Операційний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Операційний менеджмент

План питань

1. Поняття якості продукції. Показники якості. Фактори, що впливають на якість продукції

2. Організаційне забезпечення якості. Стандартизація і сертифікація продукції

3. Конкурентноздатність продукції. Основні конкурентні переваги: ціна, якість, відмінні риси продукції

4. Організація контролю якості продукції на підприємстві. Види контролю

5. Сучасні системи керування якістю (закардонний досвід). Витрати на якість

6. Практичне завдання

Список літератури

1. Поняття якості продукції. Показники якості. Фактори, що впливають на якість продукції

контроль якість стандартизація сертифікація

Якість - це відносний термін, що має різний зміст для різних людей. Визначення поняття якості дане в Міжнародному стандарті ISO 9001.87 за яким якість -- сукупність властивостей, характеристик продукції чи послуги, котрі надають цим властивостям можливість задовольняти обумовлені потреби, які передбачаються, відповідно ідеологією стандартів серії 9000. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити упевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявляться недолік.

Поняття якості відображає три важливих аспекти. На 1 етапі якість означає той ступень, коли послуги чи товари організації відповідають ії технічним умовам. Цей аспект якості називають якістю відповідності технічним умовам виробництва. На 2 етапі оцінюється якість конструкції, тобто якість може відповідати технічним вимогам фірми на технологію виготовлення виробу, але сама конструкція може бути як високої, так і низької якості. На 3 етапі якість означає той ступень, на якому робота чи функціонування послуг чи товарів організації задовольняють потреби споживача. Цей аспект якості називається функціональною якістю. Наприклад, підприємство може випустити підручник з англійської мови, в обкладинку якого приложен диск з правильним вимовленням слів. І хоч якість відповідно до технічних умов виробництва і якість конструкції виробу відмінні, учням все - таки треба мати недорогій підручник з англійської мови та окремо диск, який буде використовувати за необхідністю певна категорія учнів, так як ні всі школи мають оборудовані кабінети англійської мови і можливість використання дисків на уроках. Тобто в даному прикладі рейтинг фірми - виробника з точки зору функціональної якості буде низьким. Усі три аспекти однаково важливі, тому недопрацювання в будь - якому з них може створити великі проблеми для фірми.

Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дозволяє визначати і контролювати рівень якості усіх видів продукції, але стосовно кожного виду продукції обирається відповідний перелік показників, що найточніше і найповніше відображають ії якість.

Показники якості продукції в залежності від кількості властивостей, які характеризуються, поділяються на:

Одиничні показники, які характеризують окремі властивості виробу і умовно поділяються на такі групи:

- призначення - пристосованість виробів до використання, сферу їх використання та корисний ефект (продуктивність, потужність, міцність, вміст корисних речовин, калорійність);

- надійності - характеризують властивість виробу виконувати свої функції при збереженні експлуатаційних показників у встановлених межах протягом того або іншого проміжку часу (тривалість безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями);

- довговічності - характеризують властивість виробу тривалий час зберігати свою працездатність у певних умовах експлуатації (строк служби (календарна тривалість експлуатації до певного граничного стану), технічний ресурс (можливий напрацюванням у годинах);

- технологічності - характеризують властивість виробу щодо ефективності конструктивно-технологічних рішень, тобто розподіл матеріалів, засобів праці і витрат часу на технологічну підготовку виготовлення і експлуатації продукції (трудоємкість, матеріаломісткість, енергоємність);

- стандартизації та уніфікації - характеризують ступінь використання при виготовленні продукції стандартних, уніфікованих і оригінальних елементів (деталей, блоків, вузлів). Чим менша кількість оригінальних складових частин у виробі, тим краще як для виробника, так і для споживача продукції;

- екологічні - характеризують ступінь впливу на здоров'я людини та оточуюче довкілля (токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля в одиницю часу)

- економічні - відображають витрати на розроблення, виготовлення, експлуатацію і споживання продукції, економічну ефективність ії використання, тобто яким чином співвідносяться ціна придбаного товару покупцем виробу і набір його експлуатаційних характеристик (ціна одиниці виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат часу і фінансових коштів);

- інтегральні - виражають економічні показники, тобто рівні відношення сумарного корисного ефекту до сумарних затрат на створення та експлуатацію продукції (або споживання);

- ергономічні - відображають взаємодію людини з виробом і враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, які проявляються у виробничих та побутових умовах (запиленість, ввібрація, освітлення, шум, вологість, температура);

- естетичні - визначають естетичні властивості (дизайн) виробу (виразність, оригінальність форми, кольорове оформлення, ступінь естетичності упаковки, відповідність моді);

- патентно-правові - характеризують патентну захищеність і патентну чистоту продукції (коефіцієнт патентного захисту, коефіцієнт патентної чистоти, реєстрація промислового зразка, товарний знак);

- придатності до транспортування - середня тривалість і трудомісткість підготовки продукції до транспортування, середні тривалість встановлення на засоби пересування;

- безпеки - показники спрацювання захисних пристроїв, електрична міцність ізоляції;

Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції, за їх допомогою вимірюється група властивостей виробу. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, але й загальний рівень якості усієї сукупності продукції підприємства. З цією метою застосовують визначальні показники - оціночні показники, за якими приймається рішення.

Управління якістю - це управління тими чинниками та умовами, які найсуттєвіше впливають на рівень якості продукції (послуг). Одним із підходів до групування за класифікаційними ознаками є маркетинговий підхід, який охоплює 5 груп факторів, що впливають на якість:

1. Стратегія організації. Системи управління якістю враховують особливості при реалізації різних стратегій, таких як диференціація, цінове лідерство, фокусування.

2. Проектно-конструкторські роботи. Дослідження доводять, що 70% рівня конкурентоздатності продукції та послуг забезпечується саме на етапі проектування та конструювання.

3. Обладнання. Технічний стан обладнання, його якісні параметри, віковий склад суттєво впливають на рівень якості продукції.

4. Персонал. Всі господарські операції можна врешті - решт звести до визначення: люди, продукт, прибуток. На першому місці люди. Якщо немає надійної команди, то з решти факторів мало що вдається зробити.

5. Матеріально - технічне постачання. Своєчасність, якість, надійність системи постачання є важливим чинником якості продукції та послуг.

2. Організаційне забезпечення якості. Стандартизація і сертифікація продукції

Управління якістю продукції вимагає реалізації комплексного, системного підходу. Система управління якістю функціонує одночасно з усіма іншими видами діяльності, які впливають на якість продукції (послуг), та взаємодіє з ними.

Концептуальна модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість на різних етапах життєвого циклу продукції або послуг від визначення потреб до оцінювання, складається з 11 етапів і має вигляд петлі (рис. 1).

Рис. 1. "Петля якості", або етапи, на яких забезпечується якість

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного комплексного механізму забезпечення якості продукції, який повинен складатися у такій послідовності:

Визначення бажаних для споживача характеристик якості продукції (аналіз ринкової ситуації, вивчення продукції конкурентів тощо).

Визначення стандартів якості (стандарти є відправною точкою при порівнянні того, що вважається еталоном, з тим, що отримано в результаті діяльності).

Розробка програми перевірки якості (процес перевірки повинен бути чітко формалізований і передбачати: перелік методів перевірки якості продукції; на якому етапі технологічного процесу контролюється параметр і хто здійснює цю функцію; коли здійснюється контроль; як проводиться аналіз результатів).

Розробка мотиваційної системи (створення умов для обов'язкового забезпечення якості продукції, вдосконалення професійних навиків тощо).

Розробка системи документації (якісні характеристики сировини, напівфабрикатів, виробничого процесу, кінцевої продукції).

Промислові, торговельні та інші організації виробляють продукцію або надають послуги в розрахунку на задоволення потреб споживачів. Ці вимоги, як правило, входять до технічних умов. Проте самі як такі технічні умови не є гарантом того, що потреби споживачів будуть справді задоволені, оскільки в технічні умови або в організаційну систему, яка охоплює проектування та реалізацію продукції або послуг, можуть потрапити невідповідності. Це привело до необхідності розвитку стандартів і керівних документів по системах якості, які доповнюють вимоги до продукції та послуг, що встановлені в технічних умовах.

Стандарт - це затверджений уповноваженим органом документ, який встановлює загальні правила, інструкції, характеристики певної діяльності, процесів, продукції, послуг, включаючи й ті, дотримання яких не є обов'язковим. Категорії стандартів відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації. Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Результати стандартизації відображаються у спеціальній нормативно-технічній документації.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентно-спроможності продукції та торгівлі товаром і послугами.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги зокрема, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, метод чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

Суб'єктами стандартизації є:

1) центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації;

2) рада стандартизації і технічного регулювання;

3) технічні комітети стандартизації;

4) інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Стосовно продукції стандартизація охоплює:

- установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації і агрегатування продукції, як важливої умови спеціалізації і автоматизації виробництва;

- визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

- забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандарти можуть бути:

Міжнародні стандарти містять найбільш жорсткі вимоги щодо якості продукції. Розробляються Міжнародною організацією стандартизації -- ІСО і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються у інші країни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти - серія стандартів ISO 9000-ISO 9004 (International Standart Organization) раціоналізує досвід, нагромаджений національними організаціями у цій галузі.

Державні стандарти України прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації і установлюються на:

1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення і народного господарства;

4) організаційно - методичні та загально-технічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко - економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

6) методи випробувань. Вони містять обов'язкові і рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва.

Кодекс усталеної практики (звіт правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкції чи виробів.

Технічні умови - документ, який встановлює технічні вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються, та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти і технічні умови -- це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблюваної або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом системи управління якістю є сертифікація продукції - це процедура, за допомогою якої уповноважений орган документально засвідчує відповідність продукції, системи якості (механізмів, процедур, відповідальних і ресурсів для керівника якістю), системи управління довкіллям, персоналу, встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація продукції забезпечується видачею сертифіката - документу, який засвідчує високий рівень якості і відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000, в яких відображений міжнародний досвід управління якістю продукції на підприємстві.

Сертифікат може видаватися на продукцію, відповідність якої встановлена не лише стандартам, а й технічним регламентам.

Технічний регламент - це закон України або нормативно - правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, який визначає характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, дотримання яких є обов'язковими. Він також може містити вимоги до термінологій, позначень, пакування, маркування, етикетування, які застосовуються до певного процесу, способу виробництва, продукції.

В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах. Вона сприяє зростанню конкурентно-спроможності продукції.

Система управління якістю однієї організації відрізняється від системи управління якістю іншої організації, оскільки її формування залежить від цілей, що стоять перед організацією, її специфіки, видів продукції, що виробляється, її практичного досвіду тощо.

Згідно із стандартом ISO 9000 в галузі управління якістю перед організацією повинні стояти такі три завдання:

організація повинна досягати та підтримувати якість продукції на рівні, який забезпечує постійне задоволення встановлених або передбачених вимог споживача;

організація повинна забезпечити впевненість свого керівництва в тому, що запланована якість досягається та підтримується на заданому рівні;

організація повинна забезпечити впевненість споживача утому, що запланована якість продукції досягається або буде досягнута.

3. Конкурентноздатність продукції. Основні конкурентні переваги: ціна, якість, відмінні риси продукції

В тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність - відносна характеристика споживчих якостей продукції у порівнянні з аналогічною продукцією конкурентів, її оцінюють за певною системою показників на основі порівняльного аналізу параметрів виробів.

У контексті ринку та потреб споживача конкурентоспроможність - це сума зусиль виробника із забезпечення якості продукції на всіх етапах і стадіях виробничого циклу поступово:

1етап - передвиробничий маркетинг, включає вивчення організацією причин незадоволення споживача продукцією чи послугою, визначення його потреб стосовно функціональної якості продукції чи послуг і розробку стратегії та тактики усунення цих причин.

2 етап - забезпечення якості продукції на стадіях: постачання (прийому, складування, вхідного кількісного та якісного контролю матеріальних ресурсів і устаткування); забезпечення якості на стадіях виготовлення продукції за рахунок забезпечення якості засобів праці, самої праці при виробленні послуг чи обробці, складанні, налагоджуванні, контролю і випробуванні продукції; забезпечення якості на стадії реалізації продукції чи послуг за рахунок реклами, розширення зони надання послуг та ринку збуту продукції, а також якісне та вчасне відправлення і транспортування продукції.

3 етап - забезпечення якості продукції чи послуг на етапі їх споживання, спрямоване на зберігання і підвищення конкурентоспроможності підчас обслуговування, монтажу та ремонту продукції у споживача.

Забезпечення високої конкурентоздатності через високу якість виконання робіт на цих етапах дає можливість організації досягнути високої продуктивності. Концепція якості -- це один з найважливіших чинників загальної продуктивності, що вказує на необхідність використання комплексного, системного підходу.

Справа в тому, що часто перевагу віддають питанням продуктивності, і повністю нехтують питання якості. З двох чинників, які впливають на продуктивність, тобто прибутки і витрати, увага концентрується в основному на прибутках і витратах у прямому розумінні. Але досвід організацій, що добиваються успіху, а вони завжди є і найбільш прибутковими, показує, що якість вважається важливим елементом витрат.

Висока якість пропорційно знижує витрати за рахунок збільшення долі продажу продукції, зменшення рекламацій, а також за рахунок зменшення об'ємів гарантійного ремонту. В результаті підприємство отримує більше коштів, які воно може витратити на заходи із підвищення конкурентоспроможності. Це підтверджує необхідність високої якості нової продукції чи послуг, яка дає можливість збільшити об'єми продажу.

Якість може мати як внутрішній, так і зовнішній компонент. Внутрішні компоненти якості -- це технічні характеристики продукції. Для виробів -- це термін служби, відсутність дефектів, технічні властивості, дизайн, рівень виконання. До внутрішніх характеристик якості послуг відносять надійність, високі стандарти і швидкість обслуговування, доступність і низьку ціну. Як і все, що пов'язане з організацією, якість залежить від зовнішніх факторів, які знаходяться поза організацією. Велике значення має те, якою мірою товар відповідає потребам споживача (функціональна придатність). Це залежить від взаємодії багатьох сил. Два найбільш важливих і очевидних чинники: хто є споживачем і як буде використовуватись продукт чи послуга. Якщо технічні характеристики послуг чи виробів фірми, їх якість та ціна відповідають функціональним потребам споживачів, то продуктивність і конкурентоздатність фірми буде дуже висока.

Формула конкурентоспроможності в загальному вигляді може бути представлена:

КС = якість + ціна + обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими.

Чинники забезпечення конкурентноспособності:

1) Продукт.

Рівень якості продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні;

2) Ціна.

Рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, систему знижок, форми оплати та можливість відстрочки у платежах тощо;

3) Канали збиту.

Характеризує форми збиту, стан ринку, систему транспортування та складування;

4) Реалізація.

Відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання системи просування товару на ринок тощо;

5) Рівень кадрового потенціалу та управлінських структур.

Кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо;

4. Організація контролю якості продукції на підприємстві. Види контролю

Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю.

Якість продукції контролюється в два етапи: получення інформації про фактичний стан продукції (Ії кількісних і якісних ознак); зіставлення отриманої інформації з раніше встановленими технічними вимогами, інакше отримання вторинної інформації. При невідповідності фактичних даних технічним вимогам здійснюється управлінський вплив на об'єкт контролювання з метою усунення виявленого відхилення від технічних вимог.

Контроль (технічний) - це частина виробничого процесу, яка має на меті перевірку відповідності продукції встановленим вимогам. Головне завдання технічного контролю - попередження можливих неполадок і відхилень, які можуть призвести до випуску бракованої продукції.

Організація технічного контролю на підприємстві здійснюється відповідно до «Типового положення про відділ технічного контролю (ВТК) промислового підприємства», яке встановлює головні завдання ВТК: запобігання випуску підприємством продукції, яка не відповідає вимогам стандартів та технічним умовам, затвердженим зразкам, проектно-конструкторській та технологічній документації, умовам поставки та договорів, а також зміцненню виробничої дисципліни і підвищення відповідальності всіх ланок виробництва за якість виготовлюваної продукції.

На якість виготовлення продукції впливають різні фактори: якість праці, технологічних процесів, предметів і засобів праці, нормативно-технічної документації та здійснюваного контролю.

Зміст технічного контролю полягає в отриманні первинної інформації про фактичний стан об'єкта контро люта зіставлення її з вимогами, встановленими у документації. При відхиленні виробляється рішення щодо управління з метою мінімізації відхилень. Відмінності фактичних параметрів виробу від зазначених у нормативно-технічній документації встановлюються за наявністю дефектів та бракованої продукції. Дефект - це кожна окрема невідповідність продукції встановленим вимогам, а брак -- це продукція, передавання якої споживачеві не допускається через наявність дефектів.

Правила контролю встановлюють його розпорядок, а метод контролю визначає правила його здійснення: технологію проведення контролю, число контрольованих параметрів і точність. Характеристика об'єкта, який піддається контролю, називається контрольованою ознакою.

За етапами процесу виробництва розрізняють вхідний, операційний та приймальний контроль, а за повнотою охоплення - суцільний, вибірковий, безперервний, періодичний та летючий види контролю.

Вхідний контроль - контроль продукції постачальника, що надійшла до споживача чи замовника і призначена для виготовлення, ремонту та експлуатації продукції. За допомогою вхідного контролю споживач перевіряє відповідність показників якості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та готової продукції, що надходить до підприємств по кооперації.

Операційний контроль -- проводять з метою запобігання потрапляння дефектних виробів на наступні технологічні операції. При цьому виявляють характер та причини відхилень від вимог конструкторської і нормативно-технічної документації, після чого розробляють заходи щодо забезпечення стабільності технології та засобів виробництва. Операційний контроль проводять під час виконання окремих операцій та після завершення окремих етапів створення виробів. Наприклад, операційному контролю послідовно піддається печатна плата після її виготовлення, модуль -- після паяння радіоелектронних елементів, функціональний блок після збирання печатних плат і т.і.

Після завершення всіх технологічних операцій проводять приймальний контроль готової продукції. За результатами приймального контролю приймається рішення про її придатність до поставки або використання.

Залежно від міри охоплення продукції перевіркою вхідний, операційний та приймальний контроль може бути суцільним або вибірковим. Суцільний контроль виключає відправлення споживачеві продукції з дефектами, але в умовах масового і великосерійного виробництва його проведення вимагає значних витрат. Тому економічно вигідно застосовувати вибірковий контроль, при якому з кожної контрольованої партії відбирається певна кількість одиниць продукції. Вибірка -- сукупність виробів, відібраних для контролю з партії або потоку продукції. Контрольована партія продукції має виготовлятися за тих же умов, що й інші вироби, інакше вибірка буде неоднорідною, а результати контролю будуть не досить достовірними.

Суцільний контроль застосовується за умов високих вимог до рівня якості виробів, у яких абсолютно неприпустиме пропускання дефектів у подальше виробництво чи експлуатацію, а вибірковий - для виробів, що мають велику трудомісткість контролю та руйнуються при контролі якості.

Безперервний контроль технологічних процесів виконують при їх нестабільності, як правило, автоматичними або напівавтоматичними засобами контролю, а періодичний, навпаки, при виробництві, що вже встановилося. «Летючий» контроль проводиться у спеціальних випадках, визначених у стандартах підприємства.

В організаційне забезпечення технічного контролю входить розміщення контрольних пунктів та розрахунок чисельності контролерів. Якщо відома трудомісткість контролю, то чисельність контролерів визначається за формулою:

,

де m - число найменувань деталей;

N_і - число деталей і - го найменування, шт..;

t_і - норма часу виконання однієї контрольної операції, хв..;

F - фонд часу роботи одного контролера за рік, рік;

б - коефіцієнт, що враховує додаткові затрати часу контролерів на оформлення нарядів;

n_і - число контрольних операцій по одному об'єкту;

d_і - число вибірковості контролю (d1).

У вирішенні проблеми підвищення якості продукції й ефективності виробництва важлива роль належить статистичним методам управління якістю. До статистичних методів відносять контроль якості продукції або стану технологічного процесу (ТП), який проводиться на основі використання теорії ймовірності і математичної статики.

Статистичний приймальний контроль - це вибірковий контроль якості продукції, при якому для обґрунтування плану контролю використовуються методи математичної статистики. План контролю - це сукупність правил, за якими виконується вибірка з партії виготовлених виробів або деталей і на основі їх якості робиться висновок про якість цілої партії продукції. Методи статистичного контролю використовуються для вхідного контролю матеріалів, сировини і комплектуючих виробів, при операційному контролі і при контролі готової продукції.

На практиці використовуються одноступінчастий контроль, який дає можливість робити висновки про якість продукції за одною вибіркою та двоступінчастий контроль, який пропонує приймати рішення про якість продукції за результатами не більше двох вибірок, причому відбір другої вибірки залежить від результату перевірки першої вибірки.

Методи одиничних і подвійних вибірок контролю якості продукції.

При методі одиничних вибірок, якщо у вибірці, рівній п об'єктів із всієї партії N, число бракованих І буде меншим або рівним певній величині С, то вся партія об'єктів приймається. При І >С - партія бракується і піддається суцільному контролю (відбираються придатні об'єкти, виправний та невиправний брак). Величина вибірки п і число бракованих в ній об'єктів І (при яких партія N вважається придатною і не піддається суцільному контролю), визначається за таких умов:

- ризик замовника не повинен перевищувати певної величини;

- загальне середнє число екземплярів, які підлягають контролю як у придатних, так і в непридатних партіях, повинне бути мінімальним.

При застосуванні методу подвійних вибірок, якщо в першій вибірці об'ємом п₁ число бракованих екземплярів І₁ буде меншим або рівним деякій величині С₁, то вся партія об'єктів приймається і друга вибірка не проводиться. Якщо в першій вибірці І₁ >С₁, але менше або рівне С_2, проводиться друга вибірка об'ємом п₂. Якщо сума бракованих екземплярів у першій і другій вибірці (І₁+І₂) буде меншою або рівною С₂, то вся партія приймається, а при І₁+І₂ >С₂ - бракується і піддається суцільному контролю. Порядок визначення І₁,І₂, С_1, С₂, - аналогічний, як і для методу одиничних вибірок.

Статистичні методи управління якістю технологічних процесів.

Статистичне регулювання технологічного процесу має на меті систематичне спостереження за змінами статистичних характеристик якості для того, щоб забезпечити стійкість процесу і своєчасно зупинити появу відхилення, не допускаючи виникнення браку у виробництві.

Цей контроль передбачає мінімально необхідний об'єм і періодичність взяття проб продукції; встановлення границь допустимих змін статистичних характеристик в пробах, тобто контрольних границь. Ці границі повинні бути менші за технічні допуски, оскільки «розкид» середніх значень вужчий, ніж розкид одиничних значень.

В практиці поточного статистичного регулювання процесу використовують так звані контрольні карти. На підприємствах використовують такі різновиди поточного статистичного контролю:

спосіб контрольних діаграм для статистичних параметрів якості продукції;

спосіб контрольних діаграм для індивідуальних значень якості в пробах;

3) спосіб сортування деталей на групи.

5. Сучасні системи керування якістю (закордонний досвід). Витрати на якість

У розвинутих країнах (США, Франція, ФРН та інші) впроваджують систему тотального забезпечення якості (ТЗЯ), яка пройшла експериментальну перевірку в Японії. Основна мета системи ТЗЯ -- посилення конкурентоспроможності товарів, що досягається практичною реалізацією комплексу таких принципів:

Забезпечення постійної відповідності продукції запитам споживача.

Зосередження зусиль на запобіганні проблемам, а не їх усунення (у японських фірмах в середньому 60% витрат на забезпечення якості спрямовується на запобіжні заходи, 30% - на здійснення контролю якості, 7% - на усунення браку з внутрішніх причин, 3% - на усунення браку, викликаного зовнішніми причинами).

Ринкові переваги продукції за рахунок її особливої якості та упаковки.

Оцінка діяльності всіх підрозділів та служб підприємства за критеріями якості.

Персональна відповідальність та самоконтроль кожного працівника з урахуванням колективних оцінок і думок.

У розвинутих країнах організація гуртків контролю якості (ГКЯ) розглядається як обов'язкова складова ТЗЯ. Цей організаційний резерв зростання якості являє собою форму низового громадського контролю працівниками одного підрозділу якості продукції та факторів, які її формують. ГКЯ, як правило, включають 5 - 10 чоловік, а керівником групи здебільшого призначається керівник підрозділу. Члени гуртка самостійно обирають тему розробок, а вище керівництво виступає перед членами ГКЯ з проблемними доповідями. Робота груп якості висвітлюється на спеціальних стендах. Найбільш вдалі розробки преміюються, премія розподіляється між членами ГКЯ.

Розробки, що проводяться у гуртках, спрямовані на поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації працівників, раціоналізацію технологічних процесів, удосконалення стилю керівництва. Менеджери багатьох фірм вважають, що ГКЯ допомагають створити на підприємствах атмосферу співдружності.

Економічний ефект, отримуваний від реалізації пропозицій членів ГКЯ, приблизно втричі перевищує витрати, пов'язані з їх діяльністю. Організація ГКЯ вимагає високого рівня керівництва ними, наявності конкретних річних планів розробок і певних цілей. Слід відзначити, що в нашій країні існує деякий досвід роботи ГКЯ, але можна з певністю стверджувати, що цей метод підвищення якості використовується не повною мірою.

Багато з того, що розглянуто вище, передбачене принципами організації вітчизняних систем управління якістю продукції (Львівською), високо оцінене за кордоном і реалізоване у міжнародних стандартах, однак широке застосування цих систем у промисловості не мало суттєвого впливу на зростання якості продукції, оскільки прогресивні організаційні принципи впроваджувалися формально і не були підкріплені достатніми матеріальними стимулами.

Підхід Демінга. У. Едвардс Демінг був консультантом із світовим ім'ям, який отримав найбільше визнання за свої роботи в японській промисловості. В Японії приз Демінга кожного року присуджують фірмі, яка добивається найбільших успіхів у забезпеченні якості. Демінг підкреслював значення проведення постійної, всебічної програми підвищення якості, в якій мусять об'єднувати свої зусилля постачальники, інвестори і споживачі.

«За якість не платять». Концепція, розроблена консультантом Філіпом Кросбі, вибирає за ціль відповідність вимог, профілактику, відношення організації до питань якості і питань її вартісної оцінки. Концепція грунтується на тому, що за якість не платять, гроші потрібно платити за відсутність і недостатність якості, що мусить бути предметом контролю.

Система Шінго. Співзасновник системи ТОЙОТИ «точно - вчасно» Чейдж Шінго відомий в Японії як «містер вдосконалення». Його теорія присвячена запобіганню дефектам на етапі їх виникнення, тобто використання системи управління якістю технологічних процесів. Шлях до запобігання дефектів, що з'являються на виході технологічного процесу, полягає у здійсненні контролю під час процесу. Згідно з підходом Шінго існує різниця між помилками та дефектами. Дефекти виникають тому, що люди роблять помилки. Навіть коли помилки є неминучими, вони не стануть дефектами, якщо зворотний зв'язок призведе до відповідних дій із їх виправлення ще на стадії здійснення помилки.

6. Практичне завдання

Визначити чисельність ремонтного персоналу, якій необхідний для виконання капітального ремонту апарата, якщо: тривалість робочої зміни ремонтників - 8 годин, коефіцієнт виконання норм виробітку - 1,1, трудомісткість ремонтних робіт - 11000 нормо - годин, запланована тривалість ремонту - 10 днів.

Рішення:

Чисельність ремонтного персоналу

,

де - трудомісткість ремонтних робіт і нормо - годин;

- фонд робочого часу одного робочого при виконанні ремонту і n • к, д

n - запланована тривалість ремонту,

к - тривалість робочої зміни, тоді год;

- коефіцієнт виконання норм виробітку і ;

Підставляємо данні в формулу: чол.

Відповідь: чисельність ремонтного персоналу, необхідного для виконання капітального ремонту апарата - 125 чоловік.

Список літератури

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник -- К.: Атіка, 2004.

2. Гевко І.Б. Операційний менеджмент. Навчальний посібник -- К.: Кондор, 2005.

3. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. - М.: Дело, 1999.

4. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва. Навчальний посібник -- К.: Центр навчальної літератури, 2005.

Размещено на Allbest.ru

...