Характеристика соціального партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Сутність соціального партнерства

Світовий і українській досвід переконливо свідчить, що численні проблеми економіки й суспільного життя, зокрема й ефективного управління персоналом, можна вирішувати швидше й ліпше, якщо соціальні партнери орієнтуватимуться не на конфронтацію, а на об'єднання зусиль, на творчу співпрацю.

До головних передумов розвитку соціального партнерства належать:

1. створення організацій, що представляють інтереси найманих працівників - професійних спілок;

2. формування трудового законодавства;

3. закріплення колективно-договірної системи;

4. формування інститутів громадянського суспільства;

5. зростання згуртованості робітничого й профспілкового руху;

6. посилення концентрації та централізації капіталу;

7. підвищення рівня життя працівників на основі забезпечення економічного зростання;

8. реформування політики доходів та збільшення частки заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

9. розвиток демократичних засад управління суспільством.

Соціальне партнерство - система відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, при якій визнаються розбіжності економічних інтересів різних соціальних груп і право кожної з них відстоювати свої інтереси через пошук компромісів, шляхів взаєморозуміння й співробітництва в умовах злагоди.

Соціальне партнерство в організації - це система заходів, що забезпечує співробітництво найманих працівників з роботодавцями. Таке співробітництво здійснюється постійно на двосторонній основі, переважно в формі колективних переговорів, колективних договорів і угод, які регулюють соціально-трудові відносини.

2. Суб'єкти соціального партнерства

Суб'єкт соціально-трудових відносин - це юридична або фізична особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-трудових відносинах. Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об'єднання найманих працівників, або їхні органи, роботодавці, об'єднання роботодавців або їхні органи, органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Існують чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин.

Перша група - первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава).

Друга група - представницькі організації та їхні органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління).

Третя група - органи соціального діалогу (органи в галузях, регіонах, на підприємствах).

Четверта група - органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджують загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри та інші).

У системі соціального партнерства досить важливим є розподіл ролей між соціальними партнерами.

3. Форми і принципи соціального партнерства

Соціальне партнерство може бути ефективним методом регулювання соціально-трудових відносин, якщо воно здійснюється у формах та функціонує на принципах, що обґрунтовані наукою та дієвість яких підтверджена практикою. На рівні підприємства (організації) соціальне партнерство між суб'єктами соціально-трудових відносин має здійснюватися в таких формах:

1. спільних консультацій;

2. колективних переговорів і укладення колективних договорів;

3. спільного опрацювання політики доходів, зайнятості;

4. спільного розв'язання колективних трудових спорів, запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

5. участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

6. участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

7. участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

8. обміну необхідною інформацією;

9. контролю за виконанням спільних домовленостей.

Формуючи сучасну систему соціального партнерства, украй важливо визначитися з принципами, на яких мають будуватися відносини між партнерами. Соціальне партнерство на рівні організації має функціонувати на базі таких принципів:

1. поваги й урахування інтересів учасників переговорів;

2. повноважності соціальних партнерів і їхніх представників;

3. повноти представництва сторін;

4. рівноправності сторін і довіри у відносинах;

5. невтручання в справи один одного;

6. свободи вибору й обговорення питань, що входять до предмета соціального партнерства;

7. соціальної справедливості як прояву відповідності між роллю певних суб'єктів (осіб) і їхнім соціальним станом; між їхніми правами й обов'язками; трудовим внеском і винагородою за послуги праці, суспільним визнанням;

8. добровільності прийняття зобов'язань на базі взаємного погодження;

9. пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів;

10. регулярності проведення консультацій і переговорів з питань, що належать до предмета соціального партнерства;

11. реальності забезпечення зобов'язань, які прийняті соціальними партнерами;

12. обов'язковості виконання досягнутих домовленостей;

13. систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень;

14. відповідальності сторін, їхніх представників за невиконання з їхньої вини прийнятих зобов'язань.

Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:

1. трипартизм, тобто представництво уряду, найманих працівників і роботодавців;

2. рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;

3. знання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;

4. повага, відкритість і довіра у стосунках;

5. відкритість і доступність рівноправних переговорів;

6. вміння вислухати партнера;

7. дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;

8. обов'язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.

4. Функції та роль соціального партнерства

Загальними функціями соціального партнерства є:

1. захисна - вирівнювання шансів працівників, недопущення зміни умов праці не на користь працівника;

2. організаційна - гласність і чітко визначений порядок укладання угод, їх стандартизація тощо;

3. миротворча - на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові вимоги.

Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспільства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

1. організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що, в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження капіталу, у забезпеченні яких і полягає важливе завдання соціального партнерства - реалізація інтересів сторін;

2. елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження капіталу;

3. організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства;

4. чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін. за невиконання умов домовленості;

5. організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.

В Україні у зв'язку зі специфікою завдань перехідного періоду соціальне партнерство виконує не лише названі вище традиційні функції, а й специфічні завдання. Серед них як найактуальніші слід виділити такі:

1. залучення всіх суб'єктів соціального партнерства до управління і подолання на цій основі монополізму в розподілі новоствореного продукту;

2. посилення мотивації до праці, включаючи підприємницьку діяльність, до досягнення високих результатів роботи, ефективності виробництва як необхідної умови підвищення якості життя і економічного розвитку підприємства;

3. усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які відображають законні інтереси кожної зі сторін;

4. досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, сприяння утвердженню в суспільстві соціальної злагоди.

В процесі реалізації цих завдань в Україні мають бути вирішені такі загальні проблеми: формування нової трудової і підприємницької мотивації суб'єктів соціального партнерства, яка відповідає вимогам ринкової конкуренції; утвердження соціально-трудових відносин, що визнають рівноправність усіх видів власності і всіх економічних факторів (людського капіталу, фізичного капіталу, природних ресурсів) і встановлюють недискримінаційні умови формування їх вартості й ціни; усунення чинників економічної напруженості в суспільстві і, в результаті, зменшення негативних соціально-економічних наслідків.

5. Соціальне партнерство за трудовим правом

Соціальне партнерство як правовий інститут - це сукупність норм, що регламентують відносини між соціальними партнерами - трудовими колективами найманих працівників та їхніми представниками (профспілками й іншими представниками) і працедавцями та їхніми представниками, а також між об'єднаннями названих суб'єктів щодо врегулювання трудових і соціально-економічних відносин у сфері застосування найманої праці та вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Повноваження трудових колективів регулюють глави II «Колективний договір», ХVІ-А «Трудовий колектив», ст. 52, 140,142,152,153, 223, 252 КЗпП України, закони України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. № 90/97-ВР, «Про оренду державного і комунального майна».

Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Згідно з Конституцією України, громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за видом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України).

Одним із напрямів соціально-партнерських відносин є укладання колективних договорів і колективних угод. Колективний договір -- це нормативно-правова угода, що регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником і працівниками підприємства. Він укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю і володіють правами юридичної особи. Зміст колективного договору становлять узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати соціально-трудові відносини в організації.

6. Механізм функціонування соціального партнерства в Україні

соціальний правовий трудовий колективний

Розвиток соціального партнерства неможливий без інституціоналізації його сторін. Під інституціоналізацією зазвичай розуміють комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів груп.

Інституціоналізація соціального партнерства в Україні почалася зі створення першого його органу - Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення (УККСЗН) згідно з Законом України «Про зайнятість населення».

УККСЗН - постійно діючий тристоронній орган, утворений на громадських засадах із метою підготовки і прийняття погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості в країні. Головною метою цього комітету є його участь у розробленні та вдосконаленні правової й нормативної бази діяльності ринку праці, у розробленні та реалізації державних і регіональних програм зайнятості та джерел їх фінансування, координація зусиль господарських, профспілкових організацій і держави щодо пошуку способів запобігання безробіттю, регулювання міжтериторіального, міжгалузевого розподілу трудових ресурсів тощо.

Наступним органом соціального партнерства стала Національна рада соціального партнерства (НРСП), створена Указом Президента України 1993 р.

НРСП - постійний тристоронній орган, що діє на державному, галузевому і територіальному рівнях, розглядає проекти законів, постанов Кабінету Міністрів України з питань соціально-трудових відносин, вносить пропозиції щодо ратифікації Україною конвенцій МОП.

Нині в Україні особливо нагальною стала проблема регіоналізації соціального партнерства, тобто узгодження інтересів соціальних партнерів саме на регіональному рівні. Для цього створюються регіональні ради соціального партнерства. Основними їхніми функціями є відстеження соціально-економічної ситуації в регіоні, запобігання виникненню конфліктів, сприяння збалансуванню інтересів і можливостей усіх сторін соціально-трудових відносин.

Уряд повинен забезпечити функції виконавчої та законодавчої гілок влади. Парламент забезпечує законодавчу базу і слідкує за результатами системи соціального страхування, здійснює вплив на політику уряду та дії міністерств. Зобов'язання уряду полягають у забезпеченні процесу впровадження і реформування соціальної політики держави.

Управління системою соціального страхування здійснює автономний чи напівавтономний державний орган (управління або рада попечителів), до складу якого входять представники уряду, роботодавців, найманих працівників та інші представники зацікавлених сторін.

Розвиток соціального партнерства в його різних формах є важливою складовою процесу посилення соціальної спрямованості сучасної ринкової економіки. У системі соціального партнерства інтереси працівників представлені зазвичай профспілками, а інтереси роботодавців -- спілками роботодавців. У так званому трипартистському варіанті третім безпосереднім учасником соціального партнерства є держава.

Список використаних джерел

1. Акулов М.Г. Економіка праці та соціально-трудові відносини.

2. Балабанова Л. В. Управління персоналом.

3. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини.

4. Іляш О.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини.

5. Махсма М.Б. / Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. - К.: Атіка, 2005. - с. 182-185.

6. Менеджмент персоналу: навч. посіб. / В.М. Данюк, В.М. Петюх, С.О. Цимбалюк та ін.; за заг. редакцією В.М. Данюка, В.М. Петюха. - К.: КНЕУ, 2005. - с. 340-375.

Размещено на Allbest.ru