Розвиток системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні (1992-1998 рр.) (організаційно-нормативний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська академія державного управління при президентові України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

25.00.05 - Галузеве управління: управління освітою

Розвиток системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні (1992-1998 рр.) (організаційно-нормативний аспект)

Котова Ольга Геральдівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Державній академії керівних кадрів освіти, Міністерство освіти України.

Науковий керівник: кандидат технічних наук, професор Погребняк Віталій Петрович, начальник Головного управління керівних і науково-педагогічних кадрів Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Маслов Валентин Іванович, кафедра менеджменту освіти Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти;

Кандидат педагогічних наук, доцент Терно Валерій Віталійович, Кафедра педагогічного менеджменту Міжрегіональної академії управління персоналом

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, лабораторія педагогічної освіти, м.Київ

Захист відбудеться 6 березня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.810.02 в Українській академія державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м.Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий “3” лютого 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.О. Опанасюк

1. Загальна характеристика роботи

атестація педагогічний кваліфікація науковий

Дисертацiйна робота присвячена дослiдженню процесiв становлення нацiональної системи пiдготовки i атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв в Українi та її вдосконалення, створенню законодавчо-нормативного поля i виробленню управлiнських рiшень, аналiзу впливу цiєї ланки кадрової роботи на кiлькiснi i якiснi характеристики викладацького складу вищої школи.

Актуальність теми. Утвердження України як самостiйної європейської держави неможливе без здiйснення нею власної полiтики у сферi освiти i науки. Розвиток освiти i науки, їх реформування мають стати основою вiдтворення iнтелектуального, духовного потенцiалу народу, виходу вiтчизяної науки, технiки, освiти i культури на свiтовий рiвень.

Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) визначила стратегічні напрями реформування освіти, в тому числі і вищої, нові підходи до підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів. У цьому контексті надзвичайно важливими проблемами, що потребують вирішення, є створення та ефективне функціонування органів управління і структур, що організують і здійснюють підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестацію, законодавчо-нормативної бази, яка регламентує ці процеси. Інтеграція України в міжнародний освітній простір, розширення обмінів студентами, викладачами, науковцями потребує порівняльного аналізу національної системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів з міжнародною практикою в цій галузі з точки зору еквівалентності і визнання освітніх рівнів у вищій освіті.

Дослідження і розв'язання названих проблем, їх актуальність обумовлена протиріччями між об'єктивною необхідністю проведення Україною власної кадрової політики, вимогами суспільства, рівнем міжнародного розвитку вищої освіти і станом законодавчого, науково-методичного забезпечення і технологій оцінки діяльности системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, а також відсутністю узагальненого аналізу процесу її перебудови протягом 1992-1998 рр.

Поряд з усіма вищевикладеними причинами актуальність розробки цієї проблеми визначається незначою кількістю робіт вітчизняних вчених, присвячених дослідженню проблем підготовки науково-педагогічних кадрів та їх атестації як системи законодавчих і нормативних актів, управлінських рішень, інфраструктури органів управління і установ, що здійснюють підготовку і атестацію кадрів вищої кваліфікації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема, що досліджується в роботі, безпосередньо пов'язана з виконанням Державної програми “Освіта України (ХХІ століття)”, Указу Президента України “Про основні напрями реформування вищої освіти” та відповідних постанов Уряду, програм діяльності Кабінету Міністрів України на 1998, 1999 роки, науково-дослідною роботою “Дослідження функціонування та розвитку галузі освіти, узагальнення вітчизняного та міжнародного досвіду роботи державних органів освіти, прогнозування потреб у підготовці кадрів для сфериосвіти” (№ державної реєстрації 01980000679), що проводилась в Державній академії керівних кадрів освіти.

Об'єкт дослідження: система підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів. Органiзацiйна i законодавчо-нормативна дiяльнiсть органiв управлiння, вищих навчальних закладiв i наукових установ щодо створення нацiональної системи пiдготовки i атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв в Українi та функцiонування цiєї системи.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз структурно-кількісних результатів здійсненої реформи у підготовці наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні (1992-1998 рр.) та наукове обґрунтування кваліфікаційно-нормативної бази їх атестації, як основи підвищення ефективності роботи по забезпеченню суспільства кадрами вищої кваліфікації.

Відповідно до мети визначені завдання дослідження:

вивчити та проаналiзувати функцiонування системи пiдготовки i атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв в умовах колишньої єдиної держави з метою врахування напрацьованого досвiду при створеннi нацiональної системи;

провести дослідження тенденцiй у кадровiй роботi, характерних для перехiдного перiоду (80-90 рр.), особливостей, якi визначаються проведенням в Українi власної освiтньої i наукової полiтики i пов'язаної з цим кадрової полiтики;

вiдпрацювати законодавчі, нормативні i управлiнські рiшення у процесi становлення i розвитку дослiджуваної ланки кадрової роботи; розробити пропозиції для вироблення управлiнських рiшень i нормативно-правового забезпечення, направлених на створення правового поля i вiдповiдної iнфраструктури (аспiрантура, докторантура, спецiалiзованi вченi ради, управ-лiнськi структури), якi б повнiстю забезпечували потреби держави у кадрах вищої наукової квалiфiкацiї, з урахуванням вiтчизняного i мiжнародного досвiду;

розробити автоматизовану систему обробки iнформацiї з метою оперативного управлiння процесами пiдготовки i атестацiї;

спiвставити практику роботи з науково-педагогiчними кадрами в Українi з мiжнародною практикою з точки зору еквiвалентностi та визнання наукових ступенiв i вчених звань, можливостi взаємних обмiнiв для навчання в аспiрантурi (докторатi);

Гіпотеза дослідження.

Ми виходили з припущення, що організаціна система підготовки і нормативно-технологічні основи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів буде дiяти ефективніше за умов:

врахування попереднього досвiду i практики органiзацiї роботи з науковими i науково-педагогiчними кадрами, у тому числi i за кордоном;

науковому обгрунтуванні функцій організаційної системи пiдготовки i нормативної бази атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв в загальному контекстi реформування вищої освiти в країнi, здiйснення її правового i органiзацiйного забезпечення;

врахування нацiональних iнтересів i потреб у формуваннi iнтелектуального потенцiалу держави i вiдповiдним чином сформованої iнфраструктури органiв, що реалiзують пiдготовку i атестацiю кадрiв вищої наукової квалiфiкацiї;

створення умов та технологій для оперативного аналiзу стану справ у галузi з метою гнучкого реагування на змiни, що виникають у соцiально-економiчному життi держави;

врахування особливостей пiдготовки i атестацiї наукових працiвникiв за кордоном з метою досягнення еквiвалентностi наукових ступенiв і вчених звань i, таким чином, визнання їх закордоном.

Наукова новизна одержаних результатів.

Дослiджено процеси розвитку структурно-кількісних показників системи пiдготовки i атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв з точки зору використання набутого попереднього досвiду та проведення власної кадрової полiтики, орiєнтованої на потреби людини, держави i суспiльства (1992-1998 рр.).

Проаналiзовано дiяльнiсть органiв управлiння i структур, що здiйс-нюють пiдготовку i атестацiю, та дiєвiсть нормативних документiв, що ре-гулюють цi процеси; реалізовано заходи, направленi на пiдвищення ефективностi атестацiйної роботи, пiдготовки i використання кадрiв вищої наукової квалiфiкацiї в процесі реформи системи підготовки і атестації науково-педагогічних кадрів.

Розроблено концептуальнi пiдходи i створена мережа комп'ю-терної обробки i аналiзу iнформацiї, що охоплює весь комплекс органiв, структур i документiв з метою забезпечення вироблення оперативних i перспективних управлiнських рiшень.

Проведено порiвняльний аналiз систем пiдготовки i атестацiї науково-педагогiчних кадрiв, що iснують в Українi i країнах Європейського регiону, виявлено спiльнi пiдходи i нацiональнi особливостi, визначено краї-ни, з якими можуть бути укладенi угоди щодо визнання документiв про на-уковi ступенi i взаємнi обмiни аспiрантами i докторантами.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки автора щодо розвитку системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів були впроваджені при підготовці Закону Української РСР “Про освiту” (статтях 12, п.1 /повноваження Мiнiстерства освiти України/, 13 /пов-новаження Вищої Атестацiйної комiсiї України/, 31 /науковi ступенi/, п.1 та 32 /вченi звання/; Закону України “Про внесення змiн та доповнень до Закону Української РСР “Про освiту” (п.2), пiдписаному Президентом України 22 березня 1996 р.; Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. N 644 (пп. 3, 4, 5 /в частинах, що стосуються присвоєння вчених звань/), змін та доповнень, що внесені до цього Порядку.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані органами державного управління для подальшого удосконалення кадрової роботи в сфері освіти і науки, законодавчо-нормативної бази, прогнозування мережі аспірантури і докторантури, об'ємів підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації та їх ефективного використання.

Особистий внесок здобувача.

При формулюванні основних принципів управління кадрами (спів-автори В.О. Бандуренко, Л.Г. Гукун, В.П. Погребняк):

- аналіз системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів як сукупності законодавчо-нормативних актів, управлінських структур і рішень, органів підготовки і атестації у їх взаємодії та розробка загальної структури управління нею.

При аналізі основних напрямів реформування вищої освіти і науки (співавтори Г.Д. Миленька, В.П. Погребняк, А.Д. Ятченко):

- визначення критеріїв та умов, що їм повинна відповідати система підготовки і атестації кадрів вищої кваліфікації незалежної України.

При визначенні місця і ролі підготовки і атестації науково-педа-гогічних працівників в реалізації державної кадрової політики в галузі освіти (співавтори М.М. Грущинський, В.І. Куценко, П.В. Погребняк, Т.В. Почупайло, А.Д. Ятченко):

- аналіз дієвості законодавчих і нормативних актів, ефективності управлінських рішень та розробка пропозицій щодо розмежування функцій між органами державного управління освітою.

При розробці підходів і рекомендацій щодо забезпечення взаємної еквівалентності наукових ступенів і вчених звань та визнання документів про їх присудження і присвоєння (співавтори Г.Д.Миленька, В.П.Погребняк):

- порівняння державних наукових ступенів і вчених звань та процедур їх отримання в Україні і країнах Європейського регіону.

Впровадження автоматизованого збору і обробки інформації та створення локальної комп'ютерної мережі, що охоплює всі рівні досліджуваної системи, здійснено у співавторстві з начальником відділу Головного інформаційно-обчислювального центру Міносвіти В.А. Бандуренком.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертацiйної роботи доповідались на конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні” (Одеса, 1996 р.); міжнародній науковій конференції “Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти в реформуванні вищої школи України” (Київ, 1996 р.); науково-практичній конференції “Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи” (Чернівці, 1996 р.).

Апробація результатів дослідження здійснювалась також при проведенні практичних занять з керівниками закладів освіти у Державній академії керівних кадрів освіти.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, 3 з яких - у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (загальна кількість 80), додатків - 4. Загальний обсяг роботи - 150 сторінок машинописного тексту, у тому числі 20 таблиць і 4 діаграми, що займають 16 сторінок.

2. Основний зміст

Проблеми організації та управління в галузі освіти, в тому числі вощою освітою, досліджувались багатьма науковцями (В.І. Луговий, В.К. Майборода, С.В. Крисюк, В.П. Погребняк К.В. Корсак та інші).

У той же час, важливі проблеми підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів як єдиної системи взаємодії законодавчо-нормативного забезпечення, організаційно-управлінських рішень, мережі органів управління і атестаційних структур у повній мірі залишалась поза увагою дослідників.

Проблема кадрового забезпечення наукової і освітньої галузей займає головне місце, особливо в умовах становлення України як самостійної демократичної високо-освітньої держави.

Розділ 1. Історичні передумови створення системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні. Аналіз історичних передумов формування системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні показує, що цю функцію завжди виконували вищі навчальні заклади, а державна лінія у сфері кадрової політики у поєднанні з автономією університетів забезпечувала інтереси держави і особистості. Однак, створена в умовах Радянського Союзу система підготовки і атестації кадрів вищої наукової кваліфікації не відповідала новим соціально-економічним умовам, що сталося після здобуття Україною незалежності.

Дослідження попереднього досвіду засвідчили, що в умовах колишньої унітарної держави освітня політика, у тому числі і кадрова, формувалась центром, враховуючи її (держави) інтереси, завдання і потреби. При цьому особливостям республік чи регіонів не приділялося належної уваги, що призвело, як це сталося і в Україні, до однобічного розвитку вищої освіти і науки, орієнтованих в основному на технічні спеціальності і галузі, і формуванню, таким чином, відповідної інфраструктури для їх кадрового забезпечення.

Відкриття вищих навчальних закладів, спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій, аспірантури і докторантури, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань було прерогативою виключно союзних партійних органів і управлінських структур.

У дослідженні зроблено особливий наголос на те, що система підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, яка існувала в Україні до середини 90-х років, мала суттєві недоліки, що робило неможливим її використання в нових умовах незалежної Української держави.

Дійсно, система створювалась в умовах єдиної Радянської держави і за своєю суттю, структурою, об'ємом і змістом підготовки відповідала соціально-економічним умовам колишнього СРСР. Це призвело до того, що підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів протягом багатьох років орієнтувалась в основному на технічні науки, що більше відповідало етапу індустріалізації країни і вступало в протиріччя з новими соціально-економічними умовами, а зміст був надто політизованим, орієнтованим лише на одну ідеологію і класову економіку. При цьому підготовка в аспірантурі і,особливо, в докторантурі з передових наукових напрямків, політичних і соціально-економічних наук була сконцентрована в провідних центрах Росії.

Були втрачені національні аспекти, особливо в гуманітарних, соціально-економічних, політичних і філософських науках; в Україні фактично не велась підготовка наукових кадрів в галузі мистецтв, національної літератури, історіографії, етнографії та інших наукових напрямів, орієнтованих на національні особливості України.

Практично були відсутні зв'язки з міжнародним освітнім простором, не враховувались зростаючи міграційні процеси і академічна мобільність викладачів та науковців, обміни аспірантами і докторантами.

Таким чином, створення власної національної системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів стало об'єктивною необхідністю, а напрацьований у попередні роки досвід дозволив сформувати її в короткий термін.

Розділ 2. Становлення національної системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в контексті державотворення і реформування вищої освіти. Особливістю становлення національної системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів є те, що воно співпало і тісно вплелось в державотворчі процеси і реформування освітньої системи, стало їх невід'ємною частиною та однією з найважливіших складових.

Спрямованість України на зміцнення незалежності, демократизацію, ринкові перетворення і входження в цивілізований світ потребує суттєвого реформування існуючої системи вищої освіти. Суть цього реформування може бути охоплено такою формулою: збереження досягнень минулого, вирішення суперечностей, приведення системи у відповідність з реаліями сьогодення, особливо з державотворчими процесами в Україні, забезпечення умов для її подальшого розвитку.

До стратегічних напрямків реформування вищої освіти і перебудови наукової роботи відноситься кадрове забезпечення. Сьогодення характеризується помітним відтоком від викладацької і наукової роботи талановитої молоді, відчувається нестача викладацьких кадрів, особливо з дефіцитних спеціальностей (правознавство, економіка, банківська справа, іноземні мови і т. ін.); очевидна розгубленість існує серед викладачів суспільно-гуманітарних дисциплін; спостерігається старіння наукових і науково-педагогічних кадрів, дефіцит керівників, здатних працювати в нових умовах з урахуванням названих тенденцій; нормативно-правове поле і управлінські рішення у сфері організації підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, що розроблюються, та інфраструктура ( органи управління, спеціалізовані вчені ради, аспірантура, докторантура), що створюється, повинні забезпечувати потреби держави в наукових кадрах вищої кваліфікації, враховувати вітчизняний і міжнародний досвід. Встановлено, що об'єктивно необхідними є корегування переліку спеціальностей наукових працівників, з якого здійснюється підготовка в аспірантурі і докторантурі; відпрацювання оптимальних співвідношень в показниках прийому з урахуванням нових соціально-економічних умов; оптимізація мережі спеціалізованих вчених рад з урахуванням регіональних умов і підвищення ефективності їх діяльності; створення умов для підвищення авторитету наукової і науково-педагогічної діяльності, престижу наукових ступенів і вчених звань, соціального захисту науковців і викладачів.

Слід було розмежувати функції присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань професора і доцента. Підставами для прийняття такого рішення є загальновизнані, підтверджені вітчизняною і міжнародною практикою поняття, що доцент ( від латинського docent/docentis - той, хто навчає), професор (від латинського professor - викладач) - це посади, що обіймають, і вчені звання, що отримують найбільш кваліфіковані викладачі вищих навчальних закладів за високий рівень їх здобутків у навчальній, виховній та науково-методичній роботі. Ця категорія науково-педагогічних працівників складає основу кадрового потенціалу вищої школи і своєю діяльністю забезпечує професійну підготовку і виховання фахівців.

На підставі проведених досліджень рекомендовано, що атестацію науково-педагогічних працівників щодо присвоєння вчених звань професора і доцента має здійснювати державний орган управління освітою, опираючись на мережу вчених (науково-технічних) рад вищих навчальних закладів і наукових установ з залученням широких кіл науково-педагогіної громадскості. Це дасть змогу об'єктивно оцінити багатогранну навчальну, методичну, наукову і виховну діяльність науково-педагогічного працівника, звести до мінімуму можливість адміністрування і суб'єктивізму.

Атестацію наукових кадрів (присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук та присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника) як це історично склалося, повинна здійснювати Вища атестаційна комісія України, опираючись на мережу спеціалізованих вчених рад по захисту дисертацій і експертні ради ВАК. Розроблені в результаті дослідження рекомендації враховувались в законодавчих актах і нормативних документах, розробка яких інтенсивно розпочалась вже з 1991 року після прийняття Закону Української РСР “Про освіту”. Ним були визначені державні органи, що здійснюють управління в досліджуваній сфері кадрової роботи: Міністерство вищої освіти і Вища атестаційна комісія.

1991-1992 роки можна охарактеризувати як перший етап державотворчої і законодавчо-нормативаної діяльності у сфері підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних працівників. У цей період Указами Президента України створюються Міністерство освіти України і Вища атестаційна комісія України, постановами уряду визначаються їх функції і сфери управління, порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. Цими та іншими відомчими нормативними документами, у яких використані результати проведених досліджень і пропозицій автора, приводилась в дію створювана інфраструктура органів управління, відновлювалась діяльність аспірантури, докторантури, спеціалізованих вчених рад, науково-методичних комісій і т.ін.

Розділ 3. Особливості функціонування системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні на сучасному етапі (1992-1998 рр.). Розпочався етап (1993-1995 рр.) практичної реалізації державної політики в галузі підготовки і атестації, в процесі якого доопрацьовувалися і уточнювалися окремі положення нормативних актів, налагоджувалися організаційні механізми.

Проведені статистичні дослідження свідчать, що у цей період підготовку кадрів вищої кваліфікації в аспірантурі і докторантурі здійснювали більшість вищих навчальних закладів і наукових установ України. Загальний контингент аспірантів складав майже 16 тис., докторантів - 927 осіб; щорічно до аспірантури приймалося близько 5300, до докторантури - близько 400 осіб.

В системі Міносвіти України підготовку аспірантів здійснювало 98 відсотків вищих навчальних закладів, докторантів - 60 відсотків. Контингент аспірантів становив близько 10 тис., докторантів - більше 600.

Станом на кінець 1996 року (починаючи з 1992 р.) понад 13 тис. науковців здобули науковий ступінь кандидата наук, 2662 - доктора наук. Їх атестацію здійснювало 639 спеціалізованих вчених рад, незалежну експертизу - 78 експертних рад ВАК України.

За цей же час Атестаційною колегією Міністерства освіти України вчене звання доцента присвоєне понад 11 тис., професора - майже 4 тис. науково-педагогічним працівникам.

Остаточно була відпрацьована структура управління процесами підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів (рис. 1).

У той же час, аналіз п'ятирічного досвіду роботи у досліджуваній сфері кадрової роботи показав необхідність корекцій як в законодавчому полі, так і в організації роботи. Необхідно було усунути деякі протиріччя окремих положень Закону УРСР “Про освіту” і урядових рішень стосовно компетенції органів управління, переліку наукових ступенів, розробити нові програми підготовки в аспірантурі, механізм формуваня державного замовлення.

Аналіз діяльності спеціалізованих вчених рад привів до висновку, що частина із них працювала неефективно, не забезпечувалась необхідна вимогливість до дисертаційних робіт, недостатньо була інформованість наукової громадскості про діяльність державних органів атестації.

В організаційному плані було реалізовано поєднання державного управління процесом атестації наукових і науково-педагогічних працівників з широким залученням до атестаційної роботи науково-педагогічної громадскості, в результаті чого підготовка і атестація кадрів набула більш чіткої організації і системності.

Наскільки значущою за своїми функціями і роллю в суспільстві є досліджувана проблема і наскільки складне є її вирішення, показує аналіз діяльності системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів на сучасному етапі розвитку освіти і науки в Україні.

Здійснення реформи вищої освіти і перебудови наукових досліджень мають забезпечувати науково-педагогічні і наукові кадри. Викладацький корпус вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації налічує понад 73 тис. викладачів, у тому числі 6,3 тис. докторів і 36,3 тис. кандидатів наук, що є значним інтелектуальним потенціалом нації. Тому потрібно: з одного боку - створити належні умови для його найповнішого використання у розбудові державності, економічному, культурному і духовному відродженні, а з іншого - забезпечити його постійне оновлення і поповнення. Якраз підготовка і атестація наукових і науково-педагогічних кадрів в аспірантурі і докторантурі виконує роль джерела поповнення освітньої і наукової галузей країни кадрами вищої кваліфікації.

З часу проголошення державного суверенітету в Україні суттєво розширилася мережа аспірантури і докторантури (число установ, де діє аспірантура, збільшилося на 54%, докторантура - на 24%). Цей процес супроводжувався розширенням наукових спеціальностей, з яких здійснювалася підготовка кадрів, в основному за рахунок тих, що визначають реформаційні процеси в економічній і соціально-політичній сферах суспільства (економічні, юридичні науки, політологія, соціологія і т.ін.).

В кінці 1998 р. аспірантура функціонувала у 182 (90 %) вищих навчальних закладах та 215 науково-дослідних інститутах, докторантура - у 105 (52 %) вищих навчальних закладах і 82 наукових установах. Щорічно в аспірантуру приймалося: 1990 р. - 4162, 1995 р. - 6261, 1998 р. - 7202 особи; в докторантуру відповідно 203, 436, 423 особи.

Встановлено основні фактори, що обумовили процес росту кількісних показників:

- по перше, задоволення власних потреб держави у тих фахівців, які раніше готувалися за межами України або взагалі не готувалися;

- по друге, необхідність компенсації відтоку наукових і науково-педагогічних працівників у недержавний сектор та за кордон;

- по третє, можливий відтік кадрів вищої кваліфікації на пенсію у зв'язку з прийняттям Закону України “Про науку і науково-технічну діяльність”;

- по четверте, підготовка аспірантів і докторантів за кордоном (в основному в Росії) стала занадто дорогою, що прискорило розгортання власної мережі аспірантури і докторантури.

Дослідження, які було проведено, показали, що завдяки прийнятим державою заходам створена мережа аспірантури і докторантури, яка за кількісними показниками, напрямами підготовки та переліком спеціальності у змозі задовольнити потреби держави і особистості. На 1998 рік в Україні навчається близько 21 тис. аспірантів і 1247 докторантів, з них близько 10 тис. аспірантів і 829 докторантів проходять підготовку в закладах Міністерства освіти України.

В результаті аналізу встановлено, що структура спеціальностей в аспірантурі тісно поєднана з підготовкою спеціалістів з вищою освітою. Вона охоплює 98 % напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професійним спрямуванням.

Досліджуючи проблеми саме аспірантури і докторантури особливий наголос був зроблений на врахування блоку гострих питань, що обумовлені включеністю системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в розвиток суспільно-економічних процесів в державі. Безумовно, кризові соціально-економічні тенденції в суспільстві, різке розшарування населення і руйнування “середнього класу”, до якого належить більшість науково-педагогічної інтелігіенції, зниження соціального престижу і привабливості педагогічної і наукової діяльності, коли високий рівень освіти і кваліфікації не сприяє досягненню стабільного життєвого рівня, відсутність у суспільстві попиту на висококваліфікованих спеціалістів, наукових і педагогічних працівників, зміна мотивації молоді у виборі життєвого шляху після отримання вищої освіти, небажання займатися науковою і педагогічною діяльністю - все це не може не позначитись на функціонуванні системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів.

В першу чергу це стосується ефективності аспірантури. Проведений в роботі аналіз цього показника свідчить про постійне зниження захистів дисертацій випускниками аспірантури у встановлений термін: 1990 р. - 20%, 1996 р. - 18%, 1998 р. - 16%. Ще 15% аспірантів захищається протягом першого року після закінчення аспірантури (рис. 1).

Рис. 1 Захист дисертації здобувачами після закінчення аспірантури

Аспірантура і докторантура ще не розглядається керівництвом окремих навчальних закладів і наукових установ як дійова форма підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації для задоволення власних потреб у висококваліфікованих педагогічних і наукових кадрах. Про це свідчать результати досліджень, які показали, що лише 15-20 відсотків випускників аспірантури залишаються працювати в вищих навчальних закладах і наукових установах. в той же час понад 40 відсотків викладачів вищої школи не мають наукових ступенів і вчених звань, 20 відсотків профільних дисциплін не забезпечені кадрами належної кваліфікації.

В умовах обмеженого фінансування, ускладнення кадрової ситуації в освіті і науці були внесені в нормативні документи і реалізовані про позиції щодо зміни умов навчання в аспірантурі за державним замовленням: угода на навчання в аспірантурі передбачає зобов'язання випускника підготувати чи захистити дисертацію і відпрацювати у вищому навчальному закладі чи науковій установі не менше 3-х років.

При виробленні цього управлінського рішення було враховано також виявлену в процесі дослідження зміну мотивації вступу до аспірантури частини молодих науковців (випускників вищих навчальних закладів) - прагнення “перечекати” складні явища, що мають місце в суспільстві, знайти за цей час добре оплачувану роботу, як правило, не в сфері освіти чи науки.

Ситуація, що склалася в системі підготовки науково-педагогічних кадрів вплинула і на результати їх атестації: у порівнянні з 1991 р. значно зменшилась кількість захистів кандидатських і докторських дисертацій, повільно ліквідуються диспропорції в підготовці кадрів вищої кваліфікації, особливо з тих напрямків, де існує їх дефіцит: кредит і грошовий обіг; світове господарство і міжнародні економічні відносини; національна безпека; державне управління тощо.

Значним стимулом у підвищенні ефективності аспірантури, на думку автора, буде запровадження вимоги: обов'язково мати підготовлених кандидатів наук науково-педагогічним працівникам, що претендують на вчене звання професора. Проведені дослідження показали, що 66 відсотків докторів наук здійснюють наукове керівництво аспірантами епізодично.

Аналіз діяльності Атестаційної колегії Міносвіти з присвоєння вчених звань доцента і професора за 1992-1998 роки привів до висновків, що і в цій ланці атестаційної роботи необхідні деякі зміни, в першу чергу, в уточненні критеріїв, що їм повинні відповідати здобувачі вчених звань. Це, в основному, стосувалося присвоєння вчених звань “як виняток”, без відповідного наукового ступеня. Статистичні дані свідчать, що кількість присвоєних вчених звань професора цій категорії здобувачів інколи досягала 15-20 відсоткам від загальної кількості присвоєних вчених звань, що негативно позначилось на престижі цього вченого звання. Виявлені випадки необ'єктивного підходу при атестації висококваліфікованих фахівців народного господарства, залучених до педагогічної роботи, не завжди враховувався їх особистий внесок у підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації і т.ін.

Прийняті за результатами дослідження зміни і доповнення до Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань значною мірою усунули вказані недоліки. В той же час, встановлення єдиних вимог для здобувачів вченого звання професора, що працюють у вищих навчальних закладах і в наукових установах, є дискусійним і призведе до збільшення в складі професорів осіб, основною роботою яких не є викладацька діяльність (рис. 2).

Рис. 2 Присвоєно вчених звань професора (1992 р. - перша половина 1999 р.)

Вивчення проблем управління процесами підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів підтвердило виправданість розмежування функцій між ВАК і Міносвіти в питання присудження наукових ступенів, підготовки і атестації кадрів вищої кваліфікації. Організація і управління цими процесами в Україні підтвердили свою ефективність, а залучення до атестаційної роботи широких кіл наукової і науково-педагогічної громадськості забезпечує прийняття кваліфікованих і об'єктивних рішень.

Вивчення і порівняння вимог для присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук і присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора, існуючих в Україні, свідчить про їх високий (значно вищий, ніж в країнах Європейського регіону) рівень, що створює об'єктивні умови для визнання цих ступенів і звань та відповідних документів за кордоном.

Це особливо важливо в умовах інтегрування україни в міжнародний освітній простір, зростання академічної мобільності, коли проблеми еквівалентності і визнання освітніх рівнів у вищій освіті ( у тому числі наукових ступенів і вчених звань) стали в ранг першочергових завдань, що потребують вирішення.

Порівняння вітчизняних наукових ступенів і вчених звань з відповідними ступенями і званнями за кордоном, виконане в дослідженні, показує, що еквівалентом наукового ступеня “кандидат наук” є “доктор філософії” з відповідних наук; ступеня “доктора наук” є “габілітований” доктор чи доктор наук (ScD), що присуджується в ряді країн за результатами наукових досліджень та визначних наукових публікацій; вченого звання “доцент” - звання “асоційований професор” (associate professor); аналогічним вченому званню “професор” є “повний професор” (full professor). Вчене звання “старший науковий співробітник” не має аналогів в Європі за винятком окремих країн СНД.

Станом на 01.01.1999 р. Україною укладено більше 20 міждержавних (міжурядових) угод в галузі освіти і науки, які дають підставу для вирішення питань еквівалентності наукових ступенів і вчених звань, відпрацьовується практика нострифікації документів і переатестації наукових і науково-педагогічних кадрів.

Важливим правовим актом з цих проблем, який підписала Україна у 1997 році, є Конвенція про визнання кваліфікацій в вищій освіті в країнах Європейського регіону (Лісабон, квітень 1997 р.). Його ратифікація Верховною Радою буде ще одним кроком входження України в Європейське освітнє середовище.

Висновки

Результати проведених досліджень системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів у 1992-1998 рр. та заходи, здійснені по її вдосконаленню, дають підстави зробити такі висновки і рекомендації:

1. Система підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, що була сформована в Україні в умовах єдиної союзної держави, від дня проголошення Україною незалежності потребувала суттєвого вдосконалення як з точки зору створення нормативно-правового поля, так і розбудови відповідної інфраструктури органів управління і атестації, мережі аспірантури, докторантури.

2. Незважаючи на кризові явища в суспільстві, вдалося зберегти і вдосконалити систему підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, узгодити її кількісні і якісні показники з запитами країни. В той же час:

- ефективність аспірантури і докторантури залишалася низькою. Постійно зменшується кількість захищених кандидатських і докторських дисертацій, що на фоні зниження престижу наукової і педагогічної роботи та відтоку висококваліфікованих спеціалістів з науки і вищої освіти може створити проблему забезпечення цих галузей кадрами в найближчому майбутньому;

- залишається очевидною неузгодженість кількості спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій, їх розміщення в регіонах і ефективність їх діяльності. Спроби оптимізації мережі спецрад призвели до значного зростання їх кількості при низькій ефективності окремих з них;

- повільно ліквідуються диспропорції, що склалися в підготовці наукових кадрів з окремих дефіцитних для країни спеціальностей, що негативно впливає на забезпечення ними відповідних наукових напрямів, рівень наукових досліджень і підготовку кадрів;

- знизилась участь докторів наук в підготовці наукових кадрів в аспірантурі і докторантурі. Значна частина з них здійснює керівництво аспірантами і консультування докторантів епізодично.

Одним з заохочуючих факторів стало введення до критеріїв, які є обов'язковими при присвоєнні вченого звання професора, вимоги підготувати не менше трьох кандидатів наук.

3. Проведені структурні зміни в аспірантурі і докторантурі за спеціальностями. За рахунок перерозподілу показників державного замовлення збільшені прийоми в аспірантуру і докторантуру з економічних, юридичних, історичних і педагогічних наук.

Структура підготовки наукових кадрів в аспірантурі і докторантурі приведена у відповідність з підготовкою фахівців з вищою освітою.

4. Здійснені заходи по вдосконаленню кандидатських іспитів, приведення змісту програм до сучасного рівня науки, техніки, технологій, соціально-економічних умов розвитку суспільства. Спільно з ВАК України, НАН України, галузевими академіями наук розроблено і введено в дію (станом на початок 1999 р.) 80% необхідних програм кандидатських іспитів з наукових спеціальностей.

5. Підвищенню ефективності роботи аспірантури і докторантури, закріпленню науково-педагогічних і наукових кадрів будуть сприяти заходи, передбачені Урядом у прийнятому Положенні про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів.

В першу чергу йдеться про зобов'язання захистити чи подати до захисту дисертаційну роботу та відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років тих, хто буде навчаться за державним замовленням.

Зросте зацікавленість в підготовці кандидатів наук з боку докторів наук, зважаючи на те, що кількість підготовлених кандидатів наук є одним з критеріїв присвоєння вченого звання професор.

6. Значну роль у підвищення якості підготовки наукових кадрів відіграють здійснювані ВАК України заходи щодо більш чіткого визначення вимог до кандидатських і докторських дисертацій, відповідальності спеціалізованих вчених рад, офіційних опонентів і провідних організацій, затвердження переліку фахових видань, де можуть публікуватись матеріали дисертаційних досліджень.

У той же час, слід більше уваги звертати на регіональні аспекти, особливо в питаннях розміщення спеціалізованих вчених рад, переліку фахових видань, участі вчених в роботі експертних рад ВАК і т.ін.

7. З метою збереження і оновлення наукових і науково-педагогічних кадрів установ науки і вищих навчальних закладів, з урахуванням можливого їх відтоку у зв'язку з введенням в дію Закону України “Про науку і науково-технічну діяльність” в частині, що стосується пенсійного забезпечення науковців, необхідно зберегти обсяги державного замовлення на підготовку кадрів вищої кваліфікації в аспірантурі і докторантурі.

8. Досвід атестаційної роботи, здійснюваної Міносвіти в 1992-1998 рр. щодо присвоєння науково-педагогічним працівникам вчених звань, показав про необхідність підвищення вимог до здобувачів цих звань, в першу чергу, до категорії “як виняток”. Здійснені заходи по більш чіткому визначенню критеріїв, акценти на підготовку наукових кадрів і написання підручників і навчальних посібників підвищили престиж вчених звань. В той же час, одинаковість вимог для отримання вченого звання професора докторами наук, що працюють в вищих навчальних закладах і в наукових установах щодо підготовки кандидатів наук зменшує можливість отримання його працівниками вищих навчальних закладів.

9. Аналіз вимог для присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук, присвоєння вчених звань старшего наукового співробітника, доцента і професора, існуючих в Україні, в країнах СНД і країнах Європейського регіону, свідчить про їх високий (значно вищий, ніж в інших країнах) рівень, що створює об'єктивні умови для визнання цих ступенів і звань, а також відповідних документів за кордоном.

Одночасно, слід якнайшвидше організаційно оформити в Міносвіті відповідну службу, яка б займалася в Україні питаннями визнання і еквівалентності, як того вимагає Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій у вищій освіті, підписана Україною в квітні 1997 року.

10. Організація і управління процесами підготовки кадрів вищої кваліфікації і їх атестації, що діють в Україні, підтвердили свою ефективність: стало більш чітким розмежування повноважень між державними органами управління і підвищилась їх відповідальність. Залучення до атестаційної роботи широкої науково-педагогічної і наукової громадськості забезпечує прийняття кваліфікованих і об'єктивних рішень.

11. В Україні створена дієздатна система підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, яка забезпечена необхідною законодавчо-нормативною базою, відповідною мережею аспірантури і докторантури, органів управління і атестації.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Котова О.Г. Формування системи пiдготовки i атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв в Українi. // Освiта i управлiння. - 1997. - N 1. - С.162-168.

2. Котова О.Г. Система пiдготовки та державної атестацiї наукових i науково-педагогiчних кадрiв: етапи створення i вдосконалення.// Освiта i управлiння. - 1998. - N 2. - С.87-94.

3. Котова О.Г. Атестація науково-педагогічних кадрів: проблеми організації і управління. // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - №3. - С. 225-231.

4. Котова О.Г. Пiдготовка i атестацiя наукових кадрiв в країнах Європейського регiону (порiвняльно-аналiтичний огляд). // Проблеми освiти.- 1997. - Вип.9. -С.177-184.

5. Погребняк В.П., Миленька Г.Д., Котова О.Г., Бандуренко В.О., Гукун Л.Г. Основнi принципи побудови системи управлiння кадрами освiти // Проблеми освiти. - 1996. - Вип.5 - С.15-21. Авторських - 3 с.

6. Погребняк В.П., Миленька Г.Д., Котова О.Г. Науковi кадри, їх пiдготовка i атестацiя в Українi // Проблеми освiти. - 1996. - Вип. 5 - С. 10-15. Авторських - 3 с.

7. Котова О.Г., Миленька Г.Д., Погребняк В.П. Проблеми мiжнародного визнання наукових ступенiв i вчених звань. // Зб. доп. мiжн. наук.-практ.конф. “Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні”. - Одеса. - 1996. - С.60-62. Авторських - 2 с.

8. Котова О.Г., Миленька Г.Д. Підготовка науково-педагогічних кадрів в контексті гуманізації освіти. // Матеріали наук.-практ. конф. “Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи” - Чернівці. - 1996. - С.102-107. Авторських - 1 с.

9. Погребняк В.П., Котова О.Г. Пiдготовка i атестацiя наукових кадрiв вищої квалiфiкацiї в країнах Європейського регiону. // Зб. тез доп. на мiж. наук. конф. “Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти в реформуванні вищої школи України” - Київ. - 1996. - С.91-92. Авторських - 1 с.

10. Погребняк В.П., Ятченко А.Д., Котова О.Г. Пiдготовка наукових i науково-педагогiчних кадрiв в контекстi реформування вiтчизняної системи освiти // Рiдна школа. - 1995. - N 12. - С.2-9. Авторських - 4 с.

11. Куценко В.I., Неженцев В.В., Погребняк В.П., Ятченко А.Д. Фахова освiта в Українi та її трансформацiя в умовах переходу до ринкових вiдносин. - АКТА. - Харкiв. - 1997. - С. 197. Авторські - 7 с.

12. Погребняк В.П., Грущинський М.М., Котова О.Г., Почупайло Т.В. Атестацiя науково-педагогiчних кадрiв в Українi. //Новi технологiї навчання. - 1996. - Вип.16. - С.22-29. Авторських - 3.

Анотація

Котова О.Г. Розвиток системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні (1992-1998 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата з державного управління за спеціальністю 25.00.05 - Галузеве управління: управління освітою. - Українська Академія державного управління при Президентові України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню процесів становлення і удосконалення системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в умовах самостійної України. Досліджувана система розглядається як органічне поєднання і взаємодія законодавчо-нормативних актів, управлінських структур та установ, що здійснюють підготовку і атестації кадрів вищої наукової кваліфікації. Проаналізовані дієвість законодавчих актів, нормативних документів, що регулюють процеси підготовки і атестації: розроблені і реалізовані пропозиції, направлені на підвищення ефективності атестаційної роботи, підготовки і використання наукових і науково-педагогічних кадрів. Зроблено порівняльний аналіз національної системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів та країн Європейського регіону. Основні результати роботи знайшли практичне впровадження при розробці законодавчих і нормативних актів, вдосконаленні управління системою підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів.

Ключові слова: наукові кадри, науково-педагогічні кадри, атестація, аспірантура, докторантура, вчена рада, спеціалізована вчена рада, наукові ступені, вчені звання.

Аннотация

Котова О.Г. развитие системы подготовки и аттестации научных и научно-педагогических кадров В Украине (1992-1998 гг.) Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.05 - отраслевое управление: управление образованием. Украинская Академия государственного управления при Президенте Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию процессов создания, функционирования и совершенствования системы подготовки и аттестации научных и научно-педагогических кадров в условиях независимой Украины. Исследуемая система рассматривается как органическая совокупность и взаимодействие законодательно-нормативных актов, управленческих структур и организаций, осуществляющих подготовку и аттестацию кадров высшей научной квалификации.

Изучение предыдущего опыта свидетельствует, что в условиях бывшего унитарного государства, образовательная политика, в том числе и кадровая, формировалась союзным центром, исходя из его (государства) интересов, заданий и потребностей. При этом не учитывались особенности республик и регионов, что привело, как это произошло и в Украине, к одностороннему развитию образования и науки. Система подготовки и аттестации кадров высшей квалификации, существовавшая до середины 90-х годов, имела существенные недостатки, что привело к невозможности использования её в новых условиях независимого украинского государства и необходимости создания национальной системы.

На протяжении 1991-1992 гг. осуществляется первый этап этой роботы - создание правового поля и организационных структур, которыми приводилась в действие создаваемая инфраструктура органов управления, восстанавливалась работа аспирантуры, докторантуры, специализованных ученых советов.

На втором этапе (1993-1998 гг.) - этапе практической реализации госу-дарственной политики в сфере подготовки и аттестации научных и научно-педагогических кадров дорабатывались и уточнялись отдельные положения законодательных и нормативных документов, совершенствовались организационные механизмы. В организационном плане было реализовано сочетание государственного управления и привлечения к процессу аттестации широких кругов научно-педагогических работников.

На основании анализа действенности законодательных актов, нормативных документов и управленческих решений, регулирующих исследуемые процессы, разработаны и реализованы предложения, направленные на повышение эффективности аттестационной работы, подготовки и использования научных и научно-педагогических кадров.

Изучение вышеизложенных проблем подтвердило оправданность разделения функций между ВАК и Министерством образования в вопросах присуждения ученых степеней и присвоения ученых званий, а привлечение к аттестационной работе научной и научно-педагогической общественности обеспечило принятие квалифицированных и объективных решений.

Осуществлен сравнительный анализ национальной системы подготовки и аттестации кадров высшей квалификации и стран Европейского региона (по определению ЮНЕСКО). Изучение требований к присуждению ученых степеней кандидата и доктора наук и присвоению ученых званий доцента и профессора свидетельствует об их высоком уровне, что создает объективные условия для их взаимного признания. Это особенно важно в условиях интегрирования Украины в международное образовательное пространство, расширения академической мобильности, когда проблемы эквивалентности и признания образовательных уровней стали в ранг первоочередных задач, требующих разрешения.

Основные результаты работы нашли практическое применение при разработке законодательных и нормативных актов, усовершенствовании управления системой подготовки и аттестации научных и научно-педагогических кадров в Украине.

Ключевые слова: научные кадры, научно-педагогические кадры, аттестация, аспирантура, докторантура, ученый совет, специализованый ученый совет, научые степени, ученые звания.

Annotation

O.Kotova Development of the System of Training and Attesting of Scientific and Scientific-Pedagogical Specialists in Ukraine (1992-1998). - Manuscript.

The thesis for the Degree of Ph.D in Public Administration, specialization 25.00.05 - Sectoral Administration: Education. - Ukrainien President's Academy of Public Administration, Kyiv, 2000.

The aim of this thesis is to conduct research on the processes of establishment, improvement and functioning of the system of training and attesting of scientific and scientific-pedagogical srecialists in sovereign Ukraine. This system was researched as an organic combination and cooperation of legislative and normative acts, administrative institutions and departments operating in the field of training and attesting of specialists of the highest qualification. Having analysed effectiveness of legislative acts, normative documents and administrative decisions, which regulate processes of training and attesting, recommendations to increase effectiveness of attesting, training and placement of scientific and scientific-pedagogical specialists were work out. Comparative analysis of the system of training and attesting of scientific and scientific-pedagogical specialists in Ukraine and the EU was conducted. Main results of the work have been applied in the development of legislative and normative acts, improvement of administration of the system of training and attesting of scientific and scientific-pedagogical specialists.

...