Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра менеджменту та маркетингу

Контрольна робота

з навчальної дисципліни : “Теорія систем ”

Київ -2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття системного підходу, його основні риси й принципи

2. Організаційна система: основні елементи й типи

4. Значення системного підходу в керуванні

5. Дослідження пенсійного фонду

Висновок

Література

Вступ

У міру того, як розвивається промислова революція, зростання великих організаційних форм бізнесу стимулював появу нових ідей щодо того, як підприємства функціонують й як потрібно ними управляти.

Сьогодні розроблена теорія, що дає напрямки для досягнення ефективного керування. Першу теорію, що з'явилася, звичайно називають класичною школою управління, також існують школа соціальних відносин, теорія системного підходу до організацій, теорія ймовірностей й ін.

Поняття "система" зародилося в складі загальної теорії систем (ЗТС). Власне кажучи ЗТС є метатеорією, теорією для створення теорій. Родоначальником ЗТС був Бертоланфі, що на початку 50-х років сформулював загальну концепцію системного підходу при дослідженні складних матеріальних, соціальних, економічних систем. У літературі можна зустріти такі назви теорії як: системні дослідження, системний підхід, системний аналіз або інші похідні. У рамках ЗТС сформульоване й загальне поняття системи - це наявність безлічі об'єктів з набором зв'язків між ними й між їхніми властивостями. Відповідно до такого розуміння все, що складається зі зв'язаних друг із другом частин можна назвати системою. При цьому частини, елементи або об'єкти систем функціонують у часі як єдине ціле. Кожен елемент системи виконує свою функцію, покликаний забезпечити досягнення єдиної мети системи. Особливість системного підходу полягає в тому, що система взагалі досліджується як єдиний організм із урахуванням зв'язків між різними елементами й зовнішніми зв'язками з іншими системами.

1. Поняття системного підходу, його основні риси й принципи

У наш час відбувається небачений прогрес знання, що, з одного боку, привів до відкриття й нагромадження безлічі нових фактів, відомостей з різних областей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої систематизації. Однозначного поняття системи не існує. У найбільш загальному виді під системою розуміється сукупність взаємозалежних елементів, що утворять певну цілісність, деяку єдність.

Вивчення об'єктів й явищ як систем викликало формування нового підходу в науці - системного підходу.

Системний підхід як загальметодичний принцип використається в різних галузях науки й діяльності людини. Гносеологічною основою є загальна теорія систем, початок якої поклав австралійський біолог Л. Берталанфі. На початку 20-х років молодий біолог Людвіг Фон Берталанфі почав вивчати організми як певні системи, узагальнивши свій погляд у книзі "Сучасна теорія розвитку" (1929). У цій книзі він розробив системний підхід до вивчення біологічних організмів. У книзі "Роботи, люди й свідомість" (1967) він переніс загальну теорію систем на аналіз процесів й явищ громадського життя. 1969 - "Загальна теорія систем". Берталанфі перетворює свою теорію систем у загальдисциплінарну науку. Призначення цієї науки він бачив у пошуку структурної подібності законів, установлених у різних дисциплінах, виходячи з яких можна вивести загальносистемні закономірності.

Визначимо риси системного підходу:

1. Системний підхід - форма методологічного знання, що повязана з дослідженням і створенням об'єктів як систем, і ставиться тільки до систем.

2. Ієрархічность пізнання, що вимагає багаторівневого вивчення предмета:

вивчення самого предмета - "власний" рівень; вивчення цього ж предмета як елемента більше широкої системи - "вищестоящий" рівень;

вивчення цього предмета в співвідношенні зі складовими даного предмету елементами - "нижчестоящий" рівень.

3. Системний підхід вимагає розглядати проблему не ізольовано, а в єдності зв'язків з навколишнім середовищем, осягати сутність кожного зв'язку й окремого елемента, проводити асоціації між загальними й приватними цілями.

З обліком сказаного визначимо поняття системного підходу:

Системний підхід - це підхід до дослідження об'єкта (проблеми, явища, процесу) як до системи, у якій виділені елементи, внутрішні й зовнішні зв'язки, найбільш істотним образом, що впливають на досліджувані результати його функціонування, а мета кожного з елементів, виходячи із загального призначення об'єкта.

Можна також сказати, що системний підхід - це такий напрямок методології наукового пізнання й практичної діяльності, в основі якого лежить дослідження будь-якого об'єкта як складної цілісної соціально-економічної системи.

Звернемося до історії.

До становлення на початку XX в. науки про менеджмент правителі, міністри, полководці, будівельники приймаючи рішення керувалися інтуїцією, досвідом, традиціями. Діючи в конкретних ситуаціях, вони прагнули знайти кращі рішення. Залежно від досвіду й таланта керівник міг розсовувати просторові й тимчасові рамки ситуації й стихійним образом осмислювати свій об'єкт управління більш-менш системно. Але проте до XX в. в управлінні панував ситуативний підхід, або керування по обставинах. Визначальним принципом цього підходу є адекватність управлінського рішення щодо конкретної ситуації.

Адекватним у даній ситуації покладається рішення, найкраще з погляду зміни ситуації, безпосередньо після надання на неї відповідного управлінського впливу.

Таким чином, ситуативний підхід - це орієнтація на найближчий позитивний результат ("а далі видно буде..."). Мислиться, що "далі" знову буде пошук кращого рішення в тій ситуації, що виникне. Але рішення в цей момент найкраще, може виявитися зовсім не таким, як тільки ситуація зміниться або в ній виявляться невраховані обставини.

Прагнення відреагувати на кожен новий поворот або розворот (зміна бачення) ситуації адекватним образом приводить до того, що менеджер змушений приймати всі нові й нові рішення, що йдуть врозріз із колишніми. Він фактично перестає управляти подіями, а пливе по їхньому плині.

Сказане не означає, що керування по обставинах неефективно в принципі. Ситуативний підхід до прийняття рішень необхідний і виправданий, коли сама ситуація екстраординарна й використання колишнього досвіду свідомо ризиковано, коли ситуація змінюється швидко й непередбаченим образом, коли немає часу для обліку всіх обставин. Так, наприклад, рятувальникам МНС часто доводиться шукати найкраще рішення саме в рамках конкретної ситуації. Але проте в загальному випадку ситуативний підхід недостатньо ефективний і повинен бути переборений, замінений або доповнений системним підходом.

Далі розглянемо основні принципи системного підходу (системного аналізу):

1. Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле й у той же час як підсистему для вищестоящих рівнів.

2. Ієрархічність будови, тобто наявність безлічі (принаймні двох) елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня - елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації. Як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої й керованої. Одна підкоряється інший.

3. Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи і їхнього взаємозв'язку в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

4. Множинність, що дозволяє використати безліч кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

2. Організаційна система: основні елементи й типи

Будь-яка організація розглядається як організаційно-економічна система, що має входи й виходи й певна кількість зовнішніх зв'язків.

Варто дати визначення поняттю "організація". В історії були різні спроби ідентифікувати це поняття.

1. Перша спроба будувалася на ідеї доцільності. Організація - є доцільний пристрій частин цілого, що має певну мету.

2. Організація - соціальний механізм для реалізації цілей (організаційних, групових, індивідуальних).

3. Організація - гармонія, або відповідність, частин між собою й цілим.

Будь-яка система розвивається на основі боротьби протилежностей.

4. Організація - ціле, що не зводиться до простої арифметичної суми складових його елементів. Це ціле, що завжди більше або менше суми своїх частин (все залежить від ефективності зв'язків).

5. Честер Бернард (на Заході вважається одним з основоположників сучасної теорії менеджменту): коли люди збираються разом й офіційно вирішують рішення свої зусилля для досягнення загальних цілей, вони створюють організацію.

Це була ретроспектива. Сьогодні організація може бути визначена як соціальна спільність, що поєднує деяку безліч індивідів для досягнення загальної мети, які (індивіди) діють на основі певних процедур і правил.

Виходячи з даного раніше визначення системи, визначимо організаційну систему.

Організаційна система - це певна сукупність внутрішньо взаємозалежних частин організації, що формує якусь цілісність.

Основними елементами організаційної системи (а значить й об'єктами організаційного керування) виступають:

виробництво

маркетинг і збут

фінанси

інформація

персонал, людські ресурси - володіють системообразующим якістю, від них залежить ефективність використання всіх інших ресурсів.

Ці елементи є основними об'єктами організаційного керування.

Але в організаційної системи є й інша сторона:

Люди. Завдання менеджера в тім, щоб сприяти координації й інтеграції людської діяльності.

Мети й завдання. Організаційна мета - є ідеальний проект майбутнього стану організації. Ця мета сприяє об'єднанню зусиль людей й їхніх ресурсів. Мети формуються на основі спільних інтерес, тому організація - інструмент для досягнення цілей.

Організаційна структура. Структура - це спосіб об'єднання елементів системи. Організаційна структура - є спосіб з'єднання різних частин організації в певну цілісність (основними видами організаційної структури є ієрархічна, матрична, підприємницька, змішана й т.д. ). Коли проектуємо й підтримуємо ці структури, ми управляємо.

Спеціалізація й поділ праці. Це теж об'єкт керування. Дроблення складних виробничих процесів, операцій і завдань на складові, які припускають спеціалізацію людської праці.

Організаційна влада - це право, здатність (знання + навички) і готовність (воля) керівника проводити свою лінію при підготовці, прийнятті й реалізації управлінських рішень. Кожний із цих компонентів необхідний для реалізації влади. Влада - є взаємодія. Функцію координації й інтеграції діяльності людей неспроможний і неефективний менеджер організувати не може. Організаційна влада - не тільки суб'єкт, але й об'єкт керування.

Організаційна культура- властивої організації система традицій, вірувань, цінностей, символів, ритуалів, міфів, норм спілкування між людьми. Організаційна культура надає організації індивідуальність, власна особа. Що немаловажно, вона поєднує людей, створює організаційну цілісність.

Організаційні границі - це матеріальні й нематеріальні обмежники, які фіксують відособленість даної організації від інших об'єктів, що перебувають у зовнішнім середовищі організації. Менеджер повинен мати здатність розширювати (у міру) границі власної організації. У міру - значить брати тільки те, що зумієш удержати. Управляти границями - значить вчасно їх окреслювати.

Організаційні системи можна розділити на закриті й відкриті:

Закрита організаційна система - це та система, що не має зв'язки зі своїм зовнішнім середовищем (тобто не обмінюється із зовнішнім середовищем продуктами, послугами, товарами й ін.). Приклад - натуральне господарство.

Відкрита організаційна система має зв'язки із зовнішнім середовищем, тобто іншими організаціями, інститутами, що мають зв'язку із зовнішнім середовищем.

Таким чином, організація як система являє собою сукупність взаємозалежних елементів, що утворять цілісність (тобто внутрішня єдність, нерозривність, взаємну зв'язок). Будь-яка організація є відкритою системою, тому що взаємодіє із зовнішнім середовищем. Вона одержує з навколишнього середовища ресурси у вигляді капіталу, сировини, енергії, інформації, людей, устаткування т.п., які стають елементами її внутрішнього середовища. Частина ресурсів за допомогою певних технологій переробляється, перетвориться в продукти й послуги, які потім передаються в зовнішнє середовище.

3. Теорія систем

системний підхід організаційний фонд

Теорія систем має справу з аналізом, проектуванням і функціонуванням систем - самостійних господарських підрозділів, які утворяться взаємодіючими, взаємозалежними й взаємозалежними частинами. Ясно, що будь-яка організаційна форма бізнесу відповідає цим критеріям і може вивчатися з використанням понять і засобів теорії систем.

Будь-яке підприємство - система, що перетворює набір вкладених у виробництво ресурсів - витрат (сировина, машини, люди) - у товари й послуги.

Вона функціонує усередині більшої системи - зовнішньополітичного, економічного, соціального й технічного середовища, у якій вона постійно вступає в складні взаємодії. Вона включає серію підсистем, які також взаємозалежні й взаємодіють. Порушення функціонування в одній частині системи викликає труднощів в інших її частинах. Наприклад, великий банк є системою, що діє усередині більше широкого оточення, взаємодіє й пов'язаний з ним, а також випробовує на собі його вплив.

Відділи й філії банку є підсистемами, які повинні взаємодіяти безконфліктно, щоб банк як ціле працював ефективно.

Якщо щось порушується в підсистемі, вона в остаточному підсумку (якщо її не стримувати) вплине на ефективність діяльності банку в цілому.

Основні поняття й характеристики загальної теорії систем:

1. Компоненти системи (елементи, підсистеми). Будь-яка система, незалежно від відкритості, визначається через її склад. Ці компоненти й зв'язки між ними створюють властивості системи, її сутнісні характеристики.

2. Границі системи - це різного роду матеріальні й нематеріальні обмежники, дистанцирующие систему від зовнішнього середовища. З погляду загальної теорії систем, кожна система виступає частиною бульшей системи (яка називається сверхсистемой, суперсистемою, надсистемою). У свою чергу, кожна система складається із двох або більше підсистем.

3. Синергія (від грецького - разом діючий). Це поняття використається для опису явищ, при якому ціле завжди більше або менше, ніж сума частин, що становлять це ціле. Система функціонує доти, поки відносини між компонентами системи не здобувають антагоністичного характеру.

4. Вхід - Перетворення - Вихід. Організаційна система в динаміку представляється в якості трьох процесів. Взаємодія їх дає цикл подій. Будь-яка відкрита система має цикл подій. При системному підході важливого значення набуває вивчення характеристик організації як системи, тобто характеристик "входу", "процесу" ("перетворення") і характеристик "виходу". При системному підході на основі маркетингових досліджень спочатку досліджуються параметри "виходу", тобто товари або послуги, а саме що робити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, у які строки продавати й за якою ціною. Відповіді на ці питання повинні бути чіткими й своєчасними. На "виході" у підсумку повинна бути конкурентноздатна продукція або послуги. Потім визначають параметри "входу", тобто досліджується потреба в ресурсах (матеріальних, фінансових, трудових й інформаційних), що визначається після детального вивчення організаційно-технічного рівня розглянутої системи (рівня техніки, технології, особливості організації виробництва, праці й керування) і параметрів зовнішнього середовища (економічної, геополітичної, соціальної, екологічної й ін.). І нарешті, не менш важливого значення набуває дослідження параметрів "процесу", що перетворить ресурси в готову продукцію. На цьому етапі, залежно від об'єкта дослідження, розглядається виробнича технологія, або технологія керування, а також фактори й шляхи її вдосконалювання.

5. Цикл життя. Будь-яка відкрита система має цикл життя: виникнення ? становлення ? функціонування ? криза ? крах

6. Системообразующий елемент - елемент системи, від якого у вирішальному ступені залежить функціонування всіх інших елементів і життєздатність системи в цілому.

Характеристики відкритих організаційних систем

1. Наявність циклу подій.

2. Негативна ентропія (негоентропія, антиентропія)

а) під ентропією в загальній теорії систем розуміється загальна тенденція організації до смерті;

б) відкрита організаційна система, завдяки здатності запозичити необхідні ресурси із зовнішнього середовища, може протидіяти цієї тенденції. Ця здатність і називається негативною ентропією;

в) відкрита організаційна система проявляє здатність до негативної ентропії, і, завдяки цьому деякі з них живуть сторіччями;

г) для комерційної організації головним критерієм негативної ентропії є її стійка прибутковість на значному тимчасовому інтервалі.

3. Зворотний зв'язок. Під зворотним зв'язком розуміється інформація, що генерується, збирається, використається відкритою системою для моніторингу, оцінки, контролю й корекції власної діяльності.

Зворотний зв'язок дозволяє організації одержувати інформацію про можливі або реальні відхилення від наміченої мети й вчасно вносити зміни в процес її розвитку. Відсутність зворотного зв'язку веде до патології, кризи й краху організації. Люди в організації, що займаються збором й аналізом інформації, що інтерпретують її, що систематизують потоки інформації, мають колосальну владу.

4. Відкритим організаційним системам властив динамічний гомеостаз. Всі живі організми виявляють тенденцію до внутрішньої рівноваги й балансу. Процес підтримки самою організацією збалансованого стану й називається динамічним гомеостазом.

5. Відкриті організаційні системи характеризуються диференціацією - тенденцією до росту, спеціалізації й поділу функцій між різними компонентами, які формують дану систему.

Диференціація - це відповідь системи на зміну зовнішнього середовища.

6. Эквифинальность. Відкриті організаційні системи здатні, на відміну від закритих систем, досягати поставлених цілей різними шляхами, рухаючись до цим цілям з різних стартових умов. Немає й бути не може єдиного й найкращого методу досягнення мети. Ціль завжди може бути досягнута різними способами, і рухатися до неї можна з різними швидкостями.

4. Значення системного підходу в керуванні

Значення системного підходу полягає в тім, що менеджери можуть простіше погоджувати свою конкретну роботу з роботою організації в цілому, якщо вони розуміють систему й свою роль у ній. Це особливо важливо для генерального директора, тому що системний підхід стимулює його підтримувати необхідна рівновага між потребами окремих підрозділів і цілями всієї організації. Він змушує його думати про потоки інформації, що проходять через всю систему, а також акцентує увагу на важливості комунікацій. Системний підхід допомагає встановити причини прийняття неефективних рішень, він же надає кошти й технічні прийоми для поліпшення планування й контролю.

Системне мислення не тільки сприяло розвитку нових подань про організації (зокрема , особливу увагу приділялося інтегрованому характеру підприємства, а також першорядному значенню й важливості систем інформації), але й забезпечило розробку корисних математичних засобів і прийомів, що значно полегшують прийняття управлінських рішень, використання більше зроблених систем планування й контролю. Таким чином, системний підхід дозволяє нам комплексно оцінити будь-яку виробничо-господарську діяльність і діяльність системи керування на рівні конкретних характеристик. Це допоможе аналізувати будь-яку ситуацію в межах окремо взятої системи, виявити характер проблем входу, процесу й виходу. Застосування системного підходу дозволяє щонайкраще організувати процес прийняття рішень на всіх рівнях у системі керування.

Незважаючи на всі позитивні результати, системне мислення усе ще не виконало своє найважливіше призначення. Твердження, що воно дозволить застосовувати сучасний науковий метод до керування, усе ще не реалізовано. Це відбувається почасти тому, що великомасштабні системи дуже складні. Нелегко усвідомити ті багато способів, за допомогою яких зовнішнє середовище впливає на внутрішню організацію. Взаємодія безлічі підсистем усередині організації не зовсім усвідомлюється. Границі систем установлювати дуже важко, занадто широке визначення приведе до нагромадження дорогих і непридатного даних, а занадто вузьке - до часткового рішення проблем. Нелегко буде з питання, які встануть перед підприємством, визначити з точністю інформацію, необхідну в майбутньому. Навіть якщо найкраще й саме логічне рішення буде знайдено, воно, можливо, буде нездійсненно. Проте , системний підхід дає можливість глибше зрозуміти, як працює організація.

5. Дослідження пенсійного фонду

Об'єкт дослідження ОД пенсійний фонд

- будуємо «дерево цілей» результативного функціонування ОД

- визначаємо структуру ОД (станом на 01.01.2012)

- визначаємо підсистему ОД регіональні управління

Центральний апарат

- визначаємо внутрішні фактори, які впливають на функціонування ОД

- джерела і розміри фінансування за різними видами соціального страхування;

- централізація та впорядкування збирання страхових внесків;

- збереження державних соціальних гарантій.

- визначаємо зовнішні фактори, які впливають на функціонування ОД

- складна демографічна ситуація та негативні перспективи її розвитку;

- макроекономічний стан держави (інфляція, безробіття, економічні кризи тощо);

- значна «тінізація» виплат працівникам.

Висновок

Цінність системного підходу для керування будь-якої організації можна зрозуміти, розглянувши два аспекти роботи керівника. По-перше, він прагне домогтися сумарної ефективності роботи всієї організації й не допустити, щоб приватні інтереси якого-небудь одного елемента організації зашкодили загальному успіху. По-друге, він повинен домагатися цього в умовах організаційного середовища, що завжди створює суперечні один одному мети.

Системний підхід до організації керування вимагає переходу від розрізнених, часток моделей економіки, ізольованого розгляду економічних категорій й окремих приватних питань до загальної концепції, що дозволяє бачити всю систему зв'язків і відносин в економіці, весь комплекс параметрів, що визначають найкращі шляхи її розвитку й сприятливому виконанню намічених планів. Такий же підхід варто використати при прийнятті рішень на рівні окремих організацій і підприємств. Ті, "хто береться за приватні питання без попереднього рішення загальних, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе "натикатися" на ці загальні питання". Системний підхід прямо протилежний практиці локального, тимчасового рішення проблем без обліку наслідків цих рішень у майбутньому.

Література

1. Багриновский К.А. Современные методы управления: Учебник. - М.: Инфра - М, 2002.

2. Большая советская энциклопедия. 3-е изд. -- М.: Советская энциклопедия. Т. 16.

3. Блауберг И. В., Годин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. -- М.: Наука, 1973.

4. Веснин В. Р. Менеджмент: Учебник. - М.: Проспект, 2004.

5. Виханский О. С. Менеджмент: Учебник. - М.: Экономистъ, 2004.

6. Воронин А. Г. Муниципальное хозяйствование и управление: проблемы теории и практики: Учебное пособие. - М.: Наука, 1984.

7. Голубков Е.П. Использование системного анализа в принятии плановых решений. -- М.: Экономика, 1982.

8. Голубков Е. П. Методы системного анализа при принятии управленческих решений. -- М.: Знание, 1973.

9. Дафт Р. Менеджмент: Учебное пособие. - СПБ.: Питер, 2001.

10. Килдрейк Д. Теория менеджмента от тейлоризма до японизации: Учебник. - СПБ.: Питер, 2001.

11. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление. -- М.: Советское радио, 1974.

12. Никаноров С. П. Предисловие к книге Оптнера С. Системный анализ для решения деловых и промышленных проблем. -- М.: Советское радио, 1969.

13. Сундин Х. Организованный менеджер: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2002.

14. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник. - СПБ.: Питер, 2002.

15. Фатхутдинов Р.А. Управленческие решения: Учебник. - М.: Инфра - М, 2002.

Размещено на Allbest.ru