Менеджмент продуктивності як наука

Размещено на http://www.allbest.ru

2

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Предмет менеджменту продуктивності

Система планування продуктивності праці на підприємстві

Проаналізувати систему вимірювання продуктивності на підприємстві

Використана література

Вступ

Понад десять років в Україні формується система ринкових відносин, метою якої є -- домогтися найвищих світових стандартів функціонування економіки й на цій основі забезпечити рівень життя населення, досягнутий високорозвинутими країнами. Та на жаль, реформування української економіки не наблизило її до означених цілей. Навпаки, доводиться констатувати, що практично за всіма показниками соціально-економічного розвитку Україна втратила навіть ті позиції, яких вона досягла в передреформні роки.

Серед багатьох причин, що призвели до кризового стану українську економіку, чи не найголовнішою повне ігнорування є як на мікро-, так і на макрорівні такої найважливішої соціально-економічної категорія, як продуктивність та її складові -- продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість та собівартість продукції, рентабельність виробництва й рентабельність продукції, зарплатовіддача.

Досить сказати, що ні продуктивність, ні продуктивність праці навіть не введені до основних соціально-економічних показників «Статистичного щорічника України».

Таким чином, в українській економіці відсутня система управління продуктивністю. І це при тому що світовою теорією й практикою доведено: тільки на основі зростання продуктивності оптимально вирішуються практично всі соціальні, економічні та екологічні проблеми будь-якої країни.

Відсутність управління продуктивністю свідчить про те, що українська економіка не має системи поточного й стратегічного управління соціально-економічним зростанням. У недалекому майбутньому прийдешнє керівництво української держави врешті-решт усвідомить необхідність управління продуктивністю.

Та для підвищення ефективності економіки не досить тільки усвідомлення того положення, що продуктивністю треба управляти. Нею необхідно управляти на високому професійному рівні. Тільки тоді випадку почнеться соціально-економічне зростання. Саме для надання студентам теоретичних знань та практичних

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

На зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена. Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Предмет менеджменту продуктивності

Економіка будь-якої країни формується для задоволення різноманітних потреб людей у продуктах харчування, одязі, житлі, різноманітних товарах і послугах. Ці потреби задовольняються відповідними благами, які створюються з використанням рідкісних і дефіцитах економічних ресурсів -- землі, сировини, енергії, різних матеріалів.

Зростання чисельності людей в глобальному масштабі, невідновлюваність переважної більшості природних ресурсів, їх рідкісність і дефіцитність, жорстка конкуренція не тільки на мікрорівні усередині країни, а й між транснаціональними компаніями різних країн, між самими державами вимагає оптимального використання всіх без винятку чинників виробництва на всіх рівнях економіки.

Економічні суб'єкти, які у своїй діяльності не домагаються оптимальних витрат ресурсів на одиницю товарів і послуг кінець-кінцем не в спроможні вижити в конкурентному середовищі й рахунку банкрутують.

Отже, усіма без винятку ресурсами необхідно управляти. Цією проблемою і займається так наука, як менеджмент продуктивності.

Менеджмент продуктивності як наука досліджує проблеми комплексного використання економічних ресурсів у процесі виробництва й реалізації різноманітних благ для мінімізації сукупних витрат і одержання максимальних результатів.

Таким чином, предметом дослідження менеджменту продуктивності з погляду максимізації результатів і мінімізації сукупних витрат є система управління економічними ресурсами на всіх рівнях економіки в разі виробництва матеріальних і духовних благ.

Об'єктом менеджменту продуктивності є будь-яка ланка економіки, в якій використовуються економічні ресурси.

Менеджмент продуктивності як наука має певну методологію пізнання. Методологія -- це сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що використовуються в будь-якій науці. Методологію можна розглядати також як галузь знань, яка вивчає засоби, передумови й принципи організації пізнання для одержання як теоретичних, так і практичних результатів.

Як відомо, усі науки емпіричні, тобто їх дослідження ґрунтується на фактах. Але щоб правильно обрати засоби й методи пізнання фактів, які б забезпечили одержання достовірних як теоретичних і практичних висновків та результатів, їх треба виводити із законів природи, оскільки Природа створила свої сутності, закони їх функціонування, і розвитку.

Отже, методологія менеджменту продуктивності як і всіх інших наук базується на пізнанні і використанні взаємозв'язаних законів природи, які визначають поведінку людей в їх соціально-економічній, науковій, політичній і інших сферах їх всебічної діяльності.

До таких законів перш за все необхідно віднести всезагальний закон економії природних багатств, і природних ресурсів закон самокерованості (самоуправління) сутностей природи, закон протиріч (який модифікується в соціально-економічній системі в закон конкуренції), закон еквівалентного обміну, закон заперечення запечерення та інші.

На основі законів природи формується і діалектичний метод вивчення передму будь-якої науки, який виходить із того, що все існуюче постійно змінюється, а різноманітні процеси і явища, що відбуваються знаходяться в органічному, причинно-наслідковому зв'язку.

Отже, за допомогою діалектичного методу менеджмент продуктивності вивчає вплив взаємозв'язаних природних, соціальних, економічних, політичних, екологічних, демографічних, технологічних та інших процесів на динаміку продуктивності і на основі цього розробляє практичні рекомендації по забезпеченню її оптимального зростання.

Зв'язок менеджменту продуктивності з іншими науками

Наука менеджмент продуктивності є складною, багатогранною наукою, яка використовує результати дослідження багатьох наук. І вже в силу цього з такими науками вона має органічний зв'язок. Велике значення для менеджменту продуктивності має її зв'язок з такими дисциплінами, як маркетинг, нормування праці, економіка праці, статистика праці, управління трудовими ресурсами, управління персоналом, техніка безпеки і охорона праці, трудове право, фізіологія, гігієна і психологія праці, ергономіка, соціологія та інші. Без врахування практичних рекомендацій означених дисциплін при плануванні продуктивності неможливо домагатися оптимальних темпів її зростання.

Основний зміст взаємозв'язку менеджменту продуктивності із означеними вище дисциплінами проявляється за різноманітними напрямами. Відомо, наприклад що в умовах ринкової економіки необхідна маркетингова організація виробництва, яка передбачає виготовлення тільки тих товарів і послуг, які потрібні споживачам. Отже, при складанні програми підвищення продуктивності (ППП) на підприємстві необхідно в першу чергу врахувати результати дослідження кон'юнктури ринку, які були здійснені службою маркетингу.

Менеджмент продуктивності тісно пов'язаний з нормуванням праці. Норми праці є вихідною базою для планування як внутрішніх так і зовнішніх факторів продуктивності, чисельності персоналу, використання діючого обладнання і машин, застосування нових технологій рівня використання виробничих потужностей, вдосконалення методів організації праці і етапів управління.

Нормування праці є основою формування кількісних пропорцій між якісно різними виробничими процесами і окремими технологічними операціями, що являється обов'язковою умовою оптимального зростання продуктивності.

За допомогою нормування здійснюється співставлення міри праці і міри винагородження працівника у відповідності до його кількісної і якісної результативності, тобто у відповідності до його особистої продуктивності. Що ж стосується зв'язку менеджменту продуктивності із економікою праці, то його головна ціль полягає в тому, що при розробці ППП використовуються рекомендації щодо економії живої праці, які розробляються цією дисципліною.

Як відомо, максимальна продуктивність досягається тільки за умови найбільш раціональної взаємодії творчої діяльності людини із всіма матеріальними елементами виробництва. І саме економіка праці визначає шляхи по раціональному використанню часу, робочої сили, та інших резервів виробництва, що благотворно впливають на рівень продуктивності. Менеджмент продуктивності має сталий зв'язок і з статистикою праці. В своїх дослідженнях менеджмент продуктивності широко використовує статистичні дані, які характеризують результативність праці, віддачу землі, капіталу, інформації тощо, а також статистичні засоби дослідження соціального-економічних явищ: системи групування даних за певними ознаками, обрахування максимальних, середніх і мінімальних індексів.

Тісний взаємозв'язок цих наук особливо проявляється при плануванні обсягів виробництва і сукупних затрат. В цьому випадку статистичне групування звітних даних широко використовуються при плануванні витрат живої і уречевленої праці, заробітної плати тощо. Однією із найважливіших передумов зростання продуктивності є ефективне управління трудовими ресурсами, яке передбачає безперервне підвищення їх кількісних і якісних параметрів, що є чинником підвищення продуктивності.

В свою чергу підвищення кількісних і якісних параметрів не тільки трудових, а всіх людських ресурсів може бути забезпечене тільки за рахунок зростання продуктивності. Таким чином зв'язок цих дисциплін проявляється у взаємному впливові на динаміку категорій, які вивчаються ними.

Рекомендації щодо управління розвитком персоналу, його професійного відбору широко використовуються менеджментом продуктивності.

Така дисципліна як управління персоналом розробляє рекомендації щодо раціонального використання робочої сили і ці рекомендації широко використовуються в організаціях по підвищенню рівня їх продуктивності.

Оскільки одним із важливих чинників зростання продуктивності являються умови безпечного використання робочої сили, то менеджмент продуктивності пов'язаний і з технікою безпеки, дані якої враховуються при організації праці, з охороною праці і заходами по її забезпеченню.

Все що має безпосереднє відношення до охорони праці має великий вплив на динаміку продуктивності.

Соціально-трудові відносини, що мають місце в будь-якій ланці економіки, і від рівня оптимізації яких залежать динаміка продуктивності, формуються на основі трудового права.

Так на основі трудового права регламентують правила прийому на роботу, звільнення з роботи і переведення на іншу роботу, а також тривалість робочого дня і відпусток, основи внутрішнього розпорядку праці і таке інше.

Цілком очевидно, що при плануванні продуктивності необхідно враховувати регламентацію робочих періодів, передбачених трудовим правом. Особливо місце займають правові закони з охорони праці.

Вони спрямовані на забезпечення нормальної і безпечної обстановки в процесі праці. Виконання норм і вимог охорони праці і техніки безпеки, що визначаються спеціальними державними органами є обов'язковою умовою правильної організації праці і підвищення продуктивності. На рівень особистої продуктивності людей впливають не тільки соціально-економічні фактори, а й біологічні. Адже в основі трудової діяльності людей знаходиться їх психофізіологічний сан, який впливає на рівень і динаміку продуктивності і вивчається фізіологією, гігієною, психологією.

Фізіологія праці, досліджуючи, наприклад, життєві функції людського організму в процесі його трудової діяльності, визначає основні шляхи підвищення працездатності людини і збереження її здоров'я. Гігієна праці з свого боку для забезпечення здоров'я працівників покликана розробляти комплекс санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, які необхідно застосовувати при організації праці. Що стосується психології праці, то її найважливішим завданням являється вивчення психологічних умов праці, які знаходять своє проявлення перш за все в процесах відчуття, сприйняття, уваги. Все це впливає позитивно на особисту продуктивність праці.

Ергономіка, як відомо, вивчає допустимі, фізичні, нервові та технологічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для високопродуктивної праці. Звичайно, що не врахувавши дані ергономіки неможливо забезпечити оптимальні темпи продуктивності.

Суттєвий зв'язок має менеджмент продуктивності із соціологічними дисциплінами.

Соціологія праці, наприклад, розглядає трудовий процес у взаємозв'язку із соціальними умовами і факторами. Трудова діяльність персоналу, його віддача залежить не тільки від конкретних виробничо-технічних умов, але і від взаємовідносин членів виробничого колективу, керівників і підлеглих та інших факторів, що визначають соціально-психологічний клімат в організації, в який так або інакше в значній мірі впливає на рівень продуктивності. Якщо, наприклад, на підприємстві спостерігається плинність кадрів, що, як правило, негативно впливає на рівень продуктивності, то причини цього явища можуть достовірно виявити тільки соціологічні науки.

Надзвичайно важливо при вивченні проблем продуктивності використовувати висновки технічних наук, що визначають шлях науково-технічного прогресу (НТП) в економіці. Тільки добре уявляючи основні тенденції і напрями в розвитку техніки, передбачуючи і правильно оцінюючи перспективи НТП можна домогтися оптимального зростання продуктивності.

Система планування продуктивності праці на підприємстві

Продуктивність праці є одним з показників її ефективності, результативності. Поняття продуктивності праці прийнято трактувати в широкому та вузькому розумінні. В широкій суспільній концепції продуктивність праці - це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-економічних умов. У вузькій технічній концепції продуктивність праці - це відношення одержуваного результату (обсягу продукції) до ресурсів, що використовуються у процесі праці.

Управління продуктивністю - це процес, що передбачає стратегічне і оперативне планування, постійний контроль за ефективним впровадженням заходів по її підвищенню.

Зростання продуктивності може бути обумовлено:

зростанням результату при незмінних витратах ресурсу чи їх зниженні;

зниженням витрат при незмінному чи зростаючому результаті;

одночасним зниженням результату і витрат при випереджаючому темпі зниження витрат.

Типовий процес управління продуктивністю праці передбачає наступні етапи:

вимірювання рівня та визначення факторів зміни продуктивності праці;

планування підвищення продуктивності праці на основі аналізу резервів її зростання;

здійснення та контроль за реалізацією заходів щодо підвищення продуктивності праці;

оцінку впливу здійснених заходів на результативність трудової діяльності.

Системний підхід до управління продуктивністю праці базується на двох основних принципах: орієнтації на випуск продукції (кінцеві результати процесу праці); інтеграції всіх підсистем організації в єдине ціле. Він охоплює організаційні форми, сфери, прийоми і методи підвищення продуктивності праці.

Основні елементи в системі управління продуктивністю праці:

управління якістю (процес забезпечення якості);

планування (в процесі якого визначаються заходи для підвищення ефективності виробництва);

вимірювання трудових витрат (процес оцінки їх економічності);

бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами, які займаються оцінкою прибутку).

В системі управління продуктивністю праці на підприємстві поєднуються два напрямки - мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її участі в інноваційних процесах) і технічний (впровадження нової техніки і технологій).

Показники продуктивності праці

В економічній теорії і практиці використовується сукупність показників продуктивності праці, вибір яких визначається конкретною метою.

При характеристиці результативності праці використовують показники рівня і динаміки продуктивності праці. Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства в цілому, регіону, сфери діяльності, підприємства, цеху, виробничої дільниці, бригади, окремого працівника.

На макро- та мезорівні продуктивність праці визначається з використанням показників валового національного продукту, валового внутрішнього продукту, чистого національного продукту, національного доходу в розрахунку на одного працюючого.

Статистичні дані, що відображують рівень продуктивності праці в економіці України за показником валового внутрішнього продукту за період 2000-2004 рр. наведено в таблиці 1.

Таблиця 1.

Валовий внутрішній продукт та населення України за зайнятістю

Показник	2000	2001	2002	2003	2004
Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн.грн.	170070	204190	225810	26734	345113
Чисельність зайнятих в економіці, тис.осіб	20175,0	19971,5	20091,2	20163,3	20295,7
Валовий внутрішній продукт в розрахунку на одного працюючого, тис. грн.	8,43	10,22	11,24	13,26	17,00

Продуктивність праці -- це здатність людини в процесі праці створювати певну кількість матеріальних благ, тобто проводити певну кількість продукції в розрахунку на 1 одиницю живої праці, що витрачається.

Показники використання індивідуальної ( живої ) праці.

показники рівня продуктивності праці;

показники динаміки продуктивності праці.

Рівень ПП характеризується 2-ма показниками:

виробіток;

трудомісткість.

Виробіток -- це кількість виробленої продукції одним працівником за певний період часу. Розрізняють 3 методи визначення виробітку:

натуральний метод вимірювання, тобто коли об'єм продукції обчислюється в натуральному виразі. Він використовується тоді, коли вироблена продукція однорідна за змістом, призначенню і якості. За допомогою даного вимірника можна визначити ПП лише в рамках окремих видів продукції або робіт;

вартісний метод вимірювання. Даний метод застосовується при випуску різнорідної продукції.

трудовий метод вимірювання застосовується при виробництві різноманітної продукції, яку не можна виміряти ні в натуральному, ні у вартісному виразі. При цьому методі ПП визначається в норма/год.

У зв'язку з тим, що витрати робочого часу можуть бути виражені в кількості відпрацьованих чол./год., чол./дні, середньообліковим числом робочих або всіх працівників, розрізняють показники середньогодинний, середньоденний і середньорічний виробіток одного робочого.

Середньорічний виробіток визначається як на одного робочого, так і на одного працюючого.

Середньогодинний виробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції, тобто до загальної кількості відпрацьованих чол./год.:

де: Vтп - V ( об'єм ) виробленої товарної продукції;

N -- чисельність персоналу;

Фе -- ефективний фонд часу 1-го працюючого (година);

t -- тривалість робочого дня;

Вдн -- середньоденний виробіток.

Середньорічний виробіток визначається співвідношенням V (об'єму) проведеної продукції до середньооблікової чисельності працівників:

де -- середньооблікова чисельність.

Трудомісткість - величина, зворотна виробітку.

Трудомісткість продукції характеризується витратами робочого часу (чол./год., чол./дні) на виробництво однієї одиниці продукції по всій номенклатурі підприємства.

Залежно від складу трудових витрат, їх ролі в процесі виробництва враховуються наступні види трудомісткості :

технологічна трудомісткість -- включає всі витрати основних робочих, відрядників (Ттех);

трудомісткість обслуговування виробництв -- включає витрати праці допоміжних робочих (Тобс);

продуктивна трудомісткість -- включає витрати праці всіх робочих, основних і допоміжних (Тпр);

трудомісткість управління -- включає витрати праці ІТР, службовців і охорони (Тупр);

повна трудомісткість -- включає витрати праці всіх категорій персоналу (Тпов).

Тпов = Ттех + Тобс+Тупр=Тпр+Тупр

По об'єкту числення визначають трудомісткість на операцію, виріб, товарну і валову продукцію.

По місцю виділяють трудомісткість підприємства, цехову, ділянки, бригади і робочого місця.

По характеру і призначенню витрат праці розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Трудомісткість нормативна -- відображає витрати праці при нормах, що діють на даний момент. Вона або відбивається в технологічній карті, або розраховується по формулі:

де -- норма часу в хвилинах на одиницю продукції;

q -- кількість виробів, що виготовляються.

Трудомісткість планова -- відображає витрати праці на одиницю продукції або на весь випуск з урахуванням переробки (перевиконання або недовиконання норм):

Трудомісткість фактична -- відображає фактичні витрати праці в т.ч. і втрати робочого часу. Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному виразі по всій номенклатурі виробів і послуг, при великому асортименті продукції -- трудомісткість визначається по типовому виробу, до якого приводяться всі останні.

На відміну від показника вироблення, трудомісткість має ряд переваг. Вона встановлює пряму залежність між об'ємом виробництва і трудовими витратами, реальніше відображає економію живої праці під впливом змін в умовах виробництва. Трудомісткість не залежить від зрушень в асортименті продукції, забезпечує зіставність результатів на однакові вироби і послуги.

Динаміка продуктивності праці -- дозволяє визначити ефективність використання трудових ресурсів і розраховується за допомогою наступних індексів :

індекс ПП -- показує зміну ПП в даному періоді в порівнянні з іншим періодом, прийнятим за базу порівняння:

де: В1 -- виробіток звітного року ;

У -- виробіток базисного року.

Для обчислення середнього індексу по підприємству застосовують індекс Струміліна:

де ri -- чисельність окремих категорій працівників (дані по факту).

Індекс ПП можна визначити через трудомісткість:

де t1 -- трудомісткість звітного року ; to -- трудомісткість базисного року.

Приріст продуктивності праці відбувається за рахунок зміни об'єму виробництва і витрат праці. Вплив зміни об'єму виробництва і чисельності робочих можна визначити по формулі:

;

;

-- зміна об'єму ; -- зміна чисельності.

Зміна вироблення і трудомісткості характеризується наступним взаємозв'язком:

;

.

-- зміна вироблення унаслідок зміни трудомісткості ;

-- зміна трудомісткості унаслідок зміни вироблення.

Продуктивність праці є важливим чинником підвищення ефективності виробництва. У свою чергу ПП визначається поряд чинників :

чинники підвищення технічного рівня виробництва (нова техніка, технологія підвищення якості продукції);

чинники вдосконалення організації виробництва, праці і управління (підвищення норм і зон обслуговування, спрощення структури управління, підвищення спеціалізації виробництва);

чинники зміни об'єму і структури виробництва (зміна питомої ваги окремих видів продукції, трудомісткості виробничої програми, зміни питомої ваги новій продукції);

галузеві чинники (зміна зовнішніх умов господарювання).

Під резервами продуктивності праці розуміються невикористані ще можливості економії витрат живої праці, внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і ефективнішим використанням робочої сили і техніки, скорочення непродуктивних втрат робочого часу, раціональним використанням всіх видів ресурсів.

Система вимірювання продуктивності на підприємстві

Існує немало підходів до вимірювання і аналізу продуктивності на підприємстві. Це зумовлено тією обставиною, що до підприємства мають відношення різні групи людей (менеджери, робітники, інвестори, споживачі, профспілки). Назвемо лише декілька простих практичних підходів до аналізу продуктивності:

вимірювання продуктивності працюючих;

вимірювання продуктивності з метою планування витрат праці на один виріб;

вимірювання продуктивності, спрямоване на оцінку рівня раціональності структури робочої сили;

вимірювання продуктивності доданої вартості на рівні підприємства і інші.

Як правило, застосування того чи іншого методу вимірювання продуктивності визначається метою, яка поставлена перед підприємством.

Існує три найбільш загальні цілі, що стоять перед підприємством:

порівняння показників діяльності підприємства із аналогічними показниками конкурентів;

визначення відносної ефективності роботи підрозділів підприємства;

порівняння віддачі різних типів витрат на виробництво з метою використання цих результатів при укладанні колективного договору і розподілу прибутку.

Наприклад, якщо організація на певний період ставить перед собою ціль максимально збільшити прибуток на інвестований капітал, то в цьому випадку повинна вимірюватись структура витрат і прибутку.

Нижче розглядається декілька підходів до вимірювання продуктивності.

Структурний підхід доктора Куросави до вимірювання продуктивності

У відповідності до концепції доктора Куросави (Японія) показники продуктивності повинні бути призначені для достовірного аналізу минулої діяльності підприємства і формування майбутньої виробничої програми. Показники продуктивності розроблені доктором Куросавою можуть бути також використані для контролю оперативної діяльності підприємства, оскільки вони відповідають ієрархічній структурі прийняття управлінських рішень.

Загальна система вимірювання продуктивності представлена на рис. 1

Джерело: Кurosawа, 1980, р. 97.

Рис. 1. Базова структура вимірювання продуктивності в управлінні

Наведена система взаємозв'язаних показників досить реально відображає динаміку виробництва при співставленні їх за ряд періодів.

Індивідуальна продуктивність

Продуктивність робітника Pw визначається слідуючим чином

.

Коефіцієнти вимірювання продуктивності основані на структурі робочих годин, яка показана на рис 2.

Джерело: Кurosawa, K. 1980, р. 89.

Рис. 2. Структура робочих годин

Із цієї схеми видно, що система коефіцієнтів продуктивності сконструйована таким чином

,

де Ls -- норма робочих годин (нормативний час на одиницю продукції), помножений на кількість виробленої продукції;

Lr -- сумарна кількість витрачених робочих годин (фонд робочого часу в годинах) помножений на кількість робітників спискового складу;

Le -- ефективні робочі години;

Lr = Lr + L0;

Lr = Le + Lm;

Lr -- години, витрачені на роботу;

L0 -- робочі години не включені в схему обліку (перерви, час для прийняття їжі, на прибирання і технічне обслуговування робочого місця, транспортування деталей);

Lm -- простій, віднесений на рахунок осіб середнього і низового керівного персоналу (наприклад поломки і ремонт, нестача чи непридатність матеріалів чи запасних частин, несподівані переводи на інші роботи);

le(1) -- відношення ефективних робочих годин до витрачених робочих годин;

le(2) -- відношення витрачених робочих годин до загального фонду робочого часу;

-- ефективність процесу виробництва;

-- повна продуктивність праці;

Ew -- продуктивність робітника.

Отже значення наведеного рівняння дорівнюватиме.

.

Більш проста і більш практична система може бути виведена із слідуючого виразу

де le -- відношення ефективних робочих годин до загальної кількості робочих годин.

На основі даних наведеної таблиці необхідно здійснювати щотижневий звіт по аналізу продуктивності для того, щоб коригувати прийняті рішення на наступний тиждень.

Вимірювання продуктивності на підприємстві за методикою доктора Куросави

Суть структурного підходу доктора Куросави при вимірюванні продуктивності на підприємстві полягає у структуризації обсягу продукції на окремі структурні елементи.

Наочно структура вартості продукції підприємства представлена на рис. 3.

менеджмент продуктивність праця

Джерело: Кurosawа, К., 1980, р. 101.

Рис. 3. Структура вартості виробленої продукції і видів доданої вартості

Як видно на рисунку 3. додана вартість на підприємстві може мати декілька форм. Вибір кожної із них залежить в управлінських завдань, що стоять перед підприємством. При управлінні продуктивністю додана вартість, як правило, використовується в сполученні не тільки з чисельністю працюючих на підприємстві, а і іншими перемінними факторами виробництва.

В щоденній діяльності додана вартість визначається в поточних цінах. Додана вартість, що визначена в постійних цінах застосовується переважно в аналітичних цілях.

Метод, що застосовується для усунення впливу зміни цін на додану вартість, являється методом подвійної дефляції. Математично він може бути представлений у вигляді слідуючої формули

де -- валовий обсяг виробництва в поточних цінах;

-- сукупні витрати в поточних цінах;

-- ринкові ціни;

-- кількість реалізованих виробів;

-- ціна і-го виробу як фактора проміжних витрат;

-- кількість і-тих виробів, що використані в проміжному споживанні;

-- індекс цін на продукцію;

-- індекс цін на проміжні статті витрат.

Підхід Лоулора до вимірювання продуктивності

А. Лоулор (Англія) виходить з того, що продуктивність є всеоб'ємним показником діяльності організації. Саме за допомогою часткових показників продуктивності на його думку необхідно постійно аналізувати соціально-економічний стан організації за такими п'ятьма напрямками:

рівень досягнення цілей;

рівень коефіцієнта корисної дії (ККД);

рівень ефективності;

ступінь порівняльності результатів;

прогресивність тенденцій.

Поставлені цілі можуть бути досягнутими тільки в тому випадку, коли загальний фонд ресурсів в спромозі задовольнити потреби даної організації.

Величиною цього фонду визначається ступінь виконання завдань, що стоять перед організацією. Таким фондом являються загальні надходження (ТЕ), зароблені підприємством в результаті своєї діяльності.

.

Загальні надходження спрямовуються на обслуговування підприємства, виплати заробітної плати, для капітальних вкладень, відрахувань прибутку і податків.

Коефіцієнт корисної дії (ККД) показує, наскільки продуктивно із наявних ресурсів виготовляється продукція. Визначення ККД розкриває зв'язок між витратами виробництва і обсягом продукції, що виготовляється ступінь використання ресурсів в порівнянні з наявними потужностями (потенціалом). Цей показник дозволяє оцінити, наскільки рентабельно організовано виробництво:

або

,

Показник ефективності дозволяє порівняти досягнуті результати з потенційними результатами, які були б одержані, якщо ресурсами розпоряджались більш раціонально. Це поняття включає досягнення запланованого обсягу продукції, що виробляється на базі нової норми продуктивності.

.

Підвищення продуктивності потребує поєднання як збільшення обсягів продукції так і більш раціонального використання наявних ресурсів.

Це положення може бути проілюстроване такими чотирма пропорціями:

фактичний обсяг продукції, що виробляється, віднесений до фактичних витрат виробництва (статус-кво);

більш високий обсяг продукції, що виготовляється, віднесений до існуючих фактичних витрат виробництва;

фактичний обсяг продукції, що виробляється, віднесений до більш низьких витрат виробництва;

максимальний обсяг продукції, що виготовляється, віднесений до мінімальних витрат виробництва.

Використана література

1. Тарасюк Г.М., Планування діяльності підприємства - К: "Каравела", 2005;

2. Економіка підприємства: Підручник, С.Ф.Покропивний - К.:КНЕУ, 2001;

3. Орлов О.О., Планування діяльності промислового підприємства - К.:Скарби, 2002;

4. Швайка Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. - Л.: Новий світ - 2003;

5. Єременко В. О. Підвищення продуктивності: теорія, світовий досвід, шлях України, 397 сторінок, Видавництво центру продуктивності Міністерства праці та соціальної політики України. -- Краматорськ, 2000.

6. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Мекильяна, Р. П. Колосовой. -- М.: МГУ, 1996. -- 623 с.

Размещено на Allbest.ru

...