Методи вивчення трудових процесів працюючих і нормування праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Харківський національний економічний університет

Кафедра управління персоналом

Курсовий проект

з курсу «Нормування праці»

на тему «Методи вивчення трудових процесів працюючих і нормування праці»

Виконав:

студент 3 курса 9 групи

Грабаря В.О.

Перевірила:

Водницька Н.В.

Харків, 2010

Вступ

З позиції нормування праці виробничий процес можна розглядати як процес збільшення витрат часу на виготовлену продукцію. У зв'язку з цим перше питання, що виникає при розрахунку норм праці, полягає в тому, щоб визначити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму.

При розрахунку норм праці встановлюються витрати робочого часу: підготовчо-заключного, оперативного, обслуговування робочого місця, на відпочинок, особисті потреби і нормовані перерви, що регламентувалися.

Дослідження трудових процесів проводяться для визначення структури операції і витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і засобів праці, виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про чинники, які впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення ряду інших задач.

Систематичне ретельне вивчення затрат робочого часу на виробництві сприяє розв'язанню цілого ряду завдань, що стоять перед нормуванням праці: одержанню вірогідних відомостей про фактичні затрати часу; нагромадженню первинної інформації для пробки нормативів і норм; вивченню досвіду передових робітників; виявленню причин невиконання встановлених норм; визначенню можливостей усунення втрат робочого часу тощо.

Регулярні спостереження робочого часу дисциплінують людей, допомагають їм вдосконалювати організацію праці, застосовувати раціональні прийоми й методи праці, збагачувати її змістовність, що, зрештою, сприяє зростанню продуктивності праці.

Дана робота містить два розділи: в першому досліджуються теоретичні питання, а в другому - практичні завдання, рішення яких направлено на закріплення матеріалу.

Ціль роботи розглянути витрати робочого часу і дослідити методи створення трудових нормативів.

хронометраж затрати робочий устаткування

1. Аналіз трудового процесу і витрат робочого часу

1.1 Класифікація витрат робочого часу

З позиції нормування праці виробничий процес можна розглядати як процес збільшення витрат часу на виготовлену продукцію. У зв'язку з цим перше питання, що виникає при розрахунку норм праці, полягає в тому, щоб визначити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму.

Класифікація витрат часу може здійснюватися по відношенню до трьох елементів виробничого процесу: предмета праці, робітника і обладнання. Класифікація по відношенню до предмета праці є також і класифікацією по відношенню до виробничого процесу, бо в даному випадку йдеться про витрати часу, який необхідний для перетворення предмета праці в продукт праці. На основі цієї класифікації встановлюється склад витрат часу, що включаються в норму.

При розрахунку норм праці встановлюються витрати робочого часу: підготовчо-заключного, оперативного, обслуговування робочого місця, на відпочинок, особисті потреби і нормовані перерви, що регламентувалися.

Час нормованих перерв, що регламентувалися з організаційно-технічних причин, об'єктива зумовлений характером взаємодії робітників і обладнання.

Час перерв, що не регламентувалися, включає простій обладнання і робітників, викликаний порушеннями встановленої технології та організації виробництва. Ці перерви не включаються в норму часу. Для розрахунку норм праці істотне значення має ділення витрат часу.

До тих, що перекриваються відносять час виконання працівником тих елементів трудового процесу, що здійснюються в період автоматичної роботи обладнання. Що не перекривається є час виконання трудових прийомів (встановлення заготівки, контроль якості (і т. под.) при зупиненому (непрацюючому) обладнанні і час на машинно-ручні прийоми.

Під час встановлення норм праці і аналізу витрат робочого часу останні ділять на нормовані і ненормовані. До нормованих відносяться необхідні для даних конкретних умов величини витрат основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби, перерви, що регламентувалися по організаційно-технічним причинам, підготовку заключного часу. Сумарна величина цих витрат і часу на одиницю продукції, називається штучно-калькуляційним часом.

1.2 Методи дослідження трудових процесів і витрат робочого часу

Дослідження трудових процесів проводяться для визначення структури операції і витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і засобів праці, виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про чинники, які впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення ряду інших задач.

У загальному випадку дослідження трудового процесу припускає аналіз усіх його характеристик, які впливають на витрати праці і ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються конструктивно-технологічні параметри обладнання, його відповідність продукції, що виготовляється, і ергономічним вимогам; професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні і соціальні характеристики робітників; умови праці, яка застосовується технологія, організація робочого місця, його обслуговування і т. под. Виходячи з мети дослідження, вибираються засоби отримання й обробки інформації. Критерієм оптимальності є мінімум сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації та її наступним використанням.

Під час нормування праці найбільше значення має вирішення двох задач, зв'язаних з дослідженням трудових процесів. Перша полягає у визначенні фактичних витрат часу на виконання елементів операцій (трудових рухів, дій, прийомів і т. под.). Друга - у встановленні структури витрат часу протягом робочої зміни або її частини.

У відповідності з метою дослідження виділяють наступні засоби: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Хронометраж служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості елементів операцій, що повторюються.

Фотографія робочого часу застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини.

Фотохронометраж застосовується для одночасного визначення структури витрат часу тривалості окремих елементів виробничої операції.

За кількістю об'єктів, що спостерігаються, розрізняють індивідуальні, групові, маршрутні спостереження.

Хронометраж може бути безперервним (за поточним часом), вибірковим і цикловим. Під час проведення хронометражних спостережень за поточним часом всі елементи роботи досліджуються в порядку їх виконання.

Залежно від об'єкта спостереження теорія нормування праці рекомендує такі види класифікації затрат часу: працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Для зручності систематизації затрат робочого часу користуються умисними буквеними позначеннями (символами).Це дозволяє покорити запис спостережуваного трудового процесу, а також користуватися символами при складанні розрахункових формул, розв'язуванні задач та прикладів, користуванні комп'ютером тощо щоправда за відсутності єдиного стандарту позначень елементів робочого часу ускладнюється порівняльний аналіз затрат часу на різних підприємствах, у різних галузях народного господарства. Не дотримуються єдиної індексації елементів робочого часу й деякі літературні джерела, в тому числі підручники.

Відомі й широко практикуються два підходи до аналізу структури робочого часу Тзм. За першого підходу змінний робочий час поділяють на час роботи та час перерв (За другого підходу змінний робочий час поділяють також на дві частини: на нормований та ненормований час

Час організаційного обслуговування Торг витрачається на догляд робочого місця, що пов'язаний з виконанням змінного завдання в цілому (огляд робочого місця та його впорядкування, поліпшення внутрішнього планування, розкладання інструменту на початку та прибирання наприкінці зміни, чищення та змащування обладнання).

Час технічного обслуговування Ттех витрачається на догляд обладнання у процесі виконання даної конкретної роботи (під наладка обладнання, прибирання стружки, заміна зношеного інструменту тощо).

Час обслуговування робочого місця (особливо технічного) можна скоротити шляхом передачі деяких функцій допоміжним робітникам (заточувальникам, мастильникам, прибиральникам).

Усі перелічені види затрат робочого часу є об'єктивно необхідними, отже, повинні враховуватися при визначенні норми часу на конкретну роботу. З цієї сукупності вирізняється час основної роботи тим, що він, по-перше найбільшу питому вагу в" загальній тривалості робочої зміни, а по-друге, тим, що витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. Чим більша питома вага основного часу, тим продуктивнішою буде праця іншого робітника.

Одне із завдань організації праці полягає саме у збільшенні питомої ваги основного часу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу працюють здебільшого машини, автомати, апарати, а людина є вільною, веде пасивне спостереження за ходом технологічного процесу. Такий основний час називають машинним і він відрізняється від ручного, то основні прийоми в ручному виконувалися робітником вручну.

Це означає, що паралельно з роботою машин (автоматів, апаратів), тобто одночасно, робітник виконує елементи підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця. Таким чином, частина підготовчо-завершального часу та часу обслуговування перекривається основним (машинним) часом і не вводиться до складу штучної норми часу на виготовлення конкретного виробу чи виконання операції. Час, що перекривається основним часом, називають перекривним.

Чим вищий рівень автоматизації праці, тим меншим є час активного спостереження, коли робітник повинен пильно слідкувати за роботою машини, контролювати й регулювати технологічний процес. Це призводить до збільшення періоду пасивного спостереження, коли робітник не зобов'язаний слідкувати за роботою машини, може виконувати інші функції на своєму робочому місці або розширити зону обслуговування.

Час перерв у роботі Тп -- загальна тривалість часу, протягом якого робітник не працює незалежно від причин, що викликали його бездіяльність. Складається з двох груп затрат часу: регламентованих та нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв Тпр -- це час, коли робітник не працює з причин заздалегідь передбачених, об'єктивно необхідних. Це можуть бути особливі умови плину технологічного процесу з певними паузами, неповна синхронність операцій на конвеєрі, зупинки автоматизованого устаткування для заміни інструменту та підналадки. До часу регламентованих перерв так само належать час перерв, зумовлених трудовим Законодавством Тзак (наприклад, для обігрівання будівель у зимовий час), а також час на відпочинок та особисті потреби Твоп. Останній складається з двох частин: часу відпочинку Тв та часу особистих потреб Тос.

Перерва на обід не входить до фонду робочого часу. Трудовий розпорядок лише окреслює початок і кінець цієї перерви, що дає право працівникам використовувати цей час на власний розсуд.

Час нерегламентованих перерв Тпн охоплює остановки, в роботі, що не є об'єктивно необхідними, тобто небажані. Це час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва, час перерв зумовлених порушеннями трудової дисципліни, та час відпусток з дозволу адміністрації.

До часу перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва Тпнт відносять перерви, що сталися через несправність устаткування, відсутність у належний час заготовок, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, інструменту, технологічної оснастки, перебої у постачанні електроенергії тощо.

Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Тптд, складається з часу запізнень на роботу, невиправданого об'єктивними причинами зволікання початку робочої зміни, передчасного завершення зміни, часу запізнень з обідньої перерви та нормованого часу на відпочинок і т. под.

Час відпусток з дозволу адміністрації Тпв включає сумарний час відсутності працівника на робочому місці з дозволу його безпосереднього керівника, викликаний особистими потребами.

В окремих випадках ініціатором відпустки працівника з дозволу адміністрації може виступати сама адміністрація, коли вона не може забезпечити людей роботою через аварії, перебої в постачанні електроенергії, зриви у постачанні матеріально-сировинних ресурсів.

Для об'єктивної оцінки трудових затрат дуже важливо знати, які з них об'єктивно необхідні, отже, підлягають обов'язковому нормуванню, а які є зайвими, непотрібними.

Нормуванню,а відповідно і включенню доскладу норми, підлягають усі затрати часу, що об'єктивно потрібні для виконання конкретного завдання: підготовчо-заключний, оперативної роботи, обслуговування робочого місця, регламентованих перерв. Не підлягає нормуванню, тобто не включається до складу норми час непродуктивної роботи, перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва, порушень трудової дисципліни та відпусток з полу адміністрації.

Під час складання фактичного балансу робочого часу до нього включають усі фактичні затрати, тобто як нормовані, так і ненормовані. Нормативний баланс змінного робочого часу охоплює лише нормовані затрати часу.

У виробничому процесі дедалі ширше знаходять застосування засоби виробництва (верстати, машини, апарати, автоматичні лінії тощо). Продуктивність праці робітників значною мірою залежить від інтенсивності використання техніки, від співвідношення та узгодженості функціонування робочої сили та засобів виробництва. Цим зумовлена необхідність ретельного аналізу завантаження устаткування, для чого потрібно знати класифікацію часу його використання (рис. 1).

Час роботи устаткування -- це час, протягом якого воно перебуває в експлуатації незалежно від того, використовується за прямим призначенням чи ні.

Рис. 1 Структура часу використання устаткування

Завантаження устаткування може бути ефективним, коли його потенційна (паспортна) продуктивність (потужність, технологічні можливості) використовується повністю або недостатньо ефективно. Причин недостатньої чи низької ефективності роботи устаткування може бути декілька. Головні з них -- це недосконала структура устаткування, коли, наприклад, на великих могутніх верстатах обробляють дрібні деталі, свідоме чи вимушене заниження технологічних режимів роботи устаткування, наприклад у зв'язку з поганою якістю металорізального інструменту; виконання зайвої роботи, непередбаченої технологією, якщо розміри заготовок відхиляються від необхідних.

Час простоїв устаткування -- це такі періоди протягом зміни, коли справна техніка не виконує ніякої роботи.

Простої можуть залежати від конкретного працівника і не залежати від нього.

Працівник може спричинити простої у зв'язку з перервою на відпочинок для особистих потреб; порушеннями трудової дисципліни; поломкою устаткування внаслідок недбалого або некваліфікованого обслуговування.

Простої техніки, що не залежать від операторів, мають організаційно-технічний характер. Несвоєчасне забезпечення робочих місць необхідним, відсутність електроенергії, випадкові поломки, часті переналадки верстатів, малий обсяг партій виробів -- усе це помітно зменшує корисний фонд часу роботи устаткування.

Коли аналізується тривалість виробничого процесу, всі затрати часу групуються таким чином, щоб повніше розкривався характер їх змісту (рис. 2).

Рис. 2 Структура загального часу тривалості виробничого процесу

Тривалість виробничих процесів може виходити за межі змінного робочого часу. Вона складається з тривалості технологічних, облікових, складських, пакувальних, вантажних, транспортних та контрольних, міжопераційних перерв та пролежувань предметів праці у техгологічних нагромаджувачах.

Виходячи із завдань та змісту нормування праці, у цій класифікації не розглядаються час міжзмінних, міжцехових перерв та перебування предметів праці у виробничих запасах, бо це не впливає на тривалість виконання виробничих операцій - основного об'єкта нормування праці. Щодо внутрішньоопераційних перерв, які часом трапляються внаслідок недостатньої кваліфікації чи помилок робітників, вони аналізуються під час проведення хронометражних спостережень. Метою даної класифікації є з'ясування чинників, що найбільше впливають на тривалість виробничого процесу.

Загальна тривалість усіх технологічно необхідних механізованих і ручних операцій, а також час на відпочинок та особисті потреби працівника утворюють регламентований час перебігу виробничого процесу, отже, підлягають виявленню під час його аналізу й оцінки ступеня раціональності.

1.3 Методичні основи аналізу затрат робочого часу

Систематичне ретельне вивчення затрат робочого часу на виробництві сприяє розв'язанню цілого ряду завдань, що стоять перед нормуванням праці: одержанню вірогідних відомостей про фактичні затрати часу; нагромадженню первинної інформації для пробки нормативів і норм; вивченню досвіду передових робітників; виявленню причин невиконання встановлених норм; визначенню можливостей усунення втрат робочого часу тощо. Регулярні спостереження робочого часу дисциплінують людей, допомагають їм вдосконалювати організацію праці, застосовувати раціональні прийоми й методи праці, збагачувати її змістовність, що, зрештою, сприяє зростанню продуктивності праці.

Широка розмаїтість трудових процесів, нестандартність цілей, що постають перед дослідником (спостерігачем) робочого часу вимагають глибоких знань методичних основ, вивчення й аналізу затрат праці на виробництві. На велику увагу дослідника заслуговує правильний вибір об'єкта спостереження, методів дослідження, способів реєстрації затрат, форм їх запису та точності одержуваної інформації. Недостатні знання одичних основ аналізу затрат робочого часу,бракпрактичного досвіду нерідко призводять до помилкових результатів, бездоказових висновків і оцінок ефективності використання живої праці в часі.

Значна частина спірних питань щодо об'єктивності встановлення норм часу, необхідності їх перегляду у той чи інший бік могла бути знятою або взагалі не виникла б, якби фахівці служби нормування праці мали оперативну та точну інформацію про фактичне використання робочого часу, причини надмірних перерв у роботі, кваліфікацію виконавців, умови їх праці.

У теорії й практиці нормування поширені два основних методи вивчення затрат робочого часу - безпосередніх вимірів та моментних спостережень.(рис. 3)



Рис. 3 Класифікаційна схема методів вивчення затрат робочого часу

Метод безпосередніх вимірів полягає в тому, що спостерігач послідовно фіксує тим чи іншим способом тривалість різних елементів затрат робочого часу. Перевагою цього методу є вірогідність і точність реєстрації часу. Є й недоліки: велика трудомісткість підготовки самого спостереження та обробки його матеріалів, неможливість охоплення значної кількості робочих місць одночасно.Метод моментних спостережень ґрунтується на використанні теорії ймовірності та таблиць випадкових чисел, коли спостерігач через нерівні проміжки часу (моменти) фіксує те, що відбувається на робочих місцях в обраній зоні спостереження. За цього методу значно зростає кількість спостережуваних об'єктів (працівників, верстатів, машин), поліпшується оперативність одержання потрібної інформації, забезпечується достатня точність спостереження.Підготовка до спостереження складається з обрання об'єкта, знайомлення з ним, планування маршруту обходу спостерігачем зони спостереження, визначення кількості моменто-спостережень, попереднього заповнення спеціального бланка.

2. Методи вивчення затрат робочого часу і часу використання обладнання

2.1 Фотографія робочого часу

Фотографія робочого часу - це метод спостереження і замірів всіх без виключення затрат часу на робочому місці на протязі всього періоду спостереження в порядку послідовності виконання цих затрат.

Якщо фотографія робочого часу проводиться на протязі всієї зміни, вона носить назву фотографії робочого дня. Фотографія робочого часу проводиться з метою: виявити витрати робочого часу, встановити їх причини і розробити організаційно-технічні міроприємства по їх усуненню; отримати і накопичити вихідні дані для розробки нормативів часу на обслуговування робочого місця, підготовчо-заключного часу, на регламентований відпочинок і природні потреби.

Крім цього фотографії робочого часу можуть бути використані для визначення таких показників кількості одиниць обладнання, яке може обслужити один робітник; кількості робітників, необхідних для обслуговування окремих видів обладнання; степеня використання обладнання в часі і ін.

В залежності від цільового призначення фотографії розрізняють наступні основні її види: індивідуальна фотографія і її різновидність - самофотографія; групова фотографія; бригадна фотографія; фотографія робочого часу багатоверстатника; цільова фотографія.

При індивідуальній фотографії робочого часу об'єктом спостережень є затрати часу одного робітника, що працює на одному робочому місці. Індивідуальна фотограція робочого часу проводиться в тих випадках, коли необхідно детально визначити всі затрати часу на конкретному робочому місці на протязі зміни.

При груповій фотографії робочого часу спостерігач проводить одночасно заміри затрат часу групи робітників (до 10чол.), що працюють на декількох робочих місцях. Така фотографія доцільна при визначанні процента завантаженості робітників і втрат не на одному робочому місці, а на певній ділянці цеху.

Бригадна фотографія являє собою спостереження і заміри робочого часу, що витрачається кожною ділянкою бригади зайнятою виконанням спільної роботи. Цей вид досліджень застосовується в тих випадках, коли робота, що вивчається виконується бригадою, що працює на одному місці і по одному наряду. Основна мета бригадної фотографії заключається у встановленні оптимального складу бригади по кваліфікації і кількості, а також правильного розділення праці і раціональної її організації.

Фотографія робочого часу багатоверстатника передбачає спостереження і заміри затрат часу одного робітника, що обслуговує декілька верстатів (агрегатів). Вона проводиться з метою встановлення оптимальної кількості верстатів, що обслуговуються одним робітником.

Процес проведення цільової фотографії робочого часу проводиться зі строгим цільовим призначенням, наприклад, при визначенні затрат підготовчо-заключного часу, затрат часу на організаційне обслуговування робочого місця, на природні потреби.

Процес проведення любого виду фотографії робочого часу незалежно від способу спостереження, складається з трьох основних етапів: підготовка до проведення фотографії робочого часу; безпосереднє фотографування; обробка отриманих результатів, їх аналіз і висновки.

Розглянемо процес проведення індивідуальної фотографії робочого часу. Підготовка до проведення фотографії передбачає ознайомлення з робочим місцем, його організації і обслуговуванням а також з змістом роботи, котра буде на ньому виконуватися. Результати ознайомлення відмічаються в спостережному листі. В листі записуються також деякі дані про робітника: прізвище, табельний номер, спеціальність, стаж і тарифний розряд і т.п. Крім того в описовій частині листа вказуються цех, ділянка, дата, початок і кінець спостереження, прізвище спостерігача, форми обслуговування робочого місця.

Робітник повинен бути попереджений завчасно про проведення спостереження і його цілях. Спостерігач повинен з'явитися на робочому місці за декілька хвилин до початку зміни із спостережним листом і годинником.

Безпосереднє фотографування заключається в спостереженні і запису того, що відбувається на робочому місці на протязі спостережуваного періоду.

В момент початку зміни спостерігач відмічає в листі як початок спостереження, проставляє час, а потім веде послідовний запис всіх дій робочого обладнання на протязі зміни, вказуючи час по кожному виду затрат і відмічає кінець спостереження. Час, з точністю до хвилини зміряється, як правило, звичайним годинником.

Фіксація результатів спостереження ведеться безперервно по поточному часу, тобто відмічається початок і закінчення елементів роботи. Початком кожного елементу слід рахувати закінчення суміжного з ним попереднього. Як правило, основний і допоміжний час не є безпосереднім об'єктом вивчення при проведенні фотографії робочого часу, і тому вони заміряються сумарно як оперативний час. Запис замірів часу ведеться в реєстраційній частині спостережного листа.

Останнім етапом фотографій робочого часу є обробка і аналіз даних, отриманих в результаті спостереження. Спочатку визначається тривалість кожного елементу робочого часу шляхом вираховування з поточного часу, записаного проти даної затрати, зафіксованого проти суміжної попередньої затрати. Запис проводиться у відповідальній графі реєстраційної частини спостережного листа.

Після визначеності тривалості затрат робочого часу відбувається їх індексація, яка слугує основою для об'єднання одноіменних затрат. Для цього кожному елементу затрат присвоюється умовне позначення - індекс. Індексація може бути буквинною і цифровою. Потім групуються і сумуються тривалості затрат, що мають однакові індекси і результати вносяться у зведення одноіменних затрат робочого часу, розміщеного на останній сторінці спостережного листа.

На далі визначається питома вага або процент кожного виду затрат в загальному балансі робочого часу до загального часу спостереження. На основі зведенні одноіменних затрат, а також нормативних даних складається фактичний і проектний баланс робочого часу. На основі фактичного балансу робочого часу робляться висновки про його використання, що встановлюють процент оперативного часу, втрат часу з організаційно-технічних причин, втрат часу з причин, що залежить від робітника і ін. Потім, вираховуючи із фактичних затрат робочого часу нормативні, визначаємо можливу економію робочого часу. При цьому необхідний контроль. Фактичний оперативний час в сумі з можливою економією робочого часу завжди рівний проектному оперативному часу:

(2.1.1)

Розрахована економія робочого часу дозволяє визначити можливий ріст продуктивності праці при усуненні втрат робочого часу за формулою:

, або (2.1.2)

Аналіз проведених спостережень повинен супроводжуватися розробкою плану організаційно-технічних міроприємств, спрямованих на усунення втрат робочого часу з тих чи інших причин. Для цього в карті фотографій робочого часу передбачений відповідний розділ, в який вносяться запропоновані організаційно-технічні міроприємства.

Різновидом індивідуальної фотографії робочого часу є самофотографія, основна мета якої - залучити широкі маси робітників до виявлення втрат робочого часу і до розробки пропозицій по їх усуненню. Це запис лише втрат робочого часу і їх причин з вказанням тривалості.

Сомофотографію проводить робітник, проставляючи у відповідній стрічці спеціального бланку, в якому віддруковані можливі причини втрат робочого часу, тривалість кожної втрати в хвилинах. Відлік часу при самофотографуванні проводиться способом окремих замірів, тобто по кожному елементу затрат часу проставляється його тривалість у хвилинах.

На зворотній стороні бланку робітник записує пропозиції, які він рахує необхідним провести в життя для усунення виявлених втрат. Після цього бланк здається нормувальнику для обробки, аналізу і висновків.

Групова фотографія робочого часу в зв'язку з проведенням спостережень одночасно за декількома робітниками має деякі особливості. Так як об'єктом спостереження тут слугує декілька робочих місць, спостерігач не може фіксувати затрати робочого часу таким же безперервним способом, як при проведенні індивідуальної фотографії. В цьому випадку при запису користуються умовними позначеннями - індексами, кількість яких повинна бути доступною для запам'ятовування. Можна використовувати, наприклад, індекси, котрі застосовувались при обробці індивідуальної фотографії робочого часу.

Фіксація затрат часу проводиться через попередньо встановлені проміжки часу (1-3хв.), на протязі якого спостерігач оглядає те, що відбувається на робочих місцях і записує в спостережний лист за допомогою прийнятих індексів вміст затрат.

Через встановлений проміжок часу спостерігач повертається до спостережень за першим робітником, робить помітку в бланку і так по кожному наступному робітнику. Прийнята черговість повинна строго дотримуватись. Для запису спостережень умовними позначеннями служить спеціальний бланк.

Обробка фотографії починається з складання одноіменних затрат на бланку, в якому записані всі індекси і номери робочих місць. При цьому визначається кількість одноіменних індексів по кожному робочому місцю і множиться на інтервал часу, через котрий проводилося спостереження (1-3хв.). Знайдений результат (сумарна тривалість по даній затраті робочого часу) записується проти потрібного індексу в графі, що відповідає робочому місцю. Таким чином отримують зведення затрат часу по окремим робочим місцям, а потім по всій ділянці. Після цього визначається процентний вміст кожного виду затрат до загальної суми, прийнятої за 100%.

В порівнянні з індивідуальною групова фотографія дає меншу точність, але дозволяє отримати досить повне уявлення про використання робочого часу на ділянці. Висновки по даних зведення одноіменних затрат групової фотографії визначаються тим же колом питань, що й при індивідуальній фотографії: характеристикою використання робочого часу, процентом можливого підвищення продуктивності праці, планом організаційно-технічних міроприємств, що передбачають максимальне ущільнення робочого дня.

При проведенні бригадної фотографії в спостережному листі в графі “Що спостерігалось” записуються затрати часу учасників бригади в тій послідовності, в якій вони протікають. В момент закінчення того чи іншого етапу робіт в графі, відведеній для кожного робітника, проставляється поточний час. Зведення одноіменних затрат робочого часу складається по кожному робітнику окремо. Обробка даних проводиться так, як і при індивідуальній фотографії. В випадку проведення фотографії робочого часу багатоверстатника 'об'єктом спостереження є не тільки затрати часу робітника, але й використання в часі кожного верстата. При замірах окремих затрат часу в спостережному листі вказується до якого верстату належить дана затрата. Запис ведеться по поточному часу закінчення кожної категорії затрат робочого часу по окремих верстатах. З цією метою в реєстраційній частині спостережного листа передбачена спеціальна графа для кожного верстата.

При обробці даних спостереження складається зведення одноіменних затрат часу робітника, часу роботи і простоїв кожного верстата з вказанням причин.

Обробка отриманих даних проводиться так, як при індивідуальній фотографії робочого часу. Крім балансу робочого часу багатоверстатника складається також баланс робочого часу обслуговуваних ним верстатів, що дає можливість не тільки зробити висновки про використання робочого часу робітником, але й визначити ступінь використання обладнання в часі.

2.2 Хронометраж

Хронометраж - метод спостереження і замірів безпосередньо на робочому місці затрат оперативного часу на багаторазово повторюваних операціях. Якщо при індивідуальній фотографії робочого часу передбачується спостереження всіх без виключення затрат робочого часу на протязі, як правило, зміни, то при хронометражі об'єктом вивчення є лише основний і допоміжний, тобто оперативний час.

Хронометражем досягаються наступні основні цілі: накопичення даних про тривалість окремих елементів оперативного часу, що приймаються при розрахунку технічно обгрунтованих норм, зокрема на основі таких даних побудовані нормативи допоміжного часу, основного ручного, основного машинно-ручного і ін.; встановлення технічних норм часу на операції, що не підлягають нормуванню розрахунковим методом; наприклад, на збірних, монтажних, слюсарних роботах; вивчення прийомів і методів роботи кращих робітників з метою широкого поширення їх виробничого досвіду; з метою синхронізації часу на виконання окремих операції в поточному виробництві. Об'єктом хронометражу, як правило, є виробнича операція.

Хронометраж проводиться з допомогою різноманітних вимірювальних пристроїв - секундомірів і хронометрів, хронографів і спеціальної фото- і кіноапаратури. Техніка його проведення складається з наступних основних етапів: підготовка до хронометражу; безпосереднє спостереження і заміри часу; обробка отриманих даних, їх аналіз і висновки. В процесі підготовки спостерігач повинен попередньо повідомити робітника про проведення спостережень і пояснити їх. Окрім цього спостерігач ознайомлюється з обладнанням, організацією і обслуговуванням робочого місця, на котрому буде виконуватись операція, що вивчається. Виконання операції доручається робітнику відповідної кваліфікації і з середньою продуктивністю праці, якщо хронометраж не ставить цілі вивчення і поширення методів роботи передовиків виробництва. Перед початком хронометражу необхідно організувати роботу таким чином, щоб робітник був забезпечений всім необхідним і його робоче місце було в порядку.

На лицьовій стороні спостережного листа фіксується назва цеху, ділянки, тип і інвентарний номер обладнання, назва досліджуваної операції, вказується прізвищу робітника, його табельний номер, спеціальність, стаж роботи по даній спеціальності і загальний стаж, тарифний розряд, середній процент виконання норм та інші дані.

Досліджувану виробничу операцію розчленовують на складові її елементи, тобто на окремі прийоми і невеликі технологічні комплекси прийомів, по яких будуть проводитися спостереження і заміри часу. Елементи операції записуються в реєстраційній частині спостережного листа.

При розчленування операції на елементи для забезпечення точності замірів визначається границі, що відокремлюють їх один від одного. З цією метою встановлюють так звані фіксажні точки, під якими приймаються чіткі зовнішні ознаки, що дають можливість робити висновок про початок і закінчення того чи іншого прийому операції. Наприклад, по відношенню до комплексу прийомів “взяти деталь, встановити і закріпити в патроні” фіксажною точкою, що визначає початок цього прийому, буде слугувати момент дотику руки робітника до деталі, а фіксажною точкою, що визначає закінчення комплексу прийомів, буде служити момент відриву руки робітника від ключа, котрим проводилось закріплення деталі у патроні верстату. Фіксажні точки кожного прийому записуються у відповідній графі спостережного листа. Якщо хронометраж проводиться по поточному часу, може вказуватися лише кінцева фіксажна точка відповідного елементу операції, оскільки вона одночасно визначає початок наступного елементу.

Кількість замірів, яку необхідно провести при хронометражі, залежить від ряду факторів, в основному від типу виробництва і тривалості досліджуваної операції, окремих елементів. Чим операція коротша, тим більша кількість спостережень необхідна для отримання достовірної тривалості окремих її елементів. В масовому виробництві потрібна більша кількість спостережень, ніж в серійному, так як дані про середню тривалість елементів операції повинні характеризуватися високою точністю. В практичній роботі необхідну кількість замірів можна визначити за таблицею 3.

Таблиця 3 Кількість замірів при одному хронометражному спостереженні

Характер роботи і степінь участі в ній робітника.	Тривалість елементу роботи, с
	До 15.0	Від 15.0 до 60.0	Понад 60.0
Машинна Машинно-ручна Ручна	8-10 22-26 37-42	8-10 18-21 26-30	5-9 14-18 21-26

На другому етапі хронометражу проводяться спостереження і заміри тривалості окремих елементів досліджуваної операції двома способами: заміри (відліки) по поточному часу, тобто неперервним способом, - суцільний хронометраж; окремі заміри затрат часу - вибірковий хронометраж. Для запису замірів слугує хронометражний лист або хронокарта.

Спосіб замірів по поточному часу полягає в тому, що в момент початку першого прийому (або комплексів прийомів) досліджуваної операції обидві стрілки двохстрілочного секундоміра пускаються в хід. В момент закінчення кожного прийому (або їх комплексу) допоміжна стрілка зупиняється, по ній проводиться відлік часу, який описується в спостережному листі в стрічці відповідного елементу операцій в графі, що позначена буквою “П” (поточний час). Головно стрілка секундоміра продовжує вести безперервний відлік часу. Після запису показів допоміжної стрілки вона знову пускається в хід, ривком досягає ту, що йде, і вони разом продовжують відлік часу. В потрібний момент допоміжна стрілка знову зупиняється, спостерігач знімає показники часу, і так продовжується на протязі всього періоду спостереження, тобто до тих пір, поки не буде проведено необхідну кількість замірів (спостережень) по всіх елементах операції, що вивчається. При такому способі замірів затрати часу на хронометруванні значно менші, ніж при проведенні окремих замірів.

При роботі з однострілочним секундоміром зняття показів проводиться без зупинки стрілки, тобто на ходу, що вимагає навику і не забезпечує такої високої точності, як спостереження з допомогою двохстрілочного секундоміра.

Спосіб окремих замірів, або вибірковий, заключається в тому, що в момент початку прийому (або комплексу прийомів) операції стрілка секундоміра пускається в хід. В момент закінчення прийому операції секундомір зупиняють, проводиться відлік часу за показами стрілки, і результат записується в спостережному листі в стрічці відповідного прийому операції в графі “П”. Цей час показує тривалість замірюваного прийому (або комплексу прийомів) операції.

Після запису стрілка секундоміра повертається в вихідне положення. З початком наступного прийому досліджуваної операції спостерігач повторює всі дії в тому ж порядку.

Цей спосіб менш зручний, так як спостерігач не має можливості зразу почати замір другого прийому операції, в кращому випадку він може почати замір третього прийому, тобто спостерігач витрачає в два-три рази більше часу, ніж при неперервному способі. Тому спосіб окремих замірів затрат часу застосовується переважно в тих випадках, коли необхідно визначити тривалість окремо вибраних прийомів операції.

По закінченню спостережень підходять до третього етапу хронометрування - обробки отриманих даних, їх аналізу і складанню висновків. Обробка спостережень, якщо хронометраж проводився способом заміру по поточному часу, заключається перш за все у визначені тривалості окремих елементів операції. Тривалість кожного прийому розраховується вирахуванням із поточного часу, записаного проти даного елементу, поточного часу, зафіксованого проти суміжного попереднього етапу.

Тривалості по кожному елементу операції складають хронометражний ряд. Кількість рядів дорівнює кількості прийомів і комплексів, на які розчленована досліджувана операція, а кількість замірів в хроноряді - числу спостережень. Застосовуючи спосіб окремих замірів часу, хронометражні ряди отримують зразу ж на другому етапі роботи. Потім проводять їх аналіз, тобто визначають коливання в тривалостях, виявляють причини відхилень і виключають ті тривалості, які відмічені в спостережному листі як дефектні або якщо їх дефектність виявлена в процесі аналізу. Ступінь стійкості кожного хронометражного ряду характеризується коефіцієнтом стійкості:

, (2.2.5)

де Тмах,Тmin - найбільша і найменша тривалість прийому операції в ряді.

Нормативні коефіцієнти стійкості (таблиця 4) встановлені на основі багаторазових спостережень при різних типах виробництва. Цей коефіцієнт розраховується границею допустимого розсіювання замірів хроноряду.

Таблиця 4 Нормативні коефіцієнти стійкості

Тип виробництва на даному робочому місці.	Тривалість елемента роботи, що вивчається.	Нормативний коефіцієнт стійкості хронометражного ряду при різних видах робіт.
		Машинна	Машинно-ручна	При спос-тереженні за роботою обладнання	Робота вручну.
Масове	До 10 Понад 10	1,2 1,1	1,5 1,2	1,5 1,3	2,0 1,5
Крупносерійне	До 10 Понад 10	1,2 1,1	1,6 1,3	1,8 1,5	2,3 1,7
Серійне	До 10 Понад 10	1,2 1,1	2,0 1,6	2,0 1,8	2,5 2,3
Мілкосерійне і одиничне, не залежить від тривалості.		1,2	2,0	2,5	3,0

Тривалості всіх замірів ряду, визнаних придатними, сумуються і записуються у графу “Сума тривалостей”. Потім визначають середню тривалість прийому як середню арифметичну, розділяючи суми тривалостей по всім замірам (спостереженням) ряду на число цих замірів, не рахуючи виключених. Знайдена середня арифметична приймається як нормальна тривалість даного прийому або комплексу прийомів операції і записується в відповідну графу хронометражної карти.

Сума середніх тривалостей всіх прийомів операцій складає нормальну тривалість виконання операцій в цілому.

3. Економічна ефективність

Ефективність роботи по організації і нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники:

Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;

Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці;

Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об'єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм;

Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства;

Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;

Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.

Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п'ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці.

На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни.

В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість.

Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва.

Комплексна трудомісткість розраховується як сума технологічної трудомісткості і затрат праці робітників-відрядників допоміжного виробництва і всіх робітників-погодонників основних і допоміжних цехів, які визначаються прямо або не прямо пропорційно технологічній трудомісткості кожного виду продукції.

Виробнича трудомісткість включає комплексну трудомісткість з додаванням затрат праці, пов'язаних з обслуговуванням процесу виробництва і створенням необхідних умов для його нормального функціонування. Ці затрати праці визначаються на кожну одиницю продукції за принципом пропорційного розподілу з врахуванням комплексної трудомісткості і об'ємів виробництва на одиницю продукції.

По підприємству, цехам, ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Тр в результаті впровадження відповідних оргтехміроприємств:

Таблица 2 Фотографія робочого дня головного бухгалтера після втілення заходу НОТ

№	Витрати робочого часу	Індекс	Поточний час,г-хв.	Тривалість, хв.
1	2	3	4	5
			Початок роботи о 8-00
1	Прихід на роботу	ПНД	8:00	Ї
2	Приготування до роботи	ПЗ	8:10	10
3	Розгляд пропозицій за можливими фінансовими операціями, аналіз балансів.	ОП	9:05	55
4	Складання документів на погашення прострочених займів, короткострокових кредитів банків.	ОП	9:20	15
5	Стан звітності о фінансовому стані підприємства	ОП	10:25	65
6	Перерва на відпочинок	ОТЛ	10:45	20
7	Контроль за	ОП	11:05	20
	дотриманням касової дисципліни
8	Складання балансу доходів та росходів	ОП	11:45	40
9	Обіденна перерва	ОТЛ	12:30	45
10	Аналіз оперативної звітності	ОП	13:15	45
11	Телефонна розмова з підлеглими	ОП	13:35	20
12	Ввод у пам'ять комп'ютера отриманної інформації	ОП	14:05	30
13	Перерва на відпочинок	ОТЛ	14:25	20
14	Телефонна розмова з директором	ОП	14:30	5
15	Виконання розрахунків за планами реалізації продукції	ОП	14:55	25
16	Розробка проекту фінансового плану	ОП	15:40	45
17	Догляд за робочим місцем,	ОБ	15:45	5
	Виключення комп'ютера.
19	Кінець робочого дня	ПНД	16:00	Ї

Баланс робочого часу головного бухгалтера

№	Найменування витрат	Індекс	Тривалість, хв.	Питома вага у загальному робочому часі, %
			до	після	до	після
1	Підготовчо-заключна робота	ПЗ	30	25	6,25	5,21
2	Оперативна робота	ОП	235	365	48,96	76,04
3	Обслуговування робочого місця	ОБ	15	5	3,13	1,04
4	Відпочинок та особисті потреби	ОТЛ	80	85	16,67	17,71
5	Втрати через порушення трудової дисципліни	ПНД	90	Ї	18,75	Ї
6	Втрати через оргтехпричини	ПНТ	30	Ї	6,25	Ї
	Разом	Тсм	480	480	100	100

Порівняльна характеристика коефіцієнтів робочого часу

Коефіцієнт	До заходу	Після заходу
Коефіцієнт використання робочого часу	0,65	0,89
Коефіцієнт втрат робочого часу з організаційно-технічних причин	0,06	0
Коефіцієнт втрат робочого часу у зв'язку з порушеннями трудової дисципліни	0,19	0
коефіцієнт можливого підвищення продуктивності праці за умови усунення прямих втрат робочого часу	0,51	0

Таким чином, після впровадження заходів нерегламентовані перерви і перерви з організаційно-технічних причин у роботі будуть усунені, зменшиться підготовчо-заключний час і час на обслуговування робочого місця. За рахунок перерахованої економії часу збільшиться час на відпочинок та особисті потреби і, що найголовніше, оперативний час зросте на 27,08% від загального робочого фонду. За рахунок перерахованих змін коефіцієнт використання робочого часу після впровадження заходів збільшиться з 0,65 до 0,89, що є позитивним результатом наукової організації праці.

Кожне підприємство прагне до неухильного зростання свого потенціалу, який можливий з розробкою і застосуванням науково-обгрунтованих заходів. Основними показниками, що визначають результат реалізації заходів вважаються: річний економічний ефект; термін окупності додаткових витрат; зростання продуктивності праці. Розрахуємо зростання продуктивності праці на основі введених заходів для головного бухгалтера.

Покращуючи використання робочого часу:

Пр.в. = ( (100 - Ро)/(100 - Рб)*100 - 100)*Ур, (3.1)

де Пр.в. - приріст продуктивності праці за рахунок зменшення втрат робочого часу,%;

Ро і Рб - втрати робочого часу у% до номінального фонду у звітному і базисному періодах;

Ур - питома вага робітників у загальній чисельності виробничо-промислового персоналу;

Ур = 0,01, тому що на підприємстві працює 1 працівник такого рівня.

Пр.в = ((100 - 6,2)/(100 - 18,6)*100 - 100)*0,01 =0,15%,

Поліпшення санітарно-гігієнічних і естетичних умов розрахуємо за формулою (ПК.Т):

Пк.т = Пр.о*Уо.р/100, (3.2)

де Пр.о - приріст продуктивності праці фахівців в результаті покращення культури, умов і естетики праці (6%);

Уо.р - питома вага керівників у%, серед яких вироблено дане поліпшення (поліпшення, проведені серед всього бухгалтерського відділу, тому Уо.р = 4%);

Пк.т. = 6 * 4 / 100 = 0,24%,

Так як були проведені заходи з підвищення кваліфікації (Пк.в), то:

Пк.в = Уп.к*Пв.н/100, (3.3)

де Уп.к - питома вага керівників, які підвищили кваліфікацію в загальній чисельності фахівців,% (Уп.к = 1);

Пв.н - підвищення виконання норм виробітку фахівцями, які підвищили кваліфікацію до кінця року,% (7%);

Пк.в = 7*1/100 = 0,07%,

При зменшенні текучості кадрів:

П тек = Су.р*Пу.р/100 (3.4)

де Су.р - скорочення чисельності основних робітників, що звільнилися за власним бажанням, у% до загальної чисельності працюючих (9%);

П Пу.р - підвищення продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності звільнених основних робочих (8%);

П тек. = 9*8/100 = 0,72,

Приріст продуктивності праці в результаті підвищення працездатності (Пу.т):

Пу.т = (Р1 - Р)/(Р + 1)*100, (3.5)

де Р1 і Р - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу після і до впровадження заходів;

Пу.т = (0,57 - 0,41)/(0,41 + 1)*100 = 11%,

Тепер можемо розрахувати загальний приріст продуктивності праці на підприємстві (Пт) за рахунок заходів, який становитиме:

Пт = Пр.в + Пк.т + Пк.в + П тек + Пу.т = 0,15 + 0,24 + 0,07 + 0,72 + 11 = 12,78%.

У результаті проведених обчислень видно, що приріст продуктивності праці складе 12,78%, що істотно позначиться на роботі головного бухгалтера. Тому розроблені заходи можна назвати успішними.

Висновок

Розглянувши питання можна зробити наступні висновки:

При розрахунку норм праці встановлюються витрати робочого часу: підготовчо-заключного, оперативного, обслуговування робочого місця, на відпочинок, особисті потреби і нормовані перерви, що регламентувалися.

Час нормованих перерв, що регламентувалися з організаційно-технічних причин, об'єктивно зумовлений характером взаємодії робітників і обладнання.

Час перерв, що не регламентувалися, включає простій обладнання і робітників, викликаний порушеннями встановленої технології та організації виробництва. Ці перерви не включаються в норму часу. Для розрахунку норм праці істотне значення має ділення витрат часу.

Під час встановлення норм праці і аналізу витрат робочого часу останні ділять на нормовані і ненормовані. До нормованих відносяться необхідні для даних конкретних умов величини витрат основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби, перерви, що регламентувалися по організаційно-технічним причинам, підготовку заключного часу. Сумарна величина цих витрат і часу на одиницю продукції, називається штучно-калькуляційним часом.

Розробка нормативів включає наступні основні етапи:

1) підготовча робота;

2) дослідження виробничих процесів;

3) встановлення нормативних залежностей, розробка проекту збірок з нормативів;

4) перевірка нормативів у виробничих умовах;

5) корегування нормативів за результатами перевірки, їх погодження і затвердження.

Трудові нормативи повинні базуватись на реальних умовах і можливостях виробництва, їх не спроектуєш в кабінеті чи лабораторії, треба обов'язково виходити на полігон, яким є реальний трудовий процес на реальних підприємствах. Кількість підприємств та робочих місць, на яких збирається потрібна первинна інформація, визначається науково-дослідною організацією, якій доручено розробку тих чи інших нормативів.

...