чути про кон'юнктуру ринку і Ваші стратегії, я випускаю продукцію, і Ви мені скажіть, як її збути” або до розробки елементів стратегії збуту і просування.

Таке однобоке розуміння маркетингу, відсутність цілісної маркетингової стратегії підприємства призводить до зниження ролі маркетингу з боку менеджерів підприємств, формування його негативного іміджу і, як наслідок, зниження ефективності роботи підприємства на ринку. Як приклад можна навести ряд відомих київських підприємств, які, маючи сучасні технологічні потужності й виробляючи унікальні товари, не використовують наявних маркетингових можливостей.

В Україні не відбувся остаточний перехід підприємств до діяльності на маркетингових закладах. Більшість керівників вітчизняних фірм не усвідомили, що маркетинг - не засіб швидкого розв'язання поточних проблем або чарівна паличка, а системний механізм, який забезпечує довгострокову стратегічну стабільність компанії на ринку, одержання стабільних прибутків, формалізує процес прийняття ринкових рішень, робить його прозорим для аналізу і оптимізації.

Вихід великих іноземних компаній на український ринок. Ситуація на багатьох ринках в Україні змінилася з виходом на них іноземних компаній. З одного боку, це - позитивне явище, що активізує конкуренцію на ринку, примушує українські підприємства перейти на сучасні методи управління. З іншого ж - вихід іноземних підприємств нерідко супроводжується інвестиційними пригніченнями, відпливом кадрів з вітчизняних підприємств, закриття компанії. У такій ситуації необхідна зміна пріоритетів в економічній політиці держави у цілому. Під сприянням іноземним інвестиціям треба розуміти їх збільшення у вітчизняні підприємства-виробники, а не допомогу іноземним компаніям, що виходять на український ринок з своїм товарами.

Недовіра до консалтингу і консалтингових фірм. Вона сформувалася у середині 90-х років і була викликана низьким професіоналізмом „консультантів”, неможливістю практичної реалізації їх пропозицій, суперечністю і не результативністю їх рекомендацій. Незважаючи на те, що за останні роки сформувалися і виросли високо професіональні колективи консультантів з різних напрямів (маркетингові дослідження, тренінг персоналу, оптимізм організація структур тощо), керівники, як і раніше, упереджено ставляться до консалтингу, надто рідко звертаються до його послуг.

Проте, як показує світовий досвід, дуже нечасто зустрічається ситуація, коли підприємство може дозволити собі утримати штат висококваліфікованих фахівців з маркетингу і менеджменту. Крім того, персонал компанії звичайно зайнятий розв'язанням поточних виробничих питань, йому не вистачає часу на аналіз сучасних тенденцій. Особливо власникам підприємств потрібен об'єктивний, не заангажований аналіз ефективності їх роботи, „погляд із зовні”. Це зумовлює об'єктивну потребу підприємств у зовнішньому аудиті та консалтингу.

Визначення та усвідомлення власної ринкової місії та маркетингової стратегії. Практика свідчить, що на значній частині українських підприємств не тільки співробітники нижчих ланок, а й керівники не можуть відповісти на запитання, в чому полягає місія компанії, з чого складається її маркетингова стратегія?! Справа тут не в тому, що вище керівництво чи власники приховують це. Часто компанії не мають чітко окресленої місії, стратегічного бачення бізнесу. Звідси і виникають проблеми неоптимальних організаційних структур, відсутності ринкової стратегії, бачення конкретних цілей і напрямів розвитку підприємства.

Оптимізація організаційних структур. Серед найпоширеніших помилок при формуванні організаційних структур українських компаній можна виділити такі:

відсутність чіткої структури управління компанією, формалізованої ієрархії;

дуже багато горизонтальних зв'язків. Часто це наслідок бажання керівництва безпосередньо контролювати якомога більше процесів, що відбувається всередині компанії;

занадто глибокі вертикальні зв'язки (багато рівнів підпорядкування без встановлення горизонтальних інформаційних зв'язків між нижніми рівнями різних гілок). Наслідком цього є необґрунтована бюрократизації компанії, коли всі рішення приймаються на верхньому рівні;

відсутність чітких посадових зобов'язань, формалізації функціональних та інформаційних зв'язків на підприємстві.

Підтримка функціонування неоптимізованих структур обертається для компанії великими фінансовими витратами, дублюванням функцій, проявами безвідповідальності, зниженням ініціативи негативними наслідками.

Розв'язання існуючих проблем менеджменту в Україні вимагає застосування системних механізмів на загальнонаціональному рівні. Одним з головних елементів такого механізму є побудова національної системи стандартів маркетингової та управлінської діяльності. Широкому впровадженню сучасних методів управління і, насамперед, усвідомленню підприємцями причини власних проблем сприятиме проведення „круглих столів” із залученням провідних фахівців. Потрібна також певна зміна пріоритетів з боку держави. Макроекономічні показники мають поліпшуватися не тільки кон'юнктури світового ринку, а й підвищення ефективності роботи кожного працівника.



2. Практичні завдання по розділу «Менеджмент»

Тест 1

управління позиціонування менеджмент

Центральним розділом річного плану підприємства є:

А) план розвитку науки і техніки

Б) виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції)

В) фінансовий план

Г) план підвищення економічної ефективності виробництва

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є ціллю діяльності підприємств (звичайно, при отриманні певної величини прибутку). Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань виробництва і доставки продукції споживачам в розгорненій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Для того, щоб правильно сформувати виробничу програму підприємства, в його бізнес-плані необхідно представити таку важливу інформацію, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту і конкурентів.

Відповідь: Б) виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції)

Тест 2

Основний розділ бізнес-плану - це:

А) мета, завдання підприємницької угоди (договору), ефективності угоди

Б) програма дії та організаційні заходи

В) узагальнене резюме, основні параметри і показники бізнес-плану

Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, включаючи стратегію фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.

У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:

- резюме (короткий опис проекту);

- опис підприємства та галузі;

- опис продукту (послуги);

- маркетинг і збут продукції;

- план виробництва продукції;

- організаційний план;

- фінансовий план;

- ризики та гарантії;

- додатки.

Резюме фактично є стислою версією плану, своєрідним “повідомленням про наміри”. Хоч резюме наводиться на самому початку бізнес-плану, складати його слід після закінчення роботи. Лише після того, як план повністю продуманий та написаний, можна в короткій формі викласти його зміст.

Резюме - це добре сконструйована система даних про комерційні перспективи підприємницького проекту, про виробниче, організаційне і фінансове забезпечення програми його реалізації. Це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.

Відповідь: В) узагальнене резюме, основні параметри і показники бізнес-плану

Тест 3

Структура бізнес-плану не включає:

А) виробничий план

Б) стратегію маркетингу

В) науково-технічний план

Г) організаційний план

Виходячи із пояснення Тесту № 2...

Відповідь: В) науково-технічний план

Тест 4

Торговий посередник, що займається тільки перепродажем товару за свій рахунок і від свого імені (без торгових витрат) називається:

А) брокером

Б) агентом

В) дилером

Г) маклером

Дилер придбає товар за договором поставки і стає власником продукції після оплати поставки. Після виконання умов договору стосунки між дилером і фірмою-виробником припиняються. Спеціалізується переважно на реалізації товарів тривалого використання, що потребують значних обсягів сервісу, який здійснює сам дилер і його партнери.

Відповідь: В) дилером



Тест 5

Торговий посередник, функція якого полягає в зведенні продавця і покупця (не є стороною угоди, що укладається), називається:

А) брокером

Б) агентом

В) дилером

Г) дистриб'ютором

Брокер -- це фірма або окремий незалежний торговий посередник, що виконує посередницькі функції при укладанні угод на продаж товару, який не переходить в його власність. Брокер «зводить» продавця та покупця, укладаючи угоди на комісійній основі. Йому надаються спеціальні повноваження для укладання угоди, і він повинен діяти суто в межах цих домовленостей. Брокер не укладає до- говору купівлі-продажу із жодною із сторін. Брокер лише домовляється про умови угоди, але не закуповує товар від свого імені і не відповідає за нього. Окрім зразків, через його руки не проходять великі партії товарів. За послуги брокер отримує комісійну вигоду -- відсоток від вартості проданих товарів або обумовлену суму за кожну одиницю проданого товару.

Відповідь: А) брокером

Задача 1

Протягом року вартість товару підвищилася двічі на той самий відсоток. Первісна ціна склала 100 тис. грн. Після другого підвищення вона склала 121 тис. грн.

- На скільки відсотків підвищилася вартість товару обидва рази?

- Назвіть, з погляду принципів маркетингу, основні принципи росту цін на товари в ринковій економіці.

Рішення:

Відповідь: Вартість товару за обидва рази підвищилася на 20% (тобто по 10% кожній раз)

Ціна - це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або отримується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти.

Ціна на будь який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Їх наявність в ціні є обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки.

Ціноутворення - це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структура.

В залежності від того, яку мету переслідує підприємство чи фірма на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення. Такими цілями діяльності підприємства по оптимізації ціни можуть бути:

виживання на ринку як мету ставлять тоді коли ринок досяг майже граничної ємності; для збереження життєздатності підприємства можуть встановлювати низькі ціни, сподіваючись що ринок буде чутливим до них;

максимізація прибутку; в цьому випадку зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток;

лідерство на ринку досягається шляхом зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку; встановлюються низькі ціни з метою з метою збільшення частки підприємства на ринку;

лідерство в якості товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які повинні компенсувати великі витрати на науково-дослідні роботи і забезпечення якості.

В умовах товарного виробництва й обігу продукти праці виготовляються і реалізуються як товари. Ціна кожного окремого товару необов'язково має збігається з вартістю: вона може відхилятися нагору й униз від вартості в залежності від попиту і пропозиції даного товару. У ринкових коливаннях цін навколо вартості виявляється чинність закону вартості - економічного закону товарного виробництва. Закон вартості спонукає товаровиробників рахуватися із суспільно необхідними витратами праці і домагатися їхнього зниження, регулює розподіл суспільної праці і засобів виробництва між галузями народного господарства.

Ціна повинна відбивати інтереси як виробників, так і споживачів товарів. Вона повинна забезпечити виробнику відшкодування витрат із визначеною прибутковістю, а споживачу - економічну вигоду від експлуатації даного товару.

Метод ціноутворення полягає в розрахунку ціни за формулою: середні витрати виробництва плюс прибуток. Другий доданок іноді називають націнкою. Її розмір залежить від виду товару, попиту на нього, вартості товарної оцінки, обсягу продаж.

Задача 2

Визначити майбутню та теперішню вартість орендної плати за оренду торгових площ овочевого магазину при умовах збільшення її на 5% з кожним наступним платежем:

1) Якщо збільшення орендної плати нараховується з другого місяця;

2) Якщо збільшення орендної плати нараховується з першого місяця;

Вихідні дані:

Фірма здійснює реалізацію товарів на торгових площах овочевого магазина на правах оренди. Розмір орендної плати на 01.01.2012 складає 1000грн на місяць із збільшенням на 5% з кожним наступним платежем. Орендну плату необхідно перераховувати овочевому магазину наприкінці першого кварталу. Індекс інфляції за квартал становить 10%.

Рішення:

Дата	Вартість 1), грн. (збільшення плати з другого місяця)	Вартість 2), грн. (збільшення плати з першого місяця)
01.01.2012	1000	1050
01.02.2012	1050	1102.5	(+5%)
01.03.2012	1102.5	1157.63	(+5%)
30.03.2012	1212.75	1273.40	(+10% на кінець кварталу*)
01.04.2012	1273.39	1337.07	(+5%)
01.05.2012	1337.06	1403.93	(+5%)
01.06.2012	1403.92	1474.13	(+5%)
30.06.2012	1544.32	1621.55	(+10% на кінець кварталу*)
01.07.2012	1621.54	1702.63	(+5%)
01.08.2012	1702.62	1787.74	(+5%)
01.09.2012	1787.76	1877.16	(+5%)
30.09.2012	1966.54	2064.88	(+10% на кінець кварталу*)
01.10.2012	2163.20	2271.36	(+5%)
01.11.2012	2271.36	2384.93	(+5%)
01.12.2012	2384.93	2504.18	(+5%)
30.12.2012	2623.43	2754.60	(+10% на кінець кварталу*)
01.01.2013	2754.61	2892.33	(+5%)
01.02.2013	2892.34	3036.95	(+5%)
01.03.2013	3036.96	3188.80	(+5%)
30.03.2013	3340.66	3507.68	(+10% на кінець кварталу*)
01.04.2013	3507.70	3683.07	(+5%)
01.05.2013	3683.09	3867.23	(+5% ) теперішня варт-ть
01.06.2013	3867.25	4060.60	(+5%)
30.06.2013	4253.98	4466.66	(+10% на кінець кварталу*)
01.07.2013	4466.68	4689.99	(+5%)
01.08.2013	4690.02	4924.49	(+5%) майбутня вартість



*Ціна на кінець кварталу не сплачується.

Відповідь: Теперішня вартість становить: 1) 3683.09; 2) 3867.23 грн.

Майбутня вартість становитиме: 1) 4690.02; 2) 4924.49грн.

управління позиціювання менеджмент

Размещено на Allbest.ru

...