Ситуаційний підхід до управління організаціями

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Дайте характеристику ситуаційному підходу в менеджменті

2. Розкрийте послідовність складання планів підприємства

3. Контроль у системі операційного менеджменту

1. Дайте характеристику ситуаційному підходу в менеджменті

Ситуаційний підхід до управління організаціями виник у 60-ті роки XX ст. Він передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи. Згідно з цим підходом головним у забезпеченні ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером (нар. 1909), Ігорем Ансоффом (нар. 1929), Майклом Портером (нар. 1947). 

У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що всі господарські ситуації, які виникають у діяльності кожної організації, обумовлюються певною сукупністю внутрішніх і зовнішніх чинників і можуть бути сприятливими чи загрозливими для неї. Завданням системи менеджменту є прогнозування розвитку подій, розроблення сценаріїв поведінки організації загалом та її внутрішніх елементів зокрема у кожній із найбільш вірогідних ситуацій, моніторинг їх перебігу і своєчасне коригування діяльності членів організації у разі такого розвитку подій, який не був передбачений сценарієм. Цим забезпечуються високі адаптивні властивості організації. 

Ситуаційний підхід передбачає застосування менеджерами різних прийомів і методів управлінської діяльності. Менеджери повинні: 

а) володіти всіма прийомами і методами управлінської діяльності, знати їх слабкі й сильні сторони; 

б) вміти правильно інтерпретувати ситуацію, в якій опинилося підприємство; 

в) використовувати ті методи і прийоми управління, які в даній ситуації завдадуть найменшої шкоди підприємству і забезпечать найкращий результат. 

Згідно з ситуаційним підходом, найважливішим для ефективного менеджменту є виявлення ключових ситуаційних чинників, тобто тих, які найбільшою мірою впливають на здатність організації бути конкурентоспроможною у переважній більшості бізнес-ситуацій. У теорії менеджменту склалась ситуація, яку стали характеризувати як “справжні джунглі”. 

Найвідомішими серед концепцій ситуаційного підходу є технократичний менеджмент, управління за цілями (стратегічне управління), система «канбан», менеджмент якості за системою TQM та ін. 

Прибічники технократичного менеджменту головним чинником конкурентоспроможності вважали досконалу організацію внутрішніх процесів, що здійснюються організацією. Вони переносили методи управління технічними системами на процес управління людьми, вважаючи, що варто лише раціонально організувати виробничу діяльність і налагодити контроль за її здійсненням, як підприємство стане ефективним. 

Основна увага повинна бути зосереджена на досконалості технології і раціоналізації виробництва та праці, які забезпечувала управлінська та інженерна еліта (“теорія еліт”). Головна роль у суспільстві, на їх думку, має належати “технократам” -- технічній інтелігенції, покликаній створити раціонально організоване технократичне суспільство (теорія технократії, теорія індустріального суспільства). 

Автори концепції управління за цілями (стратегічне управління) основним чинником конкурентоспроможності вважали правильне визначення напряму діяльності організації, що відображається загальною концепцією її розвитку (стратегією), що вказує пріоритетні завдання організації, відповідно до яких у процесі стратегічного планування здійснюється розподіл обмежених ресурсів. Забезпечувати реалізацію цілей повинні усі ланки і рівні менеджменту. З цією метою загальноорганізаційні цілі конкретизують за рівнями управління, відображаючи їх “деревом цілей”. 

Спершу в концепції управління за цілями переважав реактивний підхід до розроблення стратегії, який спрямовував менеджерів на розроблення стратегічних відповідей на дії конкурентів у категоріях продукт-ринок. Однак ущільнення ринку, посилення конкурентної боротьби вимагало дій на випередження і поставило перед менеджментом нові завдання, які змінювали акценти у розробленні стратегії, націлювали менеджерів на проактивні (на випередження) дії. Згідно з проактивним підходом до формування стратегічних цілей організації найважливішим завданням менеджменту є правильна оцінка тенденцій розвитку бізнес-середовища, що дає організації змогу створювати для себе ринки там, де їх ще нема. Бачення перспектив майбутнього бізнесу відображається у специфічній стратегії, у якій вказані найважливіші цілі. Управління реалізацією стратегії не передбачає всебічного і повсякденного адміністрування вищим менеджментом діяльності усіх структурних ланок організації, оскільки це зменшує її гнучкість. Для цих ланок формується система цілей (показників) у сферах, які є ключовими для реалізації стратегії. Показники можуть бути різними (фінансовими чи нефінансовими), що знайшло відображення у різних методиках їх формування. Останнім часом найпопулярнішим інструментом управління реалізацією стратегії стала збалансована система показників (Balanced Score Card), яка охоплює сукупність фінансових та нефінансових показників розвитку організації у таких сферах як робота з клієнтами, управління якістю внутрішніх операцій, управління прибутковістю, управління інноваціями, управління розвитком персоналу. 

Система “канбан” акцентує увагу на управлінні логістичними процесами з метою зменшення загальних витрат, пов'язаних зі зберіганням і транспортуванням виробничих запасів. Вона передбачає раціоналізацію управління запасами матеріалів і комплектуючих для того, щоб на виробничі дільниці надходила лише така їх кількість і в такому асортименті, які необхідні для виготовлення кінцевої продукції відповідно до замовлення споживачів. Особливого розвитку ця система набула на великих японських підприємствах. Крім розв'язання проблеми виробничих витрат, вона дала змогу суттєво підвищити рівень індивідуалізації масового виробництва. 

Менеджмент якості за системою TQM (Total Quality Management -- загальний менеджмент якості) передбачає спрямування уваги менеджменту на забезпечення високої якості всіх процесів і робіт, що здійснюються в організації. Якість розглядається як основний пріоритет, визнаний всіма співробітниками підприємства, які не лише дотримуються встановлених стандартів роботи, а й активно беруть участь у їх вдосконаленні. 

З огляду на велику кількість та різноманітність концепцій менеджменту, кожну з яких на момент виникнення вважали найкращою, науковці дійшли висновку, що універсальної теорії менеджменту не існує. Підприємницька організація має використовувати ті рекомендації, які відповідають особливостям її функціонування і дають змогу оптимізувати дії менеджерів для забезпечення ефективності бізнесу. Правильний вибір способу розв'язання управлінських проблем залежить від професіоналізму менеджерів та інших ключових фахівців організації. 

Ситуаційний підхід до управління став основою нової управлінської парадигми -- еволюційної (органічної), яка націлює менеджерів на формування організації з високими адаптивними властивостями, здатністю еволюціонувати, розвиватись у відповідь на зміни та виклики зовнішнього світу. У забезпеченні таких властивостей організації ключову роль відіграють люди. Усвідомлення цього визначило основну концепцією нової управлінської парадигми. Нею стала теорія людського капіталу. 

Згідно з теорією людського капіталу основним чинником підвищення ефективності організацій є якість її людського капіталу, тобто сукупність знань, навичок та інших компетенцій окремих індивідів або ж колективу загалом, здатних приносити дохід. Ставлення до людей як до основного ресурсу, до капіталу, а не як до витрат виробництва -- стрижневий постулат теорії. Керуючись цим постулатом, кожна організація дбає про ефективне використання і творче зростання своїх працівників, оскільки вони є носіями і творцями нових знань, спроможних вивести організацію на новий етап розвитку. 

Віддача від людського капіталу зростає за умови налагодження взаємовигідної, з економічного погляду, співпраці між усіма членами організації. Особливого значення набуває проблема довіри до системи управління, прийнятих рішень, їх виконання, керівників. Дослідження шляхів та способів їх вирішення зумовило появу в останні десятиліття численних концепцій управління, що лежать у сфері організаційної культури: концепції партисипативного управління; організація, що самонавчається; інтрапренерства; креативного менеджменту; менеджменту знань тощо. 

Незважаючи на деякі відмінності цих концепцій, їх автори націлювали на формування організаційної культури, спрямованої на поліпшення використання потенціалу людських ресурсів. 

Концепція партисипативного управління орієнтує на широке залучення усіх працівників організації до участі у прийнятті управлінських рішень. Вона ототожнює життєві цінності працівника із цінностями організації, узгоджує взаємні цілі, культивує відчуття причетності до загальної справи, об'єднує новаторський потенціал усіх працівників, надаючи їм можливість приймати рішення, пов'язані з їх функціональними обов'язками в організації, і підтримуючи їх пропозиції щодо вдосконалення своєї роботи чи певних аспектів діяльності організації. 

Завдяки продуманій системі стимулювання, створюється сприятливе мотиваційне середовище для вдосконалення професійної майстерності працівників, здобуття ними нових знань і використання їх для загального блага. Це забезпечує зростання інтелектуального та інноваційного потенціалу організації, підвищення її конкурентоспроможності. 

Організація, що самонавчається (англ. Leаrning Organization), близька за змістом до концепції партисипативного управління. Ця концепція націлює працівників на постійне збагачення знань і використання їх у практиці своєї роботи. В обов'язки кожного працівника входить збирання інформації для організації про те, що відбувається у її бізнес-оточенні, якою він обмінюється з іншими на спеціальних нарадах. Завдяки інформаційній відкритості кожен працівник може формувати своє бачення напрямів майбутніх змін і готувати себе до них, визначаючи потребу у нових знаннях і складаючи план саморозвитку. Такий підхід є центральною ланкою планування кар'єри працівників організації. Заохочується вміння брати на себе відповідальність, практикується гнучке лідерство, участь у спільних проектах тощо. 

Інтрапренерство (внутрішнє підприємництво) полягає у підвищенні гнучкості підприємства за рахунок нових бізнес-проектів працівників організації, здійснюваних в межах підприємства із залученням для цього їх власних коштів. 

Креативний менеджмент передбачає відмову менеджерів від шаблонного і опанування креативним (творчим) мисленням, яке необхідне для генерування нових ідей, здатних забезпечити життєздатність організації в складному і мінливому середовищі. Головними інструментами креативного менеджменту є інновації (організаційні, економічні, технологічні, соціальні, ресурсні, продуктові тощо), які забезпечуватимуть організації переваги порівняно зі стандартним способом ведення бізнесу. 

Менеджмент знань (Knowledge Management) концентрує увагу менеджерів на акумулюванні знань, що сприяють удосконаленню всіх процесів, які у ній здійснюються. Найважливішими вважають працівників, здатних створювати нові знання. Завданням менеджерів є організація обміну знаннями для їх ефективного використання у процесах створення продуктів, затребуваних ринком, і для створення нових потреб та нових ринків. 

Отже, сучасні тенденції у менеджменті відображають прагнення науковців усебічно використати вихідні положення органічної парадигми менеджменту для того, щоб створити адаптивну і еволюціонуючу організацію. Пропоновані ними концепції враховують багатогранність і комплексність організації як відкритої соціотехнічної системи, здатної до синергії завдяки спільній і взаємовигідній співпраці людей; націлюють менеджмент організації на розроблення проактивної стратегії, яка ґрунтується на інноваціях, що створюватимуть суттєві конкурентні переваги у тривалій перспективі, їх групують за такими ознаками: 

-- деяке повернення до минулого, що виявляється в усвідомленні значення матеріально-технічної бази виробництва та послуг. Це зумовлено посиленням впливу науково-технічного прогресу на досягнення цілей організації, її перемоги у конкурентній боротьбі; 

-- посилення уваги до організаційної культури і різних форм залучення працівників до управління, що свідчить про зміщення акцентів у теорії та практиці менеджменту в бік людського фактора, який є носієм нових знань; 

-- формування сприятливих умов для розвитку інтелектуальних і творчих здібностей персоналу, що підвищує потенціал організацій, дає змогу їм бути гнучкішими, активнішими, розширювати межі свого впливу на зовнішнє середовище, здобувати конкурентні переваги. Водночас методи активізації діяльності працівників організації можуть мати національну специфіку, чим пояснюється, наприклад, наявність американської, японської чи західноєвропейської моделей управління; 

-- інтернаціоналізація управління, яка вимагає виділення тих закономірностей, форм, методів управління, що є універсальними, і тих, що діють у конкретних умовах різних країн; врахування національного стилю управління тощо. 

У розв'язанні цих проблем доцільне застосування підходів та методів, розроблених у межах інституціоналізму (інституціональної економічної теорії). 

Інституціоналізм охоплює сукупність теоретичних концепцій, які досліджують вплив інституцій на функціонування економічних систем та організацій. За визначенням американського економіста Дугласа Норта, інституції -- це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори і добровільно прийняті кодекси поведінки) обмеження, а також фактори примусу, що структурують їхню взаємодію. Їх сукупність утворює спонукальну структуру суспільств і економік. Розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії між інституціями та організаціями, де інституції визначають “правила гри”, а організації є “гравцями”. Сучасний інституціоналізм акцентує увагу на важливості формування соціальних норм і правил, які структурують систему відносин економічних суб'єктів (організацій) і приділяє велику увагу дослідженню мотивації людської поведінки та факторів, що впливають на процес прийняття управлінських рішень. Серед його концепцій особливе значення у менеджменті мають: теорія фірми, теорія контрактів, теорія прав власності. 

Теорія фірми досліджує питання оптимальних розмірів та конфігурації економічних організацій. Її основоположник, американський учений, Нобелівський лауреат Роберт Коуз довів, що причиною існування фірми (організації) є наявність витрат використання цінового механізму, тобто трансакційних витрат. При створенні фірми, визначенні її розмірів та обранні організаційної форми підприємці і менеджери керуються насамперед мотивами економії саме цих витрат. Р. Коуз зазначав, що межа фірми проходить там, де встановлюється баланс між граничними витратами експлуатації ринкового механізму і граничними витратами адміністрування. 

Теорія контрактів вивчає особливості інституційних меж, встановлених внаслідок укладання контрактів: про співпрацю, партнерські стосунки пов'язані з купівлею-продажем товарів, наймом на роботу тощо. Особливо важливим для теорії і практики менеджменту є висновки щодо контракту найму, оскільки саме делегування індивідом контролю над своїми діями у визначених таким контрактом сферах діяльності взято за основу владних відносин в організації. 

Теорія прав власності розглядає право власності як складний пучок правомочностей, що можуть розподілятися між багатьма суб'єктами. Центральною є проблема специфікації прав власності, яка полягає не у визначенні власника кожного ресурсу, а в закріпленні суб'єкта за кожною правомочністю. При цьому один ресурс може мати багатьох власників. Використання цієї теорії забезпечує сприятливі умови для діяльності акціонерних, лізингових, франчайзингових, холдингових та інших компаній, де існує розподіл правомочностей, що стосуються одного об'єкта, між багатьма співвласниками. Крім того, вона дає змогу обмежити як практику експропріації (примусове вилучення) доходів компанії акціонерами (власниками), так і опортуністичну поведінку менеджерів, що проявляється у використанні права на розпорядження чужим майном для власного збагачення. 

Внесок інституціоналізму у формування теоретичного підґрунтя менеджменту істотний. Він забезпечив врахування специфіки соціально-економічних умов, у яких функціонує організація, і показав шляхи оптимізації її поведінки для досягнення бажаного результату. 

2. Розкрийте послідовність складання планів підприємства

Розробка поточних планів, так само як і перспективних, здійснюється у два етапи: спочатку виконують підготовчу роботу, потім розраховують відповідні планові показники. Мета підготовчої роботи -- виявити невикористані резерви підвищення ефективності господарювання, намітити шляхи їх освоєння і підготувати вихідну інформацію для складання плану.

Головним у цій роботі є аналіз виробничо-фінансової діяльності господарства. Аналізують попередні підсумки роботи підприємства та його підрозділів за звітний рік (за три квартали за даними бухгалтерського обліку на 1 жовтня та очікувані результати за четвертий квартал). Фактичні дані порівнюють з плановими і звітними за попередні 3--5 років, а також з показниками сусідніх і передових господарств і середніми в районі, області.

Завданнями аналізу є: об'єктивно оцінити досягнутий рівень розвитку виробництва і врахувати конкретні особливості та умови виробництва, виявити успіхи й недоліки в роботі та їх причини, віднайти резерви зміцнення ринкової позиції підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції. Поглибленню аналізу сприяє порівняння досягнутих виробничих і фінансових показників господарства з показниками інших підприємств, передових господарств середніми даними в районі.

Основними етапами аналізу є: 1) обробка матеріалів, обчислення показників і підготовка їх для порівняння; 2) порівняння показників, виявлення й оцінка окремих причин, що вплинули на результати господарювання; 3) розробка висновків і пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності підприємства.

До аналізу слід залучати всіх спеціалістів, керівників підрозділів, передових виробничників, щоб повніше виявити і мобілізувати наявні резерви. Особливе значення має вивчення досвіду передовиків у своєму та в інших господарствах, а також досягнень науки з метою освоєння передової технології та організації виробництва.

Одночасно з аналізом виробничо-фінансової діяльності спеціалісти господарства за участю керівників підрозділів і передовиків виробництва переглядають та уточнюють чинні та розробляють нові норми виробітку та обслуговування, розцінки та інші нормативи, приводять їх у відповідність з досягнутим рівнем продуктивності праці і розвитку підприємства. Ці норми встановлюють з таким розрахунком, щоб вони були реальними, виключали можливість появи вигідних і невигідних робіт, сприяли раціоналізації виробничих процесів і підвищенню продуктивності праці.

Уточнюють чи складають нормативні технологічні карти в рослинництві й тваринництві з урахуванням освоєння передових технологічних процесів і одночасно переглядають норми витрат насіння, добрив, пестицидів, кормів і т. д.

У процесі підготовчої роботи проводять також інвентаризацію засобів виробництва і грошових коштів на кінець року. Перевіряють, зокрема, наявність і стан будівель, тракторів, машин, дрібного інвентарю; ступінь їх зносу і придатність для подальшого використання; установлюють відповідність наявного поголів'я тварин обліковому; залишки продуктів та матеріалів; наявність коштів у касі господарства і на поточних рахунках у банку.

На підготовчому етапі планування уточнюють склад госпрозрахункових одиниць, орендних колективів з урахуванням спеціалізації господарства, у тому числі внутрішньогосподарської спеціалізації. Переглядають також Положення про оплату праці в господарстві з метою його вдосконалення. Особливу увагу приділяють розробці плану освоєння нової техніки, прогресивної технології та організації праці на основі рекомендацій науки і передової практики.

За даними аналізу господарської діяльності на основі бухгалтерського обліку та інвентаризації чи провізорських розрахунків визначають і вносять до бланку плану основні економічні показники за звітний рік, а також дані на початок планового року щодо поголів'я худоби, наявності кормів, трудових та інших ресурсів.

Ретельно проведена підготовча робота дозволяє об'єктивно оцінити сучасний стан підприємства і його реальні можливості щодо виконання перспективних планів на черговий рік, забезпечує планово-економічний відділ, спеціалістів і керівників підрозділів господарства вихідними даними для складання плану.

Залучення до складання плану значного кола осіб дає змогу не лише всебічно проаналізувати результати господарювання, але й намітити шляхи найефективнішого використання наявних ресурсів, тобто скласти план високоякісно і своєчасно. У кожному господарстві доцільно створювати групи з планування рослинництва, тваринництва, допоміжних підприємств і обслуговуючих виробництв, які очолюють головні спеціалісти або керівники допоміжних підприємств. До складу груп входять досвідчені керівники внутрішньогосподарських підрозділів і передовики виробництва.

Головний економіст при цьому виконує роль ланки зв'язку між окремими групами з планування. Він стежить за дотриманням загальногосподарських інтересів, складає синтетичні зведені таблиці й разом з головним бухгалтером господарства -- фінансову частину плану. Економіст, а у великих господарствах -- планово-економічний відділ -- керує всією роботою зі складання плану, погодженням його розділів, показників і аналізу виконання. Організаційну роботу з опрацювання плану здійснює керівник підприємства.

Тісний взаємозв'язок між розділами плану зумовлює певну послідовність у його складанні. Після проведення підготовчої роботи кожна планова група розробляє проект свого розділу плану. Провідним розділом, що становить основу всіх інших розділів плану, є виробнича програма з рослинництва, тваринництва і підсобних промислових виробництв. Тому її опрацьовують у першу чергу.

Обґрунтовуючи виробничу програму за галузями господарства, використовують показники його перспективних планів, вихідні дані планування (контракти на продаж продукції чи послуг і придбання ресурсів, державне замовлення, квоти, економічні нормативи), а також ураховують внутрішні потреби господарства в різних видах продукції та необхідність створення резервів. Використовують також дані аналізу економічної ефективності окремих галузей і продуктів. Виробничі програми з рослинництва, тваринництва і для допоміжних підприємств узгоджуються за допомогою натуральних балансів.

Особливо тісно пов'язані між собою виробничі програми з рослинництва і тваринництва. Раціональне поєднання цих галузей установлюють у процесі розробки перспективного плану на весь період його дії. У поточному плані уточнюють співвідношення галузей рослинництва і тваринництва, що його передбачено перспективним планом на даний рік. Структуру посівних площ неможливо встановити без попереднього визначення поголів'я худоби та птиці, їхньої потреби в кормах, бо до складу посівних площ входять кормові культури. У свою чергу не можна планувати поголів'я тварин, не враховуючи надходження кормів від рослинництва. Тому розв'язувати це питання можна лише комплексно, коли обидві програми розробляються одночасно з деяким випередженням складання виробничої програми з тваринництва.

Показники виробничої програми господарства використовують для опрацювання решти розділів плану: енергетика, план з праці й соціального розвитку колективу, план витрат і обчислення собівартості продукції, фінансовий план.

Що ж до хронологічної послідовності планування, то сільськогосподарські підприємства розпочинають розробку річного плану після складання бухгалтерського балансу за третій квартал і розрахунку очікуваних (провізорних) результатів у четвертому кварталі. З метою скорочення строків розробки і підвищення якості річного плану підготовчу роботу слід закінчити до грудня. До цього ж часу потрібно скласти плани підсобних промислових виробництв, обслуговуючих виробництв, план з будівництва, а також переглянути і уточнити нормативні технологічні карти на 1, 10 чи 100 га посівів окремих культур. Опрацювання і затвердження річного плану господарства та його підрозділів закінчують на початку планового року з тим, щоб підприємство з перших же днів здійснювало свою діяльність за планом.

Підготовлений річний план обговорюють і затверджують на загальних зборах (зборах уповноважених) членів колективу (акціонерів). Так само приймають госпрозрахункові плани бригад, ферм, підсобних та обслуговуючих виробництв, попередньо розглянувши їх на зборах працівників відповідних підрозділів. Плани державних підприємств та їхніх підрозділів розглядають і затверджують також відповідно на загальних зборах (конференції) трудового колективу.

3.Визначте необхідність контролю виконання завдань діяльності

менеджмент план операційний управлінський

3. Контроль у системі операційного менеджменту

Під час самостійного опрацювання даного питання, слід звернути увагу на з'ясування таких питань, як система і процес контролю, а також скласти чітке уявлення про умови й основні етапи процесу контролю.

Один з основоположників науки управління А. Файоль дав чітке визначення контролю. "На підприємстві контроль полягає втому, щоб перевірити, чи усе виконується відповідно до затверджених планів, розроблених інструкцій і принципів. Його мета - виявити слабкі місця і помилки, вчасно виправити їх і не допускати повторення. Контролюється усе: предмети, люди, впливи". І далі вчений додає, що "... контроль є найперший обов'язок тих керівників, що відповідають за виконання яких-небудь планів".

Найбільш прийнятним для українських реалій є визначення:

Контроль це процес визначення якості і коректування виконуваної підлеглими роботи, для того щоб забезпечити виконання планів, спрямованих на досягнення цілей підприємства.

Необхідно зазначити, що основний процес контролю, яку б частину підприємства будь-якого виду діяльності (матеріального виробництва чи сфери послуг) він не торкався, складається з наступних етапів :

1. Встановлення нормативів

Нормативи визначаються як критерії ефективності роботи. Це заздалегідь обрані точки в загальній програмі планування, у яких визначається ефективність діяльності, для того, щоб можна було повідомити менеджеру про хід справи і позбавити його необхідності стежити за кожним кроком у виконанні плану.

Нормативи можуть бути виражені в натуральних показниках (обсяг випуску продукції, обсяг послуг, трудомісткість робіт у людино-годинах, частота чи кількість відхилень і ін.)., а також у якісних показниках, що піддаються перевірці, чи будь-яким іншим способом, що дає ясне представлення про ефективність діяльності.

2. Визначення ефективності діяльності

3. Коректування відхилень

Рис 9.8. Контур зворотного зв'язку управлінського контролю

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на розгляд випереджального контролю. Необхідність випереджального контролю очевидна. На рис 9.8 показаний часовий лаг зворотного зв'язку в процесі управлінського контролю. Його наявність переконує втому, що для створення дійсно ефективної системи потрібний випереджальний контроль. Звітних статистичних даних про відхилення найчастіше недостатньо або вони вже застаріли.

Слід зазначити, що значення контролю полягає в тому, що він допомагає встановити відповідність продукції заданим вимогам або виявити допущені відхилення до моменту постачання продукції замовникові. На сучасних промислових підприємствах застосовують декілька основних видів контролю, класифікацію яких представлено в табл. 9.3.

Під час вивчення даного питання варто звернути увагу на з'ясування сутності та сфери застосування методів контролю у масовому та великому серійному типах виробництва. До їх складу належать "сім простих інструментів контролю", використання яких було започатковано в Японії, а потім в інших країнах, завдяки їх ефективності й доступності до рядових співробітників підприємства. Крім того, серед методів контролю розглядають й методи вибіркового контролю, які доцільно вивчати звернувшись до.

Основоположник кібернетики Н. Вінер відзначав, що там, де система має тимчасові лаги, що корегуючі дії повинні попереджати помилки.

Необхідно зазначити, що сьогодні широко відомі такі методики випереджального контролю, як графічні форми планування і контролю, сіткове планування і управління. їх ще називають лінійними, календарними графіками виконання робіт і широко застосовують у багатьох галузях народного господарства, і в кожній вони мають визначені особливості.

Таблиця 9.3. Класифікація видів контролю

Лінійні графіки - це лаконічні графічні форми планування й обліку, що дають гарні можливості для контролю за виконанням робіт на будь-яку дату, а також дозволяють передбачати майбутні труднощі і вчасно запобігати їх виникненню.

Слід зазначити, що однією з кращих сучасних методик випереджального контролю є сіткове планування, вираженням якого служать сіткові графіки (Сіткове планування і управління СПУ). Вони з'явилися як результат трансформації лінійних графіків.

Сіткове планування і управління (СПУ) засноване на використанні сіткових графіків і ЕОМ являє собою ланцюги робіт і подій, відбиваючи їхню технологічну послідовність і зв'язок. (Робота - це процес, що передує здійсненню якої-небудь події. Подія - це проміжний чи остаточний результат однієї чи декількох робіт, необхідних для того, щоб можна було почати одну чи кілька інших робіт. Подія здійснюється після виконання усіх вхідних у нього робіт, причому момент здійснення події є моментом закінчення останньої з них.) (Критичний шлях-безупинна послідовність робіт і подій від їхнього початку до завершення, що вимагає максимуму часу для виконання.) У процесі самостійного вивчення студентам необхідно розглянути контроль за відхиленнями у критичних точках. Принцип контролю за відхиленнями повинен сполучатися з принципом контролю за критичними точками. Чим більше при контролі менеджери зосереджуються на відхиленнях, тим ефективніше контроль. Найкращі результати будуть досягнуті тоді, коли увага буде звернена на точки, що є критичними для оцінки ефективності усього виробництва. Вивчення матеріалу теми необхідно продовжити зі зв'язування критичних точок контролю. Критичні точки (критерії) контролю - це точки, що являють собою обмежуючі фактори. Наявність таких критеріїв дозволяє менеджеру розширити діапазон управління, тобто керувати великою кількістю людей, контролюючи їхню діяльність тільки по критичних точках.

Размещено на Allbest.ru